ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.11.2025Справа № 910/7973/25
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «ВІПЦЕМ Бетон»
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-транспортна компанія "АВІАЛЬ"
простягнення 521 661,73 грн
Суддя Підченко Ю.О.
Представники сторін:
без виклику.
Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Віпцем Бетон» (далі також - позивач, ТОВ «Віпцем Бетон») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-транспортна компанія «Авіаль» (далі також - відповідач, ТОВ «БТК «Авіаль») про стягнення за договором поставки № КБ-4626 від 29.11.2024:
- 425 685,97 грн заборгованості;
- 65 030,82 грн пені;
- 6 577,72 грн 3% річних;
- 24 367,22грн інфляційних втрат.
Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 11.07.2025 відкрито провадження у справі № 910/7973/25, вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Керуючись ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд враховує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
При цьому суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Так, ухвала суду була надіслана за адресою відповідача, яка містяться у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Окрім того, суд зауважує, що ухвала суду про відкриття провадження у даній справі була офіційно оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень - на сайті за посиланням https://reyestr.court.gov.ua, а також знаходяться у вільному доступі в мережі Інтернет на інших відповідних веб-сайтах.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення про повернення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 11.07.2025.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України та ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не подав до суду відзиву на позов, відповідних клопотань про продовження процесуальних строків, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище припису ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
29.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Віпцем Бетон» (як постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-транспортна компанія «Авіаль» (як покупцем) було укладено договір поставки № КБ-4626 (далі також - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність (поставити) покупцю товарний бетон та/або розчин будівельний (далі - товар) в асортименті, кількості та на умовах, зазначених в договорі та додатках до нього, а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його вартість так, як це визначено умовами цього договору.
Асортимент (марка/клас), кількість, конкретні строки поставки та ціна товару, що є предметом поставки за договором, а також інші деталі поставки товару, погоджуються сторонами додатково і вказується в Специфікаціях до цього договору, які після підписання сторонами стають невід'ємною частиною договору (п. 1.2. договору).
У розділі 3 договору сторони погодили, що товар за цим договором поставляється постачальником на умовах СРТ (постачальник доставить товар названому ним перевізнику0 м. Києва та Київської обл. (місце поставки) згідно з Правилами Інкотермс в редакції 2010 року. При цьому, місцем призначення визнається адреса будівельного майданчика, вказана покупцем в погоджених постачальником замовленнях на поставку товару, які надають покупцем відповідно до умов розділу 4 цього договору. Товар вважаться поставленим покупцю з моменту його отримання уповноваженим представником покупця в місці призначення.
Відповідно до п. 3.3. договору, з метою підтвердження факту поставки товару покупцю уповноважені представники сторін зобов'язані підписати зведену видаткову накладну, яка підтверджує кількість поставленого товару як в натуральному, так і в вартісному виразі, вартість доставки (транспортування) такого товару покупцю та роботу АБЗ під розвантаженням (якщо така є).
Поставка товару за цим договором здійснюється постачальником на підставі відповідних замовлень покупця, які надаються покупцем постачальнику в межах строку дії відповідної Специфікації до договору, якою сторони погодили обсяг товару, що підлягає поставці протягом строку дії Специфікації, та не пізніше ніж за 5 діб до бажаної дати поставки замовленої партії товару (або її частини).
Згідно з п.п. 5.1., 5.5. договору, ціна товару, який поставляється постачальником покупцю за цим договором, погоджена сторонами та вказана в Специфікаціях до цього договору, які складають його невід'ємну частину. Покупець здійснює повну оплату товару та вартості його доставки (транспортування) до місця призначення, вказаного в замовленні покупця, відповідно до умов цього договору шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника, реквізити якого вказані в розділі 12 цього договору, або будь-який інший рахунок постачальника, реквізити якого відомі покупцю, до початку відвантаження постачальником замовленої партії товару (тобто шляхом здійснення 100% передплати замовленої партії товару). При цьому, постачальник не позбавлений права здійснити відвантаження замовленої партії товару або її частини до отримання попередньої оплати від покупця. В цьому разі покупець зобов'язаний сплатити постачальнику вартість відвантаженого товару, вартість його доставки (транспортування) до місця призначення, вказаного в замовленні покупця та роботу АБЗ під розвантаженням (якщо така є), протягом 3 банківських днів з моменту відвантаження постачальником партії товару або його частини.
Договір набуває чинності з 29.11.2024 та залишається чинним до 31.12.2025 (п. 8.1. договору).
Як стверджує позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором та умовами, вказаними у Додатках № 1 та № 2 від 29.11.2024 року до договору, які діяли в момент поставки партій товару, позивач у період з 30.11.2024 по 09.12.2024, поставив на користь відповідача бетон та суміші на загальну суму 425 685,97 грн, що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними згідно Додатку № 1.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, а станом на 31.12.2024, за відповідачем рахувалась поточна заборгованість за поставлений позивачем товар на суму 425 685,97 гривень, що підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків за 2024 рік.
Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання, позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню в розмірі 65 030,82 грн, 3% річних в розмірі 6 577,72 грн та інфляційні втрати в розмірі 24 367,22 грн.
Відповідач відзив на позов не подав, викладених у позовній заяві обставин не спростував.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору № КБ-4626 від 29.11.2024, суд дійшов висновку, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З наявних у матеріалах справи фактичних даних вбачається, що у період з 30.11.2024 по 09.12.2024 позивач поставив на користь відповідача бетон та суміші на загальну суму 425 685, 97 грн, що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними згідно Додатку №1 (копії з підписами та печатками представників сторін додано до позовної заяви).
Крім того, на підтвердження наявності заборгованості по договору позивач надав Акт звірки взаємних розрахунків за 2024 рік по договору, який також підписано та скріплено печатками сторін.
Відповідач доказів повної оплати поставленого товару не надав.
Отже, наявність обов'язку відповідача щодо сплати заборгованості у розмірі 425 685,97 грн підтверджується матеріалами справи та не була спростована відповідачем, у зв'язку з чим позов цій частині підлягає задоволенню.
Крім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 65 030,82 грн, 3% річних в розмірі 6 577,72 грн та інфляційні втрати в розмірі 24 367,22 грн за загальний період нарахування з 13.12.2024 по 18.06.2025.
На момент виникнення спірних правовідносин та здійснення позивачем розрахунку штрафних санкцій, діяли положення Господарського кодексу України.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. (стаття 549 ЦК України).
Пунктом 6.1. договору встановлено, що в разі прострочення покупцем строку оплати товару, вартості його доставки (транспортування) та роботи АБЗ під розвантаженням (якщо така є), постачальник має право вимагати від покупця оплати пені в розмірі подвійного розміру облікової ставки Національного банку України, яка діяла протягом часу прострочення оплати, за кожен день прострочення оплати. Пеня нараховується на розмір несплачених покупцем грошових сум з першого дня прострочення оплати. Нарахування пені здійснюється за весь період прострочки, тобто з першого дня прострочення оплати і до моменту повного виконання покупцем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару та/або вартості його доставки (транспортування).
Сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України), а й право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати) (див. постанову Верховного Суду України від 21 червня 2017 року в справі № 910/2031/16 (провадження № 3-432гс17) щодо стягнення пені за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 916/804/17, від 07 серпня 2018 року у справі № 917/2013/17, від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19, від 27 лютого 2024 року у справі № 911/858/22).
Згідно зі статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Тож хоча укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), однак такий строк з урахуванням положень статей 251, 252 ЦК України має бути визначений.
Період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов'язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, "до повного виконання зобов'язання", "до дати фактичного виконання", "до повної сплати заборгованості / погашення боргу", "протягом року / усього періоду існування заборгованості" тощо.
Тому на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює частина шоста статті 232 ГК України. Формулювання, яке містить частина третя статті 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, в тому числі умови договору (у випадку відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.
Схожу за змістом правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22.
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.
Отже, з наведеного вище вбачається, що сторони у договорі погодили більшу тривалість періоду нарахування пені, ніж передбачено в ст. 232 ГК України.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, встановив, що сума пені за вказаний позивачем період нарахування та суму боргу становить 65 014,47 грн. Позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню на цю суму.
Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що сума 3% річних за вказаний позивачем період нарахування та суму боргу становить 6 575,91 грн. Позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню на цю суму.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що сума інфляційних втрат за вказаний позивачем період нарахування та суму боргу становить 33 865,15 грн. Позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в межах заявлених вимог на суму 24 367,22 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, або свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
На підставі викладеного, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «ВІПЦЕМ Бетон» задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-транспортна компанія "АВІАЛЬ" (01004, м. Київ, вул. Пушкінська, 21; код ЄДРПОУ 40100961) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «ВІПЦЕМ Бетон» (03083, м. Київ, вул. Пирогівський шлях, 26; код ЄДРПОУ 31029255) заборгованість в розмірі 425 685,97 грн, пеню в розмірі 65 014,47 грн, 3% річних в розмірі 6 575,91 грн, інфляційні втрати в розмірі 24 367,22 грн та судовий збір в розмірі 7 824,63 грн.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 05.11.2025 року.
Суддя Ю.О.Підченко