Дата документу 22.10.2025 Справа № 333/10146/24
Єдиний унікальний №333/10146/24 Головуючий у 1 інстанції Кулик В.Б.
Провадження № 22-ц/807/1524/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
22 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Гончар М.С.,
Трофимової Д.А.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2025 року за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна Меружана Оганесовича щодо оцінки майна та скасування звіту про оцінку майна, заінтересована особа: стягувач ОСОБА_3 ,-
У травні 2025 року до Комунарського районного суду м. Запоріжжя надійшла скарга ОСОБА_1 в особі представника адвоката Працевитого Г.О. про визнання дій приватного виконавця протиправними, скасування результатів оцінки майна, заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Коцинян М.О., ОСОБА_3 ..
Скарга обґрунтована тим, що на виконанні у приватного виконавця Коциняна М.О. перебуває зведене виконавче провадження № 69692736 з виконання виконавчого листа № 333/10146/24, виданого Комунарським районним судом м. Запоріжжя 25.03.2025 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 30.10.2016 року в сумі 8015 357 (вісім мільйонів п'ятнадцять тисяч триста п'ятдесят сім) грн. 29 коп., яка складається: заборгованість по поверненню позики 3072 000,00 грн.; заборгованість по процентам за період з 31.10.2016 року по 30.10.2021 року 4608 000,00 грн.; інфляційні витрати за договором позики з 11.2021 року по 23.02.2023 року 335357 грн. 29 коп.
В межах виконавчого провадження приватний виконавець наклав арешт на все майно ОСОБА_1 , в тому числі на нежитлове приміщення складу літ. Н, Н1-2, загальною площею 711,8 м.2, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 919141923000).
Постановою приватного виконавця Коциняна М.О. від 03.04.2025 року у зведеному виконавчому провадженні № 69692736 було призначено суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 , постановлено надати звіт про оцінку арештованого майна з питань визначення початкової вартості описаного та арештованого майна для подальшої її реалізації з електронного аукціону нежитлового приміщення складу літ. Н, Н1-2, загальною площею 711,8 м.2, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 919141923000). Відповідно до звіту про оцінку арештованого майна № 44/25 від 07.04.2025 року, початкова вартість нежитлового приміщення, складу літ. Н, Н1-2, загальною площею 711,8 м.2, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 919141923000) складає 2 069 863,60 грн., без урахування ПДВ.
ОСОБА_1 не погоджуюється із вказаною оцінкою. Скаржник вважає, що оцінка майна, проведена суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 є суттєво заниженою, вважає, що оцінка нерухомого майна, складу проведена ФОП ОСОБА_4 більш відповідає дійсній ринковій вартості нерухомого майна. Крім того, вважає що під час здійснення оцінки використано лише один метод порівняльний. Загальна характеристика будівлі, складу не містить інформації про рік побудови, інженерне забезпечення, внутрішнє оздоблення, характеристику дверей та вікон. Звіт про оцінку взагалі не містить відомостей про внутрішній огляд складу. Внутрішній огляд складу дозволяє оцінити її фактичний технічний стан, зокрема, якість ремонту, стан інженерних комунікацій, рівень зношеності елементів оздоблення тощо. Без огляду ці важливі фактори можуть бути враховані лише поверхнево або взагалі не враховані. Стан приміщення є одним із чинників, що впливає на ринкову вартість складу. Ознайомлення з об'єктом оцінки полягає в дослідженні оцінювачем вихідних даних та іншої інформації, необхідної для здійснення оцінки, та в особистому огляді оцінювачем об'єкта оцінки, тоді як замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці, на законних підставах, отримання ним (замовником) необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки. Фактичне ознайомлення з майном, яке є предметом оцінки, можливе при доступі оцінювача цього майна, тобто як зовнішнього огляду, так і внутрішнього. Однак, оцінювачем ОСОБА_4 ознайомлення з об'єктом оцінки шляхом доступу до нього не проводилось, за надання доступу до об'єкту нерухомості до скаржника не звертався ані приватний виконавець, ані стягувач, ані оцінювач.
Враховуючи викладене, скаржник просить суд:
- визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна М.О. щодо визначення вартості арештованого майна нежитлового приміщення, складу літ. Н, Н1-2, загальною площею 711,8 м.2, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 919141923000), яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ;
- визнати противоправним та скасувати звіт про оцінку арештованого майна № 44/25 від 07.04.2025 року щодо об'єкта нерухомого майна нежитлового приміщення, складу літ. Н, Н1-2, загальною площею 711,8 м.2, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 919141923000), яке належить ОСОБА_1 ..
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя 19 червня 2025 року скаргу залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої залишено поза увагою недотримання порядку оцінки майна.
22 жовтня 2025 року від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувана ухвала суду відповідає.
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані дії та рішення державного виконавця вчинені та прийняті відповідно до закону, у межах його повноважень, права боржника у цьому виконавчому провадженні не було порушено, суд вважає скарга на неправомірні дії приватного виконавця є необґрунтованою.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).
Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.
Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун'єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).
Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Згідно з частиною п'ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Комунарського районногосуду м.Запоріжжя від 21.02.2025 року усправі №333/10146/24 позов ОСОБА_3 задоволено частково стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 30.10.2016 року в сумі 8015 357 (вісім мільйонів п'ятнадцять тисяч триста п'ятдесят сім) грн. 29 коп., яка складається: заборгованість по поверненню позики 3072 000,00 грн.; заборгованість по процентам за період з 31.10.2016 року по 30.10.2021 року 4608 000,00 грн.; інфляційні витрати за договором позики з 11.2021 року по 23.02.2023 року 335357 грн. 29 коп.
Рішення суду набуло законної сили 25.03.2025 року.
25.03.2025 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя представнику позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 були видані виконавчі листи № 333/10146/24.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна М.О. від 04.04.2025 року було відкрито виконавче провадження № 77705134 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 30.10.2016 року в сумі 8015 357 (вісім мільйонів п'ятнадцять тисяч триста п'ятдесят сім) грн. 29 коп., яка складається: заборгованість по поверненню позики 3072 000,00 грн.; заборгованість по процентам за період з 31.10.2016 року по 30.10.2021 року 4608 000,00 грн.; інфляційні витрати за договором позики з 11.2021 року по 23.02.2023 року 335357 грн. 29 коп.
Того ж дня, приватним виконавцем Коциняном М.О. було відкрито провадження № 77704460 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на судовий збір в розмірі 1203 грн. 63 коп.
Постановою приватного виконавця Коциняна М.О. від 04.04.2025 року були об'єднані виконавчі провадження № 77705134, № 77704460 у зведене виконавче провадження № 69692736.
Постановою приватного виконавця Коциняна М.О. від 04.04.2025 року у зведеному виконавчому провадженні № 69692736 було накладено арешт на все майно ОСОБА_1 .
Постановою від 03.04.2025 року приватний виконавець Коцинян М.О. призначив суб'єкта оціночної діяльності суб'єкта господарювання ОСОБА_4 та зобов'язав його надати письмовий звіт щодо оцінки спірного нерухомого майна складу з питань визначення початкової вартості описаного майна, для подальшої її реалізації з електронних торгів. Попередив суб'єкта оціночної діяльності суб'єкта господарювання ОСОБА_4 про кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків під час здійснення виконавчого провадження, надання завідомо неправдивого звіту.
Відповідно до звіту про оцінку арештованого майна № 44/25, складеного 07.04.2025 року суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 , початкова (стартова) вартість об'єкта оцінки для реалізації його з публічних торгів, а саме: об'єкта нерухомого майна нежитлового приміщення, складу літ. Н, Н1-2, загальною площею 711,8 м.2, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 919141923000), без врахування ПДВ.
09.04.2025 року приватним виконавцем Коциняном М.О. було направлено ОСОБА_1 повідомлення про результати оцінки арештованого майна, з додатком копії висновку про вартість зазначеного нерухомого майна, що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень від 09.04.2025 року, відправлення № 0601133258055.
Згідно з ч.1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. В розумінні Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 (далі за текстом - Інструкція), а також відповідно до шаблонів процесуальних документів, що містить Автоматизована система виконавчого провадження, постановами, якими оформлюється звернення стягнення на майно (кошти) боржника є: постанова про арешт коштів боржника, постанова про арешт майна боржника, постанова про опис та арешт майна. Винесення жодних інших постанов при зверненні стягнення на майно чинним законодавством не вимагається. Відповідно до п. 10 розділу VIII Інструкції після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову.
Відповідно до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Згідно з ч. 3 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.
Згідно з ч. 3 ст. 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів Національної поліції, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, Бюро економічної безпеки України, Національного банку України, Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції, приватних виконавців, адвокатів, нотаріусів інформація з Державного реєстру прав у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб'єктом права чи за об'єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав, за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою кваліфікованого електронного підпису відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Порядок доступу до Державного реєстру прав визначається Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно з ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження мають право брати участь у вчиненні виконавчих дій.
Згідно з ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Відповідно до ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Зазначені особи зобов'язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику. Після надходження відомостей про наявність майна боржника виконавець проводить опис такого майна, накладає на нього арешт, вилучає його і реалізує в установленому цим Законом порядку.
Згідно з ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.
Законом України “Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень не передбачено обов'язок виконавця повідомляти боржника про майбутній опис майна, затосувавши правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду, викладеним в п. 50 постанови від 02 червня 2022 року в справі № 480/5060/20 (провадження № К/9901/14598/21).
Відповідно до п. 8 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/59, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 02.04.2012 року №489/20802 в редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2832/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 30.09.2016 року № 1302/29432 для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна (майнових прав) - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання, а також у разі потреби - перекладача.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 57 зазначеного Закону визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання.
Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.
09.04.2025 року приватним виконавцем Коциняном М.О. було направлено ОСОБА_1 повідомлення про результати оцінки арештованого майна, що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень.
Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання (абзац третій частини другої статті 3 ЗУ Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні ).
Згідно ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» професійна оціночна діяльність - діяльність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 цього Закону суб'єктами оціночної діяльності є суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.
Статтею 12 ЗУ Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні передбачено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору.
Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Частиною 6 ст. 9 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.
Національний стандарт №1 Загальні засади оцінки майна і майнових прав , затверджений постановою КМУ від 10 вересня 2003 №1440 є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна.
Відповідно до ст. 12 Закону про оцінку майна та умовами абзацу сьомого пункту 51 Національного стандарту №1 незалежна оцінка майна передбачає складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки. Пункти 56 та 57 Національного стандарту №1 передбачають, що висновок про вартість об'єкта є складовою частиною такого звіту.
Визначення вартості майна боржника є процесуальною дією виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності, здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів. Отже, оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.
Згідно із ч. 6 ст. 57 ЗУ "Про виконавче провадження" звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні є дійсним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно.
За приписами п. 1 ст. 13 ЗУ "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).
Положення п. 1 ст. 13 ЗУ "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" кореспондуються з положеннями пункту 57 Національного стандарту №1.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 липня 2022 року у справі №910/10956/15 зазначила: «За наявності заперечень щодо оцінки майна боржника у виконавчому провадженні заінтересована особа може реалізувати своє право в порядку статті 13 Закону №2658-ІІІ шляхом подачі заяви про рецензування звіту про оцінку майна, або у порядку частини п'ятої статті 57 Закону №1404-VIII.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).
Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов'язковим.
Тобто зазначений Закон передбачає, що однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає у їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.
Отже, закон не позбавляє сторони (учасників) виконавчого провадження оскаржити результати оцінки арештованого майна у порядку, визначеному статтею 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (Закон №2658-ІІІ), або у порядку частини п'ятої статті 57 Закону №1404-VIII.
Аналіз наведених положень закону свідчить про те, що у разі незгоди із результатами оцінки арештованого майна заявник мав право у порядку, визначеному законом, звернутися з клопотанням про призначення рецензування звіту про оцінку майна, про те матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 у визначений законом порядок та спосіб зверталась з клопотанням про рецензування звіту про оцінку арештованого майна.
Доказів неможливості здійснити рецензування звіту про оцінку майна матеріали справи не містять.
Щодо посилань в апеляційній скарзі на те, що звіт виготовлений з порушенням норм чинного законодавства, статей 50, 51 Національного стандарту № 1, в зв'язку з непроведенням ознайомлення з об'єктом оцінки шляхом доступу до нього, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінювачі та суб'єктиоціночної діяльності зобов'язані здійснювати оглядоб'єкта оцінки.
У разі технічної або юридичної неможливості особистого огляду зазначати у звіті про оцінку майна відповідні пояснення та обґрунтуванняз астережень і припущень щодо використання результатів оцінки.
У пункті 56 Національного стандарту № 1 передбачено особистий огляд об'єкту оцінки, а у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки.
У спірному звіті про вартість майна зазначено про те, що оцінка виконана на основі інформації, наданої замовником, огляду об'єкта оцінки, що узгоджується із п. 56 Національного стандарту № 1 та пунктами 1, 6 ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
У постанові Верховного Суду від 27.08.2020 року у справі № 295/11078/14-ц (провадження № 61-2646св19) зазначено, що відсутність даних про огляд об'єкта оцінки не є тією обставиною, з якою законодавство пов'язує можливість визнання протиправним і скасування звіту про оцінку майна. З цими висновками погодився Верховний Суд у постанові від 14.07.2022 року у справі № 753/4974/20.
Так, у постанові Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 711/650/13-ц зроблено висновок, що твердження скаржника, що зазначена в звіті вартість квартири не відповідає ринковій вартості, є припущенням та не обґрунтовується жодними доказами або визначеними критеріями. Скаржник не довів, а суд першої інстанції не встановив, яким чином та як саме проведення оцінки квартири без входження до неї впливає на результат проведення оцінки та на формування звіту про оцінку майна в цілому. Опис та арешт майна квартири без входження до неї можливий у разі недобросовісної поведінки боржника. Обставина, що приватний виконавець здійснив опис та арешт квартири без проникнення до неї, не є підставою для визнання його дій неправомірними, оскільки приватний виконавець здійснив опис та арешт майна без входження в квартиру не із власного недбальства, а в результаті недобросовісної поведінки боржника, який у цьому випадку діяв недобросовісно, не отримуючи надісланих на його адресу документів виконавчого провадження та тривалий час фактично ухиляючись від виконання рішення суду, внаслідок чого опис квартири проведений без огляду об'єкта.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 року у справі № 914/881/17 (провадження 18-18гс18) зроблено висновок, що чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб'єкта оціночної діяльності суб'єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ'єктивність оцінки майна) ним своїх обов'язків. Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності (ч. 1 ст. 12 Закону № 2658-III). Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт по оцінку майна є документом, який фіксує дії суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов'язків, визначених законом і встановлених відповідним договором. За змістом статей 12, 33 Закону № 2658-III звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.
Варто зазначити, що ОСОБА_1 було достовірно відомо про початок примусового виконання рішення суду, проте остання не виконала взяті на себе зобов'язання виконати рішення суду протягом досить тривалого часу самостійно, що свідчить про небажання скаржника виконувати рішення суду, що набрало законної сили.
Враховуючи, що доступ до житла було обмежено поведінкою боржника, відсутність даних про огляд об'єкта оцінки, на думку суду, не є тією обставиною, з якою законодавство пов'язує можливість визнання протиправним і скасування звіту про оцінку майна.
Помилковими є посилання Апелянта на висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.12.2019 у справі №211/2171/15, оскільки у цій справі було встановлено, що матеріали виконавчого провадження не містять доказів отримання оцінювачем необхідної та достовірної інформації про майно (будинок та земельні ділянки) для проведення оцінки; в звіті про незалежну оцінку не наведено відповідних пояснень про неможливість особистого огляду об'єкта дослідження, не зазначені обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки, здійсненої без особистого огляду. Тоді як у справі, яка переглядається, фактично оскаржуваний Звіт містить відомості про отримання оцінювачем необхідної та достовірної інформації про майно (квартири) для проведення оцінки (додатки до Звіту); у Звіті наявні пояснення про неможливість особистого огляду об'єкта дослідження, зазначені обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки, здійсненої без особистого огляду.
Натомість у постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі №295/11078/14-ц (провадження № 61-2646св19) зазначено, що відсутність даних про огляд об'єкта оцінки не є тією обставиною, з якою законодавство пов'язує можливість визнання протиправним і скасування звіту про оцінку майна. З цими висновками погодився Верховний Суд у постанові від 14 липня 2022 року у справі №753/4974/20.
Так, у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №711/650/13-ц зроблено висновок, що твердження скаржника, що зазначена в звіті вартість квартири не відповідає ринковій вартості, є припущенням та не обґрунтовується жодними доказами або визначеними критеріями. Скаржник не довів, а суд першої інстанції не встановив, яким чином та як саме проведення оцінки квартири без входження до неї впливає на результат проведення оцінки та на формування звіту про оцінку майна в цілому. Опис та арешт майна квартири без входження до неї можливий у разі недобросовісної поведінки боржника. Обставина, що приватний виконавець здійснив опис та арешт квартири без проникнення до неї, не є підставою для визнання його дій неправомірними, оскільки приватний виконавець здійснив опис та арешт майна без входження в квартиру не із власного недбальства, а в результаті недобросовісної поведінки боржника, який у цьому випадку діяв недобросовісно, не отримуючи надісланих на його адресу документів виконавчого провадження та тривалий час фактично ухиляючись від виконання рішення суду, внаслідок чого опис квартири проведений без огляду об'єкта.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №914/881/17 (провадження 18-18гс18) зроблено висновок, що чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ'єктивність оцінки майна) ним своїх обов'язків. Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону №2658-III). Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт по оцінку майна є документом, який фіксує дії суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов'язків, визначених законом і встановлених відповідним договором. За змістом статей 12, 33 Закону №2658-III звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.
Варто зазначити, що заявниця не надала суду належних доказів, передбачених Національним стандартом №1, неякісної (недостовірної) оцінки арештованого майна викладеної у Звіті №193/24 від 17.12.2024, наявність в ньому недоліків та/або заниження вартості майна тощо.
Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що дії приватного виконавця щодо визначення вартості майна боржника були вчинені відповідно до вимог Закону, а визначення вартості цього майна було здійснено належним суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання дій приватного виконавця щодо здійснення оцінки нерухомого майна неправомірними.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, вони фактично дублюють доводи первісної скарги, яким суд надав належну оцінку, перевіривши обставини справи належним чином.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції здійснив належну оцінку обґрунтованості доводів скаржниці належним чином обґрунтував підстави відмови в задоволенні скарги, а доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що оскаржувану ухвалу суду постановлено з додержанням вимог закону і підстави для її скасування відсутні, тому, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя 19 червня 2025 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя 19 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 03 листопада 2025 року.
Головуючий
Судді: