04 листопада 2025 року
м. Рівне
Справа № 565/887/25
Провадження № 22-ц/4815/1322/25
Головуючий у Вараському міському суді
Рівненської області: суддя Демчина Т.Ю.
Скорочений текст рішення суду першої
інстанції ухвалено о 14 год. 54 хв. 24 червня
2025 року в м. Вараш Вараського району
Рівненської області
Повний текст рішення складено: 07 липня 2025 року
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волощука Петра Степановича на рішення Вараського міського суду Рівненської області від 24 червня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-капітал" (далі - ТОВ "ФК "Кредит-Капітал") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 19 111,18 гривень заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що за укладеним з Акціонерним товариством "Банк Форвард" (далі - АТ "Банк Форвард") кредитним договором №111014711 від 06 грудня 2013 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість, яка у зв'язку з отриманням ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" прав на грошову вимогу підлягала стягненню на користь нового кредитора в судовому порядку.
Рішенням Вараського міського суду Рівненської області від 24 червня 2025 року від 24 червня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" 19 111,18 гривень заборгованості за кредитним договором.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" 2 422,40 гривень судових витрат.
На рішення суду представником відповідача - адвокатом Волощуком П.С. подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з'ясуванні обставин справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося, що в наявній в матеріалах справи розписці про отримання банківської платіжної картки вказується про її отримання без ПІН-коду та без вимоги про активацію. З огляду на такі обставини ОСОБА_1 не міг здійснювати жодних платіжних операції, у т.ч. з використання кредитних коштів.
Тим паче, платіжна картка видавалася з терміном дії до 30 червня 2015 року, а, отже, нарахування заборгованості здійснювалося після закінчення строку кредитування і у спорі спливла позовна давність.
Зверталася увага суду й на те, що розрахунок заборгованості є неналежним доказом, а виписки банку є - недопустимими, позаяк не містять підпису та інформацію про уповноважену особу, яка такі розрахунки виконала. Крім того, нарахована заборгованість за комісією є протиправною, адже обліковувалася за обслуговування кредиту, коли такі дії суперечили законодавству про захист прав споживачів.
З наведених підстав просить скасувати у повному обсязі рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
У поданому відзиві позивач просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити без змін оскаржуване рішення як законне і обґрунтоване.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо: його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах тощо; воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку; він підписаний стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилами ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом ст. 634 ЦПК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим кредитодавець має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч.1 ст. 1048, ст.ст. 1049, 1054 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
За змістом ч.2 ст. 10561 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно із ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
З матеріалів справи вбачається, що 06 грудня 2013 року ОСОБА_1 заповнив та підписав опитувальник клієнта, анкету № 160896071 та інформаційний блок заяви (оферти) до цієї анкети на укладення договору про надання та використання платіжної картки, Заяву №111014711/ДБО, довідку про умови кредитування ПАТ "Банк Русский Стандарт" (нова назва - АТ "Банк Форвард") та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках продукту "VICOTEC MasterCard Unembossed", отримавши платіжну картку з можливістю її поповнення на умовах договору банківського вкладу власними коштами, а також зі встановленням кредитного ліміту на споживчі потреби на строк до 36 місяців, з можливістю автоматичної прологнації, на умовах сплати процентів по процентній ставці 55 % річних та щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування, та зобов'язався повертати кредитні кошти, проценти та комісії на умовах, встановлених договором. У документах зазначено, що відповідач беззастережно підтверджує їх підписанням, що приймає публічну пропозицію ПАТ "Банк Русский Стандарт", Умови та Тарифи по карткам, Умови надання та обслуговування кредитів банку у повному обсязі, з урахуванням умов надання усіх послуг.
25 липня 2024 року між АТ "Банк Форвард" та ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" укладено договір № GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги, за умовами якого АТ "Банк Форвард" відступило на користь ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" за плату права грошової вимоги АТ "Банк Форвард" до позичальників за кредитними договорами згідно з реєстром боржників. Конкретний склад грошових вимог наведено у додатку № 1 до договору № GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги - Реєстрі договорів, право вимоги за якими відступається, та боржників за такими договорами.
Реєстр містить запис № 589, яким встановлено факт передання за договором №GL1N426202/1 від 25 липня 2024 року про відступлення прав вимоги права грошової вимоги до ОСОБА_1 , за договором № 111014711 від 06 грудня 2013 року. Сума заборгованості позичальника станом на 25 липня 2024 року становила 19 111,18 гривень, у т.ч. за тілом кредиту - 6 041,61 гривню, за процентами - 6 926,60 гривень, за комісією - 6 142,97 гривень.
За наведених обставин обґрунтованим є висновок суду попередньої інстанції про необхідність судового захисту прав нового кредитора на стягнення заборгованості.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з приводу пропуску позовної давності, а також щодо того, що позичальник не розпочав користуватись послугами банку та використовувати кредитний ліміт, оскільки це спростовується банківськими виписками, які в сукупності з рештою документів в матеріалах справи є належними доказами на підтвердження нарахованої заборгованості та існування правовідносин між сторонами щонайменше по лютий 2023 року.
Наявні в матеріалах справи копії банківських документів було прошито, пронумеровано та скріплено печаткою АТ "Банк Форвард" (первинного кредитора) і підписом його уповноваженої особи, а тому ці доказами всупереч аргументам автора апеляційної скарги є допустимими.
Разом з тим обґрунтованими є твердження заявника про неправомірне нарахування плати за комісією.
Як видно з розрахунку заборгованості, її розмір складав 8 117,51 гривень, з яких сплачено позичальником 1 974,54 гривень, а до стягнення заявлено 6 142,97 гривень.
Суд першої інстанції зазначав, що її нарахування узгоджується із ч.2 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування", проте не врахував, що на час виникнення між сторонами правовідносин вказаного нормативно-правового акту ще не існувало.
Натомість згідно з абзацами другим-третім ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
У статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
З Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Отже, нарахована первинним кредитором комісія в розмірі 8 117,51 гривень є протиправною, її заявлена до стягнення частина в сумі 6 142,97 гривень до задоволення не підлягала, а сплачена позичальником її решта в сумі 1 974,54 гривень підлягала зарахуванню в рахунок погашення заборгованості за відсотками.
Тому обґрунтованими є вимоги про стягнення 6 041,61 гривень заборгованості за кредитом та 4 952,06 гривень за відсотками (6 926,60 гривень - 1 974,54 гривень), що разом складає 10 993,67 гривень.
Як убачається, суд попередньої інстанції увагу на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.
Підставою для прийняття нової постанови - про часткове задоволення позову відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волощука Петра Степановича задовольнити частково.
Скасувати рішення Вараського міського суду Рівненської області від 24 червня 2025 року.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" 10 993 (десять тисяч дев'ятсот дев'яносто три) гривні 67 копійок заборгованості за кредитним договором.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М. Ковальчук
С.С. Шимків