Справа №:755/4815/25
Провадження №: 2-а/755/151/25
"03" листопада 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі головуючої судді Яровенко Н.О. розглянувши за правилами спрощеного провадження, без виклику сторін, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 № 861 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 30.11.2024 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та закрити справу про адміністративне правопорушення в зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Судові витрати покласти на відповідача.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 30.11.2024 року полковником ОСОБА_2 , начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 була винесена постанова № 861 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та накладення штрафу у розмірі 17 000 грн. за не уточнення військово-облікових даних.
12.03.2025 року головним державним виконавцем Дніпровського відділу ДВС у місті Києві Мельником К.М. було відкрито виконавче провадження щодо стягнення з позивача штрафу в розмірі 34 000 грн. Позивач вважає вищезазначену постанову необґрунтованою, протиправною та такою, що підлягає скасуванню з огляду на наступне:
Позивач посилаючись на п.10 ч.1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» та ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку а мобілізацію» зазначає, що обов'язок військовозобов'язаного прибути до ТЦК та СП має виконуватися виключно на підставі виклику, попередньо доведеного до відома військовозобов'язаного, а з урахування того, шо Позивач не отримував жодних викликів, повісток для уточнення військово- облікових даних і в оскаржуваній постанові відсутні жодні докази такого вручення/надсилання, то Позивач не був зобов'язаний самостійно без виклику, повістки прибувати до Відповідача для уточнення військово-облікових даних.
В оскаржуваній постанові суть правопорушення вказане як не уточнення військово-облікових даних, проте не зазначено, які саме військово-облікові дані не уточнені Позивачем, то це не може створювати склад адміністративного правопорушення.
Крім того відповідач, як адміністратор Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, зокрема системи «Оберіг», має повний доступ до персональних даних військовозобов'язаних, зокрема до персональних даних Позивача, а тому Відповідач не мав законодавчого підґрунтя виносити оскаржувану постанову саме в силу примітки до ст. 210 КУпАП, і при цьому Відповідачем не додано жодних доказів щодо неможливості отримання будь-яких персональних даних Позивача.
Додатково, Відповідач в оскаржуваній постанові самостійно зазначив про те, що він має доступ до інформації з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Позивач не отримував оскаржувану постанову і дізнався про неї лише 12.03.2025 року після відкриття виконавчого провадження (тобто 15 днів на сплату штрафу та 10 днів на оскарження постанови в будь-якому випадку не пройшли), а Відповідачем не надано доказів вручення/надсилання оскаржуваної постанови - тобто оскаржувана постанова і не набрала законної сили, а тому до Позивача в будь-якому випадку не може застосовуватись подвійний розмір штрафу, а отже стягнення штрафу з Позивача у розмірі 34 000 грн. є незаконним.
Зважаючи на недоведеність Відповідачем складу адміністративного правопорушення за ч. З ст. 210- КУпАП у діях/бездіяльності Позивача та презумпцію невинуватості - оскаржувана постанова с протиправною, є законні підстави для її скасування, результатом чого має бути закриття провадження по даній справі щодо Позивача на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП (за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. З ст. 210- КУпАП).
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 08.04.2025 було відкрито провадження у цій справі, яку призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін та призначено судове засідання, відповідачу роз'яснено процесуальне право подати відзив на позовну заяву у строк не пізніше дати розгляду справи.
Відповідачем ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками отримано 24.04.2025 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення.
19 вересня 2025 року до суду від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву.
На обґрунтування відзиву представником відповідача зазначено, що відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані. Зокрема, у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
Тобто, громадяни України, які перебувають на військовому обліку зобов'язані вчинити активні дії у визначеному законом порядку, спосіб та у строки для уточнення своїх актуальних даних, які не можуть бути уточнені шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами: уточнити адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти та інші персональні дані.
Постанова від 30 листопада 2024 року № 861 ґрунтується на інформації з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Водночас, позивачем не було здійснено вчасно звірку контактних даних, звірку даних при особистій явці до 16 липня 2024 року включно, що повністю підтверджує встановлені в постанові від 30 листопада 2024 року обставини, а саме те, що ОСОБА_1 не було уточнено свої військово-облікові дані протягом 60 днів відповідно до розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку з чим ОСОБА_1 було вчинено адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Представник відповідача, відносно тверджень позивача про необізнаність винесення оскаржуваної постанови, вказує, що позивач особисто здійснив підпис на протоколі за №861 від 26.11.2024 року та відповідно був повідомлений про день, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення. Враховуючи, що позивача на дату розгляду справи про адміністративне правопорушення не з'явився, відповідачем на адресу позивача було надіслано копію оскаржуваної постанови. На підтвердження цього відповідач надає копію супровідного листа від 07.12.2024 року та копію фіскального чеку з поштовим ідентифікатором. Крім того, зазначене поштове повідомлення було повернуто відправнику у зв'язку із «закінченням терміну зберігання».
З огляду на вказане, вважають постанову від 30 жовтня 2024 року № 776 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП законною та обґрунтованою, а адміністративний позов ОСОБА_1 таким, що задоволенню не підлягає. У задоволенні позову просили відмовити.
30 вересня 2025 року до суду від позивача надійша відповідь на відзив.
На обґрунтування відповіді на відзив позивачем зазначено, що копію оскаржуваної постанови позивач не отримував та дізнався про її існування лише 12.03.2025 року після відкриття виконавчого провадження внаслідок чого до позивача не може застосовуватись подвійним розмір штрафу. Відповідачем не додано жодних доказів щодо неможливості отримання будь-яких персональних даних позивача та пропущено строк накладення адміністративного стягнення. У зв'язку з вищевикладеним позивач вважає, що протокол складено у прошення норм чинного законодавства та просить позовні вимоги задовольнити.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Відповідно до частин п'ятої, восьмої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Суд дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, доходить наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За нормою п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
За приписами статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як убачається з матеріалів справи, 30.11.2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 винесена постанова № 861 за справою про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , задеклароване/зареєстроване місце проживання перебування): АДРЕСА_1 , місце роботи і посада: ФОП, РНОКПП НОМЕР_1 .
Вказаною постановою встановлено, що громадянином ОСОБА_1 не було уточнено свої військово-облікові дані протягом 60 днів відповідно до розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України за № 3633-ІХ від 11 квітня 2024 року, у зв'язку з чим ОСОБА_1 було порушено законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Вина особи, що притягується до адміністративної відповідальності підтверджується матеріалами справи про адміністративне правопорушення: протоколом, інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Гр-н ОСОБА_1 вину у скоєному правопорушенні не визнав, на розгляд справи про адміністративне правопорушення не з'явився, про день, місце та час розгляду повідомлявся належним чином.
Громадянин ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, що передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
Накладено на громадянина ОСОБА_1 штраф у сумі 17 000 грн.
Копія оскаржуваної постанови відповідно до запису в постанові №861 була направлена поштою, що підтверджується копією супровідного листа від 07.12.2024 року та копію фіскального чеку з поштовим ідентифікатором. Крім того, зазначене поштове повідомлення було повернуто відправнику у зв'язку із «закінченням терміну зберігання».
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до вимог частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративне правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про адміністративне правопорушення (стаття 8 КУпАП).
Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної Постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно із пунктом 5 частини першої статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію встановлена статтею 210-1 КУпАП.
За частиною першою статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно із частиною третьою наведеної статті вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Спеціальним законом, який визначає, зокрема обов'язки громадян щодо здійснення мобілізації в особливий період, є Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543/зі змінами та доповненнями згідно із Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку»).
За визначенням абзацу 5 частини першої статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який триває на час ухвалення рішення.
Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», яким оголошено проведення загальної мобілізації, яка триває і досі.
Згідно зі статтею 1 Закону № 3543-XII: мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Частиною другою статті 4 Закону № 3543-XII передбачено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Отже, станом на дату виникнення спірних правовідносин на території України діяв правовий режим особливого періоду та оголошено загальну мобілізацію.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, що встановлено частиною першою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно із частиною дев'ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Як передбачено абзацом 5 частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Законом України від 11 квітня 2024 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (набрав чинності 18 травня 2024 року) було внесено зміни до статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме передбачено, що: 1) військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження; 2) у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Враховуючи вимоги зазначеного абзацу сьомого частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» всі військовозобов'язані, окрім тих, що відносяться до абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого зобов'язані протягом 60 днів уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Частиною десятою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, окрім іншого: - уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (абзац другий); - виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством (абзац шостий).
Частина десята статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» викладена в редакції Закону № 3633-IX, який набув чинності 18 травня 2024 року.
Відповідно до частини одинадцятої статті 38 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Вказаний обов'язок визначено також пунктом 23 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487.
Згідно із пунктом 1 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 (далі - Порядок), цей Порядок визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації).
Відповідно до пункту 2 Порядку, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
За змістом абзацу 2 підпункту 1 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які є додатком до вищевказаного Порядку, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема, перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов'язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, військовозобов'язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад.
Абзацом четвертим пункту 1 частини другої Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3633-ІХ встановлено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані:
-у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності);
-у разі перебування за кордоном - шляхом повідомлення на офіційну електронну адресу або на офіційний номер телефону, які зазначені на офіційному сайті територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку, або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
Вищезазначені норми права передбачають три шляхи, яким громадяни України, які перебувають на території України та які перебувають на військовому обліку повинні були уточнити свої персональні дані з 17 травня 2024 року по 16 липня 2024 року (включно), а саме:
-через центр надання адміністративних послуг;
-через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста;
- у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Звертаючись з позовом до суду ОСОБА_1 не заперечує, що військово-облікові дані не оновлював у строк до 16 липня 2024 року, тобто з пропуском встановленого законодавством строку. Будь-яких доказів, що позивач здійснив відповідне оновлення даних матеріали справи не містять.
Стаття 68 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний неухильно дотримуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від відповідальності.
Відповідно до статті 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Згідно зі статтею 42 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та пунктом 19 Порядку № 1487 громадяни України, винні в порушенні правил військового обліку громадян України, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов'язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування обставин, що викладені в оспорюваній постанові, зокрема, своєчасного оновлення власних військово-облікових даних до 16 липня 2024 року (включно).
Частиною першою статті 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Приміткою у статті 210 КУпАП визначено, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Однак, примітка до статті 210 КУпАП не може бути застосована в даному випадку, оскільки чинне законодавство зобов'язувало саме позивача вчинити певні дії, і уточнити свої персональні дані у встановлений строк, які могли бути вчинені тільки ним особисто у один із визначених способів, відтак держатель Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів може перевірити чи уточнив військовозобов'язаний свої персональні дані, але обов'язок такого уточнення покладається на військовозобов'язаного, яким є позивач.
Частиною десятою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з відповідними змінами, визначено способи, якими громадяни України зобов'язані уточнити протягом встановленого шестидесятиденного строку свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Гр-н. Ратушний- ОСОБА_3 , проігнорувавши виконання обов'язку, покладеного на нього згідно вищезазначених правових норм, жодним із визначених способів уточнення своїх персональних даних не скористався, порушив правила військового обліку і вчинив порушення законодавства про військовий обов'язок і військову службу, що тягнене за собою накладення адміністративного стягнення.
При цьому, доказів уточнення своїх персональних даних до 16 липня 2024 року (включно) позивачем не надано, відсутні будь-які посилання на виконання цього обов'язку позивачем.
Також позивачем не обґрунтовано неможливість своєчасного оновлення власних військово-облікових даних через мобільний застосунок «Резерв+» до 16 липня 2024 року (включно).
При цьому, судом перевірено, що постанова ухвалена уповноваженою посадовою особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки, якою стягнення накладено в межах санкції статті та з дотриманням строків накладення адміністративного стягнення.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем правомірно прийнята оскаржувана постанова.
Оцінюючи інші доводи позову, суд зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн відповідає вимогам чинного законодавства.
З огляду на викладене, враховуючи наявні в справі докази, відповідно до статті 293 КУпАП України, суд, як орган, що розглядає адміністративний позов (скаргу або протест) на постанову по справі про адміністративне правопорушення, перевіривши законність і аргументованість винесеної постанови, дійшов висновку про те, що постанова від 30 листопада 2024 року № 861 за справою про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП відповідає вимогам закону, а тому позов є необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
Також відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно із статтею 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Оскільки, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати у виді судового збору слід покласти на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 19, 132, 134, 143, 241-251 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 03.11.2025 року.
Дані сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місяця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , в адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Суддя Н.О. Яровенко