Справа № 120/13696/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Поліщук Ірина Миколаївна
Суддя-доповідач - Залімський І. Г.
03 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військовій частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України, щодо не звільнення старшого солдата ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі абз. 4 п.3 ч.12 підпункту “г» пункту 2 статті 26 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу в разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України в особі її командира, звільнити старшого солдата ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі абз. 4 п.3 ч.12 підпункту “г» пункту 2 статті 26 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу в разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.04.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати таке рішення, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що визначальними для вирішення цього публічно-правового спору є встановлення факту перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, і лише за вказаних обставин особа може реалізувати своє право на звільнення з військової служби. Факт утримання позивачем трьох дітей віком до вісімнадцяти років підтверджується поданими до позовної заяви доказами.
Положення п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема, при перебуванні на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Саме на утриманні, жодних застережень того, що в свідоцтві про народження в обов'язковому порядку військовозобов'язаний повинен бути зазначений батьком вищезазначена норма не містить. Значення має саме утримання військовослужбовцем трьох і більше дітей віком до 18 років; Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» не містить такої обов'язкової вимоги як батьківство військовозобов'язаного.
Відповідач не подав відзиву або письмових пояснень на апеляційну скаргу.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2025, з урахуванням п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" - перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
За результатами розгляду рапорту листом від 11.09.2024 позивачу повідомлено про те, що підстави для його звільнення з військової служби відсутні. Зазначено, що відповідно до ст. 268 СК України вітчим зобов'язаний утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Вважаючи, що відповідачем допущено бездіяльність щодо не звільнення позивача з військової служби, позивач звернувся до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що саме на батьків законом покладається обов'язок утримання дітей, водночас, позивачем не доведено, що біологічний батько дітей його дружини не забезпечує утримання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 статті 2 зазначеного Закону передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 року) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно із п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема, перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Отже, визначальними для вирішення цього публічно-правового спору є встановлення факту перебування на утриманні військовозобов'язаного трьох і більше дітей віком до 18 років, і лише за вказаних обставин особа може реалізувати своє право на звільнення з військової служби.
Встановлено, що на підтвердження факту перебування на утриманні позивача трьох дітей представником позивача додано до позовної заяви наступні докази: свідоцтво про шлюб Серії НОМЕР_2 від 27.07.2024, укладений між позивачем та ОСОБА_5 ; свідоцтво про народження ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) Серії НОМЕР_3 від 09.09.2015 де батьками дитини вказані ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ; свідоцтво про народження ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) Серії НОМЕР_4 від 22.03.2022 де батьками дитини вказані ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ; свідоцтво про народження ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) Серії НОМЕР_5 від 01.10.2010 де батьками дитини вказані ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Тобто, позивач не є батьком ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Частиною 1 статті 180 Сімейного кодексу України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Згідно із ч. 2 ст. 188 Сімейного кодексу України батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутись до суду з позовом про стягнення аліментів.
Також законодавством встановлено кримінальну відповідальність за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, що передбачено статтею 164 КК України.
Згідно матеріалів даної справи, позивач є вітчимом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Вітчим - це чоловік (нерідний батько) рідної матері дитини, з яким мати й дитина постійно проживають однією сім'єю.
Відповідно до статті 260 СК України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Тобто, вітчим має право брати участь у вихованні пасинка, падчерки, таке право здійснюється на добровільних засадах.
При цьому, відповідно до статті 268 СК України, мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Оскільки саме на батьків законом покладається обов'язок утримання дітей, а позивачем не доведено, що біологічний батько дітей його дружини не забезпечує утримання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність відмови відповідача в звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Сушко О.О. Мацький Є.М.