29 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/11506/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності
«Укрінтеренерго» - Мануйленка О.В.,
Приватного акціонерного товариства
«Національна енергетична компанія «Укренерго» - Нестерової І.Г.,
Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» -Кулешової Л.В.,
Товариства з обмеженою відповідальністю
«Запорізький титано-магнієвий комбінат» - не з'явився,
Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - не з'явився,
Запорізької обласної державної адміністрації - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 (у складі колегії суддів: Демидова А.М. (головуючий), Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 (суддя Алєєва І.В.)
у справі № 910/11506/24
за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»
до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (попереднє найменування - Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат», Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Запорізької обласної державної адміністрації,
про визнання неправомірними дій та припинення дій, що порушують право,
У листопаді 2024 року Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (далі - ДПЗД «Укрінтеренерго») звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ПрАТ «НЕК «Укренерго»), у якому просило:
- визнати неправомірними дії та рішення ПрАТ «НЕК «Укренерго» як адміністратора комерційного обліку та адміністратора розрахунків, а саме: від 05.07.2023 № 1/32702 - за лютий 2023 року в кількості - 1 222 249 кВт*год., від 05.06.2023 № 1/27280 - за березень 2023 року в кількості - 1 132 962 кВт*год., від 05.07.2023 № 1/32702 - за квітень 2023 року в кількості - 898 782 кВг*год., від 31.08.2023 № 1/42980 - за травень 2023 року в кількості - 585 158 кВт*год., від 31.08.2023 № 1/42994 - за червень 2023 року в кількості - 381 799 кВт*год., від 29.09.2023 № 1/49218 - за липень 2023 року в кількості - 365 650 кВт*год., від 20.10.2023 № 1/54564 - за серпень 2023 року в кількості - 345 774 кВт*год., від 30.11.2023 № 1/65755 - за вересень 2023 року в кількості - 380 551 кВт*год., від 15.12.2023 № 1/69209 - за жовтень 2023 року в кількості - 503 403 кВт*год., від 04.02.2024 № 1/7078 - за листопад 2023 року в кількості - 708 543 кВт*год., від 16.02.2024 № 1/10305 - за грудень 2023 року в кількості - 181 000 кВт*год., щодо покладення обсягів електричної енергії спожитих споживачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (далі - ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат») по всім точкам комерційного обліку з 01.02.2023 по 06.12.2023 на ДПЗД «Укрінтеренерго» як сторону, відповідальну за баланс;
- зобов'язати ПрАТ «НЕК «Укренерго» зняти (анулювати) в системі управління ринком та в первинних документах обсяги електричної енергії з 01.02.2023 по 06.12.2023 у кількості 6 705 871кВт*год., безпідставно нараховані оператором системи розподілу Публічним акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» (далі - ПАТ «Запоріжжяобленерго»; найменування змінено на Акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» (далі - АТ «Запоріжжяобленерго») по всім точкам комерційного обліку споживача ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат», шляхом зменшення на величину 6 705 871 кВт*год., а саме: зменшити за лютий 2023 року в кількості - 1 222 249 кВт*год., зменшити за березень 2023 року в кількості - 1 132 962 кВт*год., зменшити за квітень 2023 року в кількості - 898 782 кВт*год., зменшити за травень 2023 року в кількості - 585 158 кВт*год., зменшити за червень 2023 року в кількості - 381 799 кВт*год., зменшити за липень 2023 року в кількості - 365 650 кВт*год., зменшити за серпень 2023 року в кількості - 345 774 кВт*год., зменшити за вересень 2023 року в кількості - 380 551 кВт*год., зменшити за жовтень 2023 року в кількості - 503 403 кВт*год., зменшити за листопад 2023 року в кількості - 708 543 кВт*год., зменшити за грудень 2023 року (з 01.12.2023 по 06.12.2023) в кількості - 181 000 кВт*год. та відобразити це в системі управління ринком на платформі ММS та у відповідних первинних коригувальних документах ПрАТ «НЕК «Укренерго» по договору про врегулювання небалансів електричної енергії від 03.05.2019 № 0044-01022 та по договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 № 0044-02022.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.02.2023 по 06.12.2023 відповідач порушив права ДПЗД «Укрінтеренерго» на достовірні дані комерційного обліку, здійснюючи безпідставні та протиправні записи в системі управління ринком щодо купівлі-продажу електричної енергії позивачем для ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат», незважаючи на припинення постачальником «останньої надії» електропостачання споживача.
Господарський суд міста Києва залучив до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: АТ «Запоріжжяобленерго», ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат», Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), Запорізьку обласну державну адміністрацію (далі - Запорізька ОДА).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2025, позов задоволено.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у серпні 2025 року АТ «Запоріжжяобленерго» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у вересні 2025 року ПрАТ «НЕК «Укренерго» подало касаційну скаргу, у якій, з урахуванням нової редакції касаційної скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.09.2025, від 02.10.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 910/11506/24 за касаційними скаргами АТ «Запоріжжяобленерго», ПрАТ «НЕК «Укренерго» з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК; призначено касаційні скарги до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.10.2025.
ДПЗД «Укрінтеренерго» у відзивах на касаційні скарги зазначають про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат», НКРЕКП, Запорізька ОДА в судове засідання своїх представників не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв учасників справи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій установлено, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 № 1023-р ДПЗД «Укрінтеренерго» з 01.01.2019 визначено постачальником «останньої надії».
Відповідно до умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019, укладеного між ПрАТ «НЕК «Укренерго» (оператор системи передачі) та ДПЗД «Укрінтеренерго» (користувач системи передачі), оператор зобов'язався надавати послугу з передачі електричної енергії, а користувач - здійснювати оплату за послугу.
Фактичний обсяг послуги в розрахунковому місяці визначається на підставі даних щодо погодинних обсягів передачі електроенергії по точкам комерційного обліку, які зареєстровані за відповідними користувачем. З цією метою використовуються дані обліку адміністратора комерційного обліку та ЕІС Користувача.
03.05.2019 ДПЗД «Укрінтеренерго» приєдналося до запропонованих ПрАТ «НЕК «Укренерго» умов публічного договору про врегулювання небалансів електричної енергії, за яким ПрАТ «НЕК «Укренерго» виступало як оператор системи передачі (ОСП), а ДПЗД «Укрінтеренерго» - користувач цієї системи/стороною, відповідальною за баланс (СВБ).
У пункті 1.4 договору про врегулювання небалансів електричної енергії передбачено, що ОСП врегульовує небаланси електричної енергії із СВБ у порядку, визначеному Законом України «Про ринок електричної енергії» та Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307 (далі - Правила ринку).
Врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення учасником ринку, що також є СВБ, правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії з ОСП в обсягах небалансів електричної енергії за цінами небалансів електричної енергії, визначеними відповідно до Правил ринку (пункт 1.5 договору).
Учасники ринку та АР (адміністратор розрахунків) використовують для розрахунків та інших комерційних цілей виключно сертифіковані дані щодо обсягів виробленої, відпущеної, переданої, розподіленої, відібраної, спожитої, імпортованої та експортованої електричної енергії, що отримані від АКО та зберігаються у нього для кожної ТКО (пункт 9.14.3 Кодексу комерційного обліку електричної енергії (далі - ККОЕЕ).
ДПЗД «Укрінтеренерго» в обґрунтування позовних вимог зазначало, що ПрАТ «НЕК «Укренерго» як АКО та АР не поновлює право позивача на отримання достовірних сертифікованих даних комерційного обліку, відмовляється (бездіяльність, рішення про відмову в коригуванні даних тощо) добровільно змінити дані комерційного обліку шляхом виключення із загального обсягу даних комерційного обліку дані про обсяги споживання конкретного споживача.
Так, судами попередніх інстанцій установлено, що на виконання вимог Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ), між ДПЗД «Укрінтеренерго» та ПАТ «Запоріжжяобленерго» укладено типовий договір електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, який є додатком 4 до ПРРЕЕ.
Згідно з пунктом 6.5 зазначеного договору обсяги електричної енергії, використані споживачем постачальника після дати, зазначеної постачальником у вимозі про відключення, покладаються на втрати оператора системи.
У листі від 18.01.2022 № 007-72/531, надісланому на електронну адресу ДПЗД «Укрінтеренерго», ПАТ «Запоріжжяобленерго» (оператор системи розподілу) повідомило про споживачів, постачання електричної енергії яким здійснюється постачальником «останньої надії», які приєднані до електричних мереж або розташовані на території ліцензованої діяльності оператора системи розподілу (передачі), згідно з яким здійснено запис зміни постачальника та на постачання до ДПЗД «Укрінтеренерго» як постачальника «останньої надії» переведено ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат».
У зв'язку з виникненням у споживача заборгованості за спожиту електричну енергію ДПЗД «Укрінтеренерго» відповідно до умов договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» застосувало до споживача оперативно-господарську санкцію у вигляді утримання від постачання електричної енергії та звернулося до ПАТ «Запоріжжяобленерго» як оператора системи розподілу з вимогами припинити електропостачання споживача, яке не було виконано оператором системи розподілу через недопуск зі сторони споживача.
Таким чином, за твердженням ДПЗД «Укрінтеренерго», з дати (01.02.2022) недопуску споживачем для відключення електропостачання за вимогами позивача всі обсяги електричної енергії, що споживалися ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (споживач), відповідно до положень пункту 7.10 ПРРЕЕ повинні були бути покладені адміністратором розрахунків (ПрАТ «НЕК «Укренерго») на втрати ПАТ «Запоріжжяобленерго», яке, в свою чергу, мало право відповідно до механізму, визначеного ПРРЕЕ, компенсувати свої збитки шляхом виставлення споживачу рахунків.
Натомість обсяги електричної енергії ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (споживач) продовжували записуватися в системі управління ринком на ДПЗД «Укрінтеренерго» як СВБ, а звернення щодо необхідності виконання приписів пункту 7.10 ПРРЕЕ залишилися ПрАТ «НЕК «Укренерго» без задоволення, а також було відмовлено в знятті вказаних обсягів із позивача. Крім того, відповідно до пункту 6.2.8 ПРРЕЕ після закінчення 90 денного терміну постачання за договором про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» адміністратор комерційного обліку повинен покласти обсяги, що споживаються споживачем, на втрати оператора системи розподілу ПАТ «Запоріжжяобленерго», який не припинив електропостачання споживачу, що не було виконано адміністратором комерційного обліку.
Факти та обставини неправомірного покладення ПрАТ «НЕК «Укренерго» (АР та АКО) обсягів спожитої електричної енергії після дати припинення постачання ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» електричної енергії (з 01.02.2022 по 01.05.2022) та після закінчення 90 денного терміну дії договору (з 02.05.2022 по 31.01.2023) на ДПЗД «Укрінтеренерго» як постачальника «останньої надії» встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі № 910/3532/23 за позовом ДПЗД «Укрінтеренерго» до ПрАТ «НЕК «Укренерго», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ПАТ «Запоріжжяобленерго», ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат», про визнання неправомірними дій та припинення дій, що порушують право.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі № 910/3532/23 позов задоволено. Це рішення залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2024 та постановою Верховного Суду від 02.10.2024.
Судовим рішенням у справі № 910/3532/23 установлено обставини, за якими дії ПрАТ «НЕК «Укренерго», які мають тривалий характер, та його рішення щодо скарги позивача про безпідставність та неправомірність здійснення запису в системі управління ринком обсягів електричної енергії спожитих споживачем ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» з 01.02.2022 на ДПЗД «Укрінтеренерго» порушують права та економічні інтереси позивача, оскільки внаслідок таких дій відповідача формуються грошові зобов'язання ДПЗД «Укрінтеренерго» перед ПрАТ «НЕК «Укренерго». Діями відповідача порушується право позивача на достовірні дані про куплену електричну енергію для врегулювання небалансів в системі управління ринком.
Жодних обставин порушень вимог чинного законодавства з боку ДПЗД «Укрінтеренерго» з припинення постачання електричної енергії з 01.02.2022 судом у справі № 910/3532/23 установлено не було.
ДПЗД «Укрінтеренерго» доводить, що не зважаючи на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі № 910/3532/23, його право, порушення якого тривало також у період з 01.02.2023 по 06.12.2023 включно, не поновлено з боку відповідача, обсяги електричної енергії не скасовано в добровільному порядку за вказаний період, не відображено відповідачем у відповідних первинних документах, хоча правові підстави для віднесення (покладення) вказаних обсягів на ДПЗД «Укрінтеренерго» відсутні.
Так, із лютого 2023 року по грудень 2023 року включно на платформі MMS та в обліку ПрАТ «НЕК «Укренерго» як адміністратора комерційного обліку та адміністратора розрахунків здійснюються неправомірні дії щодо запису обсягів спожитої ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» електричної енергії на балансуючу групу ДПЗД «Укрінтеренерго» як постачальника «останньої надії».
За інформацією ПАТ «Запоріжжяобленерго» як постачальника послуг комерційного обліку, обсяги, спожиті ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» по всім точкам комерційного обліку в період з 01.02.2023 по 31.12.2023, записано в системі управління ринком на ДПЗД «Укрінтеренерго» як постачальника «останньої надії».
Загальний обсяг записаної (завантаженої в системі управління ринком) на постачальника «останньої надії» електричної енергії за вказаний період становить 6 705 871 кВт*год., а саме за лютий 2023 року - 1 222 249 кВт*год., березень 2023 року - 1 132 962 кВт*год., квітень 2023 року - 898 782 кВт*год., травень 2023 року - 585 158 кВт*год., червень 2023 року - 381 799 кВт*год., липень 2023 року - 365 650 кВт*год., серпень 2023 року - 345 774 кВт*год., вересень 2023 року - 380 551 кВт*год., жовтень 2023 року - 503 403 кВт*год., листопад 2023 року - 708 543 кВт*год., грудень 2023 року - 181 000 кВт*год., що підтверджується звітами ПАТ «Запоріжжяобленерго» щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживачів за період із лютого 2022 року по грудень 2023 року.
Оскільки ПрАТ «НЕК «Укренерго» з 01.02.2023 по 06.12.2023 порушило права ДПЗД «Укрінтеренерго» на достовірні дані комерційного обліку, здійснюючи безпідставні та протиправні записи в системі управління ринком щодо купівлі-продажу електричної енергії для ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат», незважаючи на припинення позивачем як постачальником «останньої надії» електропостачання споживача та наявність судового рішення щодо неправомірного покладення на позивача з 01.02.2022 обсягів спожитої споживачем електричної енергії, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.
Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив і мотивував таке рішення тим, що з урахуванням встановлених фактичних обставин у справі № 910/11506/24 та обставин, встановлених судовим рішенням у справі № 910/3532/23, які не підлягають повторному доказуванню, щодо припинення з 01.02.2022 постачання електричної енергії споживачу ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» з боку позивача як постачальника «останньої надії» через заборгованість споживача, з огляду на наявність неодноразових повідомлень позивача про припинення електропостачання, направлених оператору системи розподілу і споживачу, відсутні правові підстави вважати споживання електричної енергії ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» віднесеним до постачання балансуючої групи постачальника «останньої надії»; а обсяги електричної енергії, використані споживачем після зазначеної дати, тим більше з 01.02.2023 по 06.12.2023, повинні покладатися на втрати ПАТ «Запоріжжяобленерго».
При цьому дії ПрАТ «НЕК «Укренерго» як адміністратора комерційного обліку та його рішення щодо скарги позивача стосовно здійснення запису на ДПЗД «Укрінтеренерго» в системі управління ринком обсягів електричної енергії, спожитої з 01.02.2023 по 06.12.2023 у цьому випадку, порушують права та економічні інтереси позивача, оскільки внаслідок зазначених дій формуються грошові зобов'язання позивача перед відповідачем.
ПрАТ «НЕК «Укренерго» в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень послалося на те, зокрема, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору не з'ясовані обставини, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають обставинам справи; не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушено норми процесуального права і неправильно застосовано норми матеріального права; є необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 910/3532/23. Також не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які містяться у постанові Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/14138/22. Суди не врахували, що рішення у справі № 910/3532/23 не може впливати на обставини, які встановлюються в межах розгляду справи № 910/11503/24, не є преюдиційними, оскільки стосуються іншого періоду, інших обставин та підтверджуються іншими доказами, які не були досліджені судом. Суди не врахували наявність ухвали Господарського суду м. Києва від 10.02.2022 у справі № 910/1168/22, в якій зазначалося про заборону ДПЗД «Укрінтеренерго» та ПАТ «Запоріжжяобленерго» вчиняти будь-які дії з припинення та/або обмеження постачання та/або розподілу електричної енергії та/або відключення від електропостачання споживача ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат», тому обсяги спожитої електричної енергії споживачем в звіті за певні розрахункові періоди 2023 року коригуванню не підлягають
ПАТ «Запоріжжяобленерго» в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень послалося на те, зокрема, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12.09.2024 у справі № 910/12587/23 та від 25.09.2024 у справі № 910/12754/23.
Суди не застосували норми пункту 8 наказу Міністерства енергетики України від 13.04.2022 №148 «Про врегулювання питань щодо постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану», що є нормою прямої дії, а також норми матеріального права - розділу 9 ККОЕЕ, пункту 6.2.3, підпункту 2 пункту 7.5, пунктів 7.8, 7.10, 7.11 ПРРЕЕ, пункту 4.1 Типового договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії (що є додатком до Правил), пункти 11.5.8, 11.5.9, 11.5.12 Кодексу систем розподілу, затвердженого Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 310 (далі - КСР), що потребує формування висновку Верховного Суду щодо застосування перелічених норм права у подібних правовідносинах.
Суди не взяли до уваги наявність ухвали Господарського суду м. Києва від 10.02.2022 у справі № 910/1168/22, в якій зазначалося про заборону ДПЗД «Укрінтеренерго» та ПАТ «Запоріжжяобленерго» вчиняти будь-які дії з припинення та/або обмеження постачання та/або розподілу електричної енергії та/або відключення від електропостачання споживача ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат», тому обсяги спожитої електричної енергії споживачем в звіті за розрахунковий період з лютого 2023 по червень 2023 року коригуванню не підлягають.
Скаржник зазначив, що враховуючи нормативне регулювання функціонування електроенергетики в умовах особливого періоду (дії воєнного стану та вимог наказу Міненерго № 148), дія договору позивача з ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» фактично була поновлена в частині здійснення постачання електричної енергії, а відтак твердження позивача про необхідність покладення обсягів постачання електричної енергії цьому споживачу на втрати оператора системи є помилковими, відповідно значення сертифікованих даних є правильними і не повинні бути змінені. Так, з урахуванням нормативного регулювання функціонування електроенергетики в умовах особливого періоду, набранням чинності 06.05.2023 наказу Міністерства енергетики України № 148 від 13.04.2024, дія договору ДПЗД «Укрінтеренерго» з ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» щодо постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» продовжувалась до 06.12.2023.
Скаржник послався на те, що наявна різна практика Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відповідно це є підставою для відступлення від висновків викладених Верховним Судом в постанові від 02.10.2024 у справі № 910/3532/23 та застосування висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 12.09.2024 у справі № 910/12587/23 та від 25.09.2024 у справі № 910/12754/23.
На думку скаржника, із суті порушених питань та обставин, зазначених в позовній заяві, ДПЗД «Укрінтеренерго» фактично в даній справі намагається встановити неправомірність дій ПАТ «Запоріжжяобленерго» щодо здійснених записів на платформі MMS. Проте, такі дії ПАТ «Запоріжжяобленерго» позивачем не оскаржувалися, а відповідні звіти та записи на платформі MMS не визнавались недійсними або необґрунтованими. Верховний Суд у справі № 707/2-1006/2011 зазначив, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом із тим, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначенні процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц, від 05.05.2019 у справі № 554/10058/17.
Відповідно до статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначені Законом України «Про ринок електричної енергії».
За змістом статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».
У частині 1 статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що постачальник «останньої надії» надає послуги з постачання електричної енергії споживачам у разі: 1) банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника; 2) завершення строку дії ліцензії, зупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника; 3) невиконання або неналежного виконання електропостачальником правил ринку, правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам; 4) необрання споживачем електропостачальника, зокрема після розірвання договору з попереднім електропостачальником; 5) в інших випадках, передбачених правилами роздрібного ринку.
Відповідно до частини 6-10 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», що затверджується Регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник «останньої надії» оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті (частина 6).
Електропостачальник, неспроможний постачати електричну енергію, має повідомити про дату припинення постачання електричної енергії постачальника «останньої надії», споживачів, Регулятора, оператора системи передачі та оператора системи розподілу (частина 7).
Постачальник «останньої надії» здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу (частина 8).
Постачальник «останньої надії» постачає електричну енергію споживачу протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Після завершення зазначеного строку постачальник «останньої надії» припиняє електропостачання споживачу (частина 9).
Порядок заміни електропостачальника на постачальника «останньої надії» визначається правилами роздрібного ринку (частина 10).
Підпунктом 6 пункту 3.1.6 ПРРЕЕ передбачено, що однією із умов постачання електричної енергії споживачу є, зокрема, відсутність простроченої заборгованість за договорами про постачання електричної енергії або про надання послуг системи розподілу/передачі.
Оператор системи розподілу зобов'язаний припиняти електроживлення споживача за зверненням електропостачальника у порядку, визначеному КСР (пункт 14 частини 3 статті 46 Закону України «Про ринок електричної енергії»). Постачальник «останньої надії» має право припинити постачання електричної енергії до закінчення визначеного Законом України «Про ринок електричної енергії» строку у разі невиконання споживачем умов договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» щодо повної та своєчасної оплати споживачем вартості електричної енергії, а також завершення трирічного терміну призначення постачальника «останньої надії» чи шестимісячного терміну тимчасового покладення Кабінетом Міністрів України обов'язків постачальника «останньої надії» на електропостачальника державної форми власності (підпункт 2 пункту 5.4.1 ПРРЕЕ).
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (такі висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17).
За встановлених обставин, судовим рішенням у справі № 910/3532/23 за позовом ДПЗД «Укрінтеренерго» до ПрАТ «НЕК «Укренерго», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ПАТ «Запоріжжяобленерго», ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат», про визнання неправомірними дій та припинення дій, що порушують право, встановлено обставини, за якими позивач з дотриманням приписів ПРРЕЕ заявив вимоги про припинення постачання електричної енергії споживачу з 01.02.2022, а тому обсяги електричної енергії, спожиті ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» після цієї дати, повинні покладатись на втрати ПАТ «Запоріжжяобленерго».
У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій з огляду на положення частини 4 статті 75 ГПК установили факт припинення постачання електричної енергії споживачу з 01.02.2022 та обставини неправомірного покладення ПрАТ «НЕК «Укренерго» обсягів спожитої електричної енергії після дати припинення постачання ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» електричної енергії на ДПЗД «Укрінтеренерго» як постачальника «останньої надії».
Будь-яких обставин переведення споживача на постачання до позивача як постачальника «останньої надії» у спірний період (з 01.02.2023 по 06.12.2023) судами попередніх інстанцій установлено не було, тому доводи касаційних скарг стосовно продовження договору ДПЗД «Укрінтеренерго» з ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» щодо постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» до 06.12.2023 є безпідставними, оскільки у випадку повторного початку фактичного постачання електричної енергії споживачу внаслідок настання обставин, визначених у частині 1 статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії», відбувається нове приєднання до публічного договору постачання електричної енергії на новий обмежений строк (постанови Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 910/8958/20, від 04.04.2023 у справі № 905/1791/21), проте у справі, що розглядається, таких обставин у спірний період судом встановлено не було.
З огляду на предмет і підстави заявленого позову, а також встановлені фактичні обставини у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що протягом значного періоду часу (в період з 01.02.2023 по 06.12.2023) відповідач порушує права позивача на достовірні дані комерційного обліку, безпідставно здійснюючи записи в системі управління ринком електричної енергії обсягів електричної енергії спожитих споживачем ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на ДПЗД «Укрінтеренерго», незважаючи на факт зупинення постачальником «останньої надії» купівлі-продажу електричної енергії для зазначеного споживача з 01.02.2022, що встановлено судовим рішенням у справі № 910/3532/23, чим порушує права та економічні інтереси позивача, оскільки внаслідок таких дій відповідача формуються грошові зобов'язання ДПЗД «Укрінтеренерго» перед ПрАТ «НЕК «Укренерго».
Посилання у касаційних скаргах ПрАТ «НЕК «Укренерго» та АТ «Запоріжжяобленерго» на ухвалу Господарського суду м. Києва від 10.02.2022 у справі № 910/1168/22, якою було забезпечено позов ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» до ДПЗД «Укрінтеренерго», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ПАТ «Запоріжжяобленерго», про зобов'язання припинити дії, що обмежують постачання електричної енергії позивачу, не приймаються до уваги, оскільки обмеження, установлені цим судовим рішенням, діяли поза межами періоду, який є спірним у справі, що розглядається.
Крім того, необхідно зазначити, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2022 у справі № 910/1168/22, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» відмовлено повністю, а заходи забезпечення позову, вжиті згідно з ухвалою господарського суду міста Києва від 10.02.2022, скасовано.
Надаючи оцінку доводам касаційних скарг щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції зазначає таке.
Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.
ПрАТ «НЕК «Укренерго» та АТ «Запоріжжяобленерго» у касаційних скаргах підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтували неврахуванням судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/14138/22, від 12.09.2024 у справі № 910/12587/23 та від 25.09.2024 у справі № 910/12754/23.
Так, у справі № 910/14138/22 Верховний Суд постановою від 13.02.2024 залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов ДПЗД «Укрінтеренерго» до ПрАТ «НЕК «Укренерго» про визнання протиправними дії та припинення дій, з огляду на доведення позивачем обставин неправомірного невиконання відповідачем вимоги позивача про відключення об'єктів споживача від електропостачання та неприпинення постачання електроенергії споживачу, у зв'язку із чим рішення відповідача як адміністратора комерційного обліку щодо покладення обсягів електричної енергії спожитих споживачем по всім точкам комерційного обліку за спірний період на позивача є неправомірними.
У справах № 910/12587/23 та № 910/12754/23 Верховний Суд постановами від 12.09.2024 та від 25.09.2024 закрив касаційне провадження з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287, за касаційними скаргами ДПЗД «Укрінтеренерго» на судові рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ДПЗД «Укрінтеренерго» до ПрАТ «НЕК «Укренерго» про визнання неправомірним рішення та зобов'язати вчинити дії, а касаційні скарги ДПЗД «Укрінтеренерго» з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287, залишив без задоволення. У цих справах суди попередніх інстанцій, врахувавши нормативне регулювання функціонування електроенергетики в умовах особливого періоду, дійшли висновку, що твердження позивача про необхідність покладення обсягів постачання електричної енергії споживачу на втрати оператора системи є помилковими, а тому відповідач, як адміністратор комерційного обліку, при вирішенні суперечки обґрунтовано зазначив, що значення сертифікованих даних є правильними і не повинні бути змінені.
Натомість у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для віднесення ПрАТ «НЕК «Укренерго» обсягів споживання споживачем електричної енергії за спірний період на ДПЗД «Укрінтеренерго», тому визнали неправомірними дії відповідача щодо запису у системі управління ринком обсягів спожитої споживачем електричної енергії на балансуючу групу позивача як постачальника «останньої надії» у спірний період, виходячи зі встановлених обставин, у тому числі у справі № 910/3532/23, та особливостей правового регулювання спірних відносин.
При цьому будь-яких обставин, які передбачають застосування до спірних правовідносин положень наказу Міністерства енергетики України від 13.04.2022 №148 «Про врегулювання питань щодо постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану», судами ані у справі № 910/3532/23, ані у справі, що розглядається, встановлено не було, тому відповідні доводи касаційних скарг не приймаються до уваги.
Отже, аналіз висновків, зроблених в оскаржуваних судових рішеннях у справі № 910/11506/24, у якій подано касаційні скарги, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилаються скаржники у касаційних скаргах, оскільки у кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, зазначені норми права застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів у межах конкретного предмета доказування, тому відповідні посилання скаржників не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а зміст зазначених скаржниками постанов не свідчить про застосування судами першої і апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.
З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, зазначені скаржниками доводи про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій наведених норм матеріального та процесуального права з огляду на підстави оскарження є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.
Щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК, необхідно зазначити таке.
У пункті 4 частини 4 статті 17 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до вказаного закону та Господарського процесуального кодексу України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.
Згідно з положеннями статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики, однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
З огляду на зміст статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначав, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28.11.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» № 28342/95, § 61).
Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29.11.2016 «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені та інші проти Румунії» № 76943/11, § 123).
Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ від 22.11.1995 «С. В. проти Сполученого Королівства» № 20166/92, § 36). ЄСПЛ також розглядав ситуації, коли суди в різних справах відходили від своїх же висновків без належного обґрунтування. Це кваліфікувалося як порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд).
Стаття 6 Конвенції (право на справедливий суд) порушується, якщо суди діють непослідовно. Стабільність судової практики є важливим аспектом верховенства права (справа Unedic v. France, № 20153/04), відхід від попередньої судової практики має бути обґрунтований суттєвими правовими чи фактичними змінами (справа Atanasovski v. North Macedonia, № 36815/03), непослідовність у судовій практиці, особливо за короткий проміжок часу, суперечить принципу юридичної визначеності (справа Beian v. Romania, № 30658/05).
Згідно з частиною 1 статті 302 ГПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати.
За сформованим та усталеним підходом, задля гарантування юридичної визначеності Верховний Суд має відступати від попередніх своїх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, Суд може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. Подібні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18, від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17, від 02.08.2023 у справі № 925/1741/21, від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, від 22.11.2023 у справі № 712/4126/22, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16, від 12.06.2024 у справі № 756/11081/20, від 10.07.2024 у справі № 573/1020/22, від 28.08.2024 у справі № 761/38813/21.
Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Верховний Суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.
Суд касаційної інстанції зазначає, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.
Отже, зміст статті 302 ГПК вказує на те, що має існувати необхідність відступу, яка виникає з певних об'єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані, до того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування. Відступ від правових позицій Верховного Суду, які були сформовані нещодавно, з одного і того ж питання є небажаним та юридично необґрунтованим, якщо відсутні вагомі зміни у правовому регулюванні чи суспільних відносинах, якщо такий відступ не пов'язаний із суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (нечіткістю чи неясністю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод та інтересів.
Необхідність відступу від висновку Верховного Суду, яку обґрунтовують скаржники у касаційних скаргах, зазначивши власні міркування стосовно вирішення цієї справи по суті, не пов'язана з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів, а фактично зводиться до незгоди з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.10.2024 у справі № 910/3532/23.
З огляду на викладене, враховуючи зміст і обставини справи, подібність спірних правовідносин до тих, щодо яких сформульовано висновок Верховного Суду, ознак необхідності розгляду питання відступу від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 02.10.2024 у справі № 910/3532/23 з мотивів, наведених у касаційних скаргах, суд касаційної інстанції не вбачає.
Отже, наведена скаржниками підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
Щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, Суд зазначає таке.
Як свідчить зміст пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Так, у касаційній скарзі АТ «Запоріжжяобленерго» обмежилось посиланням на необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах розділу 9 ККОЕЕ, пункту 6.2.3, підпункту 2 пункту 7.5, пунктів 7.8, 7.10, 7.11 ПРРЕЕ, пункту 4.1 Типового договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії (що є додатком до Правил), пункти 11.5.8, 11.5.9, 11.5.12 КСР.
У касаційній скарзі ПрАТ «НЕК «Укренерго» не зазначає норм права, що, на думку скаржника, потребує формування висновку Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах.
Надаючи оцінку доводам касаційних скарг щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що касаційні скарги загалом не містять відповідних доводів щодо необхідності формування висновку щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, а лише зводяться до надання іншої оцінки доказам, на підставі яких суди попередніх інстанцій установили фактичні обставини справи, що стали підставою для задоволення позову, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК.
Разом із тим, при вирішенні спору у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій як преюдицію в порядку частини 4 статті 75 ГПК було враховано обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 910/3532/23, тому відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду з наведеного у касаційних скаргах питання.
За таких обставин підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.
Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов'язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.
Такими підставами касаційні скарги не обґрунтовані.
За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Проте касаційні скарги не обґрунтовані і підставами для скасування судових рішень, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.
Доводи касаційних скарг щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права стосовно надання оцінки поданим сторонами доказам та встановлення фактичних обставин справи Верховний Суд вважає виключно намаганням спрямувати касаційний суд втрутитися у фактичну складову оскаржуваних судових рішень та надати власну оцінку зазначеним скаржниками доказам, однак в силу положень частини 2 статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідно зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлені скаржниками підстави оскарження судових рішень з посиланням на пункти 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованими, про що зазначено вище.
Інші доводи касаційних скарг не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційних скарг.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційних скарг про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржників.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційні скарги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/11506/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: В.А. Зуєв
І.С. Міщенко