03 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/7161/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Случ О. В.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 (Михальська Ю. Б. - головуючий, судді Мальченко А. О., Тищенко А. І.) у справі
за позовом заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Управління з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної (військової) державної адміністрації
до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР»
про стягнення 28 249 504,00 грн,
1. Короткий зміст судових рішень
1.1. Заступник керівника Волинської обласної прокуратури (далі, прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Управління з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної (військової) державної адміністрації (далі, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР» (далі, відповідач) про стягнення 28 249 504,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що поставлений відповідачем позивачу товар за контрактами №1 від 13.03.2022 та №2 від 28.03.2022 виявився неякісним, що підтверджується висновками судово-економічної експертизи від 03.06.2022 №386/22-22, судово-товарознавчої експертизи від 22.06.2022 № СЕ-19/114-22/8447-ВМ та судово-товарознавчої експертизи від 22.05.2023 № КСЕ-19-22/49707-ТВ. Прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача 28249504,20 грн, які сплачені останнім за отриманий неякісний товар.
1.2. Разом з позовною заявою прокурором подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій останній просить накласти арешт на рухоме майно - транспортні засоби, які зареєстровані за відповідачем, та на грошові кошти, які належать відповідачу, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках в фінансових установах та/або банках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після постановлення ухвали про забезпечення позову та належатимуть ТОВ «БК КБР», у межах суми позову 28 249 504,00 грн.
Необхідність вжиття заходів забезпечення позову у даній справі обґрунтована тим, що їх невжиття може істотно ускладнити чи навіть унеможливити виконання майбутнього рішення суду в разі задоволення позову.
1.3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 у справі №910/7161/25 відмовлено у задоволенні заяви заступника керівника Волинської обласної прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову.
Приймаючи вказану ухвалу, суд дійшов висновку про безпідставність заяви про забезпечення позову, оскільки необхідність у застосуванні судом таких заходів документально не підтверджена, адже заява не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
1.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 у справі № 910/7161/25 ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 у справі №910/7161/25 скасовано частково; заяву заступника керівника Волинської обласної прокуратури про забезпечення позову у справі №910/7161/25 задоволено частково; вжито заходи забезпечення позову, а саме:
накладено арешт на грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «БК КБР» (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, 43, код ЄДРПОУ 40990651), як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках в фінансових установах та/або банках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після постановлення ухвали про забезпечення позову та належатимуть Товариству з обмеженою відповідальністю «БК КБР», у межах суми позову 28 249 504,00 грн;
в іншій частині у задоволенні заяви заступника керівника Волинської обласної прокуратури про забезпечення позову відмовлено.
Постанова аргументована тим, що у випадку подання позову про стягнення коштів можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном), порушує баланс інтересів сторін.
При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що відповідач не зазначив, яким чином накладення арешту на грошові кошти товариства на відкритих ним рахунках у банківських установах у межах оспорюваної суми порушує його права, не зазначив про наявність у нього на відкритих рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, що свідчитиме про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Водночас, стосовно заяви прокурора про вжиття заходів забезпечення позову в частині накладення арешту на рухоме майно - транспортні засоби, які зареєстровані за відповідачем, то колегія суддів зазначає, що відсутній зв'язок між обраним позивачем заходом до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на транспортні засоби і предметом позовної вимоги у даній справі, оскільки накладення арешту на майно має стосуватись майна, що належить до предмета спору.
За таких обставин, вимоги заявника, наведені у заяві про забезпечення позову щодо накладення арешту на майно боржника (транспортні засоби) не є співмірними із позовними вимогами останнього, а тому в цій частині заява прокурора задоволенню не підлягає, а оскаржувана ухвала суду в цій частині підлягає залишенню без змін.
2. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та інших учасників справи.
2.1. Товариство з обмеженою відповідальністю «БК КБР» звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 у справі № 910/7161/25 та залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2025.
Скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції у оскаржуваній постанові не наведено конкретних обставин, які б могли свідчити про наявність фактів вчинення Відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Відповідач наголошує, що саме лише посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
На думку скаржника, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, надаючи правову оцінку доводам та доказам сторін, роз'яснила стандарт доказування у вказаній категорії справ, проте, не зазначала про звільнення заявників від доказування, від подання доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує вжиття заходів забезпечення позову, а прямо зазначила про застосування частини третьої статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
2.2. Заступник керівника Волинської обласної прокуратури у наданому Суду відзиві на касаційну скаргу заперечує проти вимог касаційної скарги, які вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають актуальним правовим висновкам Верховного Суду, відповідно до яких вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Враховуючи характер спірних правовідносин, а також те, що предметом позову є стягнення грошових коштів в сумі 28 249 504 грн на користь держави, у випадку ненакладення на них арешту, відповідач зможе у будь-який момент ними розпорядитись, що фактично призведене до непоновлення інтересів позивача (у спірних правовідносинах - держави).
3. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
3.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2025 (колегія суддів у складі: Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Cлуч О. В.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "БК КБР" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 у справі № 910/7161/25 у порядку письмового провадження.
У зв'язку з відрядженням судді Могила С. К. призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи, за результатом якого відповідно до протоколу від 09.10.2025 для розгляду справи №910/7161/25 визначено колегію суддів у складі: Волковицька Н. О. - головуючий (доповідач), Мачульський Г. М., Случ О. В., яка ухвалою від 09.10.2025 відмовила Товариству з обмеженою відповідальністю "БК КБР" у задоволенні клопотання про зупинення виконання (дії) оскаржуваної постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2025.
За змістом статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Розгляд цієї касаційної скарги здійснено в межах розумних строків з урахуванням перебування суддів Волковицької Н. О. та Случа О. В. у відпустці.
Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
3.2. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.
За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
3.3. Оскаржуваною постановою апеляційного суду, зокрема задоволено частково заяву про забезпечення позову, вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках в фінансових установах та/або банках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після постановлення ухвали про забезпечення позову та належатимуть Товариству з обмеженою відповідальністю «БК КБР», у межах суми позову 28 249 504,00 грн. Відмовлено у задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову.
Апеляційний господарський суд з посиланням на постанову Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 зазначив, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
3.4. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження.
При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 15.01.2020 у справі №915/1912/19).
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.11.2021 у справі №344/14718/20).
Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватися до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватися для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 ГПК України.
Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред'явлення позову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов'язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов'язаних з передачею грошових сум чи майна.
У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20 міститься висновок щодо застосування пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України, відповідно до якого під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися в справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
При цьому, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такого висновку дотримується Верховний Суд у постановах: від 25.09.2020 у справі № 925/77/20, від 20.09.2022 у справі №916/307/22, від 03.03.2023 у справі № 907/269/22 та інших).
3.5. Суд апеляційної інстанції дослідивши обґрунтування заяви про забезпечення позову прокурора, зокрема, що
- згідно з відомостями із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань розмір статутного капіталу відповідача - 2 000 000 грн, що очевидно є недостатнім для виконання грошового зобов'язання перед позивачем (сума стягнення становить 28 249 504 грн);
- за даними Єдиного державного реєстру судових рішень 07.04.2025 набрало законної сили рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі №910/9997/24 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілдат» (Республіка Польща) 7,1 мільйонів грн;
- за даними Автоматизованої системи виконавчого провадження, у провадженні Подільського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) до 29.05.2025 перебували два виконавчі провадження №77827604 та №77827796 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР» на користь Управління з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації 5,6 млн грн (справа №910/211/24);
- згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за відповідачем будь-яке нерухоме майно на праві власності не зареєстроване;
з урахуванням предмета позову у цій справі про стягнення з відповідача на користь позивача коштів у сумі 28 249 504,20 грн, виснував, що оскільки виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму коштів, отже адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
У касаційній скарзі заявник наголошує на тому, що наведені апеляційним судом обставини є лише припущеннями, що не свідчать про наявність достатніх обґрунтованих підстав для накладення арешту на грошові кошти відповідача, та підстав вважати, що рішення суду у цій справі, у випадку задоволення позову, не буде виконане відповідачем, немає, а навпаки свідчать про те, що таке товариство є економічно активним.
Однак, ці доводи не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки не були підтвердженні жодними доказами, відтак відхиляються Верховним Судом як необґрунтовані.
Доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують та не впливають на них.
3.6. У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду 03.03.2023 у справі №905/448/22. Аналогічні висновки Верховного Суду містяться також у постановах від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 у справі №916/409/21, від 22.04.2024 у справі № 922/3929/23 та інших.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 07.11.2024 у справі № 915/538/24 та багатьох інших, у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідача (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнта) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати, яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитиме про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах та належного йому майна в межах спірної суми.
Відповідач не позбавлений права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідача та в залежності від цього встановити, чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).
При цьому, у разі, коли відповідач не доводить, що наявних у нього грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим. Аналогічний висновок Верховного Суду міститься у постанові від 07.01.2025 у справі № 910/1/21.
Незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).
4. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
4.1. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не суперечить та узгоджується з актуальними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладеними у зазначеній постанові.
Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.
4.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
4.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
4.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР» слід залишити без задоволення.
4.5. Судовий збір сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР» залишити без задоволення, постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 у справі № 910/7161/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді Г. М. Мачульський
О. В. Случ