Номер провадження 2/754/1393/25
Справа №758/12229/24
Іменем України
30 жовтня 2025 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.
за участю позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення боргу.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що 24.06.2023 року він надав відповідачу у позику грошові кошти в розмірі 258 000, 00 грн. зі строком повернення до 24.12.2023 року. Також, 30.06.2023 року відповідач додатково отримав у позику грошові кошти в розмірі 105 000,00 грн. зі строком повернення до 31.07.2023 року. Крім того, 24.07.2023 року відповідач отримав у позику грошову суму в розмірі 370 000,00 грн. за умови повернення до 01.08.2023 року.
Як зазначає позивач, станом на день звернення до суду відповідач свої зобов'язання не виконав, вказані у боргових розписках суми не повернув, загальна сума заборгованості становить 733 000,00 грн. На неодноразові звернення відповідач грошові кошти не повертає, ігнорує його, на телефонні дзвінки не відповідає. З урахуванням наведеного, а також положень ст.625 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за вказаними розписками в розмірі 733 000,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 36 612,57 грн. та 3 % річних в розмірі 19 009,09 грн.
Крім того, позивач вважає, що в зв'язку із порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань з повернення всієї суми боргу йому було завдано моральної шкоди, оскільки через відсутність грошових коштів, неповернутих відповідачем, він не може виплачувати аліменти на дитину, що стягуються за рішенням суду у примусовому порядку, внаслідок чого має заборгованість по сплаті аліментів на суму 16 506,00 грн. Крім того, він є батьком двох малолітніх дітей та опікуном ще однієї малолітньої дитини, які перебувають на його утриманні. Внаслідок відсутності грошових коштів, які він передав відповідачу, у його родини відсутні кошти для нормального та повноцінного існування, відсутня можливість виїхати з м.Києва у безпечне місце, а також є складнощі у вирішенні побутових питань та потреб сім'ї. Він відчуває себе засмученим, усунутим від подій, що відбуваються, від людей; відчуває самотність, ізольованість, особливо від тих, хто піклується про нього; відчуває себе невдахою, нещасним, таким, що потерпів поразку, нездатним до досягнення попередніх успіхів; нудьга, занепад духу, думки про втрату сенсу життя все частіше відвідують його; спостерігається зниження загального фізичного тонусу, порушення сну та зникнення апетиту. З урахуванням наведеного, позивач оцінює розмір завданої йому моральної шкоди в розмірі 40 000,00 грн.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за вказаними розписками в розмірі 733 000,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 36 612,57 грн., 3 % річних в розмірі 19 009,09 грн., моральну шкоду в розмірі 40 000,00 грн., а також витрати на правову допомогу в розмірі 11 400,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 8400,22 грн.
Ухвалою Подільського районного суду м.Києва від 04.10.2024 року справу направлено до Деснянського районного суду м.Києва для розгляду за підсудністю.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва Скрипки О.І. від 11.11.2024 року позовні заяву залишено без руху із наданням строку для усунення недоліків.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва Скрипки О.І. від 21.11.2024 року провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Деснянського районного суду від 24.06.2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду в загальному порядку.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив про їх задоволення, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час розгляду справи повідомлявся належним чином у порядку, визначеному ч. 1 ст. 130 ЦПК України, про причину неявки суд до відома не поставив, правом на подання відзиву не скористався. Судові повістки, що направлялися на його адресу за зареєстрованим місцем проживання, поверталися до суду без вручення з відмітками поштового відділення про відсутність адресата.
Порядок вручення судових повісток визначено ст.ст.128, 130 ЦПК України, а також п.п.99, 100, 101 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05 березня 2009 року.
Таким чином, повідомлення відповідача про час розгляду справи за адресою зареєстрованого місця проживання здійснювалося відповідно до вимог закону.
Крім того, Верховний Суд у постанові № 922/1714/18 від 17 квітня 2019 року, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, зазначив, що дії відповідача, направлені на неотримання судової кореспонденції, яка направлялася йому судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання, є свідомими, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчать про зловживання процесуальними правами, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи.
Виходячи з цього, порядку повідомлення адресата про надходження судової повістки, суд вважає повідомлення відповідача про час розгляду справи належним, а тому за даних обставин суд вважав за можливе провести заочний розгляд справи за правилами Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України, проти чого не заперечував позивач.
Судом на підставі частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК), у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
У відповідності до ст.ст.13, 81 ЦПК України, суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 24.06.2023 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики у формі розписки, згідно якої позивач надав відповідачу у позику грошові кошти в розмірі 258 000, 00 грн. зі строком повернення до 24.12.2023 року.
30.06.2023 року між сторонами було укладено договір позики у формі розписки, згідно якої відповідач отримав від позивача у позику грошові кошти в розмірі 105 000,00 грн. зі строком повернення до 31.07.2023 року.
24.07.2023 року сторони уклали ще один договір позики у формі розписки, згідно якого відповідач отримав від позивача у позику грошову суму в розмірі 370 000,00 грн. за умови повернення до 01.08.2023 року.
Оригінали вказаних розписок було оглянуто в судовому засіданні.
Загальний розмір боргових зобов'язань відповідача становить 733 000,00 грн.
Позивач просить задовольнити його вимоги, вказуючи на невиконання відповідачем своїх зобов'язань із повернення коштів та наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до ст.625 ЦК України.
Суд вважає, що доводи позивача є частково обґрунтованими, виходячи з наступного.
Так, відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень статі 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з статтею 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Таким чином, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022року у справі № 206/6401/18 (провадження № 61-9197св21) зазначено, що: «на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)».
У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Установлено, що на підтвердження укладення договорів позики з ОСОБА_2 позивач надав розписки від 24.06.2023 року, 30.06.2023 року, 24.07.2023 року, з аналізу яких встановлено, що відповідач взяв у борг у позивача грошові кошти в загальному розмірі 733 000,00 грн.
Відповідач та його представник, будучи достовірно обізнаними про суть та характер спору, не надали суду жодного доказу на підтвердження того, що вказані грошові кошти відповідач від позивача не отримував, жодні обставини, викладені у позові не оспорювали, в тому числі і загальний розмір боргу.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про доведення факту існування між сторонами договірних правовідносин. При цьому, доказів належного виконання зобов'язань відповідачем суду не надано, жодних заперечень проти позову не заявлено.
Таким чином, враховуючи, що позичальник своїх зобов'язань із повернення суми позики не виконав, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми боргу за договором позики в розмірі 733 000,00 грн.
Що ж стосується вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В той же час, особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Позивачем надано розрахунок розміру інфляційних втрат та 3 % річних за період з 31.07.2023 року по 01.08.2024 року.
Проте, 24.02.2022 року з 5 год. 30 хв. в Україні відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року, введено воєнний стан.
Згідно з п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Отже, враховуючи викладене, те що станом на момент розгляду справи в Україні воєнний стан не скасовано і не припинено, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 36 612,57 грн. та 3 % річних у розмірі 19 009,09 грн. не підлягають задоволенню.
Також суд вважає частково обґрунтованими і вимоги позивача щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору позики і не повернення її позивачу протягом тривалого часу.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного суду , викладені , зокрема , в Постанові Великої Палати Верховного суду від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц , в яких зазначено, що: «92. Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства».
Вказаний правовий висновок Великої Палати Верховного суду є усталеним вже у судовій практиці та підтверджується також і іншими чисельними такими ж правовими висновками, викладеними в Постанові від 14 вересня 2022 року у справі № 130/82/2015 (провадження № 61-13219св20), в Постанові від 10 травня 2023 року у справі № 522/5513/19( провадження № 61-16844св20), в Постанові Верховного суду від 20 квітня 2023 року у справі № № 523/11968/19 (провадження № 61-186св23), в Постанові Верховного суду від 11 квітня 2024 року у справі № 501/2531/20 (провадження № 61-10198св22).
Аналогічні за своєю суттю правові висновки містяться в Постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22(провадження № 61-1382сво23).
В Постанові Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20) зазначається що тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
З урахуванням цього, а також з урахуванням вимог розумності та справедливості суд вважає за можливим частково задовольнити вимоги позивача та стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору позики і не повернення її позивачу протягом тривалого часу в розмірі 5000,00 грн.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Як вбачається з положень ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.
Об'єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).
Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наявний у матеріалах цивільної справи.
Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що відповідач свої зобов'язання за договорами позики належним чином не виконав, грошові кошти у повному обсязі у визначений строк не повернув, розмір наявної заборгованості не спростував, а тому з нього на користь позивача належить стягнути суму заборгованості у загальному розмірі 733 000,00 грн., а також моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн. В решті вимог належить відмовити. Інші доводи позивача на висновки суду не впливають і підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі не дають.
Згідно з ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути пропорційно до задоволених вимог судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 7379,81 грн., а також документально підтверджені витрати на професійну правову допомогу в розмірі 10 015,46 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.509, 510, 512, 514, 526, 530, 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-289 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , борг за договорами позики в сумі 733000 грн., моральну шкоду в розмірі 5000 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 7379,81 грн. та витрати на професійну правову допомогу в розмірі 10015,46 грн.
В задоволенні інших вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Повне рішення складено та підписано 30 жовтня 2025 року.
Суддя: