Справа № 604/79/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/324/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч.2 ст.286 КК
03 листопада 2025 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
потерпілого ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та потерпілого ОСОБА_7 на вирок Підволочиського районного суду Тернопільської області від 07 серпня 2025 року.
Даним вироком,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бережанка Чемеровецького району Хмельницької області, громадянина України, освіта вища, одруженого, працюючого водієм у ФОП ОСОБА_11 , раніше не судимого, проживаючого за місцем реєстрації в АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді обмеження волі на строк три роки із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
Початок строку відбування покарання рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
У справі вирішено питання судових витрат та речових доказів.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_8 28 листопада 2023 року близько 21:10 години, керуючи технічно справним автомобілем «MERCEDES-BENZ Sprinter 519», реєстраційний номер НОМЕР_1 , без пасажирів і вантажу, рухаючись ділянкою автодороги Т-20-02 «Тернопіль-Скалат-Жванець» в с.Криве Скалатської ТГ Тернопільського району Тернопільської області по вул. Незалежності зі сторони селища Гримайлів у бік м. Скалат, порушуючи вимоги п.п. 1.10, 2.3 (б, д), 12.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ № 1306 від 10.10.2001 року (з наступними змінами та доповненнями), вимоги абзаців 1, 2 ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» (з наступними змінами та доповненнями), не був достатньо уважним та не стежив належно за дорожньою обстановкою, щоб своєчасно реагувати на її зміну та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, маючи об'єктивну можливість виявити пішохода - потерпілого ОСОБА_12 , який, в порушення вимог п.п. 4.1, 4.4 Правил дорожнього руху України, рухався попереду вказаного транспортного засобу у попутному напрямку тією ж смугою руху, перебуваючи у стані важкого отруєння етиловим алкоголем та не виділив себе на дорозі у темну пору доби (не мав на зовнішньому одязі світлоповертальних елементів), не вжив негайно заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу, хоча мав для цього технічну можливість, продовжив рух, внаслідок чого несвоєчасно застосував гальмування та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_12 передньою правою частиною керованого ним автомобіля «MERCEDES-BENZ Sprinter 519», реєстраційний номер НОМЕР_1 , чим спричинив потерпілому ОСОБА_12 тілесні ушкодження, від яких настала смерть потерпілого ОСОБА_12 ..
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить вирок Підволочиського районного суду Тернопільської області від 07 серпня 2025 року в частині призначеного покарання змінити.
Призначити ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у вигляді обмеження волі на строк 3 (три) роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання, встановивши йому іспитовий строк, поклавши на нього обов'язки, визначені ст.76 КК України.
Вважає, що призначене покарання є надмірно суворим, оскільки не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Вказує, що суд не врахував при призначенні покарання той факт, що на місці події обвинувачений одразу викликав швидку і поліцію, відшкодував збитки потерпілим, щиро розкаявся.
Апелянт посилається не те, що ОСОБА_8 працює водієм у ФОП ОСОБА_11 , має постійне місце роботи, а також на його утриманні перебувають матір, батько, що має інвалідність, та малолітня дитина, що свідчить про міцні соціальні зв'язки.
Наголошує на тому, що поведінка потерпілого, який був у стані важкого отруєння етиловим спиртом, коли рухався по проїжджій частині у напрямку, попутному з транспортним засобом обвинуваченого, не мав на собі одягу, який би містив світловідбиваючі елементи, цим самим також порушуючи вимоги п.п.4.1,4.4 ПДР України.
Звертає увагу, що вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, не є корупційним або пов'язаним з корупцією, не відноситься до передбаченого статтями 403, 405, 407, 408, 429 КК України, в його кваліфікації не визначено обставину про вчинення в умовах воєнного стану, чи в бойовій обстановці, не пов'язане з порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу чи швидкість реакції, не є катуванням, а також те, що санкція не містить такого виду покарання, як позбавлення на строк більше п'яти років, то вважає за можливе при призначенні покарання звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк.
Посилається на те, що позбавлення права керувати транспортним засобом обвинуваченого, враховуючи його роботу водієм у ФОП ОСОБА_11 , а також наявність кількох осіб на утриманні, буде непропорційним втручанням у життя обвинуваченого і членів його сім'ї, та становитиме особистий і надмірний тягар для нього, оскільки фактично позбавить його ремесла і засобів для існування.
Потерпілий ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить вирок Підволочиського районного суду Тернопільської області від 07 серпня 2025 року в частині призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_8 змінити.
Вважати засудженим ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у вигляді обмеження волі на строк 3 (три) роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання, встановивши йому іспитовий строк і поклавши на нього обов'язки, визначені ст.76 КК України.
Посилається на те, що вказаний вирок є таким, що не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, у зв'язку з його надмірною суворістю призначеного судом покарання та невідповідністю ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особі обвинуваченого.
Зазначає, що ОСОБА_8 повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, глибоко жалкує та співчуває родині загиблого, неодноразово вибачався, відшкодував заподіяну моральну шкоду. Жодних претензій він та його родина до нього не мають.
Посилається на те, що суд проігнорував позицію потерпілого про застосування до нього положення статті 75 КК України щодо звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, а також не застосовувати додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Вказує, що суд безпричинно залишив без уваги та не врахував при призначенні міри покарання те, що на момент скоєння ДТП ОСОБА_8 був тверезий, з місця пригоди не втік, викликав екстрену медичну допомогу та працівників поліції.
Звертає увагу, що обвинувачений активно сприяв розкриттю даного злочину та з'ясуванню усіх обставин його вчинення.
Наголошує, що ОСОБА_8 утримує сім'ю, яка складається з дружини та малолітньої дитини, позитивно характеризується за місцем проживання, працює водієм у ФОП ОСОБА_11 .. Також він здійснює догляд за своїм батьком, який є інвалідом, унаслідок травм та захворювання отриманих при захисті територіальної цілісності України, а покарання у виді обмеження волі позбавить його можливості турбуватись про батька.
Посилається на те, що суд не мотивував чому ОСОБА_8 слід обрати покарання у виді обмеження волі, без застосування положень ст. 75 КК України.
Заслухавши суддю доповідача, в судових дебатах захисника ОСОБА_9 , в судових дебатах та останньому слові обвинуваченого ОСОБА_8 , в судових дебатах прокурора, а також пояснення потерпілого ОСОБА_7 , які підтримали апеляційні скарги, просять їх задовольнити, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено та кваліфікація його дій відповідає фактичним обставинам справи, підтверджуються сукупністю зібраних доказів, є обґрунтованими, досліджувалися судом першої інстанції в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, в апеляції не оспорюються, тому відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, судом апеляційної інстанції не перевіряються.
Аналізуючи вирок в частині призначеного покарання, колегія суддів вважає, що доводи апелянтів щодо не застосування судом закону, який підлягає застосуванню, колегія суддів вважає заслуговують на увагу із наступних підстав.
Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року (із змінами) “Про практику призначення судами кримінального покарання» із врахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу суди вправі обговорювати питання про призначення менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочин, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки.
Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації.
Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_8 покарання, врахував обставини та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким необережним злочином, наслідком якого є смерть потерпілого ОСОБА_12 , щире каяття обвинуваченого, поведінку винного, яка свідчить про його прагнення залагодити наслідки скоєного, критичне ставлення до вчиненого, позицію потерпілого висловлену в судовому засіданні про те, що обвинувачений неодноразово вибачався, повністю відшкодував шкоду, тому просив не призначати йому позбавлення волі.
Суд також врахував дані про особу винного, котрий до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, має на утриманні малолітню дитину, мати-інваліда, постійне місце праці.
З урахуванням наведеного, а також з огляду на відсутність обставин, які обтяжують покарання та наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання, суд дійшов правильного висновку про можливість призначення ОСОБА_8 основного покарання із застосуванням положень ст. 69 КК, тобто нижче від найнижчої межі, перейшовши до іншого більш м'якого виду покарання у виді обмеження волі, яке слід відбувати реально з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Відтак рішення місцевого суду про застосування ст. 69 КК та призначення ОСОБА_8 покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.2 ст. 286 КК, є обґрунтованим, ґрунтується на положеннях ст.ст. 50 і 65 КК та відповідає принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації покарання.
Водночас, колегія суддів вважає слушними доводи апелянтів щодо застосування ст. 75 КК із звільненням обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч.1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При цьому із системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність убачається, що крім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням та водночас належним чином умотивувати таке рішення, дослідивши й оцінивши всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, та врахувати, що ст. 75 КК застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в пунктах 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у ході призначення покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Колегія суддів вважає, що суд не в повній мірі врахував встановлені ним пом'якшуючі обставини, а також не встановив та не дав належної оцінки всім іншим наявним у провадженні пом'якшуючим обставинам.
Так, поза увагою суду залишилося, що на момент скоєння ДТП ОСОБА_8 був тверезий, з місця пригоди не втік, викликав екстрену медичну допомогу та працівників поліції. Така поведінка свідчить про своєчасне розкриття злочину, встановлення всіх фактичних обставин кримінального правопорушення і його негайне припинення.
Також, суд залишив поза увагою, що ОСОБА_8 утримує сім'ю, яка складається з дружини, малолітньої дитини, позитивно характеризується за місцем проживання, роботи, працює водієм у ФОП ОСОБА_11 , є єдиним годувальником в сім'ї, тому наявність водійських прав є єдиним засобом заробітку для сім'ї.
Суд не врахував, що ОСОБА_8 здійснює догляд за своєю бабусею ОСОБА_13 , яка є інвалідом першої групи, довічно та батьком ОСОБА_14 , інвалідом третьої групи, які згідно з висновком медичної комісії потребують постійного стороннього догляду та перебувають на утриманні у обвинуваченого.
Відповідно до висновку досудової доповіді органу пробації - виправлення ОСОБА_8 можливе без ізоляції від суспільства, а оцінка ризиків вчинення повторного правопорушення не становить високої небезпеки для суспільства (в т.ч. окремих осіб) та є середнім.
Упродовж судового провадження обвинувачений давав визнавальні показання щодо обставин вчиненого правопорушення і не оспорював фактичних обставин його вчинення, що дало суду підстави розглядати провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України. Цим, обвинувачений сприяв здійсненню правосуддя, а отже, і розкриттю злочину.
Колегія суддів вважає, що наведені обставини, відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України, слід визнати такими, що пом'якшують покарання ОСОБА_8 ..
Колегія суддів також враховує і поведінку потерпілого ОСОБА_12 , який в порушення п.п. 4.1, 4.4 ПДР рухався попереду транспортного засобу у попутному напрямку тією ж смугою руху, перебуваючи у стані важкого отруєння етиловим алкоголем та не виділив себе на дорозі у темну пору доби (не мав на зовнішньому одязі світлоповертальних елементів).
З урахуванням наведеного, беручи до уваги особу обвинуваченого, враховуючи відсутність обтяжуючих покарання обставин, колегія суддів приходить до висновку, що наведені пом'якшуючі обставини дають можливість застосувати ст. 75 КК України та звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Що стосується доводів сторони захисту та потерпілого щодо незастосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, колегія суддів зазначає наступне.
Санкція ч. 2 ст. 286 КК України, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування і не є обов'язковим для суду.
Як убачається з вироку місцевого суду, при призначені обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд своє рішення жодним чином не обґрунтував.
Тому, вирішуючи питання доцільності призначення обвинуваченому додаткового покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст. 286 КК України, колегія вважає можливим не призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, беручи до уваги, в тому числі і те, що основним видом трудової діяльності обвинуваченого є саме керування транспортним засобом, що є єдиним джерелом його доходу на утримання сім'ї, про що свідчить трудовий договір, копія якого долучена до матеріалів кримінального провадження, надана ФОП ОСОБА_11 .
При цьому слід врахувати, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керування транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов'язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування. Відповідна правова позиція викладена в постанові ВС від 08.02.2018 року у справі за №361/2704/16-к.
Крім того колегія приймає до уваги те, що на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди у стані алкогольного сп'яніння обвинувачений не перебував, повністю відшкодував завдані збитки потерпілому та враховує думку останнього, який просив не позбавляти обвинуваченого права керування транспортними засобами.
З урахуванням указаних обставин, даних про особу обвинуваченого, який до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується за місцем проживання, роботи, має на утриманні малолітню дитину та осіб з інвалідністю - бабусю, батька, за якими здійснює постійний догляд, свою вину визнав повністю, щиро розкаявся, повністю відшкодував шкоду. Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, а також поведінку потерпілого ОСОБА_12 , який в порушення п.п. 4.1, 4.4 ПДР рухався попереду транспортного засобу у попутному напрямку тією ж смугою руху, перебуваючи у стані важкого отруєння етиловим алкоголем та не виділив себе на дорозі у темну пору доби, колегія дійшла висновку, що призначення ОСОБА_8 покарання без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами відповідає його особі та обставинам вчиненого ним злочину.
При цьому колегія суддів враховує практику рішень Європейського суду з прав людини. Зокрема, в справі “Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року, Суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає апеляційні скарги слід задовольнити та змінити вирок в частині призначеного ОСОБА_8 покарання.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 417, 419 КПК України, колегія суддів,
Ухвалила:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та потерпілого ОСОБА_7 задовольнити.
Вирок Підволочиського районного суду Тернопільської області від 07 серпня 2025 року щодо ОСОБА_8 в частині призначеного покарання - змінити.
Вважати ОСОБА_8 засудженим за ч.2 ст.286 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді обмеження волі на строк три роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки.
Відповідно до п.1,2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_8 обов'язки: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців.
Судді