Справа № 560/12697/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Печений Є.В.
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
04 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 , викладену у листі від 06.06.2024 року за №10191, щодо звільнення солдата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби на підставі необхідності здійснення постійного догляду за батьком, який є особою з ІІ групою інвалідності;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 25 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», в зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком, як особою з ІІ групою інвалідності.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є діючим військовослужбовцем ЗСУ, який проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України з 24.11.2022 по теперішній час.
Відповідно до п. п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», позивачем поданий рапорт на ім'я керівництва військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи.
До рапорту додано:
1. Копію паспорту Позивача.
2. Копію паспорту та ідентифікаційного коду батька позивача.
3. Копія свідоцтва про народження позивача.
4. Копію довідки МСЕК батька позивача.
5. Консультативний висновок спеціаліста.
6. Копія пенсійного посвідчення батька позивача.
7. Висновок ЛКК щодо батька позивача.
Листом відповідача від 06.06.2024 за №10191 позивача повідомлено, що за результатом розгляду рапорту та доданих до нього документів, ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні рапорту з таких підстав:
- факт здійснення постійного догляду за батьком позивача саме ОСОБА_1 доданими документами належним чином не підтверджено, враховуючи те, що позивач фактично перебуває на військовій службі;
- законодавець пов'язав потребу постійного догляду з наявністю саме у військовослужбовця необхідності, тобто встановленого обов'язку здійснювати такий догляд:
- не надано документального підтвердження відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
ОСОБА_1 повторно подано рапорт на ім'я керівництва військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи.
До рапорту додано:
1. Копію паспорту позивача.
2. Копію паспорту та ідентифікаційного коду батька позивача.
3. Копія свідоцтва про народження позивача.
4. Копію довідки МСЕК батька позивача.
5. Консультативний висновок спеціаліста.
6. Копія пенсійного посвідчення батька позивача.
7. Висновок ЛКК щодо батька позивача.
8. Нотаріально завірену заяви батька позивача про відсутність інших працездатних осіб, зобов'язаних здійснювати догляду.
Листом від 24.08.2024 № 16651 позивача повідомлено, що за результатом розгляду рапорту та доданих до нього документів, ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні рапорту з таких підстав:
- факт здійснення такого постійного догляду саме позивачем доданими документами належним чином не підтверджено (немає довідки з управління соціального захисту населення);
- довідка до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 139263 від 12.12.2023 року не містить інформацію про потребу батька позивача у постійному догляді;
- не надано документального підтвердження відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи (батька позивача) або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Вважаючи відмову військової частини НОМЕР_1 , викладену у листі відповідача від 24.08.2024 №16651, протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Також Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
У подальшому, Указами Президента України воєнний стан продовжувався.
Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону № 2232-ХІІ та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами частини другої цієї ж статті Закону, проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно із частинами третьою і четвертою статті 2 Закону № 2232-ХІІ, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.
Так, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), - у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ).
Відповідно до п. 233 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Додатком 19 «Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 року №170, передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зокрема відповідно до п. 5 при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року №413 та визначено підпунктом г пункту 1 частини четвертої, підпунктом ґ пункту 2 частини п'ятої, підпунктом г пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Таким чином, розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
ОСОБА_1 повторно подано рапорт на ім'я керівництва військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи.
До рапорту додано:
1. Копію паспорту позивача.
2. Копію паспорту та ідентифікаційного коду батька позивача.
3. Копія свідоцтва про народження позивача.
4. Копію довідки МСЕК батька позивача.
5. Консультативний висновок спеціаліста.
6. Копія пенсійного посвідчення батька позивача.
7. Висновок ЛКК щодо батька позивача.
8. Нотаріально завірену заяви батька позивача про відсутність інших працездатних осіб, зобов'язаних здійснювати догляду.
Листом від 24.08.2024 № 16651 позивача повідомлено, що за результатом розгляду рапорту та доданих до нього документів, ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні рапорту з таких підстав:
- факт здійснення такого постійного догляду саме позивачем доданими документами належним чином не підтверджено (немає довідки з управління соціального захисту населення);
- довідка до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 139263 від 12.12.2023 року не містить інформацію про потребу батька позивача у постійному догляді;
- не надано документального підтвердження відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи (батька позивача) або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином, позивачем, на підтвердження факту здійснення постійного догляду за ОСОБА_3 , надано посвідчену нотаріально заяву свого батька, ОСОБА_3 , від 15.07.2024 року, у якій, серед іншого, батько позивача заявляє про те, що догляд за ним здійснює його рідний син - ОСОБА_1 .
