Справа № 161/18910/25
Провадження № 2-а/161/332/25
03 листопада 2025 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Мазура Д.Г.
за участю секретаря судового засідання Дручок О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Луцького міськрайонного суду Волинської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови за справою про адміністративне правопорушення,
15 вересня 2025 позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Рущака Володимира Михайловича звернувся до суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови за справою про адміністративне правопорушення.
Позивач свої вимоги мотивує тим, що його незаконно притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП за те, що він не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 по повістці №715505, чим порушив вимоги ч.1 та абз. 8 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п.п.2 п.1 Додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що затверджений Постановою КМУ №1487 від 30.12.2022.
Як підстави незаконності притягнення його до адміністративної відповідальності вказує на те, що не отримував повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому немає його вини у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210 КУПАП.
Також, позивач вказує, що оспорювана постанова винесена поза строками встановленими для притягнення до адміністративної відповідальності.
Враховуючи викладене, вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи та недоведеністю вини позивача, а також через процедурні порушення при формуванні матеріалів справи про адміністративне правопорушення, зокрема, не повідомлення позивача про місце і час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.09.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови за справою про адміністративне правопорушення залишено без руху.
26 вересня 2025 до суду надійшла заява від представника позивача адвоката Рущака В.М. про усунення недоліків у позовній заяві.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.09.2025 у вищевказаній справі було відкрито провадження. Відповідачу визначено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
13 жовтня 2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідач у поданому письмовому відзиві на позовну заяву заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні. Пояснив, що постанова №3014 від 16.07.2025є законною та такою, що була винесена відповідно до норм чинного законодавства, а відтак, оскаржувана постанова є правомірною та не підлягає скасуванню.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд встановив наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що 16.07.2025 ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 було винесено постанову №3014 за справою про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.
Постанова мотивована тим, що ОСОБА_1 не з'явився по повістці №715505, що зобов'язувала його з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим порушив вимоги ч.1 та абз. 8 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п.п.2 п.1 Додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що затверджений Постановою КМУ №1487 від 30.12.2022.
Вважаючи вказану постанову такою, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суд враховує такі підстави.
Стаття 19 Конституції України, передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Поняття адміністративного правопорушення викладено в частині першій статті 9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Між тим, суд зазначає, що обов'язковою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, є вчинення нею адміністративного правопорушення, а факт вчинення особою правопорушення, в свою чергу, має бути підтверджений належними та допустимими доказами.
У свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
У відповідності до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозаписуючих засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому рахунку без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно із статтею 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Статтею 65 Конституції України, визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі по тексту - Закон № 3543-XII).
Згідно із частиною третьою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістка керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до абзацу 7 частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Відповідно до частини першої пункту 2 Додатку 2 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Приписами ч. 1 ст. 210 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Частиною 3 статті 210 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Порядок перевірки військово-облікових документів та вручення військовозобов'язаним повісток в особливий період регулюється «Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», який затверджений постановою КМУ № 560 від 16.05.2024 (далі - Порядок).
У п. 41 Порядку зазначено, що резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акту відмови від отримання повістки, а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Відтак, зазначеним Порядком врегульований порядок оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, відповідно до вимог якого у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку, день проставлення відмітки про відмову від отримати повістку вважається днем отримання такого поштового відправлення (повістки).
Крім цього, суд зазначає, що Постановою КМУ №1147від 08.10.2024 «Про внесення змін до Правил надання послуг поштового зв'язку» внесено зміни до Правил надання послуг поштового зв'язку.
Згідно з п. 82 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 15.03.2009, передбачено, зокрема, що «Рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК».
Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Статтею 280 КУпАП, встановлено, що посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом із постанови №3014 від 16.07.2025, позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн, у зв'язку з порушенням законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчиненого в особливий період, яке виразилося в тому, що ОСОБА_1 не з'явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 по повістці №715505.
Із повістки №715505 від 18.10.2024 встановлено, що вона виписана на ім'я ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , на адресу АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 було викликано до ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_2 , метою виклику зазначено уточнення даних.
Водночас судом встановлено, що в постанові про адміністративне правопорушення №3014 від 16.07.2025, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності не зазначено, що ОСОБА_1 не з'явився по повістці №715505 до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд звертає увагу, що згідно повістки №715505, ОСОБА_1 було викликано до ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_2 не до ІНФОРМАЦІЯ_2 , як вказано у оскаржуваній постанові.
Тобто, зазначені фактичні обставини в постанові, які поставлені у провину ОСОБА_1 є фактично некоректними та невірними.
Суд звертає увагу, що отримавши матеріали позовної заяви з додатками, представник відповідача не надав належних доказів, про те, що позивач був належно повідомлений про виклик за повісткою №715505 до ІНФОРМАЦІЯ_4 , чи за іншою повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відтак, в розумінні п. 41 Порядку № 560 ОСОБА_1 не вважається належно оповіщеним про виклик за повісткою №715505 до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Таким чином, суд констатує, що оскільки ОСОБА_1 не був належним чином оповіщений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ним не було порушено ч.1 та абз. 8 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п.п.2 п.1 Додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що затверджений Постановою КМУ №1487 від 30.12.2022, тому у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення.
Разом з тим, суд зауважує, що згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Водночас слід вказати, що саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення.
Відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, в супереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, суб'єкти владних повноважень у цій справі, який виніс оскаржувану постанову не виконав обов'язок доказування правомірності оскаржуваної постанови. Оскільки, до суду не надав належних доказів на підставі яких винесено оскаржувану постанову.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).
Оскільки позивач заперечує факт належного поінформування його щодо прибуття до ТЦК, а відповідач належними та допустимими доказами такий факт перед судом не довів, а відтак відсутні підстави вважати про порушення позивачем як військовозобов'язаним правил військового обліку, що і визначає склад адміністративного правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
На переконання суду, встановлені в ході розгляду справи обставини, у своїй сукупності свідчать про необґрунтованість та незаконність оскаржуваної постанови.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи викладене, оскаржувану постанову слід скасувати.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов таких висновків.
Аналіз наведених положень процесуального закону (ст. ст. 134, 139 КАС України) дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21, від 18.08.2022 у справі №540/2307/21 ), у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року в справі №201/14495/16-ц (провадження №61-22962св19).
В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. до матеріалів справи надано копії наступних документів: договір про надання правничої допомоги №104/25 від 09.09.2025, додатквоа угода договору про надання правничої допомоги № 24/24 від 23.03.2024, акт приймання-передачі робіт (наданих послуг) від 14.09.2025, квитанцію №93/25 від 08.08.2025, ордер на надання правничої (правової) допомоги(а.с. 16-18).
Надання доказів про факт та розмір витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
У постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п. 61 постанови).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Суд враховує критерії, які застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі №910/12876/19.
Таким чином, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.10.2021 № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19, від 17.01.2024 у cправі №910/2158/23.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши надані адвокатом послуги, а також подані до суду документи, врахувавши характер виконаної роботи, принципи співмірності та критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, необхідності виконаних послуг та значимості таких дій у справі, суд дійшов висновку про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача на користь позивача у розмірі 1000,00 грн., що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Виходячи з вищезазначеної норми чинного законодавства, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп.
На підставі ст.ст. 7, 9, 210, 245, 251, 288, 289 КУпАП, та керуючись ст.ст. 5, 9, 19, 20, 72-77,242, 244-246, 271, 286 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Постанову № 3014 за справою про адміністративне правопорушення від 16 липня 2025 винесену ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 , відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП - скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок судового збору, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 (одну тисячу) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце знаходження: АДРЕСА_4 .
Повний текст рішення складено та підписано 03 листопада 2025.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Д.Г. Мазур