вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
04.11.2025м. ДніпроСправа № 904/5196/25
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
без повідомлення (виклику) учасників справи,
дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи № 904/5196/25 за позовом Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Національної поліції в Чернігівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" про стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Чернігівська окружна прокуратура (далі - прокуратура) в інтересах держави в особі Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою від 12.09.2025 за вих. №б/н до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (далі - відповідач) у якому просить:
прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами спрощеного провадження без виклику сторін в судове засідання;
стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" на користь Головного управління Національної поліції в Чернігівській області кошти у сумі 114.887,28 грн, з них: 99.640,00 грн заборгованості, 1.696,24 грн інфляційних нарахувань, 1.195,68 грн трьох процентів річних, 12.355,36 грн пені.
стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" до загального фонду Чернігівської обласної прокуратури (одержувач: прокуратура Чернігівської області, UA248201720343140001000006008, ЄДРПОУ 02910114, банк ДКСУ м. Київ) сплачений судовий збір у сумі 2.422,40 гри за подання позовної заяви.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/5196/25 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2025.
Ухвалою від 12.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).
Згідно інформації, що міститься в системі Діловодство спеціалізованого суду, документ в електронному вигляді "ст. 176 Відкриття у СПРОЩЕНОМУ" від 12.09.2025 у справі №904/5196/25 (суддя Дупляк Степан Анатолійович) було надіслано одержувачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Тенегія" до його електронного кабінету. Документ доставлено до електронного кабінету: 12.09.2025 о 19:30, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Як убачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2025 надсилалася відповідачу на адресу: 51400, Дніпропетровська область, Павлоградський район, місто Павлоград, вул. Соборна, будинок 99, за трек-номером 0610279895560.
Зазначена кореспонденція повернулась на адресу господарського суду без вручення адресату, зокрема, 23.09.2025 з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до частин третьої і сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом частини 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Частиною одинадцятою статті 242 ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з положеннями частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, і які регулюють відносини між ними.
Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.
Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику, зокрема, з позначкою «за закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд в ухвалі від 11.08.2022 у справі №916/514/21 зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статей 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, господарський суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
Більш того, обов'язок суду повідомити учасників справи про дату, час і місце судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про дату, час і місце судового засідання, але й основних засад (принципів) господарського судочинства.
Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час і місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14, від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі - Правила №270), у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17).
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі "Нун'єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003, заяви №69829/01, №2672/03).
Відповідно до статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон "Про державну реєстрацію") відомості до ЄДР про юридичну особу, в тому числі щодо її місця знаходження, вносяться відповідно до інформації, наданої самою юридичною особою.
Вказане дає підстави вважати, що така адреса є актуальною, та саме на особу, місцезнаходження якої визначено конкретною адресою, покладено обов'язок перевіряти надходження поштової кореспонденції.
Суд звертає увагу, що відповідач є юридичною особою, на яку відповідно до статті 4, частини першої, пункту 10 частини другої статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" покладено обов'язок зазначати достовірні дані щодо власного місцезнаходження, які відповідно до статті 10 зазначеного Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону "Про поштовий зв'язок" та Правил №270 (аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.03.2023 у cправі №910/18543/21).
Правильність адреси місця проживання відповідача підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на дату винесення рішення.
Господарський суд також бере до уваги і те, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2025 була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень невідкладно.
Суд вважає за необхідне зазначити, що статтями 42, 43 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).
Згідно частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Так, суд встановив, що ухвала від 12.09.2025 вважається врученою відповідачу у день проставлення у поштовому повідомленні відмітки адресат відсутній за вказаною адресою, а саме 18.09.2025.
Відповідачу(ам) в ухвалі від 12.09.2025 встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач(і) має(ють) право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, власні заяви чи клопотання, подання яких передбачене положеннями ГПК України, (у разі наявності), а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 165 ГПК України одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду копія відзиву та доданих до нього документів, в т.ч. заяв чи клопотань, відповідач(і) зобов'язаний(і) надіслати іншим учасникам справи, докази чого надати суду разом з відзивом (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).
Крім цього, відповідачу(ам) роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем(ами) відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Отже, строк для подачі відзиву відповідачем тривав до 03.10.2025 включно.
Станом на дату винесення рішення відзив відповідачем не надано.
Через підсистему «Електронний суд» 16.09.2025 від позивача надійшли письмові пояснення, у яких останній зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. А тому, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції прокурора
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №СК4/773/805 від 10.10.2024 в частині повної та своєчасної поставки товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата.
Стислий виклад позиції позивача
Позивач підтримує позовні вимоги у повному обсязі та зазначає, що відповідач не поставив 1880 л бензину А-95 на суму 99.640,00 грн, яка підлягає стягненню з відповідача.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач відзиву не надав.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять такі обставини: укладання договору про закупівлю, факт оплати товару, за договором, строк дії договору, наявність/відсутність порушення умов договору.
10.10.2024 позивач на веб-порталі публічних закупівель «Prozorro» опублікував звіт про договір, який укладено без використання електронної системи, за наступним предметом закупівлі: «Бензин А-95 (ДК 021:2015:09130000-9 - Нафта і дистиляти)», вартістю 99.640,00 грн (ідентифікатор закупівлі: UA202410-10-010108-a).
10.10.2024 між Головним управлінням Національної поліції в Чернігівській області (далі - позивач, покупець) та ТОВ «Тенегія» (далі - відповідач, постачальник) укладено договір поставки №СК4/773/805 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність товар - бензин А-95 у кількості 1880 л, а покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар.
Найменування Товару: згідно накладних на товар: Бензин А-95. Одиниця вимірювання: літр. Кількість: згідно накладних на товар: 1880 л. Бензин А-95. Відпуск Товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на
отримання товару відиовід но "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами" затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997 (п.п. 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 договору).
Відповідно до п. 3.1. договору ціна 1 літра товару: згідно накладних на товар, визначена постачальником на момент укладання договору.
Пунктом 3.2. договору загальна сума договору складає 99.640,00 грн.
Після погодження сторонами асортименту та кількості товару шляхом підписання договору, постачальник зобов'язаний протягом 3-х робочих днів передати покупцю скретч-картки на ПММ. Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної на товар (п. 4.5.1. договору).
Згідно із п. 5.1 договору, строк поставки товару - до закінчення строку дії скретч-карти. Покупець зобов'язаний фактично отримати товар в межах терміну (строку) дії карток на ПММ.
Види порушень та санкції за них, установлені договором: за невиконання чи
неналежне виконання зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного г стороною о зобов'язання за кожний день прострочення (п. 7.2. договору).
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (п. 11.2. договору).
На виконання умов договору, згідно з видаткової накладної №0004/0002087 від 10.10.2024 ТОВ «Тенегія» передано замовнику паливні талони бензину А-95 на 1880 літрів на загальну суму 99.640,00 грн з ПДВ.
Позивачем у повному обсязі оплачені отримані паливні талони бензину А-95 на 1880 літрів на загальну суму 99.640,00 грн. з ПДВ, що підтверджується платіжною інструкцією № 7596 від 10.10.2024.
Разом з тим, у позові прокурор зазначає про те, що у зв'язку із систематичними перебоями у наявності пального на АЗС та його повною відсутністю, починаючи із 20.02.2025 та станом на даний час, фактична поставка покупцеві товару так і не відбулася, що засвідчено відповідними рапортами уповноважених осіб покупця. Закриття автозаправних станцій мережі «Приват», до яких входять «Авіас» та «ANP», у зв'язку із наявністю боргів перед постачальниками є загальновідомим фактом, про що свідчать дані в засобах масової інформації та Єдиного державного реєстру судових рішень. На даний час частина автозаправних комплексів «Авіас» та «ANP» вже належить ПАТ «Укрнафта», яке реалізовує пальне марки «UKRNAFTA».
Рапорти уповноважених осіб позивача додатково підтверджують загальновідомий факт закриття автозаправних станцій торгівельної марки «Авіас» та «ANP», а також неможливість заправити транспортні засобами паливом вказаних марок пального.
Таким чином, ТОВ «Тенегія» взяті на себе зобов'язання не виконало, не забезпечило наявність пального за вимогою замовника по факту пред'явлення талонів та не передало покупцю товар у повному обсязі у кількості, за якістю і на умовах встановлених договором.
Відтак, неотовареними залишилися скретч-картки у кількості 94 шт, номіналом 20 л, що еквівалентно 1880 л бензину А-95, вартістю 99.640,00 грн, з наступними порядковими номерами: з 303611941136 по 303611941149; з 303611941230 по 303611941249; з 303611941210 по 303611941229; з 303611941190 по 303611941209; з 303611941170 по 303611941189.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, ТОВ «Тенегія» фактично не поставлено ГУНП в Чернігівській області 1880 л бензину А-95, загальною вартістю 99.640,00 грн.
18.04.2025 позивачем на юридичну адресу відповідача направлено претензію за №556/124/17/03-2025 з вимогою перерахувати на рахунок позивача 99.640,00 грн за товар, який був повністю оплачений та не був поставлений постачальником, яка була надіслана рекомендованими листами за номером відправлення №1400000360203.
Втім, відповідач претензію не отримав, ніяким чином не відреагував на претензію, не вжив жодних заходів щодо усунення допущених порушень виконання умов договору.
Прокуратура стверджує, що відповідач взяті на себе зобов'язання у повному обсязі не виконав, не забезпечив наявність пального вимогою покупця за фактом пред'явлення талонів та не передав покупцю товар у повному обсязі та у кількості, і на умовах встановлених у договорі № СК4/773/805 від 10.10.2024, що і стало причиною звернення до суду.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом позову прокурор визначив вимоги до відповідача про стягнення 99.640,00 грн заборгованості, 1.696,24 грн інфляційних нарахувань, 1.195,68 грн трьох процентів річних, 12.355,36 грн пені.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перша статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 175 ГК України (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997 затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, як визначають порядок роздрібної торгівлі пальним, оливами, мастилами (далі - нафтопродукти) (далі - Правила № 1442) (у редакції, чинній на час існування спірних відносин).
Торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу автозаправних станцій, автогазозаправних станцій та автогазозаправних пунктів. (абз. 2 п. 3 Правил № 1442).
Розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару (пункт 9 Правил № 1442).
Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2018 № 281/171/578/155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за № 805/15496, затверджена Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 3 Інструкції талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
У пунктах 10.3.3.1, 10.3.3.2 Інструкції визначено, що форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона. При цьому необхідними елементами змісту талона є його серійний та порядковий номери. Заправлення за талонами відображається у змінному звіті АЗС за формою № 17-НП.
Суд відзначає те, що підписання сторонами видаткової накладної №0004/0002087 від 10.10.2024 не свідчить про факт передачі відповідачем товару позивачу, а лише підтверджує передачу талонів, які надавали позивачу право на отримання відповідної кількості товару у майбутньому.
Отже, з моменту передання відповідачем за видатковими накладними скретч-карток на пальне позивачу, останній набув право на отримання нафтопродуктів в об'ємах, які зазначені у видаткової накладної №0004/0002087 від 10.10.2024.
Передача талонів на пальне (скретч-картки), які підтверджують право на отримання товару (а не сам факт його отримання), не звільняє відповідача від обов'язку передати позивачу придбаний ним згідно договору товар, а сам його не отриманий залишилися у кількості 1880 л бензину А-95 на суму 99.640,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у повному обсязі виконано прийняті на себе зобов'язання із своєчасної та повної оплати за товар, який мав бути використаний позивачем шляхом обміну у мережах АЗС оплачених скретч-карт.
Водночас, як зазначено позивачем, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, останнім не передано Головному управлінню Національної поліції в Чернігівській області 1880 літрів бензину А-95 за ціною 53,00 грн за літр вартістю 99.640,00 грн, загальна вартість, якого за умовами договору № СК4/773/805 від 10.10.2024, становить 99.640,00 грн, у зв'язку із чим, у відповідача наявна перед позивачем заборгованість у розмірі 99.640,00 грн, яка підлягає стягненню на підставі ст. ст. 670, 693 ЦК України, яка є предметом даного спору.
Відповідач, доказів належного виконання зобов'язань за договором не надав.
Згідно частин першої, другої ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки, законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 911/1958/18.
Поданий позов є належним способом реалізації права позивача на повернення суми попередньої оплати в разі не поставки товару.
З підстав викладеного, з огляду на відсутність в матеріалах справи заперечень відповідача щодо позовних вимог, доказів поставки товару, а також відсутність доказів повернення сплачених у якості передоплати за товар грошових коштів у розмірі 99.640,00 грн, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення пені
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 7.2. договору передбачено, що за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення.
Позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за загальний період прострочення з 19.04.2025 по 11.09.2025 на загальну суму 12.355,36 грн.
Прокурором невірно визначений початок періоду прострочення.
Договором поставки передбачене зобов'язання боржника (постачальника) саме поставити товар заявнику (покупцю).
У договорі поставки не встановлений обов'язок боржника (постачальника) повернути кошти заявнику (покупцю), якщо постачальник не поставив товар.
Саме статтею 693 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк.
Тобто грошове зобов'язання з повернення попередньої оплати виникло у відповідача після отримання претензії № 556/124/17/03-2025 від 18.04.2025, яка була повернута відправнику (у зв'язку з тим, що одержувач відсутній за вказаною адресою) 02.05.2025.
З огляду на вимоги ч. 2.ст. 530 Цивільного кодексу України, а також нормативів та нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 (3 дні поштового пробігу + 7 днів для оплати), відповідач повинен був здійснити повернення передплати в строк до 12.05.2025 включно і прострочення виконання обов'язку по поверненню передплати виникло з 13.05.2025.
Суд, здійснивши власний перерахунок, дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 10.324,34 грн.
В задоволенні позовних вимог про стягнення 2.031,02 грн пені слід відмовити.
Відповідач контррозрахунку не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку не висловив, вимогу не заперечив.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства, аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Позивач нарахував до стягнення з відповідача 3% річних за період з 19.04.2025 по 11.09.2025 на загальну суму 1.195,68 грн та інфляційні втрати за період з травня 2025 року по серпень 2025 року на загальну суму 1.195,68 грн.
Прокурором невірно визначений початок періоду прострочення 3% річних.
Договором поставки передбачене зобов'язання боржника (постачальника) саме поставити товар заявнику (покупцю).
У договорі поставки не встановлений обов'язок боржника (постачальника) повернути кошти заявнику (покупцю), якщо постачальник не поставив товар.
Саме статтею 693 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк.
Тобто грошове зобов'язання з повернення попередньої оплати виникло у відповідача після отримання претензії № 556/124/17/03-2025 від 18.04.2025, яка була повернута відправнику (у зв'язку з тим, що одержувач відсутній за вказаною адресою) 02.05.2025.
З огляду на вимоги ч. 2.ст. 530 Цивільного кодексу України, а також нормативів та нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 (3 дні поштового пробігу + 7 днів для оплати), відповідач повинен був здійснити повернення передплати в строк до 12.05.2025 включно і прострочення виконання обов'язку по поверненню передплати виникло з 13.05.2025.
Суд, здійснивши власний перерахунок, дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 999,13 грн.
В задоволенні позовних вимог про стягнення 196,55 грн 3% річних слід відмовити.
Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат, який здійснений прокуратурою і визнав його арифметично і методологічно правильними, а вимогу такою що підлягає задоволенню у розмірі 1.696,24 грн.
Суд відзначає, що відповідач контррозрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
Відповідно до частини першої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у справі
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Щодо представництва прокурором інтересів держави у зв'язку з початком повномасштабної військової агресії проти нашої країни, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 на всій території держави введено воєнний стан. Станом на дату звернення до суду з даним позовом вже більше 3 років тривають тяжкі бої за суверенітет та незалежність нашої країни. При цьому, кожен день війни спричиняє втрати лише державного бюджету України близько 2 млрд. грн.
Дотримання суворого порядку використання державних коштів має забезпечити потребу фінансування соціально захищених статей, військових потреб, допомоги постраждалим, вимушеним переселенцям, відбудови нашої держави загалом.
Зважаючи на викладене, порушення визначеного порядку та встановленого устрою беззаперечно має тягнути за собою відповідну юридичну відповідальність та фінансові наслідки для винних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі ст. ст. 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Одним із таких органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно із ст. 1 Закону України “Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені, держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
За змістом ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абз. 4 цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття “інтерес держави».
Отже, у цій справі прокурор, звертаючись з позовом до суду, дотримався передбачених чинним законодавством вимог для представництва інтересів держави.
Щодо порушення інтересів держави
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Із врахуванням того, що “інтереси держави» є оціночним поняттям, керівник прокуратури чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99).
Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття “інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 23 Закону України “Про прокуратуру».
Відтак, “інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі №926/1111/15, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 05.11.2019 у справі №804/4585/18, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі №380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20, від 23.12.2021 у справі № 0440/6596/18 та від 14.02.2023 у справі № 580/1374/22.
Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не повною мірою відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 806/602/18, від 13.03.2019 у справі № 815/1139/18, від 15.10.2019 у справі. № 810/3894/17, від 17.10.2019 у справі № 569/4і23/16-а, від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18, від 03.12.2019 у справі № 810/3164/18 та від 01.06.2022 у справі № 260/1815/21,
Прокурор у позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених ст. 169 цього Кодексу.
Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що ст. 53 ГПК України вимагає вказувати в позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
Згідно зі ст. 4 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована Україною 27.02.1991, держави-учасниці Конвенції вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав Держави-учасниці вживають таких заходів у максимальних рамках наявних у них ресурсів і при необхідності в рамках міжнародного співробітництва.
Інтереси держави, за загальним правилом, охоплюють собою і суспільні (публічні) інтереси, оскільки основне покликання держави (ст. 3 Конституції України гарантує те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави) - це максимально забезпечувати інтереси всіх соціальних груп для досягнення в суспільстві справедливості як найвищого блага.
У зв'язку із викладеним, уповноважені державні та інші органи зобов'язані вживати (реалізувати) комплекс організаційно-правових та інших заходів, спрямованих на створення умов для такого захисту прав.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 10.02.2023 у справі № 206/1198/19 прокурор вправі звертатися до суду з позовними вимогами щодо захисту прав територіальної громади, оскільки її інтереси є складовою частиною інтересів держави.
Видатками бюджету є кошти, спрямовані на виконання бюджетних програм, передбачених відповідним бюджетом (п. 13 ч. 1 ст. 2 БК України).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 БК України бюджетна система України функціонує, зокрема, за принципом ефективності та результативності, який означає, що при виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей шляхом забезпечення кісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
Інтереси держави у сфері бюджетних відносин полягають в ефективному використанні бюджетних коштів, дотриманні цілей бюджетних асигнувань та призначень, своєчасному поверненні невикористаних бюджетних коштів (п. п. 4, 6, 8 ч. 1 ст. 7 БК України).
Неефективне використання бюджетних коштів порушує зазначені державні інтереси, оскільки створює загрозу економічній безпеці держави, порушує порядок надходження, акумулювання та використання бюджетних коштів, що може призвести до неможливості фінансування видатків бюджетів, у т. ч. захищених.
У свою чергу, практика реалізації вищевказаного принципу бюджетної системи України під час здійснення видатків бюджету досягається завдяки Закону України “Про публічні закупівлі», метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції.
Так, відповідно до ст. 5 Закону України “Про публічні закупівлі» публічні закупівлю здійснюються за принципами добросовісної конкуренції, максимальної економії, ефективності та пропорційності.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі “Трегубенко проти України» від 02,11.2004 категорично ствердив, що “правильне застосування законодавства незаперечно становить “суспільний інтерес».
Неналежне виконання Відповідачем договірних зобов'язань, внаслідок чого він отримав бюджетні кошти за недопоставлений товар, беззаперечно вказує на наявність порушень державних інтересів, що надає право прокурору для їх захисту в судовому порядку.
У свою чергу, використання бюджетних коштів становить значний суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб, зокрема у даному випадку мешканців Державної екологічної інспекції у Чернігівській області. Неефективне витрачання бюджетних коштів може порушувати економічні інтереси держави.
Таким чином, звернення прокурора із вказаним позовом спрямоване на захист і відновлення зазначених державних інтересів, оскільки стягнення відповідних коштів за неналежне виконання договірних зобов'язань сприятиме своєчасному фінансуванню нагальних потреб держави в умовах воєнного стану, дисциплінуватиме постачальник до належного виконання покладених на них обов'язків, а отже - і сприятиме укріпленню держави в умовах збройної відсічі агресора.
Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.
Відтак, в силу положень ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» обов'язком прокурора є захист інтересів держави.
Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Виконавчого комітету Прилуцької міської ради Чернігівської області.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, зазначила, що за змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Згідно відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осібпідприємців та громадських формувань, організаційна-правова форма ГУНП в Чернігівській області - орган державної влади.
ГУНП в Чернігівській області є суб'єктом владних повноважень, який бере участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов'язаний забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 Бюджетного кодексу України бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України бюджетна система України ґрунтується на принципах ефективності та результативності -при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
Згідно з ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів, тощо.
Правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями статті 22 БК України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» (далі - Постанова № 228).
У свою чергу, головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Пунктом 18 частини 1 статті 2 БК України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.
Відповідно до абзацу 3 пункту 7 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього.
Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету (постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/3095/18 від 13.11.2019, у справі № 922/3013/18 від 23.10.2019).
ГУНП в Чернігівській області, як орган державної влади, та який у розумінні ст. 22 БК України є розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля товару за договором), уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків бюджету, зобов'язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та сфері публічних закупівель.
Відтак, у спірних правовідносинах ГУНП в Чернігівській області, яке зобов'язане забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, є уповноваженою особою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів державного бюджету, а тому є належним позивачем у справі.
Відповідно до листа від 22.07.2025 ГУНП в Чернігівській області повідомлено окружну прокуратури, що відсутність коштів на сплату судового збору унеможливлює звернення з позовною заявою до суду з метою усунення виявлених порушень та стягнення грошових коштів за договором.
Вказане свідчить про неналежне здійснення ГУНП в Чернігівській області заходів щодо захисту власних інтересів та призводить до порушення інтересів держави у бюджетній сфері та у сфері публічних закупівель і, відповідно до положень ст. 131-1 Конституції України, покладає на органи прокуратури обов'язок здійснювати представництво інтересів держави в суді, шляхом пред'явлення даного позову.
З урахуванням наведеного, прокурором дотримано приписи ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» при зверненні до суду з даним позовом. Про виявлені порушення вимог законодавства прокурором заздалегідь проінформовано Позивача та надано достатньо часу для реагування на стверджувані прокурором порушення інтересів держави.
Відповідно до інформації, розміщеної на веб-порталі «Судова влада України», судовий спір за участю ГУНП в Чернігівській області з вимогами до Відповідача відсутній, що свідчить про не здійснення захисту законних інтересів уповноваженим державним органом. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.02.2019 у справі № 905/803/18.
Факт не звернення до суду суб'єктів владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указані органи неналежно виконують свої повноваження. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.
Таким чином, підставою реалізації прокурором представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка уповноваженого суб'єкта на захист порушених інтересів у даній справі - ГУНП в Чернігівській області, її бездіяльність щодо захисту порушених інтересів держави.
Наведене утворює собою передбачений вимогами Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» винятковий випадок, за якого порушення інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, та є підставою для застосування представницьких повноважень прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах - ГУНП в Чернігівській області.
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2.375,41 грн, з урахуванням того, що 98,06 % позовних вимог позивача судом задоволено.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (51400, Дніпропетровська область, Павлоградський район, місто Павлоград, вул. Соборна, будинок 99; ідентифікаційний код 44604267) на користь Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (14000, Чернігівська область, місто Чернігів, пр. Перемоги, будинок 74; ідентифікаційний код 40108651) 99.640,00 грн (дев'яносто дев'ять тисяч шістсот сорок грн 00 к.) основної заборгованості, 10.324,34 грн (десять тисяч триста двадцять чотири грн 34 к.) пені, 999,13 грн (дев'ятсот дев'яносто дев'ять грн 13 к.) трьох процентів річних, 1.696,24 грн (одну тисячу шістсот дев'яносто шість грн 24 к.) інфляційних витрат.
В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення 2.031,02 пені, 196,55 грн трьох процентів річних) відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (51400, Дніпропетровська область, Павлоградський район, місто Павлоград, вул. Соборна, будинок 99; ідентифікаційний код 44604267) на користь Чернігівської обласної прокуратури (Україна, 14000, Чернігівська обл., місто Чернігів, ВУЛИЦЯ КНЯЗЯ ЧОРНОГО, будинок 9; ідентифікаційний код 02910114; банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ; рахунок отримувача -UA248201720343140001000006008) 2.375,41 грн (дві тисячі триста сімдесят п'ять грн 41 к.) судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.А. Дупляк