Провадження №2/447/1361/25
Справа №447/2996/25
04.11.2025 Миколаївський районний суд Львівської області в складі судді Головатого А.П., за участю секретаря судового засідання Кісіль А.В.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судовому засіданні у залі суду у м. Миколаїв Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус» про захист прав споживачів.
Процесуальні дії у справі.
22.09.2025 засобами системи «Електронний суд» представник позивача ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 звернувся з позовом до АТ «КБ «Глобус» про захист прав споживачів, у якому просить визнати положення договору про надання комплексу послуг банківського обслуговування в АТ «КБ «Глобус» від 19.01.2021 №40749462 у частині встановлення комісії за управління кредиту в розмірі 2,90 % нікчемним; визнати дії Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Глобус» щодо нарахування простроченої заборгованості по комісіям на суму - 9 236, 92 грн., протиправними; зобов'язати Акціонерне товариство «Комерційний Банк «Глобус» здійснити перерахунок платежів, здійснених ОСОБА_1 по поточному рахунку № НОМЕР_1 , що відкритий згідно з кредитним договором №40749462 від 19.01.2021, шляхом зарахування вже сплачених ОСОБА_1 коштів, що були спрямовані Акціонерним товариством «Комерційний Банк «Глобус» на погашення плати за розрахунково-касове обслуговування кредиту, у рахунок погашення основного боргу у формі кредиту по поточному рахунку № НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог представник позивача покликається на те, що 19.01.2021 між АТ «Комерційний Банк «Глобус» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання комплексу послуг банківського обслуговування в АТ «КБ «Глобус», шляхом подачі Заяви-анкети на приєднання до вказаного договору. У Заяві-анкеті від 19.01.2021 позичальник погодився з умовами кредитування. Згідно з цим договором встановлено суму кредиту - 14 477, 90 грн., строк кредитування - 36 місяців та комісію за управління кредиту в розмірі 2,90 %. Встановлення комісії за управління кредиту підтверджується також паспортом споживчого кредиту. Банком було нараховано комісію за прострочений кредит на суму 9 236, 92 грн., доказом чого є рух коштів по особовому рахунку та лист Банку від 10.07.2024. Позивач та його представник вважають положення кредитного договору в частині стягнення комісійної винагороди за обслуговування кредиту в розмірі 2,90 % нікчемним, оскільки окрема додаткова плата за розрахунково-касове обслуговування кредиту (основної картки) є нікчемною умовою і не являється послугою, за яку банк на постійній основі може отримувати плату. Крім цього, встановлена на постійній основі банком по кредитуванню рахунку окрема комісійна винагорода за розрахунково-касове обслуговування кредиту по основній картці є нікчемним та надуманим платежем та умовою кредитування його рахунку, тому що банк вже окремо (щомісячно) встановив ОСОБА_1 на постійній основі основну плату у вигляді процентів за користування кредитними коштами. Додаткова комісійна винагорода за обслуговування кредиту (основної картки) є фактично подвійним стягненням плати за користуванням кредитом. У період дії кредитного договору всі кошти по кредиту були сплачені ОСОБА_1 виключно у безготівковому порядку, шляхом переказу відповідних сум через електронні платіжні системи з картки на картку, за що з нього окремо знімались комісії за переказ таких платежів, а відтак в період дії Кредитного договору позивач ніколи не платив кредит через касу банку, а, отже, банк навіть теоретично не міг йому надати послуги з розрахунково-касового обслуговування. Представник позивача зазначає, що банк завжди в автоматичному порядку здійснює нарахування позивачу та стягує з нього плату за розрахунково-касове обслуговування по кредиту, коли він взагалі не здійснює жодного платежу. На думку представника позивача, наведені ним обставини є підставними, тому позов підлягає до задоволення.
У позовній заяві представник позивача клопоче про проведення розгляду справи за відсутності позивача та його представника.
Ухвалою суду від 24.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання у справі. Сторонам надано строк для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень.
Відповідачем 24.09.2025 отримано копію ухвали суду від 24.09.2025, що стверджується довідкою про доставку електронного документу (а.с. 36).
Копію позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу АТ «КБ «Глобус» було доставлено в електронний кабінет Користувача ЄСІТС 20.09.2025 представником позивача на виконання вимог ст. 43, 177 ЦПК України(а.с. 31).
Крім цього, відповідач 24.09.2025 додатково отримав копію позовної заяви з додатками (а.с. 37-40).
10.10.2025 на адресу суду надійшов відзив (а.с. 42-52), у якому представник відповідача АТ «КБ «Глобус» - адвокат Верхогляд М.Л. просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , судові витрати покласти на позивача. В обґрунтування позиції банку навів такі доводи. Представником відповідача підтверджено, що між відповідачем та позивачем 19.01.2021 укладено договір про надання комплексу послуг банківського обслуговування в АТ «КБ «Глобус», шляхом подання заяви-анкети на приєднання до вказаного договору. Умови надання кредиту визначені у додатку 1 до договору «Порядок надання та обслуговування споживчих кредитів». У заяві-анкеті позичальником зазначено його персональні дані, погоджено умови кредитування та графік платежів заборгованості за споживчим кредитом, а саме: сума кредиту - 14 477,90 грн., строк кредитування - з 19.01.2021 по 18.01.2024, пільговий період - 7 місяців, а саме з 19.01.2021 по 19.08.2021, комісія за управління кредитом - 2,90 % щомісяця, розмір процентної ставки - 0,00010 % річних, схема повернення кредиту - ануїтет, реальна процентна ставка - 77,10855 % річних, загальна вартість кредиту - 23 073,70 грн. Представник при обґрунтуванні доводів посилається на положення п. 1.1., 1.2., 1.4., 1.6., 1.9., 2.1.5., 2.1.7., 2.1.15, 2.15. 2.1., 2.1.15.3.- 2.1.15.7. 2.2.2.2. додатку №1 до договору. Вказує, що позивач, заявляючи вимогу про визнання недійсним кредитного договору, не надав доказів на підтвердження наявності достатніх і законних підстав для визнання умов договору несправедливими. Крім цього, зазначає, що після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів, боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов?язку боржника. Такий окремий позов не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що положення договору є недійсними. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов?язку боржника не є належним способом захисту. Оскільки 29.07.2025 Миколаївський районний суд Львівської області у справі №447/3663/24 ухвалив заочне рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Комерційний Банк «Глобус» заборгованості за договором про надання комплексу послуг банківського обслуговування в АТ «КБ «Глобус» від 19.01.2021 у розмірі 20 321,30 грн., з
яких: 11 084,38 грн. - прострочена заборгованість по кредиту; 9 236,92 грн. - прострочена заборгованість по процентам, та стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Комерційний Банк «Глобус» судовий збір у розмірі 3 028,00 грн., та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн., то доводи позивача, викладені його представником у тексті позовної заяви, слід розцінювати як спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від її добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов?язань.
28.10.2025 засобами системи «Електронний суд» представник відповідача АТ «КБ «Глобус» - Мала В.В. подала заяву, у якій просила проводити розгляд справи за відсутності представника АТ «КБ «Глобус». Зазначила, що у відзиві викладено всі обґрунтування та заперечення проти позовних вимог (а.с. 53-54).
У судове засідання належним чином повідомлені сторони не з?явилися, від таких наявні заяви щодо проведення розгляду справи за їх відсутності.
Згідно із ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи, наявність відзиву у справі, зважаючи на те, що строк подання відповіді на відзив закінчився, у матеріалах справи наявні клопотання сторін про проведення розгляду справи за їх відсутності, суд вважає за можливе ухвалити рішення у справі за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд встановив:
19.01.2021 між ОСОБА_1 та АТ «КБ «Глобус» укладено договір про надання комплексу послуг банківського обслуговування в АТ «КБ «Глобус», шляхом підписання ОСОБА_1 заяви-анкети на приєднання до вказаного договору.
Умови надання кредиту визначені у додатку 1 до договору «Порядок надання та обслуговування споживчих кредитів», що є його невід'ємною частиною, із чим погодився споживач ОСОБА_1 та не заперечується споживачем.
У заяві-анкеті позичальником зазначено його персональні дані, погоджено умови кредитування та графік платежів заборгованості за споживчим кредитом, а саме: сума кредиту - 14 477,90 грн., строк кредитування - з 19.01.2021 по 18.01.2024, пільговий період - 7 місяців, а саме з 19.01.2021 по 19.08.2021, комісія за управління кредитом - 2,90 % щомісяця, розмір процентної ставки - 0,00010 % річних, схема повернення кредиту - ануїтет, реальна процентна ставка - 77,10855 % річних, загальна вартість кредиту - 23 073,70 грн.
Вказане також міститься у паспорті споживчого кредиту (інформації, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит).
Додаток №1, на який посилається представник відповідача, подано позивачем разом із позовною заявою, копії такого представником відповідача не долучено. Рішення Миколаївського районного суду Львівської області, на яке також покликається представник відповідача, долучено не було.
Оцінка суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81, 82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Правовідносини, що виникли між сторонами регламентуються положеннями Цивільного кодексу України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про захист прав споживачів».
У цій справі суд застосовуватиме положення законодавства в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме станом на 19.01.2021.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він фактично був ознайомлений, що ствердив своїм підписом.
Частиною 2 статті 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Позивач ОСОБА_1 акцептував оферту банку, що стверджується долученими разом із позовом доказами, зокрема, копіями: заяви-анкети до Договору про надання комплексу послуг банківського обслуговування в АТ КБ «Глобус» (а.с. 10 (зворот)), порядку надання та обслуговування споживчих кредитів (а.с. 8-10), паспорту споживчого кредиту (а.с. 11), тарифів на банківські операції та послуги при обслуговуванні споживчого кредиту для фізичних осіб у рамках програми цільового роздрібного кредитування для фізичних осіб «Кредит на товари» (а.с. 13), розрахунку заборгованості (а.с. 18 (зворот)-21), виписки про рух коштів (а.с. 22-24), здійснював погашення кредитної заборгованості як за тілом кредиту, так і за відсотками та комісією.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (статті 610, 611 ЦК України).
Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що позивач акцептував оферту банку, тим самим погодившись у цілому з умовами та правилами надання банківських послуг та приєднавшись до них, у зв?язку з чим між ним та АТ «КБ «Глобус» виникли договірні відносини, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків.
Надаючи оцінку доводам сторін, суд зауважує, що позивач, підписавши заяву та, в подальшому, вчиняючи дії, а саме користуючись кредитними коштами і здійснюючи погашення заборгованості, що підтверджується матеріалами справи (розрахунком заборгованості, випискою по рахунку), фактично висловив свою згоду з формою договору та його умовами.
Водночас, відповідно до ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 2, 3 статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
10.06.2017 набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення ч. 1 , 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Статтею 3 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв'язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачав право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
На виконання вимог, у тому числі п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»».
У даній справі необхідність внесення плати у розмірі 2,90 % від суми кредиту, а саме 419,86 грн. щомісяця за розрахунково-касове обслуговування кредиту (за обслуговування (управління) кредиту) передбачена заявою-анкетою до Договору про надання комплексу послуг банківського обслуговування від 19.01.2021, паспортом споживчого кредиту (а.с. 4), а також є включеною у графік платежів.
Відповідно до Порядку надання та обслуговування споживчих кредитів, копія якого долучена представником позивача (а.с. 8-10), комісія за управління кредитом - щомісячна комісійна винагорода банку за обслуговування кредитної заборгованості за Кредитом, наданим Клієнту, яка визначена в Заяві-Анкеті на приєднання до Договору.
Сервіс СМС інформування щодо кредитної заборгованості - послуга Банку щодо направлення Електронних повідомлень на Номер мобільного (фінансового) телефону Клієнта, що включає в себе інформування Клієнта про сплату щомісячного платежу за Кредитом, про стан Заборгованості за Договором, про здійснені платежі в рахунок погашення Кредиту. Банк залишає за собою право вибору способу і сервісу для відправки зазначеної вище інформації.
Цей Додаток № 1 «Порядок надання та обслуговування споживчих кредитів» (надалі - Додаток №1) є невід'ємною частиною Договору про надання комплексу послуг банківського обслуговування в АТ «КБ «ГЛОБУС» (Договір), що укладений між АТ «КБ «ГЛОБУС» код ЄДРПОУ 35591059, місцезнаходження: 04073, Україна, м. Київ, пр. Куренівський, 19/5 (Банк) та фізичною особою, що акцептувала умови Публічної пропозиції АТ «КБ «ГЛОБУС» на укладення Договору (Позичальник або Клієнт), в подальшому разом - Сторони, а окремо - Сторона.
Пунктом 2.1.15.5. Додатку №1 передбачено, що комісія за управління кредитом встановлюється за послуги Банку щодо списання та зарахування коштів з метою повернення Споживчого кредиту, розрахунково-касове обслуговування щодо Споживчого кредиту, надання консультаційних та інформаційних послуг щодо Споживчого кредиту. Комісія за управління кредитом нараховується від суми виданого Споживчого кредиту за фактично надані послуги з управління кредитом протягом строку дії кредитного договору з періодичністю, не рідше, ніж один раз на місяць за період з першого по останній календарний день поточного місяця включно, починаючи з дня надання Споживчого кредиту або з першого дня після закінчення пільгового періоду, незалежно від фактичної кількості днів користування Споживчим кредитом або користування Споживчим кредитом за межами пільгового періоду у відповідному місяці. Послуги з управління кредитом припиняють надаватись з моменту настання хоча б однієї з подій: або з дати повного погашення Заборгованості за Договором; або після Дати остаточного повернення Кредиту (згідно Заяви-Анкети на приєднання до Договору).
Згідно з п. 2.1.15.6. Додатку №1, комісія за Сервіс смс інформування щодо кредитної заборгованості встановлюється за послуги Банку щодо надання Сервісу СМС інформування щодо кредитної заборгованості за Споживчим кредитом. Комісія за Сервіс смс інформування щодо кредитної заборгованості включається в суму Споживчого кредиту. При цьому даним пунктом Додатку №1 до Договору Клієнт уповноважує Банк здійснити переказ суми Комісії за Сервіс смс інформування щодо кредитної заборгованості, визначеної у Заяві-Анкеті на приєднання до Договору, на користь Банку (утримати із суми Споживчого кредиту).
Пунктами 2.1.15.7., 2.1.15.8. передбачено разову комісію та комісію за порушення термінів погашення щомісячного платежу.
Пунктом 2.1.15.9. встановлено, що за власним бажанням Клієнта, Договір може передбачати оплату додаткових послуг Банку, які замовляє Клієнт, за рахунок Споживчого кредиту, про що зазначається у Заяві-Анкеті на приєднання до Договору.
Водночас, ні в заяві-анкеті, ні в додатку №1 до договору не розкривається сутність наданої послуг з управління кредитом. Натомість, банк чітко розмежовує види комісій, стягуваних з клієнта банку за надані банком послуги, зокрема смс-інформування передбачено окремо від послуги «управління кредитом», сплата за яке також окремо передбачена умовами кредитного договору з встановленою ціною за таку послугу, що чітко видно з щаяви-анкети.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 (п. 31.25) міститься правовий висновок, який полягає у тому, що у кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
Розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет-сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, є діями, які банк вчиняє, насамперед, на власну користь.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (ч. 3 ст. 55 Закону «Про банки і банківську діяльність»).
Банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13.07.2022 у справі №363/1834/17.
Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов'язанні має створити умови для виконання боржником свого обов'язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 613 ЦК України).
Відповідно до звичаїв ділового обороту у кредитних правовідносинах саме банк або інша фінансова установа розраховує заборгованість, маючи для цього необхідні технічні та професійні ресурси. Хоча такі дії кредитор вчиняє на власну користь, їх не вчинення зумовлює стан юридичної невизначеності, неможливість припинення боржником зобов'язання виконанням, проведеним належним чином, за відсутності інформації про дійсну суму його заборгованості. Тому боржник може вимагати належного розрахунку заборгованості, а кредитор повинен виконати такий обов'язок (п. 5 ч. 1 ст. 16 ЦК України) задля задоволення інтересу боржника у юридичній визначеності (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 (п. 57)).
Враховуючи наведене, положення про обов?язок позичальника сплачувати плату за управління кредитом щомісячно у терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь якою заінтересованою особою.
У цивільному праві України закріплений підхід, при якому нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України)
Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) зазначено, що якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.09.2022 у справі №755/11636/21, від 08.02.2023 у справі №168/349/20 та постанові Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №755/9486/21.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Вказаний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17.
Згідно із ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Відтак суд приходить висновку, що у даному випадку підлягають застосуванню правові наслідки виконання нікчемного правочину шляхом зобов'язання банку здійснити перерахунок заборгованості за угодою про надання кредиту та зарахування вже сплачених позивачем комісійних винагород банку за обслуговування кредиту в рахунок погашення суми боргу за кредитом, що забезпечить захист інтересів позивача.
Надані позивачем докази у частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок платежів, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, логічно пов'язані з обставинами справи, які підтверджують наявність підстав для задоволення позову у цій частині.
У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Положеннями частини 3 статті 22Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.
Відтак, з відповідача АТ «Комерційний Банк «Глобус» слід стягнутим судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. у дохід держави.
Керуючись ст. 4, 5, 13, 81, 141, 223, 247, 259, 264, 265 ЦПК України, ст. 6, 11, 203, 205, 207, 215, 217, 526, 610, 611, 612, 626, 627, 628, 633, 634, 638, 1054 ЦК України, Законами України «Про споживче кредитування», «Про захист прав споживачів», суд
Позов задоволити частково.
Зобов'язати Акціонерне товариство «Комерційний Банк «Глобус» здійснити перерахунок платежів, здійснених ОСОБА_1 по поточному рахунку № НОМЕР_1 , що відкритий згідно з кредитним договором №40749462 від 19.01.2021, шляхом зарахування сплачених ОСОБА_1 коштів, що були спрямовані Акціонерним товариством «Комерційний Банк «Глобус» на погашення плати за розрахунково-касове обслуговування кредиту, у рахунок погашення основного боргу у формі кредиту по поточному рахунку № НОМЕР_1 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус» судовий збір у розмірі
1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок у дохід держави.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач - Акціонерне товариство «Комерційний банк «Глобус», місцезнаходження: пров. Куренівський, 19/5, м. Київ, 04073, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 35591059.
Повний текст рішення складено 04.11.2025.
Суддя Головатий А.П.