Справа № 560/5052/25
іменем України
03 листопада 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Фелонюк Д.Л. розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Інфоресурс" , Міністерства освіти і науки України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державного підприємства "Інфоресурс", Міністерства освіти і науки України, в якому просить:
- визнати протиправним невиконання обов'язку, покладеного на Міністерство освіти і науки України стосовно змін в Єдину державну електронну базу з питань освіти в частині зазначення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту";
- зобов'язати Державне підприємство «Інфоресурс» внести зміни до ЄДЕБО, за яких у Довідці про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо ОСОБА_1 у колонці "На підставі даних, що містяться у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття світи не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" відображатиметься значення "Так, не порушує".
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Подільський державний університет 07.03.2025 сформував довідку №613435 про здобувача освіти (позивача) за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, в якій зазначено, що поточне здобуття освіти порушує послідовність, визначену частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту». Проте, це є протиправним, оскільки з 01.09.2023 позивач здобуває вищу освіту ступеню бакалавр, що є вищим за раніше здобутий.
До суду надійшов відзив, в якому Державне підприємство "Інфоресурс" просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що формування та видача довідок про здобувачів освіти за даними ЄДЕБО не належить до компетенції відповідача.
Міністерство освіти і науки України правом подати відзив не скористалося.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.04.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.04.2025 відкрито провадження у справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.11.2025 повернуто Міністерству освіти і науки України відзив без розгляду.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Заклад вищої освіти «Подільський державний університет» 07.03.2025 надав позивачу довідку №613435 про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, в якій в розділі «На підставі даних, що міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» вказано: «Ні, порушує».
У довідці зазначена інформація про документи про освіту: диплом молодшого спеціаліста, виданий 28.02.2021 Державним вищим навчальним закладом «Київський електромеханічний коледж»; атестат про повну загальну середню освіту, виданий 29.06.2018 Державним професійно-технічним навчальним закладом «Жмеринське вище професійне училище»; диплом кваліфікованого робітника, виданий 27.06.2018 Державним професійно-технічним навчальним закладом «Жмеринське вище професійне училище»; свідоцтво про базову загальну середню освіту, видане 11.06.2015 Кам'янець-Подільським навчально-виховним комплексом №16 у складі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів та колегіуму Хмельницької області.
За результатами розгляду адвокатського запиту, Міністерство освіти і науки України листом від 20.03.2025 №3/2565-25 повідомило, що позивач здобуває освіту в непослідовному порядку, а в довідці, сформованій відповідно до вимог законодавства на підставі даних, що містяться в Єдиній державній базі з питань освіти, у відповідному полі зазначено «Ні, порушує», що відповідає дійсності. Так, згідно з інформацією, яка міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, здобувач освіти ОСОБА_1 11.09.2022 зарахований на навчання за освітнім рівнем бакалавра до Подільського державного університету, відрахований 07.11.2022. Позивач 11.08.2023 повторно зарахований на навчання за освітнім рівнем бакалавра до Подільського державного університету. Повторне зарахування означає, що особа знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності. У термінах визначення послідовності здобуття освіти це свідчить про здобуття освіти в непослідовному порядку.
Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся з позовом до суду.
IV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан, який триває до цього часу.
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженого Законом України від 03.03.2022 №2105-IX, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII) призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Частиною 2 статті 10 Закону України від 05.09.2017 №2145-VIIІ «Про освіту» (далі - Закон №2145-VIIІ) визначено рівні освіти.
Рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
Приписами статті 40 Закону №2145-VIIІ встановлено, що після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту. Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб'єктами освітньої діяльності. Інформація про видані документи про середню, професійну, фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Частиною 2 статті 5 Закону України від 01.07.2014 №1556-VIІ «Про вищу освіту» (далі - Закон №1556-VII) встановлено, що здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.
Згідно з частиною 4 статті 5 Закону №1556-VII бакалавр - це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Особа має право здобувати ступінь бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.
Як встановив суд, позивач 11.09.2022 зарахований на навчання за освітнім рівнем бакалавра до Подільського державного університету, однак, відрахований 07.11.2022.
Отже, позивач не завершував навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, не отримував диплома бакалавра, як особа, яка успішно виконала відповідну освітню програму, оскільки відрахування означає, що позивачем не було завершено рівень вищої освіти як наступний етап (рівень) освіти.
Суд зазначає, що для встановлення факту дотримання послідовності здобуття освіти необхідно враховувати лише раніше здобуті рівні освіти, тобто, завершене навчання, яке підтверджено документом державного зразка - дипломом чи свідоцтвом, а тому, відсутність у позивача диплома бакалавра не перешкоджає позивачу поступати на навчання за освітнім бакалавра. Це свідчить про безпідставність висновків відповідача, викладених в листі від 20.03.2025 №3/2565-25 щодо повторно зарахування на навчання за освітнім рівнем бакалавра.
Суд звертає увагу на конструкцію норми пункту 1 частини 3 статті 23 Закону №3543-XII, а саме здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти. Словосполучення "здобутий рівень освіти" безумовно вказує на факт завершеності процесу здобуття освіти та свідчить про те, що законодавець використовує термін здобутий для позначення завершеного і офіційно підтвердженого рівня освіти, чого у спірних правовідносинах не настало.
Таким чином, відсутні підстави для твердження про непослідовність порядку здобуття освіти позивачем.
З огляду на це, вказана у довідці №613435 від 07.03.2025 інформація про порушення позивачем послідовності, визначеної частиною 2 статті 10 Закону №2145-VIII, є не підтвердженою належними доказами.
Як наслідок, слід визнати протиправними дії (а не бездіяльність) Міністерства освіти і науки України в частині внесення відомостей до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації про те, що поточне здобуття освіти позивачем порушує послідовності, визначені частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту».
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає та враховує таке.
Згідно з частиною 1 статті 74 Закону №2145-VIIІ у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (далі - Електронна база).
Відповідно до частини 5 статті 74 Закону №2145-VIIІ держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - держатель Електронної бази) є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов'язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових. Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.
Приписами абзацу 2 частини 2 статті 74 Закону №2145-VIIІ встановлено, що положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 5 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08.06.2018 №620 (далі - Положення №620), власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором - державне підприємство «Інфоресурс», що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО. Розпорядник ЄДЕБО є володільцем інформації, що міститься в ЄДЕБО.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Положення №260 інформація вноситься до ЄДЕБО за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення ЄДЕБО або спеціалізованого програмного забезпечення, що використовується уповноваженими суб'єктами, узгодженого з технічним адміністратором ЄДЕБО.
Повноваження розпорядника ЄДЕБО та технічного адміністратора ЄДЕБО визначено, відповідно, пунктами 1, 2 розділу ІV Положення №260.
Розпорядник ЄДЕБО, зокрема: вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; вносить до ЄДЕБО іншу інформацію, визначену законодавством; забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п'ятим - сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису.
Технічний адміністратор ЄДЕБО забезпечує, зокрема: функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення та веб-сайту з інформаційно-пошуковою системою доступу до відкритих даних, що містяться в ЄДЕБО.
З урахуванням наведених норм, у тому числі пунктів 1, 2 розділу ІV Положення №260, повноваженнями щодо внесення змін до ЄДЕБО про відсутність порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону №2145-VIII, мають Міністерство освіти і науки України та Державне підприємство "ІНФОРЕСУРС" .
Оскільки в силу норм чинного законодавства Міністерство освіти і науки України є відповідальною особою за організаційне забезпечення ЄДЕБО та встановлення вимог апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО, ним безпідставно не забезпечено внесення змін до відомостей, що містяться в ЄДЕБО щодо послідовності навчання позивача.
Зважаючи на викладене, наявні підстави для задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання Міністерства освіти і науки України забезпечити вчинення дій, необхідних для внесення змін до відомостей, що містяться у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, щодо ОСОБА_1 , а саме у розділі "На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" зазначити: "Так, не порушує".
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає та враховує таке.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Предметом позову є одна вимога немайнового характеру (одна з вимог є похідною і окремо судовим збором не оплачується), яка хоч і задоволена частково, але розмір компенсації за сплачений судовий збір суд визначає, виходячи з кількості (а не з розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог. Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16.06.2020 у справі №620/1116/20.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року - 3028 гривні.
Отже, належний до сплати розмір судового збору за подання позовної заяви у цій справі становив 1211,20 грн. При цьому, позивач сплатив 2422,40 грн судового збору.
Тому на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в сумі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Суд роз'яснює позивачу право подати клопотання про повернення судового збору в розмірі 1211,20 грн (2422,40 грн - 1211,20 грн).
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У позові позивач просить стягнути витрати на правову допомогу у сумі 15000 грн.
Щодо цього суд зазначає та враховує таке.
Положеннями пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1-3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат належить:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Визначаючи суму компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
У постанові від 24.01.2019 у справі №910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав: договір про надання правової допомоги №07/03 від 07.03.2025; додаткову угоду №1 від 25.03.2025 до договору про надання правової допомоги №07/03 від 07.03.2025; квитанцію до прибуткового касового ордера №1 від 25.03.2025; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ХМ №000149, видане 10.05.2018; ордер на надання правничої допомоги серії ВХ №1092627.
Відповідно до умов договору про надання правової допомоги №07/03 від 07.03.2025:
- адвокат зобов'язується надати правову допомогу (пункт 1.1);
- на визначення розміру гонорару адвоката впливають стоки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта; обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару (пункт 4.1);
- гонорар адвоката буде узгоджений додатково (пункт 4.2).
Згідно з додатковою угодою №1 від 25.03.2025 до договору про надання правової допомоги №07/03 від 07.03.2025 гонорар адвоката за представлення інтересів ОСОБА_1 , як позивача в адміністративній справі про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії становить 15000,00 грн, які вносяться готівкою в повному розмірі в день підписання даної угоди. Вказана сума гонорару становить оплату за: юридичні консультації з приводу питань, що виникають у клієнта; вивчення судової практики з приводу питань, що виникають у клієнта; написання та направлення адвокатських запитів; написання, пред'явлення позову в суді.
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №1 від 25.03.2025 позивач сплатив 15000,00 грн.
Суд зазначає, що предмет спору в цій справі не є значно складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Позивач та його представник не надали обґрунтованих доказів того, що підготовка позовної заяви у справі №560/5052/25 вимагала значного обсягу часу та за своїми характеристиками була віднесена до обсягу складних справ.
Послуга, зазначена в додатковій угоді №1 від 25.03.2025, (написання позову) є єдиною наданою послугою, а дії, зазначені в угоді (вивчення судової практики з приводу питань, що виникають у клієнта; написання та направлення адвокатських запитів) не є видами правової допомоги, а є допоміжною діяльністю при складанні процесуальних документів. Пред'явлення позову в суді також включається до підготовки проекту позовної заяви, оскільки це відповідає процесуальним вимогам щодо оформлення та подання позовної заяви.
Розподілу судових витрат підлягають лише ті витрати, що безпосередньо стосуються судової справи та її предмета, а тому, юридичні консультації з приводу питань, що виникають у клієнта, не стосуються розгляду конкретної судової справи.
Також, позивач не надав акту виконаних робіт із зазначенням детального опису робіт (наданих послуг), кількості часу, витраченого на здійснення конкретної послуги, вартості послуг за одиницю часу. Це унеможливлює визначення розміру витрат на правничу допомогу, співмірну з розглядом справи №560/5052/25.
Враховуючи викладене, відсутні підстави для стягнення на користь позивача з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України в частині внесення відомостей до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації про те, що поточне здобуття освіти ОСОБА_1 порушує послідовності, визначені частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту».
Зобов'язати Міністерство освіти і науки України забезпечити вчинення дій, необхідних для внесення змін до відомостей, що містяться у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, щодо ОСОБА_1 , а саме у розділі "На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" зазначити: "Так, не порушує".
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисячі двісті одинадцять) грн 20 коп. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 )
Відповідачі:Державне підприємство "Інфоресурс" (вул. О. Довженка буд. 3, м. Київ, 03057 , код ЄДРПОУ - 37533381) Міністерство освіти і науки України (пр. Берестейський буд. 10, м. Київ, 01135 , код ЄДРПОУ - 38621185)
Головуючий суддя Д.Л. Фелонюк