31 жовтня 2025 р. № 400/5793/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бульби Н.О. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , Ле-Ціон, Ізраїль
до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008,
провизнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення від 20.12.2023 №156050021080 та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ПФУ в Миколаївській області щодо не поновлення пенсії, визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії від 20.12.2023 № 156050021080;
- зобов'язати Головне управління ПФУ в Миколаївській області оновити виплату пенсії з 01.01.2001 на вказаний банківський рахунок НОМЕР_1 в АТ "Ощадбанк" з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходу.
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що до 2000 року проживала у м. Миколаєві та отримувала пенсію за віком. Після виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю, відповідач припинив виплату пенсії позивачці. Представник позивачки подав заяву про поновлення виплати пенсії, проте рішенням Головного управління ПФУ в Миколаївській області їй відмовлено в розгляді заяви від 15.12.2023 про призначення пенсії за віком.
Ухвалою суду від 10.07.2024 відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 263 КАС України.
Відповідач позов не визнав, просить відмовити в задоволенні позовних вимог. В письмовому відзиві зазначив, що відповідно до рішення Головного управління від 20.12.2023 № 156050021080 позивачці відмовлено у призначені пенсії за віком у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю. Заява про призначення пенсії подана представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, що не передбачено Законом № 1058. Позивач особисто до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи не звертався; надано копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Паспорт громадянина України не надано. Крім того, відсутні документи про реєстрацію місця проживання в Україні на день звернення за призначенням пенсії. Також зазначає, що строк звернення до суду пропущений.
Представник позивачки надіслав відповідь на відзив, підтримує позовні вимоги. Зазначає, що рішенням суду від 25.06.2021 по справі №540/1429/21 встановлено, що “..пунктом 1.5 Порядку No22-1 передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так його уповноваженим представником. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі No 757/12134/14-а. Як підтверджено матеріалами справи до відповідача звертався представник позивача на підстав нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем. Вказаний факт також не заперечується відповідачем. За таких обставин, висновок відповідача щодо порушення позивачем вимог п.1.5 Порядку №22-1 та необхідності особисто звернутися з заявою на поновлення пенсії, суд вважає необґрунтованим». Крім того, на вимогу уряду, для оформлення постійного проживання за кордоном позивачка оформила зняття з реєстрації з останнього місця проживання та здала паспорт громадянина України відповідно до «Порядку розгляду в дипломатичних представництвах або консульських установах України за кордоном клопотань громадян України, які виїхали за її межі тимчасово, про залишення на постійне проживання за кордоном», затвердженим Наказом Міністра закордонних справ України № 201 від 22.11.1999 р та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 грудня 1999 року за №903/4196. Замість паспорту громадянина України позивачка отримала паспорт для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданий органом 2ISR, 23.02.2023 року, копія якого разом з оригіналом для засвідчення копії була надана відповідачу.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонеркою за віком.
До 2000 року позивачка проживала в АДРЕСА_3 та отримувала пенсію за віком.
В подальшому ОСОБА_1 виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, в зв'язку із чим виплату пенсії було припинено.
28.07.2020 представник позивачки звернувся до органів Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про поновлення виплати пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області № 57/03-16 від 05.01.2021 відмовлено ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії, оскільки не дотримано встановленого Порядку № 22-1, а саме не надано оригінал паспорту громадянина України або інший документ з відміткою про реєстрацію.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивачка звернулась до суду.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 25.06.2021 у справі № 540/1429/21 відмовлено у задоволенні позову.
15.12.2023 представник позивачки подав до органів ПФУ заяву про поновлення пенсії разом із додатками.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 156050021080 від 20.12.2023 відмовлено ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії, оскільки позивачка особисто до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи не зверталась, надано копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон, проте паспорт громадянина України не надано. Відсутні документи про реєстрацію місця проживання в Україні на день звернення за призначенням пенсії.
Не погодившись з відмовою, представник позивачки звернувся до суду з позовом.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За змістом статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ст. 25 Конституції України зазначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення (ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV).
Відповідно до ст.7 № 1058-ІV принципами загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, поряд з іншими, є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат, державна гарантія реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, відповідальність суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
В своєму рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, речення другого статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
В пункті 3.3 рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року вказано, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення України з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи з правової соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Отже, з дня набрання чинності рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-ІV виникли підстави, у тому числі, для призначення і виплати пенсії позивачу у розмірі, передбаченому Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, право позивача як громадянина України на призначення пенсії за віком не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.
В оскаржуваному рішенні відповідач посилається на те, що позивачем була порушена процедура звернення за призначенням її пенсії, а саме: не були дотримані вимоги: особистого звернення; надання паспорту громадянина України з відміткою про реєстрацію.
Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» визначено, що документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Частиною 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Постановою Правління Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади, 25 листопада 2005 року за № 22-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846.
У пункті 2.9 Порядку № 22-1 зазначено, що особа, яка зверталася за пенсією, повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації).
Згідно з пунктом 2.22 Порядку № 22-1 передбачено, що для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Згідно п. 2.23 Порядку № 22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.
Згідно із частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Як встановлено судом, представник позивачки звернувся до територіальних органів ПФУ із заявою від 15.12.2023 про поновлення виплати пенсії.
Водночас, позивачка звернулась до відповідача із заявою щодо поновлення пенсії не особисто, а через свого представника. Крім того, доказів подання разом із заявою документів про реєстрацію місця проживання до суду не надано.
Отже, позивачкою був порушений порядок звернення до територіальних органів ПФУ із заявою про поновлення виплати пенсії.
Тому рішення відповідача є обгрунтованим.
Щодо вимог позивачки виплатити компенсацію втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст. 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Отже, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.
Тобто, для проведення компенсації обов'язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць.
Оскільки позивачці пенсію не нараховано, то вимоги в цій частині є передчасними.
Враховуючи вищезазначене, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Оскільки позивачу відмовлено у задоволенні позову, відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ 13844159) відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 31.10.2025.
Суддя Н.О. Бульба