вул. Д.Ростовського, 35, с-ще Макарів, Київська область, 08001, тел/факс (063)069-85-65, e-mail inbox@mk.ko.court.gov.ua
"14" жовтня 2025 р. Справа № 381/5776/23
Провадження № 2/370/581/24
Макарівський районний суд Київської області у складі головуючого судді Білоцької Л.В., із секретарями Хоменко О.В., Снитко А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у с-щі Макарів Київської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до Бишівської сільської ради Фастівського району Київської області, ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області про усунення перешкод у володінні земельною ділянкою,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до Бишівської сільської ради Фастівського району Київської області (далі - відповідач-1), ОСОБА_2 (далі - відповідач-2), третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області про усунення перешкод у володінні земельною ділянкою.
В обґрунтування позову позивач вказав, що відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю від 28.12.2022 серія РЗ № 391634, виданого на підставі рішення 2 сесії 24 скликання Гружчанської сільської Ради народних депутатів від 30.07.2002, ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,247 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (відповідно до рішення Гружчанської сільської ради № 09-02-VII від 20.11.2015 перейменовано на АДРЕСА_2 (відповідно до постанови ВР України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 № 807-ІХ станом на зараз Фастівський район Київської області).
Також, ОСОБА_1 є власником будинку, розміщеного на цій земельній ділянці.
По сусідству з домоволодінням позивача знаходиться домоволодіння, яке належить ОСОБА_2 .
В грудні 2021 року позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРРА-М» щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для проведення державної реєстрації земельної ділянки.
Рішенням № РВ-0502286342021 від 22.12.2021 позивачу відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру у зв'язку з перетином з ділянкою з кадастровим номером 3222782101:01:018:0030, яка належить ОСОБА_2 .
У зв'язку з зазначеним ОСОБА_2 використовує частину земельної ділянки позивача.
06.02.2023 ОСОБА_2 було надіслано лист про досудове врегулювання спору. Станом на день подання позовної заяви відповіді позивач не отримав.
Позивач вважає, що його право приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , є порушеним, оскільки частина належної йому на праві приватної власності земельної ділянки фактично зареєстрована за ОСОБА_2 .
Вищезазначене порушення також призвело до того, що ОСОБА_1 не може провести державну реєстрацію належної йому земельної ділянки та отримати кадастровий номер, а відповідно позбавлений права в повній мірі володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю.
У зв'язку з зазначеним ОСОБА_1 змушений звернутись до суду для поновлення його порушених прав.
Враховуючи викладене, позивач з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив суд: визнати незаконним та скасувати рішення сесії Гружчанської сільської ради №117-15-05 від 19.06.2008 р., яким надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації для передачі земельних ділянок у власність; визнати незаконним та скасувати рішення Гружчанської сільської ради від 10.10.2011 р. № 60-10-V в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта, що посвідчує право власності на земельну ділянку громадянки України ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в с. Грузьке, Гружчанської сільської ради Макарівського району Київської області; усунути перешкоди у володінні ОСОБА_1 земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 у межах площі накладання, а саме 0,0151 га; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Ухвалою суду від 02.02.2024 р. позов ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд цивільної справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання, встановлено відповідачу 15-тиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву відповідно до ст. 178 ЦПК України.
Ухвалою суду від 23.04.2024 р. витребувано від Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, буд. 3/14) належним чином засвідчену копію технічної документації на земельну ділянку та державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222782101:01:018:0030.
Витребувані докази надійшли до суду 08.05.2024 р. та приєднані до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 06.06.2024 р. прийнято заяву представника позивача адвоката Задорожної А.П. про зміну предмету позову.
Ухвалою суду від 06.06.2024 р. призначено судову земельно-технічну експертизу, провадження у справі зупинено.
Ухвалою суду від 07.08.2024 р. провадження у справі поновлено для розгляду клопотання експерта та призначено підготовче засідання на 15.08.2024 р.
Ухвалою суду від 15.08.2024 р. задоволено клопотання експерта Коваленко Л.А., зобов'язано сторін по справі надати безперешкодний доступ до об'єктів дослідження (земельних ділянок розташованих по АДРЕСА_1 , які знаходяться у власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ), яке відбудеться 29 серпня 2024 року орієнтовно з 09.00 год. Погоджено залучення сертифікованого інженера - геодезиста ОСОБА_3 , з яким укладена відповідна угода для проведення топографо-геодезичних робіт. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.
02.12.2024 р. до суду надійшов висновок експерта за результатами проведеної експертизи.
Ухвалою суду від 09.12.2024 р. провадження у справі поновлено, призначено підготовче засідання на 11.02.2025 р.
