вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
23.10.2025м. ДніпроСправа № 904/3333/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Цибульської К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
За позовом Фізичної особи-підприємця Супрунюка Сергія Миколайовича, с. Лучичі, Ковельський р-н, Волинська обл.
до Фізичної особи-підприємця Іваніва Віталія Володимировича, м. Дніпро
про стягнення збитків у сумі 129 360 грн 00 коп.
Представники:
від позивача: Панасюк І.І., свідоцтво, адвокат;
від відповідача: не з'явився.
Фізична особа-підприємець Супрунюк Сергій Миколайович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Іваніва Віталія Володимировича збитки у сумі 129 360 грн 00 коп.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що останньому було завдано збитки з вини вантажовідправника, оскільки у експертній декларації - CMR було присвоєно код комерційного вантажу, а не гуманітарного, що стало причиною застосування до позивача штрафних санкцій.
Ухвалою суду від 30.06.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою господарського суду від 14.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 19.08.2025.
07.07.2025 від позивача до суду надійшла заява на виконання вимог ухвали суду.
11.08.2025 від позивача надано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке задоволено Господарським судом Дніпропетровської області.
У підготовче засідання 19.08.2025 відповідач явку повноважного представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою суду від 19.08.2025 відкладено підготовче засідання на 09.09.2025.
У підготовче засідання 09.09.2025 відповідач явку повноважного представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
У засіданні представник позивача не заперечував щодо закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті.
Ухвалою суду від 09.09.2025 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 09.10.2025.
09.10.2025 у судове засідання відповідач явку повноважного представника не забезпечив.
Ухвалою суду від 09.10.2025 розгляд справи відкладено на 23.10.2025.
23.10.2025 у судове засідання відповідач явку повноважного представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
Відповідач не скористався правом на надання відзиву на позов та не подав витребувані судом документи.
Отже, відповідно до ч. 9 ст. 81, ч. 9 ст. 165 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
У матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами без участі представника відповідача.
У судовому засіданні 23.10.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив їх задовольнити.
В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено скорочене рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -
Предметом доказування у даній справі є доведення обставин завдання відповідачем позивачу збитків.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.09.2024 між Фізичною особою-підприємцем Супрунюком Сергієм Миколайовичем (далі - перевізник, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Іванівим Віталієм Володимировичем (далі - експедитор, відповідач) укладено договір № 202409000148725 з організації перевезень вантажів (а.с. 11-15 том - 1).
Відповідно до п. 1.1 вказаного договору, даний договір регулює порядок взаємовідносин сторін при виконанні перевізником доручень експедитора по виконанню перевезень вантажів в міжнародному та (або) регіональному сполученні (під регіоном в рамках даного договору приймається територія України), експедитор залучає перевізника для організації перевезення вантажу, а перевізник зобов'язується доставити (організувати доставку) довірений йому експедитором (або вантажовідправником) вантаж до пункту призначення та видати (організувати видачу) його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачеві), а експедитор зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату, у відповідності до умов цього договору.
За приписами п. 2.1. договору експедитор зобов'язується, окрім іншого, надавати перевізнику заявки вантажу, що є додатком до цього договору;
- докласти зусилля для організації силами вантажовідправника/вантажоодержувача, тощо, проведення процедури завантаження/розвантаження і митного оформлення вантажу, що перевозиться, впродовж 48 годин на території України 48 годин на території інших країн, за виключенням вихідних та святкових днів країни перебування, при прибутті транспортного засобу на місце проведення операції до 12 години за місцевим часом. В іншому випадку відлік починається з наступної доби;
- докласти зусилля для організації, силами вантажовідправника/вантажоодержувача, тощо, своєчасного оформлення товарно-транспортних, митних та інших документів, необхідних для безперешкодного проїзду через державні кордони країн відправлення призначення і транзиту, проходження митного, ветеринарного карантинного, екологічного та іншого контролю. Перевізник протягом 1 (однієї) години звертається до експедитора, який вживає заходів з розблокування і проходження вантажу.
За невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків за цим договором сторони несуть відповідальність у відповідності до цього договору та чинному законодавству України. У разі заподіяння шкоди з вини однієї із сторін, винна сторона зобов'язана відшкодувати збитки та виплатити штрафні санкції, передбачені цим договором та чинним законодавством України. Виплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань за цим Договором (п. 4.1 договору).
Строк дії договору встановлюється з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і до 31.12.2025.
Згідно Заявки перевізник взяв на себе зобов'язання доставити гуманітарний вантаж - велосипеди, з Dillenburg (Germanay) до м. Краматорськ (Україна) автомобілем з Д.Н.З. 50-DGR-7/ROW04104.
Також у Заявці були визначені місце замитнення вантажу (Wetzlar, Bahnofstrase 39) та митний перехід (Ягодин - Дорогуськ) (а.с. 23-24 том - 1).
Звертаючись з даним позовом позивач вказує на те, що згідно домовленості між сторонами, яка зафіксована у заявці на перевезення вантажу № 24091596 від 06.09.2024, завантаженню та замитненню підлягав гуманітарний вантаж з кодом 87120030, проте вантажовідправником у міжнародному конверсійному листі (експертній декларації - CMR) хоч і було зазначено, що вантаж гуманітарний, але код вантажу вказано комерційного призначення - 99190000.
Оскільки, автомобіль SCANIA з Д.Н.З. 50-DGR-7/ROW04104 з двома напівпричепами SCANIA та SCHMITZ ввозились в Україну, як придбані вживані транспортні засоби, які підлягали в подальшому розмитненню, то на них міг перевозитись виключно гуманітарний вантаж, а не вантаж комерційного призначення.
Саме тому, ФОП Супрунюк С.М. згідно умов Заявки взяв на себе зобов'язання доставити в Україну виключно гуманітарний вантаж - велосипеди.
Проте, з вини вантажовідправника у експертній декларації - CMR даному вантажу було присвоєно код комерційного - 99190000, а не гуманітарного - 87120030, що стало причиною застосування до ФОП Супрунюка С.М. штрафних санкцій.
Зважаючи на вказану обставину, по прибуттю автомобіль SCANIA з Д.Н.З. 50-DGR-7/ROW04104 з вищевказаним вантажем на пункт пропуску Ягодин-Дорогуськ працівниками польської митниці на перевізника було складено відповідний акт перевірки та протокол про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі дванадцяти тисяч польських злотих (а.с. 31-56 том -1), що еквівалентно 129 360 грн. по курсу НБУ на дату сплати штрафу -16.09.2024 року.
Оскільки, без сплати вказаного грошового стягнення працівники Польської митниці відмовляли у дозволі на перетин кордону, оформили автомобіль на штрафмайданчик, а експедитор, всупереч положень п. 2.1. Договору не вжив жодних заходів для усунення вказаної проблеми. Перевізник змушений був сплатити вказане грошове стягнення власними коштами, про що повідомив експедитора в телефонному режимі.
Крім того, 06.12.2024 року позивач направив на адресу відповідача письмову претензію, яку відповідач проігнорував не надавши жодної відповіді.
Перевізником в свою чергу, завдяки сплаті грошового стягнення, було забезпечено своєчасне поставлення, у строки визначенні у заявці, вантажу у місце призначення. Під час розвантаження перевізник отримав від експедитора запевнення, що сплачене ним грошове стягнення буде відшкодоване, проте до цього часу кошти перевізнику не відшкодовані.
Вказані обставини і стали причиною виникнення даного спору.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Внаслідок укладення договору № 202409000148725 від 06.09.2024 з організації перевезень вантажів між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Правовідносини перевезення вантажів та їх експедирування врегульовані главою 32 Господарського кодексу України, главами 51, 65 Цивільного кодексу України, Законом України "Про транспорт", Статутом автомобільного транспорту УРСР, затвердженого Радою Міністрів УРСР від 27.06.1969р. №401, Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність", а також Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р.
Згідно зі ст. 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедитування, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.
Відповідно до ст. 316 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.
Як встановлено судом, між позивачем та відповідачем було складено заявку на перевезення вантажу № 24091596 від 06.09.2024, так завантаженню та замитненню підлягав гуманітарний вантаж з кодом 87120030, проте вантажовідправником у міжнародному конверсійному листі (експертній декларації - CMR) було зазначено, що вантаж гуманітарний, але код вантажу вказано комерційного призначення - 99190000.
Оскільки, автомобіль SCANIA з Д.Н.З. 50-DGR-7/ROW04104 з двома напівпричепами SCANIA та SCHMITZ ввозились в Україну, як придбані вживані транспортні засоби, які підлягали в подальшому розмитненню, то на них міг перевозитись виключно гуманітарний вантаж, а не вантаж комерційного призначення.
Проте, з вини вантажовідправника у експертній декларації - CMR даному вантажі було присвоєно код комерційного - 99190000, а не гуманітарного - 87120030, що стало причиною застосування до ФОП Супрунюка С.М. штрафних санкцій.
Зважаючи на вказану обставину, по прибуттю автомобіль SCANIA з Д.Н.З. 50-DGR-7/ROW04104 з вищевказаним вантажем на пункт пропуску Ягодин-Дорогуськ працівниками польської митниці на перевізника було складено відповідний акт перевірки та протокол про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі дванадцяти тисяч польських злотих (а.с. 31-56 том -1).
В свою чергу, в матеріалах справи відсутні докази, що експедитор, відповідно до п. 2.1 договору, вживав будь-які заходи для усунення вказаної обставини, через що автомобіль був поміщений на штраф майданчик.
З огляду на викладене, перевізник був змушений сплатити вказане грошове стягнення власними коштами), що підтверджується платіжним документом № 001890 (а.с. 83 том-1).
Таким чином, завдяки сплаті грошового стягнення перевізником, було забезпечено своєчасне поставлення, у строки визначенні у заявці, вантажу у місце призначення, але експедитором до цього часу кошти перевізнику не відшкодовані.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів, згідно зі статтею 16 ЦК України, є відшкодування збитків.
Статтею 611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
В силу ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.
Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Проте позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.
При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Аналізуючи вищезазначені положення законодавства, предмет спору та обставини справи, суд зазначає, що для застосування такого виду відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) порушення боржником зобов'язання, що випливає з договору; 2) збитків та їх розміру; 3) причинного зв'язку між порушенням стороною зобов'язання, що випливає з договору, та збитками; 4) вини порушника зобов'язання. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Необхідним елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником зобов'язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, тобто мають бути прямими.
Тобто, при заявлені вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов'язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв'язку між ними. В свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.
Господарським судом встановлено, що Фізичною особою-підприємцем Супрунюком Сергієм Миколайовичем (перевізником) під час виконання умов договору № 202409000148725 від 06.09.2024 з організації перевезень вантажів було додатково понесено витрати у вигляді сплати адміністративного штрафу у сумі дванадцяти тисяч польських злотих, через те, що вантажовідправником у експертній декларації - CMR було помилково присвоєно код комерційного вантажу - 99190000, замість гуманітарного - 87120030.
Вказане підтверджується протоколом контролю дорожнього руху № 136/2024 від 12.09.2024, додатком до протоколу контролю № 136/2024 від 12.09.2024, штрафним мандатом серії Dg №4139966, інструктажем свідка, матеріалами адміністративного провадження № 408000-CZC1/4802/1189/2024 від 16.12.2024, та доказами сплати штрафу - платіжна інструкція № 001890 від 16.09.2024 на суму 12 000 злотих.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частин першої та другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.
Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до вимог статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 зі справи №910/4055/18, від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що має місце прямий причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача щодо не здійснення останнім заходів для розблокування і проходження вантажу, оскільки після того, як польськими митниками було накладено на перевізника штраф, автомобіль зі спірним вантажем був направлений на штрафний майданчик, до моменту погашення штрафу, через що, перевізник був вимушений самостійно сплатити вказаний штраф, що завдало позивачеві збитків у вигляді додаткових витрат на суму 12 000 злотих.
Доказів на підтвердження відшкодування відповідачем понесених позивачем додаткових витрат матеріали справи не місять.
Перевіривши наданий позивачем до матеріалів розрахунок збитків у вигляді додаткових витрат (сплати штрафу на суму 12 000 злотих), господарським судом встановлено, що останній виконано неправильно, оскільки на дату сплати штрафу - 16.09.2024, офіційний курс гривні щодо польського злотого складав 10,6738, з огляду на викладене 12 000 злотих еквівалентно 128 085 грн 60 коп. станом на 16.09.2024, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та доведеними, з відповідача на користь позивача підлягають збитки у сумі 128 085 грн 60 коп., в решті заявлених вимог слід відмовити.
Також, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 9 500 грн 00 коп. та витрати пов'язані з розглядом справи у сумі 6 390 грн 00 коп.
Частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 названої статті для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 5 названої статті передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно із ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Отже, суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).
Будь-які дії учасника господарської справи, пов'язані із її розглядом судом, зокрема, явка в судове засідання, участь у судовому засіданні, відправлення документів є процесуальною дією в розумінні п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, а відтак, і витрати, понесені такою стороною, відносяться до складу судових витрат.
Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.
Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв'язку з обставинами кожного конкретного випадку.
За приписами статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката, суд зазначає, що дане питання необхідно розглядати в двох площинах: по-перше, це договірні відносини позивача з адвокатом (адвокатами) стосовно надання юридичних послуг і, по-друге, це вимога про оплату наданих послуг відповідачем.
Стосовно першого аспекту суд виходить із основоположного принципу цивільного права - принципу свободи договору. Позивач має право на свій розсуд оцінити вартість послуг адвоката, навіть у розмірі ціни позову.
Стосовно другої площини розглядуваного питання суд зазначає, що положення ГПК України про стягнення вартості послуг адвоката по-суті є оплатою відповідачем наданих позивачеві послуг з правничої допомоги. І в цьому аспекті оцінка вартості послуг позивачем не має беззаперечного статусу.
Право на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення ст. 4 ГПК України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов'язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки позивача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата позивачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення позивачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок відповідача.
Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові КГС ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (п. 22). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (п.27.2.)
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.
У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи". За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати про те, як саме повинна застосовувати.
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі №910/7520/20.
01.12.2024 між адвокатом Панасюк Іваном Івановичем та Супрунюком Сергієм Миколайовичем укладено договір про надання правової допомоги.
Відповідно до п. 3.1 договору за правову допомогу, передбачену в п. 1.2 договору замовник сплачує адвокату винагороду (гонорар) в розмірі визначеному № 1 до цього договору.
Відповідно до додатку № 1 до договору сторони визначили зміст послуги та її вартість.
Так, згідно з актами прийому-передачі наданих послуг від 16.06.2024 та від 13.10.2025 адвокатом, під час розгляду справи № 904/3333/25, були надані послуги ФОП Супрунюку Сергію Миколайовичу на загальну суму 9 500 грн 00 коп.
Крім того, позивачем було додатково понесені судові витрати, що складаються з 5 600 грн 00 коп. - сплата за переклад з польської на українську мову та 790 грн 00 коп. - сплата за поштове пересилання, що підтверджується наявними доказами в матеріалах справи.
Господарський суд зазначає, що наявними у справі доказами підтверджується факт отримання позивачем правової допомоги обсягом та вартістю, відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 01.12.2024, які визначені Додатком № 1 до договору та зазначені у підписаних сторонами актах прийому-передачі наданих послуг від 16.06.2024 та від 13.10.2025.
За вказаних обставин, суд, оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, дійшов висновку про те, що заявлені до стягнення суми компенсації витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 500 грн 00 коп. та додаткових витрат пов'язаних з розглядом даної справи у загальному розмірі 6 390, є справедливими та співрозмірними.
В свою черг, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог до стягнення з відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 406 грн 41 коп. та витрати пов'язані з розглядом справи у розмірі 6 327 грн 05 коп.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Іваніва Віталія Володимировича ( АДРЕСА_1 ., ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Супрунюка Сергія Миколайовича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 128 085 грн 60 коп. - збитків, 2 998 грн 17 коп. - витрати по сплаті судового збору, 9 406 грн 41 коп. - витрат на професійну правничу допомогу та 6 327 грн 05 коп. - витрат пов'язаних з розглядом справи.
В решті позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 03.11.2025.
Суддя І.А. Рудь