22 жовтня 2025 р. № 400/2003/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Брагар В. С. за участю секретаря судового засідання Дурової А.О., розглянув за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Н-СІТІ", вул. Харчука, 35,м. Новий Буг,Миколаївська обл., Баштанський р-н,55601,вул. Якова Гніздовського, 1, оф.610,м. Київ,02094
до відповідачаГоловного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Героїв Рятувальників, 6,м. Миколаїв,54005,
провизнання протиправними та скасування наказу від 13.09.2023 № 004-П і податкових повідомлень-рішень від 24.11.2023 № 1120114290701, № 1119914290701, № 1120214290701 в частині,
за участю:
представника позивача: Лушнікова В.П.,
представника відповідача: Єремєєва С.О.
До Миколаївського окружного адміністративного суду товариство з обмеженою відповідальністю "Н-СІТІ" (далі - позивач, ТОВ «Н-СІТІ») із позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач) та просить суд (з урахуванням уточнених і виправлених позовних вимог):
- визнати незаконним та скасувати Наказ Головного управління ДПС у Миколаївській області про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Н-СІТІ» №004-П від 13.09.2023р.;
- визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області №1120314290701 та №1119914290701 від 24.11.2023р;
- визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 24.11.2023 №1120214290701 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежами: податок на прибуток в сумі 2435240грн., штрафні санкції в сумі 627132,75грн.;
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що оскаржуваний наказ на проведення документальної планової виїзної перевірки позивача є протиправним, оскільки період перевірки (2017-2019 року) знаходиться поза межами строку позовної давності, що прямо суперечить ст. 102 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Відтак, акт перевірки та винесені на його підставі податкові повідомлення - рішення (далі - ППР), які складені та прийняті в результаті виконання незаконного Наказу, та в супереч прямій імперативній нормі ст.102 ПК України і якими визначені грошові зобов'язання позивачу за 2017-2019 роки, є також недопустимими та протиправними, враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду. Щодо оскаржуваних ППР позивач вказує, що вони є протиправними, оскільки суперечать нормам ПК України. Щодо висновку відповідача про реалізацію позивачем товарів за ціною нижче придбання, позивач пояснює це тим, що виходячи з наведених норм ПК України, законодавець визначає поняття та застосовує для цілей оподаткування різні терміни - «постачання», «продаж (реалізація)», «відвантаження». Постачання та фактичне відвантаження можуть не збігатись у часі (наприклад товар куплений (оплачений), але зберігається на складі продавця і фактичне його відвантаження може відбутись в інший період). Відвантаження товару пізніше його постачання (коли постачання уже відбулося - у випадку попередньої оплати) не передбачає коригування податкових зобов'язань, якщо не змінилась сума компенсації за товар. Таким чином, позивач, отримавши попередню оплату за товар, розраховує податкові зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) відповідно до ст.187 ПК України, декларує їх та складає і реєструє податкові накладні. База оподаткування, з якої розраховувались податкові зобов'язання, завжди визначалась позивачем з ціни товару, яка була зазначена у рахунку та сплачена покупцями. Ця ціна була завжди меншою від ціни, за якою закуповувалось позивачем пально-мастильні матеріали ( далі - ПММ) на момент отримання від покупців попередньої оплати (першої події). Таким чином, операції по постачанню товару були своєчасно, в повному обсязі та у повній відповідності до ПК України оподатковані, а податкові зобов'язання задекларовані. Стосовно ненадання документів для перевірки та донарахування у зв'язку з цим податкових зобов'язань та штрафних санкцій (податковий кредит) позивач вказує, що він мав обов'язок зберігати лише ті документи, пов'язані із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, граничний термін подання звітності з яких не закінчився до 14 листопада 2019 року. Стосовно ПДВ це документи за жовтень 2019 року, а стосовно податку на прибуток - це 4 квартал 2019р. Зобов'язувати позивача надавати документи, які за Законом він не повинен зберігати та нараховувати податкові зобов'язання на підставі ненадання цих документів є протиправними діями, які вчинені відповідачем поза межами його повноважень. Крім того, документи за минулі роки зберігались в приміщеннях у 2022 році на території позивача де велися бойові дії, а в електронному вигляді вся інформація зберігалась на сервері, однак у зв'язку з аварією електромережі у 2020 році, сервер вийшов з ладу та вся інформація на ньому була знищена пожежею. Крім того, спеціальні норми ПК України не пов'язують відсутність права на податковий кредит з відсутністю первинних документів, а лише з відсутністю належним чином зареєстрованої податкової накладної. Всі податкові накладні (далі - ПН) за період з 2017-2019 роки зареєстровані, а тому оскільки всі ПН отримані від постачальників були зареєстровані, а реальний рух активів підтверджений наданими позивачем документами (щодо фактичного руху активів), висновки відповідача є безпідставними.
Ухвалою від 06.03.2024 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що оскаржуваний позивачем наказ на проведення документальної планової виїзної перевірки є правомірним, оскільки в період з 18.03.2020 року по 01.07.2023 року було призупинено перебіг строків давності, передбачених ст. 102 ПК України. Таким чином, початкова дата максимально можливого строку давності встановленого ПКУ є 18.03.2017 року (дата подання звітності до контролюючого органу з якої контролюючий орган, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань). Щодо оскаржуваних позивачем ППР, то податковий орган зазначає, що за результатами перевірки було встановлено порушення позивачем податкового законодавства, про що складено акт перевірки. Поясненнями, наданими позивачем у позовній заяві та доданими до неї документами не було спростовано встановлених під час перевірки порушень податкового законодавства, тому відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.
Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив обґрунтування відповідача та повністю підтримав позовні вимоги.
Від відповідача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких просить відмовити у задоволенні позову та дублює обґрунтування з відзиву на позовну заяву.
Ухвалою від 10.04.2024 року суд залишив без розгляду заяву про збільшення позовних вимог від 09.04.2024 року.
Також, Ухвалою від 10.04.2024 суд постановив перейти зі спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання.
Ухвалою від 17.04.2024 року судом прийнято до розгляду заяву представника позивача про збільшення позовних вимог, залучено Головне управління ДПС у м.Києві до участі у справі в якості співвідповідача та відкладено підготовче засідання.
05.06.2024 року ухвалою суд за заявою відповідача, Головного управління ДПС у м.Києві установив участь його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою від 12.06.2024 року суд закрив провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Н-СІТІ" до Головного управління ДПС у Миколаївській області, Головного управління ДПС у місті Києві, в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування податкової вимоги №0006513-1303-2615 від 21.03.2024 на загальну суму 4464178,01 гривень про сплату податкового боргу з ПДВ.
Також, ухвалою від 12.06.2024 року суд постановив закінчити підготовче провадження та призначити справу № 400/2003/24 до судового розгляду справи по суті у судовому засіданні.
Ухвалою від 16.04.2025 року суд поновив судовий розгляд по справі та призначив судове засідання.
Ухвалою від 05.05.2025 року суд постановив прийняти до розгляду заяву представника позивача від 30.04.2025р. та розглядати справу з урахуванням уточнених позовних вимог.
Розглянувши позовну заяву, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю "Н-СІТІ" зареєстроване в якості юридичної особи. Основним видом діяльності є оптова торгiвля твердим, рідким, газоподiбним паливом i подiбними продуктами (КВЕД 46_71).
На підставі наказу Головного управління ДПС у Миколаївській області «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Н-СІТІ» №004-П від 13.09.2023р. (далі - Наказ) податковим органом у період з 27.09.2023 року по 17.10.2023 року було поведено перевірку з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017р. по 30.06.2023р.
За результатами перевірки позивача, відповідачем було складено акт перевірки від 24.10.2023 №9871/14-29-07 01/36349491 (далі - Акт) та встановлені порушення:
- п.44.1, п. 44.3, п. 44.6 ст.44, п. 85.2 ст. 85, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, п. 14 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 Основні засоби» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за № 288/4509, п.5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №15 «Дохід» затвердженого Міністерством фінансів України від 14.12.1999 №860/4153 (із змінами), ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2 717 148 грн;
- п. 44.1, п. 44.3, п. 44.6 ст. 44, п. 85.2 ст. 85, п.188.1. ст.188, п.п. 192.1.2. п. 192.1 ст. 192, п.198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення податку на додану вартість всього в загальній сумі 8 049 грн та занижено податку на додану вартість в загальній сумі 2 919 141 грн;
- п. 201.8, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в частині не здійснення реєстрації податкових накладних на загальну суму 234838 грн., в т.ч. за січень 2021 на суму 16 грн., лютий 2021 на суму 1 036 грн., березень 2021 на суму 193 грн., квітень 2021 на суму 2888 грн., травень 2021 на суму 13 670 грн., червень 2021 на суму 4752 грн., липень 2021 на суму 6044 грн., серпень 2021 на суму 2763 грн., вересень 2021 на суму 1182 грн., жовтень 2021 на суму 7086 грн., листопад 2021 на суму 2025грн., грудень 2021 на суму 1247 грн., січень 2022 на суму 4009 грн., лютий 2022 на суму 12870грн., березень 2022 на суму 255 грн., квітень 2022 на суму 633 грн., травень 2022 на суму 1392грн., червень 2022 на суму 6918 грн., липень 2022 на суму 107 119 грн., серпень 2022 на суму 30105 грн., вересень 2022 на суму 6 403 грн., жовтень 2022 на суму 7 061 грн., листопад 2022 на суму 2009 грн., грудень 2022 на суму 1 228 грн., січень 2023 на суму 1 312 грн., лютий 2023 на суму 1591 грн., березень 2023 на суму 982 грн., квітень 2023 на суму 2 546 грн., травень 2023 на суму 5232 грн., червень 2023 на суму 271 грн;
- п. 44.6, ст..44, п. 85.2 ст. 85 ПК України, в результаті не забезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів.
ТОВ «Н-СІТІ» не погодившись з висновками акту подало на адресу відповідача заперечення від 7.11.2023 року №20231107-1, за результатами розгляду якого змін не внесено, про що повідомлялось позивача листом від 21.11.2023 №25379/6/14-29-07-01-02.
На підставі висновків акту відповідачем прийнято ППР:
- форми «Р» №1120214290701, яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 3394948,75 грн., в т.ч. за основним платежем 2717148,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 677800,75 грн;
- форми «Р» №1120314290701, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3648926,25 грн., в т.ч. за основним платежем 2919141,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 729785,25 грн;
- форми «В4» №1120014290701, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 8049 грн;
- форми «ПН» №1119914290701, яким нараховано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за відсутність реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на 0 грн;
- форми «ПС» №1120114290701, яким застосовано штрафну санкцію у зв'язку з ненаданням до перевірки документів у сумі 1020,00 грн.
Позивач не погодившись з Актом та ППР подав скаргу до ДПС, за результатами розгляду якої ДПС України прийнято рішення від 06.02.2024 №2855/6/99-00-06-01-01-00, яким скаргу залишено без задоволення, а зазначені вище ППР без змін.
Позивач вважаючи протиправними наказ Головного управління ДПС у Миколаївській області про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Н-СІТІ» №004-П від 13.09.2023 року, ППР від 24.11.2023 року №1120314290701, №1119914290701 та ППР №1120214290701 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежами: податок на прибуток в сумі 2435240грн., штрафні санкції в сумі 627132,75грн., звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, врегульовані ПК України.
Відповідно до п. 61.1 ст.61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
За приписами абзаців 1 та 2 пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.
Не може бути предметом планової документальної перевірки питання дотримання платником податків принципу "витягнутої руки", крім випадків перевірки дотримання платником податків вимог підпунктів 140.5.4, 140.5.5-1, 140.5.6 пункту 140.5 статті 140 цього Кодексу.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Документальною невиїзною позаплановою електронною перевіркою за заявою платника податків (далі - електронна перевірка) вважається перевірка, що проводиться на підставі заяви, поданої платником податків з незначним ступенем ризику, визначеним відповідно до пункту 77.2 статті 77 цього Кодексу, до контролюючого органу, в якому він перебуває на податковому обліку. Заява подається за 10 календарних днів до очікуваного початку проведення електронної перевірки, але не раніше офіційного повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, про запровадження проведення такої перевірки для відповідних платників податків: які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності; суб'єктів господарювання мікро-, малого; середнього підприємництва; інших платників податків. Форма заяви, порядок її подання, прийняття рішення про проведення електронної перевірки встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідно до п.77.4 ст.77 ПК України про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому (його представнику) не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано (вручено) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.
Пунктом 81.1 ст.81 ПК України визначено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.
У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.
Згідно з п.42.2 ст.42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Відповідно до п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Згідно із положеннями пп. 49.18.3 п.49.18 ст. 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: Податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює:календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом 49.18.4 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.
Суд зауважує, що згідно оскаржуваного Наказу, перевірку призначено за період діяльності позивача з 01.01.2017 року по 30.06.2023 року.
Таким чином, граничним строком для подання декларації з податку на прибуток за 2017 рік є строк до 01.03.2018, відповідно з 02.03.2018 у відповідача виникає право на проведення перевірки протягом 1095 днів за період діяльності, який охоплює 2017 рік.
Тобто, строк на проведення перевірки за період діяльності позивача з 2017 року визначений у спірному наказі закінчується - 01.03.2021 (через 1095 днів).
Відповідно до пп. 102.3.2 п. 102.3 ст. 102 Податкового кодексу України відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого контролюючому органу згідно із законом та/або рішенням суду заборонено проводити перевірку (перевірки) платника податків.
Постановою КМУ від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» встановлено з 12 березня до 3 квітня 2020 року на усій території України карантин.
Відповідно до п.52-2 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України встановлено мораторій на проведення документальних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), крім: документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.7 та 78.1.8пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу.
На період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.
Постановою КМУ від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Підпунктом 69.35-2 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України визначені підприємств, що можуть бути включені до плану-графіку та перевірені під час проведення планових перевірок з 01.12.2023.
Таким чином, перебіг строку давності на проведення перевірки позивача контролюючим органом було зупинено з 18.03.2020 року по 01.12.2023 року.
Суд відхиляє посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2021р. № 89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок», оскільки зміна положень ПК України здійснюється виключно законами про внесення змін до Кодексу, відповідно зміна строків, дії мораторію може бути здійснення виключно шляхом прямого внесення змін до Податкового кодексу України. Зазначений висновок ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду, що викладений у справі №420/12859/21.
Таким чином, відповідачем при визначені періоду перевірки позивача дотримано строки давності визначені п.102.1 ст. 102 ПК України, з урахуванням п.52-2 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України (період зупинення строків давності). Тому, у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування Наказу Головного управління ДПС у Миколаївській області про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Н-СІТІ» №004-П від 13.09.2023 року, слід відмовити.
Щодо вимог позивача про визнання протиправними та скасування ППР від 24.11.2023 року №1120314290701, №1119914290701 та №1120214290701 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежами: податок на прибуток в сумі 2435240грн., штрафні санкції в сумі 627132,75грн, суд зазначає наступне.
Так, в акті перевірки відповідач зазначив, що за період з 01.01.2021 року по 28.02.2022 року при співставленні собівартості реалізованого товару та доходу від реалізації цих товарів в розрізі окремих операцій ним встановлено реалізацію товарів за ціною нижчою ніж ціна придбання.
З пояснень позивача вбачається, що такого висновку податковий орган дійшов не врахувавши, що позивач, отримавши попередню оплату за товар, розраховує податкові зобов'язання з ПДВ відповідно до ст. 187 ПК України, декларує їх та складає і реєструє податкові накладні. База оподаткування, з якої розраховувались податкові зобов'язання, завжди визначалась позивачем з ціни товару, яка була зазначена у рахунку та сплачена покупцями. Ця ціна була завжди меншою від ціни, за якою закуповувалось позивачем ПММ на момент отримання від покупців попередньої оплати (першої події). При цьому, сума компенсації за товар, після його постачання не була змінена сторонами договорів.
Згідно з підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України, об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
При цьому, згідно підпунктів 14.1.191, 14.1.202 пункту 14.1. ст. 14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.
Положення пункту 23.1 статті 23 ПК України передбачають, що базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування.
База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.
Стаття 188 ПК України встановлює порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг.
Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
При цьому, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. Отже, законодавством встановлено, що база оподаткування це договірна (контрактна) ціна, яка не може бути нижчою за ціну придбання відповідних товарів/ послуг.
При цьому, пунктом 192.1 статті 192 ПК України встановлено, що якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до підпункту 192.1.1 пункту 192.1 ст. 192 ПК України, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:
а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок;
б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг.
Постачальник має право зменшити суму податкових зобов'язань лише після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування до податкової накладної.
Вказаними нормами, законодавцем встановлюється порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг. При цьому, ним чітко встановлено нижню межу бази оподаткування ПДВ операцій із постачання товарів/послуг, придбаних платником податків - ціна придбання. А також, законодавець визначає поняття та застосовує для цілей оподаткування різні терміни - «постачання», «продаж (реалізація)», «відвантаження». При цьому, «постачання» товарів включає в себе «продаж (реалізацію)», але передбачає передачу права власності на товар, а «відвантаженням» є фізична передача товару покупцю і відповідно постачання та фактичне відвантаження можуть не збігатись у часі. Тобто, наприклад, товар оплачений, але зберігається на складі продавця і фактичне його відвантаження може відбутись в інший період.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач здійснює господарську діяльність з поставки ПММ покупцям, при цьому закуповуючи його у постачальників. Продаж ПММ здійснюється позивачем на підставі договорів, за умовами яких визначено попередню оплату покупцями товару. Оплата здійснюється протягом 3-х днів з моменту отримання рахунку позивача. Відвантаження (фактична передача - заправка автотранспорту на АЗС) вже поставленого (купленого покупцями) Товару, проводиться по мірі виникнення потреби у покупців протягом певного часу (неділя, місяць, іноді півроку) після постачання. Після отримання попередньої оплати товару позивач розраховує податкові зобов'язання з ПДВ відповідно до ст.187 ПК України, декларує їх та реєструє податкові накладні. Відповідно базою нарахування є розрахунок з ціни товару, яка була зазначена у рахунку та сплачена покупцями.
Як вбачається, з акту перевірки відповідач дійшов висновку про реалізацію товару позивачем за ціною нижче придбання порівнявши в таблиці значення рахунків 902 (собівартість реалізованих товарів) та 281 (товари на складі), при цьому навів в таблиці ціну, що становить базу оподаткування та з якої розраховуються податкові зобов'язання на дату відвантаження товару, що не відповідає даті постачання (отримання попередньої оплати) позивачем. Тоді як, дані цих рахунків (902 «собівартість реалізованих товарів» та 281 «товари на складі»), не відображають дійсну ціну придбання та ціну поставки (базу оподаткування), оскільки відповідачем не враховано, що поставка (отримання коштів) та відвантаження товару не збігаються у часі і відповідно в ціні. Так, позивач після отримання попередньої оплати в рахунку 361 «розрахунки з покупцями» з дати отримання попередньої оплати відображає кредиторську заборгованість перед покупцем на вартість товару, яка і є відображенням бази оподаткування ПДВ за першою подією. Тому, для того щоб порівняти ціну придбання та ціну постачання товару, необхідно порівнювати ціну за якою товар був придбаний та проданий на дату постачання товару покупцю, а не на дату фактичного відвантаження, як безпідставно розрахував відповідач і проігнорував взагалі дані рахунку 361. Такі, дії відповідача суперечить положенням п.187.1 ст.187 ПК України. Крім того, суд звертає увагу, що ці рахунки відображають лише внутрішній бухгалтерський облік та жодним чином не впливають на податкові зобов'язання чи податковий кредит, оскільки не є первинними документами, не впливають на ціну купівлі чи продажу товару яка відображається в первинних документах щодо руху активів позивача (видаткові накладні, виписки банку щодо оплати товару, податкові накладні). Отже, висновки відповідача зроблені лише на підставі співставлення рахунків, до того ж без урахування рахунку 361 та без дослідження первинних документів, а саме банківських виписок зі сплати коштів за придбання позивачем товару у постачальників та отримання позивачем коштів за його постачання покупцям. Тобто, висновки відповідача про реалізацію позивачем товарів за ціною нижчою ніж ціна придбання ґрунтуються на припущеннях перевіряючого, є необґрунтованими та недоведеними під час розгляду справи. Відтак, є протиправними ППР №1120314290701, яким позивачу було донараховано податкові зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 2919141,00 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 729785,25грн., а також ППР №1119914290701, яке прийнято на підставі цих же висновків і яким позивача зобов'язано зареєструвати податкові накладні на суму 234838,00 грн.
Суд, також вважає безпідставним висновок відповідача стосовно ненадання документів для перевірки та донарахування у зв'язку з цим податкових зобов'язань та штрафних санкцій (податковий кредит), оскільки позивачем було надано на підтвердження фактичного руху ТМЦ всі акцизні накладні, які містять дані видаткових накладних та містить електронні підписи платників податку. Ці данні співставляються з даними контрагентів (постачальників та покупців) включаючи кількість товару, ціну, дату і дані сторін та підтверджуються ДПС при реєстрації акцизної накладної (у випадку розбіжностей в реєстрації відмовляється).
Крім того, відповідно до абз. 3 п. 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 01.07.2017 р. в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, для покупця таких товарів/послуг є достатньою підставою для нарахування сум податку, що належать до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Згідно з п.201.16 ст.201 ПК України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відтак, під час реєстрації податкової накладної, контролюючий орган має перевірити накладну на відповідність вимогам податкового законодавства, а тому реєстрація податкової накладної підтверджує те, що податкова накладна була складена платником ПДВ за реальною господарською операцією.
Всі податкові накладні, отримані за період з 01.01.2017 р. по 31.12.2019 р., на загальну суму 2627453,22 грн, задекларовані позивачем у складі податкового кредиту у відповідному періоді, були своєчасно і в повному обсязі зареєстровані постачальниками (продавцями) позивача в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Суд, також, звертає увагу, що наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та для відмови платнику ПДВ у формуванні податкового кредиту за рахунок сум цього податку у ціні придбаних товарів (послуг), якщо інші об'єктивні дані свідчать про зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі № 825/3419/14, від 17.12.2024 року у справі № 320/8946/23.
Щодо оскаржуваного ППР від 24.11.2023 №1120214290701 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежами податок на прибуток в сумі 2435240грн., штрафні санкції в сумі 627132,75 грн, суд зазначає наступне.
Відповідач в акті перевірки дійшов висновку про завищення собівартості, інших операційних витрат, інших витрат за період з 01.01.2017 по 31.12.2019 роки на суму 13444600,00 грн: 2017 рік - витрати 1824900,00 грн. - податок на прибуток 328482,00 грн. 2018 рік - витрати 8746500,00 грн - податок на прибуток 1574370,00 грн. 2019 рік - витрати 2873200,00 грн - податок на прибуток 517176,00 грн. Зазначене відповідач обґрунтував відсутністю документів за вказаний період, що підтверджують витрати позивача.
Позивач за період з 01.01.2017 р. по 30.06.2023 роки отримував дохід від реалізації палива за видами діяльності відповідно КВЕД: 46.71 Оптова торгiвля твердим, рідким, газоподібним паливом i подібними продуктами та 47.30 Роздрiбна торгiвля пальним.
Для провадження своєї господарської діяльності позивачем проводилась закупівля товару у постачальників і відповідно кожна операція з придбання та реалізації пального зафіксована в Єдиному реєстрі акцизних накладних та наявна в базі даних Відповідача.
Так, відповідно до пункту 231.1 ст. 231 ПК України платник податку при ввезенні на митну територію України пального або спирту етилового, з якого сплачено акцизний податок, або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу, або реалізації пального або спирту етилового зобов'язаний скласти в електронній формі акцизну накладну за кожним кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД реалізованого пального або спирту етилового з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та зареєструвати таку акцизну накладну в Єдиному реєстрі акцизних накладних.
Платник податку зобов'язаний скласти акцизну накладну на обсяги пального або спирту етилового, використаного для власного споживання; реалізованого та/або використаного для виробництва непідакцизної продукції на умовах, встановлених статтею 229 цього Кодексу; втраченого у межах та/або понад встановлені норми втрат; зіпсованого, знищеного, в тому числі внаслідок аварії, пожежі, повені, інших форс-мажорних обставин чи з іншої причини, пов'язаної з природним результатом, а також внаслідок випаровування у процесі виробництва, обробки, переробки, зберігання чи транспортування такого пального або спирту етилового, а також при здійсненні операцій, які не підлягають оподаткуванню або звільняються від оподаткування.
В акцизній накладній зазначаються в окремих полях такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер акцизної накладної з номером примірника; б) дата складання акцизної накладної; в) повна або скорочена назва юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник акцизного податку, - особи, яка реалізує пальне або спирт етиловий; г) код ЄДРПОУ (для юридичних осіб) або реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) особи, яка реалізує пальне або спирт етиловий, та суб'єкта господарювання - отримувача пального або спирту етилового; ґ) повна або скорочена назва юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - суб'єкта господарювання - отримувача пального або спирту етилового; д) код товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД або умовний код, визначений підпунктом 230.1.3 пункту 230.1 цієї статті; е) опис пального або спирту етилового; є) обсяг пального в літрах, приведених до температури 15° C, або обсяг спирту етилового в декалітрах 100-відсоткового спирту, приведених до температури 20° C; ж) уніфікований номер акцизного складу в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, з якого реалізовано пальне або спирт етиловий; з) уніфікований номер акцизного складу в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, на який отримане пальне; и) номер реєстрації транспортного засобу в уповноважених органах відповідної держави та тип і ємність транспортного засобу - акцизного складу пересувного, а для трубопровідного транспорту - назва трубопроводу. і) ознака напряму використання та умов оподаткування пального або спирту етилового; ї) ознака щодо реалізації пального у паливний бак транспортного засобу або в тару споживача через паливороздавальну або оливороздавальну колонку з акцизного складу, який є місцем роздрібної торгівлі пальним, на яке отримано ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним; к) ознака щодо реалізації пального або спирту етилового з акцизного складу до іншого акцизного складу з використанням акцизного складу пересувного, у разі якщо до реалізації пального або спирту етилового такий інший акцизний склад уже відомий; м) адреса місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб'єкт господарювання - не платник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.
З огляду на зазначену норму ПК України, акцизні накладні складаються та реєструються платниками податків в день реалізації пального та містять всі необхідні реквізити для ідентифікації проведеної господарської операції.
Таким чином, при купівлі позивачем ПММ здійснювалась обов'язкова реєстрація постачальником ПММ акцизної накладної в Єдиному реєстрі акцизних накладних, а також податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Рух активів позивача - сплата коштів за ПММ постачальникам (витрати) фіксується у банківських виписках. В цих документах зафіксовано місце поставки, дата, рух ПММ, кількість, ціна, сторони.
Відповідачем було зроблено висновок про завищення собівартості, інших операційних витрат, інших витрат за період з 01.01.2017 по 31.12.2019 роки лише перевіркою відображених даних у рядку 2000 «Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» та рядка 70 «Дохід від реалізації».
Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. № 318, у п. 7 розділу «Визнання витрат» зазначено, що: «Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.». Інші витрати відображаються в рядку 2165 Звіту про фінансові результати, відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 «Спрощена фінансова звітність». Відповідно до п. 5.6: у статті «Інші витрати» відображаються: витрати на сплату процентів та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями; втрати від участі в капіталі; собівартість реалізації фінансових інвестицій; втрати від неопераційних курсових різниць; втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів; інші витрати, які виникають у процесі діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.
Таким чином, відповідно до п.7 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», одночасно з визнанням доходу за період з 01.01.2017 р. по 30.06.2023 р. витрати, для отримання цього доходу також визнаються витратами цього періоду. Тоді, як відповідачем в акті витрати за період з 01.01.2017 р. по 31.12.2019 р. неправомірно не враховано посадовими особами Відповідача при обчисленні показника фінансового результату до оподаткування, який відображається в рядку 2290 Звіту про фінансові результати, відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 «Спрощена фінансова звітність», згідно п. 5.7 якого у статті «Фінансовий результат до оподаткування» відображається різниця між доходами та витратами підприємства.
Отже, врахування відповідачем доходу у фінансовій звітності позивача та одночасно неврахування витрат при цьому, не відповідає змісту та положенням чинного законодавства, в свою чергу витрати позивача на закупівлю товару повністю підтвердженні первинними документами. Таким чином, суд уважає, що висновки відповідача в акті здійсненні з порушенням п.п.134.1.1. п.134.1 ст. 134 ПК України та Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та без урахування первинних документів, тобто є протиправними.
Суд також, уважає безпідставними висновки відповідача щодо завищення витрат на вартість ремонтних робіт на суму 1368763,00 грн. за 1 півріччя 2023 року, з огляду на наступне.
Так, відповідач в акті зазначив, що ремонтні роботи не можуть відноситись до поточного ремонту, оскільки за їх результатом вбачається підвищення техніко-економічних можливостей об'єкту з посиланням на наказ Держжитлокомунгоспу України від 10.08.2004р. №150. Однак, цей наказ був прийнятий на виконання положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 №1875-IV, який втратив чинність 01.05.2019 року. Суд також зазначає, що зазначений наказ не регулює відносини у сфері бухгалтерського чи податкового обліку.
Тоді як, Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджені Наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 №561 відповідно до статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV містить критерії для віднесення витрат до капітальних інвестицій, які є відмінними від тих, на які посилається відповідач використовуючи Наказ Держжитлокомунгоспу України від 10.08.2004р. №150. В Акті відсутні будь-які дані щодо добудови або збільшення площі приміщень, збільшення виробничої потужності, впровадження нових технологічних процесів, тощо.
Так, проведення поточних ремонтних робіт автозаправних станцій позивача передбачено умовами договору оренди №1 від 27.03.2020 р., укладеному з ПП «Геліос» (ЄДРПОУ 25375818), а саме відповідно до п.7 Договору «Права та обов'язки орендаря», згідно з яким орендар бере на себе наступні обов'язки: « 7.1.4 Самостійно за власний рахунок здійснювати поточний ремонт майна протягом строку оренди. 7.1.5 За власний рахунок усувати несправності та поломки комунікацій.».
Наказом ТОВ «Н-СІТІ» від 27.03.2020р. № 5 «Основні засоби (ОЗ) та інші малоцінні необоротні матеріальні активи (МНМА)» було затверджено Положення про облікову політику та організацію бухгалтерського обліку ТОВ «Н-СІТІ».
Відповідно до підпункту 8.10, 8.11 пункту 8 зазначеного Положення, Первісну вартість основних засобів збільшувати на суму витрат, що збільшують очікувані економічні вигоди від використання такого активу.
Рішення про характер і ознаки ремонтних робіт (тобто на що вони спрямовані: на підтримку чи поліпшення) приймається керівником підприємства з урахуванням результатів аналізу існуючої ситуації й істотності таких витрат (п. 29 Методичних рекомендацій № 561). Підприємство самостійно визначає, на що спрямовані роботи: на підвищення техніко-економічних можливостей об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, реконструкція), що спричинить у майбутньому збільшення економічних вигід. Ознаками поліпшень, вважати, збільшення очікуваного строку корисного використання об'єкта або збільшення кількості та якості продукції (робіт, послуг), що випускаються таким об'єктом ОЗ, або на підтримку об'єкта в придатному для використання стані (відновлення працездатності об'єкта) й одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигід від його використання. Тобто, коли проведені роботи особливо не вплинули на функціональність об'єкта ОЗ і не змінили його первинні характеристики - по суті, відновили робочий ресурс об'єкта в тому ж вигляді, ніяк його не поліпшивши кардинально. Витрати, що підтримують об'єкт основного засобу у робочому стані, відносити до витрат періоду, у якому такі витрати понесені. При проведенні капітальних ремонтів або поліпшень ОЗ згідно з п. 23 П(С)БО 7 на період проведення реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання і консервації об'єкта ОЗ призупинити нарахування амортизації за таким об'єктом, якщо такі заходи не завершені в межах одного місяця, то нарахування амортизації припинити з місяця, наступного за місяцем його переведення на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання, консервацію. Поновити нарахування амортизації з місяця, наступного за місяцем введення об'єкта в експлуатацію після проведених капітальних ремонтів або поліпшень ОЗ заходів (абзац четвертий п. 29 П(С)БО 7).
При поточних ремонтах, що проводяться для підтримки об'єкта ОЗ у робочому стані, амортизацію не припиняти.
З огляду на зазначене, на період проведення поточного ремонту робота АЗС не зупинялась, підстав для припинення нарахування амортизації основних засобів у Орендодавця не виникало, що також, підтверджується щоденними звітами РРО, які надавались позивачем протягом 1 півріччя 2023 року до органів ДПС і наявні у відповідача.
Таким чином, висновки Акту відповідача про проведення позивачем не поточного, а капітального ремонту не ґрунтуються на жодних доказах, відтак є припущенням відповідача, що свідчить про протиправність ППР від 24.11.2023 №1120214290701 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежами податок на прибуток в сумі 2435240грн., штрафні санкції в сумі 627132,75 грн.
Згідно зі ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи суд встановив правомірність оскаржуваного наказу про проведення перевірки позивача. При цьому, відповідач в ході розгляду справи не довів правомірності податкових повідомлень - рішень від 24.11.2023 року №1120314290701, №1119914290701 та №1120214290701 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежами: податок на прибуток в сумі 2435240грн., штрафні санкції в сумі 627132,75грн., тому зазнаечні рішення належить скасувати.
Позов задовольнити частково.
Судовий збір відповідно до ст. 139 КАС України підлягає стягненню з відповідача на користь бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 24 224,00 грн.
Також, позивач просив суд стгнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 31 000 грн. На підтвердження понесених витрат позивачем надано копії ордеру про надання правничої (правової) допомоги, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, платіжної інструкції про сплату правничої допомоги №565 від 21.02.2024 року на суму 31000 грн.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з частинами першою - третьою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС України).
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію (зокрема, постанови від 20 травня 2020 року у справі №240/3888/19, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, від 11 грудня 2019 року у справі №2040/6747/18), що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 по справі № 640/194/98/19.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Тому, зважаючи на обсяг матеріалів справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, складність справи, значення справи для позивача та у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, суд стягує на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 20 000 грн.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Н-СІТІ" (вул. Якова Гніздовського, 1, оф.610, м. Київ, 02094, ідентифікаційний код 36349491) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв,54005 ідентифікаційний код 44104027) - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 24.11.2023 р. №1120314290701 та №1119914290701.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 24.11.2023 №1120214290701 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежами: податок на прибуток в сумі 2435240грн., штрафні санкції в сумі 627132,75грн.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв,54005 ідентифікаційний код 44104027) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-СІТІ» (вул. Якова Гніздовського, 1, оф.610, м. Київ, 02094, ідентифікаційний код 36349491) судовий збір в розмірі 24 224,00 грн.
6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв,54005 ідентифікаційний код 44104027) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-СІТІ» (вул. Якова Гніздовського, 1, оф.610, м. Київ, 02094, ідентифікаційний код 36349491) витрати на правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 03.11.2025 року.
Суддя В. С. Брагар