13.10.2025 року м.Дніпро Справа № 904/86/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,
при секретарі судового засідання: Логвиненко І.Г.
представники сторін: не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІЛЛА» та Товариства з обмеженою відповідальністю «МОРСЬКИЙ БІЗНЕС ЦЕНТР» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2025 (суддя Скриннікова Н.С., повний текст якого підписаний 09.04.2025) у справі № 904/86/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “МОРСЬКИЙ БІЗНЕС ЦЕНТР», м.Одеса
до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІЛЛА», м.Дніпро
про розірвання договору та стягнення 493 684,16 грн
09.01.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю “МОРСЬКИЙ БІЗНЕС ЦЕНТР» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІЛЛА» (код ЄДРПОУ 31017428) про розірвання договору, стягнення 493 684,16 грн. та судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням умов договору №1/10/11/21 від 10.11.2021 про виготовлення скляних виробів.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2025 у справі №904/86/25 позов задоволено частково.
Розірвано договір №1/10/11/21 про виготовлення скляних виробів, який був укладений 10.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Морський бізнес центр» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Вілла».
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Вілла» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Морський бізнес центр» судовий збір в сумі 2 422, 40 грн.
Відмовлено у задоволені решти позовних вимог.
Не погодившись із зазначеним рішенням у задоволеній частині вимог, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “ВІЛЛА», в якій просить скасувати оскаржуване рішення у частині задоволення позовної вимоги про розірвання договору та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи скаргу, зауважує, що рішення суду першої інстанції в частині задоволені позовних вимог про розірвання договору № 1/10/11/21 від 10.11.2021 між ТОВ «Морський бізнес центр» та ТОВ «Вілла» - не обґрунтоване у мотивувальній частині, суперечить висновкам суду першої інстанції про відсутність істотного порушення договору Відповідачем, а також не спрямоване на захист прав чи законних інтересів Позивача від порушення, невизнання або оспорення з боку Відповідача.
Зауважує, що за ст.652 ЦК України договір може бути розірваний за наявності сукупності обставин, водночас у спірних правовідносинах відсутні будь-які з вказаних підстав для розірвання договору.
Звертає увагу суду, що Замовник (Позивач) не виконав зобов'язання, передбачені пунктами 3.1 та 3.2 Договору, а саме: не надав Підряднику для проведення замірів приміщення, де мають бути установлені вироби, з підготовленими стінами, отворами, відмітками висоти «чистової» підлоги, а також не погодив розміри, комплектацію, дизайн, пріоритетність відкривання, фактуру і колір скла, вид оздоблення Виробів.
Наголошує, що Позивач, стверджуючи у позовній заяві, що нібито погодив розміри, комплектацію, дизайн, пріоритетність відкривання, фактуру і колір скла, вид оздоблення Виробів, втім, за нормами ст.74 ГПК України цього не довів. Натомість, у специфікації до Договору Сторони узгодили загальний опис (тип та колір скла) та загальний розмір (площу поверхні) для визначення вартості матеріалів, потрібних для виготовлення Виробів. Водночас дизайн (форма, оздоблення), конкретні розміри (ширина, довжина тощо), комплектація, що потрібні для виготовлення Виробів, не були узгоджені Сторонами.
Вважає, що зобов'язання Сторін по Договору щодо проведення замірів та виготовлення технічної документації на Вироби є аналогічними правовідносинам за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт (ст.887 ЦК України), а тому до спірних відносин має застосовуватись ст.888 ЦК України.
Стверджує, що за усною домовленістю Сторін виконання Договору було призупинено до відновлення Позивачем будівництва об'єкта. При цьому відмова Позивача від Договору з особистих мотивів заподіює шкоди Відповідачу, оскільки Відповідач втрачає можливість отримати очікуваний дохід від виконання Договору, а також через витрати, понесені на підготовку до виконання Договору.
Крім того, суд першої інстанції не урахував відсутність ознак виникнення між Сторонами спору про розірвання Договору і дотримання позивачем вимог ст.188 ГК України.
