вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" жовтня 2025 р. Справа № 910/7401/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 про закриття провадження
у справі № 910/7401/25 (суддя Турчин С.О.)
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРБУДІНЖИНИРИНГ"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2
про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач; ОСОБА_3 ; апелянт; скаржник) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРБУДІНЖИНИРИНГ" (надалі - відповідач; ТОВ "УКРБУДІНЖИНИРИНГ"; Товариство) про:
- визнання неправомірною бездіяльності відповідача щодо невиключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації про ОСОБА_1 як про особу, що має право вчиняти дії від імені Товариства без довіреності;
- зобов'язання суб'єкта державної реєстрації, що виконуватиме рішення Господарського суду міста Києва по справі, внести зміни до відомостей про відповідача, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в розділі "Відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи" шляхом виключення відомостей про ОСОБА_1 як особи, що має право вчиняти дії від імені товариства без довіреності.
Позовні вимоги обґрунтовані бездіяльністю відповідача після припинення трудових відносин з позивачем щодо виключення інформації про позивача у розділі "Відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 17.06.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 910/7401/25.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 закрито провадження у справі № 910/7401/25.
За висновками місцевого господарського суду, оскільки ОСОБА_1 не була та не є ні учасником відповідача, ні виконавчим органом відповідача, жодних корпоративних відносин між позивачем та відповідачем не існує та не існувало. Отже, як за суб'єктним складом, так і виходячи зі змісту та характеру спірних правовідносин спір між сторонами у цій справі не підвідомчий господарському суду та не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, ОСОБА_1 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 у справі № 910/7401/25 про закриття провадження у справі та направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали невірно застосовано норми процесуального законодавства.
Апелянт зазначає, що оскільки спір стосувався виключення позивача з ЄДР, підставою для такого виключення є рішення загальних зборів учасників Товариства відповідача, а оскільки і відповідач, і безпосередні учасники Товариства ухилилися від вимог позивача про проведення загальних зборів задля вирішення питання щодо такого виключення, заявлені в позові вимоги свідчать про корпоративний характер спору та його підсудність господарському суду.
Також скаржником вказано, що з огляду на ч. 8 ст. 80 та п. 6 ч. 2 ст. 258 ГПК України, останній просить прийняти до розгляду та надати правову оцінку письмовим (новим) доказам, а саме: посадовим інструкціям фінансового директора ТОВ «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» та головного бухгалтера Товариства при апеляційному розгляді цієї справи, оскільки на час її розгляду в Господарському суді м. Києва ці докази були відсутні у позивача та були нею отримані від відповідача тільки 15.09.2025.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2025 апеляційна скарга позивача у справі № 910/7401/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 про закриття провадження у справі у справі № 910/7401/25. Розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 про закриття провадження у справі № 910/7401/25 призначено на 20.10.2025.
14.10.2025 до апеляційного господарського суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. Згідно аргументів третьої особи, позивач не має та ніколи не мав корпоративних відносин з відповідачем, оскільки не є посадовою особою у розумінні статті 42 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Крім того третя особа просить суд апеляційної інстанції визнати неналежними та не приймати на стадії апеляційного перегляду справи нові докази: копію адвокатського запиту від 18.07.2025, який не був поданий у справу на стадії її розгляду судом першої інстанції; копію посадової інструкції головного бухгалтера (не стосується предмету спору); копію експрес-накладної № 10135027, яка не містить найменування документа який адвокат Семикіна Л.В. отримала 15 вересня 2025 року, що унеможливлює вважати доведеним факт отримання 15 вересня 2025 року доказів, на які вона посилається в апеляційній скарзі, на підтвердження факту порушення судом норм процесуального права; копію посадової інструкції фінансового директора (не має юридичної сили через відсутність доказів створення колегіального виконавчого органу згідно з Статутом та законодавством України).
В свою чергу, третьою особою подано для долучення до матеріалів справи новий доказ - статут Товариства в редакції 2017 року.
Представник апелянта в судовому засіданні 20.10.2025 подану апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
У судовому засіданні 20.10.2025 представник третьої особи проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив її залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Представник відповідача в судове засідання 20.10.2025 не з'явився. Про час та місце розгляду справи останній повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою від 13.10.2025 про доставку електронного документа в електронний кабінет Товариства.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представника відповідача судом обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованого клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача, якого належним чином повідомлено про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.
Також судова колегія вказує, що відзиву/письмових пояснень на апеляційну скаргу від відповідача на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходило, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.
Щодо поданих сторонами нових доказів, колегія суддів зазначає, що згідно з частинами 1-3 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 статті 80 ГПК України).
У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована.
У свою чергу, статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Системний аналіз положень статей 80 та 269 ГПК України дозволяє зробити висновок, що докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов'язок подання таких доказів. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.
Частиною 8 статті 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Водночас, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Відтак, суд апеляційної інстанції не вправі надавати оцінку вказаним доказам під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, так як наведені у них обставини не були відомі суду під час розгляду спору по суті у суді першої інстанції, а отже не можуть впливати на оцінку законності чи обґрунтованості рішення.
Відповідно до положень статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, надані сторонами нові докази не приймаються судом, оскільки прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто, без наявності належних доказів неможливості їх отримання та подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявників, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює стороні більш сприятливі умови в розгляді конкретної справи.
Крім того, на переконання колегії суддів, така обставина, як необхідність подання нових доказів у суді апеляційної інстанції на спростування позиції іншої сторони, викладеної у позовній заяві чи у відзиві, не може бути визнана поважною причиною неподання доказів у встановлений процесуальний строк.
Тому, долучені сторонами до апеляційної скарги та відзиву на неї нові докази, а саме: посадові інструкції фінансового директора ТОВ «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» та головного бухгалтера, статут Товариства в редакції 2017 року не приймаються апеляційним господарським судом до уваги на стадії апеляційного розгляду цієї справи.
Крім того, в апеляційній скарзі та відзиві на неї сторони не клопочуть про поновлення їм процесуального строку на прийняття нових доказів судом апеляційної інстанції.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 271 ГПК України).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Звертаючись до господарського суду з відповідним позовом позивач зазначав, що працював у відповідача на посаді фінансового директора. 26.12.2019 був переведений на посаду головного бухгалтера відповідача, а 09.08.2024 звільнився за згодою сторін.
При цьому, під час перебування позивача на посаді фінансового директора, рішенням загальних зборів відповідача, яке оформлено протоколом від 28.04.2018 № 6, вирішено надати право вчиняти дії від імені відповідача, підпису без довіреності фінансових документів, договорів та інших документів ОСОБА_1 та доручено останній підготувати та подати документи для проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі.
Позивач акцентував, що після припинення трудових відносин відповідачем не було вчинено дій щодо внесення відповідних змін до ЄДР про припинення його повноважень як особи, що має право вчиняти дії від імені товариства без довіреності.
Як наслідок, наявність такої інформації в реєстрі, на переконання позивача, порушує його права на приватне життя.
Позивач звертався до відповідача та учасників відповідача з вимогою про скликання загальних зборів для вирішення питання про виключення її з числа підписантів, однак вимоги залишені без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення до господарського суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 закрито провадження у справі № 910/7401/25, оскільки спір між сторонами у справі не підвідомчий господарському суду та не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
З огляду на наведені фактичні обставини справи колегія суддів вказує, що у статтях 5, 7 та 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" зазначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Його визначено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Поняття "суд, встановлений законом " стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04).
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ вважають здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Також у розумінні частини першої статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена належним судом, тобто судом, встановленим законом.
Судова практика ЄСПЛ право на розгляд справи тлумачить як право особи звернутися до суду, так і право на розгляд та вирішення її справи судом.
Перешкоди в доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів.
Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.
В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб'єктний склад правовідносин і характер діяльності суб'єктів (характер спірного правовідношення).
Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до ст.20 Господарського процесуального кодексу України.
Судова колегія враховує сталу правову позицію Верховного Суду в питаннях критеріїв розмежування судової юрисдикції.
Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції, зокрема, такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, від 23 березня 2021 року у справі 367/4695/20).
Згідно з частинами 1, 3, 4 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Водночас, згідно із ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Виходячи з викладених норм, спір буде підвідомчий господарському суду, якщо склад його учасників відповідає нормам ст.ст. 4, 45 ГПК України, а спірні правовідносини мають господарський характер.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 Цивільного процесуального кодексу України).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Згідно із статтею 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу директора відповідача № 7К від 20.04.2018, головного бухгалтера ОСОБА_1 з 20.04.2018 переведено на посаду фінансового директора.
28.12.2018 рішенням загальних зборів відповідача, яке оформлено протоколом № 6, вирішено надати право вчиняти дії від імені відповідача, підпису без довіреності фінансових документів, договорів та інших документів ОСОБА_1 .
Згідно з наказом директора відповідача № 65\К від 26.12.2019 фінансового директора ОСОБА_1 з 01.01.2020 переведено на посаду головного бухгалтера.
У відповідності до наказу в.о. Директора відповідача № 4\к від 09.08.2024, головного бухгалтера ОСОБА_1 звільнено за згодою сторін, на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Відповідно до статуту Товариства, зокрема, п. 7, у товаристві створені наступні органи управління: Загальні збори учасників товариства та виконавчий орган.
Згідно з п. 7.2.1 Статуту відповідача у Товаристві обирається одноособовий виконавчий орган - директор.
Водночас, матеріали справи не містять доказів, що статутом або іншими документами позивача передбачалась посада фінансового директора як виконавчого органу товариства.
Про дане, за висновками колегії суддів, обґрунтовано зазначив суд першої інстанції.
Відповідно до приписів ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній на час призначення позивача фінансовим директором) у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.
Відповідно до ст. 59 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній на час призначення позивача фінансовим директором) до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить зокрема утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства.
За ст. 99 ЦК України (в редакції, чинній на час призначення позивача фінансовим директором) загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу.
Колегія суддів враховує, що згідно письмових пояснень позивача від 21.07.2025 (а.с. 63 т. 1) посадова інструкція фінансового директора та/або положення на час перебування ОСОБА_1 на посаді фінансового директора були відсутні (не складалися).
Тим самим, правовідносини між ОСОБА_1 , як фінансовим директором та відповідачем регулювались трудовим законодавством, а ОСОБА_1 не була посадовою особою та членом виконавчого органу відповідача.
Тому, оскільки ОСОБА_1 не була та не є ні учасником відповідача, ні виконавчим органом відповідача, жодних корпоративних відносин між позивачем та відповідачем не існує та не існувало.
Вказане, як вважає судова колегія, вірно зазначено місцевим господарським судом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо, спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Зважаючи на наведене, за висновками колегії суддів судом попередньої інстанції обґрунтовано зазначено, що як за суб'єктним складом, так і виходячи зі змісту та характеру спірних правовідносин спір між сторонами у цій справі не підвідомчий господарському суду та не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Отже, судова колегія висновується, що оскільки позивач не був носієм корпоративних прав та учасником корпоративних правовідносин з Товариством, вмотивованим є висновок суду 1-ої інстанції про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України. При цьому, останнім, на виконання приписів частини 2 статті 231 ГПК України, правильно роз'яснено позивачу, що такий спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
В свою чергу, судовою колегією критично оцінюються доводи апелянта про те, що заявлені в позові вимоги свідчать про корпоративний характер спору та його підсудність господарському суду.
З приводу решти доводів апелянта, викладених в його апеляційній скарзі, судова колегія звертає увагу, що наведені позивачем аргументи були почуті й враховані судом апеляційної інстанції. Натомість, оскаржувана ухвала є обґрунтованою, а місцевим господарським судом достатньо повно зазначено підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції").
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 ГПК України).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За висновками колегії суддів, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали невірно застосовано норми процесуального законодавства, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Отже, підсумовуючи наведене, судова колегія дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду прийнята відповідно до вимог процесуального права, підстав для її скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали суду першої інстанції - без змін.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта (позивача у справі).
Керуючись ст.ст. 129, 269, 271, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 про закриття провадження у справі № 910/7401/25 - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 у справі № 910/7401/25 про закриття провадження - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на ОСОБА_1 .
4. Справу № 910/7401/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 30.10.2025.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
В.В. Шапран