Рішення від 24.01.2025 по справі 910/8966/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.01.2025Справа № 910/8966/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А. розглянувши у закритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/8966/23

За позовом Компанії «Месоте ЛТД» («Mesote LTD»)

до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України

до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку

до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1

та до Військової частини НОМЕР_2

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Акціонерне товариство «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ІНФОРМАЦІЯ_3

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Публічне акціонерне товариство «Національний Депозитарій України»

про визнання недійсними наказів, рішень та актів

Представники учасників справи:

від позивача: Кострюков В.І.;

від відповідача-1: Меньшикова О.Я.;

від відповідача-2: Горжий А.В.;

від відповідача-3: ОСОБА_16.;

від відповідача-4: ОСОБА_17.;

від третьої особи-1: Шагірманов Д.О.;

від третьої особи-2: ОСОБА_18.;

від третьої особи-3: не з'явився;

від третьої особи-4: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Компанія «Месоте ЛТД» («Mesote LTD») (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України (далі - відповідач 1), Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - відповідач 2), Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 3) та Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 4) про визнання недійсним з моменту прийняття наказу ІНФОРМАЦІЯ_4 «Про примусове відчуження майна» від 06.11.2022 №293 у частині що стосується простих іменних акцій бездокументарної форми існування, які були випущені ПАТ «ТФПНК «Укртатнафта» та які належали компанії Mesote LTD (Месоте ЛТД); визнання недійсним з моменту прийняття наказу Командира Військової частини НОМЕР_2 від 06.11.2022 № 245 у частині що стосується простих іменних акцій бездокументарної форми існування, які були випущені ПАТ «ТФПНК «Укртатнафта» та які належали компанії Mesote LTD (Месоте ЛТД); визнання недійсним Акту про примусове відчуження або вилучення майна від 06.11.2022 № 4 у частині що стосується простих іменних акцій бездокументарної форми існування, які були випущені ПАТ «ТФПНК «Укртатнафта» та які належали компанії Mesote LTD (Месоте ЛТД); визнання недійсним з моменту прийняття рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про забезпечення проведення в системі депозитарного обліку депозитарних операцій щодо примусового відчуження у власність держави акцій, емітентами яких є ПАТ «Укрнафта», ПАТ «Укртатнафта», АТ «Мотор Січ», ПрАТ «АвтоКраз», ПрАТ «Запоріжтрансформатор» від 06.11.2022 №1320 у частині що стосується простих іменних акцій бездокументарної форми існування, які були випущені ПАТ «ТФПНК «Укртатнафта» та які належали компанії Mesote LTD (Месоте ЛТД).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі наказу тимчасово виконуючого обов'язки командувача Сил логістики Збройних Сил "Про примусове відчуження майна" №293 від 06.11.2022 відбулося відчуження акцій, емітованих ПАТ "Укртатнафта", власником яких є позивач. Втім, задля забезпечення обороноздатності держави та мобілізаційних потужностей мало б відбутися відчуження саме виробничих потужностей, за твердженням позивача, ПАТ "Укртатнафта", але не акції позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 відкрито провадження у справі №910/8966/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 18.07.2023.

29.06.2023 року через відділ діловодства суду від Держави Україна в особі Міністерства юстиції України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 проти позову заперечив та вказав, що запровадження воєнного стану на території України, з дотриманням законодавчо встановленої процедури введення такого режиму, надало право державі для застосування положень Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», для забезпечення обороноздатності країни, при цьому, особи у котрих відчужується відповідне майно в умовах правового режиму воєнного стану, мають право на подальшу повну компенсацію вартості такого відчуженого майна, що свідчить про те, що права таких осіб жодним чином не порушуються. Крім того, положеннями Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» та положеннями Цивільного кодексу України, законодавчо передбачено право держави на примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану, що свідчить про правомірність дій та актів військового командування та суб'єктів владних повноважень щодо відчуження майна, які є предметом розгляду вказаної справи.

Відповідач-1 заперечуючи проти задоволення позову також наголошує і на неможливості застосування до спірних правовідносин положень Енергетичної Хартії, так як стаття 13 Енергетичної Хартії на яку посилається позивач в першу чергу регулює порядок експропріації, який за своїм змістом та суттю передбачає процедуру примусового позбавлення власності без подальшого відшкодування чи оплати її вартості, натомість, у даному випадку, мало місце застосування до позивача процедури реквізиції майна, яка регулюється нормами національного законодавства, зокрема, Цивільним кодексом України, та передбачає можливість примусового відчуження майна у власника, зокрема, у період дії воєнного стану, після завершення котрого особа має право не виключно на отримання компенсації, а й на повернення такого реквізованого майна. Таким чином, головною відмінністю між експропріацією та реквізицією є те, що у випадку експропріації майна, особа у котрої таке майно вилучили не має права на повернення такого майна, в той час коли у випадку реквізиції, особа у котрої таке майно було реквізоване має право на подальше повернення такого майна, наведене додатково свідчить про відсутність у позивача в цілому порушеного права.

Крім того, відповідач-1 вважає безпідставним посилання позивача на неможливість відчуження акцій під час дії правового режиму воєнного стану та відповідно недійсність наказів від 06.11.2022 №293 та від 06.11.2022 №245, оскільки приписи Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначають виключно правовий режим військового майна, в той час як положення Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» визначають право держави на відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану не зважаючи на те чи відноситься відчужуване майно до категорії військового майна. Крім того, неправомірність наказів військового командування обґрунтовується позивачем виключно неможливістю відчуження майна у вигляді акцій, що не відповідає приписам та положенням чинного законодавства, накази військового командування є такими, що прийнятті з урахуванням та на підставі вимог законодавства України, що не дає будь-яких підстав для скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_4 «Про примусове відчуження майна» від 06.11.2022 № 293 та наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 06.11.2022 № 245.

Заперечуючи ж проти задоволення вимог позивача в частині визнання недійсним акту про примусове відчуження або вилучення майна від 06.11.2022 № 4 та рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 06.11.2022 №1320, відповідач-1 наголошує на тому, що положення Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» встановлюють, що присутність особи у котрої відчужується майно або її уповноваженого представника не є необхідною умовою для відчуження майна і відсутність такої особи не перешкоджає вчиненню дій щодо відчуження майна, а оспорюване позивачем рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку було прийнято в межах наданих йому повноважень та компетенції.

04.07.2023 року через відділ діловодства суду від Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, оскільки рішення за наслідками розгляду справи по суті може вплинути на стратегічні інтереси ПАТ «ТФПНК «Укртатнафта» в умовах правового режиму воєнного стану.

06.07.2023 року через відділ діловодства суду від Військової частини НОМЕР_2 надійшли ДСК документи, а саме: належним чином засвідчена копія наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 06.11.2022 №245, належним чином засвідчена копія акту про примусове відчуження або вилучення майна №4 від 06.11.2022, належним чином засвідчена копія висновку №104/1 від 06.11.2022 та належним чином засвідчена копія висновку про вартість, отриману за підсумками проведеної оцінки майна.

10.07.2023 року через відділ діловодства суду від Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-4 проти задоволення позову заперечив та вказав, що на виконання наказу Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України від 06.11.2022 № 14т/ВГК «Про рішення Ставки Верховного Головнокомандувача від 05.11.2022» та наказу ІНФОРМАЦІЯ_4 «Про примусове відчуження майна» від 06.11.2022 № 293, командиром військової частини НОМЕР_2 видано наказ «Про примусове відчуження майна» від 06.11.2022 №245, який стосується примусового відчуження у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного стану, усіх акцій, емітентами яких є ПАТ «Укртатнафта», що належать фізичним та юридичним особам, окрім акцій, що належать державі та господарським товариствам, 100% акцій яких належать державі. При цьому, оскаржувані накази видані військовим керівництвом у межах повноважень та у відповідності до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Законів України «Про правовий режим воєнного стану», «Про оборону України», «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» та спрямовані виключно на забезпечення потреб держави в умовах воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Відповідач-4 зауважив, що з дня військового вторгнення в Україну армії Російської Федерації, що мало місце 24.02.2022, ворог почав планомірне знищення цивільної інфраструктури держави Україна в тому числі підприємств по виготовленню та зберіганню паливно-мастильних матеріалів, що спричинило гострий дефіцит зазначених товарів як для військових потреб так і цивільного населення держави. У державному секторі економіки з дня військового вторгнення Російської Федерації і по день примусового відчуження акцій позивача були відсутні господарюючі організації котрі б виготовляли паливно-мастильні матеріали, в той же час, імпортозаміщення зазначеної продукції не вирішило проблеми безперебійного, контрольованого та гарантованого забезпечення військових потреб держави Україна, що, з огляду на масштаби військової агресії Російської Федерації, ставить в залежність національну безпеку держави Україна та відновлення її територіальної цілісності від імпорту паливно-мастильних матеріалів та є недопустимим фактором в умовах війни. Отже, не контрольованість процесів постачання критично важливої, в умовах надання відсічі країні агресору, для військових потреб продукції становить додаткову загрозу національній безпеці держави Україна, та зумовлює потребу у повноцінному контролі за процесом постачання сировини, виробництва паливно-мастильних матеріалів та безперебійного їх постачання підрозділам Збройних Сил України, що можливе тільки при умові повноцінного управління вказаним господарюючим суб'єктом після примусового відчуження у власність держави акцій позивача. Відтак, вірність рішення про відчуження акцій позивача як засобу досягнення повноцінного контролю за процесом виробництва та постачання продукції котра виготовляється ПАТ «Укртатнафта», а не відчуження частини майна у вигляді тільки виробничих потужностей, зумовлена організаційною структурою ПАТ «Укртатнафта» котра фактично є цілісним майновим комплексом із чітким внутрішнім структуруванням та підпорядкованістю всіх складових такого комплексу, як-то: основні виробничі потужності; допоміжні виробничі потужності, що задіяні в процесі виробництва; відокремлені структурні підрозділи, що надають послуги працівникам товариства, тому відчуження тільки частини майна ПАТ «Укртатнафта» за відсутності належного контролю за всіма організаційно-господарськими операціями, котрі проводяться в межах цілісного майнового комплексу, не давало гарантій планового, безперебійного виробництва та постачання паливно-мастильних матеріалів, що в умовах правового режиму воєнного стану не дозволяло приймати рішення без відповідних гарантій. Таким чином, військове командування діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, законами України та правомірно видало оспорювані накази у відповідності до вимог статті 19 Конституції України, Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», положень Законів України «Про правовий режим воєнного стану», «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», положень Дисциплінарного Статуту та Статуту внутрішньої служби Збройних сил України (в частині виконання наказу старшого командира).

10.07.2023 року через відділ діловодства суду від Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-2 вказав, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на те, що діяльність держави та інших органів, які приймали участь в діях щодо примусового відчуження у власність держави акцій позивача була абсолютно законна, вчасна, логічна, обґрунтована та така, яка максимально відповідала ситуації, що склалась на той час в країні. Відповідач-2 наголошує, що військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов'язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану (стаття 3 цього Закону), а згідно з вимогами статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об?єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка. Крім того, статтею 17 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що органи державної влади України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадські об'єднання, а також громадяни зобов'язані сприяти діяльності військового командування та військових адміністрацій у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану на відповідній території, таким чином рішення НКЦПФР від 06.11.2022 №1320 було прийняте відповідно до вимог законодавства, є актом індивідуальної дії, оскільки передбачає дії виключно професійних учасників депозитарної системи з метою реалізації актів військового командування, прийнятих в межах повноважень, наданих йому законодавством.

В контексті передчасності прийняття рішення НКЦПФР від 06.11.2022 №1320, відповідач-2 наголосив, що питання переходу права власності на цінні папери в силу їх особливостей регулюються спеціальними нормативно-правовими актами, у акцій ПАТ «Укртатнафта» форма існування - електронна і вони відповідно до законодавства про депозитарну систему обліковуються в системі депозитарного обліку цінних паперів, чинне законодавство передбачає, що набуття і припинення прав на цінні папери і прав за цінними паперами здійснюються шляхом фіксації відповідного факту в системі депозитарного обліку, при цьому, облік прав на цінні папери конкретного власника ведеться виключно депозитарними установами (крім обліку прав на цінні папери, які обліковуються на рахунку номінального утримувача), Національним банком України у визначених цим Законом випадках і депозитаріями-кореспондентами, номінальними утримувачами чи їх клієнтами, а облік цінних паперів і прав за цінними паперами - виключно Центральним депозитарієм або Національним банком України, тоді як внесення змін до системи депозитарного обліку стосовно цінних паперів конкретного власника (крім встановлених Комісією випадків стосовно цінних паперів, права на які обліковуються на рахунку номінального утримувача) здійснюється виключно депозитарними установами (у визначених законодавством випадках - Національним банком України або депозитаріями-кореспондентами), в установленому Комісією порядку на підставі, зокрема, судового рішення або рішення уповноваженого законом державного органу чи його посадової особи, отже, враховуючи зазначене, дії Комісії не є передчасними в силу того, що її дії регулюються спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює порядок обігу особливого виду майна.

Крім того, відповідач-2 у відзиві наголосив, що оскільки дія рішення НКЦПФР від 06.11.2022 №1320 вичерпується одноразовим застосуванням, спрямовано на організацію виконання рішень органів виконавчої влади (військового командування в умовах воєнного стану), що не мають нових правових норм (виконуються дії, передбачені законодавством, зокрема, Положенням про провадження депозитарної діяльності, затвердженим рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23 квітня 2013 № 735, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 червня 2013 року за № 1084/23616), є актом індивідуальної дії (здійснення дій чітко визначеним колом осіб), зазначене рішення не підпадає під ознаки регуляторного акту, нормативного та нормативно-правового акту і не має бути оприлюднено серед широкого кола осіб. Водночас, сам зміст рішення Комісії містить інформацію, яка міститься у системі депозитарного обліку, отже інформація зазначена в рішенні є професійною таємницею, яка згідно частини першої статті 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації» є таємною інформацією, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі.

12.07.2023 року через відділ діловодства суду від Міністерства оборони України надійшло клопотання про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, з огляду на те, що керуючим рахунком відчужених акцій ПАТ «Укртатнафта» є ІНФОРМАЦІЯ_3, а тому задоволення позову та позбавлення держави права власності на корпоративні права ПАТ «Укртатнафта», у даній справі прямо вплине на права та законні інтереси Міністерства оборони України, як суб'єкта управління об'єктами державної власності.

Судове засідання, призначене на 18.07.2023 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 підготовче засідання призначено на 08.08.2023.

25.07.2023 року через відділ діловодства суду від Компанії «Месоте ЛТД» («Mecote LTD») надійшла відповідь на відзив Держави в особі Міністерства юстиції України, у якій позивач зауважив, що в частині 1 статті 13 Енергетичної Хартії прямо зазначено, що в розумінні Енергетичної Хартії поняття «експропріація» поширюється не лише до націоналізації та безпосередньо експропріації, а й до інших заходів, які мають аналогічні наслідки, таке широке визначення пояснюється тим, що «експропріація» є загальним міжнародним терміном, який переважно застосовується у міжнародних договорах та не є притаманним національному законодавству, окрім того, поняття експропріації уміщено у міжнародних договорах України, зокрема «Про заохочення та взаємний захист інвестицій», отже експропріація є непритаманним національному законодавству міжнародно-правовим поняттям, яке узагальнює всі випадки примусового припинення права власності: конфіскацію, реквізицію, відчуження з мотивів суспільної необхідності, секвестр тощо, що може лише підтвердити застосовність статті 13 Енергетичної Хартії до спірних правовідносин. Позивач також зауважив, що в Законі України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» не передбачено можливості примусового відчуження корпоративних прав, а допускається лише примусове відчуження майна, а відповідач-1 здійснює тлумачення положень законодавства, за наслідками чого будує умовивід, результатом якого є ототожнення понять «майно» і «корпоративні права», водночас відповідачем було не в повному обсязі викладено визначення поняття «акція», що міститься у ч. 1 ст. 9 Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», зокрема, відповідачем не було зазначено другу частину визначення терміну: «а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України, цим Законом та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств», відтак внаслідок примусового відчуження у позивача акцій ПАТ «Укртатнафта» він був позбавлений не лише майнових, а й немайнових прав акціонера, зокрема, права на скликання та участь у загальних зборах товариства тощо.

Крім того, позивач зауважує, що Міністерство юстиції України не є відповідачем у даній справі, відповідачем в даній справі є Держава Україна в особі Міністерства юстиції України як органу в особі якого вона представляє свої інтереси, відтак, якщо б у позивача були вимоги матеріально-правового характеру до Міністерства юстиції України, то останнє було б залучено до розгляду справи в якості самостійного відповідача.

Щодо чинності рішення НКЦПФР №1320 від 06.11.2022, то позивач наголосив, що в преамбулі згаданого рішення зазначено, що воно прийняте відповідно до пункту 37-26 частини другої статті 7 Закону України «Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків», що вказує на те, що це рішення НКЦПФР приймала як нормативно-правовий акт, а тому він підлягає публікації у встановленому порядку.

03.08.2023 року через відділ діловодства суду від Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-3 проти позову заперечив та вказав, що стаття 13 Енергетичної Хартії не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки регулює питання експропріації майна, тоді як у даному випадку майно позивача було реквізоване державою, при цьому, законодавство України дійсно не надає визначення поняттю «експропріація», однак в загальному міжнародному розумінні, експропріація означає примусове позбавлення власності без відшкодування або з оплатою, зазвичай термін «експропріація» використовується у випадках, коли держава або громада вилучають майно, експропріація є основним засобом перерозподілу власності під час надзвичайних ситуацій. У даному випадку, якщо держава Україна здійснила реквізицію майна позивача, то ця дія може розглядатися як примусове позбавлення власності, а не експропріація, це може бути обґрунтовано наявністю вагомих обставин, які призвели до реквізиції майна у зв'язку з воєнним станом та потребами оборони держави, отже, в даній справі, де майно позивача було реквізоване, стаття 13 Енергетичної Хартії не може бути застосована, оскільки вона регулює тільки експропріацію, а не реквізицію, а розгляд спірних правовідносин повинен ґрунтуватись на відповідних положеннях внутрішнього законодавства, зокрема, статті 353 Цивільного кодексу України та норм спеціального закону, що регулює передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану. Відповідач-3 також наголошує, що примусове відчуження майна у власників в умовах воєнного стану є заходом, спрямованим на захист національних інтересів, національної безпеки та оборони, у свою чергу, законодавство України передбачає право держави вживати таких заходів, як втручання в право власності, за умови, що це є необхідним та пропорційним для досягнення поставленої мети, у даному випадку, відчуження акцій ПАТ «Укртатнафта» було прийняте з метою залучення та ефективного використання виробничих активів компанії як мобілізаційних потужностей для потреб держави в умовах воєнного стану, це відповідає цілям обороноздатності держави, захисту національних інтересів та національної безпеки.

04.08.2023 року через відділ діловодства суду від Держави Україна в особі Міністерства юстиції України надійшли заперечення на відповідь на відзив позивача, у яких відповідач-1 в контексті порушення статті 13 Енергетичної Хартії зазначив, що головною відмінністю між експропріацією та реквізицією є те, що експропріація взагалі не передбачає можливості повернення майна, в той час коли реквізиція передбачає можливість повернення майна після закінчення дії особливого стану, яким, у даному випадку, є правовий режим воєнного стану. Відповідач-1 також повторно наголосив на тому, що приписи Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначають виключно правовий режим військового майна, в той час як положення Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» визначають право держави на відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану не зважаючи на те, чи відноситься відчужуване майно до категорії військового майна, таким чином, наведені позивачем статті Закону України «Про правовий режим воєнного стану» ніяким чином не підтверджують неправомірність наказів військового командування, а навпаки свідчать про правомірність таких актів.

У своїх запереченнях, відповідач-1 в контексті належності його як відповідача у справі вказав, що належним відповідачем є та особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. В той же час, як свідчить позов, Компанією «Месоте ЛТД» в якості відповідача, в тому числі, визначено Державу Україну в особі Міністерства юстиції України, втім до останнього не заявлено жодної позовної вимоги, що свідчить про те, що Міністерство юстиції України є неналежним відповідачем у вказаній справі.

Щодо змісту оспорюваного рішення НКЦПФР від 06.11.2022 № 1320, то відповідач-1 наголосив на тому, що це рішення вичерпується одноразовим застосуванням, спрямоване на організацію виконання рішення військового командування в умовах правового режиму воєнного стану, що не має нових правових норм, є актом індивідуальної дії, відповідно не підпадає під ознаки регуляторного акту, нормативного та нормативно-правового акту, більше того, згідно п. 11 рішення НКЦПФР від 06.11.2022 № 1320, це рішення набирає чинності з дня його прийняття.

У судовому засіданні 08.08.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про встановлення учасникам справи процесуальних строків для подання заяв по суті спору, про залучення до участі у справі Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта», Міністерства оборони України, Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Публічного акціонерного товариства «Національний Депозитарій України» в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 29.08.2023.

Відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі (частина 4 статті 50 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи предмет, підстави позову та беручи до уваги обґрунтування заяв та клопотань, суд дійшов висновку про наявність правових підстав та залучення до участі у справі Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта», Міністерства оборони України, Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Приватного акціонерного товариства «Національний Депозитарій України» в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, оскільки рішення у даній справі може вплинути на їх права та обов'язки.

16.08.2023 року через відділ діловодства суду від Компанії «Месоте ЛТД» («Mecote LTD») надійшла відповідь на відзиви Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач заперечив проти доводів відповідачів та вказав, що Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» не передбачено можливості та процедури примусового відчуження корпоративних прав та/або акцій. Акція, особливо у бездокументарній формі, засвідчує дольову участь у статутному капіталі акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві і право на управління ним, дає право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства, таким чином, акція у бездокументарній формі, є емісійним цінним папером, який характеризується одночасною наявністю таких ознак, як-от: закріплює сукупність майнових та немайнових прав, які підлягають засвідченню та безумовному здійсненню, розміщується випусками; має рівний об'єм та строки здійснення прав в рамках одного випуску незалежно від її набуття, отже, акція, у першу чергу, є комплексом майнових та немайнових прав, і відповідає долі участі акціонера в статутному капіталі акціонерного товариства, таким чином, наведене свідчить про законодавчу неможливість примусового відчуження корпоративних прав (часток, акцій) в порядку Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

Також, позивач наголосив, що якщо рішення НКЦПФР від 06.11.2022 року №1320 не є нормативно-правовим актом, а є індивідуальним актом, оскільки воно стосується визначеного кола осіб, а його дія вичерпується його виконанням, то застосовані під час прийняття спірного рішення положення статті 8 Закону України «Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків» є абсолютно нерелевантними до рішення НКЦПФР від 06.11.2022 року №1320 і не могли бути підставою для його прийняття, водночас, будь-якого іншого посилання в рішенні комісії № 1320 від 06.11.2022 на нормативно-правові акти, які б надавали їй повноваження приймати вказане рішення індивідуальної дії, відсутнє. Таким чином, рішення НКЦПФР №1320 в частині, що стосується пакета акцій позивача, було прийнято НКЦПФР поза межами визначених законом повноважень.

Поміж тим, позивач зауважив, що він є юридичною особою, зареєстрованою за законодавством Республіки Кіпр, а також є її резидентом, пакет акцій позивача є пакетом простих іменних акцій ПАТ «Укртатнафта» бездокументарної форми існування, яке є юридичною особою, зареєстрованою за законодавством України, та є її резидентом, таким чином, в розумінні положень законодавства України позивач є іноземним інвестором, а належний йому пакет акцій по суті є іноземною інвестицією, з огляду на це позивач вважає, що відповідачами було протиправно націоналізовані іноземні інвестиції у вигляді часткової участі у ПАТ «Укртатнафта», чим грубо порушені вимоги Закону України «Про режим іноземного інвестування», указу Президії Верховної Ради України «Про захист іноземних інвестицій на Україні».

17.08.2023 року через відділ діловодства суду від Міністерства оборони України надійшли пояснення, в яких третя особа-2 зазначила про обставини, що передували прийняттю оспорюваних у даній справі рішень та необхідності в критичний для усієї країни момент відчужити майно для забезпечення обороноздатності та відсічі збройної агресії Російської Федерації. ІНФОРМАЦІЯ_3 наголосило, що дії та акти військового командування, інших суб'єктів владних повноважень щодо реалізації процедури примусового відчуження майна беззаперечно відповідають вимогам Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» та положенням Цивільного кодексу України. При цьому, третя особа наголосила, що закон не обмежує, яке саме майно примусово відчужувати і не вказує, яке саме майно примусово відчужувати. У даному випадку державі потрібен був єдиний майновий комплекс - зі всіма активами, працівниками, організаційною структурою, дозвільними документами, корпоративною структурою, системою договорів та контрагентів. Реквізиція окремого майна товариства унеможливило б діяльність товариства в цілому, оскільки така передбачає отримання відповідних дозволів, ліцензій, наявність фахівців та спеціалістів в даній сфері і є ланцюжком взаємозалежних компонентів, а найоптимальнішим варіантом із врахуванням інтересів кожної із сторін та для забезпечення функціонування підприємства прийнято рішення та реалізовано саме процедуру примусового відчуження акцій підприємства. Крім того, наголосила, що особливим видом майна суб'єктів господарювання є цінні папери, тобто при тлумаченні законодавства про примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану потрібно враховувати вказані положення цивільного та господарського законодавства, з огляду на які допустимим є припинення права власності на будь-яку індивідуально визначену річ або сукупність речей (в тому числі цінні папери), а також майнові права та обов'язки.

Також, ІНФОРМАЦІЯ_3 зауважило на хибній впевненості позивача в необхідності покладення на ПАТ «Укртатнафта» мобілізаційних завдань або використання мобілізаційних потужностей для досягнення оборонної мети, адже мобілізаційні заходи (покладення мобілізаційних завдань) та заходи, які запроваджуються в умовах правового режиму воєнного стану не є взаємозамінними в силу принципів на основі яких здійснюється мобілізація, такі заходи (процедури) різної правової природи, різної мети з якою вони запроваджуються, порядку застосування та наслідків, які настають за результатами їх реалізації, запровадження. Покладення на підприємства в умовах правового режиму воєнного стану мобілізаційних завдань не відповідає принципам мобілізації, оскільки такі передбачають завчасність та плановість їх запровадження до настання особливого періоду (правового режиму воєнного стану), а тому позивач безпідставно намагається застосувати (поширити) положення Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час правового режиму воєнного стану.

При цьому, ІНФОРМАЦІЯ_3 вважає, що безперечно, особа, яка зазнала втручання у право не може нести весь тягар негативних наслідків, які спричинені діяльністю компетентних державних органів, та має право на компенсацію за шкоду, заподіяну в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування. Поряд з цим, в даному питанні необхідно встановити чи було забезпечено необхідну рівновагу у спосіб, який узгоджується з правом особи на «мирне володіння (своїм) майном», як цього вимагає положення першого речення статті І Протоколу Першого Конвенції ЄСПЛ, дії державних органів не порушують балансу інтересів суспільства та особи позивача щодо гарантованих законом, зокрема, статтею 41 Конституції України прав. Поняття реквізиції регулюють положення статті 353 Цивільного кодексу України, у відповідності до яких реквізиція - це примусове відчуження майна у власника, зокрема, у період дії воєнного стану, після завершення котрого особа має право не виключно на отримання компенсації, а й на повернення такого реквізованого майна. Водночас частина перша статті 13 Енергетичної Хартії, визначає виключно те, що договірні сторони погодилися, що експропріація відповідних енергетичних ланок не може відбуватися без компенсації, а виключно у випадку наявності такої компенсації, вказане підтверджується також й тим, що частина друга статті 13 Енергетичної хартії, регламентує, що інвестор, чиї інтереси зачіпаються, має право, відповідно до законодавства договірної сторони, яка здійснює експропріацію, на негайний розгляд судовим або іншим компетентним і незалежним органом цієї договірної сторони своєї справи, оцінки вартості його капіталовкладення і виплати компенсації відповідно до принципів, викладених в пункті 1, таким чином, стаття 13 Енергетичної Хартії визначає виключно право отримання компенсації і не передбачає права на повернення майна. В той час, як згідно Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» позивач має право як на отримання компенсації так і на повернення реквізованого майна, що є цілковитою протилежністю експропріації, яка може відбуватися взагалі без відшкодування/компенсації.

Разом з тим, третя особа-2 наголосила, що наявність відповідних повноважень у Комісії щодо прийняття рішення НКЦПФР №1320 від 06.11.2022 позивачем у справі не спростовано. Рішення НКЦПФР №1320 від 06.11.2022 було чинним та обов'язковим до виконання на момент вчинення професійними учасниками депозитарної системи передбачених цим рішенням дій, з огляду на що жодних правових підстав стверджувати, що у Центрального депозитарію та у відповідних депозитарних установ були відсутні підстави для проведення безумовних депозитарних операцій, немає. Водночас, зауважила, що рішення НКЦПФР №1320 від 06.11.2022 не є підставою набуття права власності держави на акції, а є лише документом, що встановлює механізм реалізації набутого державою права власності, оскільки згідно ч. 3 ст. 7 Закону право державної власності на майно виникає з дати підписання акта.

Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_3 наголосило, що відчуження акцій ПАТ «Укртатнафта» є питанням стратегічної безпеки та спрямоване на інтереси обороноздатності держави, відкритий судовий розгляд справи може мати наслідком розголошення інформації яку ворог може використати проти України, враховуючи викладене, з метою не розголошення інформації, яка може негативно вплинути на діяльність Держави в умовах правового режиму воєнного стану існує необхідність розгляду справи у закритому судовому засіданні.

21.08.2023 року через відділ діловодства суду від Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» надійшли пояснення щодо позову, в якому третя особа-1 зазначила, що пред'явлені позовні вимоги є безпідставними та такими, які мають бути критично оцінені судом, оскільки підстави заявленого позову, а також відповідні мотиви, викладені в позовній заяві, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального права. Третя особа-1 наголошує, що примусове відчуження майна, вчинене відповідно до вимог, передбачених законом та в інтересах суспільства не вважається протиправним обмеженням майнових прав особи та/або порушення права вільно володіти майном, що гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Першого протоколу до неї.

ПАТ «Укртатнафта» наголошує про дотримання визначеної законом процедури примусового відчуження майна, а відтак і про відсутність підстав для визнання рішень Військового командування та акту про примусове відчуження майна недійсними. В умовах повномасштабної військової агресії та надання відсічі Російській Федерації наявність суспільного інтересу у необхідності безперебійного, контрольованого та гарантованого забезпечення Збройних Сил України паливно-мастильними матеріалами не викликає жодних обґрунтованих сумнівів, при цьому, спосіб примусового відчуження окремих об'єктів, що належать ПАТ «Укртатнафта», а не цінних паперів (акцій), не у повній мірі вирішував проблему критичної необхідності Збройним Силам України паливно-мастильних матеріалів, адже саме лише нерухоме майно, виробничі лінії, інше устаткування за відсутності необхідних ліцензій, дозволів, без відповідних фахівців та спеціалістів, що працевлаштовані та перебувають у трудових відносинах із ПАТ «Укртатнафта», об'єктивно не в змозі забезпечити досягнення легітимної мети та не відповідає суспільному інтересу у забезпеченні обороноздатності Держави Україна на відміну від примусового відчуження акцій ПАТ "Укртатнафта" та отримання контролю над товариством і його діяльністю державою.

Крім того, третя особа-1 наголошує, що рішення НКЦПФР №1320 є актом індивідуальної дії та відповідно до положень чинного законодавства, Комісія в межах повноважень вправі визначати поведінку професійних учасників організованих товарних ринків в умовах воєнного стану та на виконання обов'язкових актів військового командування. Поряд з тим, рішення НКЦПФР №1320 винесено після виникнення юридичного факту набуття Державою Україна права власності на акції ПАТ "Укртатнафта", при цьому, виникнення права державної власності на реквізоване майно Законом про примусове відчуження майна пов'язується саме з моментом підписання акта, який в цьому випадку складено та підписано 06.11.2022 року.

21.08.2023 року через відділ діловодства суду від Публічного акціонерного товариства «Національний Депозитарій України» надійшли пояснення щодо позовної заяви, в яких третя особа-4 зазначила, що позивачем не доведено відповідними доказами, що рішення про примусове відчуження його майна, а саме акцій емітента, було прийнято не уповноваженим органом або з порушенням порядку його прийняття. ПАТ «НДУ» наголошує на тому, що для встановлення наявності факту порушених у цих правовідносинах прав позивача важливим є розуміння розміру відшкодування вартості відчуженого майна та сам факт такого відшкодування, а тому, на думку третьої особи-4, позивачем передчасно заявлено вимоги щодо порушення його прав як власника майна, що було примусово відчужено.

Твердження ж позивача про те, що «під час відчуження пакету акцій позивача не було ані складено, ані підписано акт приймання - передачі», на думку третьої особи-4, ґрунтуються на вибірковому застосуванні норми ст. 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», у якому позивачем було проігноровано частину 5 цієї статті цього Закону, яка передбачає, що у разі відсутності особи, у якої відчужується або вилучається майно, або її законного представника під час складання акта про примусове відчуження або вилучення майна такий акт складається без її участі. Також не мають належного правового обґрунтування твердження позивача про те, що ніби то акт є «незаконним (недійсним), оскільки військове командування не викликало та не робило спроб викликати заявника як власника відчужуваного майна або його представника для прибуття у місце складення акта», так як норми Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» не передбачають такого обов'язку держави чи суб'єктів, що реалізовують прийняте уповноваженими органами рішення про примусове відчуження.

Крім того, третя особа-4 зауважила, що передбачене пунктом 37-26 частини 2 статті 7 Закону України «Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків» повноваження Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку України визначати особливості функціонування ринків капіталу та організованих товарних ринків, діяльності учасників ринків капіталу та професійних учасників організованих товарних ринків в умовах воєнного стану чи під час особливого періоду, стало підставою для прийняття останньою рішення від 06.11.2022 №1320 «Про забезпечення проведення в системі депозитарного обліку депозитарних операцій щодо примусового відчуження у власність держави акцій, емітентами яких є ПАТ «Укрнафта», ПАТ «Укртатнафта», АТ «Мотор Січ», ПрАТ «АвтоКрАЗ», ПрАТ «Запоріжтрансформатор», яке визначило особливості дій учасників ринку капіталу - Центрального депозитарію та депозитарних установ - та особливості в цілому механізму проведення депозитарних операцій для реалізації набутого Державою права власності на акції емітента. Рішення НКЦПФР від 06.11.2022 №1320 було і є чинним та обов'язковим до виконання на момент проведення Центральним депозитарієм відповідних депозитарних операцій в системі депозитарного обліку та є чинним на сьогодні, хоча й мало одноразовий характер застосування та вичерпало себе після його виконання, з огляду на це та враховуючи зміст рішення НКЦПФР від 06.11.2022 №1320, безпідставним є твердження позивача про те, що «Іншими словами, НКЦПФР доручила Центральному депозитарію здійснити переказ пакета акцій позивача та решти акціонерів ПАТ «Укртатнафта» на рахунок Міністерства оборони України», при цьому в рішенні НКЦПФР від 06.11.2022 №1320 не йде мова про депозитарні операції, які вчиняє або має вчинити Центральний депозитарій щодо рахунків власників цінних паперів.

21.08.2023 року через відділ діловодства суду від Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» надійшло клопотання про закриття провадження у справі, у якому третя особа-1, в обґрунтування наявності підстав для закриття провадження у справі наголошує на тому, що спір щодо примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності має розглядатись за правилами адміністративного судочинства в силу прямої вказівки закону, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 призначено підготовче засідання у справі на 03.10.2023.

25.09.2023 року через відділ діловодства суду від Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач-2 наголошує, що відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що передбачає надання відповідним органам, зокрема військовому командуванню, повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, у свою чергу військове командування, у такий період, видає обов'язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, зокрема, має право примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об'єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи, з огляду на наведене, слід наголосити, що відповідно до ст. 139 Господарського кодексу України, особливим видом майна суб'єктів господарювання є цінні папери. Отже відповідно до законодавства України акції акціонерних товариств є майном, а тому по відношенню до такого виду майна можуть та мають, у разі необхідності, застосовуватися положення Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

Разом з тим, відповідач-2 зауважив, що відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків» Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань у випадках і межах, встановлених законом, визначає особливості функціонування ринків капіталу та організованих товарних ринків, діяльності учасників ринків капіталу та професійних учасників організованих товарних ринків в умовах воєнного стану чи під час особливого періоду. Отже, НКЦПФР мала право приймати рішення за №1320 від 06.11.2022, яке відповідно до вимог законодавства, є актом індивідуальної дії, оскільки передбачає дії виключно професійних учасників депозитарної системи з метою реалізації актів військового командування, прийнятих в межах повноважень, наданих йому законодавством.

03.10.2023 року через відділ діловодства суду від Компанії «Месоте ЛТД» надійшло клопотання про витребування доказів, у якому позивач просив суд поновити строк для подання клопотання про витребування доказів та витребувати у Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 : належним чином завірену копію наказу ІНФОРМАЦІЯ_4 від 06.11.2022 №293 «Про примусове відчуження майна»; належним чином завірену копію акту №4 від 06.11.2022 про примусове відчуження або вилучення майна та належним чином завірену копію наказу Командира Військової частини НОМЕР_2 №245 від 06.11.2022.

У судовому засіданні 03.10.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання Компанії «Месоте ЛТД» про витребування доказів, про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 надати суду належним чином засвідчену копію наказу ІНФОРМАЦІЯ_4 №293 від 06.11.2022 «Про примусове відчуження майна», про зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 надати суду належним чином засвідчену копію наказу Командира Військової частини НОМЕР_2 №245 від 06.11.2022 та оголошення перерви у судовому засіданні на 24.10.2023.

Приписами статті 42 Господарського процесуального кодексу України встановлені права та обов'язки учасників справи. Зокрема, учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

При цьому, статтею 81 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Позаяк, в порушення приписів частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не наведено обставин неможливість подання клопотання про витребування доказів разом з поданням позовної заяви, як і не обґрунтовано неможливість їх подання у вказаний строк.

У той же час, з метою дотримання рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та з метою всебічного і об'єктивного розгляду справи, виходячи з принципу верховенства права, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідачів 3 та 4 надати суду належним чином засвідчені копії вищевказаних документів.

Так, як вже зазначалося, відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласність і відкритість судового процесу, змагальність сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Захищене статтею 6 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) право на справедливий судовий розгляд передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх. Європейський суд з прав людини розглядає реалізацію принципу змагальності крізь призму забезпечення рівності прав учасників судового розгляду, тобто за цієї позиції сторони діють на одному рівні, під контролем відносно пасивного суду.

Звертаючись до усталеної практики Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 23.06.1993 у справі «Руіз-Матеос проти Іспанії»).

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27 жовтня 1993 р., серія A, N 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23 жовтня 1996 р., Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38).

Одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх та вимагати рівності щодо подання своїх доказів.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена у поставі Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №912/2007/18.

Враховуючи вищевикладене, керуючись принципами господарського судочинства з урахуванням конвенційного права кожного на справедливий судовий розгляд, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідачів 3 та 4 надати суду належним чином засвідчені копії вищевказаних документів.

18.10.2023 року через відділ діловодства суду від Військової частини НОМЕР_2 надійшов лист №3791 від 18.10.2023, у якому відповідач-4 вказав, що копії наказу Командира Військової частини НОМЕР_2 №245 від 06.11.2022 та акту №4 від 06.11.2022, були подані до суду у строк для подання відзиву.

Судове засідання, призначене на 24.10.2023, не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 підготовче засідання у справі призначено на 14.11.2023.

06.11.2023 року через відділ діловодства суду від Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшли ДСК документи, а саме: належним чином засвідчена копія наказу ІНФОРМАЦІЯ_4 №293 від 06.11.2022 «Про примусове відчуження майна».

14.11.2023 року через відділ діловодства суду від Компанії «Месоте ЛТД» надійшли заперечення на клопотання про закриття провадження у справі №910/8966/23, у яких позивач зазначив, що хоч участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового, однак сама по собі така участь не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб згідно з п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України може бути способом захисту цивільних прав та інтересів. В даній справі предметом спору є оскарження актів щодо примусового відчуження нерухомого майна позивача та документів, які були підставою для прийняття оскаржуваного акту, а отже, спір, що виник між сторонами у даній справі, стосується майнових прав позивача, не зважаючи на те, що виник у площині публічного інтересу.

Судове засідання призначене на 14.11.2023 не відбулося, у зв'язку із оголошенням повітряної тривоги у м. Києві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 підготовче засідання у справі призначено на 05.12.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2023 розгляд справи №910/8966/23 постановлено здійснювати у закритому судовому засіданні та зупинено провадження у справі №910/8966/23 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в касаційному порядку судових рішень у справі №910/10009/22.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.12.2023 в частині зупинення провадження залишено без змін.

08.05.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС "Електронний Суд" від Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» надійшло клопотання про поновлення провадження у справі у зв'язку з усуненням обставин, що зумовили зупинення провадження у справі №910/8966/23.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 поновлено провадження у справі №910/8966/23 та призначено підготовче засідання у справі на 27.06.2024 року.

24.06.2024 року через відділ діловодства суду від Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» надійшли додаткові пояснення, у яких третя особа-1 зазначила, що на її переконання висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.02.2024 року у справі №910/10009/22, підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи саме в частині позиції касаційного суду стосовно визначення критеріїв ефективності обраного способу захисту, у своїх поясненнях по суті спору третя особа-1, наголосила на тому, що заявлення позивачем самих лише вимог про визнання індивідуальних актів недійсними не призводить до захисту і поновлення стверджуваного порушення майнових прав позивача, а покликано встановити преюдиційні обставини нібито незаконності рішень Військового командування. Наведене свідчить про обрання позивачем неефективного способу захисту в цій справі, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Судове засідання, призначене на 27.06.2024, не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. у відпустці, відтак ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 року призначено підготовче засідання у справі на 01.08.2024 року.

31.07.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшли додаткові пояснення, у яких відповідач-3 повідомив, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду було розглянуто судові справи №910/14234/22 та №910/14243/22, предметом яких є відчуження 06.11.2022 акцій ПАТ «Укрнафта» та ПАТ «Укртатнафта» на користь держави на підставі наказів ІНФОРМАЦІЯ_4 та наказів командира військової частини НОМЕР_2 . Господарський суд міста Києва своїми рішеннями у справах №910/14234/22 та №910/14243/22, які Північний апеляційний господарський суд та Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду залишив без змін, відмовив у задоволенні позовних вимог про повернення акцій. Судові рішення мотивовані тим, що примусове відчуження у позивача у власність Держави України для використання в умовах правового режиму воєнного стану акцій обумовлене суспільною необхідністю, що в подальшому забезпечить ефективне управління активами товариства, та як наслідок оперативне прийняття рішень щодо забезпечення держави нафтою та нафтопродуктами в умовах правового режиму воєнного стану. При цьому суди встановили, що таке примусове відчуження було здійснено на підставі та в порядку, визначеному нормами законодавства.

01.08.2024 року через відділ діловодства суду від Акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» надійшло клопотання щодо зміни найменування учасника справи, в якому третя особа-1 повідомила, про зміну організаційно-правової форми з публічного акціонерного товариства на акціонерне товариство.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі відмовлено.

Крім того, у судовому засіданні 01.08.2024 виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті.

09.08.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач-2 зауважив, що Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, є суб'єктом владних повноважень, у даній справі має місце публічно-правовий спір, тобто спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, та який виник у зв'язку з виконанням функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до господарської юрисдикції, враховуючи зазначене, при прийнятті рішення у справі № 910/8966/23 суд повинен взяти до уваги, що пункт 6 прохальної частини позовної заяви щодо визнання недійсним рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 06.11.2022 № 1320 «Про забезпечення проведення в системі депозитарного обліку депозитарних операцій щодо примусового відчуження у власність держави акцій, емітентами якиє є ПАТ «Укрнафта», ПАТ «Укртатнафта», АТ «Мотор Січ», ПрАТ «АвтоКрАЗ», ПрАТ «Запоріжтрансформатор» підлягає залишенню без задоволення.

Під час розгляду справи по суті, у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошувались перерви, зокрема, до 24.01.2025.

У судовому засіданні 24.01.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити; представники відповідачів та третіх осіб 1,2 заперечили проти позовних вимог, просили відмовити.

У свою чергу, треті особи 3 та 4 до суду не з'явилися, однак про розгляд справи, дату, час і місце судового засідання були належним чином повідомлені.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, враховуючи, що треті особи 3 та 4 були належним чином повідомлені про розгляд даної справи і не повідомили суд про причини неявки, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за їх відсутності.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 24.01.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, і воєнний стан неодноразово продовжувався в Україні відповідними Указами і триває на даний час.

Як вбачається з виписки про стан рахунку у цінних паперах Компанії «Месоте ЛТД» («Mecote LTD»), станом на 06.11.2022 остання була власником простих бездокументарних іменних акцій, емітентом яких є Публічне акціонерне товариство «Укртатнафта», у кількості 54425312 штук, номінальною вартістю 0,50 грн, що становить 3,6742% статутного капіталу товариства.

06.11.2022 року Командувачем Сил логістики Збройних Сил України (з адміністративно-господарської діяльності) прийнято наказ №293 ДСК «Про примусове відчуження майна», відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, Законів України «Про правовий режим воєнного стану», «Про оборону України», «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» для забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, наказу Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України від 06.11.2022 №14т/ВГК «Про рішення Ставки Верховного Головнокомандувача від 05.11.2022», яким наказано:

1. Примусово відчужити у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного стану усі акції, емітентом яких є ПАТ «Укртатнафта», ідентифікаційний код 00152307 (далі - емітент), що належить фізичним та юридичним особам, крім акцій, що належать державі та господарським товариствам, 100% акцій яких належать державі.

Наявність обмежень (обтяжень) в обігу акцій емітента, у тому числі арештів та інших публічних обтяжень або інших обмежень розпорядження ними чи обмежень проведення операцій з ними або застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), не є перешкодою для виконання цього наказу.

2. Уповноважити командира військової частини НОМЕР_2 на підписання актів про примусове відчуження майна, зазначеного в пункті 1 цього наказу від імені військового командування.

3. Командиру військової частини НОМЕР_2 :

- невідкладно провести усі необхідні заходи на виконання примусового відчуження майна, вказаного у пункті 1 цього наказу з дотриманням вимог статей 8, 23 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», статті 17 Закону України «Про оборону України», статей 4, 7, 8 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»;

- забезпечити проведення оцінки примусово відчуженого майна та складання актів про примусове відчуження майна у порядку та за формою, передбаченими Законами України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2012 №998.

4. Контроль за виконанням пункту 1 цього наказу покласти на начальника Озброєння ІНФОРМАЦІЯ_1 .

5. Контроль за виконанням наказу в цілому покласти на заступника ІНФОРМАЦІЯ_4.

6. Начальнику Адміністративного управління штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 наказ довести до відома Національної Комісії з цінних паперів та фондового ринку для вжиття відповідних заходів з метою забезпечення виконання цього наказу.

7. Начальнику Адміністративного управління штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 наказ довести до згідно з розрахунком розсилки.

06.11.2022 року Командиром військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) прийнято наказ №245 «Про примусове відчуження майна», відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, Законів України «Про правовий режим воєнного стану», «Про оборону України», «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» для забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, наказу Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України від 06.11.2022 №14т/ВГК «Про рішення Ставки Верховного Головнокомандувача від 05.11.2022» та наказу ІНФОРМАЦІЯ_4 від 06.11.2022 № 293 «Про примусове відчуження майна», за яким:

1. Для примусового відчуження майна, визначеного в пункті 1 наказу ІНФОРМАЦІЯ_4 від 06.11.2022 №293 «Про примусове відчуження майна», призначено комісію у складі: голова комісії - заступник командира військової частини НОМЕР_2 полковник ОСОБА_1 ; члени комісії: заступник командира військової частини НОМЕР_2 з морально-психологічного забезпечення підполковник ОСОБА_2 ; начальник відділу ведення обліку матеріальних цінностей - заступник командира військової частини НОМЕР_2 підполковник ОСОБА_3 ; помічник командира військової частини НОМЕР_2 з фінансово-економічної роботи - начальник фінансово-економічної служби лейтенант ОСОБА_4 .

2. Перелік майна, яке підлягає примусовому відчуженню у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного стану: усі акції, емітентом яких є ПАТ «Укртатнафта», ідентифікаційний код 00152307 (далі - емітент), що належать фізичним та юридичним особам, крім акцій, що належать державі та господарським товариствам, 100% акцій яких належать державі.

3. Голові комісії:

- невідкладно провести усі необхідні заходи на виконання примусового відчуження майна, вказаного у пункті 2 цього наказу з дотриманням вимог статей 8, 23 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», статті 17 Закону України «Про оборону України», статей 4, 7, 8 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»;

- до проведення оцінки майна залучити суб'єкта оціночної діяльності, згідно вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 №2658-ІІІ;

- роботу комісії розпочати тільки після погодження наказу ІНФОРМАЦІЯ_4 від 06.11.2022 №293 «Про примусове відчуження майна» з Київською міською військовою адміністрацією.

06.11.2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Увекон» надано Військовій частині НОМЕР_2 висновок за вих. №104/1, в якому рекомендовано визначити вартість 843533210 акцій Публічного акціонерного товариства «Укртатнафта», що відчужуються для забезпечення потреб Держави України в умовах примусового режиму воєнного стану у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, станом на 06.11.2022, на рівні їх номінальної вартості. При цьому, зазначено, що після здійснення огляду, отримання вихідних даних та відповідно до цього забезпечення надання послуг з практичного виконання оцінки, за результатами чого буде складено Звіт про оцінку та висновок про вартість та отримана на нього рецензія ФДМУ, номінальну вартість можна буде замінити на ринкову.

Того ж дня, за погодженням з Київською міською військовою адміністрацією, Військовою частиною НОМЕР_2 складено акт про примусове відчуження або вилучення майна №4 від 06.11.2022, за яким згідно з рішенням командира військової частини НОМЕР_2 , оформленого наказом № 245 від 06.11.2022, наказом ІНФОРМАЦІЯ_4 № 293 від 06.11.2022, за погодженням з начальником Київської міської військової адміністрації у зв'язку з введенням воєнного стану на підставі Указів Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, від 17.05.2022 № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні ", затвердженого Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, від 12.08.2022 № 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, здійснено примусове відчуження усіх акцій, емітентом яких є Публічне акціонерне товариство «Укртатнафта», ідентифікаційний код 00152307, власниками яких є фізичні та юридичні особи та обліковуються на рахунках у цінних паперах, відкритих у депозитарних установах, крім акцій, що належать державі та господарським товариствам, 100% акцій яких належать державі, власником яких є фізичні та юридичні особи, що є власниками акцій Публічне акціонерне товариство «Укртатнафта», ідентифікаційний код 00152307, крім держави та господарських товариств, 100% акцій яких належать державі. Право власності на майно підтверджується випискою з рахунку у цінних паперах.

Згідно акту №4 від 06.11.2022 про примусове відчуження або вилучення майна опис майна, достатній для його ідентифікації: усі акції ПАТ «Укртатнафта», ідентифікаційний код 00152307 у кількості 843533210 штук, що належать фізичним та юридичним особам та обліковуються на рахунках у цінних паперах, відкритих у депозитарних установах, крім акцій, що належать державі та господарським товариствам, 100% акцій яких належать державі. Оцінку майна проведено Консалтинговою компанією Увекон, згідно з договором про надання послуг №104 від 06.11.2022. За результатами оцінки майна складено Висновок про вартість майна від 06.11.2022. Вартість об'єктів оцінки рухомого майна, акції ПАТ «Укртатнафта», ідентифікаційний код 00152307, у кількості 843533210 штук, що належать фізичним та юридичним особам та обліковуються на рахунках у цінних паперах, відкритих у депозитарних установах, крім акцій, що належать державі та господарським товариствам, 100% акцій яких належать державі, за результатами оцінки становить 421766605,00 (чотириста двадцять один мільйон сімсот шістдесят шість тисяч шістсот п'ять) гривень без ПДВ (номінальна вартість акцій). На момент підписання цього акта сума виплачених коштів (у разі попереднього повного відшкодування вартості майна) становить: попереднє відшкодування вартості майна не здійснювалось.

Цей акт підписано: від власника майна (або його законний представник) - не встановлено; уповноваженими особами: командиром військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_5 , заступником командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 та погоджено начальником Київської міської військової адміністрації Попко С.М.

Рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 06.11.2022 №1318 «Щодо особливостей на період дії воєнного стану проведення загальних зборів акціонерів акціонерного товариства, в яких беруть участь акціонери - власники 100 відсотків голосуючих акцій», відповідно до статті 6, пункту 37-26 частини другої статті 7 Закону України «Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків», статті 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», у зв'язку з введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р., з урахуванням рішень статті 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з метою мінімізації негативного впливу наслідків військової агресії Російської Федерації проти України та сприяння стабільності ринків капіталу, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку вирішила:

1. Встановити, що у період дії воєнного стану загальні збори акціонерів акціонерного товариства, в яких беруть участь акціонери - власники 100 відсотків голосуючих акцій, можуть бути проведені з урахуванням особливостей, встановлених цим рішенням.

2. У разі якщо в одному місці зібралися акціонери - власники 100 відсотків голосуючих акцій, вони мають право прийняти будь-яке рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів акціонерів такого товариства відповідно до закону та/або статуту акціонерного товариства.

3. Усі рішення, прийняті відповідно до пункту 2 цього рішення, оформляються у вигляді протоколу загальних зборів відповідно до вимог статті 46 Закону України "Про акціонерні товариства", що підписується усіма акціонерами товариства, які є власниками 100 відсотків голосуючих акцій товариства (їх представниками).

4. Рішення, прийняте на таких загальних зборах, вважається дійсним, за умови виконання всіх таких вимог:

1) на кінець операційного дня дати складання протоколу загальних зборів (дати проведення загальних зборів) складено реєстр акціонерів у порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України;

2) відповідно до реєстру акціонерів, складеного згідно з вимогами пункту 1 цієї частини, акціонери (їх представники), які взяли участь у таких загальних зборах, є власниками 100 відсотків голосуючих акцій товариства;

3) протокол загальних зборів підписано всіма акціонерами товариства, які є власниками 100 відсотків голосуючих акцій товариства (їх представниками);

4) загальна кількість акціонерів акціонерного товариства, загальні збори якого проводяться відповідно цього рішення, не може перевищувати п'яти осіб.

5. Положення статей 33 - 48 Закону України "Про акціонерні товариства" щодо порядку скликання та проведення загальних зборів не застосовуються до загальних зборів, проведених відповідно до вимог цього рішення.

6. Це рішення набирає чинності з дня наступного за днем його опублікування на офіційному вебсайті Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

7. Контроль за виконанням цього рішення покласти на члена Комісії М. Лібанова.

Рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку прийнято рішення №1319 від 06.11.2023 «Щодо внесення змін до рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19 вересня 2022 року № 1183» вирішено: пункт перший рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19 вересня 2022 року №1183 викласти в такій редакції: « 1. Встановити, що у період дії воєнного стану загальні збори акціонерів акціонерного товариства або учасників корпоративного інвестиційного фонду можуть бути проведенні виключно одним з наступних шляхів:

1) дистанційного проведення відповідно до Тимчасового порядку скликання та дистанційного проведення загальних зборів акціонерів та загальних зборів учасників корпоративного інвестиційного фонду;

2) проведення загальних зборів акціонерів акціонерного товариства, в яких беруть участь акціонери - власники 100 відсотків голосуючих акцій, відповідно до порядку встановленого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1318 від 06.11.2022р.».

06.11.2022 року Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку прийнято рішення №1320 «Про забезпечення проведення в системі депозитарного обліку депозитарних операцій щодо примусового відчуження у власність держави акцій, емітентом яких є ПАТ «Укрнафта», ПАТ «Укртатнафта», АТ «Мотор Січ», ПрАТ «АвтоКрАЗ», ПрАТ «Запоріжтрансформатор», яким вирішено:

1. Публічному акціонерному товариству «Національний депозитарій України» (ідентифікаційний код 30370711) (далі - Центральний депозитарій) сформувати, станом на дату прийняття цього рішення, та надати Міністерству оборони України для складання та надання ним депозитарній установі, в якій відкрито рахунок у цінних паперах на ім'я держави, керуючим рахунком за яким є ІНФОРМАЦІЯ_3, розпоряджень на проведення депозитарних операцій, передбачених цим рішенням, із зазначенням кількості цінних паперів, перелік клієнтів Центрального депозитарію, на рахунках у цінних паперах яких обліковуються акції емітентів ПАТ «Укрнафта», ідентифікаційний код 00135390, ПАТ «Укртатнафта», ідентифікаційний код 00152307, АТ «Мотор Січ», ідентифікаційний код 14307794, ПрАТ «АвтоКрАЗ», ідентифікаційний код 05808735, ПрАТ «Запоріжтрансформатор», ідентифікаційний код 00213428 (далі - акції емітентів), крім акцій емітентів, що належать державі та господарським товариствам, 100% акцій яких належать державі, згідно переліку.

2. Депозитарній установі, у якій відкрито рахунок у цінних паперах на ім'я держави, керуючим рахунком за яким є ІНФОРМАЦІЯ_3, надати Центральному депозитарію відповідні розпорядження для проведення передбачених цим рішенням депозитарних операцій та після виконання Центральним депозитарієм операцій переказу акцій емітентів на її рахунок у цінних паперах згідно пункту 3 цього рішення здійснити зарахування прав на зазначені акції на рахунок держави.

При цьому, у розпорядженнях на проведення облікових операцій, що подаються Міністерством оборони України депозитарній установі, відомості про контрагента та кількість акцій емітентів в такому розпорядженні зазначаються відповідно до переліку клієнтів Центрального депозитарію, наданого Центральним депозитарієм відповідно до пункту 1 цього рішення.

3. Центральному депозитарію здійснити безумовні операції щодо переказу акцій емітентів на рахунок у цінних паперах депозитарної установи, в якій відкрито рахунок на ім'я держави, керуючим рахунком за яким є ІНФОРМАЦІЯ_3, з рахунків депозитарних установ, в яких на рахунках у цінних паперах власників цінних паперів обліковуються акції емітентів, крім акцій емітентів, що належать державі та господарським товариствам, 100% акцій яких належать державі, перелік яких зазначений у таблиці пункту 1 цього рішення.

Переказ акцій емітентів здійснюється Центральним депозитарієм без збереження режиму обтяжень та/або обмежень.

4. Депозитарним установам, в яких на рахунках у цінних паперах власників цінних паперів, крім держави та господарських товариств, 100% акцій яких належать державі, обліковуються акції емітентів, за відповідним розпорядженням/повідомленням Центрального депозитарію здійснити списання акцій емітентів з цих рахунків у цінних паперах.

5. Наявність обмежень (обтяжень) в обігу акцій емітентів, у тому числі арештів та інших публічних обтяжень або інших обмежень розпорядження ними чи обмежень проведення операцій з ними або застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), не є перешкодою для здійснення Центральним депозитарієм та депозитарними установами передбачених цим рішенням операцій.

Центральному депозитарію забезпечити збереження обмеження на здійснення облікових операцій з усіма цінними паперами випусків акцій емітентів, наявними у системі депозитарного обліку Центрального депозитарію.

6. Для проведення передбачених цим рішенням операцій Центральному депозитарію: здійснити розблокування усіх акцій емітентів/прав на акції емітентів, що були заблоковані депозитарними установами на підставі розпоряджень клієнтів, депонентів, керуючих рахунків у цінних паперах депонентів, клієнтів для виставлення цінних паперів на продаж; сформувати та надати ПАТ "Розрахунковий центр" передбачений укладеним з Розрахунковим центром договором документ для здійснення операцій щодо приведення у відповідність даних системи клірингового обліку.

7. Розрахунковому центру відразу після отримання від Центрального депозитарію передбаченого п. 6 цього рішення документу при необхідності здійснити операції для приведення у відповідність даних системи клірингового обліку.

8. Центральний депозитарій здійснює відміну усіх невиконаних розпоряджень депозитарних установ на переказ акцій емітентів, наданих Центральному депозитарію до прийняття цього рішення.

9. Центральний депозитарій відмовляє у виконанні розпоряджень на проведення депозитарних операцій депозитарним установам, які не виконали передбачені цим рішенням операції, до усунення останніми розбіжностей в депозитарному балансі.

10. Центральному депозитарію довести до відома депозитарних установ, на рахунках у цінних паперах яких в Центральному депозитарії обліковуються акції емітентів, дане рішення.

11. Це рішення набирає чинності з дня його прийняття.

09.11.2022 року відбулись позачергові загальні збори акціонерів Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова компанія «Укртатнафта», оформлені протоколом №2, які проведені відповідно до порядку, встановленого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1318 від 06.11.2022.

Загальна кількість осіб, включених до переліку акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах - 2 особи.

Відповідно до переліку акціонерів, які мають право на участь у Загальних зборах ПАТ «Укртатнафта», складеного станом на кінець операційного дня 09.11.2022 кількість голосуючих акцій ПАТ «Укртатнафта» складає 1481276420 штук простих іменних акцій (голосів), кожна номінальною вартістю 0,50 грн, та 0 штук привілейованих акцій (голосів), кожна номінальною вартістю 0 грн. Загальна кількість голосів акціонерів - власників голосуючих акцій товариства, які зареєструвалися для участі у Загальних зборах акціонерів - 1481276420 голосів. Кворум наявний - для участі у зборах зареєструвались представники акціонерів, які сукупно є власниками 100% голосуючих акцій від їх загальної кількості.

На позачергових загальних зборах ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова компанія «Укртатнафта», які відбулись 09.11.2022, прийняті такі рішення:

1. Для роз'яснення щодо порядку голосування, проведення підрахунку голосів під час голосувань, а також для вирішення інших питань, пов'язаних із забезпеченням проведення голосування на загальних зборах, обрати лічильну комісію у складі: Голова лічильної комісії: ОСОБА_6 , Член лічильної комісії: ОСОБА_7 .

2. Обрати Головуючим Загальних зборів - ОСОБА_7 , обрати Секретарем загальних зборів - ОСОБА_6 .

3. Внести та затвердити зміни до Статуту товариства шляхом його викладення в новій редакції. Делегувати Головуючому та секретарю Загальних зборів право підпису Статуту ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова компанія «Укртатнафта» у новій редакції, затвердженій рішенням Загальних зборів товариства 09.11.2022. Доручити Головуючому Загальних зборів особисто забезпечити в установленому законодавством порядку державну реєстрацію Статуту ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова компанія «Укртатнафта» у новій редакції, затвердженій рішенням Загальних зборів товариства 09.11.2022. Установити, що нова редакція Статуту ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова компанія «Укртатнафта» набуває чинності для товариства, його акціонерів та посадових осіб товариства з моменту прийняття цього рішення Загальними зборами товариства, а для третіх осіб - з моменту державної реєстрації Статуту в новій редакції.

4. Змінити колективний виконавчий орган (Правління) на одноособовий виконавчий орган (Директор). Припинити повноваження Голови Правління ПАТ «Укртатнафта» - ОСОБА_8 . Припинити повноваження Членів Правління ПАТ «Укртатнафта»: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .

5. Обрати Директором ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова компанія «Укртатнафта» ОСОБА_15 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , орган, що видав 8017, РНОКПП НОМЕР_4 з 09.11.2022 року.

6. Затвердити умови контракту, що укладатиметься з Директором ПАТ «Укртатнафта», що додається. Уповноважити Головуючого загальних зборів ОСОБА_7 підписати контракт, що укладатиметься з Директором ПАТ «Укртатнафта».

06.12.2022 року відбулись позачергові загальні збори акціонерів Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова компанія «Укртатнафта», оформлені протоколом №3, які проведені відповідно до порядку, встановленого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1318 від 06.11.2022.

Відповідно до переліку акціонерів, які мають право на участь у Загальних зборах ПАТ «Укртатнафта», складеного станом на кінець операційного дня 06.12.2022 кількість голосуючих акцій ПАТ «Укртатнафта» складає 1481276420 штук простих іменних акцій (голосів), кожна номінальною вартістю 0,50 грн, та 0 штук привілейованих акцій (голосів), кожна номінальною вартістю 0 грн. Загальна кількість голосів акціонерів - власників голосуючих акцій товариства, які зареєструвалися для участі у Загальних зборах акціонерів - 1481276420 голосів. Кворум наявний - для участі у зборах зареєструвались представники акціонерів, які сукупно є власниками 100% голосуючих акцій від їх загальної кількості.

На позачергових загальних зборах ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова компанія «Укртатнафта», які відбулись 06.12.2022, прийняті такі рішення:

2. Обрати Головуючим Загальних зборів - ОСОБА_7 , обрати Секретарем загальних зборів - ОСОБА_6 .

3. Унести та затвердити зміни до Статуту товариства шляхом його викладення в новій редакції. Делегувати Головуючому та секретарю Загальних зборів право підпису Статуту ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова компанія «Укртатнафта» у новій редакції, затвердженій рішенням Загальних зборів товариства 06.12.2022. Доручити Головуючому Загальних зборів особисто забезпечити в установленому законодавством порядку державну реєстрацію Статуту ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова компанія «Укртатнафта» у новій редакції, затвердженій рішенням Загальних зборів товариства 06.12.2022. Установити, що нова редакція Статуту ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова компанія «Укртатнафта» набуває чинності для товариства, його акціонерів та посадових осіб товариства з моменту прийняття цього рішення Загальними зборами товариства, а для третіх осіб - з моменту державної реєстрації Статуту в новій редакції.

4. Припинити повноваження Члена Правління ПАТ «Укртатнафта» Оголяр О.Л.

17.02.2023 року Компанія «Месоте ЛТД» звернулася до Міністерства юстиції України з пропозицією №17/02-1 про мирне розв'язання спору (в порядку статті 26 Договору до Енергетичної Хартії), у якій позивач просив невідкладно повернути примусово відчуженні у Компанії «Месоте ЛТД» акції ПАТ «Укртатнафта», в кількості 54425312 штук, номінальною вартістю 0,50 грн, що становить 3,6742% у статутному капіталі ПАТ «Укртатнафта», натомість розглянути можливість тимчасового використання майна ПАТ «Укртатнафта» для потреб оборони та за необхідності тимчасово відчужити таке майно на час дії воєнного стану, розглянути можливість надання ПАТ «Укртатнафта» додаткових мобілізаційних завдань (замовлень).

У відповідь на вказаний лист позивача, Міністерство юстиції України направило відповідь №37480/31485-33-23/19.1.4 від 28.03.2023 «Щодо розгляду листа», у якому Міністерство повідомило, що з огляду на наявність спору №910/1993/23 з питань порушених позивачем у пропозиціях, то правом щодо врегулювання спору наділені сторони у спорі, до яких не належить Міністерство юстиції України.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на неправомірність та незаконність дій Держави Україна щодо примусового відчуження у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного стану акцій, емітентом яких є Публічне акціонерне товариство «Укртатнафта», що належать фізичним та юридичним особам, крім акцій, що належать державі та господарським товариствам, 100% акцій яких належить державі.

Позивач зазначає, що відчуження акцій Публічного акціонерного товариства «Укртатнафта» не є належною формою мобілізації майна та виробничих потужностей підприємства для потреб оборони згідно статей 1, 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», статті 21 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статті 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», статей 8, 9 Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», та інших норм законодавства. На переконання позивача предметом примусового відчуження могло б бути майно (матеріально-технічні засоби ПАТ «Укртатнафта»), а не його акції, оскільки акції не можуть вважатися ані військовим майном (бо це цінні папери, які посвідчують корпоративні права), ані майном підприємств, установ та організацій, що належить до сфери управління Міністерства оборони України.

При цьому, позивач наголошує, що акт про вилучення пакету акцій було складено без його участі, а тому він є недійсним, у свою чергу, здійснення Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку та Національним депозитарієм України дій щодо списання акцій без згоди власника, навіть в період воєнного стану, виходять за межі їх повноважень, визначених пунктом 37-26 частини 2 статті 7, пунктом 13 статті 8 Закону України «Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків», частиною 8 статті 9 Закону України «Про депозитарну систему України». Позивачем також зазначено, що зміни власника належних позивачеві акцій ПАТ «Укртатнафта» стали вкрай несподіваними для позивача, тому останній вважає за необхідне поновлювати свої права в порядку та у спосіб, визначеними Договором до Енергетичної Хартії та Заключним актом до неї, ратифікованим Законом України «Про ратифікацію Договору до Енергетичної Хартії та протоколу до Енергетичної Хартії з питань енергетичної ефективності і суміжних екологічних аспектів» №89/98-ВР від 06.02.1998.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Загалом, акція компанії, яка має економічну цінність, разом з іншими її похідними правами, які надають можливість акціонеру впливати на компанію, може вважатися «майном» (рішення ЄСПЛ у справах «Совтрансавто-Холдинг» проти України від 25.07.2002, Shesti Mai Engineering OOD та інші проти Болгарії від 20.09.2011).

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Пунктом 2 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначаються Законом України «Про правовий режим воєнного стану».

Так, згідно статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 64 Конституції України визначено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» визначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Статтею 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

У відповідності до положень частини 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, як примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об'єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка.

За своєю правовою природою примусове відчуження майна у власника в умовах воєнного стану є реквізицією, під якою (від лат. «requsitio» - вимога) варто розуміти примусове оплатне відчуження майна державою у власника за надзвичайних обставин на підставі та в порядку, встановленому законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості або без нього.

Метою реквізиції є усунення наслідків або запобігання наслідкам, що виникли або можуть виникнути через стихійне лихо, аварію, епідемію, епізоотію, воєнний або надзвичайний стан та за інших надзвичайних обставин. Можлива вона лише у випадках і порядку прямо встановлених законодавством України.

Умовами застосування реквізиції є: наявність закону, який регулює порядок її здійснення; надзвичайні обставини, які зумовлюють потребу відчуження майна; попереднє або наступне повне відшкодування вартості майна.

З огляду на те, що реквізиція застосовується за надзвичайних обставин, які вимагають негайних дій, вона провадиться в позасудовому (адміністративному) порядку за рішенням органів державної влади. Адміністративний порядок реквізиції майна у власника обумовлений необхідністю швидкої реакції від органів державної влади на надзвичайні обставини.

Норми, що регулюють реквізицію, спрямовані на вирішення колізії публічного інтересу та цивільного права (зокрема, права власності, інших цивільних прав), розв'язання якої відбувається на користь публічного інтересу. При цьому необхідно зважати й на практику Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 13.09.2005 у справі «Іванова проти України» (заява № 74104/01, від 13.09.2005) вказано, що позбавлення власності може бути виправдане лише в тому випадку, якщо наявно, inter alia, що воно здійснене «у інтересах суспільства» і «відповідно до вимог, передбачених законом». Більше того, повинно бути досягнуто «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства і вимогами захисту основних прав осіб.

Конституційний Суд України (Перший сенат) у рішенні від 05.06.2019 № 3-р(I)/2019 вказав, що право власності не є абсолютним, тобто може бути обмежене, однак втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства; при обмеженні права власності в інтересах суспільства пропорційними можуть вважатися такі заходи, які є менш обтяжливими для прав і свобод приватних осіб з-поміж усіх доступних для застосування заходів (абзац сьомий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини).

Частинами 2 та 6 статті 353 Цивільного кодексу України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов'язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв'язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.

Потреби держави в умовах правового режиму воєнного стану є значними та полягають, як у забезпеченні потреб безпеки та оборони країни, так і в забезпеченні потреб населення, якому держава гарантує право на достатній життєвий рівень.

У даному випадку, Публічне акціонерне товариство «Укртатнафта» є нафтопереробною компанією, однією з найбільших виробників нафтопродуктів в Україні. Продукція, вироблена цим підприємством, в умовах правового режиму воєнного стану критично необхідна як для забезпечення потреб Збройних Сил України та енергетичного сектору країни, так і для забезпечення потреб населення.

Таким чином, відчуження майна Публічного акціонерного товариства «Укртатнафта», в тому числі акцій товариства, на користь Держави України та можливість здійснювати управління цим товариством в інтересах обороноздатності, стратегічної безпеки та як наслідок забезпечення належної життєдіяльності країни та її населення, призведе до досягнення стратегічної мети - певної стабільності на ринку нафти та нафтопродуктів, комплексного розв'язання існуючих проблем щодо забезпечення нафтопродуктами, як Збройних Сил України, так і населення країни.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що примусове відчуження у позивача у власність Держави України в особі Міністерства оборони України для використання в умовах правового режиму воєнного стану акцій, емітентом яких є Публічне акціонерне товариство «Укртатнафта» у кількості 54425312 штук, номінальною вартістю 0,50 грн, що становить 3,6742% від загальної кількості акцій у статутному капіталі Публічного акціонерного товариства «Укртатнафта» обумовлене суспільною необхідністю, що забезпечить ефективне управління активами товариства, та, як наслідок, оперативне прийняття рішень щодо забезпечення держави нафтою та нафтопродуктами в умовах правового режиму воєнного стану.

Таким чином, з 06.11.2022 позивач перестав бути власником акцій Публічного акціонерного товариства «Укртатнафта», а новим їх власником є Держава України в особі Міністерства оборони України.

При цьому, суд зазначає, що рішення відповідачів прийняті серед іншого, на виконання наказу Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України від 06.11.2022 №14т/ВГК «Про рішення Ставки Верховного Головнокомандувача від 05.11.2022».

Під час розгляду даної справи позивачем не надано суду доказів визнання такого рішення недійсним або його оскарження в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Водночас, суд відхиляє доводи позивача про те, що акції товариства не є майном в розумінні статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» та пункту 2 Порядку логістичного забезпечення сил оборони під час виконання завдань з оборони держави, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1208 від 27.12.2018, тому не могли бути відчужені у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного стану і для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України предметом примусового відчуження мало б бути майно (матеріально-технічні засоби) Публічного акціонерного товариства «Укртатнафта», зокрема будівлі, споруди, устаткування, сировина, інвентар, тощо.

Так, згідно частини 1 статті 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.

Відповідно до частини 1 статті 152 Цивільного кодексу України акціонерне товариство є господарським товариством, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

За змістом частини 1 статті 20 Закону України «Про акціонерні товариства» акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства.

Частиною 1 статті 96-1 Цивільного кодексу України, права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.

Пункт 8 частини 1 статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» визначає корпоративні права як сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Згідно частини 1 статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Відповідно до частини 1 статті 139 Господарського кодексу України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Згідно частини 7 статті 139 Господарського кодексу України особливим видом майна суб'єктів господарювання є цінні папери.

Зокрема, у відповідності до положень частини 1 статті 8 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Акція - це іменний цінний папір, що посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України, цим Законом та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств (частина 1 статті 9 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»).

Відповідно до статті 25 Закону України «Про акціонерні товариства» кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства. Одна проста акція товариства надає акціонеру один голос для вирішення кожного питання на загальних зборах, крім випадків проведення кумулятивного голосування. Акціонери - власники простих акцій товариства можуть мати й інші права, передбачені актами законодавства та статутом акціонерного товариства.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що корпоративні права, посвідчені акціями товариства є майном (майновими правами).

Аналогічні висновки наведені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2022 у справі №910/9095/18.

При цьому, як зазначено судом вище, Європейський суд з прав людини визнає, що акції компанії безсумнівно мають економічну цінність та становлять «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу (§ 91 рішення у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» від 25.07.2002, заява №48553/99).

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що прості іменні акції, емітентом яких є ПАТ «Укртатнафта» є майном, яке може бути примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного стану.

У свою чергу, преамбулою Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України» встановлено, що цей Закон визначає правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном.

Частиною 1 статті 1 вказаного Закону визначено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Частиною 2 статті 3 вказаного Закону встановлено, що майно набуває статусу військового майна з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України.

Відтак, за висновком суду, посилання позивача на норми Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України» в розрізі тверджень, що акції не можуть бути військовим майном безпідставні, оскільки положеннями зазначеного Закону визначається правовий режим майна, вже закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, в свою чергу, стаття 1 вказаного Закону не містить вичерпного переліку майна, що вважається військовим.

За таких обставин, норми Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України» не можуть застосовуватись до правовідносин, що виникають з приводу та в процесі примусового відчуження у державну власність майна приватного власника.

Механізм примусового відчуження майна у фізичних та юридичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначено Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» визначено, що примусове відчуження або вилучення майна у зв'язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Згідно частини 1 статті 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є, зокрема, Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об'єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з'єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» визначено, що Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України; Командування об'єднаних сил Збройних Сил України; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили; окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, Війська зв'язку та кібербезпеки; органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» зазначено, що про примусове відчуження або вилучення майна складається акт. Бланк акта про примусове відчуження або вилучення майна (далі - акт) виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. В акті зазначаються: 1) назва військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення; 2) відомості про власника (власників) майна: для юридичних осіб - повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код; для фізичних осіб - прізвище, ім'я, по батькові, постійне місце проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, крім осіб, які з релігійних або інших переконань відмовилися від ідентифікаційного номера, про що мають відповідну відмітку у паспорті; 3) відомості про документ, що встановлює право власності на майно (у разі наявності); 4) опис майна, достатній для його ідентифікації. Для нерухомого майна - відомості про місцезнаходження (адреса), для рухомого майна (наземні, водні та повітряні транспортні засоби) - відомості про реєстраційний номер транспортного засобу, марку, модель, номер шасі, рік випуску та інші реєстраційні дані; 5) сума виплачених коштів (у разі попереднього повного відшкодування вартості майна).

Акт підписується власником майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів. Право державної власності на майно виникає з дати підписання акта. Право державної власності на рухоме майно, що використовується чи може використовуватися для забезпечення діяльності підприємств оборонно-промислового комплексу України і щодо якого існує ризик переривання його функціонування у зв'язку з перебуванням такого майна на території адміністративно-територіальної одиниці України, щодо якої існує загроза її тимчасової окупації та межі якої розташовані на відстані не більше 30 кілометрів від району ведення воєнних (бойових) дій або від тимчасово окупованої території, виникає з дня введення в дію указом Президента України рішення Ради національної безпеки і оборони України про примусове відчуження або вилучення такого майна. У разі примусового відчуження майна до акта додається документ, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка проводилася у зв'язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження (частини 2 - 4 статті 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»).

Частиною 5 статті 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» передбачено, що у разі відсутності особи, у якої відчужується або вилучається майно, або її законного представника під час складання акта про примусове відчуження або вилучення майна такий акт складається без її участі. У такому разі власник майна або його законний представник має право на ознайомлення з актом про примусове відчуження або вилучення майна. Примірник акта та документ, що містить висновок про вартість майна, вручаються під розписку особі, у якої відчужується або вилучається майно, або її уповноваженому представнику.

Згідно частини 1 статті 8 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» оцінка майна, що підлягає примусовому відчуженню, проводиться у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Як встановлено судом, 06.11.2022 року Командувачем Сил логістики Збройних Сил України (з адміністративно-господарської діяльності) прийнято наказ №293 ДСК «Про примусове відчуження майна», яким примусово відчужено у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного стану усі акції, емітентом яких є ПАТ «Укртатнафта», ідентифікаційний код 00152307, що належить фізичним та юридичним особам, крім акцій, що належать державі та господарським товариствам, 100% акцій яких належать державі.

При цьому, пунктом 3 наказу № 293 зобов'язано командира військової частини НОМЕР_2 невідкладно провести усі необхідні заходи на виконання примусового відчуження майна та забезпечення проведення оцінки майна, що відчужується.

На виконання наказу ІНФОРМАЦІЯ_4 №293, Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Увекон» надано Військовій частині НОМЕР_2 висновок за вих. №104/1, в якому рекомендовано визначити вартість 843533210 акцій Публічного акціонерного товариства «Укртатнафта», що відчужуються для забезпечення потреб Держави України в умовах примусового режиму воєнного стану у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, станом на 06.11.2022, на рівні їх номінальної вартості та зазначено, що після здійснення огляду, отримання вихідних даних та відповідно до цього забезпечення надання послуг з практичного виконання оцінки, за результатами чого буде складено Звіт про оцінку та висновок про вартість та отримана на нього рецензія ФДМУ, номінальну вартість можна буде замінити на ринкову.

У подальшому, за погодженням з Київською міською військовою адміністрацією, Військовою частиною НОМЕР_2 складено акт про примусове відчуження або вилучення майна №4 від 06.11.2022, за яким здійснено примусове відчуження усіх акцій, емітентом яких є Публічне акціонерне товариство «Укртатнафта», ідентифікаційний код 00152307, власниками яких є фізичні та юридичні особи та обліковуються на рахунках у цінних паперах, відкритих у депозитарних установах, крім акцій, що належать державі та господарським товариствам, 100% акцій яких належать державі, власником якого є фізичні та юридичні особи, що є власниками акцій Публічне акціонерне товариство «Укртатнафта», ідентифікаційний код 00152307, крім держави та господарських товариств, 100% акцій яких належать державі. Право власності на майно підтверджується випискою з рахунку у цінних паперах.

З наданого Військовою частиною НОМЕР_2 акту про примусове відчуження або вилучення майна №4 від 06.11.2022 вбачається, що цей документ містить усі необхідні реквізити, передбачені статтею 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану». Акт №4 про примусове відчуження або вилучення майна підписано уповноваженими особами: командиром військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_5 , заступником командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 та погоджено начальником Київської міської військової адміністрації Попко С.М.

При цьому, зі змісту частини 5 статті 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» вбачається, що присутність власника майна при складанні акта про примусове відчуження або вилучення майна не є обов'язковою, відповідно у такому випадку акт може бути складено та підписано за відсутності власника майна, про що і було зазначено в акті № 4.

З наведеного вбачається, що при примусовому відчуженні у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного стану усіх акцій, емітентом яких є Публічне акціонерне товариство «Укртатнафта», що належить фізичним та юридичним особам, крім акцій, що належать державі та господарським товариствам, 100% акцій яких належать державі, дотримано вимоги щодо порядку відчуження майна, передбаченого статтями 7 та 8 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», а рішення про примусове відчуження прийнято належними суб'єктами, визначеними приписами статті 4 вказаного Закону, відтак суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів Компанії «Месоте ЛТД» про порушення процедури відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану.

Відхиляє суд і доводи позивача про відсутність правових підстав для проведення безумовних депозитарних операцій та протиправності рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 06.11.2022 №1320.

Так, відповідно до пункту 37-26 частини 2 статті 7 Закону України «Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків» Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань у випадках і межах, встановлених законом визначає особливості функціонування ринків капіталу та організованих товарних ринків, діяльності учасників ринків капіталу та професійних учасників організованих товарних ринків в умовах воєнного стану чи під час особливого періоду.

Наведене положення законодавства стало підставою для прийняття рішення Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку від 06.11.2022 №1320, яким визначено особливості дій учасників ринків капіталу - Центрального депозитарію та депозитарних установ, та особливості механізму проведення депозитарних операцій для реалізації набутого Державою права власності на акції емітента.

Згідно статті 2 Закону України «Про депозитарну систему України» законодавство про депозитарну систему України складається з Цивільного кодексу України, цього Закону, Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», інших законів України та нормативно-правових актів Комісії та Національного банку України.

Пунктом 7 глави 2 розділу V Положення про провадження депозитарної діяльності, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23.04.2013 №735 (далі - Положення) встановлено, що безумовні операції щодо цінних паперів/прав на цінні папери здійснюються на підставі наданих депозитарній установі та/або Центральному депозитарію оригіналів або копій: судового рішення або рішення уповноваженого законом органу чи його посадової особи, виконавчих документів, визначених законом, під час здійснення виконавчого провадження; свідоцтва про право на спадщину та договору (правочину) про поділ спадкового майна (за наявності); свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя; документів, що посвідчують виконання корпоративних операцій емітента (у випадках, передбачених законодавством); розпорядження уповноваженої особи Комісії про скасування реєстрації випуску цінних паперів (у зв'язку з визнанням їх емісії недійсною, припиненням акціонерного товариства чи пайового інвестиційного фонду, виконанням судового рішення або рішення уповноваженого законом органу чи його посадової особи); рішення Комісії щодо зупинення внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів щодо цінних паперів певного власника; копій документів, що підтверджують передачу майна юридичної особи, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів у процесі ліквідації юридичної особи, учасникам відповідної юридичної особи; документів, що підтверджують настання підстав для здійснення переказу цінних паперів, зазначених у договорі рахунку ескроу в цінних паперах; документу, що підтверджує звернення стягнення на право вимоги власника або бенефіціара; вимоги про проведення зборів власників облігацій, наданої відповідним (відповідними) власником (власниками) облігацій; повідомлення Центрального депозитарію про завершення голосування з питань порядку денного відповідних зборів власників облігацій; інших документів, визначених законодавством України.

У даному випадку, до інших документів, на підставі яких були проведені безумовні депозитарні операції відносяться й документи на підставі яких було відчужено майно позивача, а саме акції ПАТ «Укртатнафта» в умовах правового режиму воєнного стану.

Згідно підпункту 1 пункту 1 глави 2 розділу V Положення обслуговування операцій щодо цінних паперів, у тому числі обслуговування обігу цінних паперів, проведення розрахунків у цінних паперах за правочинами щодо цінних паперів, здійснюється Центральним депозитарієм, депозитарними установами шляхом проведення на рахунках у цінних паперах облікових операцій внаслідок виконання безумовної операції щодо цінних паперів відповідно до вимог законодавства (у разі спадкування та правонаступництва - за рахунками в цінних паперах спадкодавця/юридичної особи, що припинилася, судового рішення або рішення уповноваженого законом органу чи його посадової особи тощо) - на підставі відповідних оригіналів документів або їх копій, які підтверджують наявність підстав для проведення депозитарних операцій.

Відповідно до пункту 13 статі 8 Закону України «Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків» до повноважень Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку належить розробляти і затверджувати з питань, що належать до її компетенції, обов'язкові для виконання нормативні акти, а пункт 37-26 статті 7 цього Закону надає право Комісії визначати особливості функціонування ринків капіталу та організованих товарних ринків, діяльності учасників ринків капіталу та професійних учасників організованих товарних ринків в умовах воєнного стану чи під час особливого періоду.

Наявність відповідних повноважень у Комісії щодо прийняття рішення №1320 від 06.11.2022 позивачем у справі не спростовано.

Рішення НКЦПФР №1320 від 06.11.2022 було чинним та обов'язковим до виконання на момент вчинення професійними учасниками депозитарної системи передбачених цим рішенням дій, відтак жодних правових підстав стверджувати, що у Центрального депозитарію та у відповідних депозитарних установ були відсутні підстави для проведення безумовних депозитарних операцій, немає.

Водночас, слід зауважити, що рішення НКЦПФР №1320 від 06.11.2022 не є підставою набуття права власності держави на акції, а є лише документом, що встановлює механізм реалізації набутого державою права власності, оскільки згідно ч. 3 ст. 7 Закону право державної власності на майно виникає з дати підписання акта, при цьому під час розгляду справи позивачем не доведено, а судом не встановлено, що було порушено процедуру відчуження спірного майна на користь Держави і не відповідність наданих, для проведення депозитарних операцій для реалізації набутого Державою права власності на акції, документів вимогам чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини.

Отже, рішення НКЦПФР №1320 від 06.11.2022 є таким, що прийняте в межах, на підставі та у спосіб визначений законодавством, враховуючи наведене у суду відсутні жодні правові підстави вважати, що у Центрального депозитарію та у відповідних депозитарних установ були відсутні підстави для проведення безумовних депозитарних операцій.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували його позовні вимоги.

При цьому, суд відхиляє доводи позивача про порушення ч. 1 ст. 13 Договору до Енергетичної Хартії при реалізації процедури примусового відчуження майна, оскільки дана норма не може бути застосована до спірних правовідносин, так як регулює питання експропріації майна, в той час як по відношенню до майна позивача Державою Україною була здійснена реквізиція.

У визначені експропріації головним є те, що особа, яку позбавили права власності, не має права на поновлення такого права, а має право виключно на отримання відшкодування за таке вилучене майно.

В свою чергу поняття реквізиції регулюється положеннями статті 353 Цивільного кодексу України, у відповідності до яких реквізиція - це примусове відчуження майна у власника, зокрема, у період дії воєнного стану, після завершення якого особа має право на отримання компенсації та на повернення такого реквізованого майна.

Таким чином, головною відмінністю між експропріацією та реквізицією є те, що у випадку експропріації майна особа, у якої таке майно вилучили, не має права на повернення такого майна.

Частиною 1 статті 13 Енергетичної Хартії передбачено, що договірні сторони погодилися, що експропріація відповідних енергетичних ланок не може відбуватися без компенсації, а виключно у випадку наявності такої компенсації.

Частина 2 статті 13 Енергетичної Хартії регламентує, що інвестор, чиї інтереси зачіпаються, має право, відповідно до законодавства Договірної Сторони, яка здійснює експропріацію, на негайний розгляд судовим або іншим компетентним і незалежним органом цієї Договірної Сторони своєї справи, оцінки вартості його капіталовкладення і виплати компенсації відповідно до принципів, викладених в пункті 1.

Отже, стаття 13 Енергетичної Хартії визначає виключно право отримання компенсації і не передбачає права на повернення майна.

Підтвердженням того, що по відношенню до майна позивача відбулася саме реквізиція, є й те, що у відповідності до статті 353 Цивільного кодексу України та положень Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» позивач має право як на отримання компенсації, так і на повернення реквізованого майна.

Відхиляє суд і посилання позивача на приписи статті 9 Закону України "Про режим іноземного інвестування", якою передбачено гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб щодо іноземних інвестицій.

Так, указаною нормою закріплено, що іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути проведена на підставі рішень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України.

Однак, приписами статті 353 Цивільного кодексу України передбачено два види реквізиції: реквізиція за надзвичайних обставин та реквізиція в умовах воєнного стану, тоді як положення статті 9 Закону України "Про режим іноземного інвестування" передбачають неможливість реквізиції лише за надзвичайних обставин у мирний час.

У даному ж випадку, указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан.

Порядок примусового відчуження майна (реквізиція) в умовах воєнного стану врегульований Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", який поширює свою дію на будь-яке майно державної, комунальної та приватної форм власності без виключення.

Відтак, оскільки на момент виникнення спору на території України діє особливий правовий режим, а саме правовий режим воєнного стану, у зв'язку з яким вводяться в дію спеціальні законодавчі норми, що передбачають можливість примусового відчуження майна фізичних та юридичних осіб (без виключення) на підставі Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", то норми спеціального закону в умовах особливого правового режиму превалюють над нормами законів мирного часу.

За таких обставин застосуванню підлягають норми ЦК, якими визначено можливість реквізиції майна в умовах правового режиму воєнного стану, та норми Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", які деталізують процес реквізиції майна в умовах правового режиму воєнного стану, які, у спірному випадку, мають пріоритет над приписами статті 9 Закону України "Про режим іноземного інвестування".

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Компанії «Месоте ЛТД» («Mecote LTD») відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.11.2025.

СуддяТ.В. Васильченко

Попередній документ

131492952

Наступний документ

131492954

Інформація про рішення:

№ рішення:	131492953
№ справи:	910/8966/23
Дата рішення:	24.01.2025
Дата публікації:	06.11.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо цінних паперів

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (24.01.2025)
Дата надходження:	07.06.2023

Розклад засідань:

Минулі засідання (15)

18.07.2023 14:00	Господарський суд міста Києва
08.08.2023 15:15	Господарський суд міста Києва
29.08.2023 14:00	Господарський суд міста Києва
03.10.2023 14:30	Господарський суд міста Києва
24.10.2023 14:00	Господарський суд міста Києва
14.11.2023 16:45	Господарський суд міста Києва
05.12.2023 16:15	Господарський суд міста Києва
27.06.2024 14:00	Господарський суд міста Києва
01.08.2024 14:00	Господарський суд міста Києва
17.09.2024 16:00	Господарський суд міста Києва
24.10.2024 15:45	Господарський суд міста Києва
12.11.2024 16:00	Господарський суд міста Києва
22.11.2024 14:00	Господарський суд міста Києва
12.12.2024 12:15	Господарський суд міста Києва
24.01.2025 12:15	Господарський суд міста Києва

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ВАСИЛЬЧЕНКО Т В