04 листопада 2025 року м. Чернівці Справа № 726/1714/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Кулянди М.І.,
секретар: Сарган Ю.В.,
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою Калініна Сергія Костянтиновича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 18 серпня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Асташева С.А.,
У травні 2025 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитними договорами в розмірі 129 764 грн.
В обґрунтування позову посилалося на те, що 15 травня 2024 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №2819235, який було підписано електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер відповідача.
14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №14/06/21, у відповідності до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників №35 від 28 жовтня 2024 року до договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 24780 грн, з яких: 14 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 3780 грн - сума заборгованості за відсотками та 7 000 грн - сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування позикою.
Провадження №22-ц/822/904/25
Всупереч умовам договору позики відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення Позивачу права грошової вимоги до відповідача останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора. З моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за договором позики №2819235 в розмірі 24 780 грн.
24 квітня 2024 року між ТОВ «ФК «Незалежні Фінанси» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2947538 в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства (сайт, мобільний додаток).
30 жовтня 2024 року між ТОВ «ФК «Незалежні Фінанси» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №30102024, у відповідності до умов якого «ФК «Незалежні Фінанси» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні «ФК «Незалежні Фінанси» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників від 30 жовтня 2024 року до договору факторингу №30102024 від 30 жовтня 2024 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 55484 грн, з яких: 18 240 грн - сума заборгованості за основним зобов'язанням; 30 324 грн - сума заборгованості за відсотками; 1320 грн - заборгованість за комісією за надання кредиту та 5600 грн -сума заборгованості за неустойкою.
11 квітня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №18329-04/2024, який підписано електронним підписом позичальника, який надіслано йому на номер мобільного телефону.
19 листопада 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №191124/2, у відповідності до умов якого ТОВ «Аванс Кредит» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Аванс Кредит» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників від 19 жовтня 2024 року до договору факторингу №191124/2 від 19 листопада 2024 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 49 500 грн, з яких: 20 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 29 500 грн - сума заборгованості за процентами.
За наведеного вказує, що сторони між собою узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення таких договорів, на обумовлених в них умовах шляхом підписання таких за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Оскільки відповідач не виконав умови договорів та з посиланням на норми права, які регулюють спірні правовідносини, просило позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 18 серпня 2025 року позов ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення богів» суму заборгованості за Кредитним договором №2947538 в розмірі 39 322,03 грн з яких: 18240, 00 грн - сума заборгованості за основним зобов'язанням; 21082,00 грн - сума заборгованості за процентами за користування кредитом.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення богів» суму заборгованості за Кредитним договором №18329-04/2024 в розмірі 44 000 грн, з яких: 20000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 24000 грн - сума заборгованості за процентами.
У іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись із рішенням суду сторона відповідача подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що останній не може погодиться з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо стягнення відсотків, а тому вважає, що рішення суду в цій частині не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, судом не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору у цій частині.
Вказує, що відповідно до кредитного договору №2947538 від 24.04.2024 року, а саме п. 1.3 Договору, кредит надається на 360 днів за умови виконання позичальником графіку платежів, з 24.04.2024 року. Строк, на який надається окрема частина кредиту, встановлюється графіком платежів.
Також у договорі були передбачені загальні витрати позичальника за кредитом та орієнтовну загальну вартість кредиту.
У перший місяць кредиту проценти нараховувалися відповідно до п. 1.5.2 Договору, а в подальшому, відповідно до п. 1.5.3 Договору.
Щодо першого періоду, суд зазначає, що проценти нараховувалися - 0,98 % в день (186,20 грн) та 24.06.2024 року були повністю сплачені відповідачем, що відображено у долученому розрахунку.
В подальшому із розрахунку вбачається, що нараховувалася заборгованість із розрахунку 1,4 % добових.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Таким чином, суд визнав незаконним нарахування заборгованості по процентам в розмірі 30 324 грн, так як умови договору щодо встановлення денної процентної ставки на рівні 1,12 % добових, передбачені п.п.1.5. Договору, та процентної ставки на рівні 511,00 % річних (1,4 % добових) процентні 1.5.3 договору №2947538 від 24.04.2024 року, є нікчемними.
Стверджує, що здійснював погашення заборгованості, однак не в повній мірі повернув грошові кошти, тому з нього на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» підлягає стягненню заборгованість за договором № 2947538 від 24.04.2024 року у розмірі 10 901,80 грн.
Також, звертає увагу, що визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором №18329-04/2024 від 11.04.2024 року, який на думку суду, мав би повертати відповідач (тіло + відсотки), суд не взяв до уваги, що згідно наданого позивачем розрахунку ОСОБА_1 повернув 10.05.2025 року - 8 700 грн, 10.06.2024 року - 15 000 грн, 04.09.2024 року - 500,00 грн, всього 24 200 грн.
Таким чином, суд визнаючи розрахунок заборгованості за кредитним договором №18329-04/2024 від 11.04.2024 року, не врахував, що ОСОБА_1 сплатив грошові кошти у розмірі 24 200 грн.
Отже, ОСОБА_1 здійснював погашення заборгованості, останній в повній мірі
повернув грошові кошти, тому у нього відсутня заборгованість за договором №18329-04/2024 від 11.04.2024 року (20 000 грн тіло кредиту - 24 200 грн сума сплачена ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за договором).
Наголошує, що суд не виснував, чому розраховуючи заборгованість по відсотках, застосував максимальний розмір відсоткової ставки на рівні 1%, адже Закон наділяє сторони правом домовитися про розмір відсоткової ставки який не може перевищувати 1 %, тобто відсоткова ставка може бути меншою ніж 1 %.
На підставі наведеного просить змінити рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 18.08.2025 року. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК
«ЄАПБ» суму заборгованості за кредитним договором №2947538 від 24.04.2024 року в розмірі 10 991,84 грн. У іншій частині позову відмовити. Здійснити розподіл судових витрат.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» вважає таку безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині суд вказав, що фактично отримані кредитні кошти за кредитним договором №2947538 від 24.04.2024 року відповідачем як позичальником, не повернуті, а тому суд вважав за необхідне стягнути із відповідача заборгованість за тілом кредиту у розмірі 18 240 грн та заборгованість за процентами за користування кредитними коштами у розмірі 21 082 грн, а в загальному 39 322 грн.
Що стосувалося заявленої до стягнення заборгованості за кредитним договором №18329-04/2024 суд з урахуванням ч.5 ст.8 ЗУ «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки у розмірі 1% дійшов висновку, що заборгованість відповідача за таким договором становить 44 000 грн (20 000 грн тіло кредиту + 24 000 грн проценти).
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в повній мірі відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України, виходячи з наступного.
Обставини справи щодо: укладення в електронній формі 15 травня 2024 року договору позики №2819235 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , згідно якого відповідач отримав 14 000 грн, строком позики на 30 днів, процентна ставка /день 0,90% фіксована, процентна ставка за понадстрокове користування за день 2,70%, пеня день 2,70%; укладення в електронній формі 24 квітні 2024 року договору про споживчий кредит №2947538 між ФК «Незалежні Фінанси» та ОСОБА_1 , за яким останній отримав кредит у сумі 19 000 грн, загальним строком на 360 днів з 24 квітня 2024 року, процентами за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду за ставкою 357,70 % річних, проценти за користування протягом решти строку кредитування 511% річних; укладення в електронній формі 11 квітня 2024 року договору про надання фінансового кредиту №18329-04/2024 між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 , згідно якого відповідач отримав 20 000 грн, строком кредитування 120 днів, дата погашення кредиту 08 серпня 2024 року, денною процентною ставкою 2,50%; зарахування вказаних грошових коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 , відчуження права вимоги за вказаними кредитними договорами ТОВ «ЄАПБ» на підставі договорів факторингу сторонами визнається та не заперечується (а.с.9-12, 13-21, 27-39, 44-48, 54-59, 62-66, 184-187).
Згідно розрахунку заборгованості по договору №2947538 від 24 квітня 2024 року ОСОБА_2 має непогашену заборгованість перед позивачем у розмірі 55484 грн (18240 грн сума заборгованості за основним зобов'язанням; 30324 грн сума заборгованості за процентами за користування кредитом; 1320 грн заборгованість за комісією та 5600 грн заборгованість за неустойкою) (а.с.5, 41-42).
У відповідності до розрахунку заборгованості за кредитним договором №18329-04/2024 від 11 квітня 2024 року ОСОБА_2 має непогашену заборгованість перед позивачем у розмірі 49500 грн (20000 грн заборгованість за тілом кредиту; 29500 грн заборгованість за процентами) (а.с.6, 67-68).
У відзиві відповідач вказував, що є незаконним нарахування заборгованості по процентам в розмірі 30324 грн за договором №2947538 від 24 квітня 2024 року за відсотковою ставкою 1,12% та заборгованості по процентам у розмірі 29500 грн за договором №18329-04/2024 від 11 квітня 2024 року за відсотковою ставкою 2,5%, оскільки такі є нікчемними в силу Закону, однак контррозрахунку не надав (а.с.99-110).
Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк (термін) його виконання (ст. 526, 527, 530 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України передбачена заборона односторонньої відмови від зобов'язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим до його виконання.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Вирішуючи питання про суму заборгованості по відсотках за договорами №2947538 від 24 квітня 2024 року та №18329-04/2024 від 11 квітня 2024 року, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, та яку ОСОБА_1 оскаржує в апеляційному порядку, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п'ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023 року.
Закон України від 22.11.2023 року №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023 року.
Враховуючи, що самим Законом України від 22.11.2023 року №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набрав чинності 24.12.2023 року, а кредитні договори №2947538 й №18329-04/2024 були укладені 24 квітня 2024 року та 11 квітня 2024 року відповідно, тобто після набрання чинності цим Законом, тому нарахування процентної ставки слід розраховувати у відповідності до чинного законодавства у розмірі 1 %.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Таким чином, відповідач погоджується з тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку з приводу нікчемності умов договорів №2947538 й №18329-04/2024 в частині встановлення денної відсоткової ставки в розмірах, які обумовлені в умовах цих договорів і є більшими, ніж передбачено ЗУ «Про споживче кредитування», однак не погоджується із тим, що суд при розрахунку заборгованості по відсотках взяв за основу 1%, обґрунтовуючи тим, що суд не наділений повноваженнями визначати розмір денної процентної ставки.
На спростування вказаних доводів колегія суддів зазначає, що при визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Аналогічний висновок міститься в постанові ВС від 09.08.2023 року у справі №201/6750/16.
Дійсно, визначення процентної ставки в умовах договору наділені сторони, однак враховуючи ту обставину, що відповідач ОСОБА_1 підписуючи (укладаючи) кредитні договори, погодився на обумовлені там відсотки, які останній мав сплачувати за користування кредитними коштами, то застосування судом норм ЗУ «Про споживче кредитування» є законним й обґрунтованим, як і здійснення перерахунку заборгованості по відсотках з урахуванням відсоткової ставки 1%, а відповідачем, у свою чергу, не спростовано вказаного.
У постанові ВС від 30.11.2022 року (справа №334/3056/15) виснувано, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Позивач надав суду докази того, що за умовами кредитних договорів грошові кошти були перераховані на картковий рахунок ОСОБА_1 , а посилання відповідача на те, що ним повернуто грошові кошти за договором №18329-04/2024 від 11 квітня 2024 року 10.05.2025 року 8700 грн, 10.06.2024 року 15000 грн та 04.09.2024 року 500 грн є недоведеним, оскільки належними доказами таких дій є квитанції про сплату, виписки з банківського рахунку, платіжні доручення або інші документи, які доводять факт переказу коштів на рахунок кредитора, чого стороною апелянта не надано, і не можливо встановити таке погашення з розрахунку заборгованості, який міститься в матеріалах справи.
Доказів належного виконання зобов'язань по сплаті кредиту (позики) відповідач суду першої та апеляційної інстанції не надав, також не подав належних доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості чи контррозрахунку суми заборгованості, підстави для скасування рішення суду відсутні.
Разом з тим, зі змісту рішення суду слідує, що суд навів мотиви відхилення доводів відповідача, які були ним наведені у відзиві на позовну заяву, що ідентичні доводам апеляційної скарги.
Відтак, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 18 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
М.І. Кулянда