22 жовтня 2025 року Чернігів Справа № 620/3056/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Житняк Л.О.
за участі секретаря Стасюк Т.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Герасименка Р.І.,
представника відповідача Безпалька С.В.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить (згідно заяви про збільшення позовних вимог):
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про призначення службового розслідування щодо старшого сержанта ОСОБА_1 » від 18 жовтня 2024 року №498;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування щодо старшого сержанта ОСОБА_1 » від 17 листопада 2024 року №215;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обліку старшого сержанта ОСОБА_2 як військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №298 від 19 жовтня 2024 року в частині, що стосується ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №168-РС від 03 листопада 2024 року в частині, що стосується ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05 листопада 2024 року №315 в частині, що стосується ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що виявилась у ненаданні (непроведенні) військовослужбовцю військової частини НОМЕР_2 старшому сержанту ОСОБА_2 направлення на медичний огляд;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що виявилась у ненаданні (непроведенні) військовослужбовцю військової частини НОМЕР_2 старшому сержанту ОСОБА_2 направлення на медичний огляд;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , що виявилась у ненаданні (непроведенні) військовослужбовцю військової частини НОМЕР_2 старшому сержанту ОСОБА_2 направлення на медичний огляд;
- зобов'язати уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 провести (надати) направлення військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 старшого сержанта ОСОБА_2 на медичний огляд відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення старшому сержанту ОСОБА_2 як військовослужбовцю військової частини НОМЕР_2 , який не вчиняв самовільного залишення військової частини та/або місця служби, відповідно до посади «стрілець - помічник гранатометника 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 » та за період з жовтня 2024 року.
Свої вимоги мотивує тим, що його протиправно обліковано як особу, що самовільно залишила військову частину та протиправно відмовлено у наданні направлення на медичний огляд.
Суд ухвалою від 25.04.2025 відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. В подальшому, розгляд справи проводився в режимі відеоконференції. В судовому засіданні 01.10.2025, протокольною ухвалою проведено заміну сторони у справі, а саме Військову частину НОМЕР_2 замінено на правозаступника Військову частину НОМЕР_1 .
Військовою частиною НОМЕР_2 у встановлений судом строк подано відзив на позов, в якому військова частина проти позову заперечує та просить у задоволенні вимог відмовити, посилаючись на те, що ОСОБА_1 до місця служби у строк достатній для подолання шляху від м. Чернігів до місця дислокації підрозділу (в районі міста Костянтинівка), не прибув. Про причини не прибуття, як своїх безпосередніх командирів, так і командування військової частини не попередив, чим вчинив самовільне залишення військової частини, шляхом не прибуття з лікування.
ІНФОРМАЦІЯ_3 також подав відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу в задоволенні позову, наголосивши, що підставою для видачі направлення на медичний огляд є попередній запис до електронної черги, а тому, у зв'язку із відсутністю запису до електронної черги таке направлення видати неможливо. Крім наведеного зазначив, що у рапорті, що надійшов до ІНФОРМАЦІЯ_4 не зазначено про неможливість особистого прибуття позивача за станом здоров'я. Разом з тим, ІНФОРМАЦІЯ_5 документи, що підтверджують перебування позивача у відпустці (відпускний квиток, витяг із наказу про надання відпустки) ні самим позивачем, ні військовою частиною не надавались. До ІНФОРМАЦІЯ_4 позивач для оформлення відпустки не прибував. Доводи позивача про те, що він особисто прибував до ІНФОРМАЦІЯ_4 не відповідають дійсності. Тобто позивач після отримання довідки ВЛК повинен був звернутись до командира з рапортом про надання відпустки через представника військової служби правопорядку, який перебуває у військовій частині НОМЕР_3 , або напряму через територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Після отримання відпускного квитка звернутись до ІНФОРМАЦІЯ_4 для отримання направлення на ВЛК. Вказані дії позивачем не вчинялись, тому бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 відсутня, а законних підстав для видачі такого направлення не існує.
ІНФОРМАЦІЯ_6 у встановлений судом строк подано відзив на позов, в якому відповідач вимоги не визнає, наголошуючи на їх безпідставності та зазначає, що позивач не є особою, визначеною в абз.4 п.6.1 Положення №402, а тому у ІНФОРМАЦІЯ_7 відсутні підстави для направлення позивача на медичний огляд.
Позивач та його представник в судовому засіданні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені у заявах по суті спору, з наданням додаткових пояснень.
Представник військової частини НОМЕР_1 проти позову заперечив. У задоволенні вимог просив відмовити в повному обсязі.
Представники ІНФОРМАЦІЯ_7 та ІНФОРМАЦІЯ_8 в судове засідання не з'явились. Розгляд справи просили провести без їх участі.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
ОСОБА_1 з 04.05.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
26.07.2024 позивача було направлено на госпіталізацію до КНП «Чернігівська обласна лікарня», де з 30.07.2024 по 22.08.2024 він проходив лікування, що підтверджується випискою № 15518 від 22.08.2024 із медичної карти стаціонарного хворого.
Довідкою військово-лікарської комісії № 500 від 22.08.2024 позивачу визначена потреба у відпустці, терміном на 30 днів.
22.08.2024 листом № 4/25/500 КНП «Чернігівська обласна лікарня» ЧОР направило Командиру ВЧ НОМЕР_2 пакет документів, пов'язаних з потребою надання позивачу відпустки на 30 календарних днів для лікування у зв'язку з хворобою за результатами проходження ВЛК.
28.08.2024 позивачем на ім'я командира ВЧ НОМЕР_2 подано рапорт про надання йому відпустки на 30 днів за станом здоров'я.
22.08.2024 позивачу оформлено відпускний квиток №474 про надання позивачу відпустки у період з 23.08.2024 по 21.09.2024 терміном на 30 днів + 2 доби на дорогу в обидві сторони. У відпускному квитку зазначено, що після закінчення строку позивач зобов'язаний прибути до місця служби у ВЧ НОМЕР_2 . Також у відпускному квитку проставлено штамп ІНФОРМАЦІЯ_7 про взяття позивача з 29.08.2024 на облік.
В подальшому, 17.09.2024 позивачу було видано направлення на стаціонарне лікування в Чернігівську обласну психоневрологічну лікарню, в якому зазначено про госпіталізацію 19.09.2024.
21.09.2024 ІНФОРМАЦІЯ_9 видано позивачу направлення на стаціонарне лікування до військової частини НОМЕР_3 .
З 24.09.2024 по 15.10.2024 позивач перебував на лікуванні у КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» Чернігівської обласної ради, що підтверджується Випискою №5051 від 15.10.2024 та 15.10.2024 позивачу КНП «ЧОПНЛ» ЧОР видано Довідку №1043 про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу щодо перебування його у стаціонарі в період з 24.09.2024 по 15.10.2024.
15.10.2024 ТВО начальника служби-начальника медичного пункту ІНФОРМАЦІЯ_2 сержантом ОСОБА_3 позивач направлений на медичний огляд військово-лікарською комісією на предмет придатності до військової служби.
29.10.2024 за результатами медичного огляду позивач визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони, що підтверджується довідкою ВЛК №10619 від 29.10.2024).
29.10.2024 Черговим медиком ІНФОРМАЦІЯ_2 старшим сержантом ОСОБА_4 направлений на консультацію травматолога до військової частини НОМЕР_3 . В подальшому, з військової частини НОМЕР_3 позивач був направлений на стаціонарне лікування до КНП «Чернігівська ЦРЛ», про що свідчить резолюція заступника командира військової частини НОМЕР_3 на направленні ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.10.2024.
З 30.10.2024 по 18.11.2024 позивач знаходився на стаціонарному лікуванні у КНП «Чернігівська ЦРЛ». Відповідно до Виписки-епікризу КНП «Чернігівська ЦРЛ» №8859 позивач продовжував хворіти, проте йому було рекомендовано провести ВЛК. Обставини тимчасової непрацездатності та перебування на стаціонарному лікування ОСОБА_1 у період з 30.10.2024 по 18.11.2024 підтверджується довідкою №231 від 18.11.2024.
18.11.2024 начальником служби - начальником медичного пункту ІНФОРМАЦІЯ_2 сержантом ОСОБА_3 позивач був направлений до військової частини НОМЕР_3 для проходження медичного огляду військово-лікарською комісією на предмет придатності до військової служби. В подальшому Позивач проходив медичний огляд, що підтверджується копією Картки медичного огляду від 18.11.2024.
27.11.2024 за результатами медичного огляду військово-лікарська комісія прийшла до висновку, що позивач потребує відпустки для лікування у зв'язку з хворобою на 30 (тридцять) календарних днів, що підтверджується довідкою № 11798 від 27.11.2024.
У зв'язку з зазначеним, позивач оформив рапорт за місцезнаходженням військової частини НОМЕР_3 про надання відпустки на 30 діб за станом здоров'я на підставі вищезазначеної довідки ВЛК. Такий рапорт був складений з метою передачі з військової частини НОМЕР_3 до військової частини НОМЕР_2 .
30.12.2024 за результатами медичного огляду військово-лікарська комісія прийшла до висновку, що позивач потребує відпустки для лікування у зв'язку з хворобою на 30 (тридцять) календарних днів, що підтверджується копією Довідки №13032 від 30.12.2024.
В подальшому, позивач звернувся з рапортом від 30 січня 2025 року до військової частини НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо надання направлення на медичний огляд ВЛК.
ІНФОРМАЦІЯ_9 листом від 17.02.2025 №10/559 відмовив позиву у видачі направлення мотивуючи це тим, що підставою для видачі направлення на медичний огляд є попередній запис до електронної черги, а тому, у зв'язку із відсутністю запису до електронної черги таке направлення видати неможливо. Зазначена відмова також містить посилання на відсутність можливої дати для проходження військово-лікарської експертизи, з огляду на що, позивачу рекомендовано повернутися до військової частини.
Намагаючись отримати відповідь на свій рапорт від військової частини НОМЕР_2 , позивачу стало відомо, що він обліковується таким, що самовільно залишив місце служби.
Судом також встановлено, що наказом від 19.10.2024 №298 на підставі рапорту командира 2 стрілецької роти старшого лейтенанта ОСОБА_5 (вх. №11957 від 19.10.2024), наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно господарської діяльності) №498 від 18.10.2024 старшому сержанту ОСОБА_6 , стрільцю - помічника гранатометника 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , ПРИЗУПИНЕНО виплату грошового забезпечення та знято з усіх видів забезпечення з 18.10.2024, відповідно до пункту 15 розділу II Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, у зв'язку з розпочатим службовим розслідуванням у зв'язку з неповерненням до військової частини.
03.11.2024 позивача, наказом командира військової частини НОМЕР_1 №168-РС, звільнено із займаної посади і зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 та залишено у списках військової частини НОМЕР_2 .
На підставі вказаного вище наказу від 03.11.2024, наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 05.11.2024 №315 позивача з 05.11.2024 зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .
Крім цього, 18.10.2024 наказом командира ВЧ НОМЕР_2 №498 призначено службове розслідування щодо старшого сержанта ОСОБА_1 за фактом нез'явлення з лікувального закладу, за результатами якого складено Акт від 17.11.2024 вх.№12855.
Відповідно до змісту Акту від 17.11.2024 з пояснень головного сержанта 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 сержанта ОСОБА_7 стало відомо, що старший сержант ОСОБА_8 , стрілець-помічник гранатометника 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , 27.07.2024 вибув на обстеження до КНП «Чернігівська обласна лікарня» Чернігівської обласної ради (м. Чернігів, вул. Волковича, 25), після чого був госпіталізований і тривалий час перебував на лікуванні та у відпустці за станом здоров'я.
17.10.2024 від бойового медика 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти молодшого сержанта ОСОБА_9 сержант ОСОБА_10 отримав інформацію, що старший сержант ОСОБА_11 надав медичні документи, згідно з якими він виписаний з лікарні 15.10.2024. Також 15.10.2024 старший сержант ОСОБА_11 отримав направлення на проходження огляду ВЛК. Станом на вечір 18.10.2024 жодних документів на підтвердження факту проходження ВЛК старший сержант ОСОБА_11 не надав.
18.10.2024 під час вечірньої перевірки сержант ОСОБА_10 виявив, що стрілець-помічник гранатометника 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти старший сержант ОСОБА_11 відсутній - не повернувся до місця розташування 2 стрілецької роти після лікування. На телефонні дзвінки та повідомлення сержанта ОСОБА_12 , а також на телефонні дзвінки та повідомлення бойового медика 3 стрілецького взводу молодшого сержанта ОСОБА_9 та ТВО командира роти командира 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти старшого лейтенанта ОСОБА_13 сержант ОСОБА_11 не відповідав.
З пояснень командира 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 старшого лейтенанта ОСОБА_13 стало відомо, що старший сержант ОСОБА_11 не прибув у визначений законом і статутами ЗСУ час до місця розташування підрозділу після проходження лікування та реабілітації. 18.10.2024 протягом дня старший лейтенант ОСОБА_14 намагався телефонувати старшому сержанту ОСОБА_15 , також писав повідомлення, але ні на дзвінки, ні на повідомлення старший сержант ОСОБА_11 не відповідав.
З медичної характеристики на старшого сержанта ОСОБА_16 стало відомо, що під медичним наглядом військової частини НОМЕР_2 він знаходиться з травня 2024 року. При первинному медичному огляді скарги не виявляв. По допомогу до психіатра та нарколога не звертався. На диспансерному обліку лікаря частини, психіатра, фтизіатра, дерматовенеролога не перебував.
До медичного пункту звертався:
- 04.07.2024 отримав травмування - МВТ, цефалгія, вестибуло-атактичний синдром. Доставлений до медичної роти в/ч НОМЕР_4 . Не госпіталізований;
- 15.07.2024 отримав травмування - МВТ, цефалгія, вестибуло-атактичний синдром. Доставлений до стабпункту 93 ОМБр. Не госпіталізований;
- 30.07.2024 госпіталізований до КНП «Чернігівська обласна лікарня». Діагноз: розповсюджений остеохондроз хребта.
- 22.08.2024 лікування завершив, отримав Довідку ВЛК про потребу у відпустці для лікування після хвороби на 30 календарних днів;
- 24.09.2024 госпіталізований до КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня». Діагноз: астено-депресивний синдром. 15.10.2024 лікування завершив.
Враховуючи наведене, Актом службового розслідування від 17.11.2025 встановлено, що стрілець-помічник гранатометника 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 старший сержант ОСОБА_8 16 жовтня 2024 року, завершивши 15 жовтня 2024 року лікування в КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня», не повернувся з медичного закладу у військову частину НОМЕР_2 в АДРЕСА_1 .
Виходячи з матеріалів службового розслідування, вина старшого сержанта ОСОБА_16 виражається в свідомому нехтуванні вимог, викладених у Дисциплінарному статуті Збройних Сил України та Статуті внутрішньої служби Збройних Сил України, тобто у формі умислу
Своїми діями старший сержант ОСОБА_11 порушив вимоги наступних нормативно-правових актів:
- абзацу другого статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України щодо обов'язку кожного військовослужбовця додержуватися законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок;
- статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України щодо обов'язку кожного військовослужбовця доповідати своєму безпосередньому начальникові про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків;
- статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України щодо обов'язку кожного військовослужбовця виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою;
- статті 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України щодо обов'язку кожного військовослужбовця свідомо і неухильно виконувати обов'язки, визначені законами України та військовими статутами Збройних Сил України, а також неухильно виконувати розпорядок дня;
- абзацу другого статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України щодо обов'язку кожного військовослужбовця додержуватися законів України, неухильно виконувати вимоги військових статутів.
Причинами та умовами, що сприяли вчиненню правопорушення, є особиста недисциплінованість і безвідповідальність старшого сержанта ОСОБА_16 .
На підставі Акту службового розслідування від 17.11.2024 командиром військової частини НОМЕР_2 прийнято наказ №215, яким:
службове розслідування, проведене штаб-сержантом 3 категорії групи зв'язку та кібербезпеки штабу військової частини НОМЕР_2 сержантом ОСОБА_17 за фактом нез'явлення з лікувального закладу стрільця-помічника гранатометника 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 старшого сержанта ОСОБА_16 , вважати завершеним.
Направити повідомлення про кримінальне правопорушення, вчинене старшим сержантом ОСОБА_18 , за ознаками частини четвертої статті 408 КК України до Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону.
Начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення й утримати зі старшого сержанта ОСОБА_16 кошти за час його відсутності за місцем служби з 18 жовтня 2024 року, не виплачувати щомісячну премію та додаткову винагороду старшому сержанту ОСОБА_6 за жовтень 2024 року та призупинити нарахування й виплату грошового забезпечення старшому сержанту ОСОБА_6 з 18 жовтня 2024 року до дня його повернення у військову частину.
Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, суд зважає на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 введено на всій території України воєнний стан з 5:30 год. 24 лютого 2022 року, який діє на даний час.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон №2232-XII.
Відповідно до ч.ч.1 - 3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає, у тому числі, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу проходження військової служби.
Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (ч.2 ст.2 Закону №2232-XII).
Судом враховується, що сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).
Відповідно до ст. ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (ч. 3 ст. 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Згідно із ч. 1 ст. 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Наведені норми Дисциплінарного статуту ЗСУ дають підстави дійти висновку, що суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку.
Відповідно до статей 83-86 Дисциплінарного статуту ЗСУ, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині).
Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Після розгляду письмової доповіді про проведення службового розслідування командир проводить бесіду з військовослужбовцем, який вчинив правопорушення. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Згідно зі ст. 91 Дисциплінарного статуту ЗСУ, заборонено за одне правопорушення накладати кілька дисциплінарних стягнень або поєднувати одне стягнення з іншим, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість покарання безпосередньо винних осіб.
Статтею 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно зі ст. 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.
Частиною 1 статті 40 Закону України №2232-ХІІ визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст.24 Закону України №2232-XII, військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до ч. 4 ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Відповідно до ст. 40 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму безпосередньому начальникові у разі: призначення на посаду і звільнення з неї; присвоєння військового звання; вручення нагороди; відбуття чи повернення з відрядження, відпустки або лікування.
Таким чином, за своєю суттю самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез'явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або лікування є порушенням військової дисципліни.
При цьому самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез'явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.
Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо чи інші надзвичайні події та обставини, які підтверджені відповідними документами.
Таким чином, не вважається самовільним залишення військової частини за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування військової частини, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. В будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром.
Відсутність у командира відомостей (доказів) про причини залишення чи нез'явлення військовослужбовця зобов'язує командира доповісти про такий факт своє командування та повідомити відповідний орган досудового розслідування.
Верховний Суд в постанові у справі №813/1021/17 від 19.02.2020 зазначив, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
В постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №804/4633/17 викладена правова позиція, що визначальною ознакою для встановлення факту самовільного залишення військової частини і місця служби є доведення вини військовослужбовця, якому такий проступок ставиться у провину.
В даному випадку, судом враховується, що матеріалами справи підтверджується, що позивач, закінчивши лікування 15.10.2024, не з'явився на службу 16.10.2024.
Згідно бланку отримання пояснень від бойового медика 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти молодшого сержанта ОСОБА_9 сержант ОСОБА_10 17.10.2024 отримав інформацію, що старший сержант ОСОБА_11 надав медичні документи, згідно з якими він виписаний з лікарні 15.10.2024. Також 15.10.2024 старший сержант ОСОБА_11 отримав направлення на проходження огляду ВЛК. Станом на вечір 18.10.2024 жодних документів на підтвердження факту проходження ВЛК старший сержант ОСОБА_11 не надав.
Разом із тим, судом враховується, що матеріали справи свідчать, що позивач на підставі, направлення ТВО начальника служби-начальника медичного пункту ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15.10.2024 у період з 16.10.2024 по 29.10.2024 проходив огляд ВЛК, за результатами якого, визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони, що підтверджується довідкою ВЛК №10619 від 29.10.2024.
Також матеріалами справи підтверджується подальше направлення позивача на стаціонарне до КНП «Чернігівська ЦРЛ», про що свідчить резолюція заступника командира військової частини НОМЕР_3 на направленні ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.10.2024 у період з 30.10.2024 по 18.11.2024, проходження ним медичного огляду 18.11.2024 та подальшим висновком про потребу у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою на 30 (тридцять) календарних днів (довідка № 11798 від 27.11.2024, довідки № 13032 від 30.12.2024), а також направлення зазначених документів за допомогою месенджера командиру 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 старшого лейтенанта ОСОБА_19 та медикам медичної служби.
З огляду на наведене, суд зазначає, що матеріалами справи та проведеним службовим розслідуванням не підтверджується, що позивач взагалі не повідомляв про своє місцеперебування, наявність в його діях умислу в ухиленні від проходження служби та наявність вини.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання представника військової частини НОМЕР_1 , що направлення від 15.10.2024 видане неуповноваженою особою, оскільки огляд за вказаним направленням проведений та оформлений довідкою ВЛК №10619 від 29.10.2024.
Суд враховує, що самовільне залишення військової частини це діяння військовослужбовця, який залишає військову частину або місце служби без дозволу командування або не з'являється на службу після відпустки, відрядження чи лікування, за яке передбачена відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення.
В той же час, як встановлено судом, відсутність позивача на службі обумовлена необхідністю у проходженні лікування після отриманої 04.07.2024 травми, а безперервність перебування позивача на лікуванні, тощо, знаходить своє відображення в медичних документах, зокрема довідках ВЛК про потребу у перебуванні у відпустці за станом здоров'я та численними направленнями на стаціонарне лікування.
Таким чином суд констатує, що відповідачем не доведено з'ясування всіх обставин, а також дослідження причинного зв'язку та підставами відсутності позивача за місцем перебування військової частини, не досліджено і причини відсутності.
Крім цього, суд звертає увагу, що як зазначалось вище, початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до ч.4 ст.85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Проте, відповідне повідомлення направлене військовою частиною 17.03.2025, про що цього ж дня внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Оцінюючи наведені обставини у сукупності, суд зазначає, що відповідачем передчасно зроблено висновок про наявність у діях позивача вини та протиправної поведінки, у неналежному виконанні службових обов'язків, не з'ясовано причинного зв'язку обставин перебування на лікуванні, що пов'язана з погіршенням стану здоров'я через отриману травму. Відсутність проведення повного та об'єктивного службового розслідування, а також не встановлення обставин, причин та умов, предмету службового розслідування відповідачем здійснено не було, матеріалами справи не підтверджується, відповідачем не доведено, про що зазначено вище.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені в ході розгляду справи судом обставини, якими спростовується самовільне залишення позивачем військової частини, суд зазначає, що єдиним додатковим заходом індивідуального характеру, який необхідно застосувати у даному випадку, є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав (restitutio in integrum).
Враховуючи наведене, суд вважає накази командира військової частини НОМЕР_2 від 18.10.2024 №498, від 17.11.2024 №215, від 19.10.2024 №298 в частині, що стосується ОСОБА_1 , від 05.11.2024 №315 в частині, що стосується ОСОБА_1 та наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 03.11.2024 №168-РС такими, що не відповідають наведеним у ч.2 ст.2 КАС України вимогам, а тому є протиправними і підлягають скасуванню.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обліку старшого сержанта ОСОБА_2 як військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину, суд вважає що такі задоволенню не підлягають, оскільки знаходять своє відображення у вимогах про скасування наказів, та окремого окреслення рішенням суду не потребують.
Також не підлягають задоовленню вимоги про зобов'язання військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення старшому сержанту ОСОБА_2 як військовослужбовцю військової частини НОМЕР_2 , який не вчиняв самовільного залишення військової частини та/або місця служби, відповідно до посади «стрілець - помічник гранатометника 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 » та за період з жовтня 2024 року, як такі що є передчасними.
Щодо вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , що виявилась у ненаданні (непроведенні) військовослужбовцю військової частини НОМЕР_2 старшому сержанту ОСОБА_2 направлення на медичний огляд суд звертає увагу на таке.
Звернення до суду у правовій державі є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб від можливих порушень з боку адміністративних органів. Конституція України у частині другій статті 55 гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади.
При цьому, згідно з принципом диспозитивності, закріпленим статтею 9 КАС України, позивач сам вирішує, чи звертатися йому до суду з позовом, самостійно визначає зміст і обсяг позовних вимог, і користується при цьому повною свободою у межах визначених процесуальним законом механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для реалізації його прав.
Також, в силу статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Види позовів дефіновано у статті 5 КАС України, якою визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, це нормативно врегульоване позитивне право, яке має чітко визначений зміст і обсяг у теоретичному і практичному вимірах, законодавчо визначену процедуру (механізм) його здійснення особою та закріплені на рівні Основного закону гарантії його реалізації, і таке право генерує обов'язок держави в особі органу правосуддя розглянути таку адміністративну справу не інакше як за позовною вимогою, поданою відповідно до процесуального кодексу, в межах позовних вимог, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою їх надано. Суд може вийти за межі позовних вимог виключно з метою більш ефективного захисту порушеного права особи, проте, як незалежний орган, у жодному випадку не може ініціювати провадження, втручатися у порядок формування вимог чи підміняти своїм владним розпорядчим актом волю особи, що звернулася до суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17 зробила висновок про те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Тобто, належність у спрощеному розумінні означає відповідність законодавству. Обрання позивачем при зверненні до суду неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
При цьому, обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права також має призводити до відмови в задоволенні позову (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13.03.2023 у справі №398/1796/20).
З огляду на наведене вище, суд вважає, що позивачем в частині вказаних вище вимог, обрано неналежний та неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки визнання протиправною бездіяльності без подальшого зобов'язання відповідачів вчинити певні дії, не призводить до поновлення порушених прав.
Щодо визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 , що виявилась у ненаданні (непроведенні) військовослужбовцю військової частини НОМЕР_2 старшому сержанту ОСОБА_2 направлення на медичний огляд суд зазначає про таке.
Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України».
Пунктом 6.1 Положення №402 передбачено, що направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться, зокрема, керівниками ТЦК та СП.
Військовослужбовці оглядаються ВЛК у закладах охорони здоров'я (установах) за територіальним принципом або за місцем лікування, навчання, перебування у відрядженні, за місцем проведення відпустки (п.6.6 Положення №402).
Відповідно до п.6.16 Положення №402 військовослужбовці, які не перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (установах) направляються на медичний огляд ВЛК для визначення потреби в тривалому лікуванні на підставі направлення прямого начальника від командира окремої частини, йому рівних та вище або керівника ТЦК та СП.
Таким чином, у разі перебування військовослужбовця у відпустці для лікування після захворювання чи поранення, останній має право звернутися до керівника ТЦК та СП, зокрема за територіальним принципом або за місцем лікування чи проведення відпустки, щодо направлення на медичний огляд для визначення придатності до військової служби або для вирішення питання про потребу у продовженні відпустки для лікування у зв'язку із хворобою \після поранення.
Як встановлено судом, позивач звернувся з рапортом від 30.01.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_8 щодо надання направлення на медичний огляд ВЛК. ІНФОРМАЦІЯ_9 листом від 17.02.2025 №10/559 відмовив позиву у видачі направлення мотивуючи це тим, що підставою для видачі направлення на медичний огляд є попередній запис до електронної черги, а тому, у зв'язку із відсутністю запису до електронної черги таке направлення видати неможливо. Зазначена відмова також містить посилання на відсутність можливої дати для проходження військово-лікарської експертизи, з огляду на що, позивачу рекомендовано повернутися до військової частини.
Подаючи відзив на позов, свою відмову ІНФОРМАЦІЯ_9 мотивує розпорядженням Головного клінічного госпіталю від 06.02.2025 №74, втім, суд зазначене до уваги не приймає, оскільки розпорядження Головного клінічного госпіталю від 06.02.2025 №74 не є тим нормативно-правовим актом, на підставі якого видаються направлення на медичний огляд. Крім того, жодним нормативно-правовим актом не встановлено необхідності здійснювати попередній запис до електронної черги з метою отримання направлення, а відсутність можливої дати для проходження військово-лікарської експертизи не може мати наслідком відмову у наданні направлення.
Таким чином, з огляду на наведені вище положення Наказу Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» слід зобов'язати відповідача надати направлення ОСОБА_1 на медичний огляд.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
На підставі частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене суд зазначає, що військовою частиною НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_9 , як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності прийнятих рішень.
З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії слід задовольнити частково.
Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 139, 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 18.10.2024 №498 «Про призначення службового розслідування щодо старшого сержанта ОСОБА_1 ».
Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 17.11.2024 №215 «Про результати службового розслідування щодо старшого сержанта ОСОБА_1 ».
Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 19.10.2024 №298 в частині, що стосується ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 03.11.2024 №168-РС в частині, що стосується ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.11.2024 №315 в частині, що стосується ОСОБА_1 .
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненадання військовослужбовцю ОСОБА_1 направлення на медичний огляд, відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати військовослужбовцю ОСОБА_1 направлення на медичний огляд відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402.
В решті позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
Відповідач-1: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 )
Відповідач-2: ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 )
Відповідач-3: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).
Рішення суду в повному обсязі складено 04.11.2025.
Суддя Л.О. Житняк