Єдиний унікальний номер 643/10228/25
Номер провадження 22-ц/818/4366/25
30 жовтня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,
представника заявниці адвоката Царьова Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Салтівського районного суду м. Харкова Тимош О.М. від 27 червня 2025 року по справі № 643/10228/25 за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Департамент реєстрації Харківської міської ради, про встановлення факту належності правовстановлюючого документу особі,-
У червні 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Департамент реєстрації Харківської міської ради, звернулись до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу особі.
Заява мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду від 25 квітня 1994 року. Однак вони не можуть зареєструвати право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки записи про їх прізвище, зроблені рукописним текстом у вказаному свідоцтві, сприймаються реєстратором і як « ОСОБА_5 », і як « ОСОБА_6 ». Заява ОСОБА_1 до Департаменту економіки та комунального майна Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради щодо внесення змін до свідоцтва про право власності на житло знята з розгляду. У зв'язку з цим, для встановлення факту, що вказане свідоцтво належить їм, вони вимушені звернутись до суду.
Просили встановити факт, що свідоцтво про право власності на житло від 25 квітня 1994 року, видане Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду, на квартиру АДРЕСА_1 , яке належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та членам його сім'ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
При цьому, підпису ОСОБА_2 , яка вказана як заявник, чи підпису її представника заява не містить.
Ухвалою судді Салтівського районного суду м. Харкова від 27 червня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Ухвала мотивована тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, адже заявниця має право звернутися із заявою про внесення змін до свідоцтва про право власності на житло до ЦНАП, а в разі відмови у наданні послуги оскаржити такі дії в адміністративному чи судовому порядку.
На вказане судове рішення 13 липня 2025 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Царьов Р.В. до суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду - скасувати та направити справу для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд помилково вважав, що заява про встановлення факту належності правовстановлюючого документа особі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У даній справі йдеться саме про встановлення факту належності свідоцтва про право власності від 25 квітня 1994 року, в якому зазначені « ОСОБА_7 » та « ОСОБА_8 », особам « ОСОБА_1 » та « ОСОБА_2 » відповідно. Цей факт має юридичне значення, оскільки від нього залежить реалізація права власності заявниками. Адміністративний порядок не передбачає встановлення факту належності документа особі. ЦНАП надає адміністративні послуги, які, як правило, стосуються внесення технічних змін або уточнень, а не встановлення фактів, що потребують підтвердження шляхом збору та оцінки доказів, як це передбачено цивільним судочинством. Заявники не просять внести зміни до свідоцтва, а просять встановити факт, що існуючий документ належить їм, незважаючи на розбіжності у прізвищах.
Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_1 адвоката Царьова Р.В., який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали судді суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа суд виходив з того, що існує позасудовий порядок внесення змін до свідоцтва про право власності через ЦНАП, який заявницею не дотримано. З такими висновками суду колегія суддів погоджується.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За статтею 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, суд розглядає в порядку окремого провадження (пункт 5 частини 2 статті 293 ЦПК України).
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 759/1894/23 справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
За частиною 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті (пункт 6).
Наведене свідчить про те, що у разі коли установи, які видали правовстановлюючі документи, не можуть виправити допущені в них помилки, особи мають право звернутись до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа відповідно положень вищезазначеної норми. При розгляді цих справ суд встановлює саме належність особі документа, а не тотожність осіб, які неоднаково названі у різних документах.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2018 року по справі № 545/1472/17 (провадження № 61-1584св17) зазначено, що при розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, оскільки у свідоцтві про право власності на житло, виданому Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду від 25 квітня 1994 року, вказано прізвище її та її дочки як « ОСОБА_5 » замість « ОСОБА_6 », через що неможливо зареєструвати право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Разом із тим, заявницею не надано суду доказів того, що вона зверталася до державного органу, який видав їй документ з такими персональними даними, для усунення відповідних розбіжностей та отримала відмову у цьому.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про адміністративні послуги» адміністративні послуги надаються суб'єктами адміністративних послуг безпосередньо або через ЦНАП.
Серед адміністративних послуг передбачена така послуга як внесення змін до свідоцтва про право власності на приватизоване житло. Щоб внести зміни до свідоцтва про право власності на державне приватизоване житло необхідно звернутися за місцем проживання із заявою та необхідним пакетом документів до уповноважених органів приватизації або до органів місцевого самоврядування через ЦНАП. Внесення змін до свідоцтва про право власності на державне приватизоване житло необхідне при виправленні помилок, неточностей або необхідності зазначення актуальних данних у свідоцтві. У разі необхідності внесення змін до свідоцтва про право власності на приватизоване житло за письмовою заявою власника (співвласників) через ЦНАП органом приватизації видається свідоцтво про право власності на житло з виправленнями. Заява про внесення змін подається зі згодою всіх повнолітніх співвласників житла, що брали участь у приватизації житла, при виділенні часток у спільній сумісній власності. Також подаються копія паспорта (при виділенні часток у спільній сумісній власності - копії паспортів та свідоцтв про народження осіб, які не досягли 16-річного віку, співвласників житла, що брали участь у приватизації житла), за наявності оригінала. Якщо один з співвласників житла помер, подається копія свідоцтва про смерть та запит нотаріальної контори (нотаріуса).
З відповіді Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 28 березня 2024 року № 2450 на заяву ОСОБА_1 щодо внесення змін до другого екземпляру свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 , вбачається, що підпис у заяві від імені ОСОБА_2 проставлено її матір'ю ОСОБА_1 , однак довіреності на вчинення таких дій не надано, а також заявниці повідомлено, що адміністративна послуга «Внесення змін у свідоцтво про право власності» надається виключно через ЦНАП м. Харкова або територіальні підрозділи (а.с. 13).
З наведеного вбачається, що у ОСОБА_1 наявний оригінал свідоцтва про право власності на житло, до якого можуть бути внесені зміни уповноваженим органом, однак з відповідною заявою, оформленою належним чином, до ЦНАП заявниця не зверталась.
За таких умов, звернення до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа є передчасним.
У постанові від 09 січня 2023 року у справі № 331/4944/19 про встановлення юридичного факту Верховний Суд також дійшов висновку, що помилка (описка) щодо зазначення адреси (номера будинку) у свідоцтві про право власності на житло, виданого в порядку приватизації, підлягає усуненню шляхом виправлення такої помилки органом (його правонаступником), який видав правовстановлюючий документ за відповідною заявою.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що адміністративний порядок не передбачає встановлення факту належності документа особі; що необхідно саме встановити факт, що документ належить їм, а не внести зміни до свідоцтва, висновків суду не спростовують, адже заявниця просила встановити факт стосовно питань, вирішення яких віднесено до компетенції центру надання адміністративних послуг, що відповідно унеможливлює встановлення такого факту судом в порядку окремого провадження.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що ухвала судді суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, постановлена на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для її скасування відсутні.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу судді Салтівського районного суду м. Харкова Тимош О.М. від 27 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 03 листопада 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді Н.П. Пилипчук
В.Б. Яцина