Справа № 761/20092/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/4967/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
23 жовтня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 20 червня 2025 року про арешт майна,
за участю:
представника власника майна ОСОБА_7 ,
прокурора ОСОБА_8 ,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 20 червня 2025 року задоволено клопотання прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 про арешт майна у кримінальному провадженні за № 22024000000000658 від 20.07.2024 року.
Накладено арешт на майно, яке виявлене та вилучене під час обшуку 25-26.08.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: грошові кошти у сумі 17 800 (сімнадцять тисяч вісімсот) доларів США та 2 240 (дві тисячі двісті сорок) грн.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду від 20.06.2025 року про накладення арешту на майно, яке виявлене та вилучене під час обшуку 25-26.08.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , а саме грошові кошти в сумі 17 800 доларів США та 2 240 грн. та відмовити прокурору в накладенні арешту на зазначені кошти.
Крім цього, апелянт просив повернути власниці ОСОБА_10 вилучені під час обшуку 25-26.08.2024 року у квартирі АДРЕСА_2 її та ОСОБА_11 власні кошти.
В апеляційній скарзі представник зазначає, що клопотання прокурора про накладення арешту на майно не відповідало вимогам кримінального процесуального закону та не могло бути задоволено слідчим суддею.
Апелянт вказує, що 30 серпня 2024 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ухвалив ухвалу, якою надав дозвіл старшому слідчому 3 відділу і управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_12 на проведення обшуку, що був проведений згідно протоколу обшуку від 25-26.08.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено у тому числі зазначені вище кошти.
На думку адвоката ОСОБА_7 вилучені грошові кошти відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України є тимчасово вилученим під час обшуку майном.
Адвокат посилається на те, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14 ч. 1 ст.258 КК України.
Відповідно до ч. 15 ст.171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Відповідно до ч. 9 ст. 170 КПК України якщо у визначений строк прокурор не звернувся до слідчого судді із клопотанням про арешт майна, вилучене майно або кошти негайно повертаються особі.
Скаржник вказує, що всупереч наведеним вимогам КПК прокурор та слідчий протягом 9 місяців не подавали клопотання слідчому судді про арешт вилученого майна та коштів, розгляд такого клопотання відповідно до вимог ст. 172 КПК України за участю підозрюваного, власника майна та захисника слідчим суддею не проводився.
Апелянт також посилається на те, що вилучене під час обшуку майно власнику ОСОБА_10 до теперішнього часу безпідставно не повернуто.
Зауважує, що вилучені кошти не належать підозрюваному ОСОБА_6 , вони належать у тому числі ОСОБА_11 (батькові), який володіє ними на підставі продажу квартири відповідно до договору купівлі - продажу від 19 липня 2019 року.
Також скаржник зазначає і про те, що в порушення Конституції України та законів України слідчий та прокурор упродовж 9 місяців необгрунтовано обмежили громадянам користування правом власності своїм майном.
У зв'язку з викладеним, клопотання прокурора офісу Генерального прокурора про арешт коштів, вилучених з квартири ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_1 , не підлягало задоволенню, а тому ухвала слідчого судді підлягає скасуванню.
В судове засідання ОСОБА_6 не з'явився, про дату, час та місце судового засідання його повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності ОСОБА_6 , що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів, Головним слідчим управлінням Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024000000000658 від 20.07.2024 року за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14 ч. 1 ст. 258 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що враховуючи законодавчі заборони, громадянин РФ ОСОБА_6 , який починаючи із 2006 року постійно проживає на території України, усвідомлюючи протиправність своїх дій та їх наслідки, з мотивів непогодження з політикою представників української державної влади, підтримуючи ідеї проросійської спрямованості, у т.ч. щодо подальшого розвитку України, виходячи з геополітичних інтересів РФ, які передбачають перебування України у сфері її впливу, будучи обізнаним про факт ведення вказаною державою агресивної війни проти України та проведення у зв'язку з цим з боку РФ підривної діяльності проти України, з метою завдання шкоди Україні, діючи умисно, свідомо став на шлях вчинення тяжкого злочину проти громадської безпеки, готування до вчинення терористичного акту, тобто застосування зброї, яке створювало небезпеку для життя чи здоров'я людини, з метою порушення громадської безпеки, а також залякування населення.
Так, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не раніше травня 2024 року представники ФСБ РФ, розробили злочинний план, спрямований на порушення громадської безпеки та порядку, а також дестабілізацію суспільно-політичної ситуації в Україні шляхом вчинення терористичного акту на території міста Києва, із застосуванням зброї, яке створювало небезпеку для життя чи здоров'я осіб, які мають значний суспільний вплив, а також підтримку серед цивільного населення України із числа журналістів, а також опозиціонерів представникам вищого політичного керівництва РФ.
Зокрема, представниками ФСБ РФ, в рамках розробленого вищеописаного плану, прийнято рішення про необхідність завдання шкоди життю та здоров'ю українського журналіста та редактора, засновника інтернет-видання «Гордон» ОСОБА_13 , а також представника Російського добровольчого корпусу (РДК), українського військовослужбовця ОСОБА_14 , які є публічними особами в Україні.
Так, ст. 34 Конституції України кожному гарантовано право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
Громадяни України реалізують зазначене конституційне право серед іншого і шляхом законної професійної діяльності журналістів, а також інших активістів, зокрема ОСОБА_15 та ОСОБА_14 , які мають підтримку серед цивільного населення України.
Враховуючи вищевказане, вчинення терористичного акту, тобто застосування зброї, яке створювало б шкоду життю та здоров'ю ОСОБА_15 , а також ОСОБА_14 ,а може призвести до порушення громадської безпеки та порядку, шляхом обмеження суспільства у конституційно закріпленому праві на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Крім того, представниками ФСБ РФ, з метою реалізації розробленого плану, прийнято рішення про необхідність залучення до вказаної протиправної діяльності осіб, які протягом тривалого часу перебувають на території України, з метою подальшого уповноваження на вчинення дій, спрямованих на готування до вчинення терористичного акту шляхом підшукування засобів та знарядь вчинення кримінального правопорушення, підшукування співучасників на вчинення кримінального правопорушення, усунення перешкод, а також умисного створення умов для вчинення кримінального правопорушення.
У невстановлений час, але не пізніше травня 2024 року, реалізуючи попередньо розроблений та узгоджений злочинний план, спрямований на вчинення терористичного акту, тобто застосування зброї, яке створювало б небезпеку для життя чи здоров'я ОСОБА_15 та ОСОБА_14 , з метою порушення громадської безпеки, а також залякування населення, представники ФСБ РФ, отримавши від близьких родичів громадянина РФ ОСОБА_6 , які проживають у м. Махачкала (Республіка Дагестан, Російська Федерація) контактні дані ОСОБА_6 , звернулись до останнього із пропозицією про співпрацю у формі вчинення дій, спрямованих на підготовку до вчинення терористичного акту на території м. Києва.
Громадянин РФ ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що реалізація розробленого вищеописаного злочинного плану може призвести до настання шкоди життю та здоров'ю осіб, порушення громадської безпеки, а також залякування населення, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше травня 2024 року, надав представникам ФСБ РФ добровільну згоду на подальшу співпрацю.
Отже досудовим розслідуванням встановлено, що громадянин РФ ОСОБА_6 , надавши добровільну згоду на співпрацю із представниками ФСБ РФ, усвідомлюючи протиправність своїх дій, а також бажаючи настання суспільно - небезпечних наслідків, вчинив умисні дії, спрямовані на готування до вчинення терористичного акту, тобто застосування зброї, яке створювало небезпеку для життя чи здоров'я осіб, які мають значний суспільний вплив, а також підтримку серед цивільного населення України із числа журналістів, а також опозиціонерів представникам вищого політичного керівництва РФ, з метою порушення громадської безпеки, а також залякування населення.
З урахуванням викладеного, громадянин Російської Федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюється у вчиненні умисних дій, спрямованих на готування до вчинення терористичного акту, тобто застосування зброї, яке створювало небезпеку для життя чи здоров'я людини, з метою порушення громадської безпеки, а також залякування населення, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14 ч. 1 ст. 258 КК України.
26.08.2024 року ОСОБА_6 у встановленому КПК України порядку затримано за підозрою у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14 ч. 1 ст. 258 КК України.
16.05.2025 року (клопотання датоване 15.05.2025 року) прокурор другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Киває з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні за № 22024000000000658 від 20.07.2024 року.
На обґрунтування клопотання прокурор посилався на те, що згідно з матеріалами кримінального провадження, а саме рапорту ДКР СБ України № 2/5/3-10007 від 25.08.2024, встановлено, що є підстави вважати, що за місцем фактичного проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , можуть перебувати знаряддя вчинення злочину та інші речові докази, які мають важливе значення для досудового розслідування у кримінальному провадженні, а саме: чорнові записи, персональні електронно-обчислювальні машини та інші електронні прилади (комп'ютери, ноутбуки, планшети, жорсткі диски, флешнакопичувачі тощо), на яких зберігається або може зберігатись інформація із відомостями про обставини, що встановлюються у даному кримінальному провадженні, інші документи та предмети (записники, блокноти, зошити, чорнові записи тощо) з відомостями, що свідчать про вчинення вищевказаного злочину та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження; мобільні телефони з сім-картками, які використовувалися для зв'язку між учасниками вказаного злочину для узгодження спільної протиправної діяльності; грошові кошти, що призначались для фінансового забезпечення кримінального правопорушення та як винагорода за його вчинення, банківські картки, що використовувались для фінансового забезпечення вказаного кримінального правопорушення; інші предмети та документи, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати доказове значення у ході розслідування даного кримінального провадження.
Тобто, за вказаною адресою знаходяться речі, предмети та документи, що зберегли на собі сліди злочину та містять відомості, які можуть бути використані як доказ у кримінальному провадженні за № 22024000000000658 від 20.07.2024 року.
Беручи до уваги достатність підстав вважати, що речі, предмети та документи, які знаходяться за місцем фактичного проживання ОСОБА_6 , зберегли на собі сліди злочину та містять відомості, що можуть бути використані як доказ у кримінальному провадженні а також те, що вказане майно, може бути знищене, 25-26.08.2024 року, у зв'язку із невідкладним випадком, з метою врятування (збереження) майна, окремих речей, предметів та документів, у вказаному кримінальному провадженні, на підставі ч. 3 ст. 233 КПК України, а також з підстав наведених у листі Департаменту військової контррозвідки СБ України № 2/5/3-10007 від 25.08.2024, проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого виявлено та вилучено, зокрема: грошові кошти у іноземній валюті - долари США: 178 купюр номіналом 100 доларів США (загальною сумою 17 800) та грошові кошти у національній валюті - українській гривні, а саме: 1 купюра номіналом 1000 грн.; 1 купюра номіналом 500 грн.; 3 купюри номіналом 200 грн.; 1 купюра номіналом 100 грн.; 2 купюри номіналом 20 грн., загальною сумою 2 240 грн.
Прокурор у клопотанні зазначив, що 26.08.2024 року з метою виконання вимог КПК України, в частині дотримання строків, передбачених на звернення до слідчого судді з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку, який 25-26.08.2024 року проведений у відповідності до ч. 3 ст. 233 КПК України, та з метою дотримання законності проведення таких обшуків та арешту вилученого майна, слідчим ГСУ СБУ, за погодженням із прокурором Офісу Генерального прокурора підготовлені клопотання про надання дозволу на проведення обшуку та скеровано вказані клопотання на адресу Шевченківського районного суду м. Києва з метою його подальшого розгляду.
30.08.2024 року слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Києва, за результатом розгляду вказаного вище клопотання прийнято рішення про надання дозволу на проведення обшуку за адресою проживання ОСОБА_6 та вилучення зазначеного майна.
У подальшому, 11.12.2024 року вилучені у ОСОБА_6 грошові кошти слідчим передано на відповідальне зберігання до ФЕУ СБУ.
Також прокурор посилався на те, що відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258 КК України, передбачає додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.
Враховуючи викладене, існує необхідність у накладенні арешту на майно ОСОБА_6 з метою забезпечення подальшого виконання покарання у виді конфіскації майна.
З огляду на наведене, прокурор у поданому клопотанні просив накласти арешт на грошові кошти у сумі 17 800 (сімнадцять тисяч вісімсот) доларів США та 2 240 (дві тисячі двісті сорок) грн., з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 20 червня 2025 року задоволено клопотання прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 про арешт майна у кримінальному провадженні за № 22024000000000658 від 20.07.2024 року.
Накладено арешт на майно, яке виявлене та вилучене під час обшуку 25-26.08.2024 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: грошові кошти у сумі 17 800 (сімнадцять тисяч вісімсот) доларів США та 2 240 (дві тисячі двісті сорок) грн.
Задовольняючи дане клопотання, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Частиною 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно з ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
За правилами ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що зазначені вимоги слідчим суддею дотримані належним чином.
Як убачається з витягу з кримінального провадження № 22024000000000658 від 20.07.2024 року досудове розслідування здійснюється за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 258 КК України.
Як вбачається з матеріалів провадження та слідчим суддею встановлено, що 28.08.2024 року в межах даного кримінального провадження ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 258 КК України, у зв'язку з чим у відповідності до ч. 1 ст. 42 КПК України останній набув статусу підозрюваного у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення.
При цьому, санкцією ч. 1 ст. 258 КК України, передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Таким чином, на переконання колегії суддів, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність обставин, передбачених ч. 5 ст. 170 КПК України, для арешту вищевказаних вилучених під час обшуку грошових коштів з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, у випадку визнання ОСОБА_6 винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, та призначення йому покарання у виді конфіскації майна, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою можливої конфіскації майна як виду покарання.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на грошові кошти, які виявлені та вилучені під час обшуку 25-26.08.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , вилучені за місцем проживання ОСОБА_6 , оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути приховане чи знищене.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що вилучені грошові кошти не належать ОСОБА_6 , а належать ОСОБА_10 та батьку ОСОБА_11 , який володіє ними на підставі договору купівлі-продажу квартири від 19.07.2019 року, колегія суддів оцінює критично, оскільки дані обставини можуть бути підтверджені лише шляхом проведення перевірки під час досудового розслідування для спростування або підтвердження даних доводів.
Досудове розслідування на час розгляду слідчим суддею клопотання про арешт майна тривало і ці обставини також підлягали перевірці при його проведенні, тому в такому випадку, вбачається за можливе застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення строку на подання клопотання про накладення арешту, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Вказана норма закону, виходячи з її змісту, не передбачає неможливості розгляду слідчим суддею клопотання про арешт майна в разі порушення строків звернення з таким клопотанням до суду, а лише регулює дії слідчого та прокурора у випадку недотримання ними зазначеної норми закону. За умови доведеності прокурором передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту, факт порушення встановленого законом строку звернення з клопотанням до суду сам по собі не являється достатньою підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
Слід зауважити, що слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Києва надано оцінку вищевказаним доводам представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 та вірно зауважено про те, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30.08.2024 року надано дозвіл на проведення обшуку за адресою АДРЕСА_1 , та прямо надано дозвіл на відшукання та вилучення цього майна, зокрема на грошові кошти, питання про арешт яких порушено у клопотанні, а тому вказані грошові кошти не є тимчасово вилученим майном, у зв'язку із чим доводи, викладені у апеляційній скарзі щодо порушення прокурором строків на звернення з клопотанням про арешт майна, є необґрунтованими та колегією суддів відхиляються.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Також колегія суддів зважує на ту обставину, що прокурором в судовому засіданні було повідомлено про те, що на даний час досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024000000000658 від 20.07.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_6 завершено та обвинувальний акт скеровано для розгляду до Подільського районного суду м. Києва.
При цьому, дискреційні повноваження слідчого судді закінчуються з завершенням досудового розслідування, тобто коли обвинувальний акт направлено до суду. З цього моменту саме суд, якому направлено для розгляду обвинувальний акт, має повноваження оцінювати законність та правомірність арешту майна, накладеного слідчим суддею на стадії досудового розслідування.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 20 червня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3