Ширяївський районний суд Одеської області
03.11.2025 Справа №: 518/1322/25 Провадження № 2/518/482/2025
03 листопада 2025 року селище Ширяєве
Ширяївський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Гуржій А.В.
секретаря судового засідання Майнич В.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Ширяєве цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», позивач ) звернулося до Ширяївського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якій просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договорами №2358961, №02123-08/2024, №00-9850404 в загальному розмірі 52802,50 грн. та понесені судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач не виконує умови договорів: №2358961, №02123-08/2024, №00-9850404, права вимоги за якими, позивач набув за договорами факторингу.
Оскільки по теперішній час відповідач грошові кошти не повернув, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою суду від 11.08.2025 року відкрито провадження у справі з призначенням до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У судові засідання сторони не з'явились.
Представник позивача в позовній заяві просить розглянути справу у відсутність представника позивача на підставі наявних доказів та матеріалів, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання у відповідності до ст.128 ЦПК України повідомлявся належним чином.
21.08.2025 року від представника відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.
08.09.2025 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача, в якому просив поновити відповідачу процесуальний строк на подання суду відзиву, та відмовити в задоволенні позову в частині стягнення нарахованих штрафних санкцій та відсотків за Кредитними договорами: за Договором позики №2358961 від 23.07.2024 в частині стягнення відсотків за користування кредитом - 11760 грн. за період з 10.08.2024 по 30.06.2025, пені 13650 грн.; за Договором про надання фінансового кредиту №02123-08/2024 від 02.08.2024 в частині стягнення заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом - 315,00 грн., штрафних санкцій 6807,50 грн.; за Договором кредитної лінії №00-9850404 від 11.07.2024 в частині стягнення заборгованості зі сплати штрафних санкцій 1400,00 грн. Разом з цим, просить стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правову допомогу в сумі 12 000 грн., на підтвердження понесених судові витрати у вигляді витрат на професійну правову допомогу в сумі 12 000 грн., що підтверджується договором про надання правничої допомоги №248 від 18.08.2025, рахунком-фактурою №1 від 29.08.2025, платіжною інструкцією від 30.08.2025, а також звітом про надану професійну правничу допомогу від 05.09.2025, виходячи, що 1 год. роботи адвоката становить 4000,00 грн.
10.09.2025 року від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, просив проводити судові засідання без участі представника позивача, та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, відзив представника відповідача вважає безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
30.09.2025 року представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив, просив відмовити у задоволенні позовних вимог за позовною заявою ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» по справі №518/1322/25 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» у загальній сумі 31361,40 грн., що складається із заборгованості за: 1) Договором позики №2358961 від 23.07.2024: 1261,40 грн - заборгованість за відсотками з 24.01.2025 по 30.06.2025; 13650 грн - пеня; 2) Кредитним договором №02123-08/2024 від 02.08.2024: 3500 грн - заборгованість за кредитом, 3307,50 грн - заборгованість за процентами з 02.08.2024 по 22.01.2025; 6807,50 грн. - штрафні санкції; 3) Кредитним договором №00-9850404 від 11.07.2024: 560 грн - заборгованість за кредитом, 875 грн. - заборгованість по процентам з 11.07.2024 по 31.01.2025, 1400 грн. штрафні санкції. Здійснити перерозподіл судових витрат між сторонами по справі у разі часткового задоволення позову шляхом стягнення судового збору з відповідача на користь позивача 693,42 грн., повернення позивачеві за рахунок бюджетних коштів 757,00 грн. та стягнення з позивача та користь відповідача понесені витрати на професійну правову допомогу в сумі 12000 грн.
01.10.2025 року представник відповідача подав до суду заяву, в якій визнає позовні вимоги в частині за Договором позики №2358961 від 23.07.2024, із яких 7000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 628,60 грн. - комісія за надання позики; 2) за Кредитним договором №00-9850404 від 11.07.2024, із яких 7000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 11812,50грн. - заборгованість по процентам з 11.07.2024 по 31.01.2025. Разом з цим, судове засідання просив проводити за відсутності відповідача та його представника.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
На підставі абз. 2 ч. 1 ст. 244 ЦПК України судом відкладено ухвалення та проголошення судового рішення до 03.11.2025 року.
Суд, дослідивши надані позивачем документи і матеріали та надані представником відповідача матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до таких висновків.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цього Кодексу.
