Єдиний унікальний номер справи № 756/15702/17
Провадження №22-ц/824/10582/2025
25 вересня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 31 березня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання дій державних виконавців протиправними та скасування довідки-розрахунку заборгованості зі сплати аліментів; постанови про звернення стягнення на заробітну плату, суб'єкт оскарження: Оболонський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), боржник: ОСОБА_1 , стягувач: ОСОБА_2 ,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з скаргою про визнання дій державних виконавців протиправними та скасування довідки-розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, постанови про звернення стягнення на заробітну плату. На обґрунтування скарги зазначав про те, що на виконанні в Оболонському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2/756/2195/17, виданого 17.05.2019 року Оболонським районним судом м. Києва, про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , у розмірі 1500 грн щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21.11.2017 року до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26.09.2022 року у справі № 756/9368/21 стягувача ОСОБА_3 позбавлено батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4 . На теперішній час дитина проживає та перебуває під доглядом діда ОСОБА_5 , якого визначено тимчасовим доглядачем Макарівською службою у справах дітей.
Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, складеною державним виконавцем 10.10.2023 року, станом на вказану дату заборгованість боржника ОСОБА_1 зі сплати аліментів за період з листопада 2017 року по жовтень 2023 року становила 0,00 грн.
12.04.2024 року державним виконавцем Оболонського ВДВС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції Близнюком В.О. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1. Зазначена постанова винесена на підставі довідки-розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 01.11.2023 року, відповідно до якої сума заборгованості боржника ОСОБА_1 становить 72 997 грн.
Разом з тим, зазначена довідка є безпідставною, адже ОСОБА_1 сплачував аліменти на утримання дитини у вказаний період особі, з якою дитина фактично проживає, - її діду ОСОБА_5 .
У зв'язку з цим скаржник просив суд визнати протиправними дії Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо складання довідки-розрахунку заборгованості від 01 листопада 2023 року зі сплати аліментів у сумі 72 997,27 грн за період з 21.11.2017 року по 10.10.2023 року та винесення постанови від 12 квітня 2024 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 та скасувати їх.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 31.03.2025 року відмовлено у задоволенні скарги.
Не погоджуючись з ухвалою суду, 16.04.2025 року скаржник направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржувану ухвалу вважає незаконною та такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з цим апелянт просить апеляційний суд оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його скаргу в повному обсязі.
11 червня 2025 року до апеляційного суду від стягувача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржувану ухвалу суду - без змін.
24 вересня 2025 року до суду від представника апелянта - ОСОБА_6 подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням адвоката на лікарняному.
У судове засідання, призначене на 25 вересня 2025 року, учасники справи не з'явилися.
Апеляційний суд відхиляє клопотання представника апелянта про відкладення розгляду справи оскільки останнім не подано належних письмових доказів на підтвердження його перебування на лікарняному.
Окрім того, суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.
Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що на виконанні в Оболонському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2/756/2195/17, виданого 17.05.2019 Оболонським районним судом м. Києва про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 у розмірі 1500 грн щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21.11.2017 до досягнення дитиною повноліття.
Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, складеною державним виконавцем 10.10.2023, станом на вказану дату заборгованість боржника ОСОБА_1 зі сплати аліментів за період з листопада 2017 року по жовтень 2023 року відсутня.
Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 01.11.2023, сума заборгованості боржника ОСОБА_1 становить 72 997 грн.
Постановою від 12.04.2024 державним виконавцем звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Як вбачається з наданих скаржником платіжних документів, ним сплачувалися аліменти на утримання дитини у розмірах, зазначених у довідці-розрахунку заборгованості від 10 жовтня 2023 року. Разом з тим, у платіжних документах за період з лютого 2021 року по грудень 2022 року одержувачем платежу вказано ОСОБА_5 . Як повідомив ОСОБА_1 , зазначені кошти перераховувалися ним за усною домовленістю з ОСОБА_5 , оскільки в цей період дитина фактично проживала та, відповідно, утрималася ним.
Як зазначено у листі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03 листопада 2023 року, державним виконавцем було здійснено перерахунок заборгованості зі сплати аліментів та виключено з нього кошти, які сплачувалися на користь ОСОБА_5 .
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні скарги, враховував доводи скаржника про те, що згідно з рішенням Оболонського районного суду м. Києва у справі від 26 вересня 2022 року у справі № 756/9368/21 ОСОБА_5 (батько стягувача ОСОБА_7 та, відповідно, дідусь дитини ОСОБА_4 ) звернувся до суду з позовом про позбавлення стягувача батьківських прав. ОСОБА_7 позовні вимоги визнала, позов було задоволено. Суд встановив, що з 2018 року дитина фактично проживає з ОСОБА_5 та його дружиною ОСОБА_8 , які забезпечують її виховання та розвиток, ОСОБА_7 не бере участі в утриманні дитини. Разом з тим до повноважень державного виконавця не належить вирішення питань цільового використання аліментів, з'ясування фактичного місця проживання дитини та кола осіб, які безпосередньо утримують її. Відповідно, до кола питань, які вирішуються в ході розгляді скарги, належить лише відповідність дій чи бездіяльності державного виконавця вимогам закону у межах виконання рішення суду.
Як убачається з апеляційної скарги, переважна частина доводів апеляційної скарги повторюють позицію скаржника, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Хоча з точки зору колегії суддів доводи апелянта щодо того, що у разі позбавлення стягувача аліментів батьківських прав відносно дитини, на утримання якої стягуються такі аліменти, вона втрачає право на їх отримання, в той же час вирішення питання про припинення або зміну обов'язку зі сплати аліментів не належить до компетенції органів державної виконавчої служби. Зазначене питання підлягає вирішенню виключно в судовому порядку - шляхом розгляду відповідного позову про припинення стягнення аліментів, зміну способу або розміру їх стягнення, звільнення від обов'язку сплачувати аліменти, тощо. Державний виконавець не наділений повноваженнями приймати рішення щодо визначення отримувача аліментів, періоду їх стягнення, а також щодо зміни чи припинення такого стягнення, або ненарахування аліментних платежів у подібних випадках.
З урахуванням викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов до правильного висновку про недоведеність позивачем своїх вимог, а зазначені в апеляційній скарзі доводи є безпідставними та не спростовують законності оскаржуваного рішення, а саме ухвали суду від 31 березня 2025 року.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 31 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько