30 жовтня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 689/153/25
Провадження № 11-кп/820/525/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретарів
судового засідання: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому та в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22024240000000126 від 06 листопада 2024 року, за апеляційною скаргою прокурора Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_9 на вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 14 травня 2025 року,
Цим вироком
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Піщане Золотоніського району Черкаської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , сержанта резерву 43 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , учасника бойових дій, РНОКПП НОМЕР_2 , не має судимостей,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.2 ст.28 і ч.1 ст.263 КК України, і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку 3 роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі п.п. 1) та 2) ч.1 та п. 2) ч.3 ст.76 КК України покладено на ОСОБА_8 такі обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
ОСОБА_8 звільнено з-під варти в залі суду з моменту оголошення вироку.
У разі скасування в майбутньому іспитового строку ухвалено зарахувати ОСОБА_8 на підставі ч.5 ст.72 КК України у строк відбування покарання час попереднього ув'язнення з моменту затримання 10 вересня 2024 року до звільнення з-під варти в залі суду 14 травня 2025 року з розрахунку 1 день попереднього ув'язнення за 1 день позбавлення волі.
Змінено запобіжний захід у виді взяття під варту із правом внесення застави та застосовано до ОСОБА_8 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
Заборонено ОСОБА_8 залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 ,
Установлено з цього правила виключення: час повернення з с. Ярмолинці до м. Городище після судового зсідання 14 травня 2025 року та у разі апеляційного провадження у цій справі - час, необхідний для відвідування Хмельницького апеляційного суду в місті Хмельницькому, або ж в режимі відеоконференції з іншого суду.
Покладено на ОСОБА_8 такі обов'язки:
1) прибувати до прокурора, суду за кожною вимогою;
2) повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
3) не відлучатися за межі місця проживання без дозволу прокурора або суду.
Вирок у частині запобіжного заходу ОСОБА_8 ухвалено негайно виконати після його оголошення і ухвалено строк дії до набрання вироком законної сили.
Судом вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат на залучення експертів за проведення експертиз.
За вироком суду, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 сержант ОСОБА_8 , з метою власної наживи, в порушення вимог законодавства України про те, що вогнепальна зброя та боєприпаси відносяться до речей, які вилучені із вільного обігу і не можуть перебувати у власності громадян без спеціального дозволу, всупереч положенням п.1 Переліку видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, затвердженого постановою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 року № 2471-ХІІ (далі - Переліку), п.п.1-4 Положення про дозвільну систему, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про дозвільну систему» від 12 жовтня 1992 року № 576 (далі - Положення), Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої Наказом МВС України від 21 серпня 1998 року № 622 (далі - Інструкції), вирішив здійснювати зберігання та збут бойових припасів та вибухових пристроїв, раніше придбаних іншою особою, матеріали кримінального провадження щодо якої виділено в окреме апеляційне провадження.
Так, ОСОБА_8 , діючи з прямим умислом та з корисливих мотивів, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 09 вересня 2024 року вступив у злочинну змову з іншою особою, матеріали кримінального провадження щодо якої виділено в окреме апеляційне провадження, спрямовану на зберігання та збут бойових припасів та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу з метою особистого збагачення.
Надалі ОСОБА_8 та інша особа, матеріали кримінального провадження щодо якої виділено в окреме апеляційне провадження, діючи за попередньою змовою між собою, 09 вересня 2024 року близько 19 год 20 хв, перебуваючи в будинку АДРЕСА_2 , зберігали без передбаченого законом дозволу за вказаною адресою, а в подальшому умисно, з метою особистого збагачення, збули особі під зміненими анкетними даними ОСОБА_10 за грошові кошти в сумі 60 000 грн один промислово виготовлений одноразовий ручний протитанковий гранатомет типу «M72LAW» виробництва США, що відноситься до боєприпасів, один промислово виготовлений одноразовий ручний протитанковий гранатометом типу РПГ-26, що відноситься до боєприпасів, один споряджений корпус ручної осколкової наступальної гранати «РГ-42», два уніфіковані підривачі (запали) типу «УЗРГМ», які у своєму конструктивному поєднанні утворюють бойову ручну осколкову наступальну гранату «РГ-42», що відноситься до боєприпасів та 370 патронів калібру 5,45 мм, які є придатними до стрільби військовими боєприпасами до стрілецької вогнепальної зброї.
Своїми умисними діями, які виразились у зберіганні та збуті бойових припасів та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, вчиненими за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_8 учинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.28 і ч.1 ст.263 КК України.
В апеляційній скарзі прокурор Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_9 просив скасувати вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 14 травня 2025 року та ухвалити новий вирок, яким, серед іншого, ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.263 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
Прокурор, не заперечуючи встановлених судом першої інстанції фактичних обставин вчинення ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, уважав, що вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 14 травня 2025 року в частині призначення покарання та звільнення від відбування покарання підлягає скасуванню на підставі ст.ст.409, 412, 413, 414 КПК України через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
При цьому прокурор, звертав увагу на те, що саме по собі визнання вини обвинуваченим є формальним, зробленим під тиском неспростовних доказів та з метою уникнути більш суворого покарання і не свідчить про щирість каяття обвинуваченого.
