Справа № 183/9554/25
№ 2/183/5810/25
05 листопада 2025 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору: Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_5 , про:
- позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 ,
у вересні 2025 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до суду з цим позовом.
В обґрунтування позовних вимог указала, що 01 листопада 1977 року ОСОБА_6 , який був чоловіком позивача, видано ордер № 717 на вселення в двохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Ордер видано загалом на сім'ю у складі трьох осіб: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та їх доньку - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка вселилася в зазначену квартиру. Після розірвання шлюбу з ОСОБА_6 позивач зареєструвала новий шлюб, змінила прізвище та у новому шлюбі народила доньку - ОСОБА_2 (надалі - відповідач). На час звернення з позовом у спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 , її доньки: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , онука ОСОБА_4 та її неповнолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зазначає, що квартира на момент звернення з позовом перебуває у комунальній власності Черкаської селищної територіальної громади в особі Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області, не приватизована. Позивач є уповноваженою особою - наймачем квартири.
Позивач указує, що ОСОБА_2 більше двадцяти років поспіль в квартирі не проживає, але добровільно не знялась з реєстрації. Відтак позивач вважає, що відповідач втратила право користування цим житлом. Наголошує, що ОСОБА_2 з 2004 року фактично не проживає в кватирі. До 2004 року приїжджала до квартири один, два рази на рік. Останній раз відвідувала квартиру в 2004 року і мала намір знятися з реєстрації за адресою проживання, але цього не зробила. Після 2004 року позивач зрідка спілкувалася з відповідачем лише телефоном, а з початком у 2022 році повномасштабної війни рф проти України спілкування фактично припинене. Наявність реєстрації відповідача створює для позивача незручності. Відповідач комунальні платежі не сплачувала багато років поспіль. В телефонних розмовах неодноразово повідомляла, що не має наміру повертатись і проживати в квартирі. Плата за вивіз сміття за тарифними розцінки залежать від кількості зареєстрованих осіб і позивач змушена необґрунтовано нести зайві витрати. Крім того вказує, що не може скористатися своїм правом на приватизацію житла, в якому проживає з 1977 року. Інші члени сім'ї не заперечують проти приватизації житла, але необхідна згода всіх, хто проживає (зареєстровані) в квартирі. З метою досудового врегулювання спору вона звернулася до Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області, але їй було відмовлено в знятті відповідача з реєстрації.
Постановленою суддею ухвалою від 19 вересня 2025 року позовна заява залишена без руху, наданий позивачеві триденний строк для усунення недоліків.
Постановленою суддею ухвалою від 03 жовтня 2025 року, після усунення позивачем недоліків позовної заяви та отримання судом відомостей про зареєстроване місце проживання відповідача, позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі. Справу постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Окрім іншого, встановлено відповідачеві строк для подання відзиву на позов.
03 листопада 2025 року поштовий конверт з ухвалою суду та копією позову, направлений відповідачеві повернутий суду з відміткою відділення поштового зв'язку: «не проживає». В силу п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України відповідач вважається такою, що належним чином повідомлена про розгляд справи.
Третя особа-1 надала суду заяву про розгляд справи без участі представника, згідно з заявою просила розглянути справу згідно з чинним законодавством. Пояснень не подавала.
Треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про розгляд справи повідомлені, правом подання пояснень не скористалися.
Станом на 05 листопада 2025 року відзиву на позов, будь-яких заяв та клопотань від відповідача, клопотань позивача, відповідача, третіх осіб про розгляд справи з повідомленням сторін до суду не надходило.
Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, висновує таке.
Судом установлено, що 01 листопада 1977 року Гвардійською КЕЧ Міністерства оборони срср видано ордер № 717, за яким ОСОБА_6 з сім'єю у складі: дружини - ОСОБА_9 , 1949 року народження, доньки - ОСОБА_10 , 1970 року народження, доньки - ОСОБА_11 , 1974 року народження, надано право на зайняття житлової двокімнатної квартири жилою площею 27,25 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 /а.с.6/.
З належним чином засвідченої копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 27 грудня 1978 року вбачається, що 27 грудня 1978 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 розірвано. Позивачеві повернуто прізвище « ОСОБА_12 » /а.с.7/.
З належним чином засвідченої копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 вбачається реєстрація 16 серпня 1980 року шлюбу між ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , під час якого прізвище позивача змінено на « ОСОБА_15 » /а.с.7/.
Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 04 грудня 2012 року, ІНФОРМАЦІЯ_4 у батьків ОСОБА_16 та ОСОБА_4 народився син - ОСОБА_5 /а.с.8/.
З відомостей Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області № 2281/1 від 25 серпня 2025 року про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, виданих уповноваженій особі - ОСОБА_1 убачається, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_5 (з 01 серпня 2025 року), ОСОБА_4 (з 04 березня 2012 року), ОСОБА_2 (з 09 липня 1998 року), ОСОБА_1 (з 22 грудня 1977 року), ОСОБА_3 (з 18 червня 1992 року) /а.с.9/.
З довідки КП «Жилсервіс» Черкаської селищної ради від 25 серпня 2025 року № 07-477/о/20-25 вбачається відсутність заборгованості за житлово-комунальні послуги власника житла ОСОБА_1 /а.с.13/.
Відповіддю Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області від 26 серпня 2025 року № 47/0/13-25 позивача повідомлено, що згідно з рішення сесії Черкаської селищної ради «Про прийняття майна (житлового фонду, систем теплопостачання та іншого майна) з державної власності в комунальну власність Черкаської селищної ради» № 308/31/VIII від 01 червня 2023 року житловий фонд який складається з багатоквартирних будинків, був переданий з державної власності в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро до комунальної власності Черкаської селищної територіальної громади. У відповідності до вищезазначеного рішення сесії селищної ради, в комунальну власність було передано в тому числі будинок АДРЕСА_4 . З моменту прийняття в комунальну власність багатоквартирного житлового фонду, а саме з 01 червня 2023 року і по теперішній час органом приватизації Черкаської селищної ради не приймалося рішення про безоплатну передачу (приватизацію) житла - квартири АДРЕСА_1 . З приводу інформації про прийняті рішення про приватизацію зазначеного житла до 01 червня 2023 року повідомлено, що Черкаська селищна рада не володіє даною інформацію. З даного питання запропоновано звернутися до розпорядника такої інформації, а саме до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро /а.с.10/.
При цьому, як убачається з матеріалів справи, а саме з копії акту від 31 січня 2025 року перевірки фактичного проживання (не проживання) по АДРЕСА_3 , складеного депутатом Черкаської селищної ради округу № 6 Краснянською Н. Д., у присутності мешканців будинку та квартиронаймача, проведена перевірка проживання/не проживання мешканців квартири АДРЕСА_5 , в результаті чого виявлено: головний квартиронаймач - ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 , 1981 року народження, за цією адресою зареєстрована, але фактично не проживає з 2004 року /а.с.11/.
З копії акту від № 737 від 02 вересня 2025 року перевірки фактичного проживання (не проживання) по АДРЕСА_3 , складеного депутатом Черкаської селищної ради округу № 6 Краснянською Н. Д., у присутності мешканців будинку та квартиронаймача, проведена перевірка проживання/не проживання мешканців квартири АДРЕСА_5 , в результаті чого виявлено, зокрема: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за цією адресою зареєстрована, але фактично не проживає з 2004 року /а.с.12/.
26 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Черкаської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області з заявою про зняття з реєстрації ОСОБА_2 /а.с.12/.
Відповіддю Начальника відділу центр надання адміністративних послуг Черкаської селищної ради від 29 вересня 2025 року № 261/0/25-25 позивача повідомлено, що орган реєстрації приймає рішення про відмову у знятті з задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) особи відповідно до п. 2 ст. 12 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та п.50 Постанови КМУ № 265 від 07 лютого 2022 року «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад», оскільки заяву подано не власником житла.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Як зазначено у статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, які передбачено законом.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла, яке охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (пункт 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод).
Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у це право (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. theUnitedKingdom), заява № 19009/04, п. 50; рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitsky v.Ukraine») заява № 30856/03, п. 41.
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України'від 18 грудня 2008 року).
Згідно зі статтею 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2021 року зазначено, що з урахуванням положень статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України, статей 64, 65, 71, 72 ЖК Української РСР, враховуючи те, що особа, яка на законних підставах вселилася в жиле приміщення як член сім'ї наймача та зареєстрована у ньому, набула рівного права із наймачем на користування жилим приміщенням, несе тягар його утримання, така особа має право на звернення до суду за захистом своїх прав, зокрема, і з позовом про визнання іншої особи (зокрема й наймача) такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Таким чином посилання третьої особи на відсутність у позивача права на звернення з даним позовом є необґрунтованим.
Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.
Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.
Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 641/8007/17, провадження № 61-2577св19.
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні, а на відповідача - довести, що така відсутність обумовлена поважними причинами.
На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Зазначене відповідає правовим висновкам, які викладено у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року, справа № 490/12384/16-ц, провадження № 61-37646св18, від 22 листопада 2018 року, справа № 760/13113/14-ц, провадження № 61-30912св18, від 09 лютого 2021 року, справа № 201/489/17, провадження № 61-9724св19, від 06 вересня 2022 року, справа № 725/5243/19, провадження № 61-21052св21, від 28 вересня 2022 року, справа № 686/21929/19-ц, провадження № 61-6652св22, від 29 березня 2023 року, справа № 200/17337/17, провадження № 61-21102св21.
Вказане також відповідає роз'ясненням, наданим судам у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», відповідно до якого у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок з доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, з яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок з доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач указує на те, що відповідач протягом тривалого часу не проживає за місцем реєстрації, не цікавиться житлом, не приймає участь в його утриманні, водночас жодних перепон у користуванні їй не створювалось, вона має доступ до приміщення, проте не з'являється більше року, тому наявні підстави для визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, внаслідок чого є необхідність у позбавленні такого права.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих позивачем, висновує про те, відповідач була зареєстрована за спірною адресою як донька позивача та на законних підставах набула права користування житловим приміщенням, як член сім'ї наймача, мала право на проживання у ній. З наявних в матеріалах справи актів обстеження квартири встановлено, що відповідач тривалий час, у строк, що є більшим від шести місяців, не проживає за місцем реєстрації, не з'являється в квартирі, не цікавиться житлом, не має у житловому приміщенні власних речей.
Будь-яких доказів створення відповідачеві перешкод у користуванні квартирою матеріали справи не містять. Також суду не надано доказів на підтвердження того, що з 2004 року і до звернення позивача до суду у вересні 2025 року відповідач проживала у квартирі або вчиняла дії, які б вказували, що вона не проживає там з поважних причин, не втратила інтерес у користуванні квартирою як житлом, має поважні причини відсутності у спірній квартирі (навчання, робота, служба, тощо).
Таким чином, за результатами розгляду справи судом установлено, що відповідач не проживає у спірному житлі понад строки, встановлені ст. 71, 72 ЖК України (понад шість місяців), її особисті речі у житловому приміщенні відсутні, за період своєї відсутності відповідач не несе тягар утримання спірного житла, не сплачує комунальні послуги.
З огляду на викладене, суд висновує про неповажність причин тривалої відсутності відповідача у житловому приміщенні, що є підставою, передбаченою законом для визнання відповідача такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням.
Водночас суд ураховує, що згідно з п. 6, 7 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», який регулює відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, орган реєстрації вносить зміни до реєстру територіальної громади на підставі: судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; припинення підстав на право користування житлом (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житла, закінчення/припинення навчання в закладі освіти), відчуження житла та інших визначених законодавством документів.
Такі-ж підстави для внесення змін в реєстртериторіальної громади передбачені й п. 22 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року за № 265 (далі - Порядок).
Крім того, підпунктом 2 пункту 50 вказаного Порядку визначено, що зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (у такому випадку адміністративний збір не сплачується).
З наданих позивачем доказів убачається, що відповідач, ОСОБА_2 , без поважних причин не проживає у квартирі АДРЕСА_1 більше шести місяців та внаслідок такого не проживання втратила, в силу закону, право користування вказаним житлом. При цьому, залишаючись зареєстрованою у спірному приміщенні відповідач створює перешкоди в реалізації майнових прав позивача, в тому числі й на отримання від співкористувачів компенсації частини оплачених комунальних послуг за користування квартирою. Тому, усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом позбавлення відповідача права користуватися житловим приміщенням є належним способом захисту порушених прав позивача у цьому випадку, оскільки зняття з реєстрації місця проживання відповідача у примусовому порядку, в силу положень Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» залежить від вирішення питання про наявність/відсутність такого права.
За таких обставин, наявні підстави для задоволення позову та позбавлення відповідача права користування спірним житловим приміщенням.
Крім того, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову, з відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-282 ЦПК України, суд
позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складене та підписане 05 листопада 2025 року.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП НОМЕР_4 ; зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ;
третя особа-1 - Черкаська селищна рада, код в ЄДРПОУ 21927787; місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська обл., Самарівський р-н, с-ще Черкаське, вул. Лісна, буд. 24;
третя особа-2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП невідомий; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ;
третя особа-3 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; РНОКПП невідомий; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , яка діє у власних інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП невідомий; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Суддя Д. О. Парфьонов