Судом встановлено, що 23.07.2024 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та відповідачем було укладено договір позики № 2358961 відповідно до якого кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в сумі 7000 грн.
Згідно з умовами п. 1 вищезазначеного Договору позики, за цим Договором Позикодавець зобов'язується передати Позичальнику у власність грошові кошти (надалі «Позику»), на погоджений умовами Договору строк (надалі - «Строк Позики»), з метою придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, а Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку Позики, або достроково, та сплатити Позикодавцю плату (Проценти) від Суми Позики.
Відповідно до п. 2.1- 2.4 умов вищезазначеного договору строк позики 18 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,50 % в день (процентна ставка/день%), комісія за надання позики 26,83% від суми наданої позики, пеня 5%, дата повернення позики 09.08.2024 року.
14.06.2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та позивачем укладено Договір факторингу №14/06/21, у відповідності до умов якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передає (відступає) позивачу за плату належні йому Права Вимоги, а позивач приймає належні ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» Права Вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників, що підтверджується актом прийому-передачі реєстру боржників до договору факторингу та платіжною інструкцією. У подальшому між сторонам були підписані додаткові угоди до вищезазначеного договору факторингу.
Відповідно до Реєстру боржників № 41 від 24.01.2025 до Договору факторингу №14/06/21 від 14.07.2021, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 22540 грн., з яких: 7000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 1261,40 грн. сума заборгованості за відсотками; 13650 грн. - сума заборгованості за пенею, 628,60 грн. комісія за надання позики, нараховано за кількість прострочених 120 днів заборгованості.
02.08.2024 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та відповідачем було укладено договір про надання фінансового кредиту №02123-08/2024 на суму 3500 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, строком на 120 днів під 1,5% в день. У договорі сторони домовилися перерахувати суму кредиту на картковий рахунок відповідача. Сторони також домовилися, що загальна вартість кредиту становить 9800 грн. Аналогічні умови кредиту також містяться у паспорті споживчого кредиту.
22.01.2025 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК«ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» було укладено договір факторингу №22012025/2, у відповідності до якого до ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» перейшло право грошової вимоги, зокрема за договором №02123-08/2024.
TOB «ФК «ЄАПБ» набув права грошової вимоги до відповідача за вказаним договором в сумі 13615 грн., з яких: 3500 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 3307,50 грн. - сума заборгованості за відсотками; сума заборгованості за штрафними санкціями 6807,50 грн., нараховано за кількість прострочених 98 днів заборгованості.
Вказана сума підтверджується витягом з реєстру боржників.
ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» виконало умови договору про надання споживчого кредиту та перерахувало шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної картки відповідача грошові кошти в 3500 грн., що вбачається з копії листа ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 23.04.2025 року № 3466_250423100818.
11.07.2024 року між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та відповідачем було укладено договір кредитної лінії №00-9850404 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Зокрема, відповідач, за допомогою мережі Інтернет, перейшов на офіційний сайт первісного кредитора - https://treba.credit/ та ознайомився з актуальною редакцією Правил надання грошових коштів у позику. Після цього добровільно без примусу чи тиску відповідач заявив про бажання отримання коштів, зареєструвався на сайті, під час чого пройшов процедуру ідентифікації/верифікації, керуючись підказками сайту кредитодавця, тобто вказав свої особисті персональні ідентифікаційні дані.
Пунктом 4.3.4 Договору передбачено, що позичальник при реєстрації на сайті кредитодавця зобов'язується вказувати повні, точні та достовірні відомості, включаючи свої персональні дані. Первісним кредитором здійснено ідентифікація/верифікація у спосіб передбачений Постановою НБУ №107 від 28.07.2020 року «Про затвердження Положення про здійснення установами фінансового моніторингу» та залежно від технічних особливостей, результатів належної перевірки, умов фінансової послуги використовується один (або декілька) із зазначених способів ідентифікації та верифікації Клієнта: - отримання через Систему BankID НБУ ідентифікаційних даних; - отримання копії ідентифікаційного документа та довідки про присвоєння PHOKПП (якщо немає необхідної інформації в ідентифікаційному документі), засвідченої KEП власника ідентифікаційного документа; - отримання ідентифікаційних даних та фінансового номера телефону з бюро кредитних історій (за умови, що джерелом таких даних є банк) та коректного введення особою, верифікація якої здійснюється, одноразовим ідентифікатором (оtр пароля), надісланого установою на такий фінансовий номер телефону, та фотофіксації особи із використанням методу розпізнавання реальності особи та особи з власними ідентифікаційними документами, а саме сторінки/сторони, що містить фото (п. 2.1. Договору).
Таким чином ТОВ «МАКС КРЕДИТ», перед прийняттям рішення щодо видачі кредитних коштів та укладання Договору, перевірило не лише особисті дані відповідача з метою ідентифікації, а і платіжну картку, а саме: приналежність платіжної картки позичальнику.
Наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, прийняття відповідних умов надання кредиту, а також повідомлення кредитодавцем у встановленій законом формі всіх умов, які є необхідними відповідно до вимог чинного законодавства України. Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 Договору, кредитодавець надає позичальнику кредит у національній валюті у вигляді кредитної лінії, у розмірі 7000 грн. на умовах, передбачених договором, строк кредитної лінії 360 днів, строк кредитування (дата остаточного повернення кредиту 06.07.2025 року), а позичальник зобов'язується одержати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Відповідно до п. 2. 8 Розділу 2 Кредитного договору, кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування кредитодавцем зі свого поточного рахунку на карту позичальника, емітовану банком України.
Кредитодавець одноразово нараховує комісію за надання кредиту у розмірі 15,00% від суми Кредиту, що складає: 1050 грн., яку позичальник зобов'язаний сплатити на умовах, визначених пунктом 3.4 цього Договору (п. 1.6. Договору).
Відповідно до п. 1.5 сторони погодили тип процентної ставки-фіксована. Відповідно до п. 1.5.1. стандартна процента ставка складає 1,45% від суми кредиту за кожний день користування кредитом, застосовується у межах строку дії кредитної лінії, зазначеного в пункті 1.3. цього Договору (за виключенням строку кредитування, коли Позичальник має право на використання Зниженої процентної ставки).
Водночас сторонами обумовлена знижена процентна ставка на рівні 0,5% від суми кредиту за кожний день користування кредитом.
Відповідно до розрахунку ТОВ «МАКС КРЕДИТ» заборгованість у розмірі 20247,50 грн., складається з: 7000 грн. - заборгованість по кредиту; 825 грн. - заборгованість зі сплати комісії; 12687,50 грн. - заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом, 560 грн. - сума заборгованості за нарахованими комісіями, 1400 грн. - штрафні санкції з умов договору (станом на 19.03.2025 року). Разом з цим, вбачається що відповідач частково сплачував заборгованість.
19.03.2025 року між Позивачем та ТОВ «МАКС КРЕДИТ» укладено Договір факторингу №19032025-МК/ЄАПБ, у відповідності до умов якого ТОВ «МАКС КРЕДИТ» передає (відступає) позивачу за плату належні йому Права Вимоги, а позивач приймає належні ТОВ «МАКС КРЕДИТ» Права Вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників, що підтверджується актом прийому-передачі реєстру боржників до договору факторингу та платіжною інструкцією.
Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу №19032025-МК/ЄАПБ, від 19.03.2025 позивач набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 20247,50 грн., з яких: 7560 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 12687,50 грн. - сума заборгованості за процентами користування позикою; 1400 грн. - сума штрафних санкцій, нараховано за кількість прострочених 156 днів заборгованості.
Таким чином, позивач вказує, що відповідач має непогашену заборгованість: а саме згідно з наданими в матеріалах справи, розрахунками заборгованостей, реєстру боржників:
за договором позики № 2358961 станом на 24.01.2025 в розмірі 22540 грн., з яких: 7000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 1261,40 грн. - сума заборгованості за відсотками, 13650 - грн. сума заборгованості за пенею, 628,60 грн. - комісія за надання позики;
за договором про надання фінансового кредиту №02123-08/2024 станом на 22.01.2025 в розмірі 13615,50 грн., з яких: 3500 - грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 10115,50 - грн. сума заборгованості за відсотками.
за договором кредитної лінії №00-9850404 станом на 19.03.2025 в розмірі 20247,50 грн., з яких: 7000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 12687,50 грн. - сума заборгованості за відсотками, 1400 грн. сума заборгованості за штрафом, 560 грн. - сума заборгованості за комісією.
При ухваленні рішення суд виходить з такого.
Відповідно до змісту ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений термін, відповідно закону, договору.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання, або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити відсотки.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України.
Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Згідно з вимогами ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі N 906/1174/18 (провадження N 12-1гс21) зазначено, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (стаття 517 ЦК України).
Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов'язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.
При цьому, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі N 530/1995/18, провадження N 61-697св21, викладено загальний правовий висновок, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі N 334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладання таких договорів, на таких умовах шляхом їх підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідач своїх зобов'язань за договорами виконав частково, з розрахунків заборгованостей вбачається часткова сплата грошових коштів для погашення заборгованості за кредитами.
Разом з тим, перевіривши розрахунки заборгованостей наданих позивачем, розмір заборгованості суд вважає, таким що не ґрунтується на вимогах закону та умовах договорів про споживчий кредит, оскільки нарахування процентів за договорами №2358961 від 23.07.2024 року та №02123-08/2024 від 02.08.2024 року, продовжували здійснювати після закінчення строку на який були видані грошові кошти.
Після зазначених дат нарахування відсотків за договорам про споживчий кредит є необґрунтованими та таким, що не відповідає умовам самого договору, відповідно до яких, нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій, яка загалом не може перевищувати 60 днів) на залишок фактичної заборгованості.
У рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Отже, встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів відсотків, спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, такі умови договору порушують публічний порядок.
Крім того, позивачем не надано суду обґрунтованого розрахунку нарахованих відсотків з врахуванням умов договору.
Так, на підтвердження заявлених позовних вимог та розміру заборгованості відповідача за процентами, позивачем надано суду розрахунки заборгованостей за договорами №2358961, №02123-08/2024, однак вказані виписки не містять обґрунтованого та детального розрахунку заборгованості відповідача по відсотках, зокрема, в ній не зазначено періоду нарахування таких відсотків, процентна ставка, тощо.
В той же час, в порядку ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, позивачем не надано суду доказів, а матеріали справи таких не містять щодо пролонгації строку кредитування та доказів складання та доведення до відповідача оновлених графіків платежів, тощо.
Водночас, з вказаного розрахунку заборгованості за договором №00-9850404 наданого позивачем станом на 19.03.2025 року заборгованість відповідача з урахування часткової сплати останнього складається з: 7000 грн. тіло кредиту, 12687,50 грн. - сума заборгованості за процентами.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Крім того, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з якої після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпції щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»).
Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача - 628,60 грн. комісії за надання позики за договором №2358961 від 23.07.2024 року, за договором кредитної лінії №00-9850404 від 11.07.2024 року суму заборгованості за нарахованими комісіями - 560 грн. (як зазначено в розрахунках поданих позивачем), суд дійшов висновку, що така задоволенню не підлягає з огляду на таке.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Оскільки в кредитному договорі не зазначено та не надано доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які фінансовою установою встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 06.11.2023 по справі №204/224/21.
Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16.
Також Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Також, судом встановлено, що наведена заборгованість за кредитними договорами відповідача перед товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТЕЙ» з яких: за договором позики №2358961 від 23.07.2024 року, зокрема складається з 13650 грн. - сума заборгованості за пенею; за договором про надання фінансового кредиту №02123-08/2024 від 02.0.2024 року складається з 6807,50 грн. - сума заборгованості за штрафними санкціями; за договором кредитної лінії №00-9850404 від 11.07.2024 року складається з 1400 грн. - штрафні санкції згідно умов договору, тобто в період дії воєнного стану, отже такі нарахування не узгоджується зі встановленими вимогами п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Відповідно до висновку Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22, тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань і така особливість проявляється: - в періоді існування особливих правових наслідків, яким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; - в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки, зокрема, договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; - у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указами Президента України №№ 64/2022, 65/2022, 69/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, які тривають.
При зазначених обставинах, беручи до уваги, що з 24.02.2022 і по цей час в Україні діє воєнний стан та з огляду на викладені положення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно яких у період дії в Україні воєнного стану позичальник звільняється від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки за таке прострочення, позивачем безпідставно нараховано відповідачу за договором позики №2358961 від 23.07.2024 року 13650 грн. - сума заборгованості за пенею; за договором про надання фінансового кредиту №02123-08/2024 від 02.0.2024 року 6807,50 грн. - сума заборгованості за штрафними санкціями; за договором кредитної лінії №00-9850404 від 11.07.2024 року 1400 грн. - штрафні санкції згідно з умовами договору, яка стягненню не підлягає.
З врахуванням наявних у справі доказів, враховуючи часткову сплату відповідачем, суд вважає обґрунтованим такі суми заборгованостей, з яких: за договором позики №2358961 від 23.07.2024 року, що утворилася станом на 09.08.2024 року у розмірі 8050 грн.; за договором про надання фінансового кредиту №02123-08/2024 від 02.08.2024 року, яка утворилася станом на 29.11.2024 року у загальному розмірі 6807,50 грн.; за договором №00-9850404 від 11.07.2025 року в загальному розмірі 19687,50 грн. станом на 19.03.2025 року, що складаються з тіла кредитів та відсотків/процентів нарахованих в межах та на умовах відповідних договорів, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Враховуючи, що відповідачем порушено право позивача на належне виконання умов договору, а лише часткову сплату відповідачем, в результаті чого заборгованість не була погашена останнім добровільно повністю, вимога позивача, щодо стягнення заборгованості за договорами підлягає частковому задоволенню, а відтак, із відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за договорами №2358961 від 23.07.2024, №02123-08/2024 від 02.08.2024, №00-9850404 від 11.07.2024 загальній сумі - 34 545 грн.
З огляду на викладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо витрат на правову допомогу суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
У відповідності до ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ч. 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення справи.
Водночас, представник відповідача просив стягнути з позивача 12000 грн. на користь відповідача витрат на правничу допомогу, на підтвердження надання правничої допомоги надав: договір про надання правничої допомоги №248 від 18.08.2025, рахунок-фактура №1 від 29.08.2025 на суму 12000 грн. (з яких: вартість 1 год. 4000 тис., кількість 3 год.) платіжну інструкцію від 30.08.2025, звіт про надану професійну правничу допомогу від 05.09.2025.
Присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський суд з прав людини застосовує такі критерії - заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим та мають розумний розмір.
Верховний Суд неодноразово зауважував, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд зазначає, що предмет спору у цій справі не є складним, відсутня потреба у вивченні великого обсягу фактичних даних, процесуальні документи, які містяться у ній не є складними та не можуть займати значної витрати часу на їх виготовлення і відпрацювання правової позиції в спірних правовідносинах.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відтак, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Також суд зауважує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі №360/3764/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄРСР - 91919350), за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Суд зазначає, що згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Так, за приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Верховний Суд у постанові від 10.06.2021 по справі №820/479/18, аналізуючи відповідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в частині відшкодування витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги у зв'язку з розглядом справи, зробив висновок, що суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Згідно з висновками Верховного Суду викладених у постанові №753/23491/16 від 20.03.2019 витрати на правову допомогу стягуються й у разі вчинення інших дій, безпосередньо пов'язаних з наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови в задоволенні вимог про їх відшкодування.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
За практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 49 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Наталія Михайленко проти України», від 30 травня 2013 року, заява 49069/11).
Як наслідок, підсумовуючи викладене у сукупності при визначенні суми відшкодування, суд також виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Відтак, справедливим і співмірним буде розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді 3000 гривень.
Вирішуючи питання про розподіл суми судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду, слід виходити з такого.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з наданої платіжної інструкції №124240 від 18.07.2025 року, позивач за подання даного позову до суду, сплатив судовий збір в розмірі 3028 грн., а тому, у зв'язку з частковим задоволенням позову з відповідача підлягає стягненню сума судового збору, пропорційна до розміру задоволених вимог, а саме 1809,53 грн.
Окрім того, позивач складовою частиною понесених судових витрат зазначає витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів в розмірі 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Натомість, понесення таких витрат позивач не обґрунтовує та доказів на їх понесення не додає, а тому такі стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст. 509, 526, 546, 612, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 12, 81, 89, 141, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження юридичної особи: 01032, м. Київ. вул. Симона Петлюри, буд. 30, реквізити IВАN № НОМЕР_2 у АТ «ТАСкомбанк») суму заборгованості за договорами в розмірі 34545 грн. (тридцять чотири тисячі п'ятсот сорок п'ять гривень, 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження юридичної особи: 01032, м. Київ. вул. Симона Петлюри, буд. 30, реквізити IВАN № НОМЕР_2 у АТ «ТАСкомбанк») судові витрати в розмірі 1809,53 грн.
Стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження юридичної особи: 01032, м. Київ. вул. Симона Петлюри, буд. 30, реквізити IВАN № НОМЕР_2 у АТ «ТАСкомбанк») на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) витрати, пов'язані із наданням професійної правової допомоги, понесені відповідачем у сумі 3000,00 грн. (три тисячі гривень).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Суддя А.В. Гуржій