Водночас, як встановлено судом першої інстанції, із 24.11.2022 по день прийняття рішення судом, позивач, будучи мобілізованим, проходить військову службу у складі Збройних Сил України, що виключало його спроможність здійснювати постійний догляд за своїм батьком - ОСОБА_3 - у вказаний період.
Отже, встановлення факту здійснення постійного догляду ОСОБА_1 мало місце у той час, як позивач проходив службу у Збройних Силах України.
Також, у вказаній вище заяві ОСОБА_3 засвідчив, що він неодружений, ні з ким у фактичних шлюбних відносинах не перебуває та у нього відсутні інші особи, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані його утримувати.
При цьому, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що заява ОСОБА_3 від 15.07.2024 на підтвердження факту відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи батька позивача не може бути визнана судом як належний доказ, оскільки ОСОБА_3 у спірних правовідносинах є зацікавленою особою, а нотаріус - ОСОБА_4 засвідчив справжність підпису ОСОБА_3 , який зроблено у присутності вказаного нотаріуса, встановлення особи заявника, перевірку його дієздатності, а не правдивість обставин, на які ОСОБА_3 посилається у вказаній заяві.
Щодо посилання відповідача як на підставу для відмови у задоволенні рапорту позивача на те, що у довідці до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 139263 від 12.12.2023 року відсутня інформація про потребу батька позивача у постійному догляді, судом встановлено, що позивачем до рапорту про звільнення з військової служби, серед іншого, додано довідку до акта огляду МСЕК Серія 12ААГ №139263 від 12.12.2023 року, відповідно до якої, ОСОБА_3 з 01.12.2023 встановлено ІІ групу інвалідності до 01.01.2025 року, та у якій зазначено, що йому протипоказана важка фізична праця.
При цьому, зі змісту вказаної вище довідки до акта огляду МСЕК Серія 12ААГ № 139263 від 12.12.2023 вбачається, що у ній не зазначено інформацію про необхідність постійного догляду за батьком позивача - ОСОБА_3 .
Із приводу доданого позивачем до свого рапорту висновку ЛЛК від 12.07.2024 № 201 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, колегія суддів виходить з наступного.
Військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), - у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ).
Визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 №705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
Водночас процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
Отже, з наведеного слідує, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає, що положенням № 1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317, міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
При цьому поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», оскільки перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. У свою чергу поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 28.04.2023 №811), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання», в якій зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.
Отже, аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, є підстави для висновку, що така визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, які також мають право приймати відповідні висновки.
Окрім того, підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою або за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
У п. 4 вказаного вище висновку ЛЛК від 12.07.2024 № 201, ОСОБА_3 рекомендовано соціальні послуги: отримання соціальної послуги з догляду на непрофісійній основі від фізичної особи. При цьому, підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначає, що підставою для звільнення є саме необхідність здійснення постійного догляду.
Систематичність, чи інша періодичність вказаного вище догляду у висновку, наданому позивачем, не зазначена. Саме по собі поняття «послуги з догляду» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк останнє передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
З огляду на відсутність у висновку ЛЛК від 12.07.2024 № 201 інформації про необхідність постійного догляду за батьком позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказаний висновок не може слугувати доказом на підтвердження існування підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби, визначених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Варто додатково зазначити, що необхідність постійного догляду за хворими, які досягли повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії і що саме МСЕК визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій , але які за станом здоров'я не здатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року в адміністративній справі №120/1909/23, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 червня 2024 року в адміністративній справі №520/21316/23.
Також, позивачем не надано документального підтвердження саме відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи ( ОСОБА_3 ) або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Враховуючи вищевикладені обставини, відмовляючи позивачу у задоволенні рапорту щодо його звільнення з військової служби, відповідач діяв обгрунтовано та у передбачений законом спосіб.
В свою чергу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що доводи позивача не відповідають обставинам справи, а тому позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Хмельницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п. 2 ч.5 ст. 328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.