Також не погодившись із зазначеним рішенням, але у відмовленій частині вимог, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “МОРСЬКИЙ БІЗНЕС ЦЕНТР», в якій просить скасувати частково оскаржуване рішення, а саме в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення грошових коштів у розмірі 493 684,16 грн. та ухвалити нове рішення у відповідній частині.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що суд неправильно дослідив та надав невірну оцінку доказам у справі, а обставини, які мають значення для справи, встановлені судом не в повному обсязі та не правильно.
Зокрема, приймаючи рішення про відмову у стягненні передплати за договором суд вказав, що у рахунку та у платіжній інструкції не зазначено посилання на договір № 1/10/11/21 про виготовлення скляних виробів від 10.11.2021, а також відсутні інші дані, що дозволили б встановити, що оплата здійсненна позивачем на виконання умов зазначеного договору і є авансовим платежем.
В той же час, позивач зауважує, що надав до суду докази того, що: - ТОВ «ВІЛЛА» (надалі відповідач та/або підрядник), в день підписання договору №1/10/11/21 про виготовлення скляних виробів від 10.11.2021 (надалі - договір), надіслав позивачу для сплати рахунок № 10/11-01 від 10.11.2021 на суму, яка збігається з сумою договору (617 105, 20 грн.); - позивач, наступного дня, що вкладається в строки, визначені договором, перерахував на банківський рахунок відповідача, який збігається з банківським рахунком, вказаним в договорі та рахунку, суму 493 684, 16 грн., яка збігається з розміром, який за умовами договору позивач був зобов'язаний сплатити, в якості першого платежу в розмірі 80%; - відповідач склав та підписав: специфікацію до договору №1/10/11/21 від 10.11.2021 та технічні умови (Таблиці №1-4, 8), які за умовами договору відповідач був зобов'язаний скласти та підписати; - жодна із сторін не подавала до суду інформації та доказів, що між позивачем та відповідачем раніше, потім, або в цей період підписувались будь-які інші договори, окрім зазначеного. Таким чином, вважає, що даних доказів достатньо для належного аналізу і ввіднесення суми до договірної.
Суд надав оцінку специфікації та встановив, що вона належним чином не підтверджує позовні вимоги та твердження позивача відносно відмови відповідача від виконання зобов'язань за договором №1/10/11/21 про виготовлення скляних виробів від 10.11.2021.
В той же час, позивач зауважує, що вказана специфікація, яка своєю назвою посилається на договір №1/10/11/21 про виготовлення скляних виробів від 10.11.2021, має печатки замовника та підрядника (посилання саме на замовника та підрядника) та містить такі самі підписи, як на договорі, не може не мати відношення до договору.
Апелянт звертає увагу, що у період з 10.11.2021 по 11.11.2021 було укладено договір, складено специфікацію та технічні умови, здійснені платежі, передбачені договором, проте після 11.11.2021 і до цього часу від відповідача, який отримав 80% вартості договору, за три роки не надійшло жодного листа або повідомлення з інформацією, щодо необхідності додаткових дій з боку позивача, втім, суд безпідставно, з урахуванням зазначено, не побачив у цьому невиконання умов договору, більш того, звинуватив позивача у недобросовісній поведінці.
Наголошуючи на тому, що позивачем не доведено істотного порушення умов договору з боку відповідача, суд не побачив зв'язку між заявами позивача, наданими ним доказами та визнанням відповідачем факту підписання договору і отримання за ним коштів.
При цьому, Позивач зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано залишив відзив відповідача на позов без розгляду, відмовив відповідачу у продовженні строку на подання відзиву на позов, а також залишив без розгляду подані відповідачем заперечення на відповідь на відзив та документи (докази), долучені до нього, в той же час, в наданих документах відповідач визнавав факти: - укладання договору №1/10/11/21 про виготовлення скляних виробів від 10.11.2021; - складання та підписання специфікації до договору №1/10/11/21 від 10.11.2021; - складання та підписання технічних умов (Таблиці №1-4, 8); - надання замовнику за цим договором рахунку-фактури №10/11-01 від 10.11.2021; - отримання за цим договором першого платежу в розмірі 80% від загальної суми договору, а саме 493 684,16 грн.
Позивач вважає, що суд порушив норми матеріально права застосувавши ч. 4 ст. 653 ЦК України, в той час коли суд був зобов'язаний застосувати ч. 5 ст. 653 ЦК України, за якою якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Сторони правом надання відзивів на скарги не скористались, що не є перешкодою у перегляді рішення суду.
Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями та передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30.04.2025 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 12.05.2025 здійснено запит матеріалів справи із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
16.05.2025 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.05.2025 (суддя - доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу позивача залишено без руху через неподання доказів оплати судового збору у встановленому порядку і розмірі (визначена сума сплати 5251,81 грн).
Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою суду від 19.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІЛЛА» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2025 у справі № 904/86/25; розгляд справи № 904/86/25 призначено у судовому засіданні на 13.10.2025 на 14:15 год.; сторонам встановлений строк для подачі відзиву, заяв, клопотань.
25.05.2025 (зареєстровано судом 26.05.2025) на адресу суду від скаржника, на виконання вимог ухвали від 16.05.2025 надійшла заява про усунення недоліків скарги до якої додано платіжну інструкцію № 3962 від 22.5.2025 про сплату 5251.81 грн.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “МОРСЬКИЙ БІЗНЕС ЦЕНТР» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2025 у справі № 904/86/25; розгляд справи № 904/86/25 призначено у судовому засіданні на 13.10.2025 на 14:15 год. Приєднано апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “МОРСЬКИЙ БІЗНЕС ЦЕНТР» (вх. №44484) на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2025 у справі № 904/86/25 до апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІЛЛА» (вх.44482) на цей же процесуальний документ для розгляду в одному апеляційному провадженні.
13.10.2025 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке пов'язано з невідкладними службовими справами, до якого додано квитки на поїзд.
Розглянувши у судовому засіданні 13.10.2025 зазначене клопотання, колегія суддів відмовила у його задоволенні, з огляду на наступне.
За приписами ч.11-13 ст.270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
У даному випадку сторін належним чином повідомлено про розгляд справи; явка учасників справи обов'язковою не визнавалась; при цьому за нормою ч.3 ст.56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника, тобто відповідач не був позбавлений права брати участь в порядку самопредставництва.
Оскільки в даному випадку, судом дотримано основних засад господарського судочинства, забезпечена рівність учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, забезпечено право на апеляційний перегляд рішення суду, суд не вбачає підстав для задоволення відповідного клопотання відповідача і вважає можливим розглянути справу у даному судовому засіданні за відсутності сторін.
В судове засідання 13.10.2024 представник позивача не з'явився; будь-яких клопотань з цього приводу суду не подав; про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.
В судовому засіданні 13.10.2025 Центральним апеляційним господарським судом підписано вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
10.11.2021 між позивачем (Замовник) та відповідачем (Підрядник) укладено договір №1/10/11/21 про виготовлення скляних виробів (т.1 а.с. 20-23).
Пунктами 1.1-1.3 договору сторони узгодили, що за цим Договором Підрядник зобов'язується виготовити скляні вироби та передати їх замовнику, виконати монтажні роботи виробів на об'єкті замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити вартість виробів та виконані роботи.
Обсяг, характер, вартість робіт та матеріалів, передбачених у п.1.1. цього договору, визначається у додатках, що є невід'ємною частиною цього договору.
Монтаж виробів здійснюється спеціалістами підрядника у підготовлені пройми відповідно до зазорів із використанням необхідних кріплень.
Згідно з п. 2.1 Підрядник зобов'язався здійснити роботу щодо замірів пройм під встановлення конструкцій безпосередньо на об'єкті за умови виконання замовником п. 3.2. цього договору.
Пунктами 3.1, 3.2. договору сторони обумовили, що Замовник зобов'язується надати підряднику приміщення з підготовленими стінами, виконаними віконними і дверними отворами і винесеними відмітками «чистої підлоги» для проведення замірів, необхідних для проведення фактичного розміру конструкцій, забезпечити вільний доступ до отворів, а також сприяти при замірах складних або важкодоступних отворів (надання лісів, допомоги співробітників замовника і т.д.). Також надати підряднику фактичні розміри виробів. У разі виконання конструкцій на підставі проектних розмірів замовник зобов'язаний виконати отвори у суворій відповідності з погодженими розмірами конструкцій.
Замовник зобов'язався затвердити розміри, комплектацію, дизайн, пріоритетність відкриття, фактуру та колір скла, вид виробів та зразки (при оформленні замовлення по зразкам), погодити підготовлену підрядником документацію на виготовлення та монтаж виробів.
Пунктом 3.17. договору сторони погодили, що Замовник має право відмовитися від подальшого виконання договору та вимагати від підрядника відшкодування спричинених збитків у випадку порушення строків виконання договору більше ніж на 60 робочих днів або у випадку не усунення підрядником недоліків виробів або виконаних робіт у строк 60 робочих днів.
Відповідно до п.4.1-4.4 договору загальна сума договору складає 617 105,00 грн. Замовник сплачує 493 684,00 грн 80% вартості всіх виробів згідно підписаних специфікацій протягом 3 (трьох) календарних днів після підписання договору. Замовник сплачує 123 421 грн 20% вартості всіх виробів згідно підписаних специфікацій протягом 3 (трьох) банківських днів після отримання повідомлення про готовність виробів. Замовник сплачує 100% вартості монтажних робіт у день монтажу виробів.
Згідно з п. 5.1. договору Підрядник починає виконання договору після підписання сторонами цього договору та додатків до нього, погодження специфікацій, креслень та іншої робочої документації та перерахування замовником грошових коштів (авансових платежів) на розрахунковий рахунок підрядника.
Згідно з п.6.2 договору у випадку односторонньої безпідставної відмови від виконання зобов'язань за цим договором вина сторона відшкодовує іншій стороні фактичні спричинені збитки.
Відповідно до п. 7.1. договору він набуває чинність з моменту його підписання обома сторонами та діє до моменту повного його виконання.
Пунктом 10.4 договору сторони узгодили, що після підписання договору всі попередні усні домовленості, перемовини, листування, попередні договори та протоколи, пов'язані із предметом або умовами цього договору втрачають силу.
До договору №1/10/11/21 від 10.11.2021 сторонами підписана специфікація з технічними умовами згідно якої відповідно до отриманого технічного завдання здійснено попередній розрахунок вартості монтажу виробів на об'єкті (Клініка естетичної медицини); у розрахунку вартість вказана виключно за дзеркала, без підсвітки; розміри дзеркал у зонах робіт з підрядниками, видають підрядники; строк виготовлення до 60 робочих днів, з моменту отримання, узгодження всіх технічних питань, розмірів, комплектації, дизайну. Згідно специфікації загальна вартість договору становить 617 105,19 грн (з ПДВ), з яких вартість виробів 444 373,76 грн та вартість доставки з монтажем - 108 587,88 грн. (а.с.24).
Згідно цієї специфікації сторонами узгоджений конкретний перелік: зон для робіт; назв виробів і матеріалу, визначена кількість виробів у м.кв. та погоджена вартість як виробу, так і монтажу.
На виконання умов договору 11.11.2021 позивач заплатив відповідачу 493 684, 16 грн., призначення платежу: за «вироби із скла та дзеркал згідно рахунку № 10/11-01 від 10.11.2021», що підтверджується платіжною інструкцією № 1402 (т.1 а.с. 31).
З огляду на умови договору і здійснену 11.11.2021 позивачем передплату, роботи мали бути виконані у строк до 10.01.2022 (включно).
З моменту здійснення передплати і підписання специфікації з узгодженими видами виробів у строк, визначений договором (60 днів) відповідач не приступив до виконання робіт, у зв'язку з чим позивач звернувся з відповідним позовом до суду для розірвання договору і стягнення збитків у розмірі передплати за договором.
Предметом позовних вимог є розірвання договору на виготовлення виробів зі скла №1/10/11/21 від 10.11.2021 на підставі ч.2 ст.651, та стягнення збитків у сумі сплаченого авансу у розмірі 493684,16 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що у рахунку та у платіжній інструкції не зазначено посилання на договір №1/10/11/21 про виготовлення скляних виробів від 10.11.2021, а також відсутні інші дані, що дозволили б встановити, що оплата здійсненна позивачем на виконання умов зазначеного договору і є авансовим платежем. Твердження позивача про здійснення ним першого платежу в розмірі 80% від загальної суми договору суд визнав не доведеними доказами, оскільки рахунок та платіжна інструкція не містять посилання на договір, а також не містять вказівки про те, що ці грошові кошти є “авансовим платежем», як це визначено у п. 5.1 договору; за даними специфікації до договору №1/10/11/21 від 10.11.2021, на якій містяться підписи у графі “підрядник» та “замовник» відсутні дані позивача та відповідача, а також не зазначені прізвища осіб, які поставили підписи, не зазначена дата специфікації; додані до позову у копії “технічні вимоги» містять показники, вимоги до матеріалів, основні параметри виробів зі скла, однак не містить дату та інші реквізити, що зумовили б дійти до висновку про те, що це є додаток до договору, отже, суд виснував, що всі ці докази (рахунок, платіжна інструкція, специфікація, технічні вимоги) не є належними доказами, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування, зокрема, про суттєве порушення відповідачем умов договору для його розірвання.
Суд виснував, що Позивач не надав суду докази істотного порушення договору відповідачем. В той же час, дійшов висновку, що Законом встановлено право суду розірвати договір в інших випадках, встановлених договором або законом, тому з метою процесуальної економії та вирішення спору по суті позовних вимог, керуючись ч. 2 ст. 5 ГПК України та принципом свободи договору, вирішив розірвати договір.
При цьому, визначив, що оскільки позивач не надав суду докази допущення істотного порушення умов договору зі сторони відповідача або прострочення відповідача, тому застосуванню підлягають правила ч. 4 ст. 653 ЦК України відносно того, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані з належним укладенням договору, погодженням умов договору, строку його дії, порядку та строків виконання, допущення невиконання (прострочення боржника) зобов'язань відповідачем, наявність підстав для стягнення грошових коштів та розірвання договору.
Колегія суддів зауважує, що з урахуванням предмету договору №1/10/11/21 від 10.11.2021, останній є договором підряду, отже, спірні правовідносини регламентуються положеннями § 1, 4 глави 61 Цивільного кодексу України.
Відносини, що виникли із договору підряду, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (що був чинним на момент виникнення спірних відносин), до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Згідно з частинами першою, другою статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Статтею 843 ЦК України визначено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
За приписами ст.846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору підряду, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
У статті 653 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки розірвання договору. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Глава 61 Цивільного кодексу України містить спеціальне регулювання відносин щодо підряду, зокрема і щодо способів захисту прав замовника і підрядника.
За змістом позовних вимог позивач обґрунтував їх положеннями ст.651 та ч.5 ст.653 ЦК України, яка аналогічна ч.2 ст.849 ЦК України, з посиланням на відмову замовника від договору підряду у зв'язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором у встановлений строк.
Так, за приписами ч.2 ст.849 ЦК якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Згідно з ч.4 ст.849 ЦК замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Звідси, за нормами ст.837, ч.2, 4 ст.849 ЦК, договір підряду є одним з цивільно-правових договорів, який має власне правове регулювання умов його укладення та визначає особливості захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.
Зокрема, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим або замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №922/2982/18, від 21.10.2019 у справі №916/3009/17).
Разом з цим, Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 13.09.2019 у справі №911/1433/18 дійшов висновку, що оскільки положення частин 2, 4 ст.849 ЦК містять дві самостійні підстави відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки таких дій, законність відмови замовника від договору підряду на підставі ч.2 ст. 849 ЦК у випадку недоведеності порушень умов договору підряду зі сторони підрядника не може "виправдовуватись" безумовним правом замовника відмовитися від договору підряду на підставі її частини четвертої. Обставини наявності або відсутності порушення умов договору підряду зі сторони підрядника мають безпосереднє значення для правильного вирішення судами спорів про визнання недійсною відмови замовника від договору підряду в порядку ч.2 ст.849 ЦК та підлягають з'ясуванню судами у вирішенні таких спорів. Відповідно, правові наслідки відмови замовника від договору підряду на підставі ст.849 ЦК є різними.
