Справа 556/2205/25
Номер провадження 2/556/809/2025
(ЗАОЧНЕ)
30.10.2025.
Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:
головуючого судді - Котик Л.О.,
при секретарі - Басик Г.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Володимирець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів,-
До Володимирецького районного суду Рівненської області звернулася з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що від спільного шлюбу вони мають троє дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Шлюб розірвано.
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 08.10.2020, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти в твердій грошовій сумі на утримання дітей: сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі по 1159 грн., на кожну дитину щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 вересня 2020 року і до досягнення дітьми повноліття.
Вказаний розмір аліментів на даний час є недостатнім для покриття витрат на забезпечення дітей всім необхідним. У зв'язку із збільшенням вартості цін на всі види товарів, ростом та розвитком дітей, витрати на харчування, придбання одягу, взуття, навчальних матеріалів змінюються в бік збільшення, а стягнутий розмір аліментів не покриває навіть місячних витрат на харчування дітей.
11.03.2025 аліментні зобов'язання щодо утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , припинилися у зв'язку з досягненням ним повноліття.
Оскільки розмір стягнутих судовим рішенням аліментів на утримання дітей не забезпечує навіть мінімального їх утримання, діти знаходяться на повному матеріальному утриманні позивачки, однак батько може нести обов'язок по утриманню дітей, в порядку вимог ст. 141 СК України, нарівні з позивачкою, тому позивачка вважає, що є необхідність у зміні способу стягнення аліментів.
Просить змінити спосіб стягнення аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти в твердій грошовій сумі на утримання дітей: сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 08 жовтня 2020 року в справі №556/1072/20. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти в твердій грошовій сумі на утримання дітей: сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу), але не більше ніж 10 прожиткових мінімуму для дитини відповідного віку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дітьми повноліття.
Вказаний позов надійшов до суду 21 липня 2025 року.
Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 10 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судовий розгляд.
Позивачка та її представник у судове засідання не з'явилися, від представника позивача - адвоката Мойсюка А.М. надійшла заява про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримують. Не заперечують щодо ухвалення заочного рішення.
Належним чином повідомлений відповідач повторно в судове засідання не з"явився без повідомлення причин неявки, відзив на позов не подав. Клопотань не заявлено. А тому судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи, згідно ст.ст. 280-281 ЦПК України.
Розгляд справи здійснюється за відсутності сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення із наступних підстав.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 29.08.2006, що зареєстрований Нижньостинавською сільською радою Стрийського району Львівської області, актовий запис №4, який рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 15.01.2020 у справі №556/1969/19 розірвано.
Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають троє дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження, серії НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 .
Рішенням Володимирецьким районним судом Рівненської області від 08.10.2020 у справі №556/1072/20, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти в твердій грошовій сумі на утримання дітей: сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі по 1159 грн., на кожну дитину щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 вересня 2020 року і до досягнення дітьми повноліття.
Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених у статтях 182 184 Сімейного Кодексу України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 152/100/18.
Такий висновок також узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 5 лютого 2014 року у справі № 6-143цс-13, відповідно до якої вимоги зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не можуть заперечуватись, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст.ст.182 184 Сімейного кодексу України, не може обумовлюватись разовим її здійсненням й відповідно з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 Сімейного кодексу України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження.
Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
За змістом статті 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною третьою статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18, спосіб стягнення коштів на утримання дитини визначається за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина. Тобто, позивач наділений абсолютним правом на зміну способу стягнення аліментів.
Крім того, згідно правової позиції, викладеної у постанові ВС від 14 листопада 2018 року у справі № 372/2393/17, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце як внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів, так і внаслідок бажання стягувача змінити спосіб стягнення аліментів в силу інших обставин. Тобто, зміна способу стягнення аліментів передбачає зміну їх розміру.
