Єдиний унікальний номер 638/9597/24
Номер провадження 22-ц/818/2878/25
04 листопада 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2025 року в складі судді Теслікової І.І. по справі № 638/9597/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
У травні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Позов мотивовано тим, що 12 жовтня 2015 року між нею та ОСОБА_1 було укладено шлюб.
За час перебування у шлюбі у подружжя народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Сумісне життя з відповідачем не склалося через різні погляди на життя. Фактично шлюбні відносини припинено, примирення між подружжям не виявляється можливим.
Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_2 просила розірвати шлюб між нею та ОСОБА_1 , що зареєстрований ОСОБА_4 -фетви в Ліванській Республіці, легалізований 12 жовтня 2015 року - Вищим джафаритським шаріатським судом, 19 грудня 2015 року - Міністерством закордонних справ та емігрантів Лівану та 26 жовтня 2015 року Посольством України в Ліванській Республіці, з реєстрованим номером № 1453.
Ухвалою суду від 31 липня 2024 року надано сторонам по справі строк для примирення терміном шість місяців; провадження по справі зупинено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований ОСОБА_4 -фетви в Ліванській Республіці, легалізований 12 жовтня 2015 року - Вищим джафаритським шаріатським судом, 19 грудня 2015 року - Міністерством закордонних справ та емігрантів Лівану та 26 жовтня 2015 року Посольством України в Ліванській Республіці, з реєстрованим номером № 1453.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 968 грн 96 коп.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2025 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки сторони не ведуть спільне господарство, не підтримують шлюбно-сімейні відносини, подальше сумісне життя подружжя і збереження сім'ї є неможливим, то наявні підстави для розірвання шлюбу.
На вказане судове рішення через систему «Електронний суд» 23 березня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Темнюкова Марина Ігорівна подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов залишити без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що з початку укладання шлюбу, так і по сьогоднішній день він прикладає зусилля щодо збереження шлюбу. Час від часу у них дійсно виникають дрібні непорозуміння стосовно ведення спільного господарства, але вони носять тимчасовий характер та не є достатніми для розірвання шлюбу.
Крім цього сторони мають малолітнього сина, тому задля його майбутнього і повноцінного розвитку і виховання дитина має мати шанс зростати в повній сім'ї, в повноцінній родині та мати рідну матір і рідного батька.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем подано не було.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом встановлено, 12 жовтня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб на підставі шарітського закону, про що видано свідоцтво про шлюб № 37/2015 від 12 жовтня 2015 року, яке було легалізоване 12 жовтня 2015 року - Вищим джафаритським шаріатським судом, 19 грудня 2015 року - Міністерством закордонних справ та емігратів Лівану та 26 жовтня 2015 Посольством України в Ліванській Республіці, з реєстрованим номером № 1453 (а.с. 27-28).
Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).
Згідно зі ст. 63 Закону України «Про Міжнародне приватне право України» припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
Процедура легалізації в Україні свідоцтва про укладення шлюбу або розірвання шлюбу, або рішення суду про розірвання шлюбу, скоєних за кордоном, відбувається на підставі Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном (затв. Наказом МЗС України № 113 від 04 червня 2002 року).
Відповідно до Накау Міністерства юстиції України "Про затвердження Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні" № 52/5 від 18 жовтня 2000 року із змінами та доповненнями, документи, видані компетентними органами іноземних держав, що свідчать акти цивільного стану, вчинені за межами України за законами іноземних держав, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана ВР України.
Відповідно до міжнародного договору ст. 1 Гаазької Конвенції від 5 жовтня 1961 року передбачено, що її умови поширюються на офіційні документи, які були видані на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Такими документами визнаються: 1) документи, що походять від прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; 2) адміністративні документи; 3) нотаріальні акти та інші. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампа, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був виданий (ст.3 Конвенції). При цьому апостиль повинен відповідати вимогам Доповнення до Конвенції.
Відповідно до статей 2, 3 зазначеної Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Відповідно до частини 1 статті 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Статтею 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, у тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки встановлені законом.
Згідно з частини 2 статті 104, частини 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Згідно зі статті 112 СК України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до роз'яснень п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам дитини. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, з урахуванням встановлених обставин і вимог статті 12, 81 ЦПК України, встановивши, що шлюбні стосунки між сторонами припинилися, сторони не підтримують подружніх стосунків, не цікавляться інтересами один одного, дійшов обґрунтованого висновку про те, що подальше спільне життя подружжя неможливе.
Збереження шлюбу за відсутності згоди одного з подружжя вже є таким, що буде суперечити його інтересам виходячи з положень статті 24 СК України.
Виходячи з засад сімейного законодавства, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.
Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Встановивши, що позивачка не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить її інтересам, суд першої інстанції, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, дійшов правильного висновку про недоцільність збереження шлюбу та наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу.
Доводи відповідача про бажання збереження шлюбу не є підставою для відмови у задоволенні позову.
Частиною 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що йдеться у статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» у ч.1 підпункту «с» - «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Таким чином, примушування до перебування у шлюбі одного з подружжя, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону.
Європейський суд з прав людини у справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява № 56030/07) від 12 червня 2014 року зазначив: що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до ст. 8 надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку..., так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом. При цьому, поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні».
Таким чином, принцип добровільності шлюбу є правовою засадою, яка передбачає можливість укладення шлюбу тільки за наявності вільної, повної, усвідомленої та поінформованої згоди, а у разі дефекту вільного волевиявлення (відсутності хоча б одного із елементів добровільності), забезпечує правовий захист від примусового шлюбу шляхом визнання його недійсним. Принцип добровільності поширюється і на фактичне співжиття (фактичний союз), а також діє протягом всього перебування у шлюбних (або фактичних) відносинах і зумовлює обов'язок держави гарантувати свободу розірвання шлюбу.
Подальше існування шлюбу як добровільного союзу у разі відсутності вільної згоди чоловіка чи жінки на такий шлюб не може продовжуватись.
Добровільність шлюбу є триваючою умовою, тобто має вирішальне значення не тільки під час укладення шлюбу, але і протягом усього періоду його дії. Адже жоден із подружжя не може бути примушений до продовження шлюбу, на гарантування цього і передбачено право розірвати шлюб.
Отже, принцип добровільності в аспекті права на заборону примушення до продовження шлюбу реалізується через право розірвання шлюбу за взаємною заявою подружжя в позасудовому або судовому порядку (в порядку окремого провадження).
Поряд із цим, закон передбачає можливість примусового розірвання шлюбу за заявою одного з подружжя, а тому наявність наміру чоловіка зберегти шлюбні відносити не впливає на обґрунтованість висновків суду першої інстанції та не є підставою для продовження шлюбних відносин.
Доводи апеляційної скарги, що розірвання шлюбу суперечить інтересам неповнолітньої дитини є необґрунтованими, оскільки відносини між подружжям не впливають на обсяг батьківських прав та обов'язків, а наявність спільного неповнолітнього сина не є беззаперечною підставою для збереження шлюбу у судовому порядку.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 04 листопада 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
В.Б. Яцина