04 листопада 2025 року
м. Рівне
Справа № 564/2265/25
Провадження № 22-ц/4815/1260/25
Головуючий у Костопільському районному суді
Рівненської області: суддя Цвіркун О.С.
Рішення суду першої інстанції ухвалено
24 червня 2025 року в м. Костопіль
(фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось)
Повний текст рішення складено: 27 червня 2025 року
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" - адвоката Усенка Михайла Ігоровича на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 24 червня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК "Кредит-Капітал" (далі - ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" або товариство) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №11064-08/2024 від 09 серпня 2024 року в розмірі 34 275,22 гривень та понесені судові витрати.
Мотивуючи своїм вимоги, товариство покликалося на те, що 09 серпня 2024 року між ТОВ "Старт файненс груп" та відповідачем було укладено договір про надання фінансового кредиту №11064-08/2024, за умовами якого позичальник отримала кредит в розмірі 8000 гривень, зі сплатою процентів за користування кредитом, інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором.
23 грудня 2024 року між ТОВ "Старт файненс груп" та позивачем укладено договір факторингу №23122024, за яким ТОВ "Кредит-Капітал" набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Зверталася увага, що первісний кредитор умови кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши позичальнику кредит, а відповідач зобов'язання за кредитним договором не виконує, а заборгованість не сплачує.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 24 червня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" заборгованість за кредитним договором №11064-08/2024 від 09 серпня 2024 року в розмірі 4 180 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" 295,42 гривень у відшкодування витрат зі сплати судового збору та 853,67 гривень у відшкодування витрат на правову допомогу.
Стягнуто з ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" на користь ОСОБА_1 5 268,27 гривень у відшкодування витрат на правничу допомогу.
Ухвалюючи своє рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач є дружиною військовослужбовця - ОСОБА_2 , тому з неї не підлягають до стягнення нараховані відсотки за кредитним договором у розмірі 10 498,52 гривень. Крім того, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України не підлягає до стягнення з відповідача і штраф у розмірі 16 000 гривень.
Враховуючи, що відповідачем частково сплачено заборгованість по кредиту в сумі 3 820 гривень, тому з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає до стягнення 4 180 гривень заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №11064-08/2024 від 09 серпня 2024 року (8000-3820).
На рішення суду представником ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" - адвокатом Усенком М.І. подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, та неправильному застосуванні норм матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, заявник визнавав те, що факт проходження чоловіком позичальника - ОСОБА_2 військової служби є підставою для зменшення нарахованої заборгованості за відсотками з користування кредитними грошовими коштами відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", однак лише з дати початку її проходження.
Натомість заборгованість за відсотками розраховувалась з 09 серпня 2024 року по 30 жовтня 2024 року, а ОСОБА_2 перебуває на військовій службі з 05 листопада 2024 року, а тому сума за процентами є доведеною та обґрунтованою.
На переконання автора апеляційної скарги, суд помилково застосував при вирішенні спірних правовідносин законодавство та судову практику, які регулюють питання зменшення неустойки та суми компенсації за неналежне виконання боржниками обов'язків, зокрема й у зв'язку із несправедливими умовами кредитування. Зважав на те, що відсотки були нараховані виключно в межах дії договору і за користування кредитними коштами, тобто вони не є неустойкою чи компенсацією та не підлягають зменшенню.
З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, вирішивши питання про судові витрати.
У поданому відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Калінін С.К. просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, залишивши без змін оскаржуване рішення як законне і обґрунтоване.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Оскільки рішення суду попередньої інстанції оскаржується лише в частині залишених вимог без задоволення, тому в іншій частині воно апеляційним судом не перевіряється.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Норма ст. 526 ЦК України вказує, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 599 ЦК України встановлює, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За правилами ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Законом України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як з'ясовано судом, 09 серпня 2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Старт файненс груп" укладено договір про надання фінансового кредиту №11064-08/2024. Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання ОСОБА_1 одноразового ідентифікатора.
Відповідно до п.1.1 кредитного договору товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 8000 гривень на умовах зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Згідно з п.1.2 кредитного договору типом кредиту: кредит, мета отримання кредиту на власні потреби клієнта, не пов'язані з підприємницькою діяльністю, незалежною професійною діяльністю, або виконанням обов'язків найманого працівника. Кредит надається строком на 120 днів. Дата надання кредиту 09 серпня 2024 року. Наданий кредит клієнт зобов'язаний погасити в останній день вказаного строку кредитування. Дата погашення кредиту 06 грудня 2024 року.
Пунктом 1.4.1 кредитного договору передбачено, що денна процентна ставка становить 1,5% та застосовується в межах строку кредитування, вказаного в п.1.2 договору.
Відповідно до п.1.6 вказаного договору, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта включаючи реквізити платіжної картки № НОМЕР_1 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Кредит надається без забезпечення у вигляді застави. Кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту за вказаними реквізитами,
Встановлено, що ТОВ "Старт файненс груп" виконало умови кредитного договору в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит в розмірі 8000 гривень у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , однак позичальником умови кредитного договору не виконано, з огляду на що утворилася заборгованість в розмірі 34 275,22 гривень, що підтверджується розрахунком заборгованості, довідкою №3426_250416092206 від 16 квітня 2025 року, повідомленням з АТ "Кредобанк" про зарахування 8000 гривень 09 серпня 2024 року на картковий рахунок відповідача та визнається особисто нею у відзиві на позовну заяву.
В подальшому, 23 грудня 2024 року, між позивачем та ТОВ "Старт файненс груп" укладено договір факторингу №23122024.
За умовами договору факторингу, позивач набув права грошової вимоги до відповідача за договором №11064-08/2024 від 09 серпня 2024 року в сумі 34 275,22 гривень, з яких 7 776,70 гривень - сума боргу за кредитом у валюті кредиту; 10 498,22 гривень сума заборгованості по відсотках в валюті кредиту; 16 000 гривень сума заборгованості по пеням/штрафам у валюті кредиту, що підтверджується витягом з реєстру боржників до договору факторингу №23122024 від 23 грудня 2024 року та актом приймання-передачі реєстру боржників.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, пункту п'ятого ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Слід зауважити, що з огляду на приписи частини четвертої ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Наведене узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У своєму Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
При цьому відсутність позову про визнання недійсним кредитного договору не є перешкодою для врахування інтересів відповідача з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.
Між тим, у спірних правовідносинах кредитор як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, що не відповідає принципам розумності, справедливості та добросовісності, а їхнім наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Щодо доводів автора апеляційної інстанції про необхідність нарахування відсотків за користування кредитними коштами, адже на момент нарахування процентів за кредитним договором чоловік позичальника - ОСОБА_2 військову службу не проходив, то з ними погодитися не можна.
Так, згідно долученої копії військового квитка він почав проходити військову службу з 05 березня 2022 року (а.с. 51).
Оскільки заборгованість за відсотками розраховувалась з 09 серпня 2024 року по 30 жовтня 2024 року, тобто під час проходження військової служби ОСОБА_2 , тому ці аргументи до уваги колегія суддів не бере.
Також, не заслуговують на увагу міркування заявника про правомірність нарахування денної процентної ставки у розмірі 1,5%.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як встановлено судом попередньої інстанції, згідно із п. 1.4.1 кредитного договору передбачено, що денна процентна ставка становить 1,5% та застосовується в межах строку кредитування, вказаного в п.1.2 договору.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Частинами першою та другою статті 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Закон наділяє сторони правом самостійно визначити розмір денної процентної ставки, проте встановлює обмеження, що максимальний розмір не може перевищувати 1 %.
Отже, враховуючи наведене, суд попередньої інстанції дійшов до правильного висновку, що встановлення денної процентної ставки на рівні 1,5%, передбаченої п.п. 1.4.1 кредитного договору № 11064-08/2024 від 09 серпня 2024 року, є нікчемними.
Тому доводи апеляційної скарги не спонукають до скасування оскаржуваного рішення.
Незважаючи на те, що згідно з абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, будь-яких фактів про процесуально-правові порушення, що потягли би помилкове розв'язання цивільно-правового спору, заявник не надав, матеріали справи не містять, а апеляційним судом здобуто не було.
Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" - адвоката Усенка Михайла Ігоровича залишити без задоволення, а рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 24 червня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В. Боймиструк
С.С. Шимків