Відповідно до частини першої статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів є стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно частини другої ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
На думку суду, на даний час розмір раніше стягнутих аліментів є недостатнім, оскільки в силу свого віку дитина потребує більших витрат на матеріальне забезпечення, розвиток, освіту та інше, що тягне і відповідну зміну матеріального становища матері. З часу присудження аліментів істотно зріс і прожитковий мінімум для дитини відповідного віку.
В той же час, відповідач є особою працездатного віку, і взмозі сплачувати аліменти в розмірі 1/3 всіх видів його заробітку.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що стягненню з відповідача підлягають аліменти в розмірі 1/3 всіх видів його заробітку заробітку (доходу), але не більше ніж 10 прожиткових мінімуму для дитини відповідного віку, і не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дітьми повноліття.
Щодо судових витрат.
Стосовно вимоги про стягнення 6 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу суд зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України).
Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Так, згідно з ч. 2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 3 ст.141ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.141 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження факту понесених судових витрат та підтвердження повноважень адвоката, стороною позивача були надані для суду такі докази: Договір про надання професійної правничої допомоги від 01 квітня 2025 року, укладеного між адвокатом Мойсюком Андрієм Миколайовичем та ОСОБА_1 .
Відповідно до п.4.1 Договору про надання професійної правничої допомоги від 01.04.2025 року, вартість зазначених у п.1.1 Договору послуг становить 6 000 грн. на рік за ведення справи або до винесення рішення по справі, в залежності від того, яка з наведених обставин настане раніше, є фіксованою і не залежить від об'єму роботи, кількості аркушів, годин роботи.
Також суду надано Акт виконаних робіт від 16 липня 2025 року до Договору про надання професійної правничої допомоги від 01 квітня 2025 року, згідно якого підтверджено, що адвокат надав , а Клієнт прийняв правову допомогу за Договором та Сторони підтвердили, що правова допомога надана та сплачена Клієнтом у повному обсязі у розмірі 6 000 грн.
Згідно із ст. ст. 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договором про надання правової допомоги.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East\West Alliance Limited проти України" (заява №19336/04, п. 269) вказує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
19 лютого 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято додаткову постанову у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), де зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим, чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертоюстатті 137 ЦПК України.
Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Між тим, надані позивачем до суду докази не були безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі з іншої сторони, адже цей розмір є необґрунтованим, не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, є непропорційним до складності справи для адвоката і виконаних ним робіт.
Справа, незважаючи на ціну позову, є нескладною, обрання способу захисту порушеного права, аналіз адвокатом законодавства, яке регулює спірні правовідносини, вимагало лише незначного обсягу юридичної й технічної роботи.
Зважаючи на це, суд вважає, що вказана сума в розмірі 6 000 гривень є неспівмірною із категорією справи, а тому підлягає зменшенню, оскільки не потребувала від адвоката значних зусиль та не потребувала витрати значної кількості часу.
Беручи до уваги вищевикладене, а також подані стороною позивача докази на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, з урахуванням складності справи, малозначності спору, враховуючи те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи проводився у відсутності сторін, зважаючи на ціну позову, значення справи для сторони та співмірність розміру витрат, суд приходить висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правову допомогу до 3 000 грн., оскільки такий розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідатиме критеріям, закріпленим ЦПК України.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ч.1ст.141 ЦПК України.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача судовий збір в дохід держави, в розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.180-182, 184, 192 СК України, ст.ст.7, 10, 12, 76, 81, 89, 206, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, задовольнити.
Змінити спосіб стягнення аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в твердій грошовій сумі на утримання дітей: сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 08 жовтня 2020 року в справі №556/1072/20.
Стягнути з ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_4 РНОКПП: НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 , аліменти на утримання дітей: сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу), але не більше ніж 10 прожиткових мінімуму для дитини відповідного віку, і не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дітьми повноліття, з дня набрання рішенням законної сили.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 РНОКПП: НОМЕР_4 в дохід держави судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 РНОКПП: НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому випадку строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частина судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Котик Л.О.
Учасники процесу:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 РНОКПП: НОМЕР_4 , останнє відоме місце проживання - м. Стрий, Львівської області;