Дата документу 02.10.2025 Справа № 337/681/25
Єдиний унікальний № 337/681/25 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/811/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч.1 т.286 КК України
2 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Судова колегія з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
потерпілої ОСОБА_9 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 5 травня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, маючого середню-технічну освіту, працює на посаді електромонтера ТОВ «Запорізький сталеливарний завод», одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та йому призначено покарання у вигляді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керуванням транспортними засобами строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_7 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання.
Цивільний позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_9 78316,85 гривень у відшкодування моральної шкоди та 20000,00 гривень в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, а всього 98316,85 гривень.
Стягнуто з АТ «Страхова Група «ТАС» на користь потерпілої ОСОБА_9 33663,00 гривень в рахунок відшкодування витрат на лікування та 1683,15 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 35346,15 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_7 у дохід держави 8754,90 гривень витрат на залучення експертів.
В порядку ст.100 КПК України вирішено долю речових доказів, -
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 був визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України за наступних обставин.
14 листопада 2024 року приблизно о 16 годині 50 хвилин водій ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем «SSANG YONG KYRON M200XDI» р.н. НОМЕР_1 , здійснював рух по проїзній частині вул. Світлої зі сторони просп. Інженера Преображенського в напрямку просп. Ювілейного в м. Запоріжжі. В цей час попереду руху ОСОБА_7 на нерегульований пішохідний перехід, який позначений дорожньою розміткою - 1.14.1 (Пішохідний перехід) та дорожніми знаками - 5.38.1, 5.38.2 (Пішохідний перехід) Правил дорожнього руху, що розташований в районі буд. 16 по вул. Світлій в м. Запоріжжі, вийшла пішохід ОСОБА_9 , яка почала перетинати проїзну частину вул. Світлої справа-наліво відносно руху автомобіля «SSANG YONG KYRON M200XD1», р.н. НОМЕР_1 .
Під час руху по зазначеній проїзній частині водій ОСОБА_10 , наближаючись до вищевказаного нерегульованого пішохідного переходу, маючи об'єктивну можливість своєчасно виявити нерегульований пішохідний перехід та пішохода ОСОБА_9 , яка рухалася по ньому, діючи зі злочинною недбалістю, порушуючи вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001: п.18.1: «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека», не зменшив швидкість свого руху аж до зупинки транспортного засобу, не надав перевагу в русі останній, виїхав на пішохідний перехід, де передньою лівою частиною кузова керованого автомобіля «SSANG YONG KYRON M200XDI», р.н. НОМЕР_1 , скоїв наїзд на пішохода.
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.18.1 Правил дорожнього руху, з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди потерпілій ОСОБА_9 відповідно до висновку експерта № 2043п спричинено тілесні ушкодження у вигляді: закритий уламковий перелом основи 1 п'ястної кістки правої кисті зі зміщенням, закриті переломи 3, 4, 5, 6 ребер справа по середньо-ключичній лінії без зміщення, підвивих куприка кваліфікуються, як тілесні ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я; відкритий перелом кісток носу, сколи коронкової частини 11, 21 зубів на верхній щелепі кваліфікуються, як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я; рана, садно в лобовій ділянці, садно в підборідній ділянці кваліфікуються, як легкі тілесні ушкодження.
Таким чином ОСОБА_7 порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто винив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 , не оспорюючи фактичні обставини, кваліфікацію його дій та призначене йому покарання не погоджується з вирішенням цивільного позову.
В обґрунтування доводів вказує, що у даній справі тілесні ушкодження потерпілій спричинено необережними діями, без наміру завдати шкоди; обвинувачений є законослухняним, має чинний поліс обов'язкового страхування CIVIL, перебуває у шлюбі та утримує неповнолітню дитину, отримує мінімальну заробітну плату, що об'єктивно обмежує його платоспроможність.
Водночас обвинувачений з першого ж етапу визнав обов'язок компенсувати немайнові втрати та пропонував реалістичну суму 50000 грн., ініціював примирення й укладення мирової угоди. За таких даних присуджений судом розмір 78316,85 грн. є явно надмірним порівняно з фактичними наслідками, ступенем необережної вини і фінансовими можливостями боржника та виходить за межі «достатнього для розумного задоволення потреб потерпілої особи».
З огляду на принципи співмірності, справедливості та недопущення карального характеру компенсації моральної шкоди у деліктних зобов'язаннях, вважає належним є її зменшення до 50 000 грн.
Крім того, наголошує, що Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладає на страховика обов'язок відшкодувати шкоду, завдану життю та здоров'ю потерпілого, у межах лімітів, установлених законодавством і договором.
Суд частково це врахував, стягнувши з ПрАТ «СГ «ТАС» 33663 грн. витрат на лікування та 1683,15 грн. моральної шкоди, однак розподіл обов'язку з відшкодування немайнової шкоди і судових витрат між співвідповідачами не є пропорційним до частки задоволених вимог і фактичної участі страховика у покритті шкоди.
За усталеним підходом, у межах лімітів саме страховик має бути первинним боржником щодо шкоди здоров'ю, а позастрахову (надлімітну) частину нести заподіювач. Це прямо впливає на оцінку розміру й розподілу витрат, у тому числі на правничу допомогу, коли позов задоволено частково та з кількох відповідачів, витрати розподіляються пропорційно (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).
Відтак перекладення всього масиву витрат на правничу допомогу на обвинуваченого суперечить процесуальному закону і принципу пропорційності.
За ст. 133, 137, 141 ЦПК України такі витрати на правничу допомогу компенсуються лише за умови їх реальності, необхідності й розумності, що підтверджується належними доказами: письмовим договором з клієнтом із визначеним порядком обчислення гонорару (фіксована сума чи погодинна ставка), актами приймання-передачі послуг, рахунками/платіжними документами, деталізацією обсягу робіт з урахуванням складності справи та значення спору.
Вказує, що Верховний Суд неодноразово наголошував: відсутність у договорі умов про форму і порядок обчислення гонорару, а також ненадання доказів фактичного обсягу і вартості послуг позбавляє суд можливості перевірити дійсність та розумність заявленої суми і є підставою для відмови у компенсації повністю або частково (постанова ВС від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19; аналогічні висновки - у справах № 922/1163/18 від 06.03.2019, № 910/4201/19 від 07.09.2020, № 910/4317/21 від 19.11.2021).
У цій справі заявлений розмір є непропорційним ціні позову, не корелює зі складністю спору і тривалістю розгляду, не враховує поведінку сторін (обвинувачений сприяв швидкому розгляду, визнав обсяг немайнових вимог у розумній частині, ініціював примирення), а також не відображає часткового задоволення позовних вимог та участі страховика.
За відсутності належного підтвердження обсягу і вартості послуг така сума має бути або істотно зменшена до розумного рівня, або розподілена пропорційно між сторонами відповідно до ст. 141 ЦПК, а не покладена повністю на обвинуваченого.
Просить апеляційний суд змінити вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову та зменшити розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню обвинуваченим до 50000,00 гривень, а також здійснити пропорційний розподіл судових витрат відповідно до вимог ЦПК України.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 підтримав подану апеляційну скаргу без доповнень.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 підтримав апеляційну скаргу та наголосив, що у провадженні було залучено страхову компанію і вирішено питання про відшкодування шкоди, однак під час розподілу судових витрат не враховано витрати на професійну правничу допомогу (гонорар адвоката).
Потерпіла ОСОБА_9 у судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти доводів апеляційної скарги, наголосила, що обвинувачений не усвідомлює наслідків своїх дій; вона досі проходить лікування, а наслідки травм є тривалими. Зазначила, що суд уже зменшив загальну суму відшкодування, і це рішення нею не оскаржувалося. Підтвердила, що дійсно сплатила 20000,00 грн. адвокату за надання професійної правничої допомоги. Також вказала, що попри значний сплив часу вона й досі боїться переходити дорогу.
Прокурор ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги обвинуваченого, наголосивши на відсутності підстав для зменшення розміру відшкодування. На переконання прокурора, суд першої інстанції ухвалив законне, обґрунтоване та справедливе рішення.
Заслухавши доповідь судді по справі, обвинуваченого та його захисника, прокурора, потерпілу, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України апеляційний суд переглядає вирок лише в межах доводів апеляційної скарги обвинуваченого, якою не оспорюються фактичні обставини, кваліфікація за ч. 1 ст. 286 КК України та призначене покарання, а ставиться питання виключно про зміну рішення в частині вирішення цивільного позову та витрат на правову допомогу.
Суд першої інстанції правильно встановив, що обвинувачений, керуючи технічно справним автомобілем, порушив п. 18.1 Правил дорожнього руху, що перебуває у прямому причинному зв'язку з наїздом на пішохода ОСОБА_9 на нерегульованому пішохідному переході, внаслідок чого потерпілій заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості та низку легких ушкоджень, підтверджених висновком експерта №2043п.
Зміст вироку також відображає, що провадження здійснено в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України за згодою всіх учасників, із роз'ясненням наслідків відмови від дослідження неоспорюваних доказів, ці обставини й у апеляційній скарзі не заперечуються.
Вирок суду першої інстанції містить послідовний виклад даних про характер і тяжкість ушкоджень, тривале лікування, необхідність стоматологічного протезування, психологічні наслідки для потерпілої, що обґрунтовує наявність і значимість моральної шкоди.
Колегія суддів, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , дійшла до висновку про їх необґрунтованість і відсутність підстав для зміни вироку в оскарженій частині.
Суд першої інстанції встановив і виклав у вироку, що діями обвинуваченого порушено п. 18.1 Правил дорожнього руху, що перебуває у причинному зв'язку з подією ДТП, унаслідок чого потерпілій ОСОБА_9 завдано тілесні ушкодження середньої тяжкості та низку легких ушкоджень, підтверджених висновком експерта №2043п.
В апеляційній скарзі обвинувачений не заперечує встановлені обставини, кваліфікацію та вид і розмір покарання, зосереджуючи доводи на цивільному позові, а відтак перевірка здійснюється саме в цій частині.
Щодо розміру моральної шкоди. Суд першої інстанції, пославшись на ст. 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і загальні засади визначення грошового еквівалента моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, тривалості лікування й наслідків для звичного способу життя, дійшов виваженого висновку про стягнення на користь потерпілої 80000 грн. моральної шкоди, з яких 1 683 грн 15 коп. - у межах 5% страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю, зі страховика, а решта 78 316 грн 85 коп. - з обвинуваченого як заподіювача шкоди.
Вирок детально відображає наслідки для потерпілої: множинні переломи (п'ястної кістки, ребер), відкритий перелом кісток носа, ушкодження зубів із потребою дороговартісного протезування, триваючі психологічні наслідки (панічний страх переходити дорогу, звернення до психолога), погіршення самопочуття та порушення звичного укладу життя.
Саме ці фактичні дані, а не платоспроможність боржника, є визначальними для оцінки розміру немайнової шкоди. Посилання апелянта на сімейний стан, наявність неповнолітньої дитини, чинний страховий поліс та отримання мінімальної заробітної плати не свідчать про каральний характер компенсації і за законом не є самостійними підставами для зменшення відшкодування, покликаного компенсувати реальні моральні страждання потерпілої.
Зазначена сума є результатом застосування критеріїв розумності та справедливості, про що суд першої інстанції прямо вказав у вироку.
Водночас цей же вирок демонструє відсутність надмірності чи упередженості, оскільки частину матеріальних вимог (2000 грн. за масаж, 3650 грн. за одяг, 400 грн. за таксі) відхилено через брак належних доказів.
Отже, твердження про явну надмірність присудженого розміру моральної шкоди, з огляду на характер і наслідки травм, спростовується змістом вироку та встановленими в ньому обставинами.
Щодо розподілу обов'язку відшкодування між страховиком і заподіювачем шкоди.
Суд першої інстанції коректно застосував спеціальні приписи Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і встановив дію полісу ОСЦПВ АТ «СГ «ТАС» № 219043854 із лімітом відповідальності за шкоду життю та здоров'ю 320 000 грн.
З урахуванням цього суд правомірно поклав на страховика відшкодування документально підтверджених витрат на лікування (33 663 грн) і моральної шкоди в частині, прямо передбаченій Законом - 5 % від страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю (1 683 грн 15 коп.).
Такий розподіл узгоджується з приписами ст. 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка встановлює саме 5-відсотковий розмір моральної шкоди, що компенсується страховиком у разі ушкодження здоров'я.
Решта моральної шкоди як позастрахова обґрунтовано стягнена з обвинуваченого як безпосереднього заподіювача шкоди.
Такий підхід відповідає загальним засадам деліктної відповідальності та логіці обов'язкового страхування, відображеній у ст. 999 ЦК України, де спеціальний закон визначає межі та види страхового покриття, тоді як цивільно-правове зобов'язання заподіювача охоплює ту частину шкоди, яка не компенсується страховиком.
Велика Палата Верховного Суду послідовно вказує, що у межах ліміту ОСЦПВ належним боржником є страховик, а заподіювач (страхувальник) відшкодовує лише ту частину шкоди, яка не покрита страховкою (надлімітну) або яка не входить до кола страхування.
У постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц роз'яснено, що покладати на страхувальника обов'язок відшкодовувати шкоду в межах страхового ліміту - суперечить меті обов'язкового страхування.
Обов'язок заподіювача виникає лише тоді, коли у страховика немає обов'язку платити (є передбачені законом підстави відмови) або коли розмір шкоди перевищує встановлений ліміт.
Додатково Велика Палата у постанові від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15 підтвердила, що потерпілий може безпосередньо звертатися до страховика за судовим захистом, а підстави для відмови у виплаті є вичерпними (ст. 37 Закону № 1961-IV).
Таким чином, твердження апелянта про непропорційність розподілу чи про обов'язок страховика бути первинним боржником щодо всієї немайнової шкоди не узгоджуються ані з законом, де для моральної шкоди при ушкодженні здоров'я встановлено фіксований 5-відсотковий розмір страхового відшкодування, ані з усталеними правовими позиціями Верховного Суду щодо ролі страховика і заподіювача у таких правовідносинах.
Висновки суду першої інстанції, який відмежував частку відповідальності страховика у межах передбачених законом виплат і поклав на обвинуваченого позастрахову частину моральної шкоди, є правильними і відповідають як нормам матеріального права, так і практиці Верховного Суду.
Колегія суддів додатково зазначає, що хоч Закон № 1961-IV утратив чинність із 01.01.2025 у зв'язку з прийняттям Закону № 3720-IX, до спірних відносин (ДТП 14.11.2024) підлягають застосуванню норми Закону, чинні на момент настання страхового випадку.
Отже, підстав для зміни вироку в частині розмежування обов'язку відшкодування між страховиком і заподіювачем шкоди колегія суддів не вбачає.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Суд першої інстанції діяв у межах і спосіб, визначених главою 8 КПК України, коли, керуючись ст. 124 КПК, відніс оплату послуг представника потерпілої до процесуальних витрат і стягнув з обвинуваченого 20 000 грн.
У вироку прямо наведено та оцінено належні підтвердження реальності цих витрат: укладену 07.12.2024 угоду про надання правової допомоги, ордер серії № 1211916 від 11.12.2024, акт приймання-передачі наданих послуг від 07.05.2025, квитанцію № 15 від 07.05.2025 про оплату гонорару, а також пояснення потерпілої ОСОБА_9
ККС ВС зазначає, що суд має перевірити реальність, необхідність і розумність заявленої суми з урахуванням складності провадження, обсягу наданих послуг, витраченого часу та значення справи для сторони.
Належним підтвердженням є договір з адвокатом, детальний розрахунок (опис робіт), а також документи про оплату, оформлені у встановленому порядку.
Крім того, слід процесуально підтвердити факт виконання робіт (подані процесуальні документи, участь у засіданнях тощо).
Сам по собі акт із фіксованою сумою без детального опису не заміняє розрахунку, але в поєднанні з договором, ордером, квитанцією та фактичною участю представника у справі дозволяє суду встановити дійсність і необхідність витрат.
Ці орієнтири викладено у висновках ККС ВС з посиланням, зокрема, на постанови від 05.08.2020 у справі № 753/10028/18, від 06.10.2022 у справі № 554/1940/20 та від 18.12.2023 у справі № 742/1995/21.
У вказаному провадженні представлена сукупність документів і реальна участь адвоката потерпілої відповідають саме такому стандарту, тож місцевий суд мав усі підстави для задоволення вимоги в розмірі 20 000 грн.
На думку колегії суддів, така сума є обґрунтованою і справедливою.
Також з приводу доводів апелянта щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу слід зазначити, що питання їх стягнення у кримінальному провадженні врегульоване спеціальними нормами глави 8 КПК України.
Витрати на правничу допомогу є видом процесуальних витрат і у разі ухвалення обвинувального вироку підлягають стягненню з обвинуваченого на користь потерпілого за умови їх належного підтвердження.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, керуючись ст. 124 КПК України, правомірно відніс до процесуальних витрат і стягнув із обвинуваченого на користь потерпілої 20 000 грн витрат на правничу допомогу, підтверджених належними доказами: угодою про надання правової допомоги від 07.12.2024, ордером серії №1211916 від 11.12.2024, актом приймання-передачі наданих послуг від 07.05.2025 і квитанцією №15 від 07.05.2025 про оплату гонорару, поясненнями самої потерпілої ОСОБА_9 .
Доводи апелянта про застосування частини другої статті 141 ЦПК України та необхідність пропорційного розподілу витрат між кількома відповідачами не можуть бути прийняті.
Йдеться про процесуальні витрати саме кримінального провадження. Вони виникають і підтверджуються у кримінальній справі та мають вирішуватися за приписами КПК, який є спеціальним процесуальним актом.
Перенесення цивільно-процесуальних підходів до пропорційності у кримінальний процес спотворює природу цих витрат.
Касаційний кримінальний суд у своїх оглядах підкреслює, що розв'язання питання про процесуальні витрати відбувається в ухваленому вироку або ухвалою саме у кримінальній справі, а не шляхом застосування норм ЦПК.
Участь страховика у справі не змінює цього висновку, оскільки вона зумовлена виконанням ним обов'язку з відшкодування шкоди в межах спеціального закону про ОСЦПВ, а не участю у відшкодуванні саме процесуальних витрат потерпілої.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо покладення витрат на обвинуваченого по цьому кримінальному провадженню.
Отже, доводи апеляційної скарги про необхідність зменшення розміру моральної шкоди до 50000 грн., а також про «пропорційний» розподіл витрат на правничу допомогу між обвинуваченим і страховиком, спростовуються мотивами й висновками вироку та положеннями спеціального закону і КПК України.
Підстав для зміни вироку в частині вирішення цивільного позову не встановлено; розмір і розподіл відшкодування відповідають характеру завданої шкоди, доказам у справі та вимогам закону.
Колегія суддів вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а вирок у цій частині - таким, що підлягає залишенню без змін.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419, КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 5 травня 2025 року, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4