Ухвалою суду від 11.02.2025 р. витребувано від Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області належним чином засвідчену копію поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 3222782101:01:018:0030, що перебуває у власності ОСОБА_2 , з усіма наявними координатами з дати державної реєстрації по дату надання відповіді.
Витребувані докази надійшли до суду 14.02.2025 р. та приєднані до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 01.04.2025 р. призначено додаткову земельно-технічну експертизу, провадження у справі зупинено.
18.06.2025 р. до суду надійшов висновок експерта за результатами проведеної експертизи.
Ухвалою суду від 19.06.2025 р. провадження у справі поновлено, призначено підготовче засідання на 21.08.2025 р.
Ухвалою суду від 21.08.2025 р. прийнято заяву про зміну предмету позову, підготовче засідання відкладено на 17.09.2025 р.
Ухвалою суду від 17.09.2025 р. закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 14.10.2025 р.
У судовому засіданні 14.10.2025 р. представник позивача адвокат Задорожна А.П. позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.
Відповідач Бишівська сільська рада подала клопотання про розгляд справи за відсутності представника за наявними у справі матеріалами.
Відповідач ОСОБА_2 про розгляд справи 14.10.2025 р. повідомлена належним чином, шляхом надсилання судової повістки за адресою її реєстрації. При цьому, рекомендоване повідомлення № 0610281260688 повернулося до суду з відміткою «адресат відмовився, дата 02.10.2025 р.», що з урахуванням п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що судова повістка вручена відповідачу 02.10.2025 р. Причини неявки суд не повідомила. Будь-яких заяв, клопотань, а також відзиву до суду не подавала.
Крім того, відповідач жодного разу під час підготовчого провадження, у судові засідання не з'являлася. Поштові відправлення, які направлялися за адресою її реєстрації поверталися до суду з відміткою «адресат відмовився», а тому суд розглядає справу за її відсутності.
Третя особа подала заяву про розгляд справи за відсутності представника.
Вислухавши учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступне.
Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю від 28.12.2022 серія РЗ № 391634, виданого на підставі рішення 2 сесії 24 скликання Гружчанської сільської Ради народних депутатів від 30.07.2002, ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,247 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (відповідно до рішення Гружчанської сільської ради № 09-02-VII від 20.11.2015 перейменовано на АДРЕСА_2 (відповідно до постанови ВР України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 № 807-ІХ станом на зараз Фастівський район Київської області) (а.с. 22-23 том 1).
Також, ОСОБА_1 є власником будинку, розміщеного на цій земельній ділянці (а.с. 20-21 том 1).
Як вказав позивач, по сусідству з його домоволодінням знаходиться домоволодіння, яке належить ОСОБА_2 .
З Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 12.06.2023 р. вбачається, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222782101:01:018:0030, є ОСОБА_2 . Дата державної реєстрації земельної ділянки 17.08.2015 р. Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку датована 03.06.2011 р. (а.с. 16-19 том 1).
В грудні 2021 року позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРРА-М» щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для проведення державної реєстрації земельної ділянки.
У 2021 році ТОВ «ТЕРРА-М» позивачу виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо його земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 33-60 том 1).
Рішенням № РВ-0502286342021 від 22.12.2021 позивачу відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру у зв'язку з перетином з ділянкою з кадастровим номером 3222782101:01:018:0030, яка належить ОСОБА_2 (а.с. 55 -56 том 1)
За інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 12.08.2022 р. відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3222782101:01:018:0030 перенесені з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру у відповідності до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» (а.с. 29 том 1).
06.02.2023 ОСОБА_2 було надіслано лист про досудове врегулювання спору. Станом на день подання позовної заяви відповіді позивач не отримав (а.с. 24-26 том 1).
На виконання ухвали суду від 23.04.2024 р. Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області надано копію технічної документації щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку та державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222782101:01:018:0030. Технічна документація виготовлена у 2008 році (а.с. 121-140 том 1).
Крім того, судом встановлено, що рішенням сесії Гружчанської сільської ради №117-15-05 від 19.06.2008 р., надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації для передачі земельних ділянок у власність (а.с. 125 том 1).
Рішенням Гружчанської сільської ради від 10.10.2011 р. № 60-10-V затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акта, що посвідчує право власності на земельну ділянку громадянки України ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в с. Грузьке, Гружчанської сільської ради Макарівського району Київської області (а.с. 132 том 1).
Ухвалою суду від 06.06.2024 р. за клопотанням представника позивача адвоката Задорожної А.П. призначено судову земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено наступні запитання:
1. Чи є порушення меж (або накладання) земельних ділянок, що знаходяться у власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки?
2. Якщо є порушення меж (або накладання) земельних ділянок, що знаходяться у власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , то яка площа накладення цих земельних ділянок одна на одну?
З висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 18.11.2024 р. № 361/07-2024 вбачається, що:
1. Порушення меж (накладання) земельних ділянок можливо встановити за допомогою координат поворотних точок меж, які відповідно до ст. 55 Закону України «Про землеустрій», ст. 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр», повинні відображатися на кадастровому плані земельної ділянки, який є складовою документації із землеустрою.
Відповідно до ст. 25, 26 Закону України «Про Державний земельний кадастр», при відкритті Поземельної книги відомості до неї вносяться на підставі документації, яка подана для державної реєстрації земельної ділянки (крім відомостей про власників та користувачів земельної ділянки).
Отже, документи, що підтверджують виникнення прав на земельні ділянки є результатами проведених робіт із землеустрою і не повинні містити відомості про координати поворотних точок меж, дирекційні або внутрішні кути, що дають змогу точно встановити конфігурацію земельних ділянок, у документах, що підтверджують виникнення прав на них (свідоцтві про право власності, держаних актах, інформаційних довідках, договорах оренди тощо) не відображаються. Цього не вимагають і не вимагали норми чинного законодавства України.
В свою чергу, документи, що підтверджують виникнення прав на земельні ділянки є результатами проведених робіт із землеустрою, що супроводжується виготовленням документації із землеустрою з наступним присвоєнням земельній ділянці кадастрового номера.
Згідно координат поворотних точок меж земельних ділянок, які є складовими: Технічної документації із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_2 , розроблена ТОВ «ТЕРРА-М» у 2021 році та Технічної документація із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_2 в с. Грузьке Гружчанської сільської ради Макарівського району Київської області, розроблена ПП «СОЛГЕР» у 2008 році існує порушення меж (накладання) земельних ділянок, що знаходяться власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
2. Згідно координат поворотних точок меж земельних ділянок, які є складовими Технічної документації 2021 року та Технічної документації 2008 року, існує накладання земельної ділянки, що знаходяться у власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_1 . Площа накладання становить 0,0008 га (8 кв.м) (а.с. 189-214 том 1).
На виконання ухвали суду від 11.02.2025 р. Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області надано копію поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 3222782101:01:018:0030, з усіма наявними координатами (а.с. 2-9 том 2).
Ухвалою суду від 01.04.2025 р. за клопотанням представника позивача адвоката Задорожної А.П. призначено додаткову земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено наступне запитання:
1.В якому розмірі існує накладення земельних ділянок, що знаходяться у власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно до координат, які містяться в поземельній книзі, на земельну ділянку з кадастровим номером 3222782101:01:018:0030, що перебуває у власності ОСОБА_2 та з офіційних відомостей бази даних ДЗК?
З висновку експерта за результатами проведення додаткової судової земельно-технічної експертизи від 10.06.2025 р. № 432/04-2025 вбачається, що: існує накладання земельних ділянок, що знаходяться у власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно до координат, які містяться в поземельній книзі, на земельну ділянку з кадастровим номером 3222782101:01:018:0030, що перебуває у власності ОСОБА_2 та з офіційних відомостей бази даних ДЗК, площею 0,0151 га (а.с. 31-47 том 2).
Відтак, суд погоджується з доводами позивача про те, що право приватної власності позивача на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , є порушеним, оскільки частина належної йому на праві приватної власності земельної ділянки фактично зареєстрована за ОСОБА_2 . Вищезазначене порушення також призвело до того, що позивач не може провести державну реєстрацію належної йому земельної ділянки та отримати кадастровий номер, а відповідно позбавлений права в повній мірі володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги суд керується також наступним.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Відповідно до статті 78 ЗК України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
За змістом частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
В силу частини першої, третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною третьою статті 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Статтями 125 та 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Із норм частини першої статті 4, частини першої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» слідує, що державній реєстрації прав підлягає право власності на земельну ділянку.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що громадяни та юридичні особи як суб'єкти права можуть набувати земельні ділянки у власність. Це право набувається особами як на підставі цивільно-правових угод (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо), так і в порядку приватизації земельних ділянок із земель державної або комунальної власності.
Приватизація земельних ділянок здійснюється за відповідним рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в межах їх компетенції. Право власності громадян на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Земельна ділянка, яка передається особам у порядку приватизації земель державної чи комунальної власності має бути вільною, тобто такою, що не перебуває у власності чи в користуванні іншої особи.
Надання громадянину у власність земельної ділянки, що вже перебуває у власності або користуванні іншої особи, проводиться лише після припинення права власності чи права користування на земельну ділянку в порядку, визначеному законом.
Відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
Право власності на земельну ділянку, належну позивачу на підставі державного акту на право власності на землю від 28.12.2002 року, на час державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 3222782101:01:018:0030 в 2015 році було чинне та не скасоване.
Щодо визнання незаконним та скасування рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.
За змістом статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об' єднання).
Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
Передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом виконавчої влади з цього питання (стаття 123 ЗК України).
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України.
Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. '
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Відповідно до статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Судом встановлено, що право власності на земельну ділянку виникло у позивача з 2002 року, а проект землеустрою щодо земельної ділянки ОСОБА_2 розроблявся значно пізніше, в 2011 році, що вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (№ НВ-9922268252023 від 12.06.2023).
Тобто, орган місцевого самоврядування не мав права приймати рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо земельної ділянки, яка на даний час належить ОСОБА_2 , а тому таке рішення є незаконним та підлягає скасуванню.
Щодо усунення перешкод у володінні ОСОБА_1 земельною ділянкою шляхом її витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 у межах площі накладання, суд зазначає наступне.
Згідно із приписами статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у статті 126 ЗК України.
Статтею 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Відповідно до статті 193 ЗК України державний земельний кадастр єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
За змістом статті 202 ЗК України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.
Згідно зі статтею 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» особа, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноважена нею особа з метою здійснення державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подає: заяву; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документацію із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.
На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.
Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку, що передбачено частиною 1 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр».
Частинами 1, 2 та 6 статті 6 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Як передбачено статтею 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Як визначено статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту вільних прав та інтересів можуть бути, в т.ч. відновлення становища, яке існувало до порушення.
Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно ст. 391 ЦК України, - власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі статтею 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права, власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння, тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом, про що зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.07.2020 в справі №752/13695/18.
Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. З огляду на вказане у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Саме такий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.
Крім того, відповідно до ст. 388 ЦК України, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна, про що було зазначено у позові та що відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19.
Тому ефективним способом захисту прав позивача є саме усунення перешкод у володінні ним земельною ділянкою шляхом витребування з незаконного володіння відповідача ОСОБА_2 у межах площі накладання.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд визнає їх належними, допустимими, достовірними, а позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, оскільки судом достовірно встановлено, що позивач будучи власником земельної ділянки не може у повній мірі нею користуватися на власний розсуд, оскільки відповідач порушує таке його право.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується наступним.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задоволено в повному обсязі, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 147,20 грн (а.с. 13 том 1).
Відповідно до п. 1, п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із проведенням експертизи.
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар у адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
При цьому, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
Судом встановлено, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано наступні докази: договір про надання адвокатської допомоги від 25.01.2022 р., розрахунок суми правової допомоги від 01.12.2023 р., квитанції на суму 9 000,00 грн, 11 000,00 грн, акт приймання-передачі наданих юридичних послуг від 02.09.2025 р. (а.с. 109-114 том 2), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер (а.с. 14, 15 том 1).
Враховуючи викладене, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у даній справі підтверджені належними та допустимими доказами, клопотання відповідач про зменшення таких витрат не заявляла, а відтак підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 20 000,00 грн.
Крім того, позивачем понесено витрати пов'язані з проведенням експертизи у сумі 30 000,00 грн, які підтверджені належними та допустимими доказами (а.с. 72-75 том 2), а тому вони підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 5, 76-81, 83, 95, 141, 265, 354-355 ЦПК України суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Бишівської сільської ради Фастівського району Київської області, ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області про усунення перешкод у володінні земельною ділянкою - задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати рішення сесії Гружчанської сільської ради №117-15-05 від 19.06.2008 р., яким надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації для передачі земельних ділянок у власність.
Визнати незаконним та скасувати рішення Гружчанської сільської ради від 10.10.2011 р. № 60-10-V в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта, що посвідчує право власності на земельну ділянку громадянки України ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в с. Грузьке, Гружчанської сільської ради Макарівського району Київської області.
Усунути перешкоди у володінні ОСОБА_1 земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 у межах площі накладання, а саме 0,0151 га.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у загальному розмірі 52 147,20 грн, з яких: судовий збір у сумі 2 147,20 грн, витрати пов'язані з розглядом справи: витрати на професійну правничу допомогу у сумі 20 000,00 грн та витрати пов'язані з проведенням експертизи у сумі 30 000,00 грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо воно не проголошувалося - з дати складання повного його тексту.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України.
Повний текст рішення виготовлено 27.10.2025 р.
Реквізити учасників справи:
ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Бишівська сільська рада Фастівського району Київської області: 08072, Київська обл., Бучанський р-н, с. Бишів, вул. Київська, 48, код ЄДРПОУ 04362214.
ОСОБА_2 : АДРЕСА_4 .
Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області: 03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14, код ЄДРПОУ 39817550.
Суддя Л.В. Білоцька