Проаналізувавши наявні у справі докази, зокрема п. 1.1 договору №1/10/11/21 від 10.11.2021, колегія суддів встановила, що результатом виконання робіт, визначених в п. 1.1 договору, є скляні вироби і їх монтаж.
Відтак, є безпідставними посилання відповідача у власній скарзі на те, що зобов'язання Сторін по Договору щодо проведення замірів та виготовлення технічної документації на Вироби є аналогічними правовідносинам за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт (ст.887 ЦК України), а тому до спірних відносин має застосовуватись ст.888 ЦК України, оскільки зазначений вид договорів взагалі є окремим, підпадає під інше правове регулювання розділу «Підряд» і має зовсім інший предмет (кінцевий результат робіт).
Умовою початку виконання робіт за п.5.1 договору є підписання сторонами цього договору та додатків до нього, погодження специфікацій, креслень та іншої робочої документації і перерахування замовником грошових коштів (авансових платежів) на розрахунковий рахунок підрядника.
Як встановлено колегією суддів та відповідає наявним матеріалам справи, сторонами підписаний договір, специфікація до нього з технічними умовами, в якій погоджені конкретний перелік: зон для робіт; назв виробів і матеріалу, визначена кількість виробів у м.кв. та погоджена вартість як виробу, так і монтажу.
Наведеним спростовуються доводи відповідача, що Замовник (Позивач) не виконав зобов'язання, передбачені пунктами 3.1 та 3.2 Договору, а саме: не надав Підряднику для проведення замірів приміщення, де мають бути установлені вироби, з підготовленими стінами, отворами, відмітками висоти «чистової» підлоги, а також не погодив розміри, комплектацію, дизайн, пріоритетність відкривання, фактуру і колір скла, вид оздоблення Виробів.
На виконання умов договору, у строки встановлені договором, позивачем оплачено відповідачу 493 684, 16 грн. (80% вартості договору), призначення платежу: за «вироби із скла та дзеркал згідно рахунку № 10/11-01 від 10.11.2021», що підтверджується платіжною інструкцією № 1402 (т.1 а.с. 31), що відповідає ціні (відсотковому значенню) договору.
При цьому, висновки суду про те, що позивачем не дотримано умов п.3.2 та п.5.1 договору, оскільки рахунок та платіжна інструкція не містять посилання на договір, а також не містять вказівки про те, що ці грошові кошти є “авансовим платежем», як це визначено у п. 5.1 договору; за даними специфікації до договору №1/10/11/21 від 10.11.2021, на якій містяться підписи у графі “підрядник» та “замовник» відсутні дані позивача та відповідача, а також не зазначені прізвища осіб, які поставили підписи, не зазначена дата специфікації; додані до позову у копії “технічні вимоги» є загальними, колегія суддів вважає помилковими, здійсненими без оцінки матеріалів справи у своїй сукупності, що передбачено ст.86 ГПК України.
Так, як правильно зауважив позивач, і чого не заперечив відповідач, окрім договору №1/10/11/21 від 10.11.2021 між сторонами не існує інших договірних відносин; на специфікації міститься посилання «до договору №1/10/11/21 від 10.11.2021» і вона підписана тими ж особами, що підписали договір.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Підписання правочину Відповідачем підтверджується наявністю на Договорі відтиску печатки Відповідача, як юридичної особи.
Суд звертає увагу, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин (постанова Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 918/780/18).
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в підтвердження фактів протиправності використання печатки Відповідача чи доказів її втрати, або іншого вибуття її у спірний період з відання цієї юридичної особи. Так само і не надано доказів звернення до правоохоронних органів, у зв'язку із втратою чи викраденням печатки.
При цьому, рахунок-фактуру №10/11-01 від 10.11.2021 на оплату 80% попередньої оплати за договором виставлено саме відповідачем позивачу, і саме відповідач не зазначив у ньому, що такий виставлений на оплату за договором №1/10/11/21 від 10.11.2021.
В той же час, оскільки сума у рахунку і платіжній інструкції №1402 від 11.11.2021 (493 684,16 грн) відповідає сумі 80% передплати за договором і, як встановлено судом, між сторонами не існує інших договірних відносин, висновок суду першої інстанції про відсутність у них посилання саме на договір є проявом надмірного формалізму, що не узгоджується на доказах у справі в їх сукупності.
Таким чином, з боку позивача, як замовника, договір виконаний.
В свою чергу, відповідач у строк 60 днів умови договору не виконав, скляні вироби не виготовив і не здійснив їх монтаж, чим допустив суттєве порушення умов договору, що надає право замовнику, передбачене договором (п.3.17 договору) і законом (ст.651 ЦК України, ч.2 ст.849 ЦК України) на відмову від договору і його розірвання.
З наведеного слідує, що обставини несвоєчасного виконання підрядником обов'язків за договором підтверджуються наявними матеріалами справи, а тому, у замовника виникло право відмови від договору підряду та відшкодування збитків, передбачене ч.5 ст.653, ч.2 ст.849 ЦК України.
У відповідності до ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Пунктом 3.17 договору №1/10/11/21 від 10.11.2021 визначено, що Замовник має право відмовитися від подальшого виконання договору та вимагати від підрядника відшкодування спричинених збитків у випадку порушення строків виконання договору більше ніж на 60 робочих днів або у випадку не усунення підрядником недоліків виробів або виконаних робіт у строк 60 робочих днів.
Відтак, з урахуванням доведення позивачем факту істотного порушення договору з боку відповідача, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку (в його мотивуванні), що позивачем таке суттєве порушення не доведено і цю позовну вимогу про розірвання договору задовольнив з підстави процесуальної економії, і з посиланням, що таке право надано замовнику законом.
Звідси, є слушними доводи позивача, що останній надав достатньо доказів, що свідчать про порушення відповідачем умов договору, тому позовна вимогам про розірвання договору є обґрунтованою, такою що підлягає задоволенню.
Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача, що в даному випадку не мало місце суттєве порушення умов договору з його боку.
Щодо вимоги про стягнення збитків у сумі 493 684,16 грн., які становлять попередню оплату за договором №1/10/11/21 від 10.11.2021.
Відповідно до ч.1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
За приписами ч.5 ст.653 ЦК України якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
За змістом статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно з положеннями ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України (що діяв на час виникнення спірних відносин) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
У розумінні наведених положень особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у виді відшкодування збитків.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
За змістом статті 74 Господарського процесуального кодексу України, саме на позивача покладено обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість, відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач своєчасно не виконав зобов'язання за договором внаслідок чого позивач поніс збитки за договором у вигляді 80% вартості передплати - 493 684,16 грн. Таким чином, позовна вимога щодо стягнення цієї суми з відповідача є також обґрунтованою.
Звідси, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявність протиправної поведінки відповідача, зокрема порушення умов договору, що є обов'язковою умовою для виникнення у замовника права на відмову від договору та стягнення збитків, з огляду на що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми збитків у розмірі 493 684,16 грн безпідставно не задоволені судом, що є підставою для скасування рішення у цій частині та задоволення цієї позовної вимоги.
За приписами ч.4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За викладених обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, судом першої інстанції не з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, через що неправильно застосовано норми матеріального права (ст.651 та 653 ЦК України), таким чином, у даному випадку суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційної скарги позивача і переглянув рішення в цілому за скаргами обох сторін.
Суд вважає необхідним також зазначити, що, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц).
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Таким чином, суд вважає необхідним застосувати у даному випадку норму ч.2 ст.849 ЦК України, у доповнення до норм ч.5 ст.653 ЦК України (на яку послався позивач у позові), як на ту, що більш повно відповідає фактичним обставинам справи і заявленим у позові вимогам.
Стосовно доводів відповідача у скарзі що за усною домовленістю Сторін виконання Договору було призупинено до відновлення Позивачем будівництва об'єкта; при цьому відмова Позивача від Договору з особистих мотивів заподіює шкоди Відповідачу, оскільки Відповідач втрачає можливість отримати очікуваний дохід від виконання Договору, а також через витрати, понесені на підготовку до виконання Договору, не приймаються колегією суддів, оскільки носять декларативний характер, будь-яких доказів на існуванні домовленості між сторонами про те, що об'єкт заморожений, про понесені збитки з боку відповідача не доведені останнім.
Щодо доводів скарги відповідача, що суд першої інстанції не урахував відсутність ознак виникнення між Сторонами спору про розірвання Договору і дотримання позивачем вимог ст.188 ГК України.
Так, Велика Палата ВС у постанові від 12.02.2019 у справі №914/2649/17 визначила, чи можна змінити договір в судовому порядку, не скориставшись процедурою врегулювання спору, передбаченою частинами 2- 4 статті 188 ГКУ і встановила наступне.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом, у якому просив внести зміни до договору, укладеного між ним та відповідачем. Відповідач заперечував проти задоволення позову, посилаючись на відсутність як законодавчих, так і договірних підстав для внесення змін до договору за рішенням суду.
При вирішенні спору Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважав за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2012 року у справі № 28/5005/640/2012.
Позиція ВСУ полягає в тому, що надсилання відповідачу пропозицій про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.
На думку КГС ВС, передумовою звернення до суду із вимогами про внесення змін до договору чи його розірвання за рішенням суду є дотримання визначеного ст. 188 ГК України досудового порядку врегулювання сторонами договору питання щодо внесення змін до договору чи його розірвання із наданням доказів того, що таке питання за згодою сторін не може бути вирішене та одна сторона договору відмовила або ухилялась від внесення змін до договору чи його розірвання.
Однак Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Верховного Суду України з огляду на таке.
Статтею 188 ГК України врегульовано порядок зміни розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Однак наведена норма є матеріально-правовою, а не процесуальною. Отже, передбачена нею процедура не відноситься до випадків обов'язкового досудового врегулювання спору в розумінні ч. 3 ст. 124 Конституції України та не спричиняє наслідків у вигляді повернення позовної заяви відповідно до приписів п. 6 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
Те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб'єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.
Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає ст. 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.
Враховуючи наведене, доводи скарги відповідача про недотримання позивачем ст.188 ГК України для розірвання договору не ґрунтуються на нормах права, а тому не приймаються судом.
На підставі викладеного апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, рішення суду підлягає скасуванню, необхідно прийняти у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі; апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Зважаючи на задоволення апеляційної скарги позивача та відмову у задоволенні скарги відповідача, судові витрати, понесені у зв'язку із подачею позову та апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача і за його скаргою відшкодуванню не підлягають, в той час, як за скаргою позивача мають бути йому компенсовані.
Керуючись ст. ст. 269, 275-277, 282-284 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІЛЛА» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2025 у справі №904/86/25 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МОРСЬКИЙ БІЗНЕС ЦЕНТР» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2025 у справі №904/86/25 - задовольнити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2025 у справі №904/86/25 - скасувати.
Ухвали у справі нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю “МОРСЬКИЙ БІЗНЕС ЦЕНТР» м.Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІЛЛА» м.Дніпро про розірвання договору та стягнення 493 684,16 грн - задовольнити.
Розірвати договір №1/10/11/21 про виготовлення скляних виробів, який був укладений 10.11.2021 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Морський бізнес центр» (код за ЄДРПОУ 24767048) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вілла» (код за ЄДРПОУ 31017428).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла» (адреса: вул. Каменська, 38Б, м. Дніпро, 49106, код ЄДРПОУ 31017428) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський бізнес центр» (адреса: вул. Ніни Строкатої (Буніна), 10, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 24767048) суму грошових коштів у розмірі 493 684, 16 грн., 8346,61 грн судового збору.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський бізнес центр» 8886,31 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
Видачу наказу доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІЛЛА» за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено і підписано суддею Івановим О.Г. і суддею Парусніковим Ю.Б. 27.10.2025 (через тимчасову непрацездатність), суддею Верхогляд Т.А. 04.11.2025 (через перебування у відрядженні).
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Ю.Б. Парусніков