ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
28 жовтня 2025 року Справа № 924/542/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Мельник О.В. , суддя Олексюк Г.Є.
секретар судового засідання Приступлюк Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра"
на рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.08.2025
(ухвалене о 12:10 год. у м. Хмельницькому, повний текст складено 05.09.2025)
у справі № 924/542/25 (суддя Яроцький А.М.)
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра"
до Фермерського господарства "Фортуна-Агро Д"
про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки
за участю представників сторін:
від позивача - Оніщук В.В.;
від відповідача - не з'явився.
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Довіра" звернулося до Господарського суду Хмельницької області із позовом до Фермерського господарства "Фортуна-Агро Д" про визнання недійсним Договору суборенди земельної ділянки від 07.04.2017.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.03.2008 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Довіра" та фізичною особою ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6822782500:10:003:0010 строком на 15 років.
В подальшому керівником СТОВ "Довіра" було укладено 07.04.2017 договір суборенди земельної ділянки, який як стверджує позивач, не відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України та ч. 1 ст. 8 Закону України "Про оренду землі"
Господарський суд Хмельницької області рішенням від 28.08.2025 у справі № 924/542/25 в позові відмовив.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із того, що судом не встановлено порушення прав СТОВ "Довіра" унаслідок укладання спірного правочину, дія якого була припинена станом на дату звернення до суду.
Суд вказав також і те, що обраний останнім спосіб захисту є неефективним та задоволення позову не призведе до відновлення стану, що існував до укладення оспорюваного договору суборенди земельної ділянки від 07.04.2017.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 11, 15, 16, 252, 253, 254, 317, 319, 321, 509, 626, 627, 628, 629, 631, 638, 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. 13 Закону України "Про оренду землі".
Не погоджуючись із зазначеним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернулося Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Довіра", у якій просить рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.08.2025 у справі №924/542/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
Обраний спосіб захисту є належним та ефективним, оскільки у випадку задоволення позову буде відновлено становище, яке існувало до укладення оспорюваного правочину, Крім того визнання договору недійсним також унеможливить стягнення з позивача штрафу у розмірі 102 782,53 грн, підстава нарахування якого безпосередньо випливає з порушення заборони на передачу земельної ділянки в суборенду та зловмисної домовленості сторін.
Загальні збори СТОВ "Довіра" не уповноважували ОСОБА_2 на укладення договору суборенди із ФГ "Фортуна-Агро Д".
При укладанні спірного Договору суборенди було порушено норми законодавства та п. 8.2 договору оренди, оскільки орендар не мав права передавати земельну ділянку у заставу чи у користування третім особам, тобто умови договору прямо виключали можливість укладення будь-якого договору суборенди.
Укладаючи договір суборенди від 07.04.2017, ОСОБА_3 , діючи від імені ФГ "Фортуна-Агро Д", усвідомлював наявність зазначених заборон та обмежень, але все одно підписав договір. Це свідчить про його недобросовісність, яка відповідно до правової позиції Верховного Суду унеможливлює покладення негативних наслідків виключно на СТОВ "Довіра".
СТОВ "Довіра" неодноразово звертало увагу на недобросовісну поведінку сторін при укладенні Договору суборенди від 07.04.2017, а саме: укладаючи спірний договір, обидві сторони достеменно знали про наявну заборону в договорі оренди на передачу земельної ділянки у користування третім особам; відсутність письмової згоди орендодавця була очевидною; сторони усвідомлювали обмеження, встановлені Статутом СТОВ "Довіра", які передбачали необхідність рішення Загальних зборів для укладення таких договорів.
За наведеного позивач вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Відповідач подав суду апеляційної інстанції відзив, в якому вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Звертаючись із цим позовом про визнання недійсним договору, позивач переслідує як кінцеву мету ухилення від відповідальності, що настала за порушення умов Договору про співпрацю від 07.04.2017.
Позивачем всупереч досягнутим домовленостям розірвано договір оренди земельної ділянки, що призвело до припинення дії договору суборенди. За такі дії Договором про співпрацю передбачена відповідальність у виді штрафу, що заявлений до стягнення у справі №924/635/24 за позовом ФГ "Фортуна-Агро Д" до СТОВ "Довіра" про стягнення штрафу.
Постановою Верховного Суду у справі №924/635/24 встановлено дійсність договору про співпрацю від 07.04.2017 та неправомірність дій СТОВ "Довіра" в частині розірвання договорів оренди, що призвело до припинення дії договорів суборенди, в тому числі і спірного договору суборенди.
Позовна вимога СТОВ "Довіра" до ФГ "Фортуна-Агро Д" про визнання договору недійсним з підстав неотримання письмової згоди орендодавця не підлягає задоволенню з причин зловживання СТОВ "Довіра" своїм правом.
Відсутні підстави вважати, що ФГ "Фортуна-Агро Д" діяло недобросовісно, а сторони вчиняли правочини без реального наміру його укладення та виконання.
Не відповідає дійсності твердження позивача про нібито наявність в статуті СТОВ "Довіра" обмеження повноважень на укладення договорів суборенди земельної ділянки.
Спірний договір укладений без браку повноважень керівника СТОВ "Довіра", а подальші дії направлені на виконання договору, спростовують доводи позивача про відсутність подальшого схвалення правочину.
В цій справі, не містяться жодні докази, які б свідчили про зловмисну домовленість та про наявність негативних наслідків для сторін правочинів, крім тих, що зумовлені протиправними діями СТОВ "Довіра". Вказана обставина виключає можливість визнання недійсними договорів суборенди від 07.04.2017.
За наведеного відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 28.10.2025 представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. Просив рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.08.2025 у справі №924/542/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В судове засідання 28.10.2025 представник відповідача не з'явився.
Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що відповідач був належним чином та своєчасно повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (т. 2, а. с. 28 на звороті), а також те, що позиція відповідача викладена у відзиві на апеляційну скаргу, а явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника скаржника, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії №ЯА 966014 від 13.08.2007 право власності на земельну ділянку площею 3,8635 га розташовану на території Гриценківської сільської ради Красилівського району Хмельницької області надано Рабченюк Владейці Макарівні, про що 08.05.2020 державним реєстратором внесено запис про державну реєстрацію права власності (36450696) у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 6).
01.03.2008 між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем СТОВ "Довіра" був укладений Договір оренди землі (т. 1, а. с. 5), за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Антонінської селищної ради Красилівського району загальною площею 3,2513 га, у тому числі 3,2513 га ріллі, яка належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії №ЯА 966014 від 13.08.2007.
У п. 3.1 договору оренди передбачено, останній укладено на 15 (п'ятнадцять) років. Термін дії договору оренди з 01.01.2008 по 01.01.2023.
Земельна ділянка передається в оренду для товарного сільськогосподарського використання. Цільове призначення земельної ділянки для ведення товарного с/г виробництва (п.п. 5.1, 5.2 договору).
Згідно зі змістом п. 6.2 договору оренди передача орендної ділянки орендарю здійснюється у 10-денний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі, що є невід'ємною частиною договору.
Після припинення дії договору оренди орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані придатному для використання за цільовим призначенням, але не гіршому (п. 7.1 договору).
Орендар не в праві передавати земельну ділянку в заставу і користування третім особам (п. 8.2 договору).
За змістом п. 12.1 договору оренди зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.
Договір оренди землі від 01.03.2008 підписано сторонами з відміткою про те, що договір зареєстровано у Красилівському районному відділі центру ДЗК, про що вчинено запис від 26.05.2008 за №040875600272.
15.07.2011 сторони договору оренди землі від 01.03.2008 підписали зміни та доповнення до останнього (т. 1, а. с. 8).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав про реєстрацію права оренди від 06.05.2017, 04.05.2017 державним реєстратором внесено запис про право оренди СТОВ "Довіра" на земельну ділянку з кадастровим номером 6822782500:10:003:0010 на підставі договору оренди від 01.03.2008 строком дії на 15 років з правом пролонгації (т. 1, а. с. 7).
07.04.2017 між СТОВ "Довіра" в особі директора Китайчука С.В., що діє на підставі статуту (орендар) з однієї сторони, та ФГ "Фортуна-Агро Д" в особі директора Оцалюка А.В., що діє на підставі статуту (суборендар) з другої сторони, укладено договір суборенди земельної ділянки (т. 1, а. с. 8 на звороті - 9), згідно з п. 1.1 якого орендар передає, а суборендар приймає в довгострокове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходяться на території Гриценківської сільської ради Красилівського району Хмельницької області.
Згідно п. 1.2 договору суборенди об'єкт суборенди орендований орендарем на підставі договору оренди землі від 01.03.2008, укладений між СТОВ "Довіра" та ОСОБА_1 .
Відповідно до п.п. 2.1, 2.3 договору в суборенду передається земельна ділянка кадастровий номер 6822782500:10:003:0010 загальною площею 3,2513 га.
Договір суборенди діє до 01.01.2023 (п. 3.1 договору суборенди).
Строк дії договору суборенди закінчується також в разі закінчення або припинення строку дії основного договору оренди (п. 3.2 договору суборенди).
Згідно з п. 5.1 договору суборенди земельна ділянка передається в суборенду для ведення сільськогосподарського виробництва.
Цільове призначення земельної ділянки: ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п. 5.2 договору суборенди).
Відповідно до п. 7.1 договору суборенди після припинення дії договору, протягом п'яти календарних днів, суборендар повертає орендарю земельну ділянку в стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в суборенду.
У п. 8.1 договору суборенди вказано, що на суборендовану земельну ділянку не встановлено обмеження (обтяження) та інших прав третіх осіб.
Дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено (п. 12.4.1); закінчення терміну дії основного договору (п. 12.4.2 договору).
Договір суборенди земельної ділянки від 07.04.2017 підписаний сторонами та скріплений відтисками печаток.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 08.05.2020 державним реєстратором внесено запис про припинення речового права ОСОБА_1 , зокрема на право власності на земельну ділянку згідно державного акту ЯА966014 від 13.08.2007, розмір частки 0 (т. 1, а. с. 12-14).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.05.2025 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6822782500:10:003:0010 площею 3,2513 га зареєстровано за ОСОБА_4 . Згідно запису державного реєстратора від 22.06.2020, зареєстровано оренду земельної ділянки загальною площею 3,2513 га за ТОВ "ЄВРАЗІЯ СЕРВІС" (код 42097715), орендодавець ОСОБА_4 на підставі договору оренди землі від 15.06.2020 (т. 1, а. с. 15).
Крім того, в провадженні судів перебуває справа № 924/635/24 за позовом Фермерського господарства "Фортуна-Агро Д" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" про стягнення 12 092 152 грн 60 коп. штрафу, та за зустрічним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" до Фермерського господарства "Фортуна-Агро Д" про визнання недійсним договору про співпрацю від 07.04.2017.
Господарський суд Хмельницької області рішенням від 11.11.2024, яке залишив без змін Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 05.02.2025, у задоволенні первісного позову відмовив. Зустрічний позов задовольнив, визнав недійсним договір про співпрацю.
Верховний Суд постановою від 23.04.2025 скасував постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 і рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.11.2024 у справі № 924/635/24. В частині вирішення зустрічного позову Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" до Фермерського господарства "Фортуна-Агро Д" про визнання недійсним договору про співпрацю від 07.04.2017 ухвалив нове рішення про відмову в позові. В частині вирішення позову Фермерського господарства "Фортуна-Агро Д" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" про стягнення 12 092 152 грн 60 коп. штрафу справу № 924/635/24 направив на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Верховний Суд у вказаній постанові встановив, що:
"1. 07.04.2017 між Фермерським господарством "Фортуна-Агро Д" (далі - ФГ "Фортуна-Агро Д", позивач) в особі директора Оцалюка А.В., що діє на підставі статуту, та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Довіра" (далі - СТОВ "Довіра", відповідач), в особі директора Китайчука С.В., що діє на підставі статуту, укладений договір про співпрацю, предметом якого є відносини сторін з підтримання та розвитку територіальної громади села Якимівці Гриценківської сільської ради Красилівського району Хмельницької області з метою впровадження високих стандартів життя через ефективне використання земельних ділянок, що знаходяться в масиві села Якимівці та у переважній більшості знаходяться у власності жителів села та перебувають у користуванні (оренді) СТОВ "Довіра", а також взаємовідносини сторін стосовно унеможливлення антиконкурентних дій у Красилівському районі між сторонами в частині використання орендованих земель (далі - договір про співпрацю) .
2. За пунктами 2.1.1, 2.1.2, 2.1.4 договору про співпрацю відповідач зобов'язується: передати позивачу у суборенду земельні ділянки, що зазначені у додатках до цього договору на підставі укладених та належним чином зареєстрованих в реєстрі речових прав на нерухоме майно договорів суборенди земельних ділянок загальною площею не менше 989,9 га; здійснювати облік договорів оренди та суборенди земельних ділянок та нарахування суборендної плати для позивача з таким розрахунком, щоб розмір орендної плати не перевищував розміру орендної плати, збільшеної на розмір ПДВ, а також надавати рахунки на оплату суборендної плати; до закінчення терміну дії цього договору та/або договору оренди земельної ділянки, переданої в суборенду, не вчиняти дії, що призводять чи можуть призвести до дострокового розірвання договорів оренди земельних ділянок, що передаються у суборенду та передбачені у додатках до цього договору.
3. За змістом пункту 2.3 договору про співпрацю позивач зобов'язується: своєчасно та у повному обсязі сплачувати суборендну плату на умовах визначених у договорах суборенди земельних ділянок; не вчиняти дій щодо зменшення земельного банку відповідача шляхом підбурювання, спонукання чи підкупу орендодавців до розірвання діючих договорів оренди земельних ділянок укладених орендодавцями з відповідачем; не укладати договори оренди з власниками земельних ділянок, які перебувають у користуванні відповідача, крім земельних ділянок передбачених у додатках до цього договору; за власний рахунок здійснювати заходи по підтримці інфраструктури та жителів територіальної громади села Якимці Гриценківської сільської ради Красилівського району Хмельницької області.
4. Згідно з пунктом 5.2.1, 5.2.4 договору про співпрацю у випадку дострокового припинення договорів оренди земельних ділянок з вини відповідача останній сплачує на користь позивача штраф від дострокового припинення договору суборенди у розмірі 12 500 грн за один гектар площі земельної ділянки, переданої в користування за цим договором, за один рік зменшення строку користування порівняно зі строком, встановленим у договорі суборенди.
5. Дострокове розірвання договору оренди вважається таким, що відбулося з вини відповідача, у випадках: (1) дострокового розірвання договору оренди без згоди позивача за домовленістю сторін договору оренди, що призвело до втрати позивачем права користування земельною ділянкою внаслідок припинення відповідного договору суборенди земельної ділянки; (2) систематичної несплати відповідачем орендної плати, що призвела до дострокового розірвання договору оренди; (3) порушення відповідачем інших умов договору оренди, що призвело до дострокового розірвання договору оренди (пункт 5.2.2 договору про співпрацю).
6. Згідно з пунктом 9.5 договору він укладений сторонами на основі вільного волевиявлення статті 6 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), даний договір регулює майнові відносини сторін, носить зобов'язальний характер та не протоколом про наміри чи попереднім договором.
7. У додатку №1 до договору про співпрацю сторони погодили перелік земельних ділянок, що підлягають передачі, загальною площею 760,4909 га.
8. У той же день, 07.04.2017, між СТОВ "Довіра" (орендар) та ФГ "Фортуна-Агро Д" (суборендар) укладено договір суборенди земельних ділянок, зазначені у додатку №1 до договору, які знаходяться на території Гриценківської сільської ради Красилівського району Хмельницької області загальною площею 989,9 га.
9. Також між сторонами 07.04.2017 укладено ряд договорів суборенди земельних ділянок, предметом яких є окремі земельні ділянки, що перебувають у оренді відповідача. Договори суборенди мають різний термін дії - від травня 2023 року до травня 2029 року.
10. В матеріалах справи наявні також угоди про розірвання договорів оренди земельних ділянок (між відповідачем та фізичними особами), інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, відповідно до яких право оренди відповідача припинилось у період з травня по серпень 2020 року.".
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Апеляційний господарський суд враховує, що на новому розгляді Господарський суд Хмельницької області рішенням від 14.08.2025 у справі № 924/635/24 позов задовольнив частково. Стягнув з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" на користь Фермерського господарства "Фортуна-Агро Д" 10 281 567 грн 72 коп. штрафу, 154 223 грн 52 коп. витрат на оплату судового збору. В стягненні 1 810 586 грн 90 коп. відмовив.
Вказане рішення в силу приписів ст. 241 ГПК України не набрало законної сили, у зв'язку із його апеляційним оскарженням.
Крім цього, Господарський суд Хмельницької області рішенням від 17.05.2021 у справі №924/158/21, яке набрало законної сили, відмовив в позові Фермерського господарства "Фортуна-Агро Д" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" про стягнення 2 625 991 грн 20 коп. безпідставно набутих коштів.
Таким рішенням встановлено, що:
"07.04.2017р. між сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Довіра" (орендар) та фермерським господарством "Фортуна-Агро Д" (суборендар) укладено договір суборенди земельних ділянок, відповідно до п. 1.1. якого орендар передає, а суборендар приймає в довгострокове платне користування земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зазначені в додатку № 1 до договору, які знаходяться на території Гриценківської сільської ради Красилівського району Хмельницької області (об'єкт суборенди).
Відповідно до п. 1.2. договору об'єкт суборенди орендований орендарем на підставі договорів оренди землі (основний договір).
Згідно п. 2.1. договору в суборенду передаються земельні ділянки загальною площею 989,9 га.
Як передбачено п. 3.1. договору строк дії договору суборенди закінчується в разі закінчення або припинення строку дії усіх основних договорів оренди.
У відповідності до п. 4.1. договору суборендна плата вноситься суборендарем у грошовій формі у розмірі 8% від грошової оцінки землі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендаря, вказаний у цьому договорі.
Як передбачено п. 4.2. договору, розмір орендної плати підлягає коригуванню пропорційно до зміни розміру орендної плати згідно основного договору або наказу, який визначає розмір виплати орендної плати власнику земельної ділянки, а також в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 4.3. договору передбачено, що суборендна плата за суборенду вноситься до 30 листопада поточного року. У разі зміни виплати орендної плати для власника орендної плати протягом календарного року, суборендна плата змінюється пропорційно зміні орендної плати. Не пізніше першого жовтня, орендар надає відомості суборендарю про загальний розмір орендної плати, яка виплачується чи буде виплачена власникам земельних ділянок та усіх інших витрат, передбачених у цьому договорі.
Суборендар зобов'язується сплатити суборендну плату та для орендаря в розмірі, яка виплачується власнику земельної ділянки збільшуючи на розмір усіх податків, що сплачує орендар та збільшуючи на суму розміру ПДВ від загального розміру виплат (п. 4.4. договору).
Відповідно до п. 15.1. договору цей договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права суборенди.
У додатку № 1 до договору суборенди земельних ділянок наведено список земельних ділянок, які передаються в суборенду згідно договору (всього 403 земельні ділянки).".
Апеляційний господарський суд вказує, що такий договір із додатком наявний в матеріалах цієї господарської справи, і в п. 307 Додатку вказана земельна ділянка із кадастровим номером 6822782500:10:003:0010 площею 3,2513 га (т. 1, а. с. 27-31).
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Із вище встановлених обставин справи вбачається, що 01.03.2008 між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем СТОВ "Довіра" в особі директора Оцалюка Анатолія Васильовича, що діє на підставі статуту, укладено договір оренди землі, згідно з яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Антонінської селищної ради Красилівського району загальною площею 3,2513 га, у тому числі 3,2513 га ріллі, яка належить Рабченюк В.М. на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії №ЯА 966014 від 13.08.2007.
В подальшому, 07.04.2017 між СТОВ "Довіра" в особі директора Китайчука С.В., що діє на підставі статуту (орендар) з однієї сторони, та ФГ "Фортуна-Агро Д" в особі директора Оцалюка А.В., що діє на підставі статуту (суборендар) з другої сторони, укладено договір суборенди земельної ділянки, згідно з п. 1.1 якого орендар передає, а суборендар приймає в довгострокове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Гриценківської сільської ради Красилівського району Хмельницької області.
Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
В силу приписів ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено обов'язковість виконання договору сторонами.
Згідно з статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
У відповідності до приписів ст. 774 ЦК України передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
За приписами ч. 1 ст. 93 ЗК України, яка кореспондується із ст. 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
В силу ч. 6 ст. 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).
Приписами статті 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Своєю чергою, оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (вказані висновки Верховного Суду викладені у постановах від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач в обґрунтування порушенням його прав та інтересів як орендаря за договором оренди землі від 01.03.2008, вказує на відсутність згоди орендодавця на передачу земельної ділянки в суборенду.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 8 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент укладання спірного договору суборенди) орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.
Зі змісту п.п. 8.2, 12.1 Договору оренди землі від 01.03.2008 вбачається, що позивач не в праві передавати земельну ділянку в заставу і користування третім особам та у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.
Суд апеляційної інстанції вказує, що матеріали господарської справи не підтверджують, що орендодавцем ( ОСОБА_1 ) була надана згода на передання земельної ділянки в суборенду.
В той же час, апеляційний господарський суд бере до уваги, що Верховний Суд у постановах від 29.10.2019 у справі №904/355/19 та від 06.12.2023 у справі №925/114/22 виснував, що аналіз положень частини першої статті 8 Закону України "Про оренду землі", статей 15, 203, 215 Цивільного кодексу України свідчить, що відсутність письмової згоди орендодавця на передачу в суборенду земельної ділянки не може слугувати єдиною підставою для задоволення позову орендаря, поданого до суборендаря, про визнання договору суборенди недійсним, з тих підстав, що він суперечить частині першій статті 8 Закону України "Про оренду землі", оскільки, положення цієї норми в першу чергу спрямовані на захист прав орендодавця і їх недотримання орендарем не призводить до порушення прав орендаря, а в разі невиконання орендарем обов'язку з отримання зазначеного погодження та наступного подання позову про визнання правочину недійсним з цих підстав, наслідком задоволення такого позову може стати перекладання негативних наслідків недобросовісної поведінки орендаря на суборендаря.
Таким чином, вищенаведена обставина не може бути підставою для задоволення позову, оскільки наведені вище пункти договору оренди землі від 01.03.2008 встановлюють заборону СТОВ "Довіра" передавати земельну ділянку третім особам. У разі недосягнення згоди між сторонами договору, відтак і недотримання позивачем умов договору, саме ОСОБА_1 була наділена правом захищати свої права як орендодавець спірної земельної ділянки.
Щодо такої підстави позову як перевищення повноважень директором СТОВ "Довіра" при укладенні договору суборенди земельної ділянки від 07.04.2017 та зловмисну домовленістю останнього з директором ФГ "Фортуна Агро Д", то суд апеляційної інстанції враховує таке.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 92 ЦК України (в редакції чинній на момент укладання спірного Договору) юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Разом з тим далі вказано, що обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 13.03.2017 у справі № 760/8121/16-ц, на захист прав третіх осіб, які виступають у правовідносинах з юридичними особами, у тому числі й укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 вказав, що згідно з вимогами ст. 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 зазначила, що юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
За змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.
У пунктах 154-160 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №757/23249/17 вказано, що:
157. З огляду на приписи статей 92, 237-239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені.
158. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.
159. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постановах від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16, 12.04.2017 у справі № 6-72цс17, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13 (провадження № 14-153цс18).
160. У питанні обізнаності контрагента із повноваженнями особи, яка підписує договір, слід в тому числі виходити з того, що якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту товариства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони цього договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента (з таких же висновків виходив Верховний Суд у постановах від 05.11.2019 у справі № 908/2604/18, 20.02.2018 у справі № 906/100/17, 12.06.2018 у справі № 927/976/17 та 26.02.2019 у справі № 925/1453/16).
Відповідно до преамбули спірного Договору, від імені СТОВ "Довіра" його вчиняв Китайчук С.В., який при його укладанні діяв на підставі Статуту.
Позивачем не доведено, що відповідач був ознайомлений з статутом позивача у частині, яка стосується відповідних повноважень, а отже, відповідач не міг не знати про наявні обмеження повноважень представника на укладення договору.
Крім того, статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Отже, стаття 241 ЦК України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.
Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 25.05.2016 у справі №6-2612цс15, а також Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 710/2175/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 664/998/17, від 07.11.2018 у справі № 466/10270/15-ц, від 31.01.2019 у справі № 922/4371/17.
Судом враховується, що в рішенні Господарського суду Хмельницької області від 17.05.2021 у справі №924/158/21 встановлено, що позивачем вчинено дії, які підтверджують надання в суборенду земельних ділянок за договором суборенди, шляхом підписання актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), а фермерським господарством "Фортуна-Агро Д" проведено сплату СТОВ "Довіра" коштів за суборенду земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за 2018-2019 роки, що підтверджується платіжними дорученнями.
В той же час, відносно доводів скаржника про те, що слід було встановити конкретний розмір сплачених коштів, суд вказує, що така обставина не входить в коло доказування в цій справі, поза як основним для підтвердження схвалення правочину, в цьому випадку є сам факт сплати коштів за суборенду, а не розмір сплачених коштів.
Щодо злочинної домовленості, про яку вказує позивач, то апеляційний господарський суд враховує те, що Верховний Суд в постанові від 06.11.2023 у справі № 149/289/21 зауважив , що одночасно наведені позивачем підстави позову про визнання недійсним правочину - внаслідок вчинення його з перевищенням повноважень (ст. 241 ЦК України), а також внаслідок зловмисної домовленості його представника (директора Товариства) з другою стороною (ст. 232 ЦК України), є взаємовиключними, оскільки предмет доказування кожної із обставин, на яку посилається на підтвердження своїх вимог позивач, передбачає встановлення відмінних за правовою природою юридичних фактів. Для застосування статті 241 ЦК України потрібно, щоб представник вчинив правочин з перевищенням повноважень, під яким розуміється ситуація, коли представник має певні повноваження на вчинення правочину, проте вчиняє його з відхиленням від змісту та обсягу таких повноважень, тобто відбувається самостійне збільшення представником обсягу прав на вчинення юридичних дій, визначених в довіреності чи іншому документі. Натомість для застосування статті 232 ЦК України потрібно, щоб представник допустив зловмисну домовленість з іншою стороною правочину на підставі наявних у нього повноважень представницького характеру.
Також Верховний Суд у постанові від 15.09.2020. у справі № 912/2771/19 зазначив, що звертаючись із позовною заявою про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність усіх ознак правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони, а суд має перевірити відповідність доводів позивача вимогам статті 232 ЦК України і лише за наявності всіх ознак має підстави для визнання договору недійсним.
Тобто, обов'язковою ознакою правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, є наявність несприятливих наслідків для довірителя внаслідок вчинення такого правочину.
Однак, позивачем не надано доказів, які б підтверджували наявність обов'язкових ознак для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України (умислу в діях представників, домовленості представників сторін, настання несприятливих наслідків).
Окрім вищевказаного, суд апеляційної інстанції зважає на те, що в силу ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно із п. 3.1 договору оренди землі від 01.03.2008 термін дії, на який укладався останній між ОСОБА_1 та орендарем СТОВ "Довіра" до 01.01.2023.
У відповідності до п.п. 3.1, 3.2 договору суборенди, договір діє до 01.01.2023. Строк дії договору суборенди закінчується також в разі закінчення або припинення строку дії основного договору оренди.
Вище вказано, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 08.05.2020 державним реєстратором внесено запис про припинення речового права ОСОБА_1 , зокрема на право власності на земельну ділянку згідно державного акту ЯА966014 від 13.08.2007, розмір частки 0.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.05.2025 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6822782500:10:003:0010 площею 3,2513 га зареєстровано за ОСОБА_4 . Згідно запису державного реєстратора від 22.06.2020, зареєстровано оренду земельної ділянки загальною площею 3,2513 га за ТОВ "Євразія Сервіс" (код 42097715), орендодавець ОСОБА_4 на підставі договору оренди землі від 15.06.2020.
Таким чином, спірний договір суборенди земельної ділянки від 07.04.2017, укладений між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Довіра" та Фермерським господарством "Фортуна-Агро Д" стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 6822782500:10:003:0010 площею 3,2513 га, припинив свою дію.
Поруч з вказаним вбачається, що позовна вимога про визнання недійсним спірного договору направлена на уникнення позивача від відповідальності, за порушення господарських зобов'язань за Договором про співпрацю від 07.04.2017, а саме дострокового розірвання договорів оренди, що мало наслідком припинення договорів суборенди, укладених між сторонами та на підставі п. 5.2.1. якого ФГ "Фортуна-Агро Д" нараховано штраф, стягнення котрого є предметом розгляду в справі № 924/635/24.
Підсумовуючи усе викладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки під час розгляду справи не встановлено порушення прав СТОВ "Довіра" внаслідок укладення спірного договору суборенди земельної ділянки від 07.04.2017.
Апеляційний господарський суд бере до уваги, що захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15- ц (провадження №14-112цс19, пункт 14) та від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (провадження №14-436цс19, пункт 40)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження №14-144цс18, пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження № 12- 187гс18, пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14- 338цс18), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19, пункт 48), від 09.02.2021 у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20, пункт 14), від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 (провадження № 12-8гс22, пункт 9.12)).
Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - "Конвенція"), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom), заява №22414/93, ЄСПЛ виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.
Отже, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (провадження №14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.
Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82) від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24)).
При цьому, Верховний Суд вже неодноразово наголошував на тому, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (правовий висновок викладений у пунктах 72- 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
З врахуванням того, що судом не встановлено порушення прав СТОВ "Довіра", обраний останнім спосіб захисту є неефективним, а задоволення позову не призведе до відновлення стану, що існував до укладення оспорюваного договору суборенди земельної ділянки від 07.04.2017.
Крім того, суд зауважує, що матеріалами цієї господарської справи та рішенням Господарського суду Хмельницької області від 17.05.2021 у справі № 924/158/21 підтверджується існування двох договорів суборенди щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6822782500:10:003:0010 площею 3,2513 га.
Тому, визнання лише одного договору оренди недійсним додатково вказує на обрання позивачем неефективного способу захисту.
Підсумовуючи усе викладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову в позові.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутим і йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження тому, відсутні правові підстави для її задоволення.
З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про недоведеність позовних вимог, а як наслідок про відмову в позові в повному обсязі.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.08.2025 у справі № 924/542/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" - без задоволення.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.08.2025 у справі № 924/542/25 - без змін.
2. Справу №924/542/25 надіслати Господарському суду Хмельницької області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "05" листопада 2025 р.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Олексюк Г.Є.