Справа № 303/3319/25
2/303/1154/25
04 листопада 2025 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі головуючого судді Заболотного А.М.
секретар судового засідання Желізняк К.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики № 77236868 від 20.10.2021 року на загальну суму 42934,78 грн. В обґрунтування своїх вимог вказує про те, що 20.10.2021 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» був укладений договір позики № 77236868 від 20.10.2021 року. 14.06.2021 року між ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 14/06/21 відповідно до умов якого ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні права вимоги до боржників, вказані в реєстрі боржників. Зокрема, ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача на суму 42934,78 грн., що складається з: заборгованості за основною сумою боргу - 14652,00 грн. та заборгованості за відсотками - 28282,78 грн. У зв'язку з тим, що відповідач свої зобов'язання не виконує ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики № 77236868 від 20.10.2021 року на загальну суму 42934,78 грн. Також просить вирішити питання судових витрат, а саме стягнути з відповідача сплачений судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Ухвалою суду від 08.05.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання призначено на 23.05.2025 року, відкладено на 11.06.2025 року, на 08.07.2025 року, на 30.07.2025 року, на 09.09.2025 року, 22.09.2025 року, 13.10.2025 року та на 04.11.2025 року.
29.05.2025 року від представника відповідача, адвоката Баняс В.В., до суду надійшов відзив на позовну заяву (документ сформований в системі «Електронний суд» 29.05.2025 року). Зі змісту відзиву встановлено, що відповідач із заявленими вимогами не погоджується та просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що жодних договорів із позивачем відповідач не укладав, грошових коштів не отримував, доказів укладення договору, який за формою відповідає вимогам цивільного законодавства, позивачем не наданою. Також звертає увагу, що договір факторингу укладено у червні 2021 року, а спірний договір у жовтні 2021 року, тобто відступлення права вимоги відбулося за кредитним договором, який ще не було укладено на час відступлення прав вимоги. Крім того, зазначає, що відповідача не було повідомлено про зміну кредитора та на його адресу не надходила вимога про повернення коштів. Таким чином вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором та нарахованих відсотків є неправомірною та не підлягає задоволенню. Також за представник зазначає про те, що відсотки за користування кредитними коштами могли бути нараховані тільки протягом 30 днів. Додатково просить стягнути з позивача 8000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
04.06.2025 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив (документ сформований в системі «Електронний суд» 02.06.2025). Зі змісту відповіді встановлено, що позивач не погоджується з твердженням відповідача про те, що ним не надано доказів підписання відповідачем договору. Зазначає, що відповідно до умов кредитного договору його підписання здійснювалось електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надісланий на номер мобільного телефону, вказаний позичальником при укладанні кредитного договору. Так, договір укладено електронному вигляді із застосуванням електронного підпису. При цьому, відповідач через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе та підтвердив умови отримання кредиту після чого первісний кредитор надіслав позичальнику за допомогою засобів зв'язку на зазначений ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду (одноразовий ідентифікатор - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності), який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору. Отже, договір правомірно укладається шляхом приєднання клієнта до договору, який наданий йому для ознайомлення в електронному вигляді на офіційному веб-сайті (веб-сторінці) товариства з урахуванням особливостей визначений індивідуальною частиною. Таким чином, відповідачем було подано заявку на оформлення договору в якій останній зазначив особисті персональні дані, підтвердив мобільний номер телефону, пройшов процедуру верифікації банківської карти, підписав договір електронним підписом. Крім того, на підтвердження факту відступлення права вимоги до позову додано належні докази переходу права вимоги від первісного кредитора до ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів». Крім того, відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті заборгованості на рахунки первісного позикодавця, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України. Також представник позивача у відповіді зазначає про те, що вартість правничої допомоги в сумі 8000,00 грн., наданої позивачу, з огляду на малозначність справи та складністю написання відзиву є неспівмірною із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг та затраченим часом на надання таких послуг.
06.06.2025 року до суду від представника відповідача, адвоката Баняс В.В., надійшли заперечення на відповідь на відзив (документ сформований в системі «Електронний суд» 05.06.2025 року). Представник зазначає, що у матеріалах справи відсутні й суду не надано будь-які належні, допустимі і достатні докази перерахування кредитних коштів позичальнику відповідно до вимог ст.ст. 526, 1054, 1088 ЦК України. Відтак, не доведено, що позичальнику надано кредитні грошові кошти в строк, у розмірі та на умовах, встановлених договором. Щодо витрат на професійну правничу (правову) допомогу, то представником позивача не доведено неспівмірності витрат на правничу допомогу.
10.06.2025 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про доручення доказів (документ сформований в системі «Електронний суд» 09.06.2025 року).
11.06.2025 року до суду від представника відповідача, адвоката Баняс В.В., надійшли додаткові пояснення (документ сформований в системі «Електронний суд» 10.06.2025 року) зі змісту яких встановлено, що позивач також заперечує щодо нарахованих відсотків, оскільки за змістом договору позики № 77236868 такий було укладено на 30 днів, тобто до 19.11.2021 року, однак згідно з розрахунку заборгованості проценти безпідставно нараховані по 24.02.2022 року.
11.06.2025 року до суду від представника відповідача, адвоката Баняс В.В., надійшла заява про стягнення судових витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги (документ сформований в системі «Електронний суд» 11.06.2025 року).
Ухвалою суду від 11.06.2025 року поновлено представнику позивача ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» строк для подачі клопотання про витребування доказів та подання доказів, прийнято до розгляду долучені докази та задоволено клопотання про витребування доказів.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує повністю.
Відповідач у судове засідання з розгляду цієї справи не з'явився, його представник адвокат Баняс В.В., подав до суду заяву про розгляд справи без його та відповідача участі, просить відмовити у задоволенні позову з наведених у відзиві підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 20.10.2021 року ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 уклали договір позики № 77236868. Вказаний кредитний договір підписано електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер мобільного телефону відповідача про, що свідчить п. 20 договору позики, адреса, реквізити та підпис сторін.
Згідно з п. 1 договору позики за цим договором позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти (надалі «Позику»), на погоджених умовами договору строк (надалі - «Строк Позики»), шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
Відповідно до п. 2 договору позики позикодавець надав позичальнику у позику грошові кошти у розмірі 14652,00 грн. строком на 30 днів з 20.10.2021 року по 19.11.2021 року, з базовою процентною ставкою 1,99 % на день, орієнтовна реальна річна процентна ставка 906,08 %. Орієнтована загальна вартість позики становить 17713,54 грн.
Згідно з п. 12 договору позики цей договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електрону комерцію».
У п. 13 договору позики визначено, що договір укладений на взаємовигідних умовах, на принципах ст.ст. 6, 627 ЦК України.
Підписанням цього договору позики відповідач підтверджує, що він ознайомився на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/ з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачена ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (п.п. 5.1. договору позики).
Також відповідач погодився, що до моменту підписання договору позики вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, що розміщені на сайті (надалі «Правила»), їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору йому зрозумілі (п. 5.2. договору позики).
Надання кредитних коштів відповідачу підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» про рух коштів № 20.1.0.0.0/7-250708/89131-БТ від 14.07.2025 року (отримано судом 29.09.2025 року) та № 20.1.0.0.0/7-250912/45752-БТ-2 від 06.10.2025 року (отримано судом 14.10.2025 року), наданих на виконання ухвали суду про витребування доказів, згідно яких встановлено, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_1 . Також встановлено, що 20.10.2021 року на вищевказану картку зараховано грошовий переказ у розмірі 14652,00 грн.
Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору не сплачена і з позиції позивача становить 42934,78 грн., що складається із: заборгованості за основною сумою боргу - 14652,00 грн. та заборгованості за відсотками - 28282,78 грн.
Одночасно, звертаючись до суду з цим позовом ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» також зазначає про те, що до нього перейшло право вимоги до відповідача за договором позики № 77236868 від 20.10.2021 року.
Так, судом встановлено, що 14.06.2021 між ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 14/06/21 відповідно до умов якого ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» передає (відступає) ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
Згідно з п. 1.1. договору факторингу, за цим договором фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (Позики), плату за позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов'язань, право на одержання яких належить клієнту.
Додатковими угодами № 2 від 28.07.2021 року та № 12 від 27.10.2023 року до договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 року сторони погодили внести зміни до п. 1.3 договору та викласти його в наступній редакції: клієнт зобов'язується протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором позики фактору повідомити боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних фактору, надати інформацію, передбачену чинним законодавством про фактора, у спосіб, передбачений договором про споживчий кредит та вимогами чинного законодавства; в якості ціни продажу згідно реєстру боржників № 11 від 27.11.2023 року фактор сплачує клієнтові суму грошових коштів. Факт оплати згідно з додатковою угодою № 12 від 27.10.2023 року підтверджується платіжною інструкцією від 31.10.2023 року № 20397.
27.10.2023 між ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» складено Акт прийому-передачі Реєстру боржників № 11 від 27.10.2023 року за договором факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 року.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників № 11 від 27.10.2023 до договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 року, ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 77236868 від 20.10.2021 року у розмірі 42934,78 грн., що складається з: заборгованості за основною сумою боргу - 14652,00 грн. та заборгованості за відсотками - 28282,78 грн.
Згідно з п. 3.7. договору факторингу ТзОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» зобов'язується перерахувати на банківський рахунок ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» будь-які грошові кошти, отримані від боржників на виконання ними своїх зобов'язань за договорами позики, право вимоги за якими відступлено фактору, після передачі права вимоги до фактора.
Таким чином, в разі сплати відповідачем коштів на рахунок первісного кредитора, вони були б перераховані на рахунки ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та зараховані на погашення існуючої заборгованості.
З моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 77236868 від 20.10.2021 року, заборгованість за вказаним договором за період з 27.10.2023 року по 31.03.2025 року становить 42934,78 грн., що складається з: заборгованості за основною сумою боргу - 14652,00 грн. та заборгованості за відсотками - 28282,78 грн. Крім того, додатково поданого розрахунку заборгованості за договором № 77236868 від 20.10.2021 року, заборгованість за вказаним договором станом на 27.10.2023 року становить 42934,78 грн., що складається з: заборгованості за основною сумою боргу - 14652,00 грн. та заборгованості за відсотками - 28282,78 грн., внесено грошових коштів на погашення кредиту (відсотків) 3061,51 грн., період нарахування відсотків за кредитом з 20.10.2021 року по 24.02.2022 року.
Оскільки позичальник не виконав свої зобов'язання добровільно, товариство звернулося до суду за захистом своїх прав.
Із врахуванням встановленого вище суд вважає, що в першу чергу слід вирішити питання наявності у позивача права грошової вимоги за кредитними договорами до відповідача.
За приписами ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Згідно з ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Тлумачення ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі № 6-979цс15.
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною 1 ст. 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
З наведених вище договору факторингу слід прийти до однозначного висновку про те, що до ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшли всі права кредитора за договором позики № 77236868 від 20.10.2021 року.
Заперечення сторони відповідача про те, що позивач не набув права вимоги у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не отримував повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі спростовується тим, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, зазначених вище, проте не впливає на наявність у позивача права грошової вимоги за кредитним договором до відповідача.
Крім того, із врахуванням додаткових угод до договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 року первісний кредитор ТзОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» вправі був відступити ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» право вимоги за договором позики № 77236868 від 20.10.2021 року.
З приводу наявності підстав для стягнення заборгованості за договором позики суд зазначає про таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Заперечення сторони відповідача з приводу відсутності доказів, які б підтверджували факт укладення договору позики та зарахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 слід відхилити з огляду на те, що як встановлено в ході судового розгляду договір позики підписано електронним підписом позичальника, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер телефону з зазначенням адреси проживання відповідача, його паспортних даних, РНОКПП.
Додатково суд акцентує увагу на тому, що відповідно до п. 5.1. договору позики підписуючи цей договір відповідач він ознайомився на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/ з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачена ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Також за умовами п. 5.2. договору відповідач погодився, що до моменту підписання договору позики вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, що розміщені на сайті (надалі «Правила»), їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору йому зрозумілі.
Таким чином судом встановлено, що ТзОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» свої зобов'язання за договором позики виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором позики. У свою чергу, позичальник зобов'язався своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені договором терміни, а також виконати інші свої зобов'язання відповідно цього договору. При цьому сторони вказаного вище договору узгодили розмір позики (кредиту), грошову одиницю, в якій надано позику (кредит), строки та умови надання грошових коштів у позику (кредит), що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. В силу ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.
Так, одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Згідно з ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Відповідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки відповідач доказів щодо часткового чи повного погашення заборгованості за кредитним договорам суду не представив, не спростував документально нарахований позивачем розмір заборгованості, з урахуванням наведеного, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, та, враховуючи факт невиконання ОСОБА_1 умов договору позики № 77236868 від 20.10.2021 року, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за цим договором в частині заборгованості за основною сумою боргу (тіло кредиту) в розмірі 14652,00 грн.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача процентів за договором позики № 77236868 від 20.10.2021 року в розмірі 28282,78 грн., то суд вважає за необхідне зазначити таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року по справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18, вказала, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Також Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Як вже було згадано, в договорі позики № 77236868 від 20.10.2021 року сторони визначили строк його дії з 20.11.2021 року по 19.11.2021 року, тобто 30 днів. Докази про те, що такий договір був пролонгований відсутні.
Таким чином і з врахуванням встановленого вище слід зробити висновок, що за кредитним договором № 77236868 від 20.10.2021 року відсотки за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом 30 днів, тобто строку на який були надані кредитні кошти, а тому розмір заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами за договором з врахуванням його умов щодо розміру денного відсотку за користування коштами становить 3061,50 грн. Нарахування відсотків після 19.11.2021 року є неправомірним, а тому правові підстави для стягнення таких відсутні.
При цьому суд звертає увагу на те, що позивачем не заявлялися вимоги про стягнення грошових коштів в порядку ст. 625 ЦК України. Додатково слід відзначити, що в представлених суду розрахунках заборгованості відсутні будь-які дані щодо періоду нарахування відсотків за користування коштами, розміру відсоткової ставки, тощо.
Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
У підсумку, із урахуванням установленого, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, та, враховуючи факт невиконання ОСОБА_1 умов договору позики, суд приходить до висновку, що позов ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про стягнення заборгованості кредитним договором слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 17713,50 грн., що складається з наступного: 14652,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 3061,50 грн. - заборгованість по процентам.
Що стосується вимоги щодо стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу, то суд приходить до наступного висновку.
Так, відповідач просить суд стягнути на свою користь 8000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом цієї справи.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Крім того, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20.09.2018 року на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу суду надано такі докази: копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЗР №21/1527 від 05.07.2018 року, копія ордеру на надання правничої допомоги Микити С.В. від 20.05.2025 року, копія виписки АО НВ ТРАСТ КОМПАНІ, копія додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги № 19/05/2025 від 19.05.2025 року, копія квитанції на розрахунок готівкою № 46 від 20.05.2025 року у розмірі 8000,00 грн., копія договору про надання правової допомоги № 19/05/2025 від 19.05.2025 року, копія акту приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правничої (правової) допомоги №19/05/2025 від 19.05.2025 року.
За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 (у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У зв'язку з цим суд звертає увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
У контексті вирішення питання про розподіл судових витрат зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, не є обов'язковими для суду. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд оцінює витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
При цьому суд не втручається у договірні відносини, що склалися між адвокатом і його клієнтом, які безперечно повинні виконуватись сторонами цього договору відповідно до погоджених ними умов, у тому числі і щодо сплати погодженого розміру гонорару адвоката.
З урахуванням викладеного, зваживши на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд приходить до висновку про підтвердженість та обґрунтованість заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Одночасно суд враховує те, що відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, то розмір витрат на оплату правничої допомоги адвоката підлягає стягненню з ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» на користь відповідача пропорційно задоволеним вимогам, що становить 4699,20 грн. (58,74 %).
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам.
Розмір заявлених вимог - 42934,78 грн. (100 % - 3028,00 грн. - розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 17713,50 грн. (41,26 %- 1249,35 грн. - розмір судового збору, пропорційний до задоволеної частини вимог).
Таким чином, відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1249,35 грн. (судовий збір) судових витрат.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 629, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором позики № 77236868 від 20.10.2021 року в розмірі 17713,50 гривень, з яких 14652,00 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу, 3061,50 гривень - сума заборгованості за відсотками.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 4699,20 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 1249,35 гривень судового збору.
В задоволенні решти позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (01032 м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, ЄДРПОУ 35625014, рахунок № UA303395000000026500000127001в АТ «ТАСкомбанк» (для погашення заборгованості та судових витрат).
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
Представник відповідача: Баняс Володимир Володимирович ( АДРЕСА_2 ).
Суддя А.М.Заболотний