19.06.2025 року м.Дніпро Справа № 904/3637/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач)
суддів: Чус О.В., Кощеєва І.М.
при секретарі судового засідання: Карпенко А.С.
Представники сторін:
від позивача: Вагнер Дмитро Вікторович (в залі суду) - від АТ "Укртрансгаз" - адвокат, довіреність № 1-4033 від 26.08.2024р.
від третьої особи: Будник Богдан Андрійович (поза межами приміщення суду) - від АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - довіреність № 14-71 від 18.04.2025р.
від скаржника: Рисін Олександр Олександрович (поза межами приміщення суду) - від ТОВ «ДНІПРОВСЬКЕ УПРАВІННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО БУДІВНИЦТВА» - адвокат, ордер Серія АЕ №1331306 від 03.09.2024р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровське управління регіонального будівництва» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2024 у справі №904/3637/24 (суддя Дупляк А.С.)
за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровське управління регіонального будівництва",
за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України»,
про стягнення грошових коштів,
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою, сформованою в системі “Електронний суд» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровське управління регіонального будівництва" (далі - відповідач) про стягнення 209.303,16 грн компенсації вартості відібраних без номінації обсягів природного газу, 8.795,99 грн трьох процентів річних та 28.610,41 грн інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2024 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровське управління регіонального будівництва" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 209.303,16 грн (двісті дев'ять тисяч триста три грн 16 к.) основної заборгованості, 8.795,99 грн (вісім тисяч сімсот дев'яносто п'ять грн 99 к.) трьох процентів річних, 28.610,41 грн (двадцять вісім тисяч шістсот десять грн 41 к.) інфляційних втрат, 2.960,51 грн (дві тисячі дев'ятсот шістдесят грн 51 к.) судового збору.
05.11.2024 від відповідача надійшла заява, у якій відповідач просить ухвалити додаткове рішення у справі №904/3637/24, яким стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 20.200,00 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2024 у задоволенні заяви відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовлено. Витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровське управління регіонального будівництва" на професійну правничу допомогу покладено на відповідача.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між відповідачем як споживачем та ПАТ «НАК «Нафтогаз України» як постачальником укладено низку договорів постачання природного газу, а саме:
-13.10.2016 відповідачем з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" було укладено договір №4796/1617-ТЕ-5 постачання природного газу, за п. 2.1 умов якого постачальник передає споживачу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 825 тис. куб. метрів, зокрема, 110 тис. куб. метрів у березні 2017 року.
- 31.10.2016 відповідачем з постачальником було укладено договір №4845/1617-КП-5 постачання природного газу, за п. 2.1 умов якого постачальник передає споживачу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 2,3 тис. куб. метрів, зокрема, 0,3 тис. куб. метрів у березні 2017 року.
- 31.10.2016 відповідачем з постачальником було укладено договір №4844/1617-БО-5 постачання природного газу, за п. 2.1 умов якого постачальник передає споживачу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 220 тис. куб. метрів, зокрема, 30 тис. куб. метрів у березні 2017 року.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що жодним постачальником природного газу не було подано до газотранспортної системи природний газ для потреб відповідача.
Також суд встановив наявність діючих у спірний період (березень 2017 року) договорів, які були укладені між відповідачем та третьою особою-1 з метою постачання природного газу відповідачу, який останнім використовувався для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, бюджетним установам/організаціями, підприємствам, організаціям та іншим споживачам (крім бюджетних установ/організацій).
Водночас, факт поставки Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» природного газу відповідачу у березні 2017 року не підтверджується первинними документами. Разом з цим, третя особа-1 підтверджує, що природний газ відповідачу у спірний період не постачала, номінацій на постачання природного газу відповідачу не подавала (лист від 19.04.2017 (арк. 68, том 1) та письмові пояснення по суті позову).
Суд першої інстанції проаналізував долучений позивачем до матеріалів справи реєстр реалізації природного газу за прямими договорами Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» теплопостачальним підприємствам у березні 2017 року і встановив відсутність у даному переліку підприємства відповідача.
Згідно алокації (звіту) про поділ фактичного обсягу природного газу, відібраного з точки виходу ПАТ «Дніпропетровськгаз», між замовниками послуги транспортування (постачальниками) за березень 2017 року відповідачем був відібраний природний газ без поданих номінацій у загальній кількості 76,920 тис. м. куб.
На підставі встановлених вище обставин суд дійшов висновку, що відповідач не довів та не представив належних та більш вірогідних доказів, ніж позивач у справі, що підтверджувало б набуття відповідачем права власності на спірний газ в обсязі 76,920 тис. куб. м.
Аналізуючи всі наявні у справі докази, господарський суд дійшов висновку, що у березні 2017 року відповідач відібрав з газотранспортної системи 76,920 тис. куб. м природний газ без наявності для цього правових підстав. При цьому, як встановлено судом НАК «Нафтогаз України» не замовляла послуг транспортування спірного газу у позивача, тобто в газотранспортній системі був відсутній виділений для відповідача природний газ у спірному об'ємі та у спірному періоді.
Оскільки постачальник не підтвердив виділення газу для відповідача, за наявності в газотранспортній системі природного газу, власником якого є позивач у справі, що підтверджено матеріалами справи та поданими доказами, суд першої інстанції виснував, що відповідач відібрав природний газ із газотранспортної системи, власником якого був позивач.
Враховуючи, що відібрання природного газу було здійснено відповідачем без поданих номінацій, то останній зобов'язаний відшкодувати власнику вартість такого газу (тобто позивачу, а не будь-якій іншій особі).
Суд встановив, що згідно наданої Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (супровідний лист від 22.11.2021 за вих.№23/4-1305-21) інформації про ціни на природний газ для виробників теплової енергії, реалізований у період з грудня 2015 року до грудня 2019 року (включно) за договорами постачання природного газу з НАК «Нафтогаз України» позивач здійснив розрахунок вартості відібраного відповідачем природного газу без номінацій у березні 2017 року.
З долучених позивачем до справи актів приймання-передачі природного газу вбачається відібрання відповідачем з газотранспортної системи природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими споживачами (крім бюджетних установ/організацій) у розмірі 0,141 тис. куб. м, яка споживається бюджетними установами/організаціями у розмірі 17,284 тис. куб. м та яка споживається населенням у вигляді послуг з опалення та постачання гарячої води у розмірі 59,495 тис. куб. м.
Отже, загальний обсяг відібраного без номінацій природного газу у березні 2017 року складає 76,920 тис. куб. м, і вказану обставину відповідач визнав у відзиві, загальна вартість вказаного природного газу становить 456.661,12 грн, яку розраховано за цінами реалізації по категоріям споживачів.
Вартість відібраного відповідачем у березні 2017 року без номінацій обсягу природного газу загалом складає 456.661,12 грн згідно з неспростованим відповідачем розрахунком позивача, з яким погоджується господарський суд (такі висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19 (п. 90).
Судом наголошено, що компенсація вартості відібраного обсягу природного газу з газотранспортної системи без поданих постачальником газу номінацій та у яких відсутні підписані акти приймання-передачі природного газу з постачальником щодо таких обсягів має відбутися на користь особи, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно (тобто позивача), а не будь-якої іншої особи.
Як встановлено судом, загальна заборгованість відповідача перед позивачем за відібраний без номінацій у березні 2017 року природний газ складає 456.661,12 грн. В силу приписів ч. 2 ст. 8 Закону №1730 вказану заборгованість відповідач має погасити протягом 72 місяців, починаючи з 01.10.2021. Отже, щомісяця відповідач, починаючи з 01.10.2021, має погашати позивачу по 6.342,52 грн (456.661,12 грн / 72 місяці).