Крім того, в оскаржуваному рішенні суд кілька разів зазначає, що придбання усіх перелічених боєприпасів здійснено «за невстановлених обставин (дата, час, місце та спосіб) у невстановленої особи». Отже, обвинувачений ОСОБА_8 під тиском неспростовних доказів (фіксації збуту) лише підтвердив відомі органу досудового розслідування обставини щодо збуту, натомість нічого невідомого, зокрема, щодо джерел придбання боєприпасів, не повідомив і встановити не допоміг. Тому висновки суду щодо «активного сприяння» є такими, що суперечать фактично встановленим обставинам.
Таким чином, матеріалами кримінального провадження не підтверджується ні щире каяття, ні активне сприяння обвинуваченого органу досудового розслідування.
Окрім того, сторона обвинувачення не погоджується з визнанням «відсутності шкоди, завданої третім особам» обставиною, що пом'якшує покарання.
Зокрема, відповідальність за вчинення кримінального правопорушення настає за придбання, зберігання, збут боєприпасів і спричинення наслідків не охоплюється диспозицією статті.
Крім того, обвинувачений не був обізнаний, що боєприпаси купує особа, яка співпрацює з правоохоронними органами. Отже, «ненастання наслідків для третіх осіб» жодним чином не залежало від його волевиявлення і не пов'язане з вжиттям свідомих дій для запобігання цьому.
Серед іншого, апелянт звертав увагу на те, що, застосовуючи звільнення від відбування покарання, передбачене ст.75 КК України, та покладаючи у зв'язку з цим обов'язки на підставі ст.76 КК України, суд першої інстанції неправильно застосував ці норми закону, оскільки не врахував належним чином тяжкість кримінального правопорушення та особу винного.
Отже, прокурор уважав, що покарання, призначене судом ОСОБА_8 , слід залишити без змін, однак з урахуванням суспільної небезпеки вчиненого призначити його відбувати реально (без звільнення за ст.75 КК України).
За таких умов, ураховуючи кількість та технічні характеристики збутих боєприпасів запобігання вчиненню аналогічним злочинам та виправлення обвинуваченого неможливе без ізоляції від суспільства.
Прокурор звертав увагу на те, що фактично ОСОБА_8 став учасником лише одного епізоду злочину, вчиненого іншою особою, матеріали кримінального провадження щодо якої виділено в окреме апеляційне провадження, однак, слід урахувати наявність двох обтяжуючих покарання обставин, а саме «з використанням умов воєнного стану» та «вчинення групою осіб за попередньою змовою».
У запереченні на апеляційну скаргу захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 просив її залишити без задоволення, а вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 14 травня 2025 року без змін.
Захисник уважав, що провадження у судовому засіданні суду першої інстанції проведено з всебічним, повним та об'єктивним з'ясуванням усіх обставин справи, а вирок ухвалено відповідно до вимог закону України про кримінальну відповідальність; висновки суду, викладені у вироку, повною мірою відповідають дійсності та фактичним обставинам справи.
Окрім того, при призначенні покарання ОСОБА_8 судом в достатній мірі враховано характер та ступінь суспільної небезпечності, вчиненого ним злочину, мотиви та причини його вчинення, особу обвинуваченого, який раніше несудимий, є працездатною особою, його сімейний та матеріальний стан, те, що він під спостереженням лікаря-психолога та лікаря-нарколога не перебуває, є батьком неповнолітніх дітей.
На думку захисника, ОСОБА_11 не перешкоджав проведенню повного, всебічного, об'єктивного досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження.
Окрім цього, як на досудовому розслідуванні, так і в суді першої інстанції ОСОБА_8 повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, дав зізнавальні показання та щиро розкаявся у вчиненому.
Тому ці обставини в їх сукупності були достатніми підставами і дали можливість суду першої інстанції застосувати вимоги ст.75 КК України при ухваленні судового рішення та звільнити його від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 3 роки та покласти обов'язки, передбачені ст.76 КК України.
Ураховуючи викладене, призначене ОСОБА_8 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним вимогами ст.ст.50. 65 КК України, є справедливим та достатнім і сприятиме його виправленню з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення.
З урахуванням особи обвинуваченого ОСОБА_8 та сукупності декількох обставин, які пом'якшують покарання, застосування вимог ст.75 КК України повною мірою виключить його небезпечну поведінку та гарантуватиме дотримання і виконання ним його процесуальних прав та обов'язків.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду з узагальненим викладом змісту судового рішення та доводів апеляційної скарги; пояснення прокурора ОСОБА_6 на підтримання апеляційної скарги з викладених у ній мотивів; заперечення обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 проти задоволення апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про таке.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу.
Умотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З огляду на межі вимог апеляційної скарги, висновки суду першої інстанції в частині доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ч.2 ст.28, ч.1 ст.263 КК України, та правильність кваліфікації його дій апелянтом не оспорюється, тому вирок в цій частині, не переглядається.
Що стосується доводів прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання та звільнення від відбування покарання через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам обвинувачених, то вони є необґрунтованими, з огляду на таке.
Згідно зі ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, таке покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Щодо застосування судом звільнення від відбування покарання апеляційний суд констатує, що загальні засади призначення покарання, визначені у ст. 65 КК, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
За змістом ст.75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Водночас, з огляду на положення ст.75 КК України законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання, як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, зокрема, у виді позбавлення волі, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість кримінальних правопорушень, особу винного, але й інші обставини справи.
Місцевий суд, визнавши винним ОСОБА_8 за ч.2 ст.28, ч.1 ст.263 КК України, при призначенні покарання навів обґрунтовані обставини, які вказували про можливість виправлення останнього без ізоляції від суспільства, та правомірно застосував положення ст.75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції зазначив, що визнає обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченому, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Також суд визнав такою обставиною відсутність шкоди, завданої третім особам, оскільки боєприпаси були реалізовані виключно в межах закупок як негласних слідчих (розшукових) дій, а не третім особам.
При цьому слід зазначити, що щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до вчиненого, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Під активним сприянням розкриттю злочину слід уважати надання особою органам дізнання або досудового слідства будь-якої допомоги у встановленні невідомих їм обставин справи. Саме по собі підтвердження обвинуваченим вже відомих органу досудового розслідування чи суду та простих за своєю суттю обставин вчинення злочинних дій не може розцінюватись, як активне сприяння розкриттю вчиненого ним злочину, та, відповідно, враховуватись як окрема обставина, що пом'якшує покарання.
Стосовно доводів апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності призначеного покарання особі обвинуваченого внаслідок м'якості, апеляційний суд уважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
Згідно зі ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції надав оцінку характеру та ступеню участі цього обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, зокрема, його причетності до вчинення лише одного епізоду злочинної діяльності.
Відповідно до положень ст.ст.65, 66, 67 КК України судом також ураховано характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, який відноситься до категорії тяжких, відомості, що характеризують особу обвинуваченого, який не перебуває на обліку в лікаря-психолога та лікаря-нарколога, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, є учасником бойових дій, унаслідок яких стан його здоров'я суттєво погіршився, його бажання продовжувати службу у Збройних Силах України, його набутий бойовий досвід, необхідний для цієї мети.
Колегією суддів ураховано те, що на час розгляду провадження в суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_8 заявив про готовність продовжити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та брати участь у бойових діях, забезпеченні здійснення заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії безпосередньо в районі ведення бойових дій.
Незважаючи на обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, ОСОБА_8 має необхідні якості військовослужбовця, військово-обліковий фах, який є нагально необхідний у Збройних Силах України.
Командир частини НОМЕР_1 надав письмову згоду на проходження військової служби ОСОБА_11 у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується відповідним листом від 30 жовтня 2025 року №10946.
Така поведінка обвинуваченого ОСОБА_11 демонструє його бажання стати на шлях виправлення, перевиховання та продовжити службу у Збройних Силах України.
Тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що мета покарання, визначена ч.ч.2, 3 ст.50 КК України, може бути досягнута при призначенні обвинуваченому ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі у виді 3 років 6 місяців із застосуванням приписів ст.75 КК України та звільненні останнього від відбування призначеного покарання.
Таке покарання, на думку апеляційного суду, відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особі обвинуваченого, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Відтак, колегія суддів визнає неспроможними доводи сторони обвинувачення про відсутність можливості застосуванням вимог ст.75 КК України, тобто, про звільнення від відбування покарання з випробуванням обвинуваченого ОСОБА_8 .
З урахуванням цього, підстав уважати призначене обвинуваченому покарання таким, що не відповідає вимогам кримінального законодавства, апеляційний суд не вбачає.
За таких обставин доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення в цій частині свого підтвердження при апеляційному розгляді не знайшли.
З огляду на викладене, підстав для скасування вироку місцевого суду з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 418, 419, 424, 426, 532 КПК України, колегія суддів,
Вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 14 травня 2025 року щодо обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_9 - без задоволення.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати у строк відбування покарання час попереднього ув'язнення з 10 вересня 2024 року до 14 травня 2025 року включно з розрахунку, що одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день позбавлення волі.
На підставі ч.7 ст.72 КК України зарахувати у строк відбування покарання строк запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту за період з 15 травня 2025 року по 30 жовтня 2025 року включно, з розрахунку 3 (три) дні цілодобового домашнього арешту за 1 (один) день позбавлення волі.
В іншій частині вирок щодо ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3