Справа № 464/4889/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/585/25 Доповідач: ОСОБА_2
29 жовтня 2025 року у м. Львові колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі судового засідання ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 15 травня 2025 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ,
з участю прокурора ОСОБА_9
обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисників-адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_10
встановила:
вищенаведеним вироком ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання за вказаним вироком, повністю приєднано невідбуту частину покарання призначеного за вироком Галицького районного суду м. Львова від 17.07.2023, з урахуванням ухвали Галицького районного суду м. Львова від 08.02.2024, за правилами ст. 72 КК України, де 1 місяць арешту = 1 місяцю позбавлення волі, а 240 годин громадських робіт = 30 дням позбавлення волі, остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді 8 років, 1 місяця та 30 днів позбавлення волі.
ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України та призначено йому покарання - у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.
На підставі ч.1, 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань за даним вироком та за вироком Личаківського районного суду м. Львова від 23.04.2024, призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 8 років позбавлення волі.
Не погоджуючись з цим вироком, обвинувачені ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 подали апеляційні скарги.
Захисник ОСОБА_8 в апеляційній скарзі просить вирок Сихівського районного суду м. Львова від 15.05.2025 щодо ОСОБА_7 змінити, перекваліфікувавши дії обвинуваченого з ч.4 ст.186 КК України на ч.4 ст.185 КК України та закрити кримінальне провадження у зв'язку з декриміналізацією.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що винуватість ОСОБА_7 поза розумним сумнівом, встановлена не була, оскільки потерпілий ОСОБА_11 у судовому засідання плутався в показах, висловлював твердження які суперечили попереднім його показанням та матеріалам кримінального провадження.
Водночас, на думку захисника, показання ОСОБА_7 про те, що він таємно заволодів телефоном потерпілого, були послідовними та вичерпними, узгоджувалися з матеріалами кримінального провадження, однак суд цих показань не врахував.
Обвинувачений ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просить скасувати вирок Сихівського районного суду м. Львова від 15.05.2025 та негайно звільнити його з-під варти в залі судових засідань.
Апеляційні вимоги мотивує тим, що суд підтримуючи сторону обвинувачення дозволив потерпілому двічі давати показання, які між собою відрізняються.
Звертає увагу на ту обставину, що потерпілий стверджував, що телефон був неушкоджений, при цьому він упізнав його за тріщинами на екрані.
Також зазначає, що він в повній мірі не ознайомився з матеріалами провадження, оскільки частина відеозаписів судових засідань не запустилась або відсутня. Матеріали справи дали на диску, які неможливо переглянути в умовах СІЗО.
Обвинувачений ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуваний вирок в частині його засудження за ч.4 ст.186 КК України. Зазначає, що потерпілий ОСОБА_11 у судовому засідання допитувався двічі, при цьому другий раз дав зовсім інші показання, що є недопустимим.
Також зауважує, що потерпілий у відділенні поліції впізнав свій телефон по тріщинах на екрані, а в судовому засіданні зазначив, що його телефон був без тріщин.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 , достовірно знаючи про те, що в Україні введено та діє правовий режим воєнного стану, 25.07.2023 близько 18:30 год, за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_7 , перебуваючи поблизу будинку №42 по пр. Червоної Калини у м. Львові, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, діючи повторно, наздогнавши потерпілого ОСОБА_11 , наніс вказаному потерпілому удари кулаками рук в область голови, від яких ОСОБА_11 впав на землю обличчям вгору та отримав тілесні ушкодження у вигляді рани на слизовій оболонці нижньої губи, садна в ділянці правих ліктьового та колінного суглобів, що відносяться до легкого ступеня тяжкості, після чого, ОСОБА_7 підбіг до потерпілого та відкрито заволодів його мобільним телефон марки «КсіоміРедмі 6» ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 чорного кольору з вставленою сім-картою мобільного оператора з номером НОМЕР_3 вартістю 1500 грн., який знаходився у правій кишені штанів потерпілого, після чого з викраденим майном покинули місце вчинення кримінального правопорушення. Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_6 спричинив матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_11 на загальну суму 1500 грн.
ОСОБА_7 , достовірно знаючи про те, що в Україні введено та діє правовий режим воєнного стану, 25.07.2023 близько 18:30 год, за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_6 , перебуваючи поблизу будинку №42 по пр. Червоної Калини у м. Львові, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, діючи повторно, після того, як ОСОБА_6 наздогнавши потерпілого ОСОБА_11 та нанісши вказаному потерпілому удари кулаками рук в область голови, від яких ОСОБА_11 впав на землю обличчям вгору та отримав тілесні ушкодження у вигляді рани на слизовій оболонці нижньої губи, садна в ділянці правих ліктьового та колінного суглобів, що відносяться до легкого ступеня тяжкості, підбіг до потерпілого та відкрито заволодів його мобільним телефон марки «КсіоміРедмі 6» ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 чорного кольору з вставленою сім-картою мобільного оператора з номером НОМЕР_3 вартістю 1500 грн., який знаходився у правій кишені штанів потерпілого, після чого з викраденим майном покинули місце вчинення кримінального правопорушення. Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_7 , спричинив матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_11 на загальну суму 1500 грн.
При апеляційному розгляді обвинувачені та захисники підтримали апеляційні скарги, з наведених у них мотивах, та просили такі задоволити.
Прокурор заперечив апеляційні вимоги обвинувачених та захисника з огляду на безпідставність таких, та просив залишити подані апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуваний вирок залишити без змін.
Заслухавши доповідача, думку присутніх учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно положень ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що дані вимоги закону судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку дотримані.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження, навівши такі у вироку, та прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_7 , ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.186 КК України.
Дані обставини підтверджуються наявними у матеріалах кримінального провадження доказами, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку та правильно взяв до уваги, обґрунтувавши своє рішення.
Так, винуватість ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, стверджується показаннями даними в судовому засіданні першої інстанції потерпілого ОСОБА_11 , свідка ОСОБА_12 .
Поряд з цим, вина обвинувачених підтверджується ще дослідженими у суді письмовими доказами, зокрема: висновком експерта №589 від 26.07.2023, протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 25.07.2023, протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення від 26.07.2023, протоколом огляду предметів від 26.07.2023 оглянуто вказані вище речі, апортом О/у СКП ВП №2 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області ОСОБА_13 від 25.07.2023 , протоколом обшуку від 26.07.2023 та відеозаписом такого, протоколом огляду предметів від 26.07.2023, протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення від 26.07.2023, протоколом пред'явлення особи до впізнання від 26.07.2023, протоколом пред'явлення особи до впізнання від 26.07.2023 та відеозаписом до нього, протоколом огляду предметів від 26.07.2023 та фототаблицею до нього, протоколом огляду предметів від 26.07.2023, протоколом пред'явлення речей для впізнання від 27.07.2023, протоколом додаткового огляду предметів від 27.07.2023 року та фототаблицею до нього, висновком експерта №СЕ-19/114-23/14209-ТВ від 31.07.2023, зміст яких детально відтворено у вироку.
Апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що сукупність цих доказів повністю підтверджує вчинення обвинуваченими інкримінованих кримінальних правопорушень, за встановлених місцевим судом обставин, оскільки такі не викликають сумнівів у своїй правдивості та є належними і допустимими.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника в частині необхідності кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК України та помилкових висновків суду першої інстанції щодо наявності в його діях складу ч. 4 ст. 186 КК України, то такі є неспроможними з огляду на таке.
Положеннями ст. 186 КК України передбачено відповідальність за відкрите викрадення чужого майна (грабіж).
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 186 КК, характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності - вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину. Грабіж вважається закінченим злочином з моменту заволодіння майном і таким моментом визнається поява у злочинця реальної початкової можливості розпоряджатися вилученим майном.
З об'єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину.
Відповідно до ст. 185 КК України крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.
Розрізняючи крадіжку та грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій.
Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, слід кваліфікувати як грабіж.
З огляду на викладене та враховуючи конкретні обставини суспільно небезпечного діяння, а саме способу вилучення обвинуваченими майна, ставлення обвинувачених до вчиненого - спрямованості умислу та інші докази, досліджені під час судового розгляду і оцінені судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України з точки зору належності, достовірності, допустимості та достатності, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про необхідність кваліфікації дій за ч. 4 ст. 186 КК України, виходячи з встановлених судом фактичних обставин справи, є правильними.
