майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"04" листопада 2025 р. м. Житомир Справа № 906/995/25
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Тимошенка О.М.
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу без повідомлення учасників
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство"Горизонт"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігнет-Центр"
про стягнення 308816,37 грн.
Зміст позовних вимог та заперечень.
Позивачем пред'явлено позов про стягнення на його користь з відповідача 308816,37 грн., з яких: 246512,27 грн. інфляційних; 62304,10 грн. 3% річних.
Позовні вимоги грунтуються на тому, що відповідач не виконав зобов'язання з компенсації додаткових витрат позивача під час виконання Договору транспортного експедирування №171022-1 від 17.10.22; постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 25.11.24 по справі №906/1514/23 стягнуто з відповідача на користь позивача 2431316,22грн., з яких: 1868700,24 грн. компенсації, 501311,18 грн. пені, 32947,77грн. річних, 28357,03грн. інфляційних та 36469,74грн. судового збору, які відповідач сплатив лише 19.12.2024, що є підставою для нарахування річних та інфляційних на суму боргу 1868700,24 грн. : 238522,07грн. інфляційних та 61134,57 грн. 3% річних нарахованих за період з 17.11.23 по 19.12.24; на суму 570728,69 грн. (пеня, річні, судовий збір) : 7990,20 грн. інфляційних та 1169,53 грн. 3% річних нарахованих за період з 25.11.24 по 19.12.24.
У відзиві на позовну заяву (а.с.39) Товариство з обмеженою відповідальністю "Сігнет-Центр" позов не визнало, просить на підставі п.2ч.1ст.231 ГПК України, закрити провадження у справі в частині вимоги про стягнення 238522,07грн. інфляційних та 61134,57 грн. 3% річних нарахованих за період з 17.11.23 по 19.12.24 на суму боргу 1868700,24грн., у зв'язку з їх сплатою згідно платіжної інструкції №5218 від 20.08.25 (а.с.48 на звороті); претензію відповідач отримав 28.07.25, місячний строк розгляду претензії , станом на день подачі позову не закінчився, тому позивач передчасно звернувся з позовом до суду; вимоги про стягнення 7990,20 грн. інфляційних та 1169,53 грн. 3% річних нарахованих за період з 25.11.24 по 19.12.24 на суму 570728,69 грн., є безпідставними, оскільки згідно ст.625 ЦК України, нарахування 3% річних та інфляційних належить здійснювати на суму основного боргу, стягнуту за рішенням суду до її сплати боржником, без урахування стягнутих цим рішенням сум пені, річних, інфляційних та судових витрат.
У відповіді на відзив (а.с.50) Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт", зазначило, що договором не передбачався обов'язковий претензійний порядок врегулювання спорів, ст.222 ГУ України передбачає місячний строк для розгляду претензії , а не претензійних вимог, відповідач , знаючи про порушення прав позивача не вживав жодних дій для їх припинення; здійснивши оплату 238522,07грн. інфляційних та 61134,57 грн. 3% річних відповідач визнав позов в цій частині.
У запереченнях на відповідь на відзив (а.с.58) Товариство з обмеженою відповідальністю "Сігнет-Центр" зазначило, що подання позову є передчасним, на вимогу позивача відповідач сплатив суму боргу.
Рух справи.
04.08.2025 до суду надійшла вказана позовна заява.
Ухвалою від 05.08.25 суд відкрив провадження у справі №906/995/25 за вказаною позовною заявою та вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
21.08.25 до суду надійшов відзив на позовну заяву від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігнет-Центр" (а.с.39).
25.08.25 до суду надійшла відповідь на відзив від Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" (а.с.50). У зв'язку з частковою оплатою позивач зменшив розмір позовних вимог та просить стягнути з відповідача 7990,20 грн. інфляційних та 1169,53 грн. 3% річних нарахованих за період з 25.11.24 пор 19.12.24 на суму 570728,69 грн.; просить повернути судовий збір, у зв'язку із зменшенням позовних вимог.
Відповідно до ст.46 ч.2 п.2 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Подальший розгляд справи здійснюється в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 7990,20 грн. інфляційних та 1169,53 грн. 3% річних нарахованих за період з 25.11.24 по 19.12.24 на суму 570728,69 грн.
29.08.25 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігнет-Центр" (а.с.59).
Встановлені судом обставини.
У Господарському суді Житомирської області розглядалася справа №906/1514/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігнет-Центр" про стягнення 1868700,24 грн. додаткових витрат, понесених експедитором під час виконання договору транспортного експедирування.
Під час розгляду вказаної справи судами різних інстанцій було встановлено наступне:
- 17 жовтня 2022 року між ТОВ "ТЕП «ГОРИЗОНТ" (експедитор, виконавець, позивач) та ТОВ "СІГНЕТ-ЦЕНТР" (клієнт, замовник, відповідач) укладено договір транспортного експедирування №171022-1. Даний договір підписано в сервісі «Вчасно» електронними підписами сторін 21.10.2022;
- згідно з п.1.1 договору, за цим договором на підставі заявки клієнта експедитор зобов'язується за плату та за рахунок клієнта організувати та забезпечити надання транспортно-експедиторських послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу залізничним транспортом (надалі - послуги);
- за письмовою заявою клієнта на підставі цього договору експедитор, за рахунок коштів клієнта може надавати додаткові послуги: вивантаження вантажу та здавання вантажоодержувачу, перевірка кількості та стану вантажу, зважування вантажів, визначення якості товару (за результатами досліджень спеціалізованих лабораторій), відбір зразків товару; сплата мита, зборів та витрат, покладених на клієнта, виконання митних формальностей, одержання інших необхідних документів (п.1.2 договору);
- відповідно до п.3.7 договору, клієнт зобов'язаний відшкодувати узгоджені з ним та здійснені на його користь додаткові витрати експедитора, які виникли у останнього при виконанні договору. Підтвердженням додаткових витрат експедитора є належно завірені копії документів (рахунки, накладні та ін.), надані третіми особами (суб'єктами господарювання), що були залучені до виконання договору або органами влади. Відшкодування клієнтом документально підтверджених додаткових витрат експедитора здійснюється на підставі наданого останнім рахунку протягом 3-х (трьох банківських днів з дня виставлення рахунку).
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 по справі №906/1514/23 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігнет-Центр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" 2431316,22 грн, з яких: 1868700,24 грн компенсації додаткових витрат, понесених експедитором під час виконання договору транспортного експедирування, 501311,18 грн - пені, 32947,77 грн - 3% річних, 28357,03 грн - інфляційних втрат та 36469,74 грн - судового збору за розгляд позовної заяви; органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення здійснювати нарахування пені на суму простроченого боргу в 1868700,24 грн з 18.11.2023 до моменту виконання цього рішення у повному обсязі за наступною формулою: 1868700,24 грн * 2 * НБУ% / 100% * Д / 365, де НБУ - офіційна ставка НБУ опублікована на офіційному сайті Національного банку України (https://bank.gov.ua); Д - кількість днів прострочення починаючи з наступного дня після подання позовної заяви - 18.11.2023 (а.с.14).
За приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Позивач зазначив, що 19.12.2024 відповідач погасив заборгованість на виконання Постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024.
28.07.25 позивач направив відповідачу претензію №1232 з вимогою сплатити 246512,27 грн. інфляційних (а.с.27).
На підставі ст.625 ч.2 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача 7990,20 грн. інфляційних та 1169,53 грн. 3% річних нарахованих за період з 25.11.24 пор 19.12.24 на суму 570728,69 грн. присуджених до стягнення постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024, яка складається з сум пені, річних та судового збору.
Висновки суду та норми права.
Відповідно до частини першої статті 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Встановивши, що відповідачем було порушено встановлені додатковими угодами терміни навантажувально-розвантажувальних операцій, в результаті чого експедитор поніс додаткові витрати в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування, які йому має відшкодувати відповідач, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості та нарахованої на неї пені, трьох відсотків річних та інфляційні втрати.
Постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 25.11.24 позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігнет-Центр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" 2431316,22 грн, з яких 1868700,24 грн компенсації додаткових витрат, понесених експедитором під час виконання договору транспортного експедирування, 501311,18 грн - пені, 32947,77 грн - 3% річних, 28357,03 грн - інфляційних втрат та 36469,74 грн - судового збору за розгляд позовної заяви. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення здійснювати нарахування пені на суму простроченого боргу в 1868700,24 грн з 18.11.2023 до моменту виконання цього рішення у повному обсязі за наступною формулою: 1868700,24 грн*2*НБУ%/100%*Д/365, де НБУ - офіційна ставка НБУ опублікована на офіційному сайті Національного банку України (https://bank.gov.ua); Д - кількість днів прострочення починаючи з наступного дня після подання позовної заяви - 18.11.2023.
Пунктом 4.13 договору, погоджено, що нарахування та сплата штрафних санкцій здійснюється за весь час порушення зобов'язань.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
За приписами статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.
Згідно ч.1, 2 ст.18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Здійснюючи аналіз ч. 2 ст. 625 ЦК України Верховний Суд, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновували таке:
- за змістом наведеної норми нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення; є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17);
- вимога сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (див. постанови Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 905/1791/21, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18);
- у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, а також Верховний Суд у постанові від 01.04.2025 у справі № 910/19066/23, яка враховується з огляду на ч. 4 ст. 300 ГПК України, виснували, що термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях: перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Тобто, прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити кредитору певну грошову суму, але неправомірно не сплачує її, визнається користуванням чужими коштами (див. також п. 33 постанови Верховного Суду від 17.10.2023 у справі № 921/460/22, п. 5.25 постанови Верховного Суду від 15.05.2024 у справі №910/6267/23, п. 20.8 постанови Верховного Суду від 21.05.2024 у справі № 922/856/23).
Верховний Суд у постанові від 01.04.2025 у справі № 910/19066/23, підсумовуючи, зазначив, що в разі несвоєчасного виконання грошового зобов'язання у боржника виникає обов'язок сплатити кредитору, крім суми основного боргу: 1) 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, - особливий вид цивільно-правової відповідальності за прострочення боржником грошового зобов'язання (серед іншого, користування чужими коштами); 2) суму інфляційних втрат - компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Суд зазначає, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум.
Окрім того, в постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).
У разі неналежного виконання (прострочення) підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов'язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання слід застосовувати приписи частини 2 статті 625 ЦК України. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі №420/2411/19.
Таким чином, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, навіть після ухвалення судового рішення про стягнення відповідної суми, у боржника продовжує існувати обов'язок компенсувати кредитору втрати, пов'язані із знеціненням грошових коштів у період прострочення, а також сплатити передбачені законом проценти за користування утримуваними коштами.
Правова природа відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України, є компенсаційною і спрямована не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери кредитора, порушеної простроченням.
Такий висновок підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, відповідно до якої позбавлення кредитора права на інфляційні втрати та проценти річних порушує баланс інтересів сторін та суперечить принципам цивільного права.
Крім того, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, наявність судового рішення про стягнення грошових коштів не припиняє існуючого грошового зобов'язання боржника і не позбавляє кредитора права на застосування до нього заходів відповідальності, передбачених статтею 625 ЦК України, до моменту фактичного виконання рішення суду.
Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №906/1283/16, де зазначено, що кожен місяць прострочення є підставою для нової вимоги про стягнення компенсаційних сум, що підтверджує: прострочення виконання зобов'язання носить триваючий характер, а право на позов про інфляційні втрати та річні проценти виникає постійно, доти, доки порушення не усунуто.
Тож факт набрання судовим рішенням законної сили не є підставою для припинення дії грошового зобов'язання. До моменту повного виконання рішення, кредитор має право вимагати компенсаційних сум у формі інфляційних втрат та процентів річних, якщо таке порушення триває. При цьому, з урахуванням статей 129, 129-1 Конституції України, статей 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковість виконання судового рішення є конституційною засадою судочинства, а прострочення його виконання є підставою для застосування механізмів відповідальності, встановлених законом.
Отже, нарахування інфляційних втрат і відсотків річних після ухвалення судового рішення на всю суму присуджених коштів є правомірним, якщо відповідач не виконав зобов'язання добровільно або в межах виконавчого провадження, оскільки у боржника продовжує існувати обов'язок компенсувати кредитору втрати, пов'язані із знеціненням грошових коштів у період прострочення, а також сплатити передбачені законом проценти за користування утримуваними коштами, які присуджені за рішенням суду позивачу. .
Позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 15.06.2016 р. у справі №910/17078/15, від 14.11.2011 р. у справі №12/207, від 20.01.2011 р. у справі №10/25.
Суд вважає, що вимоги позивача у справі є належним способом захисту свого порушеного права і відповідають нормам матеріального права. Позивач має право вимоги до боржника щодо стягнення інфляційних втрат та відсотків річних в порядку ст. 625 ЦК України, нарахування яких обумовлено невиконанням відповідачем прийнятого на себе грошового зобов'язання, що виникло з рішення суду по справі №906/1514/23.
Заперечень відповідача, що санкції у вигляді 3 % річних і інфляційних втрат не можуть повторно нараховуватися на вже стягнуті суми пені, річних чи інфляційних втрат, оскільки зазначені суми самі є мірою відповідальності боржника; їх подальше обчислення процентів на вже нараховані санкції означало б подвійне стягнення і що правомірним є лише нарахування річних і інфляційних втрат на суму основного боргу, спростовуються викладеним вище.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних і 3% річних приходить до висновку, що він складений правильно, тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
У відповідності до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. ст. 13,73,74,77 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги обгрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються доказами і підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат.
Оскільки позовні вимоги задоволенні повністю, судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України покладається судом на відповідача.
Позивач просить повернути з державного бюджету судовий збір, який сплачений за вимогу про стягнення 238522,07грн. інфляційних та 61134,57 грн. 3% річних.
Відповідно до частин 1 пункту 1 статті Закону України "Про судовий збір": Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.
З державного бюджету на користь позивача підлягає поверненню 4494,85 грн. судового збору, який сплачений згідно платіжної інструкції №212 від 01.08.25 на суму 4632,25грн.
Керуючись статтями 129,231,236,237,238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігнет-Центр" (13543, Житомирська область, Житомирський район, с.Андрушки, вул.Заводська, 5; код 38180739) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" (49083, м.Дніпро, вул.Собінова,1; код 43198533) - 7990,20 грн. інфляційних, 1169,53 грн. 3% річних, 137,40 грн судового збору.
3. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" (49083, м.Дніпро, вул.Собінова,1; код 43198533) - 4494,85грн. судового збору, який сплачений згідно платіжної інструкції №212 від 01.08.25 на суму 4632,25грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 04.11.25
Суддя Тимошенко О. М.
Віддрукувати:
1- в справу
- сторонам до ЕК