28 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 753/15678/22
провадження № 61-13297ск25
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права грошової вимоги та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна,
У грудні 2022 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просила, враховуючи уточнені позовні вимоги:
встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з липня 2007 року по 28 жовтня 2022 року;
визнати спільною сумісною власністю позивача та відповідача наступне майно: транспортний засіб Ford Foсus C-VFX, VIN № НОМЕР_1 , 2011 року випуску, об'єм двигуна 1 593 куб. см, державний номерний знак НОМЕР_2 ;
50% суми внесеної відповідачем частки до статутного капіталу ТОВ «БК» Спецбурпласт», код ЄДРПОУ 44294243 в розмірі 7 500,00 грн;
50% суми внесеної відповідачем частки до статутного капіталу ТОВ «Гамапласт Україна», код ЄДРПОУ 37517569 в розмірі 2 375 500,00 грн;
визнати за ОСОБА_1 право грошової вимоги в розмірі частки внесених відповідачем до статутного капіталу ТОВ «Гамапласт Україна», код ЄДРПОУ 37517569, грошових коштів та стягнення половини внесених до статутного капіталу ТОВ «БК» Спецбурпласт», код ЄДРПОУ 44294243, на загальну суму 2 382 500,00 грн та стягнути їх на користь позивача;
визнати за ОСОБА_1 право грошової вимоги 1/2 вартості транспортного засобу Ford Foсus C-VFX, VIN НОМЕР_1 , 2011 року випуску, об'єм двигуна 1 593 куб. см, державний номерний знак НОМЕР_2 в сумі 86 000,00 грн та стягнути кошти на користь позивача.
Дарницький районний суд міста Києва ухвалою від 16 січня 2023 року прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання спільної сумісної власності на майно, визнання права грошової вимоги.
У березні 2023 року до суду надійшла зустрічна позовна заява від ОСОБА_2 , в якій він просив:
встановити факт проживання у фактичних сімейно-шлюбних відносинах без офіційної реєстрації шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_1 в період з липня 2007 року по 20 березня 2023 року;
визнати спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 : квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа 65,9 кв. м, що складається з двох кімнат, реєстраційний номер майна: 23447006;
житловий будинок садибного типу на АДРЕСА_2 , загальна площа 85,2 кв. м, розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 3210500000:09:047:0013;
транспортний засіб марки Hyundai 120, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , об'єм двигуна 1 396 куб. см.
Поділити майно набуте ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за час проживання у фактичних сімейно-шлюбних відносинах наступним чином:
визнати за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа 65,9 кв. м, що складається з двох кімнат, реєстраційний номер майна: 23447006;
визнати за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа 65,9 кв. м, що складається з двох кімнат, реєстраційний номер майна: 23447006;
визнати за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на частини житлового будинку садибного типу на АДРЕСА_2 , загальна площа 85,2 кв. м, розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 3210500000:09:047:0013;
визнати за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на частини житлового будинку садибного типу на АДРЕСА_2 , загальна площа 85,2 кв. м, розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 3210500000:09:047:0013.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частини транспортного засобу марки Hyundai 120, 2012 року випуску, номер кузову НОМЕР_3 , об'єм двигуна 1 396 куб. см, у розмірі 137 137,00 грн.
Дарницький районний суд м. Києва протокольною ухвалою від 06 квітня 2023 року прийняв до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання та поділ майна подружжя.
Дарницький районний суд міста Києва ухвалою від 26 травня 2023 року цивільну справу № 753/15678/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання спільної сумісної власності на майно, визнання права грошової вимоги та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна направив до Бориспільського міськрайонного суду Київської області за підсудністю.
У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив просить вжити заходи забезпечення зустрічного позову шляхом: встановлення заборони відчуження квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа 65,9 кв. м, реєстраційний номер: 23447006; встановлення заборони на вчинення реєстраційних дій щодо новозбудованого будинку з господарчими спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , розташованого на земельній ділянці кадастровий номер: 3210500000:09:047:0013; встановлення заборони відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 3210500000:09:047:0013, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; встановлення заборони відчуження транспортного засобу марки Hyundai, І20, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , у будь-який спосіб, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 ; заборонити державним реєстраторам проведення будь-яких реєстраційних дій щодо виникнення, зміни чи припинення прав на вказані об'єкти нерухомого майна.
Бориспільський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 18 квітня 2025 року, яку залишив без змін Київський апеляційний суд постановою від 02 жовтня 2025 року, заяву про забезпечення позову задовольнив частково. Заборонив вчиняти будь-які дії щодо відчуження, а також заборонив державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об'єктів: житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 484916032105), який належить ОСОБА_1 ; квартири АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 23447006), яка належить ОСОБА_1 . В задоволенні заяви про забезпечення позову в іншій частині відмовив.
Частково задовольняючи заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що обраний заявником вид забезпечення позову у повній мірі відповідає вимогам пред'явленого позову, є співмірним та достатнім. Застосування обмежень щодо житлового будинку та квартири полягає виключно у позбавленні ОСОБА_1 можливості відчужити вказане майно, не позбавляючи права володіти та користуватись цим майном. В свою чергу, заборона державним реєстраторам вчиняти реєстраційні дії щодо вказаних об'єктів нерухомого майна є ефективним способом запобігти можливим порушенням прав заявника до вирішення спору по суті.
24 жовтня 2025 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року у зазначеній вище справі.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною першою статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 11) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У частині десятій статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі
№ 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Метою зустрічного спору у цій справі є поділ спільного сумісного майна, набутого за час можливо встановлених фактичних шлюбних відносин.
Обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати все спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновком суду , що враховавши суть спору, можливість реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам, заходи забезпечення позову є необхідними, достатніми та співмірними.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частинами четвертою, п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права грошової вимоги та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна - відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров