вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
29 вересня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/838/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лас Системс", м. Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "КИФА", с. Мідяниця Берегівського району Закарпатської області
про стягнення 164 728,48 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лас Системс" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КИФА" про стягнення 164 728,48 грн заборгованості за поставлений товар за договором поставки № 17/10/22-З від 17.10.2022, з яких 100 940,00 грн основного боргу, 40 877,75 грн пені, 18 562,35 грн інфляційних втрат та 4 348,38 грн 3% річних, обґрунтовуючи позовні вимоги неповною оплатою відповідачем отриманого товару.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/838/25 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д. Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2025.
Відповідно до частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з частиною 3 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 2 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частиною 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, виходячи з того, що справа № 907/838/25 за ціною позову (до ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) відноситься до малозначних справ, а обсяг та характер доказів у справі не потребують розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін, така підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 29.07.2025 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом семи днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Згідно з частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
Судом встановлено, що ухвала суду від 29.07.2025 про відкриття провадження у справі була направлена відповідачу до його електронного кабінету, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа та така отримана 30.07.2025.
Відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом.
Згідно з частиною 2 статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 ГПК України).
Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до частини 9 статті 165, частини 2 статті 178, частини 1 статті 202 ГПК України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Судом також враховано, що згідно з приписами пункту 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
26.08.2025 за вх.№ 02.3.1-02/7502/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшло клопотання позивача про долучення доказів на підтвердження понесення витрат на правову (правничу допомогу), про розподіл яких позивачем заявлено у позовній заяві.
У частині 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
17.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лас Системс" (далі також - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КИФА" (далі також - покупець) укладено договір поставки № 17/10/22-З (далі - договір), згідно з пунктами 1.1, 1.2 якого продавець передає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує товар, згідно з видатковими накладними, що додаються до цього договору і є його невід'ємною частиною, на умовах і в порядку, вкладеному в цьому договорі. Кількість, асортимент та якості товару наведені у додатках до цього договору (специфікації), що є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до пункту 2.1 договору продавець зобов'язується доставити товар на будівельні майданчики покупця за адресами узгодженими в специфікаціях. Покупець зобов'язується прийняти товар в кількості, асортименті та за ціною, що визначена сторонами у відповідних накладних, сплачувати за нього відповідну грошову суму на умовах, що встановлені цим договором.
Продавець підтверджує замовлення покупця шляхом виставлення рахунку-фактури на передоплату за товар, що надсилається покупцю за допомогою факсового або електронного зв'язку і містить інформацію щодо кількості та асортименту товару, що може бути поставлений, ціни товару та загальної вартості товару. Рахунок-фактура дійсний до оплати протягом 5 банківських днів (пункт 2.2 договору).
Відповідно пунктів 2.3, 2.4 договору строк поставки першої партії товару становить 14 днів з наступного дня після оплати рахунка-фактури на передоплату. Строк поставки першої партії товару може бути змінений за згодою сторін, про що складається додаток до даного договору. Термін поставки кожної наступної парії виконується за графіком, погодженим сторонами. Якщо графік поставки не буде узгоджено сторонами, то строк поставки кожної партії товару становить 14 днів з наступного дня після оплати рахунка-фактури на передоплату відповідної партії товару.
Згідно з пунктом 2.11 договору погодження поставки кожної наступної партії товару можливе тільки за умови повної оплати покупцем загальної вартості попередньої партії товару або за згодою сторін.
Моментом переходу права власності на товар від продавця до покупця встановлюється момент підписання уповноваженими представниками сторін накладної, якщо приймання товару здійснюється в присутності представників продавця і покупця на складні покупця (пункт 2.15 договору).
Кількість, ціну та умови оплати сторони погодили в розділі 3 договору.
Загальна вартість товару визначається як сума вартості товару згідно специфікацій (пункт 3.1 договору).
Покупець зобов'язаний здійснити оплату за товар згідно даного договору. Розрахунки за товар проводяться в безготівковій формі у гривнях шляхом перерахування покупцем суми грошових коштів на поточний рахунок продавця, вказаний в цьому договорі згідно наступного:
- 50% - авансовий платіж від суми специфікації (додатку), що сплачується протягом 5 банківських днів з моменту укладення договору;
- 50% - доплата по специфікації (додатку), сплачується протягом 60 днів після отримання 50% від всього обсягу товару по даній специфікації згідно відповідного додатку. Вартість кожної такої партії товару покупець оплачує протягом 5 банківських днів з моменту доставки товару на об'єкт згідно рахунку-фактури. Якщо інші умови оплати не погоджені сторонами у відповідній специфікації (пункт 3.3 договору).
Відповідно до пунктів 4.2, 4.3 договору у разі затримки оплати за товар покупець зобов'язаний виплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення платежу, починаючи з дати, коли покупець був зобов'язаний оплатити партію товару. Оплата пені не звільняє покупця, який порушив свої обов'язки, від виконання зобов'язань по даному договору.
Згідно з пунктом 4.8 договору нарахування штрафних санкцій, передбачених даним розділом договору припиняється через 3 роки від дня, коли порушені зобов'язання сторін мали бути виконані.
Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до моменту остаточного виконання сторонами своїх зобов'язань , передбачених даним договором. Договір припиняє свою дію після виконання сторонами всіх зобов'язань.
Відповідно до специфікації, що є додатком № 1 до договору, сторони погодили кількість товару (вентиляційних та розділювальних блоків) загальною вартістю 518 940,00 грн з ПДВ.
Судом встановлено, що на виконання умов договору, продавець поставив товар покупцю відповідно до наступних видаткових накладних:
- № 313 від 14.11.2022 на суму 76 008,00 грн;
- № 317 від 16.11.2022 на суму 75 168,00 грн;
- № 320 від 18.11.2022 на суму 75 168,00 грн;
- № 60 від 15.02.2023 на суму 73 920,00 грн;
- № 62 від 15.02.2023 на суму 66 864,00 грн;
- № 65 від 16.02.2023 на суму 84 636,00 грн;
- № 67 від 16.02.2023 на суму 67 176,00 грн;
- № 289 від 17.08.2023 на суму 56 376,00 грн;
- № 290 від 17.08.2023 на суму 21 384,00 грн;
- № 363 від 22.09.2023 на суму 82 428,00 грн;
- № 368 від 28.09.2023 на суму 78 330,00 грн;
- № 392 від 13.10.2023 на суму 82 542,00 грн;
- № 62 від 09.02.2024 на суму 32 640,00 грн (всього на загальну суму 872 640,00 грн).
Факт поставки товару також підтверджується наступними товаро-транспортними накладними:
- Р313 від 14.11.2022 до ВН 313 від 14.11.2022 на суму 76 008,00 грн;
- Р317 від 16.11.2022 до ВН 317 від 16.11.2022 на суму 75 168,00 грн;
- Р320 від 18.11.2022 до ВН 320 від 18.11.2022 на суму 75 168,00 грн;
- Р60 від 15.02.2023 до ВН 60 від 15.02.2023 на суму 73 920,00 грн;
- Р62 від 15.02.2023 до ВН 62 від 15.02.2023 на суму 66 864,00 грн;
- Р65 від 16.02.2023 до ВН 65 від 16.02.2023 на суму 84 636,00 грн;
- Р67 від 16.02.2023 до ВН 67 від 16.02.2023 на суму 67 176,00 грн;
- Р289 від 17.08.2023 до ВН 289 від 17.08.2023 на суму 56 376,00 грн;
- Р290 від 17.08.2023 до ВН 290 від 17.08.2023 на суму 21 384,00 грн;
- Р363 від 22.09.2023 до ВН 363 від 22.09.2023 на суму 82 428,00 грн;
- Р368 від 28.09.2023 до ВН 368 від 28.09.2023 на суму 78 330,00 грн;
- Р392 від 13.10.2023 до ВН 392 від 13.10.2023 на суму 82 542,00 грн;
- Р62 від 09.02.2024 до ВН 62 від 09.02.2024 на суму 32 640,00 грн (всього на загальну суму 872 640,00 грн).
За фактом здійснення поставки товарів продавцем були виставлені наступні рахунки на оплату за замовленням покупця:
- №164 від 17.10.2022 на суму 518 940,00 грн;
- №147 від 26.07.2023 на суму 77 760,00 грн;
- №187 від 05.09.2023 на суму 351 966,00 грн;
- №26 від 05.02.2024 на суму 32 640,00 грн (всього на загальну суму 981 306,00 грн).
За доводами позивача, відповідач частково здійснив оплату поставленого товару на загальну суму 771 700,00 грн, що підтверджується інформаційними повідомленнями банку про зарахування коштів № 1813 від 08.11.2022, № 1880 від 18.11.2022, № 998 від 08.08.2023 та № 1118 від 12.09.2023. Тобто, як стверджує позивач, за відповідачем рахується заборгованість з оплаті поставленого товару в розмірі 100 940,00 грн.
За фактом існуючої заборгованості сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2025, та відповідно до якого така складає 100 940,00 грн.
Отже, порушення відповідачем умов договору в частині повної оплати поставленого йому товару зумовили звернення позивача до Господарського суду Закарпатської області з позовними вимогами щодо стягнення основної суми заборгованості в розмірі 100 940,00 грн, а також нарахованих 40 877,75 грн пені, 18 562,35 грн інфляційних втрат та 4 348,38 грн 3% річних.
Щодо вимог про стягнення основного боргу.
За положеннями частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в статтях 509, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.
В силу статті 712 ЦК України, частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Порядок та строки оплати товару у відносинах поставки врегульовано загальними норми статей 692 та 693 ЦК України.
Так, відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 692 ЦК України унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін ).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 ЦК України).
При цьому, приписи частини 7 статті 193 ГК України та статті 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як уже встановлено судом, сторони погодили, що покупець оплачує товар протягом 5 банківських днів з моменту доставки товару на об'єкт згідно рахунку-фактури (пункт 3.3 договору).
За результатами оцінки наявних в матеріалах справи належних доказів у їх сукупності судом встановлено факт поставки позивачем відповідачу товару за видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та відповідно до акта звірки взаємних розрахунків на загальну суму 872 640,00 грн.
В свою чергу, станом на час розгляду справи, відповідач у порушення умов договору поставки не виконав зобов'язання щодо повної оплати вартості отриманого ним товару, оплативши його частково, на суму 771 700,00 грн.
Оскільки факт порушення відповідачем зазначених договірних зобов'язань встановлений судом та по суті Товариством з обмеженою відповідальністю "КИФА" не спростований, договір поставки у судовому порядку недійсним або неукладеним не визнано, отже, його умови є обов'язковими до виконання сторонами, а відтак, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 100 940,00 грн заборгованості підлягають до задоволення як обґрунтовано та правомірно заявлені.
Щодо вимог про стягнення пені.
З огляду на прострочення відповідачем строку оплати поставленого товару, позивачем нараховано та заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в сумі 40 877,75 грн.
У відповідності до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Пунктом 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Пунктом 4.2 договору сторонами погоджено, що у разі затримки оплати за товар покупець зобов'язаний виплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення платежу, починаючи з дати, коли покупець був зобов'язаний оплатити партію товару.
Суд зазначає, що основи застосування позовної давності передбачені главою 19 ЦК України. Позовна давність нормами ЦК України поділена на загальну та спеціальну.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Водночас частиною 1 статті 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК Українинарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з частиною 1 статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Як вже було зазначено судом, умовами договору сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій, передбачених даним розділом договору припиняється через 3 роки від дня, коли порушені зобов'язання сторін мали бути виконані (пункт 4.8 договору).
Отже, суд, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, нарахованої у зв'язку з порушенням строків оплати поставленого товару, зазначає, що вказаний розрахунок є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.
Як вбачається з матеріалів справи, за неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати поставленого йому товару, позивачем нараховано останньому та заявлено до стягнення 18 562,35 грн інфляційних втрат та 4 348,38 грн 3% річних.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідачем не виконано зобов'язання щодо оплати поставленого товару в повному обсязі, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.
Нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат є правом кредитора (позивача), яке він може реалізувати при неналежному виконанні боржником грошового зобов'язанні, що в даному випадку допущено відповідачем та водночас є підставою для настання для останнього відповідних правових наслідків, передбачених частиною 2 статтею 625 ЦК України.
Так, в разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Так, у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Суд, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з порушенням строків оплати поставленого товару, зазначає, що вказані розрахунки є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства та положенням договору, а тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Резюмуючи викладене, суд зазначає про доведення позивачем факту порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині нездійснення останнім оплати за отриманий товар в повному обсязі та у встановлені договором строки. Натомість, відповідач станом на день розгляду даної справи не надав суду доказів повної та своєчасної оплати за отриманий та спожитий природний газ за договором, наявність заборгованості не спростував, заперечень щодо заявлених до нього вимог суду не подав.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення.
Розподіл судових витрат.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Лас Системс" про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до частини 3 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Згідно зі статтею 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За приписами частин 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 ГПК України).
Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Судом встановлено, що в позовній заяві позивачем заявлено про наявність витрат на професійну правничу допомогу, орієнтовний розмір яких становитиме 25 000,00 грн.
Так, у порядку частини 8 статті 129 ГПК України стороною подану заяву про розподіл судових витрат з долученням до такої доказів понесення витрати на надану професійну правничу допомогу.
Відтак, до матеріалів справи долучено договір про надання правничої допомоги № 03/07 від 03.07.2025, ордер на надання правничої допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Лас Системс" адвокатом Берьозкіною Юлією Валеріївною серії АІ №1952106 від 18.07.2025, діючою на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, виданого Радою адвокатів Київської області серії КС № 9461/10 від 18.09.2020, а також копію платіжної інструкції № 1074 від 28.07.2025 на суму 10 000,00 грн з призначенням платежу: за надання правової допомоги згідно договору № 03/07 від 03.07.2025.
За умовами укладеного між позивачем та адвокатом договору, сторони погодили вартість правової допомоги (гонорару) за цим договором в розмірі 10 000,00 грн за надання правової допомоги щодо аналізу ситуації, документів, консультування, написання позовної заяви, здійснення розрахунків штрафних санкцій, формування реквізитів для оплату судового збору, пакету документів для подання позову до суду з метою стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "КИФА" за договором поставки № 17/10/22-З від 17.10.2022.
Судом також встановлено, що клієнтом оплачені послуги з надання правової допомоги в указаній сумі, що підтверджується платіжною інструкцією № 1074 від 28.07.2025.
Так, з огляду на долучення до матеріалів справи вище перелічених доказів в підтвердження надання адвокатом правничої допомоги клієнту (позивачу), судом встановлено, що позивачем при поданні заяви про розподіл судових витрат дотримані вимоги, визначені частиною 8 статті 129 ГПК України.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).
У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).
Водночас, за приписами частини 6 статті 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд звертає увагу, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України, відповідно до якої судові витрати пов'язані з розглядом справи покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У даній справі відповідач не подав суду заперечення або клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами за наслідком розгляду справи.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також доведеності понесених витрат.
Суд, оцінивши докази в підтвердження надання адвокатом Берьозкіною Юлією Валерієвною професійної правничої допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Лас Системс", враховуючи, що дії адвоката у справі № 907/838/25 були обмежені підготовкою та поданням позову, в ході розгляду справи судом у представника позивача була відсутня необхідність в поданні заяв чи клопотань процесуального характеру, участі в судових засіданнях, суд доходить висновку про співмірність заявленої суми судових витрат за підготовку та подання позовної заяви обсягу реально наданих адвокатом послуг та виконаних робіт у даній справі в розмірі 10 000,00 грн.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КИФА" (90122, Закарпатська обл., Берегівський район, с. Мідяниця, буд. 266 "А", код ЄДРПОУ 32637357) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лас Системс" (04128, м. Київ, вул. Берковецька, буд. 1, офіс 3, код ЄДРПОУ 39352769) 164 728,48 грн (сто шістдесят чотири тисячі сімсот двадцять вісім гривень 48 коп.) заборгованості, з яких: 100 940,00 грн (сто тисяч дев'ятсот сорок гривень) основного боргу, 40 877,75 грн (сорок тисяч вісімсот сімдесят сім гривень 75 коп.) пені, 18 562,35 грн (вісімнадцять тисяч п'ятсот шістдесят дві гривні 35 коп.) інфляційних втрат, 4 348,38 грн (чотири тисячі триста сорок вісім гривень 38 коп.) 3% річних, а також 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору та 10 000,00 грн (десять тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції у справі № 907/838/25.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 04.11.2025.
Суддя Д. Є. Мірошниченко