29 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 в інтересах власника майна ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2025 року,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25.06.2025 задоволено клопотання прокурора Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_7 та накладено арешт із забороною володіння, розпоряджання та користування на земельну ділянку, житловий будинок та господарські споруди на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_6 та в якому постійно проживає підозрюваний у даному кримінальному провадженні ОСОБА_8 .
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_5 в інтересах власника майна ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Апелянт вказував, що сторона захисту не приймала участі у розгляді клопотання, а оскаржувана ухвала була вручена 13.08.2025.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначав, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 64-2 КПК України, правом на звернення з клопотанням про арешт майна, яке не належить підозрюваному, наділений виключно прокурор у кримінальному провадженні, однак з клопотанням про арешт майна третьої особи звернувся слідчий, тобто неналежний суб'єкт.
Справа № 757/29230/25-к Слідчий суддя - ОСОБА_9
Апеляційне провадження № 11-сс/824/6765/2025 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
Також апелянт вказував про відсутність підстав для накладення арешту на майно, оскільки житловий будинок, на який накладено арешт з метою забезпечення його конфіскації, не належить підозрюваному ОСОБА_8 .
Власник майна ОСОБА_6 не є дружиною ОСОБА_8 та не має жодного статусу у даному кримінальному провадженні.
Сам факт проживання підозрюваного у вказаному будинку в жодному випадку не є доказом належності йому вказаного майна.
Прокурор, власник майна ОСОБА_6 та її представник у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином. Про поважні причини свого неприбуття власник майна та її представник не повідомили та клопотань про відкладення судового засідання не подавали.
29.10.2025 від прокурора Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_7 надійшла заява про відкладення судового розгляду, у зв'язку із перебуванням у щорічній основній відпустці.
Разом з тим, доказів на обґрунтування викладених у заяві обставин щодо неможливості забезпечення участі прокурора у судовому засіданні, а також відомостей щодо неможливості прибуття в судове засідання інших прокурорів з числа групи прокурорів у даному кримінальному провадженні, до заяви не долучено.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання.
Дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання прокурора про арешт майна розглянуто у відсутності власника майна ОСОБА_6 або її представника.
Дані про направлення учасникам судового провадження копії оскаржуваної ухвали, у справі відсутні.
Як зазначив представник в апеляційній скарзі, копію оскаржуваної ухвали йому було вручено 13.08.2025. Апеляційну скаргу подано представником засобами поштового зв'язку 15.08.2025.
Ураховуючи, що матеріали справи не містять інших відомостей про обізнаність представника власника майна із мотивами прийнятого рішення до 13.08.2025, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга подана в строк, передбачений абзацом 2 ч. 3 ст. 395 КПК України.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Третім слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, за процесуального керівництва Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42024112340000177, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.08.2024, за підозрою ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 209 КК України, за підозрою ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209 КК України, за підозрою ОСОБА_8 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 209 КК України, за підозрою ОСОБА_16 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 425, а також за підозрою ОСОБА_17 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 425 КК України.
13.06.2025 у межах вказаного кримінального провадження ОСОБА_8 повідомлено про підозру у пособництві у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене в особливо великих розмірах, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 190 КК України, та у розпорядженні майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, у тому числі здійснення фінансової операції, вчинені особою, яка знала, що таке майно прямо, повністю одержано злочинним шляхом, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 2 ст. 209 КК України.
Як зазначено в клопотанні прокурора, відповідно до ст. 12 КК України, інкриміноване ОСОБА_8 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 190 КК України, є особливо тяжким злочином, за який передбачена відповідальність у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією майна.
Згідно матеріалів кримінального провадження майно за підозрюваним ОСОБА_8 на праві власності не зареєстровано, однак органом досудового розслідування встановлено, що він постійно проживає в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_6 , яка є родичкою ОСОБА_8 .
20.06.2025 прокурор Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва із клопотанням про накладення арешту на майно, а саме: на земельну ділянку, житловий будинок та господарські споруди на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_6 та в якому постійно проживає підозрюваний у даному кримінальному провадженні ОСОБА_8 .
Клопотання прокурора мотивовано необхідністю арешту вищезазначеного будинку з метою забезпечення конфіскації майна, як один із видів покарання за вчинені ОСОБА_8 кримінальні правопорушення.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25.06.2025 задоволено клопотання прокурора та накладено арешт із забороною володіння, розпоряджання та користування на земельну ділянку, житловий будинок та господарські споруди на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_6 та в якому постійно проживає підозрюваний у даному кримінальному провадженні ОСОБА_8 .
Постановляючи ухвалу, слідчий суддя посилався на необхідність арешту даного майна з метою конфіскації майна як виду покарання.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У своїх висновках Європейський Суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах, «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
З матеріалів судового провадження вбачається, що прокурором під час звернення із вищевказаним клопотанням та слідчим суддею під час його розгляду не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод, та у порушення вимог п. 1 ч. 2 ст. 173 КПК України, та слідчим суддею належним чином не перевірено правову підставу для арешту такого майна з метою його конфіскації як виду покарання.
Так, як убачається зі змісту клопотання та даних долученої до клопотання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, житловий будинок (загальна площа 46,9 кв. м., житлова площа 33,6 кв. м.), позначений літерою «А-1», з господарськими будівлями та спорудами: погріб «Б», сарай «В-1, Г-1» розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ,належить на праві власності ОСОБА_6 .
Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей про повідомлення про підозру у кримінальному провадженні № 42024112340000177 ОСОБА_6 , яка, як зазначено в клопотанні, є родичкою підозрюваного ОСОБА_8 .
Вказана обставина виключає можливість накладення арешту на майно, зареєстроване на праві власності за ОСОБА_6 , з підстави, передбаченої ч. 5 ст. 170 КПК України, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
При цьому, посилання у клопотанні на те, що ОСОБА_6 перебуває в родинних зв'язках із ОСОБА_8 , який постійно проживає у будинку останньої, саме по собі не може бути підставою для накладення арешту на вказане майно.
Положення п. 3 ч. 2, ч. 5 ст. 170 КПК України не допускають накладення арешту на майно будь-якої іншої особи, у тому числі родича підозрюваного, крім підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Виключень з вказаних положень чинним КПК України не передбачено.
Наведене у сукупності дає колегії суддів підстави вважати, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді обмеження права власності ОСОБА_6 здійснено в порушення вимог закону, а втручання в її право на мирне володіння та користування майном здійснено без законних на те підстав.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що арешт на вказане у клопотанні майно не може бути накладене з метою та за обставин, наведених у клопотанні прокурора та ухвалі слідчого судді.
Інших підстав для накладення арешту, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, у клопотанні прокурора не зазначено.
Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
З урахуванням вищевикладеного у сукупності, на думку колегії суддів, прокурор в розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази, з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення, у зв'язку з чим ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 в інтересах власника майна ОСОБА_6 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2025 року, - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_7 про накладення арешту із забороною володіння, розпоряджання та користування на земельну ділянку, житловий будинок та господарські споруди на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_6 та в якому постійно проживає підозрюваний у даному кримінальному провадженні ОСОБА_8 .
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3