Справа № 761/22569/22
Провадження № 6/761/744/2025
08 жовтня 2025 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Юзькова О.Л. вирішуючи питання про прийняття до провадження подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Солонько Миколи Миколайовича про визнання частки майна боржника та звернення стягнення на частку майна боржника, яким володіє спільно зіншими особами, -
Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Солонько М.М. звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з поданням про визнання частки майна боржника та звернення стягнення на частку майна боржника, яким володіє спільно з іншими особами.
Зазначає, що в провадженні приватного виконавця округу міста Києва СолонькаМ.М. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 від 12.05.2025 з примусового виконання виконавчого листа № 761/22569/22, виданого Шевченківським районним судом м.Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу за договором позики. та судового збору. Підставою звернення приватного виконавця до суду з поданням стало те, що бездіяльність боржника ускладнює виконання рішення та на переконання приватного виконавця є необхідність у зверненні стягнення на майно боржника, яким він володіє спільно з іншими особами, а саме ОСОБА_3 , з якою перебуває у зареєстрованому шлюбі.
Згідно ч. 4 ст. 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
За приписами ст. 183 ЦПК України встановлюють загальні вимоги до форми та змісту будь-якої письмової заяви, клопотання, заперечення, що подається під час провадження в цивільній справі, а не лише в позовному провадженні, а щодо додаткових вимог до заяв, скарг, клопотань, які подаються на стадії виконання судового рішення та в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень у законі міститься спеціальна вказівка.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (надалі за текстом Закон № 1404-VIII).
Відповідно до ст.1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону
За приписами ч. 6 ст. 48 Закону № 1404-VIII стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Порядок розгляду подання про визначення частки майна боржника у спільному майні визначений ст. 443 ЦПК України, відповідно до якої питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 (справа № 2-591/11) зазначено наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.10.200 у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20) щодо відступу від висновків якої вирішується питання, колегія суддів зазначила, що під час розгляду подання державного чи приватного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, не можуть застосовуватися норми ГПК України, які регулюють позовне провадження. Отже, розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами ст. 335 ГПК України (аналогія ст. 443 ЦПК України) не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за наявності спору про право. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що ст. 335 ГПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. У цьому разі відповідно до ст. 338 ГПК України подання державного чи приватного виконавця розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від суб'єктного складу боржника та інших співвласників майна. Натомість за наявності спору про право ст. 335 ГПК України не підлягає застосуванню. Виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження. Пунктом 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Оскільки в цій справі вбачається спір про право боржника з дружиною, яка вважає себе одноосібною власницею спірного майна, то судові рішення в частині визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, слід скасувати, а провадження в цій справі за поданням приватного виконавця в цій частині - закрити
Натомість мотиви відступу від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20), зводяться до того, що єдиною допустимою законом формою звернення виконавця до суду за вирішенням питання про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, є звернення з поданням.
Однак, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами ст. 443 ЦПК України не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за наявності спору про право.
Отже, норми ст. 443 ЦПК України підлягають застосуванню виключно за відсутності спору про право. Виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким позовом в порядку позовного провадження.
Обов'язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені Державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від Держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу. Спір про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, є спором між боржником і іншими співвласниками майна. Після відкриття провадження за позовною заявою виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, боржник набуває статусу позивача (абз. 1 ч. 5 ст. 56 ЦПК України).
Оскільки виконавець може звертатися з позовною заявою про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від волі боржника чи навіть всупереч такій волі, та враховуючи, що процесуальний кодекс не містить вичерпного регулювання участі виконавця у позовному провадженні, підлягають застосуванню правила ч. 3, 4 ст. 57 ЦПК України: зменшення розміру позовних вимог, зміна предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, відмова від апеляційної або касаційної скарги, заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими або виключними обставинами можлива лише за письмовою згодою виконавця; якщо боржник не підтримує заявлених позовних вимог, то це не є підставою для залишення подання без розгляду; відмова боржника від позову, подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє виконавця права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті.
Велика Палата Верховного Суду знов звертає увагу, що необхідно розмежовувати випадки, коли щодо вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, існує спір про право, і коли такого спору немає.
За наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, його вирішення судом не є вирішенням процесуального питання, а є вирішенням матеріального спору. Такий спір може виникати, зокрема, тоді, коли відповідно до ч. 1 ст.368 ЦК України майно належить двом або більше особам на праві спільної власності без визначення часток кожного з них у праві власності (право спільної сумісної власності).У разі, якщо майно належить двом або більше особам на праві спільної власності із визначенням часток кожного з них у праві власності, то відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України майно належить таким особам на праві спільної часткової власності. Якщо розмір часток співвласників відомий, то спір про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, не виникає. Водночас може виникнути спір про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї (ч. 1 ст. 366 ЦК України).
Якщо ж виник спір щодо визначення частки майна боржника у майні, яке належить боржнику та іншим особам на праві спільної сумісної власності, то судове рішення у разі задоволення позову має наслідком зміну матеріального правовідношення - право спільної сумісної власності припиняється, натомість виникає право спільної часткової власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20, пункт 8.74).
При цьому відбувається припинення права власності одного виду і виникнення права власності іншого виду не тільки боржника, а й іншої особи (співвласника), яка могла взагалі не брати участі у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Відсутність згоди такої особи на визначення частки майна боржника у спільному майні, у тому числі заперечення самого існування права спільного з боржником права власності (як у справі, що переглядається), свідчить про наявність матеріального спору, який не вирішувався і не міг бути вирішений у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Це новий матеріальний спір, який не може розглядатися як процесуальне питання, а тому не може вирішуватися за правилами розділу VI «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України. Такий спір має бути вирішений судом у порядку позовного провадження. Тому заява про визначення частки майна боржника у спільному майні за наявності спору, подана до суду виконавцем, незалежно від її назви (позовна заява, подання) за своєю суттю є саме позовною заявою. Особа, яка є стверджуваним співвласником майна боржника у такому спорі, є стороною у спорі, якій має бути забезпечена можливість користуватися всіма правами, якими наділений відповідач відповідно до закону. Лише в цьому разі буде забезпечене право такої особи на справедливий суд, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду про те, що поняття «спір про право», наявність якого є підставою для залишення заяви без розгляду, а не закриття провадження у справі, передбачено в окремому провадженні. Натомість розділ VI «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України не регулює дії суду у випадках, коли виконавець звертається до суду в порядку цього розділу за наявності матеріального спору, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження. Отже, у ЦПК України наявна прогалина, яку належить заповнити шляхом застосування за аналогією закону ч. 6 ст. 294 ЦПК України, відповідно до якої якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Тому якщо під час розгляду подання виконавця або скарги в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України суд дійде висновку про наявність спору про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає подання або скаргу без розгляду і роз'яснює заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах. Такий висновок узгоджується з висновком, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 1421/5229/12-ц (провадження № 14-194цс18) про залишення позову без розгляду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.10.2020 у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20) зазначила, що виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний; водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.
Оскільки зазначені висновки сприйняті Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду як можливість виконавця звернутися до суду в порядку позовного провадження з різними по суті процесуальними документами, Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні, вважає доцільним роз'яснити свою позицію шляхом уточнення своїх висновків. Зазначене уточнення полягає в такому. В разі, якщо наявний спір щодо визначення частки боржника у спільному майні, звернення виконавця до суду завжди за своєю суттю має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору. При цьому позовна заява має подаватися в порядку позовного провадження, а не в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України. В останньому випадку суд має або закрити провадження (якщо порушені правила про юрисдикцію спору), або залишити заяву (подання) без розгляду (якщо правила про юрисдикцію спору не порушені).
Отже, оскільки приватний виконавець звернувся до суду з заявою про вирішення питання про визначення частки майна боржника у спільній сумісній власності, яким боржник володіє спільно з членами його сім'ї; частка боржника у спільному майні не визначена, а отже, наявний спір про право, який повинен вирішується в позовному провадженні, а не в межах справи в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України, враховуючи вище викладене, необхідно зробити висновок, що заяву державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про виділення частки майна боржника із спільної сумісної власності слід повернути без розгляду, роз'яснивши заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах.
Виходячи з наведеного, керуючись ст. ст. 443,260,261 ЦПК України -
Подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Солонько Миколи Миколайовича про визнання частки майна боржника та звернення стягнення на частку майна боржника, яким володіє спільно зіншими особами повернути заявнику без розгляду.
Роз'яснити заявнику право звернутися до суду із позовом у порядку позовного провадження.
Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до вказаного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України.
Суддя: