Справа № 757/33650/22-к Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/124/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
21 жовтня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 листопада 2022 року про арешт майна,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 листопада 2022 року задоволено клопотання прокурора третього відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12021000000001143 від 14.09.2021 року.
Накладено арешт у кримінальному провадженні № 12021000000001143 від 14.09.2021 року на об'єкт нерухомого майна:
- реєстраційний номер 16620266, за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження та скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24.11.2022 року про накладання арешту на квартиру, що належить ОСОБА_6 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Обгрунтовуючи доводи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, апелянт посилався на те, що про існування оскаржуваної ухвали ОСОБА_6 стало відомо лише 25.06.2024 р. при отриманні Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки: 384356340).
Дана інформація була потрібна заявнику для подання заяви на компенсацію частково зруйнованої квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник посилається на те, що оскаржувана ухвала слідчого судді є незаконною та необґрунтованою.
Апелянт вказує на те, що у квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 проживає з 13.12.2006 року, а 02.06.2008 року він став власником квартири на підставі договору дарування.
Зазначає, що про підозру ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 12021000000001143 не повідомлялося.
Вказує, що квартира не є доказом злочину, не підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, не може забезпечувати цивільний позов, не може бути джерелом стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, не може бути джерелом можливої конфіскації майна.
Квартира особи, яка не має відношення до кримінального провадження, не може забезпечити: збереження речових доказів; спеціальну конфіскацію; конфіскацію майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Скаржник також зазначає, що постанова старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України про визнання квартири речовим доказом від 14.11.2022 року повністю суперечить вимогам КПК України.
Так, квартира не була знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не зберегла на собі його сліди та не містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, квартира не була об'єктом кримінально протиправних дій, не набута кримінально протиправним шляхом та не отримана юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як стало відомо заявнику з відкритих джерел, на цей час у кримінальному провадженні № 12021000000001143 від 14.09.2021 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, повідомлено про підозру декільком особам, дії яких кваліфікуються за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст.191, ч. 5 ст.191, ч. 3 ст. 209, ч.1 ст. 388, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 362, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 366 КК України.
З огляду на наведене, на думку адвоката ОСОБА_7 є усі підстави для зняття арешту з квартири шляхом скасування ухвали слідчого судді.
В судове засідання власник майна ОСОБА_6 та його представник адвокат ОСОБА_7 не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання їх повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності власника майна та його представника, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об'єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.
Як вбачається з матеріалів провадження клопотання прокурора про накладення арешту на майно розглянуто 24.11.2022 року за відсутності власника майна та його представника.
Як зазначено у поданій апеляційній скарзі, про існування оскаржуваної ухвали ОСОБА_6 стало відомо лише 25.06.2024 року при отриманні Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки: 384356340).
При цьому, апеляційна скарга представником власника майна подана на наступний день 26.05.2024 року.
З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими вказані доводи скарги адвоката ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_6 про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24.11.2022 року, відтак пропущений апелянтом процесуальний строк підлягає поновленню.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021000000001143 від 14.09.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що посадові особи АТ «КБ «Земельний капітал», зловживаючи своїм службовим становищем, за попередньою змовою із невстановленими досудовим розслідуванням особами, шляхом внесення до фінансової звітності недостовірної інформації, створили умови для отримання неправомірної вигоди іншими юридичними та фізичними особами, що спричинило тяжкі наслідки.
Так, рішенням Правління НБУ № 400-рш/БТ від 11.08.2021 року через численні скарги вкладників банку про неможливість отримання власних коштів у банку, АТ «КБ «Земельний капітал» віднесено до категорії неплатоспроможних із введенням тимчасової адміністрації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Надалі, на підставі рішення Правління Національного банку України від 09.09.2021 № 469-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «КБ «Земельний капітал» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.09.2021 №907 «Про початок процедури ліквідації АТ «КБ «Земельний капітал» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації банківської установи.
В той же час, в ході проведення досудового розслідування встановлено, що станом на січень 2021 року посадовими особами АТ «КБ «Земельний капітал» не були вжиті заходи для погашення заборгованості за кредитними договорами на загальну суму близько 170 млн. грн., наданим пов'язаним із власником банку особам та під особисті зобов'язання власника банку, які було визнано проблемними.
Зокрема, менеджментом банку були видані кредити юридичним особам з ознаками пов'язаності, а саме: з ТОВ «Дисконт» (код ЄДРПОУ 40459764), ТОВ «Партнер» (код ЄДРПОУ 31230573) ПП «Золоте море», (код ЄДРПОУ 40426959), ТОВ «Укрорганіка» (код ЄДРПОУ 41145359), ТОВ «Бізнес крафт» (код ЄДРПОУ 33830707), ТОВ «Бенефіт експлорейшн», (код ЄДРПОУ 41096532), при цьому інформація щодо пов'язаності не була відображена у звітності банку. Після отримання кредитних коштів, зазначені вище юридичні особи перестали виконувати зобов'язання, визначені умовами кредитних договорів та договорами іпотеки.
Крім того, встановлено, що нерухоме майно, яке виступало предметом застави та відносно якого були укладені договори іпотеки, фактично відсутнє та було зареєстроване за підробленими документами.
Так, в ході проведення досудового розслідування встановлено, що АТ «КБ «Земельний капітал» укладені наступні договори:
- з ТОВ «Партнер» (код ЄДРПОУ 31230573) про надання кредиту в розмірі 40 000 000 грн., при цьому предметом застави, серед іншого, виступило фактично не існуюче нерухоме майно - нежитлові приміщення № 36 (в літ.Б), загальною площею 2800,00 кв.м, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, буд. 8-в, власником якого, згідно відомостей Єдиного державного реєстру прав власності на нерухоме майно та їх обтяження, є ОСОБА_9 (РНОКПП НОМЕР_1 );
- з ПП «Золоте море», (код ЄДРПОУ 40426959) про надання кредиту в розмірі 15 000 000,00 грн., при цьому предметом застави, серед іншого, виступило фактично не існуюче нерухоме майно - нежилі приміщення з № 1 по №14 (групи приміщень № 194) загальною площею 408,4 кв.м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Тургенєвська, 46/11, власником якого, згідно відомостей Єдиного державного реєстру прав власності на нерухоме майно та їх обтяження, є ТОВ «ТС Естет Інвенстмент» (код ЄДРПОУ 43263806) та ТОВ «Стандарт Естейт» (ЄДРПОУ 42340780);
- з ТОВ «Укрорганіка» (код ЄДРПОУ 41145359) про надання кредиту в розмірі 30 000 000,00 грн., при цьому предметом застави, серед іншого, виступило фактично не існуюче нерухоме майно - нежилі приміщення (групи приміщень № 319) (літ. В), загальною площею 1842,0 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2, власником якого, згідно відомостей Єдиного державного реєстру прав власності на нерухоме майно та їх обтяження, є ОСОБА_10 (РНОКПП НОМЕР_2 );
- з ТОВ «Бізнес крафт» (код ЄДРПОУ 33830707) про надання кредиту в розмірі 20 000 000,00 грн., при цьому предметом застави, серед іншого, виступило фактично не існуюче нерухоме майно - нежилі приміщення (групи приміщень №48) (літ. В) площею 1 277,0кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_4, власником якого, згідно відомостей Єдиного державного реєстру прав власності на нерухоме майно та їх обтяження, є ОСОБА_11 (РНОКПП НОМЕР_3 );
- з ТОВ «Бенефіт експлорейшн», (код ЄДРПОУ 41096532) про надання кредиту в розмірі 19 500 000,00 грн., при цьому предметом застави, серед іншого, виступило фактично не існуюче нерухоме майно - нежитлова будівля (літера Г), загальною площею 2561,3 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_3, власником якого, згідно відомостей Єдиного державного реєстру прав власності на нерухоме майно та їх обтяження, є ОСОБА_12 .
Також, інформація про надання кредитних коштів пов'язаним із власником АТ «КБ «Земельний капітал» не була відображена у поточній звітності банку та стала причиною своєчасного не застосування регулятором - Національним банком України заходів впливу, штрафних санкцій та операційних обмежень з цього приводу, що призвело до несвоєчасного визнання неплатоспроможності банку, спричинення істотної шкоди інтересам Держави в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, невиконання зобов'язань перед споживачами фінансових послуг та завдання матеріальної шкоди вкладникам банку.
Активні дії менеджменту банку АТ «КБ «Земельний капітал» та пов'язаних з ними осіб, можуть свідчити про умисні дії, направлені на одержання неправомірної вигоди для себе чи іншої юридичної особи, всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки.
Таким чином, сукупність обставин дає підстави вважати, що посадові особи та бенефіціари юридичних осіб АТ «КБ «Земельний капітал», ТОВ «БЕНЕФІТ ЕКСПЛОРЕЙШН», (ЄДРПОУ 41096532), ПП «ЗОЛОТЕ МОРЕ», (ЄДРПОУ 40426959), ТОВ «БІЗНЕС КРАФТ», (ЄДРПОУ 33830707), ТОВ «УКРОРГАНІКА», (ЄДРПОУ 41145359) та ТОВ «ПАРТНЕР», (ЄДРПОУ 31230573), оцінювачі нерухомого майна, державні реєстратори прав власності на нерухоме майно та інші невстановлені особи, діючи умисно за попередньою змовою групою осіб, заволоділи кредитними коштами АТ «КБ «Земельний капітал», що спричинило тяжкі наслідки.
У ході проведення досудового розслідування виникла необхідність у накладенні арешту на майно зазначених осіб.
Встановлено, що до вчинення протиправних дій може бути причетним ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 , професійний оцінювач ПП «Бонс» (ЄДРПОУ 24484439), який здійснював оцінку неіснуючого заставного майна по вул. Сирецькій, буд. 8В в м. Києві за договором іпотеки ТОВ «Партнер» (ЄДРПОУ 31230573) із АТ «КБ «Земельний капітал» № 009-2020 від 07.07.2020.
ОСОБА_6 є власником наступного майна:
- реєстраційний номер майна: 16620266, тип майна: квартира, 3-х кімнатна, загальна площа (кв.м): 75,9, житлова площа (кв.м): 51,4, адреса: АДРЕСА_1, розмір частки: 1/1, власник: ОСОБА_6 , дата внесення запису: 02.06.2008.
14.11.2022 року старшим слідчим в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_13 винесена постанова про визнання речовими доказами вищевказаного майна.
24 листопада 2022 року прокурор третього відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернулась до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні № 12021000000001143 від 14.09.2021.
В обґрунтування клопотання прокурор зазначила про те, що метою арешту зазначеного нерухомого майна є збереження речових доказів та забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення отриманої неправомірної вигоди.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 листопада 2022 року задоволено клопотання прокурора третього відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12021000000001143 від 14.09.2021.
Накладено арешт у кримінальному провадженні № 12021000000001143 від 14.09.2021 року на об'єкт нерухомого майна:
- реєстраційний номер 16620266, за адресою: АДРЕСА_1.
Задовольняючи клопотання прокурора, слідчий суддя виходив з того, що нерухоме майно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, тобто є речовим доказом у кримінальному провадженні, про що органом досудового розслідування у встановленому порядку було винесено відповідну постанову.
Однак, із висновками слідчого судді суду першої інстанції в частині накладення арешту на вищевказане майно з метою його збереження як речових доказів, колегія суддів не погоджується, ураховуючи наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У своїх висновках Європейський Суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах, «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод і законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Однак зазначених вимог закону слідчий суддя не дотримався.
Зокрема, посилаючись у клопотанні на необхідність накладення арешту на нерухоме майно з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні, а також з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення отриманої неправомірної вигоди, прокурор повинен був зібрати та надати слідчому судді достатні докази на підтвердження існування правових підстав для арешту вказаного нерухомого майна саме як з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні, так і з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
Між тим, жодних даних про те, що на нерухоме майно, а саме на квартиру ОСОБА_6 може бути накладено арешт з метою забезпечення його збереження як речового доказу у кримінальному провадженні, в матеріалах, які додані до клопотання, не міститься.
Так, хоча в цих матеріалах і є наявною постанова старшого слідчого в ОВС ГСУ НП України підполковника поліції ОСОБА_13 від 14 листопада 2022 року про визнання зазначеного об'єкта нерухомого майна речовим доказом, з огляду на зміст вказаної постанови органу досудового розслідування таке визнання вищенаведеного майна речовим доказом у кримінальному провадженні носить лише формальний характер, оскільки слідчий жодним чином не обґрунтував можливість використання цього майна як доказу вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, за якою здійснюється досудове розслідування.
Також, в самому клопотанні прокурора про арешт зазначеного майна та в постанові слідчого про визнання даного майна речовим доказом у кримінальному провадженні не приведено будь-якого обґрунтування, якому з критеріїв ч. 1 ст. 98 КПК України відповідає вказане нерухоме майно, а у цих процесуальних документах міститься лише твердження, що зазначене нерухоме майно має значення речових доказів у кримінальному провадженні.
Крім того, колегія суддів зазначає, що будь-які дані, що належна ОСОБА_6 квартира була знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегла на собі його сліди або набута власником кримінально протиправним шляхом, в матеріалах провадження відсутні.
При цьому слід зауважити, що, відповідно до матеріалів провадження, апелянт ОСОБА_6 , як одноосібний власник квартири за адресою: АДРЕСА_1 , набув це нерухоме майно на підставі договору дарування № 815 від 22.04.2008 року, тобто є добросовісним набувачем.
Не може бути накладено арешт на зазначений об'єкт нерухомого майна і з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) чи стягнення отриманої вигоди, як просить у клопотанні прокурор, оскільки жодного суб'єкта, визначеного в ч. 6 ст. 170 КПК України, на майно якого може бути накладено арешт з такою метою, не існувало як під час розгляду слідчим суддею клопотання, так і не існує на теперішній час, а в матеріалах, які додані до клопотання, відсутні будь-які дані про наявність заявленого у кримінальному провадженні цивільного позову, розмір якого, відповідно до тієї ж частини ст. 170 КПК України, має бути обґрунтованим.
Таким чином, з матеріалів судового провадження вбачається, що прокурором під час звернення із вищевказаним клопотанням та слідчим суддею під час його розгляду не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод, та у порушення вимог п. 1 ч. 2 ст. 173 КПК України, слідчим суддею належним чином не перевірено правову підставу для арешту такого майна з метою його збереження як речових доказів, та не встановлено достатність доказів на підтвердження наявності підстав для накладення арешту з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
На переконання колегії суддів, надані суду матеріали з урахуванням відомостей, які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні, не містять даних, які б давали розумні підстави вважати, що вищевказане нерухоме майно, яке на праві власності належить ОСОБА_6 , відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, зокрема було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, є об'єктом кримінально протиправних дій, набуте кримінально протиправним шляхом або отримане внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як клопотання прокурора, так і ухвала слідчого судді, містять лише опис фактичних обставин кримінальних правопорушень, за яким здійснюється досудове розслідування, та виклад положень ст. 170 КПК України, без належного обґрунтування, за яким із критеріїв, передбачених ст. 98 КПК України, вищевказані об'єкти нерухомого майна визнані речовими доказами.
На переконання колегії суддів, посилаючись в оскаржуваній ухвалі на необхідність накладення арешту на квартиру з метою збереження речових доказів, слідчим суддею належним чином не обґрунтовано такий висновок, не перевірено можливість використання належної ОСОБА_6 квартири як доказу у кримінальному провадженні, та не зазначено, яким чином арешт на майно сприятиме швидкому, повному та неупередженому розслідуванню даного кримінального провадження відповідно до норм ст. 2, ч. 2 ст. 170 КПК України.
Отже, жодних правових підстав для арешту вищевказаного нерухомого майна колегією суддів не встановлено, а тому арешт на вказане майно накладено слідчим суддею безпідставно.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 07.06.2007 року по справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість використанні державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має бути очевидна істотна причина.
З матеріалів судового провадження вбачається, що накладення арешту на вказане у клопотанні нерухоме майно не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи власника такого майна потребам досудового розслідування і при вказаних обставинах явно порушує справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження, що у свою чергу нівелює накладення арешту на вказане майно з метою забезпечення збереження речових доказів.
Також, дослідженням матеріалів клопотання встановлено, що судове провадження не містить та стороною обвинувачення не надано відомостей про повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яким здійснюється досудове розслідування, що у відповідності до ч. 5 ст. 170 КПК України, виключає можливість накладення арешту на належне вищевказаній особі майно з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
У рішенні від 19.01.2023 року у справі «Коротюк проти України» (Заява № 74663/17) Європейський суд з прав людини зазначив про те, що національне законодавство України передбачає можливість подання цивільного позову в межах кримінального провадження лише після встановлення особи підозрюваного чи обвинуваченого (пункт 24).
Ця позиція викладена також у справах «Афанасьев проти України» заява № 38722/02, пункт 77, від 05 квітня 2005 року, та «Басюк проти України» заява № 51151/10, пункт 64, від 05 листопада 2015 року.
За таких обставин, помилковими є доводи клопотання прокурора про можливість накладення арешту на майно, зареєстроване за ОСОБА_6 , який не має статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
З урахуванням вищевикладеного у сукупності, на думку колегії суддів, орган досудового розслідування в розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя належним чином не оцінив ці докази, з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
Наведене дає колегії суддів підстави вважати, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді обмеження права власності ОСОБА_6 здійснено в порушення вимог закону, а отже втручання в право на мирне володіння майном зазначених осіб здійснено без законних на те підстав, про що обґрунтовано зазначив апелянт в апеляційній скарзі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , у зв'язку з чим ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокурора третього відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12021000000001143 від 14.09.2021.
Керуючись ст.ст.170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Поновити представнику власника майна ОСОБА_6 - адвокату ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали Печерського районного суду міста Києва від 24 листопада 2022 року.
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 листопада 2022 року, якою накладено арешт у кримінальному провадженні № 12021000000001143 від 14.09.2021, на об'єкт нерухомого майна:
- реєстраційний номер 16620266, за адресою: АДРЕСА_1 - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора третього відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12021000000001143 від 14.09.2021 - відмовити.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4