03 листопада 2025 р. Справа № 440/11802/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 17.09.2025, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі №440/11802/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області (далі - ГУ ДКСУ в Сумській області, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДКСУ в Сумській області щодо невиконання протягом тривалого часу (7 років) наказу Господарського суду Сумської області про примусове виконання ухвали від 28.08.2017 № 920/1630/14; (5 років) наказів Господарського суду Сумської області про примусове виконання ухвали від 13.01.2020 та 15.09.2020 № 920/1630/14.
- стягнути з ГУ ДКСУ в Сумській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн;
- зобов'язати ГУ ДКСУ в Сумській області подати протягом 10 днів з дня ухвалення рішення по справі Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України та відкласти безспірне списання коштів державного бюджету до набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України, відповідно до вимог п. 49 Порядку № 845.
01.09.2025 ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків, який розпочинає перебіг з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку.
17.09.2025 ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом, позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачеві.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивачем було подано апеляційну скаргу, в якій він посилаючись на порушення норм процесуального права просив скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 та направити справу №440/11802/25 для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що у даній справі, враховуючи прийняття до виконання і не виконання (тобто, перебування до цього часу на виконанні) виконавчих документів, відповідачем вчиняється тривала бездіяльність. Тобто, має місце триваюче порушення строків виконання судових рішень. ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав бездіяльністю ГУ ДКСУ в Сумській області з листа від 04.03.2025, з якого, зокрема, вбачається, що ГУ ДКСУ в Сумській області не вживались конкретні, передбачені законом заходи для виконання рішень суду.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
З огляду на положення частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд апеляційної скарги проведено в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом встановлено, що на виконанні ГУ ДКСУ в Сумській області перебувають три виконавчих документи про стягнення на користь арбітражного керуючого Боровика Р.Л. коштів:
- Наказ Господарського суду Сумської області про примусове виконання ухвали від 15.09.2020 у справі № 920/1630/14 на суму 95570,00 грн;
- Наказ Господарського суду Сумської області про примусове виконання ухвали від 28.08.2017 у справі № 920/1630/14 на суму 99026,00 грн;
- Наказ Господарського суду Сумської області про примусове виконання ухвали від 13.01.2020 у справі № 920/1630/14 на суму 35253,00 грн.
Протягом визначеного законом строку (3 місяці) вказані виконавчі документи не були виконані відповідачем відповідно до бюджетної програми «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою».
Протягом 2018-2025 років позивач неодноразово звертався до відповідача з листами щодо результатів виконання судових рішень. Однак, відповідач вказував на відсутність відповідних асигнувань. При цьому, будь-яких доказів вжиття заходів щодо виконання судових рішень не надавав. Зокрема, листування з боржником, притягнення його до відповідальності, ініціювання внесення змін до закону про державний бюджет, зупинення безспірного виконання, тощо.
Вважаючи протиправною бездіяльність ГУ ДКСУ в Сумській області щодо тривалого невиконання вищезазначених наказів Господарського суду Сумської області позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків, який розпочинає перебіг з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку.
На виконання вимог ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 позивачем було подано заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій ОСОБА_1 зазначив, що про порушення своїх прав саме бездіяльністю відповідача дізнався з листа відповідача від 04.03.2025 та звернувся до суду фактично в межах 6-місячного строку звернення до адміністративного суду. Цьому передувало укладення відповідного договору з адвокатом та проведення останнім дій, що направлені на виконання рішення суду та отримання компенсації за порушення строків виконання рішення суду.
Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що отримання позивачем листа відповідача від 04.03.2025 у відповідь на звернення (адвокатські запити) позивача не змінює момент, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права; ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, адже матеріали позову не містять належних доказів, що свідчили б про відсутність у позивача об'єктивної можливості звернутись як до компетентного органу, так і до суду протягом розумного строку після закінчення встановленого законом строку для виконання виконавчого документу у серпні 2020 року, грудні 2022 року та вересні 2023 року відповідно. Окрім того, до позовної заяви позивачем додано копії листування з органами ДКС, що підтверджує про обізнаність позивача з порушенням його прав задовго до отримання від відповідача листа від 04.03.2025.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Реалізація цього права передбачає, зокрема, дотримання порядку, визначеного процесуальним законом, в тому числі щодо строків звернення до адміністративного суду.
Згідно зі статтею 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
За змістом абзацу 1 частини 1 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Предметом спору у цій справі є протиправна бездіяльність відповідача щодо невиконання протягом тривалого часу наказу Господарського суду Сумської області про примусове виконання ухвали від 28.08.2017 у справі № 920/1630/14, наказу Господарського суду Сумської області про примусове виконання ухвали від 13.01.2020 у справі № 920/1630/14 та наказу Господарського суду Сумської області про примусове виконання ухвали від 15.09.2020 у справі № 920/1630/14.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що у даній справі враховуючи прийняття до виконання і не виконання (тобто, перебування до цього часу на виконанні) виконавчих документів, відповідачем вчиняється тривала бездіяльність. Тобто, має місце триваюче порушення строків виконання судових рішень.
Колегія суддів погоджується з такими доводами апеляційної скарги з огляду на таке.
Бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.
Отже, вчинена відповідачем бездіяльність фактично є триваючим правопорушенням, оскільки відсутність дій щодо виконання наказів Господарського суду Сумської області триває з 2017 року та 2020 року відповідно.
Колегія суддів зауважує, що чинне законодавство не містить поняття "триваюче правопорушення".
Верховний Суд у постанові від 01.04.2021 у справі №280/4453/18 дійшов правового висновку про те, що проступок, пов'язаний із триваючим безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом, визнається триваючим порушенням. Триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності) та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом; припиненням дії відповідної норми закону.
Також, визначення терміну «триваюче правопорушення» надано у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №242/924/17, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.09.2022 у справі №140/1770/19. Відповідно до позиції Верховного Суду у справі №242/924/17, «триваюче» правопорушення це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом.
Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом певного проміжку часу. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Аналогічне визначення триваючого правопорушення викладено у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №464/2638/17.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 17.11.2021 у справі №554/10413/15-а зазначив, що триваюче правопорушення повинне бути припинено та усунуто на майбутнє. З огляду на це, строк звернення до суду не застосовується до вимог, спрямованих на захист від триваючого порушення.
У постанові від 23.10.2019 у справі № 127/2-2177/2005 Верховний Суд наголосив на тому, що бездіяльність на відміну від дії не має моменту вчинення. Бездіяльність має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого вчинення особою протиправних дій (бездіяльності), у зв'язку із чим, неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
В постанові від 20.02.2025 у справі №9901/309/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що триваючим вважають правопорушення, яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов'язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов'язків або виявлення правопорушення.
Тобто протиправна бездіяльність не закінчується після спливу законодавчо визначено строку, а продовжує тривати доти, допоки не будуть встановлені обставини, які дозволять визначити, чи були дотриманні приписи закону в точному його розумінні.
Велика Палата Верховного Суд констатувала, що строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб'єкту владних повноважень уникнути відповідальності.
Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває.
В іншому разі суб'єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов'язку.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що протиправна бездіяльність відповідача щодо невиконання наказів Господарського суду Сумської області у справі № 920/1630/14 є триваючим порушенням, а отже може бути оскаржена протягом усього періоду, протягом якого така бездіяльність триває.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі цієї справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
Відповідно до статті 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при постановленні ухвали про повернення позовної заяви було допущено порушення норм процесуального права, що є підставою для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 294, 312, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року по справі №440/11802/25 - скасувати.
Справу № 440/11802/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк