61022, м. Харків, пр. Науки, 5
іменем України
04.11.2025р. Справа №905/169/25 (203/2241/24)
Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.
при секретарі судового засідання Кравець А.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , рік народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 )
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519)
про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки, компенсаційних виплат за затримку розрахунку та 3% річних, -
представники учасників справи не з'явились, -
Від Центрального районного суду міста Дніпра надійшла цивільна справа № 203/2241/24 (провадження № 2/0203/110/2025) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки, компенсаційних виплат за затримку розрахунку та 3% річних, для розгляду в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (вх.№ 5605/25).
За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2025 матеріалам присвоєно єдиний унікальний номер справи № 905/169/25 (203/2241/24) та на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства за протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду передано на розгляд судді Величко Н.В.
Ухвалою господарського суду від 06.10.2025 прийнято до свого провадження цивільну справу № 203/2241/24 для розгляду в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ»; вирішено справу № 905/169/25 (203/2241/24) розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 04.11.2025; визнано явку представників сторін не обов'язковою; встановлено учасникам справи строк для вчинення дій процесуального характеру та вирішені інші процедурні питання.
Про дату, час та місце розгляду справи учасники справи повідомлені шляхом доставки вказаної ухвали суду в зареєстрований електронний кабінет як позивача ОСОБА_1 , так і відповідача ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» в системі «Електронний суд».
Також, всі процесуальні акти суду у цій справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-портала Судова влада України в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними та загальнодоступними для безоплатного перегляду згідно Закону України "Про доступ до судових рішень", що свідчить про наявність додаткової можливості у сторін ознайомитись із судовими рішеннями у даній справі.
Враховуючи приписи статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, позивач та відповідач вважаються повідомленими про розгляд справи належним чином.
У судовому засіданні 04.11.2025 учасники справи участі не приймали, про розгляд справи повідомлені у встановленому порядку.
Позивач ОСОБА_1 до суду надіслав заяву від 09.10.2025 (вх. № 6399/25 від 13.10.2025), в якій вказав, що на заявлених вимогах наполягає та просив суд справу розглянути за його відсутності.
Відповідач ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» через систему «Електронний суд» подав клопотання (вх. № 01-41/10159/25 від 30.10.2025), в якому просив суд провести розгляд справи за наявними в матеріалах справи документами з урахуванням поданого раніше відзиву на позовну заяву, розгляд справи здійснити за відсутності відповідача.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказував, що з 10.06.2019 він працював в ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ», та 27.01.2020 був звільнений. Проте, у день звільнення відповідачем не було проведено з ним остаточний розрахунок, а саме не виплачена заробітна плата в розмірі 56065,25 грн. з урахуванням обов'язкових платежів 19,5 % (податок на прибуток 18 % та військовий збір 1,5%). Також зазначав, що на час звільнення його середньоденний заробіток складав 887,84 грн., оскільки нарахована заробітна плата за листопад 2019 року складала 21304,17 грн. за 21 робочий день, за грудень 2019 року - 15985,08 грн. за 21 робочий день (21304,17 + 15985,08) / (21+21). На момент звернення позивача до суду з даним позовом відповідачем прострочено виплату заробітної плати на 1090 днів без урахування вихідних та святкових днів. Таким чином середній заробіток за час затримки розрахунку складає 967745,60 грн. (887,84 грн. х 1090 днів). Однак, оскільки сума є занадто великою, тому позивач вважає, що розумною і справедливою буде сума середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 300000,00 грн. Відтак, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 56065,25 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати в розмірі 30993,46 грн., 3 % річних в розмірі 7259,76 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 300000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору.
На підтвердження вимог надано суду наступні документи: паспортні дані та дублікат картки фізичної особи - платника податків позивача, довідку про взяття на облік позивача з 30.04.2022 як внутрішньо переміщену особу, трудову книжку серія НОМЕР_2 , довідку про індивідуальні відомості про застраховану особу від 25.01.2024 (Форма ОК-7), розрахунки компенсаційних виплат за затримку виплати заробітної плати та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України.
ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» у поданому відзиві на позовну заяву (документ сформований в системі «Електронний суд» 27.06.2024) вказує, що визнає позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача заборгованості із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати яка з листопада 2019 року по січень 2020 року становить 46985,15 грн. після утримання всіх обов'язкових податків та зборів (листопад 2019 року - 9419,86 грн.; грудень 2019 року - 11517,99 грн.; січень 2020 року - 26047,30 грн.), що підтверджується довідкою долученою до відзиву на позовну заяву. Також зазначав, що позовні вимоги в частині стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати в розмірі 30993,46 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 300000,00 грн. відповідач не визнає в повному обсязі, оскільки в день звільнення 27.01.2020 позивач не працював, а знаходився у черговій відпустці, та повинен був направити вимогу про проведення з ним повного розрахунку, однак цього не зробив. Заявлена позивачем до стягнення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку не відповідає нормам чинного законодавства, визначена позивачем абстрактно. Відповідачем проведено розрахунок середнього заробітку позивача у відповідності до вимог ПКМУ № 100, та середньоденний заробіток позивача за останні 2 місяця складає 990.84 грн., що підтверджується довідкою, яку відповідач долучив до відзиву на позовну заяву. Зважаючи на матеріальне становище та платоспроможність відповідача, просить суд зменшити розмір сум за затримку розрахунку при звільненні. Вказував, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства про виплату відповідної компенсації, позивачу було відомо про порушення його прав з 2020 року, однак більше 3 років не звертався до суду. Стосовно вимоги про стягнення 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України, вказував, що вказані вимоги є незаконними, а тому не підлягають задо
До відзиву надані наступні документи: правовстановлюючі документи, заяву ОСОБА_1 від 27.01.2020 про звільнення та наказ ТОВ “Краснолиманське» від 27.01.2020 № 26к про звільнення, довідку про відмітки: Таб.№ 25954 - ОСОБА_1 (форма ТР-П16), довідки ТОВ “Краснолиманське» від 24.06.2024 № 421 про заборгованість з виплати заробітної плати та про середній заробіток на дату звільнення.
Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі КузПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з частиною 4 статті 7 КУзПБ у разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Позивачем не надано суду письмові пояснення щодо звернення/не звернення до господарського суду із заявою про грошові вимоги до боржника з таким самим предметом як у цьому спорі в порядку ст. 45 КУзПБ в межах справи № 905/169/25.
Судом таких обставин не встановлено, тому відсутні підстави для залишення без розгляду цієї позовної заяви на підставі спеціальної норми - частини 4 статті 7 КУзПБ.
За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
З огляду на необхідність розгляду господарської справи впродовж розумних строків в контексті встановлених п. 1 статті 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року гарантій, явка представників учасників справи у судове засідання не була визнана обов'язковою, учасники справи мали достатньо часу для висловлення своєї правової позиції і надання доказів на підтвердження аргументів, тому суд вважає можливим розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами у цьому судовому засіданні в приміщенні суду у відсутність учасників справи, що не з'явились.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ, ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ:
Згідно із статтею 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оплату праці", працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
З наявних в матеріалах справи документів суд встановив, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , рік народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) перебував у трудових відносинах із ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» в період з 10.06.2019 по 27.01.2020, що підтверджується трудовою книжкою серія НОМЕР_2 позивача.
Згідно відміток у наказі № 26к від 27.01.2020 про звільнення, останнім днем роботи ОСОБА_1 , таб. № НОМЕР_3 , є 27.01.2020, з чим ознайомлений позивач.
Як зазначає позивач, а відповідач не оспорює та визнає, що після звільнення відповідачем не проведено позивачем остаточного розрахунку, що є порушенням норм ст.ст. 47, 116 Кодексу законів про працю України. Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
За змістом статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов'язку доведення наявності права на отримання певних сум.
Як зазначає позивач, відповідачем не було надано на його вимогу відомості про заборгованість по заробітній платі та сумах, що належать позивачу при звільненні, тому ним використані дані Пенсійного фонду України про індивідуальні відомості про застраховану особу (Форма ОК-7), довідка сформована 25.01.2024.
Згідно цієї довідки, відповідачем було нараховано позивачу заробітну плату за листопад 2019 року в розмірі 21304,17 грн., за грудень 2019 року в розмірі 15985,08 грн., за січень 2020 року в розмірі 32356,89 грн.
За розрахунком позивача, заборгованість відповідача по заробітній платі становить (після утримання обов'язкових податків і зборів) 56065,15 грн., у тому числі за листопад 2019 року - 17149,86 грн., за грудень 2019 року - 12867,99 грн., за січень 2020 року - 26047,30 грн.
Позивач не надав суду будь-яких доказів на підтвердження виникнення у відповідача заборгованості по заробітній платі за період роботи позивача у ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ», зокрема виписку банку про рух коштів по рахунку позивача.
Суд враховує, що офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 стосовно працівника підтверджують лише його страховий стаж та не можуть бути прийняті судом як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній. (Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31.05.2021 у справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19)).
Водночас, згідно наявної в матеріалах справи довідки ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» № 421 від 24.06.2024 заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), таб. № 25954, виникла за період з листопада 2019 року по січень 2020 року і становить 46985,15 грн., у тому числі за листопад 2019 року - 9419,86 грн., за грудень 2019 року - 11517,99 грн., за січень 2020 року - 26047,30 грн. Сума заборгованості зазначена після утримань всіх обов'язкових податків та зборів.
Суд зазначає, що позивач не довів належними та допустимим доказами суму заборгованості із заробітної плати саме в пред'явленому розмірі - 56065,15 грн., але відповідач в свою чергу надав суду інформацію по актуальній заборгованості з виплати заробітної плати на суму 46985,15 грн., яка позивачем не заперечується та не спростовується.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Зазначені вище обставини визнаються учасниками справи, а отже в силу приписів ч.1 ст. 75 ГПК України, не підлягають доказуванню, оскільки суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
На дату судового засідання відповідач не надав суду доказів виконання ним вимог ч.1 ст. 47, ст. 116 КЗпП України та доказів повної чи часткової сплати позивачу заборгованості по заробітній платі, що виникла за період з листопада 2019 року по січень 2020 року у сумі 46985,15 грн., тому саме в цій сумі слід задовольнити вимоги позивача. Сума заборгованості зазначена після утримань всіх обов'язкових податків та зборів.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів в сумі 30993,46 грн. та 3% річних у сумі 7259,76 грн., суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону № 2050-III).
Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-ІІІ).
Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону № 2050-III, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
В силу п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Приписами пункту 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Пунктом 3 Порядку № 159 встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).
Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення (ст. 6 цього Закону).
Приписами пункту 4 Порядку № 159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
З наданого позивачем розрахунку компенсації вбачається, що розрахунок здійснений з грудня 2019 року по травень 2024 року на заборгованість за відпрацьовані місяці після утримання податків і обов'язкових платежів у сумі 30993,46 грн.
Проте, такий розрахунок суд вважає необґрунтованим та не доведеним неналежними доказами.
Як вже встановлено вище, позивачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження порушення відповідачем вимог чинного законодавства про сплату/несвоєчасну сплату на його користь сум заробітної плати та інших сум за весь час перебування у трудових відносинах з ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ», у тому числі але не виключно виписку банку про рух коштів по рахунку позивача. В свою чергу в матеріалах справи міститься надана відповідачем довідка № 421 від 24.06.2024 про суму заборгованості перед позивачем із заробітної плати за період з листопада 2019 року по січень 2020 року на суму 46985,15 грн. з розбивкою по місяцям. При цьому у цій довідці розмір заборгованості по місяцям є відмінним від сум, наведених позивачем. Відтак, за відсутності в матеріалах справи первинних документів про перераховані позивачу виплати, суд позбавлений можливості здійснити розрахунок компенсації самостійно.
Також, Закон України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (з подальшими змінами) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Згідно статті 2 цього Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (стаття 3 Закону № 1282-XII).
Статтею 4 цього Закону унормовано, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. (стаття 6 Закону № 1282-XII).
Перегляд розмірів державних соціальних гарантій та гарантій оплати праці відповідно до умов, визначених цим Законом, здійснюється уповноваженими на це органами протягом місяця, у якому виникли підстави для перегляду (стаття 8 Закону № 1282-XII).
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначається «Порядком проведення індексації грошових доходів населення», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (пункт 3 Прикінцевих положень цього Закону).
Тобто у 2023 році не проводиться нарахування сум індексації, які визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (зі змінами), тому позивач безпідставно включив до розрахунку індексацію за 2023 рік.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають за недоведеністю розрахунку.
Позивач, обґрунтовуючи право на стягнення 3% річних, посилається на ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таким чином, положення ст. 625 ЦК України застосовуються до договірних відносин, які виникли між боржником і кредитором.
Суд зауважує, що відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства (ч. 1 ст. 9 ЦК України).
Отже, стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості як особливої міри відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, передбачене цивільним законодавством, не застосовуються до трудових правовідносин (зокрема, стягнення заборгованості із заробітної плати). Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 711/4010/13 та від 20.01.2016 року у справі № 6-2759цс15.
Таким чином, позовні вимоги щодо нарахованих на підставі 625 ЦК України 3% річних задоволенню також не підлягають.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 300000,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України, у редакції, що діяла на дату виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (Офіційне тлумачення положення частини першої статті 233 див. в Рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012).
Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012 вирішено в аспекті конституційного звернення положення частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 559/321/16-ц (провадження №14-367цс18) встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін.
Вказаний строк застосовується судом незалежно від наявності заяви відповідача про застосування такого строку, оскільки відповідно до частини першої статті 9 ЦК України норми цього Кодексу у трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тоді як строки звернення до суду у КЗпП України передбачені окремо.
Як встановлено та не спростовано позивачем належними доказами, заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 виникла за період з листопада 2019 року по січень 2020 року, у день звільнення (27.01.2020) позивач був ознайомлений з наказом про його звільнення та отримав трудову книжку, відтак, про своє порушене право та про те, що власник або уповноважений ним орган не провів з ним фактичного розрахунку при звільненні, позивач міг довідатися не пізніше наступного дня після звільнення. Із позовною заявою у цій справі, зокрема про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, ОСОБА_1 звернувся до Центрального районного суду міста Дніпра лише 02.05.2024 (згідно штампу суду про одержання позову), тобто з порушенням тримісячного строку, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що відповідач-роботодавець з ним не розрахувався.
Згідно статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Ані у позовній заяві, ані окремим документом позивач не просив поновити строки, визначені статтею 233 КЗпП України, поважних причин пропуску цих строків не довів, у даній справі минуло більше одного року з дня отримання позивачем трудової книжки із записом про звільнення, тому суд не вбачає підстав для задоволення вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тягар доказування (доведення обставин справи) покладається законом на сторону, яка висуває певні вимоги або заявляє заперечення. І в даному випадку цей обов'язок позивачем виконаний частково, оскільки ним частково доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог.
З огляду на встановлені обставини та норми чинного законодавства, за висновком суду, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме: стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з листопада 2019 року по січень 2020 року у розмірі 46985,15 грн., (зазначено після утримання всіх обов'язкових податків та зборів). В іншій частині вимог слід відмовити.
Вирішуючи питання судових витрат у справі, суд вважає за необхідне відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти їх на відповідача, пропорційно задоволеній сумі, так як позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений.
Згідно п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, ціна даного позову в частині зазначених вище вимог становить 394318,47 грн., відповідно 1% від ціни позову складає 3943,18 грн.
З урахуванням того, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а також враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до положень п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 469,85 грн. (3943,18 грн. х 46985,15 грн. / 394318,47 грн.).
Керуючись ст.ст. 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , рік народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) заборгованість з нарахованої, але невиплаченої заробітної плати за період з листопада 2019 року по січень 2020 року в розмірі 46985,15 грн. (сума вказана за вирахуванням податків та обов'язкових платежів).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519) на користь держави судовий збір в розмірі 469,85 грн.
Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення підписано 04.11.2025.
Суддя Н.В. Величко