Справа № 761/41861/25 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/8060/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
23 жовтня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2025 року про продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України, у кримінальному провадженні №22025000000001027 від 25.09.2025,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2025 року задоволено клопотання слідчого в ОВС 1 відділу 1 управління досудового розслідування ГСУ СБ України ОСОБА_7 , яке погоджене з прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 , про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Продовжено підозрюваному ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком в межах строку досудового розслідування, тобто до 05.11.2025 включно, без визначення розміру застави.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, підозрюваний ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що він є невинним та непричетним до кримінального правопорушення, за яким йому вручено підозру.
Крім того, апелянт стверджує, що слідчим суддею не взято до уваги порушення прав і свобод, які відбулися під час складання йому підозри та його затримання.
Апелянт наголошує на тому, що слідчим суддею не враховано зауважень про фізичний та психологічний тиск на нього.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення підозрюваного ОСОБА_6 (в режимі ВКЗ із ДУ «Київський слідчий ізолятор») та його захисника ОСОБА_9 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Служби безпеки України (далі ГСУ СБ України) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22025000000001027 від 25.09.2025 за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України.
07.08.2025 о 07 год. 55 хв. ОСОБА_6 затримано в порядку ст. 615 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України та повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України.
У відповідності до постанови першого заступника Генерального прокурора ОСОБА_10 від 30.09.2025, строк досудового розслідування у кримінальному провадженні №22025000000001027 від 25.09.2025 продовжено до трьох місяців, а саме до 07.11.2025.
02.10.2025 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва продовжено підозрюваному ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави в межах строку досудового розслідування, тобто до 05.11.2025 включно.
Колегія суддів погоджується з такими висновками слідчого судді, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення в порядку ст. 199 КПК України, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе.
Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Ионкало проти України» №42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №№ 12244/86,12245/86, 12383/86 від 30.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити це правопорушення.
Більш того, у п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07- Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, належності та допустимості зібраних у справі доказів, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
Слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки ним сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу.
Сукупність матеріалів судового провадження на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу, оскільки обґрунтованість підозри - це не акт притягнення особи до відповідальності, а сукупність даних, які переконують об'єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину.
Більш того, якщо виходити з поняття «обґрунтована підозра», приведеного в п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», то обґрунтована підозра означає, що існують факти та інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що продовжуючи строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_6 , слідчим суддею правильно встановлено, що фактів та інформації, які переконливо свідчать про його причетність до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України, в клопотанні та доданих до нього матеріалах міститься достатньо для висновку про обґрунтованість повідомленої йому підозри.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Враховуючи, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним ОСОБА_6 інкримінованого кримінального правопорушення.
Крім цього, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 , його наслідки, характер та обставини інкримінованих йому дій, дані про особу підозрюваного, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що слідчим у клопотанні достатньо доведено продовження існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме того, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду; спотворити будь-яку з речей та документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, експертів, вчинити інше кримінальне правопорушення; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Так, розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
У справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Ризики, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді щодо необхідності продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , оскільки слідчим суддею враховано обставини справи в сукупності з даними про особу підозрюваного, які вказують на можливість останнього вчиняти дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
На переконання колегії суддів, таке обмеження права ОСОБА_6 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, в сукупності із вищезазначеними обставинами, слідчий суддя врахував дані про особу підозрюваного, його вік та стан здоров'я, майновий стан, репутацію, спосіб життя, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не здатні запобігти ризикам, які зазначені у клопотанні.
Крім цього, слідчий суддя обґрунтовано встановив наявність обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, позаяк у кримінальному провадженню необхідно провести ряд слідчих дій, у зв'язку з чим виникла необхідність продовжити строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_6 .
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що продовживши до підозрюваного ОСОБА_6 застосування виняткового запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчий суддя, виходячи із дискреційних повноважень щодо можливості визначення або невизначення застави, у відповідності до положень ч. 4 ст. 183 КПК України, врахувавши всі обставини кримінального правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_6 та дані, що характеризують його особу, обґрунтовано не визначив підозрюваному розмір застави.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_6 підозри колегія суддів вважає безпідставними, оскільки на даному етапі кримінального провадження слідчий суддя, у відповідності до вимог процесуального закону, обґрунтовано обмежився виключно питанням визначення його причетності до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення та дійшов висновку про те, що наведені у клопотанні слідчого дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, свідчать про вірогідність та достатність доказів на підтвердження його причетності для продовження застосування щодо нього обмежувальних заходів.
Доводи апеляційної скарги щодо незаконності його затримання та вручення йому повідомлення про підозру відхиляються колегією суддів з огляду на те, що вказані доводи не є визначеною законом обов'язковою підставою для скасування ухвали слідчого судді про продовження застосування запобіжного заходу.
Інші доводи апеляційної скарги висновків слідчого судді не спростовують та не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки даних, які б унеможливлювали тримання підозрюваного під вартою, матеріали судового провадження не містять та колегією суддів не встановлено.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 407, 418, 422 КПК України,
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_11
Судді:
ОСОБА_12