Є.у.н.с.512/605/25
Провадження №2/512/364/25
"03" листопада 2025 р. с-ще Саврань
Савранський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Брюховецького О.Ю.,
за участю секретаря - Тімановського А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження справу за цивільним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Представник позивача за довіреністю Сарана А.О., в інтересах ТОВ «Споживчий центр», через «Електронний суд» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , у якій просить суд стягнути з останньої - заборгованість за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 15.10.2023 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №15.10.2023-100002055 та надано кредит у розмірі 6000,00 грн. строком на 42 дні. Дата повернення кредиту - 25.11.2023.
Крім того, представник позивача вказав, що Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,3% за 1 (один) день користування Кредитом яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит (надалі - "процентна ставка"). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Проценти розраховуються шляхом множення Кредиту/залишку Кредиту (база розрахунку) на кількість днів користування Кредитом/залишком Кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді. Комісія, пов?язана з наданням Кредиту - 15% від суми Кредиту та дорівнює 900,00 грн. Розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні. Нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту.
ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі в свою чергу ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, утворилась заборгованість, в результаті чого представник ТОВ «Споживчий центр» звернувся до суду за захистом своїх прав та просить суд стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 10176,01 грн. та судові витрати по оплаті судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, у розмірі 2422,40 грн.
Згідно зі статтею 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) автоматизованою системою документообігу суду, з урахуванням положень статей 36, 37 ЦПК України, було визначено головуючого суддю Брюховецького О.Ю. та передано йому вказану справу.
Ухвалою суду від 06.08.2025 вказаний позов залишено без руху та надано позивачу термін для усунення недоліків (а.с.36).
14.08.2025 до суду надійшла заява представника позивача - Сарана А.О. про усунення недоліків. Як вбачається з вказаної заяви позичальник ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору №15.10.2023-100002055 пройшла ідентифікацію шляхом використання Системи BankID Національного банку.
Під час ідентифікації Позичальник - ОСОБА_1 з документів створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних було забезпечено однозначне встановлення фізичної особи.
Згідно статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» - електронна ідентифікація - процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи.
Ідентифікація особи - процедура використання ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, в результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.
Стаття 14 вищезазначеного закону передбачено, що електронна ідентифікація здійснюється за допомогою засобів електронної ідентифікації, що підпадають під схему електронної ідентифікації, затверджену Кабінетом Міністрів України.
Частиною 2 Загальних положень Постанови Правління Національного банку України №32 від 17.03.2020 року встановлено наступні визначення, зокрема: - абонент-ідентифікатор - банк України, який є абонентом Системи BankID Національного банку та безпосередньо виконує функції ідентифікації, автентифікації та верифікації клієнтів (банку), які є користувачами Системи BankID Національного банку; - абонент Системи BankID Національного банку - юридична особа резидент приватного або публічного права, яка має укладений Національним банком України договір приєднання до Системи BankID Національного банку, та Національний банк; користувач Системи BankID Національного банку - фізична особа, яка ініціювала ЕЗІ з використанням Системи BankID Національного банку 3 метою отримання послуги від абонента - надавача послуг або контрагента абонента - надавача послуг зі спеціальним статусом.
Згідно частини 3 «Порядок використання Системи BankID Національного банку, права та обов?язки суб?єктів взаємовідносин у Системі BankID Національного банку» - учасниками процесу взаємодії в Системі BankID Національного банку є: користувачі та абоненти.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» являється абонентом Системи BankID Національного банку з 26 жовтня 2020 року.
Враховуючи вищевикладене представник позивача просить, вважати правильною адресою відповідача наступну - АДРЕСА_1 . Дана адреса отримана під час проходження ідентифікації по кредитному договору №15.10.2023-100002055 від 15.10.2023 та зазначена як адреса місця проживання по реєстрації (а.с.38-39).
Згідно відповіді Савранської селищної ради Одеської області №07-05/2776/2225 від 01.08.2025 вбачається, що ОСОБА_1 дійсно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.48).
Ухвалою судді Савранського районного суду Одеської області Брюховецького О.Ю. від 26.08.2025 відкрито провадження у справі; вирішено проводити її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 22.09.2025 за наявними у ній матеріалами; запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення даної ухвали подати відзив на позовну заяву; встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подачі до суду відповіді на відзив, а відповідачу п'ятиденний строк для подачі заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів (а.с. 49-50).
Одночасно сторонам було роз'яснено, що відповідно до частини п'ятої статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) за клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, та зазначено строки подання такого клопотання.
Так, відповідачці було повідомлено про вказаний позов шляхом направлення копії позовної заяви разом з додатками та ухвалою суду за місцем її реєстрації, однак, поштова кореспонденція скерована на ім'я відповідачки повернута до суду без вручення, з підстав відсутності адресата за вказаною адресою (а.с.52).
Представник позивача, належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився. Разом з позовною заявою подав суду клопотання про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав повністю, не заперечуючи проти винесення заочного рішення.
Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Слухання справи відкладено на 03.11.2025.
Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання призначене на 03.11.2025 не з'явилася, повідомлялася належним чином, до суду вдруге повернувся конверт з відміткою Укрпошти про те що «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.53).
Також, інформація про час та місце розгляду справи була розміщена на веб-сайті «Судова влада» в розділі «Найближчі слухання».
Отже, судом вжиті належні заходи для повідомлення відповідачки про розгляд справи та реалізації нею права судового захисту своїх прав та інтересів.
Таким чином, правом подати відзив відповідачка ОСОБА_1 не скористалася.
До суду не надходило клопотань сторін про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.05.2023 у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони, зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Отже, відповідачка належним чином повідомлена про дату, час і місце проведення судового засідання, однак про причини неявки суд не повідомила, як і не надала відзив на позовну заяву.
Перешкод для здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами судом не встановлено.
Правом на подачу відзиву на позовну заяву у встановлений законом строк відповідачка не скористалася.
Згідно з частиною 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
У відповідності до приписів статті 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких в учасників справи виникає спір.
Доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що згідно пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) вбачається, про укладення електронного договору між позивачем та відповідачем 15.10.2023.
Згідно пункту 4.5 вказаної пропозиції вбачається орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом становить 52724,33%, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача становить 9359,12 грн. разом з тим з вказаної пропозиції вбачається, що відповідачка здійснила електронний підпис за допомогою одноразового ідентифікатора С891 (а.с.25-28).
Відповідно до додатку до анкети позичальника вбачається, що відповідачка надала згоду на обробку своїх персональних даних та на взаємодію з ТОВ «Споживчий кредит» про що свідчить її підпис за допомогою одноразового ідентифікатора - С891 (а.с.23-24).
Як вбачається із заявки від 15.10.2023 про надання кредиту в розмірі 6000,00 грн. строком на 42 дні, дата повернення кредиту 25.11.2023, період користування кредитом - кожні наступні 14 днів з дня надання кредиту, комісія пов'язана з наданням кредиту - 15% від суми кредиту та дорівнює 900,00 грн. вказана заявка містить підпис здійснений за допомогою одноразового ідентифікатора; процентна ставка - фіксована незмінна у розмір 1,3% за 1 (один) день користування кредитом та застосовується протягом всього строку на який надається кредит. Зазначена заявка підписана відповідачкою за допомогою одноразового електронного ідентифікатора - С891 (а.с.28 на звороті - 30).
Матеріали справи містять підтвердження укладання кредитного договору (а.с.30 на звороті).
З паспорту про споживчий кредит вбачається, що процентна ставка відсотків річних становить 474,5%, тип процентної ставки - фіксований, платежі за супровідні послуги кредитодавця обов'язкові для укладення договору - комісія пов'язана з наданням кредиту 900,00 грн. нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту; загальні витрати за кредитом 3359,12 грн.
Крім того, з паспорту про споживчий кредит вбачається, що процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,3% за 1(один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Проценти розраховуються шляхом множення кредиту/залишку Кредиту (база розрахунку) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку. Графік платежів: проценти, розраховані вищевказаним способом за черговий період, сплачуються не пізніше останнього дня чергового періоду; починаючи з 28.10.2023, кількість платежів зі сплати Процентів дорівнює кількості періодів, за які сплачуються проценти. Сума кредиту сплачується 8 платежами не пізніше останнього дня кожного чергового періоду у наступних розмірах: 1 платіж у розмірі 3119,70 грн., 2 платіж у розмірі 3119,70 грн., 3 платіж у розмірі 3119,72 грн. Комісія сплачується 1 платежем не пізніше останнього дня кожного чергового періоду у наступних розмірах: 1 платіж у розмірі 900,00 грн. протягом строку дії договору тарифи та комісії за фінансовою послугою залишаються незмінними (а.с.31-32).
З довідки - розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором вбачається, що основний борг складає - 6000,00 грн.; проценти - 3276,01 грн.; комісія - 900 грн. (а.с.13).
Згідно договору №4507 про надання послуг в системі LiqPay від 01.11.2020 вбачається, що АТ КБ «Приват банк» з ТОВ «Споживчий центр» уклали договір який регулює відносини банку з клієнтом з яким банк надає дистанційне обслуговування, фінансові послуги та відправлення платежів (а.с.14-19).
З квитанції LiqPay ID операції 2379123477 вбачається, що 15.10.2023 о 17 годині 02 хвилини було здійснено видачу суми у розмірі 6000,00 грн. за договором №15.10.2023-100002055 (а.с.22).
Матеріали справи містять роздруківку, яка містить анкетні дані відповідачки (а.с.34).
З таблиці обчислення загальної вартості кредиту вбачається, що у відповідачки виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 9359,12 грн., з яких 6000,00 грн. - сума кредиту за договором; 2459,12 грн. - сума процентів за користування кредитом; 900,00 грн. - комісія за надання кредиту - 900,00 грн. (а.с.24 на звороті).
Разом з тим, в матеріалах справи міститься карта субконто за 15.10.2023 - 13.08.2025, з якої вбачається про платіжний ордер на списання коштів упр007925218 від 15.10.2023 на ім'я ОСОБА_1 ; Приватбанк- Швидкий кредит 3864 на суму 6000,00 грн. (а.с.43-44).
Крім того, матеріали справи містять інформацію, щодо послідовності дій фінансової установи та споживача під час ідентифікації (а.с.45 на звороті).
З довідки ТОВ «Старт-мобайл» від 13.08.2025 вбачається, що 15.10.2023 о 17 годині 01 хвилині 06 секунд на телефонний номер НОМЕР_1 було надіслано смс з повідомленням «Код підтвердження:С891» (а.с.46).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.
Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.
Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.
Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII) Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Згідно з умовами Кредитного договору позичальник зобов'язується вчасно повернути Кредит, сплатити відсотки за користування Кредитом в порядку, визначеному цим Договором.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Таким чином, обов'язок щодо повернення коштів за кредитним договором має абсолютний характер і його невиконання можливо виключно у визначених законом випадках.
Отже, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи презумпцію правомірності укладеного між сторонами кредитного договору такий договір у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених ними прав і обов'язків сторін.
Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Статтею 1050 ЦК України встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно статті 548 ЦК виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором. Видами забезпечення виконання зобов'язання, в контексті статей 546, 549 ЦК України є неустойка у вигляді штрафу або пені.
Відповідно до статті 611 ЦК України за порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не виконала грошові зобов'язання за кредитним договором, порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом примусового стягнення боргів.
Між тим, належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками є належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором і ці докази мають знаходитися у кредитора, в тому числі нового, до якого перейшли права та обов'язки попередника.
Разом з тим, суд встановив, що якщо кредит №15.10.2023-100002055 від 15.10.2023 надавався ОСОБА_1 строком на 42 дні з 15.10.2025, то кінцева дата повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 25.11.2023.
В частині 2 статті 1054 ЦК України закріплено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика.Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
В силу частини 1 статті 1048 ЦК України вбачається, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Отже, судом встановлено, що тіло кредиту становить 6000,00 грн., проценти за користування кредитом - 2459,12 грн., таким чином з розрахунку суду вбачається, що з відповідача підлягає стягненню саме (6000,00 грн. +2459,12 грн. = 8459,12 грн.).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Крім того, відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
В силу статті 536 ЦК України вбачається, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Нормою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. За приписами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписи статті 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, Верховний Суд в своїй постанові від 03 листопада 2020 року, справа № 921/315/18 наголосив, що проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
При вирішенні питання про доцільність стягнення заборгованості за процентами суд враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення боргу по тілу кредиту та процентів підлягають задоволенню на загальну суму 8459,12 грн.
Щодо стягнення комісії пов'язаної з наданням кредиту суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 9 заявки від 15.10.2023 комісія, пов'язана з наданням кредиту - 15% від суми кредиту та дорівнює 900,00 грн. Розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.
Надаючи правову оцінку вказаній умові заявки суд виходить з наступного.
Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 308/628/16-ц (провадження № 61-4165св24) вказав на те, що виходячи із принципів справедливості, добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що положення пункту 9 заявки від 15.10.2023 про сплату на користь ТОВ «Споживчий центр» комісії в розмірі 900,00 грн. за надання кредиту є нікчемним, оскільки спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20), від 16 вересня 2024 року у справі № 479/191/17 (провадження № 61-13762св23).
Так, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки комісії за надання кредиту в розмірі 900,00 грн. не підлягають задоволенню.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу заборгованість за кредитним договором №15.10.2023-100002055 від 15.10.2023 на загальну суму 8459,12 грн., з яких заборгованість за основним боргом - 6000,00 грн.; проценти - 2459,12 грн.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) встановлено судовий збір за подання до суду: позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено у 2025 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2025 року - 3 028 гривень.
За подання позовної заяви з урахуванням її подачі через систему «Електронний суд», підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2 422 гривні 40 копійок (3028,00 х 0,8).
Судовий збір у вказаному розмірі сплачений позивачем ТОВ «Споживчий центр», що підтверджується платіжною інструкцією №СЦ00029266 від 25.07.2025 (а.с.1).
Як вбачається з мотивувальної частини цього рішення позов ТОВ «Свеа Фінанс» задоволено частково на 83,13% (8459,12 грн. /10176,01 грн. х 100).
З урахуванням наведеного, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, у сумі 2013,74 грн. (2422,40 грн./ 100 х 83,13%).
На підставі викладеного, відповідно до статей 525, 526, 530, 546, 549, 598, 610, 1046-1054 ЦК України, та керуючись статтями 4, 12, 13, 28, 76-82, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 274, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованої по АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, р/р НОМЕР_3 ), адреса місця знаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А) заборгованість за кредитним договором № 15/10/2023-100002055 від 15/10/2023 в розмірі 8459 (вісім тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 12 коп.
Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованої по АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, р/р НОМЕР_3 ), адреса місця знаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2013 (дві тисячі тринадцять) грн. 74 коп.
В частині інших позовних вимог - відмовити.
Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: О.Ю. Брюховецький