1 жовтня 2025 року місто Київ
справа № 753/1264/22
провадження № 22-ц/824/11242/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д.., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання -Височанської Н.В.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
відповідач - ОСОБА_3
розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу адвоката Прокудіної Катерини Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 ,
на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 липня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Сирбул О.Ф., -
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання права власності на частину квартири та скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за заповітом всього майна померлого ОСОБА_4 , зокрема, квартири АДРЕСА_1 , яка була його особистою приватною власністю.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 07 листопада 2013 року у справі № 22- ц/796/10073/2013 визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Цим же рішенням установлено, що квартира АДРЕСА_1 , хоч і була придбана ОСОБА_4 під час шлюбу з ОСОБА_5 , але за кошти, які особисто належали ОСОБА_4 , відтак відповідно до статті 57 СК України вказана квартира належала ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності.
Щодо іншої 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 існував невирішений судовий спір. ОСОБА_6 , онука ОСОБА_5 , померлої дружини ОСОБА_4 , не визнаючи права власності за ОСОБА_1 , та претендуючи на цю спірну частку, в лютому 2012 року звернулася до суду з відповідним позовом про визнання права власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
Вказує, що 28 липня 2021 року постановою Верховного Суду у справі №753/8626/16-ц у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , про визнання права власності на спірну частку квартири АДРЕСА_1 відмовлено, судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі скасовано.
05 лютого 2015 року у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно на підставі рішення Апеляційного суду міста Києва від 7 листопада 2013 року у справі № 22-ц/796/10073/2013, яке набрало законної сили, внесено відомості про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом.
Згідно з даними інформаційної довідки № 292704139 від 27 грудня 2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта 368237980000) на підставі: договору дарування № 308 від 10 червня 2015 року ОСОБА_3 на праві приватної спільної часткової власності належить 1/4 частка квартири АДРЕСА_1 (дата державної реєстрації: 10 червня 2015 року, запису про право власності 9978131); договору дарування від 07 листопада 2015 року № 220 ОСОБА_2 на праві приватної власності належить 1/4 частка квартири АДРЕСА_1 (дата державної реєстрації: 7 листопада 2015 року, номер запису про право власності 11942930).
Стверджує, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем усього майна ОСОБА_4 , зокрема квартири АДРЕСА_1 . Проте наявність у Державному реєстрі записів щодо реєстрації права власності по 1/4 частки спірної квартири на підставі договорів дарування за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є такими, що порушують законні права ОСОБА_1 на дану квартиру, перешкоджаючи в оформленні за нею відповідних прав в повній мірі.
Вважає, що реєстрація права власності на іншу ( + ) частки квартири АДРЕСА_1 за третіми особами є незаконною та безпідставною, оскільки з 10 вересня 2014 року правова підстава, на якій ОСОБА_6 набула право власності на спірну частину квартири АДРЕСА_2 та на підставі якої здійснено відповідний запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відпала.
Оскільки на момент укладення договору дарування спірної частки квартири, правова підстава, на якій ОСОБА_6 набула право власності на спірну квартиру відпала, відтак ОСОБА_6 не була законним власником спірної частки квартири АДРЕСА_2 і не мала права на її відчуження.
Мотивуючи наведеним, просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності на частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Скасувати державну реєстрацію права власності на частки квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , дата державної реєстрації 10 червня 2015 року, номер запису про право власності 9978131.
Скасувати державну реєстрацію права власності на частки квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 дата державної реєстрації 7 листопада 2015 року, номер запису про право власності 11942930.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 5 липня 2023 року позов задоволено.
Скасовано державну реєстрацію права власності на частки квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , дата державної реєстрації 10 червня 2015 року, номер запису про право власності 9978131.
Скасовано державну реєстрацію права власності на частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 дата державної реєстрації 07 листопада 2015 року, номер запису про право власності 11942930.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано питання розподілу судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 6 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 5 липня 2023 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання права власності на частину квартири та скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тандир Д.В., задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 6 червня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Отже, предметом розгляду апеляційним судом є рішення Дарницького районного суду м. Києва від 5 липня 2023 року.
Не погодившись з рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 5 липня 2023 року, адвокатом Прокудіною К.А., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подано апеляційну скаргу, в який апелянт просила рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального права, не встановлення обставин справи, що підлягають встановленню.
Зазначає, що реєстрація права власності за ОСОБА_2 на частину квартири та за ОСОБА_3 на частину квартири здійснена не на підставі рішення суду, а на підставі договорів дарування, укладених між відповідачами і ОСОБА_7 . Такі договори станом на даний час недійсними не визнані, таких вимог позивачкою не пред'явлено.
Вказує, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Встановлення оскаржуваним судовим рішенням тієї обставини, що станом на день вчинення дарування спірної частини квартири судове рішення про визнання права власності за ОСОБА_6 було скасоване, не є підставою, з якою законодавець пов'язує скасування реєстрації права власності за відповідачами.
Вказує, що задовольнивши позов в частині вимог про визнання права власності на частину квартири за ОСОБА_1 , суд виходив із того, що спір між спадкоємцями вирішено на користь ОСОБА_1 .
Звертає увагу, що після скасування судом касаційної інстанції рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 січня 2014 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 10 квітня 2014 року, справа направлена на новий розгляд та ще двічі переглядалася судами трьох інстанцій. В результаті тривалого розгляду остаточного рішення у спорі між спадкоємцями - ОСОБА_6 та ОСОБА_1 так і не прийнято.
Постановою Верховного Суду від 28 липня 2021 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано, в задоволені позовів ОСОБА_6 та ОСОБА_1 відмовлено з підстав незалучення до участі у справі належних відповідачів - поточних власників спірного майна.
Таким чином, фактично спір щодо прав на спірну частину квартири залишився не вирішеним, адже відсутнє остаточне судове рішення, в якому б суд, встановивши обставини справи, оцінивши докази надані сторонами на підтвердження їх вимог і заперечень, надав би відповідь на спірні питання, а саме: який статус мала спірна квартира (особиста приватна власність ОСОБА_4 або спільна сумісна власність подружжя ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ) та чи прийняла ОСОБА_5 обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_4 .
Посилається на неналежний спосіб захисту, оскільки якщо особа володіє правом власності на майно, а інша без належної правової підстави ним заволоділа, позивачкою мав бути пред'явлений віндикаційний позов та судом мало вирішуватися питання про витребування майна з чужого незаконного володіння на користь власника.
Уважає, що в цьому випадку суду належало розглянути вимоги обох спадкоємців щодо прав на спадкове майно та вирішити між ними спір по суті. Проте, суд відмовив у залученні іншого спадкоємця ОСОБА_8 для участі у справі, не прийняв її вимог, відмовив у зупиненні провадження у справі до вирішення справи № 753/12426/22 та в об'єднанні вказаної справи та цієї справи в одне провадження.
Також суд не надав оцінки доводам відповідачки щодо пропуску позивачкою позовної давності, заява про застосування якого міститься у відзиві на позовну заяву.
Уважає, що позовна давність пропущена, оскільки про факт відчуження ОСОБА_6 спірної частки ОСОБА_1 було відомо у 2014 році, про подальше розпорядження майном також було відомо та у зв'язку із цим поточних власників - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залучено до участі у справі у якості третіх осіб.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 9 липня 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, ОСОБА_6 залучено до участі в справі в якості третьої особи.
В судовому засіданні адвокат Пархоменко О.О., яка діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 , доводи апеляційної скарги підтримала, просила суд її задовольнити.
Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Тандир Д.М. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні, оскаржуване рішення залишити без змін.
Представник третьої особи ОСОБА_6 адвокат Прокудіна К.А. апеляційну скаргу ОСОБА_2 підтримала і просила її задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_3 та представник третьої особи в судове засідання не з'явилися, будучи повідомленими про місце, день і час розгляду справи, третя особа шляхом направлення судового повідомлення до електронного кабінету, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.205), відповідачка ОСОБА_3 шляхом направлення судового повідомлення на поштову адресу, яке повернулося до суду з відміткою поштового відділення; «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.206).
Зважаючи на те, що відповідачка ОСОБА_3 та третя особа вважаються повідомленими про місце, день і час розгляду справи, суд відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України вважав за можливе розглянути справу у відсутність осіб, які не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Судом установлено, що відповідно до заповіту від 11 січня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Шкода О. М., зареєстрованого у реєстрі за № 23, ОСОБА_4 все майно на випадок смерті заповів ОСОБА_1
ОСОБА_5 23 грудня 2003 року склала заповіт, відповідно до якого все майно на випадок смерті заповіла онуці ОСОБА_6 .
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його дружина ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Апеляційний суд міста Києва рішенням від 7 листопада 2013 року у справі № 22?ц/796/10073/2013 за позовом ОСОБА_1 , яка є правонаступницею ОСОБА_4 , до ОСОБА_6 , яка є правонаступницею ОСОБА_5 , визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У справі № 22-ц/796/10073/2013 встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_4 за час шлюбу з ОСОБА_5 , проте за кошти, які особисто належали ОСОБА_4 , тому відповідно до статті 57 Сімейного кодексу України квартира належала ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності.
У рішенні апеляційного суду у справі № 22-ц/796/10073/2013 встановлено, що ОСОБА_5 на час смерті ОСОБА_4 була непрацездатною, тому мала право на половину від частки, яка б належала їй у разі спадкування за законом згідно з частиною першою статті 1241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Також встановлено, що 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 була зареєстрована за ОСОБА_6 на підставі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року у справі № 2-4696/12, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 квітня 2014 року, які були скасовані ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
23 вересня 2014 року ОСОБА_6 подарувала на підставі договору дарування 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_7 , що підтверджується інформаційною довідкою від 27 грудня 2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 292704139.
10 червня 2015 року ОСОБА_7 подарувала 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 на підставі договору дарування № 308.
7 листопада 2015 року ОСОБА_7 подарувала 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 на підставі договору дарування № 220.
Згідно з даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить 1/4 частка квартири на підставі договору дарування від 10 червня 2015 року; ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 1/4 частка квартири на підставі договору дарування від 7 листопада 2015 року.
Дарницький районний суд міста Києва рішенням від 12 липня 2018 року у справі № 753/8626/16-ц визнав за ОСОБА_6 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , в решті позовних вимог відмовив. Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , в решті вимог зустрічного позову відмовив.
Київський апеляційний суд постановою від 4 грудня 2018 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 липня 2018 року скасував та прийняв нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання права власності відмовив. Позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Верховний Суд у справі № 753/8626/16-ц рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 4 грудня 2018 року скасував, у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку квартири АДРЕСА_1 та зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , треті особи: Головне управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , про визнання права власності, відмовив.
Верховний Суд у справі № 753/8626/16-ц керувався тим, що оскаржувані судові рішення стосуються прав та обов'язків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , проте вони не були залучені до участі у справі співвідповідачами.
Також установлено, що у провадженні Дарницького районного суду міста Києва перебуває справа № 753/12426/22 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на майно в порядку спадкування, спір не вирішено.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира АДРЕСА_1 була особистою приватною власністю спадкодавця ОСОБА_4 на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Після смерті ОСОБА_4 судовим рішенням за ОСОБА_1 визнано право власності на частку квартири в порядку спадкування за заповітом. ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину та якій належить право власності на частку спірної квартири на підставі судового рішення, яке набрало законної сили. Позивач не може належним чином оформити спадщину на іншу частку спірної квартири, оскільки цьому перешкоджає безпідставна та незаконна реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за відповідачами права власності на цю частку майна, а тому відповідні записи підлягають скасуванню.
Проте, повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (частина перша статті 1223 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням (частини перша та друга статті 1268 ЦК України).
Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (частина третя статті 1235 ЦК України).
Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 1241 ЦК України).
У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6?164цс12)).
Спадкоємець який прийняв спадщину може пред'являти віндикаційний позов (постанова Верховного Суду від 20 червня 2024 року в справі № 465/4103/21 (провадження № 61-3678св24)).
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме собою є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Отже, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14?256цс18)).
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16 (провадження № 14-93цс20).
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) вказано: «Належна позивачці 1/2 частки нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки, є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно [...] Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі».
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 підставами позову зазначала те, що вона є єдиним спадкоємцем за заповітом всього майна померлого ОСОБА_4 , зокрема квартири АДРЕСА_1 , яка була його особистою приватною власністю, що було встановлено рішенням Апеляційного суду міста Києва від 7 листопада 2013 року у справі № 22?ц/796/10073/2013, яким визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку спірної квартири у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 .
ОСОБА_1 зазначала, що 19 жовтня 2011 року звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 .
У лютому 2012 року державний нотаріус Київської міської нотаріальної контори направив ОСОБА_1 листа про те, що спадкоємець ОСОБА_5 подав заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину на 1/2 частку квартири, придбаної ОСОБА_5 у шлюбі з ОСОБА_4 .
У березні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак нотаріус відмовив їй, оскільки вирішення цього питання зупиняється на час розгляду у судовому порядку спору щодо спадкового майна.
ОСОБА_1 зазначала, що реєстрація права власності на іншу 1/2 частку спірної квартири за відповідачами є незаконною, оскільки на момент укладення договору дарування цієї частки квартири правова підстава, на якій ОСОБА_6 набула право власності на неї та на підставі якої здійснено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відпала, тому ОСОБА_6 не мала права на її відчуження.
Позивач вважала, що наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про реєстрацію права власності на іншу 1/2 частку спірної квартири за відповідачами порушує її право власності як спадкоємця, який прийняв спадщину, перешкоджає в оформленні спадкових прав.
Згідно з даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 на праві приватної спільної часткової власності належить 1/4 частка квартири на підставі договору дарування від 10 червня 2015 року; ОСОБА_2 на праві приватної спільної часткової власності належить 1/4 частка квартири на підставі договору дарування від 7 листопада 2015 року.
За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею; у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Отже, обраний ОСОБА_1 спосіб захисту порушеного права є неефективним. Вимоги про визнання права та скасування державної реєстрації права власності самі по собі не зможуть забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а тому не спроможні надати ефективний захист її прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Вимоги про витребування майна у відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . ОСОБА_1 у цій справі не заявляла.
За таких обставин, зважаючи на те, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу адвоката Прокудіної Катерини Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 липня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 3 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус