Справа №:755/8297/25
Провадження №: 2-а/755/278/25
"03" листопада 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Бовкун М.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16 січня 2025 року № Б/944 по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити, стягнути на користь позивача судові витрати, що складаються із судового збору у розмірі
484,48 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 16 січня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 винесено постанову № Б/944 за справою про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн, оскільки ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце виклику до ІНФОРМАЦІЯ_3 , не з'явився 16 жовтня 2024 року за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_7, чим порушив вимоги статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а його вина підтверджується інформацією з єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, повісткою за № 390367, довідкою за Ф20 «про причини повернення» відправлення адресату. Також зазначено, що на розгляд справи про адміністративне правопорушення він не з'явився, про день, місце та час розгляду повідомлявся належним чином.
Зазначена постанова є необґрунтованою, незаконною та протиправною, а викладені в ній обставини не відповідають дійсності.
Позивач перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , облікові дані оновив вчасно, вказав адресу проживання та своєчасно отримує поштову кореспонденцію. Про наявність оскаржуваної постанови позивачеві стало відомо після відкриття виконавчого провадження з її примусового виконання.
Жодних повісток з вимогою з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 на
16 жовтня 2024 року та на дату розгляду справи про адміністративне правопорушення -16 січня 2025 року, позивач не отримував. Мобільний застосунок «Резерв+» не відображав будь-якої інформації про порушення правил військового обліку.
У оскаржуваній постанові не кваліфіковано та не конкретизовано, яке саме правопорушення, передбачене статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вчинено позивачем. Матеріали справи та постанова не містять доказів на підтвердження виклику позивача до ІНФОРМАЦІЯ_7 на 16 жовтня 2024 року. Застосовуючи адміністративне стягнення у вигляді штрафу, відповідачем не було дотримано вимог частини другої статті 33 КУпАП.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дій, не встановлено належними, допустимими та достатніми доказами наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП. В діях позивача склад адміністративного правопорушення відсутній.
З огляду на викладене позов просив задовольнити та вирішити питання про розподіл судових витрат.
В порядку автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Хромовій О.О.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16 травня 2025 року поновлено
ОСОБА_1 процесуальний строк звернення до суду з адміністративним позовом, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (в письмовому провадженні). Сторонам роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 , правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Копію позовної заяви з додатками доставлено до електронного кабінету відповідача 08 травня 2025 року, про що свідчить квитанція від 08 травня 2025 року № 3398403 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС. Ухвалу про відкриття провадження від 16 травня 2025 року доставлено до електронного кабінету відповідача 16 травня
2025 року о 22-49 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного документа від 16 травня 2025 року.
Відповідно до частин п'ятої, восьмої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши письмові матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до таких висновків.
До матеріалів справи не долучено копію паспорта громадянина України, що належить
ОСОБА_1 , та витягу про реєстрацію місця проживання позивача. Також до матеріалів справи не долучено копії військово-облікового документа військовозобов'язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
З матеріалів справи встановлено, що 16 січня 2025 року за наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_3 винесено постанову № Б/944 за справою про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Встановлено, що ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце виклику до ІНФОРМАЦІЯ_3 , не з'явився 16 жовтня 2024 року за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_7, чим порушив вимоги статті
22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в особливий період. Вина підтверджується матеріалами адміністративної справи: Інформацією з єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, повісткою за № 390367, довідкою за Ф20 «про причини повернення» відправлення адресату. Особа, що притягується до адміністративної відповідальності, на розгляд справи про адміністративне правопорушення не з'явилася, про день, місце та час розгляду повідомлялась належним чином.
Враховуючи, що ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, що передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, постановлено накласти на ОСОБА_1 штраф у сумі 17 000,00 грн.
На підставі частини другої статті 308 КУпАП у разі несплати штрафу протягом 15 днів з дня отримання постанови з метою примусового виконання цієї постанови органами державної виконавчої служби, штраф, визначений постановою по справі про адміністративне правопорушення, буде стягнуто у подвійному розмірі - 34 000,00 грн.
30 квітня 2025 року головним державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Київ) Полісмаком О.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 77844261 з примусового виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16 січня 2025 року № Б/944 про стягнення із ОСОБА_1 штрафу у розмірі 34 000,00 грн.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до вимог частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно із статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративне правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про адміністративне правопорушення (стаття 8 КУпАП).
Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної Постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно із пунктом 5 частини першої статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію встановлена статтею 210-1 КУпАП.
За частиною першою статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно із частиною третьою наведеної статті вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Спеціальним законом, який визначає, зокрема, обов'язки громадян щодо здійснення мобілізації в особливий період, є Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543/зі змінами та доповненнями згідно із Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку»).
За визначенням абзацу 5 частини першої статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який триває станом на дату ухвалення рішення.
Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року
№ 65/2022 «Про загальну мобілізацію», яким оголошено проведення загальної мобілізації, яка триває станом на дату ухвалення рішення.
Отже, станом на дату виникнення спірних правовідносин на території України діяв правовий режим особливого періоду.
Згідно з статтею 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Статтею 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів. Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно із частиною третьою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до абзацу 7 частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Згідно із приписами абзацу дев'ятого частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються: 1) прізвище, ім'я та по батькові і дата народження громадянина, якому адресована повістка; 2) найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку; 3) мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
4) місце, день і час явки за викликом; 5) підпис (електронний цифровий підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку; 6) реєстраційний номер повістки; 7) роз'яснення про наслідки неявки і про обов'язок повідомити про причини неявки.
Відповідно до частини першої пункту 2 Додатку 2 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
З аналізу вищезазначених правових норм у контексті спірних правовідносин слідує, що для висновку щодо правомірності оскаржуваної постанови необхідно встановити: факт отримання позивачем повістки для необхідності з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; факт відповідності змісту повістки вимогам законодавства; наявність поважних причин неприбуття позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк, визначений у повістці.
З постанови ІНФОРМАЦІЯ_3 від 16 січня 2025 року № Б/944 за справою про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП встановлено, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, у зв'язку із порушенням ним вимог статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в особливий період, а саме у зв'язку із тим, що будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце виклику до ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 не з'явився 16 жовтня
2024 року за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_7.
Також у постанові зазначено, що вина підтверджується матеріалами адміністративної справи: Інформацією з єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, повісткою за № 390367, довідкою за Ф20 «про причини повернення» відправлення адресату.
Згідно із пунктом 30 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, відповідно до якого: «Повістка може формуватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів або оформлюватися на бланку, який заповнюється представником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
У разі формування повістки за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу накладає на повістку кваліфікований електронний підпис у день її формування.
Реєстраційний номер повістки фіксується в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до пункту 34 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси місця проживання.
У разі коли резервіст або військовозобов'язаний уточнив свої облікові дані після завершення
60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, повістка може надсилатися на адресу місця проживання, зазначену резервістом або військовозобов'язаним під час уточнення облікових даних.
У разі неуточнення протягом 60 днів резервістом або військовозобов'язаним своєї адреси місця проживання повістка може надсилатися на його адресу зареєстрованого/задекларованого місця проживання.
Тобто, надсилання повістки про виклик до відповідного територіального ІНФОРМАЦІЯ_7 здійснюється на адресу, зазначену військовозобов'язаним під час оновлення (уточнення) своїх військово-облікових даних, водночас, у випадку не оновлення військовозобов'язаним своїх військово-облікових даних, надсилання повістки здійснюється на адресу зареєстрованого місця проживання військовозобов'язаного.
З наведеного слідує, що засобами поштового зв'язку повістки надходять і тим військовозобов'язаним, які не оновили свої дані, так і тим, хто їх оновив. У обох випадках військовозобов'язаний зобов'язаний своєчасно з'явитися до територіального ІНФОРМАЦІЯ_7 у визначену у повістці дату та час.
Повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ надсилається адресату протягом 48 годин після підпису повістки відповідним керівником. При цьому день явки за викликом резервіста або військовозобов'язаного з населеного пункту, що є адміністративним центром області, визначається протягом семи діб, а з інших населених пунктів - протягом десяти діб від дня надсилання повістки засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.
Відповідно до підпункту 2) пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від
16 травня 2024 року № 560, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
-день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
-день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
-день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Змінами, внесеними постановою Уряду від 08 жовтня 2024 року № 1147 до Правил надання послуг поштового зв'язку передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). Рекомендовані листи з позначками «Повістка ТЦК», «Вручити особисто» підлягають врученню особисто адресатам.
У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК».
Якщо ж протягом 3 робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
Отже, після набрання чинності змінами до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, особа вважається належним чином повідомленою про необхідність явки до ТЦК, якщо повістка про виклик згенерована в електронному вигляді, підписана кваліфікованим підписом керівника ТЦК, направлена рекомендованим листом з описом вкладення за адресою, повідомленою військовозобов'язаним під час оновлення облікових даних, однак не була отримана військовозобов'язаним, про що працівниками Укрпошти проставлено відмітку «відсутність адресата за вказаною адресою».
За відсутності поважних причин неявки до ТЦК за повісткою, військовозобов'язаний вважається таким, що не з'явився за викликом; неявка містить склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Суд враховує, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до ТЦК необхідна сукупність обставин: 1) направлення судової повістки за адресою, повідомленою військовозобов'язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов'язаного, та
2) відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою.
Приписами статті 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності, а позивач повинен заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.
Водночас, до матеріалів справи не долучено матеріалів справи про адміністративне правопорушення, зокрема, інформації з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, повістки за № 390367, довідки за Ф20 «про причини повернення» відправлення адресату.
Також до матеріалів справи не долучено докази повідомлення позивача за наявним номером телефону та/або вкладення до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК».
Крім того, у матеріалах справи відсутня інформація про поштові відправлення на ім'я ОСОБА_1 , прийняті до пересилання станом на жовтень 2024 року, їх вміст, статус та причини повернення.
Правом на подання відзиву на позов ІНФОРМАЦІЯ_2 не скористався.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, відсутність обізнаності особи про виникнення певного обов'язку не може свідчити про умисне невиконання такого обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративні правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.
Частиною першою статті 249 КУпАП передбачено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито, крім справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованих за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу та, а також статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення, згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності та подала про це відповідну заяву, про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), та випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці.
Відповідно до частини першої статті 279-9 КУпАП у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, але не пізніше дня розгляду справи про таке адміністративне правопорушення, особа може звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України, в якому вона перебуває на обліку, із заявою, в якій особа зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. Зазначена заява подається особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, особисто в письмовій формі або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста.
Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, начальник Служби мобілізації та територіальної оборони, регіонального органу Служби безпеки України, посадова особа уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України протягом трьох днів після отримання такої заяви зобов'язані перевірити викладені у ній фактичні дані про визнання особою правопорушення та надання нею згоди на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності і з дотриманням вимог статей 247, 280, 283 цього Кодексу винести постанову по справі, у тому числі без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (частина друга статті 279-9 КУпАП).
Отже, справа про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 210-1 КУпАП може розглядатися за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності лише у випадку подання такою особою відповідної заяви.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржувану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладення на нього штраф у сумі 17 000,00 грн винесено без складання протоколу (протилежного матеріали справи не містять), що загалом не суперечить приписами статті 258 КУпАП, за умови неявки особи без поважних причин або не повідомлення причини про неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки підтвердних документів про отримання особою виклику.
Водночас, суд враховує, що у матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення
ОСОБА_1 про розгляд справи про адміністративне правопорушення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, так як і доказів подання позивачем до ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідної заяви про визнання вчиненого ним правопорушення. Матеріали справи не містять письмової згоди-заяви ОСОБА_1 на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності. Докази направлення ОСОБА_1 відповідного повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення матеріали справи також не містять.
Так, з урахуванням вищевикладеного, оскільки постанова винесена без складення протоколу та без участі особи, доказів належного повідомлення про розгляд справи відповідачем не надано, відповідачем не дотримано вимог норм КУпАП.
Таким чином, з наявних у матеріалах справи документів судом не встановлено порушення військовозобов'язаним ОСОБА_1 вимог статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідачем протилежного не доведено.
Отже, в ході судового розгляду факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП не встановлено.
Водночас, суд враховує, що позивачем ОСОБА_1 не долучено до позову власного військово-облікового документа чи паперової копії інформації із мобільного застосунку «Резерв+», яка б свідчила про перебування останнього на військовому обліку, своєчасне оновлення ним військово-облікових даних, відсутність порушень правил військового обліку.
У рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (пункт 4.1).
За принципом презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких умов вчинення позивачем правопорушення залишається недоведеним.
Відповідно до статті 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено належними та допустимим доказами винуватість позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Згідно із частиною третьою статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Таким чином, із урахуванням установлених обставин, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог, скасування постанови ІНФОРМАЦІЯ_3 від 16 січня 2025 року № Б/944, а провадження у справі про адміністративне правопорушення слід закрити у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 143 КАС України, у рішенні, постанові або ухвалі суд вирішує питання щодо судових витрат.
Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 484,48 грн (суму розраховано з урахуванням коефіцієнту пониження), що підтверджується квитанцією від 06 травня
2025 року.
Виходячи з вищезазначеної норми чинного законодавства, за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 484,48 грн.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною сьомою статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено копію ордера про надання правничої допомоги від 07 травня 2025 року серії АІ № 1889310, виданого АО «ДСА Груп», копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 22 травня 2023 року серії КС № 00997, копію договору про надання правничої допомоги від 02 травня 2025 року
№ б/н, укладеного між ОСОБА_1 та АО «ДСА Груп», з додатковою угодою № 1 від 05 травня
2025 року, у якій сторони логовору погодили, що розмір гонорару за підготовку та направлення позовної заяви та представництво інтересів клієнта у суді першої інстанції за дорученням клієнта складає
20 000,00 грн, копію рахунку на оплату від 07 травня 2025 року № 1 на суму 20 000,00 грн та паперову копію платіжної інструкції від 08 травня 2025 року про сплату на рахунок АО «ДСА Груп» грошових коштів у сумі 20 000,00 грн
Детального опису робіт, виконаних адвокатом та акту приймання-передачі наданих послуг за договором від 02 травня 2025 року № б/н про надання правничої допомоги до матеріалів справи не долучено
Згідно із частиною дев'ятою статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно із положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, обсягу наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від
30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 листопада 2019 року у справі № 810/1502/18.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня
2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Як уже зазначалося, сторони визначили, що загальна вартість наданих адвокатом послуг складає
20 000,00 грн.
Суд повторно зазначає, що відповідно до частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої вказаної статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі East/WestAllianceLimited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити, що витрати на послуги, надані згідно з вказаним переліком на загальну суму 20 000,00 грн не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та є явно завищеними, оскільки справа за своїм характером не є складною, не потребує значного часу на виконання відповідних робіт (надання послуг) та не є співмірною із обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Отже, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, ступеня складності предмета спору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Правилами військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, статтями 2, 19, 77, 132, 134, 143, 241-251 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, - задовольнити.
Скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16 січня 2025 року № Б/944 за справою про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення штрафу у сумі 17 000,00 грн.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок) судового збору та 5 000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання:
АДРЕСА_1 .
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_6 , ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Повне рішення суду виготовлено 03 листопада 2025 року.
Суддя О.О. Хромова