Зокрема, з показань потерпілого ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_12 , допитаних районним судом встановлено, що після нанесення другого удару ОСОБА_6 потерпілому, коли останній лежав на спині, обличчям до верху, одразу прибіг обвинувачений ОСОБА_7 та вони обидва почали перевіряти кишені штанів потерпілого, поки він лежав на асфальті. При цьому в момент, коли ОСОБА_7 витягнув з кишені штанів потерпілого мобільний телефон, ОСОБА_6 в той час утримував потерпілого та не давав йому змоги піднятись.
При цьому, слід зазначити, що злочин вчинено у денну пору доби та у людному місці, біля житлових будинків, що також свідчить про відкритий характер дії обвинувачених.
Також намір обвинувачених спільно вчинити саме відкрите викрадення майна потерпілого доведено протоколом огляду предметів від 26.07.2023, фототаблицею до нього і відеозаписом від 25.07.2023, згідно з якими обвинувачений ОСОБА_6 біг за потерпілим, а за ним одразу біг обвинувачений ОСОБА_7 .
У подальшому обидва обвинувачені були затримані за місцем проживання ОСОБА_7 , де і знаходився викрадений ними спільно мобільний телефон потерпілого. Вказане свідчить про те, що обвинувачені діяли спільно, як співвиконавці при вчиненні злочину.
Таким чином, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії обвинувачених як відкрите викрадення чужого майна.
З приводу доводів апелянтів, що під час допиту районним судом потерпілий плутався в показах, висловлював твердження, які суперечать його попереднім показанням і матеріалам кримінального провадження, то такі колегія суддів визнає необґрунтованими з огляду на наступне.
Так, допитаний районним судом потерпілий повідомив, що ОСОБА_6 підбіг до нього та почав наносити удари, від яких потерпілий упав на спину. Одразу після цього прибіг ОСОБА_7 та разом з ОСОБА_6 почали перевіряти кишені штанів потерпілого. При цьому ОСОБА_6 притиснув потерпілого, а ОСОБА_7 витягнув із кишені штанів потерпілого мобільний телефон, після чого вони обидва почали тікати.
Разом з тим апелянти не називають жодних обставин, у яких начебто плутався потерпілий, не вказують будь-яких його тверджень чи показань, які могли б суперечити одне одному і не зазначають конкретних доказів чи документів, яким начебто суперечать показання потерпілого.
З приводу доводів, що потерпілий стверджував, що телефон був неушкоджений, а упізнав він його за тріщинами на екрані, то такі також є безпідставними, оскільки допитаний районним судом обвинувачений ОСОБА_7 визнав факт заволодіння ним телефоном потерпілого та у поданій ним апеляційній скарзі просить вважати його винним у крадіжці саме цього майна.
Про викрадення у потерпілого будь-якого іншого телефону ніхто з учасників кримінального провадження не повідомляв.
Щодо доводів про те, що не відкриваються диски, на яких зафіксовано судові засідання, то колегія суддів виходить з наступного.
З огляду на п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України причиною до скасування рішення є саме невиконання вимог про фіксування судового провадження за допомогою технічних засобів фіксування кримінального провадження.
Відтак, з дотриманням вимог ст. ст. 409-415 КПК України нездатність апелянта з будь-яких причин відтворити записи судових засідань не впливає на законність оскаржуваного рішення і за жодних умов не є причиною до зміни чи скасування вироку.
Крім цього, апелянт не називає і ніяк не ідентифікує судові засідання, записи яких йому начебто не вдалось відтворити.
Разом з тим, із самого початку кримінального провадження обвинувачені були представлені професійними адвокатами, а відтак не були позбавлені права користуватися послугами захисників.
Окрім того, з матеріалів провадження слідує, що обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ознайомлювалися з матеріалами кримінального провадження та із записами судових засідань, про що свідчать їхні розписки (т.4 а.с. 49, 50, 57,58).
Інші доводи апеляційних скарг не можна визнати переконливими, оскільки вони не містять доказів, які б спростували висновки суду першої інстанції.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_6 у інкримінованому їм кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.4 ст.186 КК України.
За наслідками апеляційного перегляду істотних порушень кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, колегією суддів не встановлено.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, апеляційні скарги не містять правових підстав для скасування оскаржуваного вироку суду, а отже такі визнаються судом апеляційної інстанції необґрунтованими та до задоволення не підлягають.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407,419 КПК України, колегія суддів,
постановила:
апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , залишити без задоволення, а вирок Сихівського районного суду м. Львова від 15 травня 2025 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий:
Судді