Спірним періодом позивач визначив період з 01.10.2021 до 31.07.2024, тобто 33 календарних місяці, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог. Так, за період з 01.10.2021 до 30.06.2024 відповідач мав компенсувати позивачу 209.303,16 грн. Докази повного/часткового компенсування вартості відібраного у березні 2017 року природного газу без номінацій на користь позивача відповідач до справи не долучив. Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 209.303,16 грн компенсації вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу у березні 2017 року визнано господарським судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат у розмірі 8.795,99 грн та 28.610,41 грн відповідно підлягають задоволенню у заявленому розмірі згідно з неспростованим відповідачем розрахунком позивача, з яким погоджується господарський суд (такі висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (п. 90).
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
Не погодившись з зазначеним рішенням, через систему “ Електронний суд», Товариство з обмеженою відповідальністю “Дніпровське управління регіонального будівництва» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить прийняти дану апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ДНІПРОВСЬКЕ УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО БУДІВНИЦТВА» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2024 р. по справі № 904/3637/24 до розгляду, відкрити провадження, розглянути за участю сторін та задовольнити її в повному обсязі.
Прийняти постанову, якою: рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2024 р. по справі № 904/3637/24 скасувати в повному обсязі; в задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства “УКРТРАНСГАЗ» до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДНІПРОВСЬКЕ УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО БУДІВНИЦТВА» про стягнення грошових коштів, а саме 246 709,56 грн. з яких: 209 303,16 грн компенсації вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу, 8 795,99 грн. 3 % річних, 28 610,41 грн. інфляційних втрат відмовити в повному обсязі. 58.3 Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2024 р. по справі № 904/3637/24 скасувати в повному обсязі.
Стягнути з Акціонерного товариства “УКРТРАНСГАЗ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДНІПРОВСЬКЕ УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ» витрати на професійну правничу допомогу по справі № 904/3637/24 в суді першої інстанції в сумі 20 200 грн. 59. На підставі ст. 129 ГПК України стягнути з Акціонерного товариства “УКРТРАНСГАЗ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДНІПРОВСЬКЕ УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ» судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 3 552,61 грн. та інші судові витрати, що будуть понесені Товариством з обмеженою відповідальністю “ДНІПРОВСЬКЕ УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ» при розгляді даної справи в суді апеляційної інстанції.
Узагальнення доводів апеляційної скарги:
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції обґрунтував своє рішення на обставинах, які не були доведені у встановлений ГПК України спосіб, адже суд першої інстанції встановив їх не на доказах, що підтверджували, що поставка спірного природного газу здійснювалася саме третьою особою і в рамках вищезазначених Договорів, а не був несканкціоновано відібраний відповідачем у позивача.
На переконання апелянта, рішення суду першої інстанції ґрунтується на обставинах, що суд помилково вважав встановленими і що вплинуло на прийняття незаконного рішення суду першої інстанції.
Так, скаржник зазначив, що суд першої інстанції перекрутив обставини встановлені постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.08.2020 у справі № 904/4231/19, зазначивши, що нібито даною постановою був встановлений факт несанкціонованого відбору природного газу з боку відповідача. Проте, апелянт звертає увагу, що у вказаній постанові апеляційного суду було встановлено наступне:
Спожитий відповідачем природний газ в березні 2017 року, був спожитий в рамках укладених між ним та третьою особою обсягів газу, передбачених Договорами про постачання природного газу для виробництва теплової енергії № 4796/1617-ТЕ-5 від 13.10.2016 р., (59,495 тис.куб.м), № 4845/1617-КП-5 від 31.10.2016 р. (17,284 тис.куб.м.), № 4844/1617-БО-5 від 31.10.2016 р. (0,141 тис.куб.м.) та не є несанкціонованим відбором природного газу;
Апеляційний суд в постанові від 26.08.2020 р. по справі № 904/4231/19 чітко зазначив, що постачальником природного газу відповідачу у березні 2017 року був саме НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» в рамках зазначених договорів.
Після набрання чинності постановою від 26.08.2020 р. по справі № 904/4231/19 зобов'язання за вищезазначеними Договорами між відповідачем та третьою особою не були змінені, не змінює їх і ч. 2 ст. 8 Закону № 1730, оскільки в ній відсутні положення про припинення зобов'язань з поставок природного газу між відповідачем та третьою особою чи заміну третьої особи в цих зобов'язаннях на позивача.
Також апеляційний суд в своїй постанові від 26.08.2020 р. по справі №904/4231/19 з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 22.06.2018 р. по справі № 904/5621/17 та від 05.03.2019 р. у справі № 923/351/18 зазначає, що вказівка в розпорядженні на обов'язок надати номінації до початку опалювального сезону, не свідчить про обмеження його періодом, який закінчується із початком опалювального сезону, оскільки полягає у забезпеченні належної підготовки до опалювального сезону та забезпечення природним газом протягом усього сезону. А отже, третя особа зобов'язана була надавати номінації не на кожен місяць на обсяг природного газу зазначеного в Договорі і не повинна була обмежувати номінації виключно опалювальним сезоном, а тому не можна стверджувати, що ТОВ «ДУРБ» споживало природний газ в 2017 році без номінацій.
Щодо того, що природний газ поставлений третьою особою відповідачу в березні 2017 року залишився неоплаченим, то дане твердження позивача лише частково відповідає дійсності. Так, природний газ, що поставлявся по Договорам № 4796/1617-ТЕ-5 від 13.10.2016 р. на суму 352 829,15 грн. (постачання природного газу для населення) та по Договору № 4844/1617-БО-5 від 31.10.2016 р. на суму 102 501,04 грн. (постачання природного газу для бюджетних установ) повинно було бути повністю закрито субвенціями, які були узгоджені ТОВ «ДУРБ» протоколом № 3 від 18.10.2021 р. і повинні були бути закриті за рахунок Державного бюджету України ще в 2021 року, відповідно до умов Закону № 1639, але не були закриті саме через неправомірні дії НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ», який відмовлявся підтверджувати в актах звірки даний обсяг природного газу не дивлячись на висновки постанови Центрального апеляційного господарського суду від 26.08.2020 р. по справі № 904/4231/19, в рамках якої НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» був вже на стадії апеляційного розгляду справи залучений судом третьою особою на боці АТ «УКРТРАНСГАЗ».
За доводами апелянта, стягнення даних коштів з ТОВ «ДУРБ» буде свідчити про фактично протиправне, хоча формально і законне з точки зору позивача, стягнення цих коштів, які повинні були бути забезпечені Державою у вигляді субвенцій та буде свідчити про неправомірне вручання у володіння майном відповідача, яким є кошти, що планує стягнути позивач з відповідача і що буде порушенням ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Щодо заборгованості за Договором № 4845/1617-КП-5 від 31.10.2016 р. на суму 1 330,93 грн. скаржник зазначив, що даний борг повинен був оплачуватися ТОВ «ДУРБ» безпосередньо НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» відповідно до умов Договору № 4845/1617-КП-5 від 31.10.2016 р., а не ч. 2 ст. 8 Закону № 1730, оскільки він не був предметом врегулювання простроченої заборгованості і під час розгляду справи повністю погашений, що підтверджується платіжною інструкцією № 2472 від 18.09.2024 р. на суму 1 330,93 грн. та довідкою ТОВ «ДУРБ» № 01/09-152 від 18.09.2024 р.
На переконання скаржника, посилання позивача на правові позиції, викладені в постанові Верховного Суду від 03.04.2024 р. у справі № 922/2737/23 та інших постановах Верховного Суду є нерелевантними даним обставинам справи, оскільки ТОВ «ДУРБ» ніколи не стверджувало, що воно не буде оплачувати законно отриманий ним природний газ в березні 2017 року, але питання, яке повинно в тому числі досліджуватися в рамках даної справи чи весь цей природний газ ТОВ «ДУРБ» зобов'язане оплачувати власними коштами і чи зобов'язане воно його оплачувати позивачу, в той час, як його договірні зобов'язання з НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» не були припинені і змінені і не підпадають під дію ч. 2 ст. 8 Закону № 1730, оскільки виникли в рамках договірних відносин з НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ», а не в результаті споживання даного природного газу без правових підстав шляхом його несанкціонованого відібрання з газотранспортної системи України, оператором якої був позивач.
Окрім того, апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права з огляду на наступне.
Суд першої інстанції в своєму рішенні прийшов фактично до правового висновку, що Законом може бути фактично змінено рішення суду, яке набрало законної сили, тобто фактично визнав, що судова влада в Україні не є незалежною гілкою влади, а її рішення хоча і не в прямий спосіб, але можуть по суті бути змінені Законом, прийнятим Верховною радою України та підписаним Президентом України, адже воно створює «нове правове регулювання», яке не було враховано судом апеляційної інстанції під час ухвалення своєї постанови від 26.08.2020 р. по справі № 904/4231/19.
Таким чином, суд першої інстанції виправдовує законодавчий орган, який в порушення основних приписів ЦК України, фактично без волевиявлення сторін визначив їх договірні відносини, які в належний спосіб не були розірвані чи припинені (договірні відносини відповідача і третьої особи) і поклав нові (необґрунтовані і такі що суперечать судовому рішенню по справі № 904/4231/19) зобов'язання на відповідача.
Крім того, скаржник вважає, що посилання суду першої інстанції на правові позиції, викладені в постанові Верховного Суду від 03.04.2024 р. у справі № 922/2737/23 та інших постановах Верховного Суду є нерелевантними даним обставинам справи, оскільки ТОВ «ДУРБ» ніколи не стверджувало, що воно не буде оплачувати законно отриманий ним природний газ в березні 2017 року, але питання, яке в тому числі повинно було досліджуватися в рамках даної справи чи весь цей природний газ ТОВ «ДУРБ» зобов'язане оплачувати власними коштами і чи зобов'язане воно його оплачувати позивачу, в той час, як його договірні зобов'язання з НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» не були припинені і змінені і не підпадають під дію ч. 2 ст. 8 Закону № 1730, оскільки виникли в рамках договірних відносин з НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ», а не в результаті споживання даного природного газу без правових підстав шляхом його несанкціонованого відібрання з газотранспортної системи України, оператором якої був позивач.
Суд першої інстанції, приймаючи спірне рішення, проігнорував вищезазначені норми ЦК України, ст. 129-1 Конституції України, ст 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в частині принципу правової визначеності, адже повністю проігнорував висновки постанови апеляційного суду від 26.08.2020 р. по справі № 904/4231/19.
Також, за доводами скаржника, суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм процесуального права, оскільки, задовольняючи позов АТ «УКРТРАНСГАЗ» не зазначив, які саме докази надані позивачем підтверджують обґрунтованість його позовних вимог з огляду, в тому числі на обставини існування договірних відносин між відповідачем і третьою особою і підтвердження поставки природного газу в березні 2017 року саме за цими Договорами, а не отримання його відповідачем через несанкціонований його відбір у позивача.
Апелянт зауважив, що суд першої інстанції оцінив лише правову позицію позивача, а не докази надані сторонами, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 86 ГПК України.
З огляду на те, що основне рішення, що було прийняте по справі судом першої інстанції оскаржується відповідачем повністю, то в разі задоволення даної апеляційної скарги підлягає перегляду апеляційним судом і додаткове рішення суду в частині відмови в задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення по даній справі і перерозподілу судових витрат відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України та стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 20 200 грн.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
17.12.2024 до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив третьої особи - АТ «НАК «Нафтогаз України», згідно змітсу якого зазначено, що предметом позову у даній справі є стягнення на користь АТ «Укртрансгаз» вартості обсягів відібраного природного газу. За таких обставин, надання судом оцінки правовідносинам між НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «Дніпровське управління регіонального будівництва» щодо виконання/невиконання умов договорів, або оцінки правових підстав видачі/не видачі номінацій виходить за межі позовних вимог у справі.
Окрім того, у своєму відзиві третьою особою зауважено, що оскільки НАК «Нафтогаз України» має статус третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на НАК «Нафтогаз України» не можна покладати будь-які матеріально-правові обов'язки, а також установлювати чи захищати права, тобто виносити рішення про права чи обов'язки третьої особи, в тому числі встановлювати, що у спірний період природний газ є поставленим ТОВ «Дніпровське управління регіонального будівництва» від НАК «Нафтогаз України», або встановлювати наявність/відсутність правових підстав для видачі/не видачі номінацій від НАК «Нафтогаз України» для ТОВ «Дніпровське управління регіонального будівництва».
20.12.2024 до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив АТ «Укртрансгаз» на апеляційну скаргу, яким зазначає, що доводи відповідача про відсутність у нього обов'язку компенсувати АТ «Укртрансгаз» вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу у березні 2017 обсягом 76,920 тис. куб. м є помилковими та безпідставними.
На переконання позивача, суд першої інстанції не прийняв оскаржуване рішення всупереч постанові Центрального апеляційного господарського суду від 26.08.2020 у справі №904/4231/19, а навпаки з її урахуванням, які підтверджують законність та обґрунтованість позовних вимог у справі №904/3637/24.
Позивач зазначає, що предмет та підстави позову у справах №904/4231/19 та №904/3637/24 є зовсім різними, з огляду на істотні відмінності у фактичних обставинах таких спорів, пов'язаних з правами та обов'язками їх сторін, що зумовлює різне нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та відповідно прийняті у них рішення.
У задоволенні позовних вимог у справі № 904/4231/19 було відмовлено з тих підстав того, що за наявності договорів про постачання природного газу з АТ «НАК «Нафтогаз України», договорів про транспортування природного газу та його розподілення, тобто за наявності відповідних правових підстав положення ст. ст. 1212, 1213 ЦК України, на які та в межах яких посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
АТ «Укртрансгаз» акцентує увагу, що рішення судів у справі № 904/4231/19 не спростовують позовних вимог, оскільки були ухвалені за іншого правового регулювання, без урахування приписів Закону №1730 (в редакції Закону №1639).
У відзиві на позовну заяву Відповідач не спростовує, а навіть підтверджує той факт, що споживання природного газу у березні 2017 відбувалось за відсутності поданих постачальником природного газу номінацій та за відсутності у нього підписаних актів приймання-передачі природного газу за березень 2017 на спірний обсяг газу.
Відтак, на переконання позивача, висновки зроблені судами у справі № 904/4231/19 не спростовують позовні вимоги, а навпаки підтверджують наявність обставин, які необхідні для застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 8 ЗУ 1730, що і було враховано судом першої інстанції під час прийняття рішення у справі № 904/3637/24.
Позивач звертає увагу, що Законом України № 1730 Відповідачу було надано строк для врегулювання наявної заборгованості за відібраний ним у вказаних періодах природний газ, шляхом оплати починаючи з 1 жовтня 2021 року рівними частинами вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу, проте такою можливістю він не скористався, а тому, враховуючи прострочення з оплати боргу, починаючи з 01.11.2021 по 01.07.2024 (33 місяці), у Позивача виникло право на вимогу про стягнення простроченої заборгованості на підставі ч. 2 ст. 8 Закону «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення».
Відтак, доводи Відповідача про відсутність у нього обов'язку компенсувати АТ «Укртрансгаз» вартість відібраних без номінацій обсягів природного газу у березні 2017 обсягом 76,920 тис. куб. м є помилковим та безпідставним.
Позивач вказує на те, що ч. 2. ст. 8 Закону України № 1730, держава встановила імперативне нормативне регулювання правовідносин, щодо врегулювання заборгованості підприємств, що виробляють теплову енергію перед Оператором ГТС, які протягом періоду з 1 грудня 2015 по 31 грудня 2019 року здійснювали відбір природного газу з газотранспортної системи без подання номінацій та визначила, що вартість вказаних обсягів природного газу компенсується Оператору ГТС - Позивачу.
Враховуючи, що Відповідач здійснював відбір природного газу з газотранспортної системи в обсязі 76,920 тис. м. куб у вказаних вище періодах без поданих постачальником газу номінацій, вартість вказаних обсягів та послуги з його транспортування компенсується Позивачу відповідно до порядку встановленого ч. 2 ст. 8 Закону України № 1730.
Окрім того, позивач стверджує, що факту здійсненої поставки природного газу у березні 2017 року в обсязі 76,920 тис. куб. м ПАТ «НАК «Нафтогаз України» Відповідачу не відбулось.
Оскільки АТ «НАК «Нафтогаз України» не є постачальником цього обсягу природного газу, у Відповідача не виникає права на оплату вказаних обсягів природного газу за рахунок державних субвенцій, а у АТ «НАК «Нафтогаз України» в свою чергу не виникає кореспондуючого права приймати таку оплату. Відповідно у АТ «НАК «Нафтогаз України» не було жодних правових підстав підтверджувати в актах звірки даний обсяг природного газу.
За твердженнями позивача, вимог щодо оплати спожитого без номінацій обсягів природного газу у березні 2017 року в обсязі 76,920 тис. куб. м до Відповідача, окрім АТ «Укртрансгаз» ніхто не заявляє та правові підстави для заявлення таких вимог у інших суб'єктів господарювання відсутні. Оскільки обов'язок здійснити таку оплату виник саме на підставі ч. 2 ст. 8 Закону 1730, який Відповідачем ігнорується. Отже, Відповідач в порушення наведених положень законодавства взагалі не здійснив оплату вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу, чим допустив прострочення строку для оплати, порушуючи відповідне зобов'язання.
З огляду на викладене, позивач вважає рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2024 у справі № 904/3637/24 законним та обґрунтованим, винесеним при дослідженні всіх обставин справи та перевірки їх доказами, натомість апеляційна скарга Відповідача є безпідставною та необґрунтованою, не підтверджена належними та допустимими доказами.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Дармін М.О. (доповідач), судді - Кощеєв І.М., Чус О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.12.2024 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи №904/3637/24. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи №904/3637/24.
06.12.2024 матеріали даної справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровське управління регіонального будівництва» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2024 у справі №904/3637/24. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 10.06.2025 об 10:00 годин.
У зв'язку з відпусткою членів колегії Чус О.В., Кощеєва І.М., ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2025 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровське управління регіонального будівництва» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2024 у справі №904/3637/24 (суддя Дупляк А.С.) призначено в судове засідання на 19.06.2025 о 12:00 год.
19.06.2025 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:
Суд встановив, що 13.10.2016 відповідачем (далі - відповідач, споживач) з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (далі - третя особа-1, постачальник) було укладено договір №4796/1617-ТЕ-5 постачання природного газу, за п. 2.1 умов якого постачальник передає споживачу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 825 тис. куб. метрів, зокрема, 110 тис. куб. метрів у березні 2017 року.
31.10.2016 відповідачем з постачальником було укладено договір №4845/1617-КП-5 постачання природного газу, за п. 2.1 умов якого постачальник передає споживачу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 2,3 тис. куб. метрів, зокрема, 0,3 тис. куб. метрів у березні 2017 року.
31.10.2016 відповідачем з постачальником було укладено договір №4844/1617-БО-5 постачання природного газу, за п. 2.1 умов якого постачальник передає споживачу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 220 тис. куб. метрів, зокрема, 30 тис. куб. метрів у березні 2017 року.
Ціна вказаних договорів викладена у п. 5.5, а саме загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.
Строк дії договорів викладено у п. 12.1, а саме договори набирають чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
До справи долучені акти приймання-передачі природного газу від 31.03.2017 на спірний об'єм природного газу, підписані лише з боку відповідача.
Позивач є особою, яка до 31.12.2019 виконувала функції оператора газотранспортної системи - суб'єкта господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників) (п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону "Про ринок природного газу").
Оскільки вартість відібраних без номінацій обсягів природного газу у березні 2017 року залишилася неоплаченою відповідачем, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:
АТ «Укртрансгаз» до 31.12.2019 було оператором газотранспортної системи, суб'єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників) (п. 19 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про ринок природного газу»).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровське управління регіонального будівництва» є споживачем - юридичною особою, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу або використання в якості сировини.
Позивачем за результатами опрацювання поданих номінацій встановлено відсутність поданих номінацій АТ «НАК «Нафтогаз України» у спірний період (березень 2017) в обсязі 76, 920 тис.м.куб. для ТОВ «Дніпровське управління регіонального будівництва».
ТОВ «Дніпровське управління регіонального будівництва» є захищеним споживачем природного газу у розумінні пункту 10 статті цього Закону, оскільки здійснює надання важливих суспільних послуг та є виробником теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій за умови, що виробництво теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій здійснюється за допомогою об'єктів, не пристосованих до зміни палива та приєднаних до газотранспортної або газорозподільної системи.
Відповідно до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 742-р «Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року» на ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та постачальників природного газу до початку опалювального сезону 2016/17 року покладено обов'язок видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені з ними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2016р. № 357 «Про затвердження Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії», та з дотриманням принципу недискримінації.
Отже, на підставі вказаного розпорядження, яке є обов'язковим до виконання, на ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та постачальників природного газу покладено обов'язок видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям ще на початку опалювального сезону.
Відповідно до статті 1 Кодексу газотранспортної системи номінація - попереднє повідомлення, надане замовником послуг транспортування Оператору газотранспортної системи, стосовно обсягів природного газу, які будуть подані замовником послуг транспортування протягом доби до газотранспортної системи в точках входу та відібрані з газотранспортної системи в точках виходу.
Відповідно до статті 1 Кодексу газотранспортної системи номінація - попереднє повідомлення, надане замовником послуг транспортування Оператору газотранспортної системи, стосовно обсягів природного газу, які будуть подані замовником послуг транспортування протягом доби до газотранспортної системи в точках входу та відібрані з газотранспортної системи в точках виходу.
Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, між 13.10.2016 відповідачем (далі - відповідач, споживач) з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (далі - третя особа-1, постачальник) було укладено договір №4796/1617-ТЕ-5 постачання природного газу, за п. 2.1 умов якого постачальник передає споживачу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 825 тис. куб. метрів, зокрема, 110 тис. куб. метрів у березні 2017 року.
31.10.2016 відповідачем з постачальником було укладено договір №4845/1617-КП-5 постачання природного газу, за п. 2.1 умов якого постачальник передає споживачу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 2,3 тис. куб. метрів, зокрема, 0,3 тис. куб. метрів у березні 2017 року.
31.10.2016 відповідачем з постачальником було укладено договір №4844/1617-БО-5 постачання природного газу, за п. 2.1 умов якого постачальник передає споживачу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 220 тис. куб. метрів, зокрема, 30 тис. куб. метрів у березні 2017 року.
Відповідно до п.1 глави1 розділу ХІ Кодексу ГТС, замовники послуг транспортування зобов'язані подати Оператору ГТС номінації та/або місячну номінацію по точках входу та точках виходу.
Разом з тим, позивачем за результатами опрацювання поданих номінацій встановлено відсутність поданих номінацій АТ «НАК «Нафтогаз України» у спірний період (березень 2017) в обсязі 76,920 тис.м.куб. для ТОВ «Дніпровське управління регіонального будівництва».
Загальний обсяг відбору у вказаний період складає 76,920 тис.куб.м., що підтверджуються: реєстром реалізації природного газу за прямими договорами НАК «Нафтогаз України» теплопостачальними підприємствами у березні 2017 (відсутні в реєстрі); актом приймання - передачі природного газу від 31.03.2017 не підписаним з боку НАК «Нафтогаз України»; алокацією (звітом), складеним оператором з розподілу природного газу ПАТ «Криворіжгаз» про поділ фактичного обсягу природного газу між замовником послуг транспортування за березень 2017 року, згідно з яким у графі «Підтверджений обсяг (номінація)» по споживачу - ТОВ «ДУБР» значиться 0 тис.м.куб., а у графі «Фактичний обсяг» значиться споживання природного газу 76,920 тис.м.куб.
Акт приймання-передачі природного газу березень 2017 на вказаний обсяг був підписаний відповідачем та направлений для підписання до НАК «Нафтогаз України», однак згідно з листом НАК «Нафтогаз України» від 19.04.2017 №26-3585/1.2-17 цей акт був повернутий відповідачу без підписання з посиланням на те, що у зв'язку з невиконанням умов пункту 17 постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.15р. № 758 ТОВ «Дніпровське управління регіонального будівництва» не були підтверджені планові обсяги (номінації) природного газу на березень 2017. Таким чином, компанія не здійснювала постачання природного газу відповідачу у вказаному періоді.
З наявних у справі матеріалів свідчить, що позивачем здійснено розрахунок вартості відібраних відповідачем без номінацій обсягів природного газу у період березень 2017 у загальному розмірі 76,920 тис. куб. м. за цінами реалізації природного газу по категоріям споживачів , яка загалом складає 456 661,12грн, яку відповідач зобов'язаний протягом 72 місяців, починаючи з 01.10.21р., щомісяця рівними частинами оплатити позивачу. Відповідно, розмір щомісячної оплати (починаючи з 01.11.21р.) вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу складає 6 342,52грн.
Станом на 25.07.2024 строк оплати (01.11.2021 - 01.07.2024) вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу є таким, що настав, а тому відповідач зобов'язаний був сплати 209 303,16 грн.
Доказів сплати компенсації вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу відповідач до суду не надав.
Згідно положень статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, не лише договори та інші правочини, а й інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч. 3 ст. 11 ЦК України).
Правове регулювання взаємовідносин оператора газорозподільних систем із суб'єктами ринку природного газу, а також визначення правових, технічних, організаційних та економічних засад функціонування газорозподільних систем здійснюється Кодексом газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС), Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2496, а також положеннями Закону України "Про ринок природного газу» та Цивільним кодексом України.
Регламентом функціонування газотранспортної системи України є Кодекс ГТС, який визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України.
Статтею 5 розділу 1 глави І Кодексу ГТС визначено, що номінацією визнається попереднє повідомлення, надане замовником послуг транспортування оператору газотранспортної системи, стосовно обсягів природного газу, які будуть подані замовником послуг транспортування протягом доби до газотранспортної системи в точках входу та відібрані з газотранспортної системи в точках виходу. Несанкціонований відбір природного газу - це відбір природного газу: за відсутності по суб'єкту ринку природного газу підтвердженої номінації (підтвердженого обсягу природного газу) на відповідний розрахунковий період; без укладення відповідного договору з постачальником; шляхом самовільного під'єднання та/або з навмисно пошкодженими приладами обліку природного газу або поза охопленням приладами обліку; шляхом самовільного відновлення споживання природного газу.
Положеннями статті 1 розділу 3 глави І Кодексу ГТС унормовано, що оператор газотранспортної системи на підставі договору транспортування природного газу та згідно з умовами, визначеними в цьому Кодексі, надає суб'єктам ринку природного газу послуги транспортування природного газу газотранспортною системою в межах договірних потужностей та підтверджених номінацій. Пунктом 4 глави 3 розділу І Кодексу ГТС визначено, що експлуатацію газотранспортної системи здійснює виключно оператор газотранспортної системи.
Пунктом 9 глави 1 розділу VІІІ Кодексу ГТС передбачено, що замовник послуг транспортування на підставі договору транспортування може замовити в оператора газотранспортної системи нижче наведені послуги, що є складовими послуги транспортування: доступ до потужності в точці входу або виходу з газотранспортної системи; замовлення фізичного транспортування природного газу газотранспортною системою на підставі підтвердженої номінації; послугу балансування обсягів природного газу, які подаються до газотранспортної системи та які відбираються з неї.
Для отримання послуг із транспортування (фізичного транспортування природного газу газотранспортною системою) замовник послуг транспортування подає оператору газотранспортної системи номінації та/або місячну номінацію по точках входу та точках виходу в установленому цим розділом порядку (пункт 1 глави 1 розділу XI Кодексу ГТС).
Вказані вище положення Кодексу ГТС дають підстави дійти висновку, що укладання договору транспортування природного газу магістральними трубопроводами, а також подання та підтвердження номінацій є необхідною передумовою для відбору природного газу в межах газотранспортної системи.
Як встановлено судом першої інстанції та не оспорюється відповідачем, у визначений позивачем спірний період та до 31.12.2019 АТ "Укртрансгаз" виконувало функції оператора ГТС, який здійснював діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).
Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб'єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов'язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства. Такі обов'язки мають бути чітко визначеними, прозорими, недискримінаційними та заздалегідь не передбачати неможливість їх виконання. Такі обов'язки не повинні обмежувати постачальників, створених відповідно до законодавства інших держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у праві на здійснення постачання природного газу споживачам України. Такі обов'язки не можуть покладатися на споживачів.
30.11.2016 набрав чинності Закон України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" від 03.11.2016 № 1730-VIII (Закон № 1730), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення, а згодом 29.08.2021 також набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" від 14.07.2021 № 1639-IX (Закон № 1639).
Оскільки на практиці виникали ситуації, коли АТ "НАК "Нафтогаз України" не подавав номінацій оператору ГТС, а виробники теплової енергії продовжували споживати природний газ, АТ "Укртрансгаз" довелося балансувати газотранспортну систему за рахунок власного природного газу. Враховуючи ці обставини, законодавець визначив умови та суб'єкта ринку природного газу, якому споживач повинен сплатити вартість спожитого природного газу за відсутності підтверджених номінацій. Адже не може залишитися без урегулювання ситуація, коли особа спожила природний газ, проте нікому не оплатила його вартості.
За змістом статті 1 Закону № 1730 заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, є, зокрема кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед постачальником природного газу, операторами газорозподільних систем, оператором газотранспортної системи та особою, що виконувала функції оператора газотранспортної системи до 31.12.2019 включно, за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії (у тому числі за договорами купівлі-продажу природного газу для власних потреб, що був використаний виключно для виробництва теплової та електричної енергії), надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (у тому числі у разі заміни сторони у зобов'язанні та/або у разі правонаступництва), а також послуги з його розподілу і транспортування.
Відповідно до статті 2 Закону № 1730 його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та інші енергоносії та послуги з розподілу і транспортування природного газу, теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, а також підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію, послуги з її розподілу/передачі, за питну воду, придбану з метою її подальшої реалізації споживачам, та/або за очищення стічних вод іншими підприємствами централізованого водопостачання і водовідведення.
Так, Законом № 1639 внесені численні зміни до Закону № 1730, зокрема, розширено сферу його дії, у тому числі шляхом викладення статті 2 в новій редакції та доповнено статтю 8 частиною 2.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону № 1730, у редакції Закону № 1639, підприємства, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, які протягом періоду з 01.12.2015 по 31.12.2019 здійснювали відбір природного газу з газотранспортної системи без поданих номінацій, зобов'язані протягом 72 місяців, починаючи з 01.10.2021, щомісяця рівними частинами компенсувати особі, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31.12.2019 включно, вартість відібраних без номінацій обсягів природного газу за цінами реалізації природного газу категоріям споживачів, визначеними положенням про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затверджених постановами Кабінету Міністрів України на виконання статті 11 Закону України "Про ринок природного газу", чинних протягом періоду таких відборів для відповідних категорій споживачів.
Аналіз наведених приписів Закону № 1730 дає підстави для висновку, що необхідними та визначальними умовами для застосування положень статті 8 цього Закону є: 1) учасниками процедури врегулювання заборгованості мають бути - підприємства, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води та особа, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31.12.2019 включно; 2) заборгованість складається з вартості об'ємів природного газу, відбір якого відбувався без поданих постачальником газу номінацій та за умови відсутності підписаних актів приймання-передачі природного газу з постачальниками щодо таких обсягів; 3) період заборгованості - відбір природного газу відбувся упродовж 01.12.2015-31.12.2019; 4) строк оплати настав з 01.10.2021.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 914/1940/22 та від 16.02.2024 у справі № 905/2044/19.
Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що загальний обсяг відбору ТОВ «Дніпровське управління регіонального будівництва» газу без номінацій у березні 2017 року складає 76,920 тис.куб.м.
Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, у справі № 904/4231/19 Центральний апеляційний суд дійшов висновку, що у даному випадку постачальником спожитого відповідачем у березні 2017 року природного газу у загальній кількості 76,92 тис. куб. м необхідно вважати АТ "НАК "Нафтогаз України" незалежно від того, що останнім не підписано з відповідачем акти приймання-передачі природного газу за спірний період, а відтак, зазначене спірне споживання природного газу не може бути кваліфіковане як несанкціонований відбір природного газу. При цьому суд апеляційної інстанції встановив обставини отримання відповідачем природного газу без поданих номінацій та без підписаних АТ "НАК "Нафтогаз України" актів.
Предметом спору у справі № 904/3637/24 є стягнення компенсації вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу, в порядку Закону України від 03.11.2016 № 1730-VIII «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» (далі - Закон України № 1730), тоді як предметом спору у справі № 904/4231/19 було повернення безпідставно набутого майна - природного газу та стягнення його вартості, в порядку ст. 1212 ЦК України.
Посилаючись на незаконність прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, скаржник необґрунтовано наводить рішення у справі №904/4231/19.
Разом із тим, предмет позовних вимог у даній справі полягає у стягненні вартості відібраних відповідачем без номінацій та актів приймання-передачі обсягів природного газу на підставі ч. 2 ст. 8 Закону України №1730.
Натомість у справі №904/4231/19 предметом спору було зобов'язання відповідача повернути АТ «Укртрансгаз» у натурі безпідставно набуте майно та стягнення вартості безпідставно набутого майна в тому ж обсязі, на підставі ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.
Отже, наведене рішення не може вважатися релевантним для вирішення даного спору, оскільки правова природа спірних правовідносин та підстави позову у справах є різними.
Колегія суддів звертає увагу, що висновки судів щодо постачання природного газу в межах укладених договорів є правовою оцінкою встановлених обставин. Відповідно до ч. 7 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту під час розгляду іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Разом з тим, суд у справі № 904/4231/19 фактично встановив обставину споживання природного газу без поданих номінацій.
Відтак, проаналізувавши судові рішення у справі № 904/4231/19 та матеріали справи № 904/3637/24, колегія суддів доходить висновку, що факт споживання відповідачем у березні 2017 року природного газу обсягом 76,920 тис. куб. м є доведеним. При цьому, висновок суду у справі № 904/4231/19 про те, що споживання відповідачем у березні 2017 року природного газу обсягом 76,920 тис. куб. м не може вважатися несанкціонованим відбором, не спростовує самого факту відбору природного газу з газотранспортної системи, оператором якої до 31.12.2019 був позивач.
Разом з тим, відмова у задоволенні позовних вимог у справі № 904/4231/19 свідчить, зокрема, про те, що відібраний у березні 2017 року природний газ обсягом 76,920 тис. куб. м залишився неоплаченим відповідачем. Доказів протилежного матеріали цієї справи не містять.
Постанова Центрального апеляційного господарського суду від 26.08.2020 у справі №904/4231/19 не спростовує позовних вимог, оскільки була ухвалена за іншого правового регулювання, без урахування приписів Закону №1730 (в редакції Закону №1639). Такі правила запровадженні уже в 2021 році, в той час як постанова Центрального апеляційного господарського суду прийнята у 2020 році.
На підставі наведеного колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині: «… Спожитий відповідачем природний газ в березні 2017 року, був спожитий в рамках укладених між ним та третьою особою обсягів газу, передбачених Договорами про постачання природного газу для виробництва теплової енергії № 4796/1617-ТЕ-5 від 13.10.2016 р., (59,495 тис.куб.м), № 4845/1617-КП-5 від 31.10.2016 р. (17,284 тис.куб.м.), № 4844/1617-БО-5 від 31.10.2016 р. (0,141 тис.куб.м.) та не є несанкціонованим відбором природного газу !!!;
18.2. Апеляційний суд в постанові від 26.08.2020 р. по справі № 904/4231/19 чітко зазначив, що постачальником природного газу відповідачу у березні 2017 року був саме НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» в рамках зазначених договорів.
18.3 Після набрання чинності постановою від 26.08.2020 р. по справі № 904/4231/19 зобов'язання за вищезазначеними Договорами між відповідачем та третьою особою не були змінені, не змінює їх і ч. 2 ст. 8 Закону № 1730, оскільки в ній відсутні положення про припинення зобов'язань з поставок природного газу між відповідачем та третьою особою чи заміну третьої особи в цих зобов'язаннях на позивача.
18.4. Також апеляційний суд в своїй постанові від 26.08.2020 р. по справі № 904/4231/19 з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 22.06.2018 р. по справі № 904/5621/17 та від 05.03.2019 р. у справі № 923/351/18 зазначає, що вказівка в розпорядженні на обов'язок надати номінації до початку опалювального сезону, не свідчить про обмеження його періодом, який закінчується із початком опалювального сезону, оскільки полягає у забезпеченні належної підготовки до опалювального сезону та забезпечення природним газом протягом усього сезону. А отже, третя особа зобов'язана була надавати номінації не на кожен місяць на обсяг природного газу зазначеного в Договорі і не повинна була обмежувати номінації виключно опалювальним сезоном, а тому не можна стверджувати, що ТОВ «ДУРБ» споживало природний газ в 2017 році без номінацій. …» .
Відхиляючи доводи скаржника, колегія суддів зазначає, що для спростування позовних вимог відповідач мав надати докази подання постачальником номінацій на відповідні обсяги природного газу та акти приймання-передачі, підписані з постачальником. Проте таких доказів відповідач не подав, а факту підписання актів у спірний період між АТ «НАК “Нафтогаз України»» та ТОВ «Дніпровське управління регіонального будівництва» не встановлено.
Самі по собі договори постачання природного газу не підтверджують факту його поставки, оскільки належним доказом є виключно підписаний між сторонами акт приймання-передачі, який фіксує проведення господарської операції, що також сторонами врегульовано в пунктах 3.1 та 3.4 договорів.
Згідно наданої Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (супровідний лист від 22.11.2021 за вих.№23/4-1305-21) інформації про ціни на природний газ для виробників теплової енергії, реалізований у період з грудня 2015 року до грудня 2019 року (включно) за договорами постачання природного газу з НАК «Нафтогаз України» позивач здійснив розрахунок вартості відібраного відповідачем природного газу без номінацій у березні 2017 року.
Окрім того, з долучених позивачем до справи актів приймання-передачі природного газу вбачається відібрання відповідачем з газотранспортної системи природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими споживачами (крім бюджетних установ/організацій) у розмірі 0,141 тис. куб. м, яка споживається бюджетними установами/організаціями у розмірі 17,284 тис. куб. м та яка споживається населенням у вигляді послуг з опалення та постачання гарячої води у розмірі 59,495 тис. куб. м.
Отже, загальний обсяг відібраного без номінацій природного газу у березні 2017 року складає 76,920 тис. куб. м. Загальна вартість вказаного природного газу становить 456.661,12 грн, яку розраховано за цінами реалізації по категоріям споживачів.
Верховний Суд у постанові від 03.04.2024 у cправі № 922/2737/23, направляючи справу на новий розгляд вказав, що, враховуючи те, що Законом 1730 не передбачено виключень в частині відібраних без номінацій обсягів природного газу і усі обсяги природного газу, які були використані без номінацій, підпадають під дію положень ч. 2 ст. 8 Закону 1730, а також те, що не може залишитися без урегулювання ситуація, коли особа спожила природний газ, проте нікому не оплатила його вартості, Верховний Суд дійшов висновку, що відмова у позові з мотивів того, що позивач неправильно визначив ціни реалізації природного газу категоріям споживачів є передчасними.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц; п. 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19).
Зважаючи на викладене, для правильного вирішення спору у цій справі необхідно здійснити оцінку доводів сторін (не лише позивача, а й відповідача) та наданих ними доказів на підтвердження та спростування позовних вимог, в тому числі щодо цін природного газу у спірному періоді.
Досліджуючи питання щодо тарифів (цін) природного газу у спірні періоди, оцінку потрібно надати не лише обґрунтуванням позивача щодо таких тарифів, а й контраргументам відповідача, якими можуть бути, зокрема, посилання на інші тарифи (ціни) ніж ті, які визначив позивач.
Колегія суддів констатує, що відповідачем не надано доказів інших тарифів (цін) природного газу у березні 2017 року, отже не спростовано визначену самим відповідачем у актах приймання-передачі природного газу від 31.03.2017 вартість та вартість, яку визначив позивач, відібраного без номінацій природного газу у спірний період.
В постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 914/1940/22 викладено таку правову позицію:
- закріплений у ст. 58 Конституції України принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі - "lex ad praeterian non valet" полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи;
- відповідно до висновків щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладених у рішеннях Конституційного Суду України № 1-зп від 13.05.97, № 1-рп/99 від 09.02.99, № 3-рп/2001 від 05.04.2001, № 6-рп/2012 від 13.03.2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце;
- ст. 5 ЦК України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності;
- системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного / господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства (висновок судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16);
- за вимогами ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством;
- таким чином у контексті спірних правовідносин колегія суддів зазначає про те, що внесення змін до законодавства шляхом його доповнення щодо особливостей врегулювання відносин підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води) на ринку природного газу, свідчить про те, що по-перше, такі зміни поширюються на правовідносини, що виникли з 01.12.2015 по 31.12.2019, тобто підлягають обов'язковому застосуванню виключно до правовідносин, які виникли до набрання ними законної сили; по-друге, що до їх запровадження, ці відносини не були врегульовані таким чином;
- відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення;
- отже, виходячи із загально-дозвільного принципу, який закріплений у ч. 1 ст. 19 Конституції України, висновки судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 8 Закону № 1730, у редакції Закону № 1639, та про наявність підстав для задоволення позову відповідають принципам справедливого судового розгляду у контексті ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Враховуючи викладене, ч. 2 ст. 8 Закону № 1730, як в редакції Закону № 1639, так і доповнена Законом № 2479, не суперечить ч. 1 ст. 58 Конституції України та не порушує такий елемент верховенства права як правова визначеність.
Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 8 Закону № 1730 у редакції, чинній на час розгляду справи, що відповідає вимогам законодавства та є правомірним.
Враховуючи вищевикладене, безпідставними є доводи скаржника в частині: «… Таким чином, посилання позивача на правові позиції, викладені в постанові Верховного Суду від 03.04.2024 р. у справі № 922/2737/23 та інших постановах Верховного Суду є нерелевантними даним обставинам справи, оскільки ТОВ «ДУРБ» ніколи не стверджувало, що воно не буде оплачувати законно отриманий ним природний газ в березні 2017 року, але питання, яке повинно в тому числі досліджуватися в рамках даної справи чи весь цей природний газ ТОВ «ДУРБ» зобов'язане оплачувати власними коштами і чи зобов'язане воно його оплачувати позивачу, в той час, як його договірні зобов'язання з НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» не були припинені і змінені і не підпадають під дію ч. 2 ст. 8 Закону № 1730, оскільки виникли в рамках договірних відносин з НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ», а не в результаті споживання даного природного газу без правових підстав шляхом його несанкціонованого відібрання з газотранспортної системи України, оператором якої був позивач. …».
Згідно зі ст. 612, 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22.
Здійснивши перевірку розрахунку інфляційних нарахувань та 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимоги про стягнення з відповідача 8 795,99 грн 3 % річних та 28 610,41 грн інфляційних втрат.
Доводи скаржника в частині: «… Щодо того, що природний газ поставлений третьою особою відповідачу в березні 2017 року залишився неоплаченим, то дане твердження позивача лише частково відповідає дійсності.
Так, природний газ, що поставлявся по Договорам № 4796/1617-ТЕ-5 від 13.10.2016 р. на суму 352 829,15 грн. (постачання природного газу для населення) та по Договору № 4844/1617-БО-5 від 31.10.2016 р. на суму 102 501,04 грн. (постачання природного газу для бюджетних установ) повинно було бути повністю закрито субвенціями, які були узгоджені ТОВ «ДУРБ» протоколом № 3 від 18.10.2021 р. і повинні були бути закриті за рахунок Державного бюджету України ще в 2021 року, відповідно до умов Закону № 1639, але не були закриті саме через неправомірні дії НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ», який відмовлявся підтверджувати в актах звірки даний обсяг природного газу не дивлячись на висновки постанови Центрального апеляційного господарського суду від 26.08.2020 р. по справі № 904/4231/19, в рамках якої НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» був вже на стадії апеляційного розгляду справи залучений судом третьою особою на боці АТ «УКРТРАНСГАЗ».
Так, позивач частково правий, що ч. 2 ст. 8 Закону № 1730 не врегульовує питання погашення заборгованості за рахунок субвенцій, що покривають різницю в тарифах, проте АТ «УКРТРАНСГАЗ» не є і учасником такого врегулювання, в той час, як третя особа і відповідач є учасниками такого врегулювання і, якби не протиправні дії НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ», який не підписав акти приймання-передачі даного природного газу в березні 2017 року дана заборгованість вже була б урегульована саме за рахунок субвенцій, які ТОВ «ДУРБ» не отримало і не змогло направити на погашення цієї заборгованості перед НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ».
Отже, стягнення даних коштів з ТОВ «ДУРБ» буде свідчити про фактично протиправне, хоча формально і законне з точки зору позивача, стягнення цих коштів, які повинні були бути забезпечені Державою у вигляді субвенцій та буде свідчити про неправомірне вручання у володіння майном відповідача, яким є кошти, що планує стягнути позивач з відповідача і що буде порушенням ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Щодо заборгованості за Договором № 4845/1617-КП-5 від 31.10.2016 р. на суму 1 330,93 грн., то цей борг повинен був оплачуватися ТОВ «ДУРБ» безпосередньо НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» відповідно до умов Договору № 4845/1617-КП-5 від 31.10.2016 р., а не ч. 2 ст. 8 Закону № 1730, оскільки він не був предметом врегулювання простроченої заборгованості і під час розгляду справи повністю погашений, що підтверджується платіжною інструкцією № 2472 від 18.09.2024 р. на суму 1 330,93 грн. та довідкою ТОВ «ДУРБ» № 01/09-152 від 18.09.2024 р. …» колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
Умовами укладених між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та Відповідачем договорів передбачалося постачання природного газу з обов'язком Відповідача здійснити оплату за фактично поставлений обсяг.
Разом з тим, АТ «НАК «Нафтогаз України» як у межах розгляду справи № 904/4231/19, так і під час розгляду справи № 904/3637/24 послідовно наголошувало на тому, що у березні 2017 року природний газ у обсязі 76,920 тис. куб. м Відповідачу не постачався. Зокрема: номінації на зазначений обсяг газу Товариством не подавалися; акти приймання-передачі на цей обсяг не підписувалися; виконання умов договорів у цій частині не здійснювалося.
Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи та беззаперечно свідчать про відсутність факту постачання природного газу у спірному обсязі.
Таким чином, фактична поставка природного газу у березні 2017 року в обсязі 76,920 тис. куб. м ПАТ «НАК «Нафтогаз України» на адресу Відповідача не здійснювалась.
Оскільки АТ «НАК «Нафтогаз України» не є постачальником зазначеного обсягу природного газу, у Відповідача відсутнє право на оплату вказаного обсягу за рахунок коштів державних субвенцій. Відповідно, у АТ «НАК «Нафтогаз України» відсутнє і кореспондуюче право приймати таку оплату.
Таким чином, у АТ «НАК «Нафтогаз України» не існувало жодних правових підстав для підтвердження зазначеного обсягу природного газу в актах звірки.
Отже, доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: «… Так, відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Так, при розгляді даної справи суд першої інстанції повинен був дати відповіді на наступні правові питання: Чи можуть виникнути у позивача з відповідачем господарські правовідносини на підставі ч. 2 ст. 8 № 1730, коли аналогічні господарські договірні відносини з того самого предмету існують між відповідачем та третьою особою і не були припинені ні нормами ч. 2 ст. 8 Закону № 1730, ні в будь-який інший спосіб, передбачений ст. ст. 598-609 ЦК України, які регулюють питання припинення зобов'язань і відповідно до ст. 4 ЦК України є пріоритетними перед іншими законами і підзаконними актами ? …
… Крім того, суд повинен був також надати відповідь на питання з огляду на положення ч. 3 ст. 509 ЦК України чи є господарське зобов'язання, яке нібито виникло між позивачем і відповідачем в силу Закону в порядку, передбаченому ст. 174 ГК України:
34.1 Добросовісним. Адже при визнанні існування нового зобов'язання, щодо одного і того ж предмету (в даному випадку природного газу), це суперечило б тій правовій природі зобов'язання, яке існувало в березні 2017 року, було підтверджено постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.08.2020 р. по справі № 904/4231/19, і не було змінено сторонами цього зобов'язання, і з огляду на це. то нове зобов'язання явно не є добросовісним, оскільки суперечить попередній поведінці сторін, і в першу чергу позивача, який в 2019 році вважав цей природний газ відібраним відповідачем поза існування договірних зобов'язань і хотів його стягнути на підставі ст. 1212 ЦК України, а в рамках даної справи вже займає іншу поведінку, яка суперечить його попередній, що була в рамках справи № 904/4231/19.
Розумність. Адже стандарт розумності передбачає поведінку учасника взаємовідносин, яка з точки зору правомірності, а також можливості передбачення таким учасником обставин, які можуть вплинути на його права та обов'язки інших учасників відносин. Поведінка позивача не відповідає стандарту розумності, оскільки направлена на врегулювання тільки його, як він вважає, правомірних потреб, та не враховує права і обов'язки інших учасників справи, якими є відповідач і третя особа, в права і зобов'язання яких і намагається втрутитися позивач, заявляючи даний позов.
Справедливість. Адже чи є справедливим фактично відповідача за одне і те ж зобов'язання зобов'язати відповідати двічі перед різними учасниками взаємовідносин, до того ж змушуючи його платити за природний газ, вартість якого повинна була бути закрита за рахунок різниці у тарифах через механізм субвенцій.
Замість відповідей на дані правові питання суд першої інстанції прийшов до хибних правових висновків, що не дивлячись на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.08.2020 р. по справі № 904/4231/19, суд першої інстанції вважав, що вона була ухвалена без врахування приписів Закону № 1730 (в редакції Закону № 1639) та за іншого правового врегулювання! …
… В той же час, суд першої інстанції в своєму рішенні прийшов фактично до правового висновку, що Законом може бути фактично змінено рішення суду, яке набрало законної сили, тобто фактично визнав, що судова влада в Україні не є незалежною гілкою влади, а її рішення хоча і не в прямий спосіб, але можуть по суті бути змінені Законом, прийнятим Верховною радою України та підписаним Президентом України, адже воно створює «нове правове регулювання», яке не було враховано судом апеляційної інстанції під час ухвалення своєї постанови від 26.08.2020 р. по справі № 904/4231/19.
Таким чином, суд першої інстанції виправдовує законодавчий орган, який в порушення основних приписів ЦК України, фактично без волевиявлення сторін визначив їх договірні відносини, які в належний спосіб не були розірвані чи припинені (договірні відносини відповідача і третьої особи) і поклав нові (необґрунтовані і такі що суперечать судовому рішенню по справі № 904/4231/19) зобов'язання на відповідача.
Крім того, вважаємо, що посилання суду першої інстанції на правові позиції, викладені в постанові Верховного Суду від 03.04.2024 р. у справі № 922/2737/23 та інших постановах Верховного Суду є нерелевантними даним обставинам справи, оскільки ТОВ «ДУРБ» ніколи не стверджувало, що воно не буде оплачувати законно отриманий ним природний газ в березні 2017 року, але питання, яке в тому числі повинно було досліджуватися в рамках даної справи чи весь цей природний газ ТОВ «ДУРБ» зобов'язане оплачувати власними коштами і чи зобов'язане воно його оплачувати позивачу, в той час, як його договірні зобов'язання з НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» не були припинені і змінені і не підпадають під дію ч. 2 ст. 8 Закону № 1730, оскільки виникли в рамках договірних відносин з НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ», а не в результаті споживання даного природного газу без правових підстав шляхом його несанкціонованого відібрання з газотранспортної системи України, оператором якої був позивач.
Суд першої інстанції, приймаючи спірне рішення, проігнорував вищезазначені норми ЦК України, ст. 129-1 Конституції України, ст 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в частині принципу правової визначеності, адже повністю проігнорував висновки постанови апеляційного суду від 26.08.2020 р. по справі № 904/4231/19 ….
… Рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального права.
… Так, суд першої інстанції, задовольняючи позов АТ «УКРТРАНСГАЗ» не зазначив, які саме докази надані позивачем підтверджують обґрунтованість його позовних вимог з огляду, в тому числі на обставини існування договірних відносин між відповідачем і третьою особою і підтвердження поставки природного газу в березні 2017 року саме за цими Договорами, а не отримання його відповідачем через несанкціонований його відбір у позивача. …
… Проте. нажаль, суд першої інстанції оцінив лише правову позицію позивача, а не докази надані сторонами, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 86 ГПК України.
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалене з грубим порушенням норм процесуального права і підлягає скасуванню в повному обсязі. …» колегія суддів відхиляє як такі, що не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, натомість зводяться до незгоди із прийнятим судовим рішенням.
З урахуванням встановлених у справі обставин, колегія суддів виснує, що доводи відповідача, зазначені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами у справі, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржена позивачем. За результатами апеляційного перегляду колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, в той час як доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
З огляду на залишення апеляційним господарським судом рішення суду першої інстанції по даній справі №904/3637/24 від 29.10.2024 без змін, підстави для перегляду додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2024 в частині відмови в задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення по даній справі і перерозподілу судових витрат відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України та стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 20 200,00 грн відсутні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.
З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2024 у справі №904/3637/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровське управління регіонального будівництва» на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.
Розподіл судових витрат:
У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 3 552,61 грн покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровське управління регіонального будівництва» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2024 у справі №904/3637/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2024 у справі №904/3637/24 - залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю “Дніпровське управління регіонального будівництва»
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.
Повний текст постанови підписано - 05.11.2025.
Головуючий суддя М.О. Дармін
Суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв