справа № 492/558/25
провадження № 2/492/678/25
Іменем України
24 вересня 2025 року м. Арциз
Арцизький районний суд Одеської області у складі:
головуючої судді - Гусєвої Н.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Гамурар І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, -
встановив:
Позивачка звернулася до суду із вказаним позовом до відповідача про зміну розміру аліментів, посилаючись на те, що рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 04 листопада 2013 року з відповідача на користь позивачки стягуються аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 516,00 грн., щомісячно, з наступною індексацією відповідно до закону, починаючи з дня подання позову, тобто з 30 липня 2013 року і до повноліття ОСОБА_3 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . В наявний час вказана сума стягуваних аліментів не відповідає рівню цін, інфляції та навіть здійснена індексація не призводить до визначення аліментів в належному розмірі, якого було б достатньо для утримання неповнолітньої дитини згідно її потреб за віком, тому позивачка у зв'язку із зміною власного майнового стану, неможливістю утримувати самостійно спільну дитину сторін, змушена ставити питання про зміну розміру аліментів, а саме, визначення аліментів у частці від доходу відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Позивачка та її представник, у судове засідання не з'явились, але до суду від представника позивачки надійшла заява, в якій просив суд про розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивачки, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, у разі неявки відповідача у судове засідання не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі.
Відповідач про дату, час та місце судового засідання двічі поспіль був повідомленим належним чином, однак у судове засідання повторно не з'явився. Так, судом, відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України, надсилалась судова повістка про виклик до суду за адресою місця проживання відповідача, зареєстрованою у встановленому законом порядку, однак, згідно з поштовим конвертом з судовою повісткою, що повернулась до суду з довідкою відділення «Укрпошти» з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою», свідчить про неможливість вручення відповідачу судової повістки, та відповідно до частини 8 статті 128 ЦПК України, в такому випадку вважається, що судовий виклик вручено відповідачу належним чином. Клопотання про розгляд справи за його відсутності, відзив до суду не подав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив.
У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням, зокрема на відсутність за вказаною адресою, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії, а повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.
Суд, також, враховує, що складовим елементом права на справедливе судочинство є судовий розгляд справи упродовж розумного строку (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) від 04 листопада 1950 року та рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Світлана Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, пункт 86; «Странніков проти України» від 03 травня 2005 року, пункт 40; «Лещенко і Толюпа проти України» та «Смирнова проти України» від 08 листопада 2005 року, пункт 54, «Антоненков та інші проти України» від 22 листопада 2005 року, пункт 41).
Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд бере до уваги, що учасник справи зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо її, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Отже, відповідач зобов'язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року в справі № 175/4075/18 (провадження № 61-5401св22), якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
З матеріалів справи не вбачається, що відповідач надавав суду доказів неможливості прибути у судове засідання.
Суд враховує строки розгляду справи, передбачені законом, дві неявки поспіль відповідача у судове засідання без поважних причин, а також не встановлення наявності поважних причин для його неявки.
Також, судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи, забезпечено всі процесуальні права у спосіб, передбачений ЦПК України.
Виходячи з вищезазначеної практики ЄСПЛ, беручи до уваги дві неявки поспіль відповідача у судове засідання, суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності відповідача, який з 14 травня 2025 року, тобто з часу відкриття провадження у справі, до ухвалення даного заочного рішення жодного разу у судове засідання не з'явився, станом розгляду справи не цікавився, тим самим своїм процесуальним обов'язком з'явитись в судове засідання за викликом, знехтував.
Враховуючи вказані факти, згоду представника позивачки, що викладена у його заяві, щодо заочного розгляду справи, суд вважає за можливе, відповідно до частини 4 статті 223 ЦПК України, ухвалити рішення у справі при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши докази у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із сімейного законодавства, пов'язані з обов'язком батька утримувати неповнолітню дитину, тому при вирішенні спору між сторонами, слід керуватися Сімейним Кодексом України.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Як вбачається зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 29 травня 2012 року, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Арцизького районного управління юстиції Одеської області, неповнолітня дитина ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , її батьком зазначений ОСОБА_2 , відповідач у справі, а матір'ю ОСОБА_1 (а. с. 12, 13), позивачка у справі (а. с. 14).
Як вбачається з довідки про зареєстрованих у житловому будинку осіб № 41 від 30 січня 2025 року, неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 , позивачкою у справі, за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 16).
На підставі рішення Арцизького районного суду Одеської області від 04 листопада 2013 року з ОСОБА_2 , відповідача у справі, на користь ОСОБА_1 , позивачки у справі, стягуються аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 516,00 грн., щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 19).
На виконання вказаного судового рішення Арцизький районний суд Одеської області видав виконавчий лист, який перебуває на примусовому виконанні у Білгород-Дністровському відділі державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), виконавчого провадження 44159348 (а. с. 5-11, 20, 21).
За змістом частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За правилами частин 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до частини 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Суд першої інстанції при вирішенні справи виносить рішення на підставі належних та допустимих доказів, досліджених в судовому засіданні відповідно до глави 5 ЦПК України.
Стаття 81 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами згідно зі статтею 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Докази мають відповідати вимогам, зазначеним у статтях 77-80 ЦПК України.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (частина 2 статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов'язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Згідно зі статтею 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до положень статті 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.
Суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (частина 1 статті 184 СК України).
При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України.
Відповідно до частини 1 статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.
При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Проте, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.
Отже, Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина 3 статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22 (провадження № 61-7814св22), від 10 жовтня 2023 року у справі № № 682/2454/22 (провадження № 61-10748св23).
Судом встановлено, що позивачка на обґрунтування позовних вимог про зміну способу стягуваних аліментів, послалась на обставину, що стягувані аліменти у сумі 516,00 грн. не відповідають рівню цін, інфляції та навіть здійснена їх індексація не призводить до визначення аліментів в належному розмірі, якого було б достатньо для утримання неповнолітньої дитини згідно її потребами за віком, а зміна майнового стану позивачки призвела до неможливості утримувати нею самостійно спільну дитину сторін.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи вищевикладені нормами матеріального права, суд дійшов висновку, що розмір аліментів, який стягується з ОСОБА_2 , відповідача у справі, на користь ОСОБА_1 , позивачки у справі, на утримання їх неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягає зміні відповідно до вимог частини 1 статті 192 СК України.
Враховуючи зазначені позивачкою обставини та надані нею докази у їх сукупності, беручи до уваги баланс інтересів дитини та матеріальних можливостей батька дитини, суд вважає за необхідне встановити розмір стягуваних з ОСОБА_4 , відповідача у справі, на користь ОСОБА_1 , позивачки у справі, аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, що на думку суду є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Аналізуючи вищезазначені норми права, з'ясувавши встановлені судом обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, докази в їх сукупності, надавши їм оцінку, вирішивши чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги позивачки та якими доказами вони підтверджуються, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Відповідно до роз'яснень, що викладені у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що у новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
У зв'язку зі зміною способу стягнення аліментів, стягуваних з відповідача на користь позивачки на утримання їх неповнолітньої дитини за рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 04 листопада 2013 року, суд дійшов висновку, що виконавчий лист, виданий з примусового виконання вказаного рішення підлягає відкликанню з виконання.
Суд зазначає, що вказане рішення не є перешкодою для застосування в подальшому положень статті 192 СК України, а тому в разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я платника або одержувача аліментів та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, за заявою вказаних осіб визначений розмір аліментів даним рішенням може бути змінений.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 430 ЦПК України, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання судового рішення в межах суми платежу за один місяць, оскільки наявна справа про стягнення аліментів.
Беручи до уваги, що ОСОБА_1 , позивачка у справі, на підставі пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, звернулася до суду із зазначеним позовом 07 травня 2025 року, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України судовий збір у розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню з відповідача в дохід держави, оскільки позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню у повному обсязі.
Представником позивачки у позовній заяві заявлено позовну вимогу щодо стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу, у зв'язку з чим суд зазначає наступне.
Згідно із частиною 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються також з витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом частини 4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів) рахунків тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268) (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічних підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» від 23 січня 2014 року (заява № 19336/04, § 268)).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн. представником позивачки було надано суду: договір про надання правничої допомоги б/н від 06 лютого 2025 року (а. с. 27); ордер серії ВН № 1511685 від 06 лютого 2025 року (а. с. 26); розрахунок гонорару від 06 лютого 2025 року (а. с. 28); детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 06 лютого 2025 року, відповідно до якого фіксований розмір гонорару згідно предмету договору за комплекс роботи у справі зміни розміру аліментів (складення і подання позову, участь в судових засіданнях, подання необхідних заяв, клопотань, отримання документів від суду визначено у розмірі 5000,00 грн. (а. с. 27); рахунок-фактурі від 06 лютого 2025 року (а. с. 29); квитанція № 06/02 06 лютого 2025 року (а. с. 29 зворотна сторона).
Від ОСОБА_2 , відповідача у справі, до суду не надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги.
Судом встановлено, що позивачка понесла витрати у розмірі 5000,00 грн. на професійну правничу допомогу та від відповідача не надійшло клопотання про зменшення таких витрат.
Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 907/357/16, від 18 грудня 2018 року у справі № 910/4881/18.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., що відповідає критерію розумності їхнього розміру та є співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 15, 19, 44, 48, 76-81, 89, 95, 128, 133, 137, 141, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 274-279, 280-282, 284, 289, 354, 355, 430 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Спосіб стягнення аліментів, встановлений рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 04 листопада 2013 року - змінити.
Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення ОСОБА_3 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) в дохід держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Відкликати з примусового виконання виконавчий лист, виданий на підставі рішення Арцизького районного суду Одеської області від 04 листопада 2013 року у справі № 492/1327/13-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 516,00 грн., щомісячно з наступною індексацією відповідно до закону, починаючи з дня подання позову, тобто з 30 липня 2013 року і до повноліття ОСОБА_3 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Допустити негайне виконання судового рішення в межах суми платежів за один місяць.
Роз'яснити, що документом, що засвідчує факт зміни способу стягнення аліментів, є наявне рішення суду про зміну способу стягнення аліментів після набрання ним законної сили.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачкою в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивачка, якій повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення їй повного заочного рішення.
Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Арцизького районного суду
Одеської області Гусєва Н.Д.